Рішення

від 18.03.2024 по справі 495/1259/20

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 495/1259/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2024 року смт. Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Панасенка Є.М.,

за участю секретаря судового засідання Степанової Н.С.

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференцзв`язку цивільну справу №495/1259/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача - ОСОБА_5 , про поділ боргових зобов`язань подружжя, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 про визнання правочину (договору купівлі-продажу) недійсним

ВСТАНОВИВ:

15.07.2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності, із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 про визнання правочину (договору купівлі-продажу) недійсним, із позовом ОСОБА_4 за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_5 про поділ боргових зобов`язань подружжя.

Відповідно до заявлених позовних вимог об`єднаних в одному провадженні та уточненої позовної заяви від 07.04.2021 року, позивач ОСОБА_3 просить суд:

встановити факт проживання його із відповідачкою ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 30 березня 2011 року по за квітня 2015 року;

визнати житловий будинок загальною площею 95.0 кв.м. житловою площею 66,4 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці 0,038 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5110300000:01:004:0132, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,038 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер: 5110300000:01:004:0132, яка також розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль марки HONDA CIVIC, 2006 року випуску, синього кольору, номер шасі (кузова рами) НОМЕР_1 , тип легковий седан, державний номер НОМЕР_2 , спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_7 та припинити право спільної сумісної власності вказаних осіб та зазначене майно;

визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , який зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 право власності на: 1/2 частки житлового будинку загальною загальною площею 95.0 кв.м. житловою площею 66,4 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_3 земельній ділянці 0,038 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5110300000:01:004:0132, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 частки автомобілю марки HONDA CIVIC, 2006 року випуску, синього кольору, номер шасі (кузова рами) НОМЕР_1 , тип легковий седан, державний номер НОМЕР_2 ;

визнати квартиру загальною площею 133, 6 кв.м., житловою площею 69,9 кв.в., а саме чотирьох кімнатну квартиру, яка у цілому складається 1 коридор, 2 житлова, 3 кухня-їдальня, 4 санвузол, 5 санвузол, 6 житлова, 7 коридор, 8 житлова, 9 житлова, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та припинити право спільної сумісної власноті вказаних осіб на зазначене майно;

визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової кратки платника податків НОМЕР_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , права власності на: 1/2 частки квартири загальною площею 133, 6 кв.м., житловою площею 69,9 кв.в., а саме чотирьох кімнатну квартиру, яка у цілому складається 1 коридор, 2 житлова, 3 кухня їдальня, 4 санвузол, 5 санвузол, 6 житлова, 7 коридор, 8 житлова, 9 житлова, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 ;

визнати грошові кошти в розмірі 200 000 доларів США, отримані в борг позивачем ОСОБА_3 спільним борговим зобов`язанням подружжя ОСОБА_3 , здійснити поділ у рівних частках боргових зобов`язань подружжя та стягнути в порядку поділу боргових зобов`язань з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 100 000 (сто тисяч) доларів США;

визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 08 серпня 2020 року між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки податку НОМЕР_4 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , згідно якого ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_6 прийняла у власність автомобіль марки HONDA CIVIC, 2006 року випуску, синього кольору, номер шасі (кузова рами) НОМЕР_1 , тип легковий седан, державний номер НОМЕР_2 .

Позовні вимоги ОСОБА_3 мотивовані тим, що в період з квітня 2006 року позивач проживав із відповідачкою ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, хоча фактично ще перебував в іншому зареєстрованому шлюбі. ОСОБА_3 стверджує, що вони із відповідачкою перебували у фактичних шлюбних відносинах. Протягом періоду фактичних шлюбних відносин сторони вели спільне господарство, мали спільний побут та родинний бюджет, мали взаємні права та обов`язки як чоловік та жінка.

ОСОБА_3 зазначає в своєму позові, що за час спільного проживання із відповідачкою у них народилась дитина - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Протягом періоду фактичних шлюбних відносин сторони придбали спірне нерухоме майно, а саме житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в якому проживали разом, здійснювали ремонт, придбавали побутові речі, меблі, тощо.

Після укладення із відповідачкою ОСОБА_4 шлюбу, ОСОБА_3 продовжував проживати у спірному житловому будинку та нести разом із відповідачкою спільний тягар утримання нерухомості. Також після укладення шлюбу, як стверджує позивач ОСОБА_3 він продовжував займатись підприємницькою діяльністю та в грудні 2016 року уклав із гр. ОСОБА_5 договір позики на суму 200 000 (двісті тисяч) доларів. Зазначені гроші були позичені ОСОБА_3 для придбання спірного нерухомого майна, а саме земельної ділянки для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, за адресою: АДРЕСА_5 , кадастровий номер 5110300000:02:028:0215, площею 0.3127 га. та комплексу будівель "Есперанса", за адресою: АДРЕСА_5 , на яке претендує відповідачка ОСОБА_4 , яка заявила вимоги, щодо поділу вказаного майна. Вважаючи, що позичені гроші були використанні для придбання спільного майна подружжя, ОСОБА_3 заявив вимогу про поділ боргових зобов`язань та стягнення частини позичених коштів з відповідачки ОСОБА_4 на його користь.

Також ОСОБА_3 зазначив, що в період фактичних шлюбних відносин був придбаний транспортний засіб, а саме автомобіль марки HONDA CIVIC, 2006 року випуску, синього кольору, номер шасі (кузова рами) НОМЕР_1 , тип легковий седан, державний номер НОМЕР_2 , який відповідач ОСОБА_4 відчужила без згоди позивача, у зв`язку із чим останній вважає, що такий правочин має бути визнаний недійсним.

Відповідач ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою про до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя. В своєму зустрічному позові ОСОБА_4 вказує, що 30 квітня 2015 року зареєструвала шлюб із ОСОБА_3 . Позивач ОСОБА_4 вказує, що за час спільного із відповідачем господарювання та отримання спільного доходу подружжя прийняло рішення придбати частину нерухомого майна в смт. Затока, Білгород-Дністровського району, Одеської області для розширення спільної діяльності. Гроші для придбання такої нерухомості складались із частини прибутків від господарської діяльності відповідача, особистих збережень позивачки та доходів від спільної діяльності.

Так за твердженням позивачки, вони із ОСОБА_3 27 грудня 2016 року придбали 1/3 частку земельної ділянки для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, за адресою: АДРЕСА_5 кадастровий номер 5110300000:02:028:0215, площею 0.3127 га. та 1/3 частку комплексу будівель "Есперанса", за адресою: АДРЕСА_5 .

Вищевказане нерухоме майно було набуто подружжям на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу. Вважаючи, що майно набуте в період шлюбу та за спільні кошти подружжя, внаслідок спільної праці, позивач ОСОБА_4 стверджує про презумпцію спільності спірного нерухомого майна та просить суд ухвалити рішення, яким визнати за нею право власності на частку спільного майна подружжя.

05.08.2020 року ухвалою Білгород-Дністровського районного суду Одеської області було частково задоволено заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову та накладено арешт у вигляді заборони відчуження майна, що належить ОСОБА_4 , а саме:

1/2 частину будинок загальною площею 95.0 кв.м. житловою площею 66,4 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці 0,038 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5110300000:01:004:0132;

1/2 частини земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,038 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер обєкта нерухомого майна 860116051103;

1/2 частини автомобілю марки HONDA CIVIC, 2006 року випуску, синього кольору, номер шасі (кузова рами) НОМЕР_1 , тип легковий седан, державний номер НОМЕР_2 , з забороною відповідачки експлуатувати та використовувати вказаний автомобіль;

1/2 частини квартири АДРЕСА_6 , загальною площею 133,6 кв.м., житловою площею 69,9 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1552169651103.

26 лютого 2021 року ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області задоволено клопотання адвоката Васильєва П. В. про забезпечення доказів, витребувано з ГУ ДПС Одеської області довідку про доходи ОСОБА_4 , з I кварталу 2006 року по IV квартал 2015 року, у тому числі які могли бути отримані від підприємницької діяльності.

22 березня 2021 року ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області задоволено заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову та заборонено ОСОБА_3 відчужувати та проводити будь-які реєстраційні дії щодо належного йому на праві власності нерухомого майна, а саме: 1/6 частки земельної ділянки для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, за адресою: АДРЕСА_5 , кадастровий номер 5110300000:02:028:0215, площею 0,3127 га, та 1/6 частки комплексу будівель Есперанса, за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 644,6 кв.м.

23.11.2021 року Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області об`єднано в одне провадження цивільну справу №495/4094/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ майна, що об`єктом спільної сумісної власності та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя:

- №495/1259/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_5 про поділ боргових забовов`язань подружжя;

№495/6296/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 про визнання правочину (договору купівлі-продажу) недійсним. Об`єднаній справі присвоєно №495/1259/20.

26.12.2021 року ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області було закрито підготовче судове засідання по об`єднаній цивільній справі №495/1259/20.

01.06.2022 року розпорядження Голови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області матеріали цивільної справи були направлені до Овідіопольського районного суду Одеської області.

23.06.2022 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи призначено головуючого суддю Жижка О. В.

10.02.3023 року наказом №01 г-о/с суддю ОСОБА_9 звільнено з посади судді Овідіопольского районного суду Одеської області та відраховано зі штату Овідіопольського районного суду.

10.02.2023 року протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючим по справі суддю Панасенко Є.М.

12.04.2023 року Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області підготовче провадження по цивільній справі № 495/1259/20 було закрито та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача ОСОБА_3 адвокат Васильєв П.О., в судовому засіданні заявлені позовні вимоги свого клієнта підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав викладених в позовних заявах. Проти задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 заперечував та просив суд в їх задоволенні відмовити з тих підстав, що гроші на придбання спірного нерухомого майна, яке є об`єктом поділу, були отриманні ним особисто в борг за договором позики укладеним 02 грудня 2016 року із ОСОБА_5 на загальну суму 200 000 (двісті тисяч) доларів США.

Представник відповідачки ОСОБА_4 адвокат Кулагін Є. С. проти задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності, про поділ боргових зобов`язань подружжя та про визнання правочину (договору купівлі-продажу) недійсним, заперечував. Адвокат Кулагін Є. С. у своїх письмових поясненнях посилається на відсутність належних доказів, які б підтверджували факт проживання сторін однією сім`єю, як то докази ведення спільного господарства, спільних витрат, наявність взаємних обов`язків. Окремо адвокат Кулагін Є. С. звертає увагу суду на наявність зареєстрованого шлюбу відповідача ОСОБА_3 із іншою жінкою до 29 березня 2011 року. Зазначається також про обставини самостійного виховання ОСОБА_4 її дитини до часу зареєстрованого шлюбу із відповідачем ОСОБА_3 в квітні 2015 року. Наявні в матеріалах справи письмові пояснення свідків, на думку адвоката Кулагіна Є. С. не є належними доказами, що підтверджують обставини спільного проживання сторін, оскільки громадяни які давали письмові пояснення в судовому засіданні не допитувались, судом не попереджались про кримінальну відповідальність, як суд так і інша сторона у справі були позбавлені можливості поставити свідкам свої запитання. Щодо боргових зобов`язнь, вважає, що ОСОБА_3 не надав суду доказів того, що отримані ним особисто гроші були використанні саме в інтересах сім`ї на придбання спірного нерухомого майна та доказів того, що відповідачка ОСОБА_4 була взагалі обізнана про існування такого договору та надавала згоду на його укладення. Також звертається увага суду на те, що судові спори про стягнення боргів з колишнього чоловіка позивачки всіх боргів за наданими останнім розписками розпочаті на підставі позовів, які подані після ініціювання ОСОБА_4 позову про поділ майна подружжя. До цього часу жоден кредитор не звертався ані до ОСОБА_3 ані до ОСОБА_4 з претензіями та з позовами більше ніж п`ять років.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_5 у судове засідання не з`явився, надав письмове клопотання про розгляд справи за його відсутності, в якому наголосив, що повністю підтримує позовні вимога ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та заперечує, щодо зустрічного позову ОСОБА_4 , вважає їх необґрунтованими та безпідставними. Суду надані письмові пояснення третьої особи, відповідно до яких ОСОБА_5 просить суд задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3 про поділ боргових зобов`язань подружжя. Так ОСОБА_5 зазначає, що отримані від нього в борг ОСОБА_3 гроші були використанні в інтересах подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на придбання спірного нерухомого майна, таким чином частина боргу підлягає стягненню з відповідачки ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 .

Відповідач ОСОБА_6 у судове засідання не з`явилась, надала письмову заяву про розгляд справи за її відсутності, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 заперечує, підтримує позовні вимоги ОСОБА_4 .

Згідно із ч.3 ст.131 Цивільного процесуального кодексу, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Частиною 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки (п.п.1-2 ч.3 ст.223 ЦПК України).

Враховуючи викладені обставини та норми чинного законодавства, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідних учасників процесу на підставі наявних та достатніх для розгляду матеріалів справи.

Розглянувши позовні заяви ОСОБА_3 та позовну заяву ОСОБА_4 , вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши в судових засіданнях пояснення учасників судового процесу, суд дійшов до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, 30 квітня 2015 року позивач ОСОБА_3 зареєстрував шлюб із відповідачкою ОСОБА_4 , про що зроблено відповідний актовий запис №175 (свідоцтво про реєстрацію шлюбу від 30.04.2015 року серії НОМЕР_6 видане відділом державної реєстрації цивільного стану реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області).

Позивач ОСОБА_3 у своїй уточненій позовній заяві зазначає, що шлюбні відносини із відповідачкою у нього склались починаючи з квітня 2006 року. З цього часу сторони почали разом проживати, вести спільне господарство, придбали за спільні кошти житловий будинок та почали разом робити ремонт. ОСОБА_3 вказує, що спірний житловий будинок по АДРЕСА_1 та автомобіль HONDA CIVIC, 2006 року випуску, синього кольору, номер шасі (кузова рами) НОМЕР_1 , тип легковий седан, державний номер НОМЕР_2 був придбаний саме в інтересах сім`ї під час фактичних шлюбних відносин для проживання їх родини. За твердженням ОСОБА_3 від шлюбних відносин із ОСОБА_4 у них народилась дитини ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після реєстрації шлюбу у 2015 році із ОСОБА_4 в свідоцтві про народження дитини ОСОБА_10 батьком був вказаний саме ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 зазначає, що в період з моменту виникнення фактичних шлюбних відносин із ОСОБА_4 до реєстрації із нею шлюбу, вони мали спільний побут, спільні витрати, разом проводили свята, відпочивали, вели спільну підприємницьку діяльність, доглядали за їх спільним будинком та разом виховували дитину.

Вказані обставини ОСОБА_3 вважає доведеними на підставі поданих до суду доказів, а саме свідоцтва про шлюб, свідоцтва про народження дитини, письмових пояснень свідків, наданих копій фотокарток, копії договору купівлі-продажу житлового будинку та автомобіля.

Відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу України (далі СК України), сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з положеннями частин 1, 2 ст. 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 СК України, шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або у будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

При застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що дана норма поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбане спірне майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Судом встановлено та позивачем ОСОБА_3 не заперечувалось, що останній в період до 30 березня 2011 року перебував у зареєстрованому шлюбі із гр. ОСОБА_11 , після чого шлюб був розірваний.

Незважаючи на перебування у зареєстрованому шлюбі, позивач ОСОБА_3 стверджує, що фактично шлюбні відносини із колишньою дружиною ОСОБА_11 були припиненні задовго до розірвання шлюбу. Зазначені обставини на думку позивача підтверджуються тим, що у нього та відповідачки ОСОБА_4 від спільного життя народилась дитина. Саме народження спільної дитини на думку позивача є доказом того, що сторони фактично перебували у шлюбних відносинах.

З такими твердження позивача суд не може погодитись з огляду та те, що в період з 01 травня 2007 року по 30 квітня 2015 року відповідач ОСОБА_4 мала статус мати одиначки та отримувала соціальну допомогу на утримання дитини ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у зв`язку із самостійним вихованням дитини.

Народження спільної дитини у сторін не може саме по собі доводити факт ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, усталенні відносини, які притаманні подружжю, близький за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року по справі № 490/4949/17 та постанові ВС у складі Першої судової палати КЦС від 23 вересня 2021 року у справі 182/670/15.

В матеріалах справи наявні письмові пояснення громадян ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 про обставини спільного проживання ОСОБА_3 із ОСОБА_4 .

Суд критично ставиться до вказаних пояснень та вважає їх неналежними доказами в розумінні показань свідків, оскільки вказані громадяни не допитувались у судовому засіданні, як свідки, не попереджались судом про кримінальну відповідальність за надання неправдивих показів, суд та інші учасники справи були позбавлені можливості поставити свої запитання.

Щодо свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , то суд зазначає, що вказані свідки лише зазначають, що позивач та відповідач перебували у близьких стосунках, а зі свідками в дружніх, спільно проводили вільний, періодично підтримували зв`язок. Разом з тим свідки не підтвердили факт можливих спільних витрат сторін, наявність у них спільного побуту, взаємних прав та обов`язків. Показання свідків лише підтверджують факт сусідських, дружніх, інтимних стосунків, однак не стали підставою встановлення факту проживання чоловіка та жінка однією сім`єю. Аналогічні висновки, щодо показань свідків в питанні встановлення факту проживання сторін однією сім`єю викладено в постановах Третьої судової палати КЦС ВС по справі № 466/3769/16 від 12 грудня 2019 року в постанові Першої судової палати КЦС ВС від 08.12.2021 року у справі № 531/295/19.

Обставини наявності спільного бюджету та спільних витрат в період фактичних шлюбних відносин позивачем ОСОБА_3 доводиться на підставі боргової розписки від 05 листопада 2011 року. Так відповідно до вказаної боргової розписки ОСОБА_3 отримав в борг у гр. ОСОБА_22 гроші в розмірі 60 000 (шістдесят тисяч) доларів США. Як зазначає позивач, саме за ці кошти були придбані спірні житловий будинок та земельна ділянка по АДРЕСА_1 , для спільного проживання однією сім`єю позивача та відповідачки.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодацем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору та підтверджує як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Частиною першою статті 1049 ЦК України, передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Обставини придбання спірного нерухомого майна за гроші отримані в борг, позивач вважає належним обґрунтуванням наявності спільного бюджету сторін та спільних витрат.

Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають застосуванню норми СК України.

Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що отримані від гр. ОСОБА_22 кошти за договором позики від 05 листопада 2011 року використані за призначенням, а саме на придбання житлового будинку та земельної ділянки , та в інтересах сім`ї. Сам по собі факт зазначення у розписці про ціль позики, безумовно не свідчить про те, що позика була витрачена за призначенням.

Окрім того суд не може встановити прямий зв`язок коштів отриманих за договором позики від 05.11.2011 року отриманих позивачем ОСОБА_3 в іноземній валюті та коштів витрачених відповідачкою ОСОБА_4 в національній грошовій одиниці України гривні на придбання спірного житлового будинку та земельної ділянки за договорами купівлі-продажу від 23.11.2011 року.

За правилами, встановленими ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частинами 1, 5 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За змістом частини 2 статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Інших доказів на доведення обставин надання позивачем ОСОБА_3 коштів на придбання спірного нерухомого майна, обізнаності відповідачки ОСОБА_4 про отримання позивачем грошей на придбання нерухомого майна, а так само її безпосередньої участі в отриманні таких грошей, позивачем ОСОБА_3 суду не надано.

З урахуванням викладеного позовні вимоги ОСОБА_3 про встановлення факту проживання його із відповідачкою ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 30 березня 2011 року по 30 квітня 2015 року, визнання спірного нерухомого майна спільною сумісною власністю, поділ нерухомого майна та автомобіля та визнання за позивачем ОСОБА_3 права власності на частку у спірному майні є такими, що не доведенні належними та допустимими доказами, у зв`язку із чим у вказаному позові слід відмовити.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 вказує, що 27 грудня 2016 року між гр. ОСОБА_23 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу 1/3 частини земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 , кадастровий номер 5110300000:02:028:0215. Договір посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області Щукіною Людмилою Сергіївною, зареєстрований в реєстрі за № 1065.

27 грудня 2016 року між гр. ОСОБА_23 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу 1/3 частини комплексу будівель «ЕСПЕРАНСА», які знаходяться за адресою: АДРЕСА_5 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області Щукіною Людмилою Сергіївною, зареєстрований в реєстрі за № 1064.

Вказані обставини підтверджуються інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Тобто судом встановлено та сторонами не заперечувався факт, що зазначені об`єкти нерухомого майна придбані за час шлюбу сторін ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , на підставі договорів купівлі-продажу.

Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином законодавець встановлює, що все майно (рухоме, нерухоме), набуте подружжям за час шлюбу (тобто грошові кошти від участі у суспільному виробництві, від підприємницької та іншої суспільно корисної діяльності, майно, створене спільною працею, придбане за рахунок спільних коштів подружжя тощо), є його спільною сумісною власністю. Подружжю належить майно на праві спільної сумісної власності незалежно від розміру внеску кожного окремо до сімейного бюджету, відсутності самостійного заробітку чи іншого доходу в зв`язку з веденням домашнього господарства, доглядом за неповнолітніми чи непрацездатними дітьми, хворобою чи інвалідністю або з інших поважних причин.

Відповідно до абзацу 2,3 п. 23 Постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року № 11, спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, накопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Згідно ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів зокрема може бути в тому числі визнання права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі.

Отже із вищевикладеного можливо зробити висновок, що спірне нерухоме майно, належне відповідачу за зустрічним позовом ОСОБА_3 належить на праві спільної сумісної власності позивачці та відповідачу.

Згідно із статтею 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Варто зазначити, що існує загальне правило відповідно до якого співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно. Водночас зазначена норма статті є диспозитивною, у зв`язку з чим співвласники мають право визначити свої повноваження щодо належного їм майна на праві спільної часткової власності за домовленістю між собою, тобто реалізація певних правомочностей (володіння та користування) щодо спільного майна здійснюється за взаємною згодою всіх співвласників.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про можливість задоволення позову ОСОБА_4 та визнання за нею права власності на частку 1/3 частки земельної ділянки для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфра-структури та закладів громадського харчування, за адресою: АДРЕСА_5 , кадастровий номер 5110300000:02:028:0215, площею 0.3127 га., шляхом визнання права власності за ОСОБА_4 (реєстраційний номер платника податків НОМЕР_7 ) на 1/6 частку земельної ділянки для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, за адресою: АДРЕСА_5 , кадастровий номер 5110300000:02:028:0215, площею 0.3127 га. та 1/3 частки комплексу будівель "Есперанса", за адресою: АДРЕСА_5 , загальна площа 644.6 кв. м.

Щодо позовних вимог ОСОБА_3 про поділ боргових зобов`язань подружжя, судом встановлено наступне.

В підтвердження зазначених обставин ОСОБА_3 посилається на укладення договору позики із гр. ОСОБА_5 від 02 грудня 2016 року. Відповідно до вказаного договору позики, ОСОБА_3 отримав в борг гроші в сумі 200 000 (двісті тисяч) доларів США, які були використанні на придбання 1/3 частини земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 , кадастровий номер 5110300000:02:028:0215 та 1/3 частини комплексу будівель «ЕСПЕРАНСА», які знаходяться за адресою: АДРЕСА_5 . Так як зазначені об`єкти нерухомості є предметом поділу спільного майна подружжя то на думку ОСОБА_3 поділу підлягають і гроші, які були використання на придбання спірного нерухомого майна.

Також ОСОБА_3 зазначає, що вищевказаний борг на цей час не повернутий та окрім того стягувачем ОСОБА_5 заявлено позов про стягнення з ОСОБА_3 боргу за вказаним договором позики.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_24 в підтвердження наявних у нього боргових зобов`язань надав суду декілька копій боргових розписок, датованих в різні періоди, які майже співпадають із датами придбання спірного нерухомого майна. Зміст вказаних боргових розписок визначає, що гроші отримувались ОСОБА_3 на придбання конкретного нерухомого майна, при цьому зі змісту розписок вбачається, що відповідачка ОСОБА_4 не була повідомлена про отримання її чоловіком грошей в борг.

Окремо суд звертає увагу на те, що позикодавці за вищевказаними борговими розписками, в тому числі гр. ОСОБА_5 , гр. ОСОБА_22 звернулись до суду про стягнення боргу до ОСОБА_3 майже в один період часу в липні 2020 року разом із поданим ОСОБА_3 до ОСОБА_4 позов про поділ боргових зобов`язань, відразу після того, як попередньо було подано позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя в квітні 2020 року.

Як вбачається зі змісту вказаних боргових розписок, гроші були отримані ОСОБА_3 задовго до звернення позикодавців до суду із позовом про стягнення боргу, що найменше більше ніж чотири роки. Так само строк повернення за вказаними борговими розписками також настав задовго до пред`явлення позовів про стягнення боргу, однак позови, як вже вказувалось були пред`явленні майже одночасно із позовом ОСОБА_3 про поділ боргів подружжя та поділ майна.

В справах про стягнення заборгованості за борговими розписками, ОСОБА_3 визнав позови, тобто визнавав, що брав кошти в борг, і всі ці кошти витратив на придбання майна, яке просить поділити у справі відповідачка ОСОБА_4 .

Послідовність подій та процесуальна поведінка ОСОБА_3 у всіх наведених справах про стягнення заборгованості дає підстави для сумнівів у реальності спорів про стягнення боргів.

Суд погоджується з твердженням адвоката Кулагіна Є. С., що позивачем ОСОБА_3 не доведено належними та допустимими доказами, що отримані ним кошти за договором позики від 02.12.2016 року використані за призначенням, а саме на придбання спірного нерухомого майна та земельної ділянки, та в інтересах сім`ї. Сам по собі факт зазначення у розписці про ціль позики, безумовно не свідчить про те, що позика була витрачена за призначенням, близький за змістом висновок, щодо застосування норм права в подібних правовідносинах викладено в постанові Першої судової палати КЦС ВС від 13.08.2021 року у справі № 638/20102/16.

Також суд звертає увагу на протиріччя в заявлених вимогах ОСОБА_3 про поділ боргових зобов`язань за укладеним договором позики від 02.12.2016 року із запереченнями висловленими у відзиві на позов ОСОБА_4 про поділ спірного нерухомого майна. Так у відзиві на позовну заяву ОСОБА_4 про поділ майна, а саме земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 , кадастровий номер 5110300000:02:028:0215 та 1/3 частини комплексу будівель «ЕСПЕРАНСА», які знаходяться за адресою: АДРЕСА_5 , ОСОБА_3 вказує, що вказане майно придбане за його особисті гроші отримані в борг, тобто вважає це майно своєю особистою власністю, так як придбано воно хоча і в період шлюбу однак за його особисті кошти. Разом з цим у заявленому позові про поділ боргів подружжя, ОСОБА_3 визнає, що оскільки спірне нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу, то підлягають поділу і гроші отримані на їх придбання.

Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.

Вищеописані дії позивача ОСОБА_3 , надані суду копії боргових розписок з урахуванням відсутності інших доказів, які б підтверджували факт використання коштів в інтересах сім`ї так і факту обізнаності іншого подружжя ОСОБА_4 про укладення її чоловіком договору позики, дають суду достатні підстави для відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 про поділ у рівних частках боргових зобов`язань подружжя та стягнення з ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 100 000 (сто тисяч) доларів США.

Щодо вимог позивача ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу.

Як на підставу задоволення позову, ОСОБА_3 посилається, що правочин (договір купівлі-продажу) від 08 серпня 2020 року порушує його цивільний інтерес на транспортний засіб автомобіль марки HONDA CIVIC, 2006 року випуску, синього кольору, номер шасі (кузова рами) НОМЕР_8 , тип легковий седан, державний номер НОМЕР_2 у зв`язку з тим, що згідно ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 05 серпня 2020 року на вказаний транспортний засіб накладено арешт шляхом заборони відповідачці експлуатувати та використовувати вказаний автомобіль. Зазначена заборона була накладена судом в межах заявленого позову ОСОБА_3 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності, де однією із вимог була визнання за ОСОБА_3 права власності на частки спірного транспортного засобу.

Таким чином інтерес позивача в оспорюваному правочині напряму залежить від встановлення судом обставини придбання транспортного засобу в період фактичних шлюбних відносин та за спільні кошти.

Право на позов існує в двох аспектах - матеріальному та процесуальному розуміннях.

У процесуальному розумінні таке право як елемент правоздатності у суб`єкта цивільного права існує завжди. Воно закріплюється і гарантується ст. 8 Конституції України.

Разом з тим, право на позов в матеріальному розумінні - це можливість захисту порушеного права у судовому порядку. Іншими словами, право на позов в матеріальному розумінні визначається як елемент суб`єктивного цивільного права і характеризує його стан у разі порушення, коли воно здатне до відновлення чи підтвердження судом проти бажання зобов`язаної особи.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 236 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у Постанові «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009р., вирішуючи спір про визнання договору або його частини недійсним, суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Водночас, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже умови договору є обов`язковими лише для сторін цього договору.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до ст. 16 ЦК, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач згідно ст. 12, 13 ЦПК зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину. При цьому юридично важливою обставиною є доведення факту добросовісності чи недобросовісності набувача майна.

В силу цього особа, яка звертається із позовом про визнання недійсним договору, укладеного іншими особами, має довести, що договір, який є предметом спору, зачіпає його права або охоронювані законом інтереси.

Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.

Під порушенням права слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Враховуючи, що судом відмовлено ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 30 березня 2011 року по 30 квітня 2015 року, тобто не встановлено факту спільного набуття транспортного засобу, суд дійшов висновку про відсутність порушених прав позивача ОСОБА_3 внаслідок оспорюваного договору купівлі-продажу транспортного засобу.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 12, 13, 81, 137, 141, 258, 259, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності відмовити в повному обсязі.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності задовольнити в повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на частину наступного нерухомого майна:

1/3 частка земельної ділянки для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, за адресою: АДРЕСА_5 , кадастровий номер 5110300000:02:028:0215, площею 0.3127 га, шляхом визнання права власності за ОСОБА_4 (реєстраційний номер платника податків НОМЕР_7 ) на 1/6 частку земельної ділянки для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, за адресою: АДРЕСА_5 , кадастровий номер 5110300000:02:028:0215, площею 0.3127 га;

1/3 частка комплексу будівель "Есперанса", за адресою: АДРЕСА_5 , загальна площа 644.6 кв. м.

В задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_5 про поділ боргових зобов`язань подружжя відмовити в повному обсязі.

В задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 про визнання правочину (договору купівлі-продажу) недійсним відмовити в повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду безпосередньо або через Овідіопольський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 28.03.2024 року.

Головуючий: Є. М. Панасенко