Ухвала

від 26.03.2024 по справі 753/9142/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 березня 2024 року

м. Київ

справа № 753/9142/23

провадження № 61-3333 ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 06 липня 2023 року про відмову у відкритті провадження у справі та постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до гаражно-будівельного кооперативу «Позняки-3» Дарницького району міста Києва про визнання припиненими трудових відносин та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив визнати припиненими трудові відносини між ним та ГБК «Позняки-3» з 01 травня 2023 року - день отримання Головою правління ГБК «Позняки-3» Кравцем М. М. заяви про звільнення його з посади Голови правління ГБК «Позняки-3».

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 06 липня 2023 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року, відмовлено у відкритті провадження у цій справі, у зв`язку з тим, що справу належить розглядати за правилами господарського судочинства (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).

07 березня 2024 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з урахуванням такого.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Вказане правило застосовується судом касаційної інстанції і при оскарженні постанови суду апеляційної інстанції, яка прийнята за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе у тому числі таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У позові ОСОБА_1 просив визнати припиненими трудові відносини між ним та ГБК «Позняки-3» з 01 травня 2023 року та зобов`язати відповідача видати наказ про його звільнення.

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні (частина перша статті 38 КЗпП України).

Разом з цим, частиною першою статті 167 ГК України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Частиною четвертою статті 99 ЦК України встановлено правила, відповідно до яких, а саме: загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад; виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб; повноваження члена виконавчого органу можуть бути у будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень; назвою виконавчого органу товариства відповідно до установчих документів або закону може бути «правління», «дирекція» тощо.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 юрисдикція справ, що виникають між господарським товариством та керівником або членом його виконавчого органу, має вирішуватися у порядку господарського судочинства.

Крім того Верховний Суд у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 404/1255/21 визначив, що у справі за позовом директора приватного підприємства до цього підприємства про визнання припиненими трудових відносин із підстави, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України, й як правильно зазначено судами першої та апеляційної інстанції, у аналогічній ситуації, коли директор приватного підприємства подав засновникам підприємства заяву про звільнення за власним бажанням, яка не була розглянута, посилаючись, серед іншого, на правові позиції, сформульовані Конституційним Судом України у Рішенні № 1-рп/2010 від 12 січня 2010 року у справі № 1-2/2010 й Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19, виходив із того, що такий спір належить розглядати за правилами господарського, а не цивільного судочинства та вказав, а саме: припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України; саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права; припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності; зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити на свій розсуд повноваження члена виконавчого органу у будь-який час з будь-яких підстав; встановивши, що позивач перебував на посаді директора у підприємстві та був членом виконавчого органу підприємства, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у цій справі, оскільки спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17, постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 911/719/21, за змістом яких підсудність спору про звільнення керівника товариства має вирішуватися у порядку господарського судочинства.

Таким чином, справи, що пов`язані зі спорами про звільнення керівника товариства розглядаються у порядку господарського судочинства.

Саме ГПК України передбачено, а саме: право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом; юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частинами першою-другою статті 4 цього Кодексу); до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, у тому числі, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини першої статті 20 цього Кодексу); сторонами у судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу (частина перша статті 45 цього Кодексу).

Отже, як позивачами, так і відповідачами у спорах, на які поширюється юрисдикція господарських судів, можуть бути, у тому числі, й фізичні особи, які не є підприємцями (якщо законом прямо не передбачено винятку з цього правила), а визначений у статті 20 ГПК України перелік справ (спорів), які належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним.

Відтак встановивши, що позивач перебував на посаді голови правління у ГБК «Позняки-3», цей спір пов`язаний з діяльністю кооперативу й управлінням ним, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у цій справі, оскільки спір є корпоративним та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Доводи касаційної скарги про те, що спір необхідно розглядати в порядку цивільного судочинства, враховуючи висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18, постановах Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 758/1861/18, від 03 липня 2019 року у справі № 520/11437/16-ц, є необгрунтованими, оскільки ці висновки зроблені за інших фактичних обставин.

Зазначені ОСОБА_1 у касаційній скарзі інші аргументи Верховний Суд також вважає необґрунтованими та виключно його суб`єктивними судженнями, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів та незгоди з фактичними обставинами, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.

Таким чином, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосування судами пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, наслідки розгляду такої скарги не мають значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень, тому є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою.

Керуючисьчастинами четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 06 липня 2023 рокупро відмову у відкритті провадження у справі та постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до гаражно-будівельного кооперативу «Позняки-3» Дарницького району міста Києва про визнання припиненими трудових відносин та зобов`язання вчинити певні дії.

Додані до скарги матеріали повернути заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді О. В. Білоконь

О. М. Осіян

В. В. Шипович