Постанова

від 13.03.2024 по справі 906/91/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 906/91/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Волковицька Н. О., Мачульський Г. М.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" - Невисевича М. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Давидюк Наталії Миколаївни

на рішення Господарського суду Житомирської області від 23.02.2023

(суддя Лозинська І. В.)

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.09.2023

(судді Гудак А. В., Мельник О. В., Олексюк Г. Є.)

у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Давидюк Наталії Миколаївни

до Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Коростишівська міська рада та Комунальне підприємство "Міський ринок" Коростишівської міської ради

про визнання недійсним договору оренди.

ВСТАНОВИВ:

1. Історія справи

1.1. Фізична особа-підприємець Давидюк Наталія Миколаївна (далі - ФОП Давидюк Н. М., позивач) звернулася до Господарського суду Житомирської області з позовом до Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" (далі - ПКР "Кооперативний ринок", відповідач), в якому просила визнати недійсним з моменту вчинення договір оренди від 31.12.2013 № 272.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач, будучи стороною спірного правочину та членом громади міста Коростишева, задля наповнення місцевого бюджету зацікавлений у поверненні всіх сплачених відповідачу на виконання недійсного правочину коштів у дохід державного бюджету.

1.3. За обставинами, встановленими у справі № 906/41/19, відповідач не є власником асфальтобетонного покриття, натомість, не маючи дозволу громади на розпорядження ним, ввівши позивача в оману, порушуючи публічний порядок щодо використання комунального майна, незаконно виступив його власником та не мав права передавати його в оренду іншим особам. Відповідач не є ринком та не уповноважений розпоряджатися комунальним майном в своїх майнових інтересах, його дії порушують правовий режим використання комунального майна та унеможливлюють його законне використання Комунальним підприємством "Міський ринок" з метою наповнення місцевого бюджету, що свідчить про порушення цим правочином публічного порядку.

1.4. Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 12.03.2020 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Коростишівську міську раду (далі - Міськрада, третя особа-1).

1.5. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.08.2023 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство "Міський ринок" Коростишівської міської ради (далі - КП "Міський ринок", третя особа-2).

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. Відповідно до пункту 1.1 статуту, затвердженого постановою правління Коростишівської райспоживспілки від 27.01.2011, ПКР "Кооперативний ринок" є підприємством, створеним Коростишівською районною спілкою споживчих товариств, яка є його засновником та власником всього майна. Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.3, пункту 2.3 статуту, одним з предметів діяльності підприємства є організація і надання ринкових послуг населенню, організаціям, підприємствам, що здійснюють торгівлю на ринку, надання в оренду основних засобів та торгових місць на ринку.

2.2. ФОП Давидюк Н. М. (орендар) та ПКР "Кооперативний ринок" (орендодавець) 31.12.2013 уклали договір оренди № 272, предметом якого є торговельні майданчики № 92, № 93, № 103, № 92/1 загальною площею 6,75 м2, 6,75 м2, 6,75 м2, 1,5 м2, місцезнаходження яких зазначене на плані розміщення торгівельних місць ринку.

2.3. Умовами договору визначено, що:

- об`єкт оренди належить орендодавцеві на праві власності (пункт 1.2);

- об`єкт оренди надається орендодавцем у тимчасове платне користування орендарю для провадження торговельної діяльності (пункт 1.3);

- сторони підтверджують, що вони мають правоздатність і дієздатність щодо укладення і виконання цього договору, а також щодо здійснення інших прав і обов`язків за ним (пункт 1.4);

- орендодавець зобов`язується передати у тимчасове користування орендарю об`єкт оренди на умовах і в строки, передбачені цим договором; надавати послуги, визначені договором (підпункти 4.1.1, 4.1.2 пункту 4.1);

- договір укладено на один рік і діє з 01.01.2014 до 31.12.2014 включно (пункт 6.1);

- орендодавець гарантує, що на дату укладення договору об`єкт оренди може бути вільно переданий орендарю, об`єкт оренди не перебуває у спорі, не знаходиться в податковій заставі, жодних прав та претензій у третіх осіб щодо нього нема (пункт 6.2).

2.4. 31.01.2017 Міськрада прийняла рішення № 38 "Про створення Комунального підприємства "Міський ринок" Коростишівської міської ради", яким вирішено створити КП "Міський ринок"; створити статутний капітал КП "Міський ринок" у розмірі 100 грн; затвердити Статут КП "Міський ринок".

2.5. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 рішення Господарського суду Житомирської області від 06.11.2017 у справі № 906/282/17 за позовом ПКР "Кооперативний ринок" до ФОП Давидюк Н. М. про стягнення 35 550,48 грн скасоване та прийнято нове рішення. Позов ПКР "Кооперативний ринок" задоволено частково. Стягнуто з ФОП Давидюк Н. М. на користь ПКР "Кооперативний ринок" неустойку в сумі 34 977,08 грн.

2.6. Рішенням Міськради від 18.12.2018 № 602 "Про прийняття на баланс Коростишівської міської ради основних засобів" прийнято на баланс міської ради об`єкт благоустрою території у вигляді твердого замощення земельної ділянки асфальтобетонним покриттям загальною площею 10 200 м2, який розташований за адресою: вул. Шевченка, 40, м. Коростишів, з ринковою вартістю 214 672,00 грн.

2.7. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 12.03.2019 у справі № 906/41/19 за позовом Коростишівської районної спілки споживчих товариств про скасування рішення Міськради від 18.12.2018 № 602 у задоволенні позову відмовлено; за результатами розгляду питання про законність рішення Міськради від 18.12.2018 № 602 "Про прийняття на баланс Коростишівської міської ради основних засобів", яким прийнято на баланс міської ради об`єкт благоустрою території у вигляді твердого замощення земельної ділянки асфальтобетонним покриттям загальною площею 10 200 м2 за адресою: вул. Шевченка, 40, м. Коростишів, з ринковою вартістю 214 672,00 грн, суд дійшов висновку, що Коростишівська районна спілка споживчих товариств не довела порушення її прав внаслідок прийняття оскаржуваного рішення.

2.8. Рішення залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, зокрема, з тих підстав, що перебування спірного майна на балансі Коростишівської районної спілки споживчих товариств не є безспірною ознакою її права власності на спірне покриття. Акт, згідно з яким відповідне майно взято на баланс, не може свідчити про набуття права власності, не визначає підстав перебування майна у власності (володінні), його метою є визначення основних ознак майна належного його обліку.

2.9. Рішенням Коростишівської міської ради від 23.04.2019 № 721 передано в оперативне управління КП "Міський ринок" об`єкт благоустрою території у вигляді твердого замощення земельної ділянки асфальтобетонним покриттям (далі - об`єкт) загальною площею 10200 м2 вартість 214 672,00 грн, розташований за адресою: вул. Шевченка, 40, м. Коростишів.

2.10. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 05.06.2019 у справі № 906/163/19 задоволено позов ПКР "Кооперативний ринок" до ФОП Давидюк Н. М. Стягнуто з відповідача на користь позивача 58 404,36 грн неустойки за несвоєчасне повернення об`єкта оренди за договором оренди № 272.

2.11. Міськрада та ФОП Давидюк Н. М. 11.11.2019 уклали договір № 522 щодо надання в оренду окремого елемента благоустрою комунальної власності, за умовами якого Міськрада надає в оренду, а ФОП Давидюк Н. М. приймає в строкове платне користування окремий елемент благоустрою - асфальтобетонне покриття, площею 22,95 м2 згідно з викопіюванням, за адресою: вул. Шевченка, 40, м. Коростишів, для здійснення господарської діяльності. Пунктом 7.1 договору № 522 сторони узгодили термін дії договору з 15.11.2019 до 31.12.2020.

2.12. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2021 у справі № 906/1060/18 за позовом Міськради до ПКР "Кооперативний ринок" та Коростишівської районної спілки споживчих товариств, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - КП "Міський ринок", про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та заборону здійснювати незаконну діяльність ринку на самовільно зайнятій земельній ділянці, скасовано рішення Господарського суду Житомирської області від 17.06.2020 у справі № 906/1060/18. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково: зобов`язано ПКР "Кооперативний ринок" та Коростишівську районну спілку споживчих товариств звільнити земельну ділянку, на якій знаходиться асфальтобетонне покриття площею 10 200 м2 за адресою: вул. Шевченка, 40, м. Коростишів, що використовується ПКР "Кооперативний ринок" та Коростишівською районною спілкою споживчих товариств для організації ведення торгівельної діяльності за відсутності належним чином оформлених документів на землю. В іншій частині позову відмовлено.

3. Короткий зміст судових рішень

3.1. Господарський суд Житомирської області рішенням від 23.02.2023 відмовив у задоволенні цього позову.

3.2. Суд виходив з того, що:

- предметом спірного договору оренди є торгівельні майданчики №№ 92, 93, 103, 92/1 загальною площею 6,75 м2, 6,75 м2, 6,75 м2, 1,5 м2, місцезнаходження яких зазначене на плані розміщення торгівельних місць ринку, а не асфальтобетонне покриття, що було предметом спору у справі № 906/41/19 (загальною площею 10 200 м2 за адресою: вул. Шевченка, 40, м. Коростишів), як помилково стверджує позивач. Встановлені у справі № 906/41/19 обставини не спростовують, що спірні торгівельні майданчики є власністю відповідача;

- правовідносини відповідача та Міськради щодо асфальтобетонного покриття та земельної ділянки не впливають на предмет доказування у цій справі та не мають правового значення для спору, оскільки позивачем у даній справі є орендар за договором оренди, права та інтереси якого визначаються саме умовами договору, а права та інтереси громади, якими обґрунтовано позовні вимоги, не стосуються спірних договірних відносин;

- позивач не зазначив, на захист яких порушених прав ним у 2023 році подано позов про визнання недійсним договору, укладеного на рік (з 01.01.2014 по 31.12.2014), а недоведеність порушеного або оспорюваного права позивача є самостійною підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

3.3. Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 13.09.2023 залишив рішення суду першої інстанції без змін.

3.4. Погодився з висновками суду першої інстанції про те, що предметом договору оренди від 31.12.2013 № 272 є не асфальтобетонне покриття, а торгівельні майданчики №№ 92; 93;103; 92/1 загальною площею 6,75 м2, 6,75 м2, 6,75 м2, 1,5 м2, які є власністю орендодавця - ПКР "Кооперативний ринок; спір щодо асфальтобетонного покриття можливий між ПКР "Кооперативний ринок" та особами - власниками або титульними володільцями цього майна. При цьому права та інтереси територіальної громади м. Коростишева, якими обґрунтовано позовні вимоги, жодного відношення не мають до вказаних договірних відносин.

3.5. Тож, позивач не довів належними та допустимими доказами, що спірний договір є таким, що порушує публічний порядок, не надав доказів про умисне введення відповідачем в оману позивача при укладенні спірного договору, не довів порушення своїх майнових прав чи законних інтересів.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. 07.10.2023 ФОП Давидюк Н. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Житомирської області від 23.02.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.09.2023, в якій просить їх скасувати та задовольнити позов.

4.2. Зазначила, що суди не взяли до уваги правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 16.12.2021 у справі № 910/15715/19 щодо застосування статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за якими обман має місце тоді, коли задля вчинення правочину або надається неправдива інформація або замовчується, причому робиться навмисно, з метою аби правочин було вчинено. Зазначає, що відповідач без необхідного обсягу повноважень власника передав в оренду частину території ринку, яка є комунальною власністю.

4.3. Водночас висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність порушення прав та охоронюваних законом інтересів, на захист яких поданий позов, спростовуються змістом судових рішень у справах, за якими після припинення дії договору відповідач безпідставно нараховує позивачу неустойку за продовження використання об`єктів оренди та звертається до суду для стягнення таких нарахувань.

4.4. Скаржник також зазначає, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме встановлено обставини набуття права власності відповідачем на торгівельні майданчики за спірним договором оренди на підставі самого спірного договору. При цьому, як вказує скаржник, суди знехтували при цьому обставинами, встановленими у справі № 906/452/22 за позовом ПКР "Кооперативний ринок" до ФОП Веселовського Г. П., треті особи Міськрада та КП "Міський ринок" про звільнення торгових місць та стягнення неустойки.

5. Позиції інших учасників справи, заяви, клопотання, інші процесуальні питання

5.1. Відповідач та треті особи правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалися.

5.2. Від відповідача до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення у справі.

5.3. Верховний Суд ухвалою від 16.01.2024 задовольнив заяву позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

5.4. У судовому засіданні 21.02.2024 оголошувалась перерва до 12:00 13.03.2024 і Верховний Суд ухвалою від 21.02.2024 повідомив позивача про те, що судове засідання з розгляду касаційної скарги позивача відбудеться 13.03.2024 о 12:00; ухвалив забезпечити участь представників позивача та відповідача в судовому засіданні 13.03.2024 о 12:00 в режимі відеоконференції відповідно до Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи та здійснити проведення судового засідання у справі № 906/91/20 в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку (https://vkz.court.gov.ua); повідомив учасників справи, що їх явка не є обов`язковою.

5.5. Ухвалу Верховного Суду від 21.02.2024 позивачем отримано 07.03.2024, про що свідчить поштове повідомлення про вручення рекомендованого відправлення.

5.6. У судовому засіданні 13.03.2024 позивач з невідомих причин не вийшов на зв`язок, тобто не приєднався до розгляду касаційної скарги позивача у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представника відповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

6.2. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову в позові, мотивуючи судові рішення, зокрема тим, що позивач не довів наявності умислу в діях відповідача в частині повідомлення позивача про наявність у відповідача прав на укладення договору оренди торгівельних майданчиків та в частині укладення договору з метою незаконного заволодіння комунальним майном; встановленими у справі № 906/41/19 обставинами не спростовано, що торгівельні майданчики є власністю ПКР "Кооперативний ринок"; встановлені у справі № 906/41/19 обставини не стосуються прав та інтересів ФОП Давидюк Н. М. як орендаря; права та інтереси територіальної громади м. Коростишева, якими обґрунтовано позовні вимоги, жодного відношення не мають до вказаних договірних відносин; використання орендарем торгівельного місця (торгівельного майданчика) на ринку для здійснення торгівлі не є тотожним використанню земельної ділянки, хоч і передбачає таке використання, оскільки продавці товарів на ринку не зобов`язані оформляти право на торгівлю у певному місці договором оренди земельної ділянки; порушення свого права орендар не пов`язує з майновими правами на об`єкт оренди - торгівельні місця на ринку, а також на асфальтобетонне покриття чи на земельну ділянку, а стверджує, що відповідні права на землю та об`єкт благоустрою належить Міськраді, однак звернення ФОП Давидюк Н. М. в інтересах міської ради є неприпустимим; позивач не зазначив, на захист яких його порушених прав подав позов про визнання недійсним спірного договору.

6.3. Колегія суддів частково погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що використання орендарем торговельного майданчика на ринку для здійснення торгівлі не є тотожним використанню земельної ділянки, хоч і передбачає таке використання.

6.4. Відповідно до частини першої статті 79, частини першої статті 791 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

6.5. Судами попередніх інстанцій не встановлено формування земельних ділянок ані під торгівельними майданчиками, ані в межах території ринку загалом. Отже, у справі, що переглядається, не йдеться про оренду земельної ділянки та про правовідносини відповідача та Міськради щодо асфальтобетонного покриття і земельної ділянки.

6.6. Водночас правове регулювання відносин, пов`язаних із здійсненням діяльності з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) на ринку у спірний період (постанова Кабінету Міністрів України від 29.07.2009 № 868 "Деякі питання організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків", Правила торгівлі на ринках, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 № 57/188/84/105) передбачають використання торговельного місця на умовах договору між продавцем та адміністрацією ринку.

6.7. Відповідно до частини першої статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства, а також договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

6.8. Отже, враховуючи наведене вище, відповідач, не позбавлений права укласти договір, за яким одна сторона надає іншій правомочності, що зумовлюють можливість тимчасового використання земельної ділянки (іншого нерухомого майна) або її частини. Такий договір може бути сконструйований за зразком договору найму (оренди) нерухомого майна, але виключати володіння ним тимчасовим володільцем (а тому, і виключати державну реєстрацію речового права). До такого договору можуть mutatis mutandis застосовуватися правила про найм (оренду), тобто тією мірою, якою вони відповідають суті правовідносин. Наприклад, не підлягають застосуванню правила про ідентифікацію в договорі об`єкта користування обов`язковою вказівкою на кадастровий номер та площу земельної ділянки (як це передбачено у частині першій статті 15 Закону України "Про оренду землі"), якщо, виходячи із суті правовідносин, земельна ділянка або її частина (якій кадастровий номер взагалі не може бути присвоєний) може бути ідентифікована іншим чином з точністю, достатньою для цілей договору (наприклад, торгове місце у відповідності до схеми його розташування).

6.9. До подібних договорів належать, наприклад, договори найму (оренди) площ під встановлення лотків на ринку, площ для обладнання магазинів в торгівельних центрах, частин земельних ділянок під стоянку автомобіля, частини стіни будинку під розміщення реклами тощо. Адже в такому разі використання частини об`єкта нерухомого майна не відбуватиметься.

6.10. Позивач обґрунтував свої вимоги тим, що відповідач не мав права надавати торгівельні майданчики в оренду, оскільки не був власником і користувачем земельної ділянки та асфальтобетонного покриття. Мотивував це твердження посиланням на судові рішення, зокрема у справі № 906/41/19.

6.11. Водночас відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду (постанова від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (пункт 32)) преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. При цьому висновок про те, кому саме належить право власності на певне майно чи право користування ним, є саме правовим висновком, а не обставиною справи.

6.12. Таким чином, позивач не довів, що відповідач не мав права надавати в оренду торговельні майданчики, тому колегія суддів погоджується також і з висновком суду апеляційної інстанції про недоведеність введення позивача в оману відповідачем.

6.13. Щодо висновку суду апеляційної інстанції про застосування частин першої, другої статті 228 ЦК України, то він не відповідає змісту відповідної норми, в якій йдеться про спрямованість відповідного правочину, та практиці Великої Палати Верховного Суду, за якою остання неодноразово робила висновки про нікчемність правочину та формулювала висновки про те, що позовна вимога про визнання правочину нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача; за наявності спору щодо юридичних наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, оцінює правочин на предмет його нікчемності (постанови від 20.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (пункти 84- 86), від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19 (пункти 61, 62), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (пункти 120- 124).

6.14. Водночас у справі, що переглядається, позивач не довів відсутність права відповідача на укладення договору оренди чи підстав застосування положень про нікчемність правочину.

6.15. Разом з тим колегія суддів зазначає, що у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

6.16. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21)).

6.17. У справі, що переглядається, позивач не заявляв вимог про стягнення коштів, сплачених ним як орендну плату, що свідчить про неналежність, зокрема про неефективність обраного ним способу захисту. Зазначене є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 127).

6.18. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову, але частково з інших підстав, наведених у цій постанові.

6.19. Зважаючи на те, що обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, колегія суддів не вважає за необхідне давати відповідь на кожен аргумент касаційної скарги з огляду на висновки Європейського суду з прав людини у справах "Проніна проти України", "Руїз Торіха проти Іспанії" (хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент), оскільки неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.

7.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.3. Згідно зі статтею 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

7.4. З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що рішення та постанова судів попередніх інстанції (резолютивні частини) підлягають залишенню без змін з викладенням їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови, а касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

8. Судові витрати

8.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Давидюк Наталії Миколаївни задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 23.02.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 у справі № 906/91/20 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. В решті рішення Господарського суду Житомирської області від 23.02.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Н. Волковицька

Г. Мачульський