Постанова

від 27.03.2024 по справі 620/16675/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/16675/23 Головуючий у І інстанції - Бородавкіна С.В.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Бужак Н.П., Костюк Л.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Чернігівській області, в якій просив:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Чернігівській області форми «Ф» від 05.07.2023 № 0063495-2408-2524-UA74040090000047246, № 0063494-2408-2524-UA74040090000047246, № 0063493-2408-2524-UA74040090000047246.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки об`єкти нерухомості, які належать Позивачу, використовуються ним для здійснення підприємницької діяльності. З огляду на викладене, в силу вимог підпункту «ж» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, вказане майно не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 05.07.2023 № 0063495-2408-2524-UA74040090000047246, № 0063494-2408-2524-UA74040090000047246, № 0063493-2408-2524-UA74040090000047246.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Головне управління ДПС у Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі Головне управління ДПС у Чернігівській області посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Позивач є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки нерухомість, яка перебуває у його власності не є будівлями сільськогосподарських товаровиробників.

На підставі наведеного Відповідач вказав про відповідність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вимогам чинного законодавства.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель від 06.07.2016 (а.с. 10-11) є власником нерухомого майна, а саме: комплексу нежитлових будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 2881,30 кв.м, розташованого на земельній ділянці площею 3,1000 га, кадастровий номер земельної ділянки 7423381900:22:001:0046, на земельній ділянці площею 0,7000 га, кадастровий номер 7423381900:22:001:0047.

Відповідно до інформації з Технічного паспорта на об`єкт нерухомості (а.с. 13-26), нежитлові приміщення складаються з виробничого приміщення з господарськими будівлями та спорудами (сільськогосподарського призначення).

Відповідно до висновку від 25.08.2021 № 525, складеного Експертом-техніком інвентаризації нерухомого майна (кваліфікаційний сертифікат серії АЕ № 002526) ФОП ОСОБА_2 , будівлі за адресою: АДРЕСА_1 обліковуються згідно з Класифікатором: «Будівлі садівництва, виноградарства та виноробства» (код 1271,5) - 1949,2 кв.м.; «Сільськогосподарського призначення інші» (код 1271,9) - 932,1 кв.м. (а.с. 29-30).

Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру (а.с. 12) земельні ділянки, на яких розташований комплекс нежитлових будівель, мають: цільове призначення - для обслуговування виробничих будівель та споруд; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; вид використання - для обслуговування виробничих будівель та споруд.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис. Видами господарської діяльності Позивача є: 55.10 Діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування (основний); 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; 01.13 Вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; 01.24 Вирощування зерняткових і кісточкових фруктів; 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві; 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; 79.11 Діяльність туристичних агентств; 79.90 Надання інших послуг бронювання та пов`язана з цим діяльність; 81.30 Надання ландшафтних послуг; 93.29 Організування інших видів відпочинку та розваг; 96.04 Діяльність із забезпечення фізичного комфорту; 96.09 Надання інших індивідуальних послуг, н.в.і.у.; 47.89 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами; 49.32 Надання послуг таксі; 71.11 Діяльність у сфері архітектури; 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів; 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів; 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

05 липня 2023 року ГУ ДПС України у Чернігівській області було прийнято податкові повідомлення-рішення форми «Ф»:

- № 0063495-2408-2524-UA74040090000047246, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України Позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичним особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2017 рік в розмірі 46100,80 грн (а.с. 27 зв.);

- № 0063494-2408-2524-UA74040090000047246, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України Позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичним особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2018 рік в розмірі 53635,40 грн (а.с. 27);

- № 0063493-2408-2524-UA74040090000047246, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України Позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичним особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2021 рік в розмірі 86439,00 грн грн (а.с. 28).

Не погоджуючись із вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями Відповідача, Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що наданими Позивачем документами підтверджується, що нежитлові будівлі, які належать йому на праві власності, за вимогами ДК 018-2000 віднесені до класу (код 1271) «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» та використовуються ним безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником (з огляду на функціональне призначення об`єктів нерухомості).

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що нежитлові будівлі, які належать Позивачу на праві власності, не є об`єктами оподаткування, відповідно до пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Крім того, суд першої інстанції звернув увагу, що податкові повідомлення- рішення № 0063494-2408-2524-UA74040090000047246 та № 0063495-2408-2524-UA74040090000047246 (за звітні 2017-2018 роки) прийняті з порушенням строків давності, встановлених Податковим кодексом України.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі по тексту - ПК України).

Пунктом 4.3 ст. 4 ПК України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов`язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

При цьому, відповідно до п. 4.4 ст. 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Відповідні повноваження, їх розмежування між Верховною Радою та місцевими радами, зокрема, щодо установлення місцевих податків, визначені ст. 12 ПК України.

Згідно ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов`язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до пп. 10.1 та 10.2 ст. 10 ПК України до місцевих податків належить податок на майно. Місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Таким чином, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені ст. 12 ПК України.

За приписами п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 ПК України).

Підпунктом 12.3.2 пунктом 12.3 статті 12 ПК України визначено, що при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Відповідно пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно з пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України у разі, якщо до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування місцевих податків та або зборів, сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та/або зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та/або збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування таких місцевих податків та/або зборів.

Відповідно до п. 12.4 ст. 12 ПК України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать, крім іншого:

12.4.1. встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом;

12.4.2. визначення переліку податкових агентів згідно із статтею 268 цього Кодексу;

12.4.3. прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Пунктом 12.5 ст. 12 ПК України визначено, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг або про внесення змін до таких рішень є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Підстави та порядок обчислення та справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, передбачено статтею 266 ПК.

Згідно з пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності (пп. 266.3.1, пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України).

За приписами пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Відповідно до пп. 266.2.2 «ж» п. 266.2 ст. 266 ПК України (в редакції, яка діяла до 1 січня 2019 року) не є об`єктом оподаткування: будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Законом України від 23 листопада 2018 року № 2628-VIII, який набрав чинності 1 січня 2019 року, внесено зміни до ПК України й підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в такій редакції: не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

З аналізу наведених вище норм підпункту 266.2.2 «ж» пункту 266.2 статті 266 ПК України вбачається, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Залежно від періоду застосовувалася додаткова умова - безпосереднє використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 160/9061/20, від 27 січня 2022 року у справі № 820/4188/17.

Як зазначено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем. Видами його господарської діяльності, у тому числі є: 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; 01.13 Вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві.

Для ведення господарської діяльності Позивач має у власності комплекс нежитлових будівель, які складаються з виробничого приміщення з господарськими будівлями та спорудами (сільськогосподарського призначення, а саме: склади для яблук, запчастин, речей; склад для переробки яблук; гараж; ремонтна майстерня; контора).

Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру вид використання земельних ділянок, на яких розміщено нерухоме майно Позивача, - для обслуговування виробничих будівель та споруд.

Крім того, згідно Висновку від 25.08.2021 № 525, складеного Експертом-техніком інвентаризації нерухомого майна (кваліфікаційний сертифікат серії АЕ № 002526) ФОП ОСОБА_2 , будівлі за адресою: АДРЕСА_1 обліковуються згідно з Класифікатором: «Будівлі садівництва, виноградарства та виноробства» (код 1271,5) - 1949,2 кв.м.; «Сільськогосподарського призначення інші» (код 1271,9) - 932,1 кв.м.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що наданими Позивачем документами підтверджується, що нежитлові будівлі, які належать йому на праві власності, за вимогами ДК 018-2000 віднесені до класу (код 1271) «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» та використовуються ним безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником (з огляду на функціональне призначення об`єктів нерухомості).

Так, пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Таким чином визначення сільськогосподарський товаровиробник, яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», проте в даній адміністративній справі предметом є сплата податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ «Податок на майно»).

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18 січня 2001 року № 2238-III сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».

Так, відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23 вересня 2008 року № 575-VI виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що поняття сільськогосподарський товаровиробник не суперечить його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 560/168/19.

Як вже було зазначено раніше, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис. Видами господарської діяльності Позивача є: 55.10 Діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування (основний); 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; 01.13 Вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; 01.24 Вирощування зерняткових і кісточкових фруктів; 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві; 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; 79.11 Діяльність туристичних агентств; 79.90 Надання інших послуг бронювання та пов`язана з цим діяльність; 81.30 Надання ландшафтних послуг; 93.29 Організування інших видів відпочинку та розваг; 96.04 Діяльність із забезпечення фізичного комфорту; 96.09 Надання інших індивідуальних послуг, н.в.і.у.; 47.89 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами; 49.32 Надання послуг таксі; 71.11 Діяльність у сфері архітектури; 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів; 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів; 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Таким чином, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - суб`єкт підприємницької діяльності з видом діяльності за КВЕД, зокрема 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Водночас будь-яких доказів, що Позивач займався у визначений в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях період саме сільськогосподарською діяльністю, ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції надано не було.

Також, будь-які докази, що об`єкт нерухомості - комплекс нежитлових будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 2881,30 кв.м, розташований на земельній ділянці площею 3,1000 га, кадастровий номер земельної ділянки 7423381900:22:001:0046, на земельній ділянці площею 0,7000 га, кадастровий номер 7423381900:22:001:0047, призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, в матеріалах даної адміністративної справи відсутні та Позивачем надано не було.

Таким чином, в матеріалах даної адміністративної справи відсутні докази, що Позивач є сільськогосподарським товаровиробником та/або виробником сільськогосподарської продукції, та що вищезазначене нерухоме майно використовується ним для ведення сільськогосподарської діяльності.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що Позивач не підпадає під статус сільськогосподарського товаровиробника, а належні йому на праві власності об`єкти нерухомого майна, зокрема: комплекс нежитлових будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 2881,30 кв.м, розташований на земельній ділянці площею 3,1000 га, кадастровий номер земельної ділянки 7423381900:22:001:0046, на земельній ділянці площею 0,7000 га, кадастровий номер 7423381900:22:001:0047, є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у зв`язку із чим Відповідачем правомірно визначено суми податкових зобов`язань.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказав, що ГУДПС у Чернігівській області спірні податкові повідомлення-рішення прийнято 05.07.2023, тобто після 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Крім того, податкові повідомлення-рішення № 0063494-2408-2524-UA74040090000047246 та № 0063495-2408-2524-UA74040090000047246 (за звітні 2017-2018 роки) прийняті з порушенням строків давності, встановлених Податковим кодексом України.

Згідно з пунктом 266.10 статті 266 ПК України підпунктом 266.10.3, відповідно до якого податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених п.102.1 ст.102 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Проте, згідно з підпунктом 52.2 пункту 52 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» ПК України на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято Відповідачем з урахуванням норм чинного законодавства, а саме в межах строку давності, визначеного пунктом 102.1 статті 102 ПК України.

Приймаючи до уваги викладене у сукупності, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми «Ф» від 05 липня 2023 року № 0063495-2408-2524-UA74040090000047246, № 0063494-2408-2524-UA74040090000047246, № 0063493-2408-2524-UA74040090000047246.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розглянувши доводи Головного управління ДПС у Чернігівській області, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з`ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області задовольнити.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя: В.П. Мельничук

Судді: Н.П. Бужак

Л.О. Костюк