Ухвала

від 28.03.2024 по справі 155/1336/23

ГОРОХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №155/1336/23

Провадження №1-кп/155/53/24

ГОРОХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

28 березня 2024 року місто Горохів

Горохівський районний суд Волинської області в складі

головуючого-судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12023030600000083 від 24 квітня 2023 року по обвинуваченню

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки села Журавники Горохівського району Волинської області, яка зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Горохівського районного суду Волинської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Ухвалою судді Горохівського районного суду Волинської області від 31 серпня 2023 року у вказаному кримінальному проваджені призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Горохівського районного суду Волинської області від 08 січня 2024 року призначено судовий розгляд в даному кримінальному провадженні. Прийнято цивільний позов цивільний позов ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 до ОСОБА_3 та Акціонерного товариства «СГ «ТАС» (приватне) про відшкодування шкоди до розгляду у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_3 про обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. Визнано ОСОБА_5 цивільним позивачем, ОСОБА_3 та Акціонерне товариство «СГ «ТАС» (приватне) цивільними відповідачами.

25 березня 2024 року від представника цивільного позивача ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_4 до суду надійшло клопотання про арешт майна обвинуваченої, в якому просить накласти арешт з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільного позову) на майно, що належить обвинуваченій ОСОБА_3 , а саме: на частки житлового приміщення в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрованої на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 4-1645, видане 10 грудня 2018 року, на частки житлового приміщення в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрованої на підставі свідоцтва про право на житло, серія та номер: б/н, видане 05 грудня 2013 року відділом реєстру житлового фонду департаменту ЖКГ Луцької міської ради та на транспортний засіб марки «DAEWOO», модель «LANOS», номерний знак НОМЕР_1 , заборонивши їй розпоряджатися вказаним майном. В обґрунтування зазначає, що обвинувачена може відчужити своє право власності на вищевказане нерухоме та рухоме майно, щоб ухилитися від відшкодування заданої шкоди, і тому невжиття заходів забезпечення цивільного позову в подальшому безумовно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь цивільного позивача завданої нею шкоди.

Представник цивільного позивача ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_4 25 березня 2024 року подав заяву в якій просив розгляд клопотання проводити у його відсутність, а також у відсутність цивільного позивача. Подане клопотання підтримав та просив його задовольнити.

Прокурор ОСОБА_6 в судове засідання не з`явився, 28 березня 2024 року подав заяву про розгляд клопотання представника цивільного позивача про арешт майна проводити у його відсутність. При вирішенні даного клопотання поклався на розсуд суду.

Обвинувачена ОСОБА_3 та її захисник ОСОБА_7 в судове засідання не з`явилися. 28 березня 2024 року захисник ОСОБА_7 подала заяву в якій просила розгляд клопотання про арешт майна проводити у її відсутність та у відсутність обвинуваченої ОСОБА_3 . Просила відмовити у задоволенні клопотання посилаючись на те, що ОСОБА_3 за увесь час розгляду справи свідомо не скористалася правом розпоряджання своїм майном, оскільки не має наміру уникати відповідальності, не відчужила належний їй автомобіль і тоді, коли їй було його повернуто, не відчужила інше належне їй майно, так як розуміє і усвідомлює, що якби зробила це, то такі правочини були б визнані фраудаторними. Також зазначила, що існує не співмірність ціни цивільного позову із вартістю майна, на яке сторона потерпілої просить накласти арешт, що призведе до неправомірного обмеження ОСОБА_3 у її правомочностях як власника майна.

Оскільки учасники судового провадження в судове засідання не з`явилися, що відповідно до ч. 1 ст. 172 КПК України, не перешкоджає його розгляду, а також відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України не здійснюється фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді.

Суд, вивчивши клопотання про арешт майна, оцінивши доводи сторони цивільного позивача про необхідність накладення арешту, заперечення захисника, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Згідно з ч. 1, п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходом забезпечення кримінального провадження є, зокрема, арешт майна.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).

Згідно з ч. 6 ст. 170 КПК України арешт накладається на майно обвинуваченого, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні.

Частиною 1 ст. 171 КПК України передбачено, що з клопотанням про арешт майна до суду має право звернутися цивільний позивач з метою забезпечення цивільного позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 171 КПК України у клопотанні цивільного позивача у кримінальному провадженні про арешт майна обвинуваченого для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, повинно бути зазначено: 1) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір позовних вимог; 2) докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.

Нормами ч. 2 ст. 173 КПК України визначено, що при вирішенні питання про арешт майна суд повинен враховувати, зокрема, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України); розумність та співрозмірність обмеження права власності завдання кримінального провадження.

Крім того, положеннями ст. 149 та 150 ЦПК України передбачено, що у разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при використанні механізму забезпечення позову особи повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Судом встановлено, що представником цивільного позивача у заяві про забезпечення позову не доведено необхідності арешту майна, а також наявності ризиків відчуження майна обвинуваченою.

Відповідно до ч. 8 ст. 170 КПК України вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову або стягнення отриманої неправомірної вигоди, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові, розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою.

Проте, в клопотанні не обґрунтована співмірність накладання арешту з вимогами, які заявлені у цивільному позові.

Крім того матеріали справи не містять жодних відомостей про наміри обвинуваченої відчужити будь-яким способом своє нерухоме майно з метою уникнення виконання судового рішення.

Фактично клопотання про арешт майна містить лише формальне посилання на необхідність вжиття заходів забезпечення позову, вказуючи на те, що відповідач може ухилитися від виконання судового рішення, оскільки не визнає цивільного позову в повному обсязі, однак будь-яких доказів того, що відповідач має намір вчинити такі перешкоди щодо виконання рішення суду, потерпілою та її адвокатом при поданні клопотання про накладення арешту надано не було.

Посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідачки від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є підставою для задоволення відповідного клопотання.

Таким чином, представником потерпілої не доведено в чому саме полягає загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у випадку його задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 173 КПК України, суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

На підставі викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання представника потерпілої ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_4 про арешт майна.

Керуючись ст. 131, 170-173, 372 КПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання представника потерпілої ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_4 про арешт майна відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Горохівського районного суду

Волинської області ОСОБА_1