Постанова

від 27.03.2024 по справі 916/3355/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/3355/23Південно-західного апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Таран С.В.

секретар судового засідання: Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справ:

від ТОВ Укртехгаз ЛХЗ - адвокат Прімєрова Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Вин Агро

на рішення Господарського суду Одеської області від 20.12.2023 (повний текст складено та підписано 21.12.2023, суддя Д`яченко Т.Г.)

у справі №916/3355/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Укртехгаз ЛХЗ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Вин Агро

про стягнення 717 319,19 грн

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю Укртехгаз ЛХЗ (далі ТОВ Укртехгаз ЛХЗ, позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Вин Агро (далі ТОВ Вин Агро) про стягнення 717319,19 грн.

Позов обґрунтований неналежним виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки, а саме в частині повної та своєчасної оплати отриманого від позивача товару.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.12.2023 по справі №916/3355/23 позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 486719 грн. 72 коп., пеню у розмірі 53081 грн. 39 коп., 3% річних у розмірі 22683 грн. 26 коп., інфляційні втрати у розмірі 154834 грн. 82 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 10759 грн. 79 коп.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що наявні матеріали справи свідчать про те, що позивачем на виконання умов договору було поставлено, а відповідачем отримано товар за укладеним між сторонами договором поставки. В свою чергу, відповідач отримавши товар від позивача, у порушення умов договору оплатив його лише частково, тобто не виконав взяті за себе зобов`язання.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних, місцевий господарський суд зазначив, що надані позивачем розрахунки є вірними, а тому вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Не погодившись із даним рішенням до Південного-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 20 грудня 2023 року у справі № 916/3355/23 скасувати та ухвалити нове рішення по справі, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими, а висновки суду щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог є помилковим та такими, що не відповідають обставинам справи з наступних підстав.

Так, за твердженням апелянта, позивачем до позовної заяви надані видаткові та товарно-транспортні накладні в яких не зазначені посади та прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій, що не може свідчити про їх підписання уповноваженими особами. У них, як відзначає апелянт, міститься лише підпис з боку отримувача товару, проте вказані видаткові накладні не містять даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Скаржник відзначає, що із наданих позивачем на підтвердження поставки товару відповідачу видаткових накладних вбачається те, що у особи яка їх підписала зі сторони отримувача товару, відсутня довіреність, що не дає підстави стверджувати про належність оформлення вказаних накладних, а отже ставлять під сумнів факт поставки.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.02.2024 відкрито апеляційне провадження по справі №916/3355/23 за апеляційною скаргою ТОВ Вин Агро на рішення Господарського суду Одеської області від 20.12.2023 та призначено справу до розгляду на 27.03.2024.

До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що у наданих до позову видаткових накладних містяться такі обов`язкові реквізити, які зокрема дають змогу ідентифікувати сторін, які приймали участь у господарській операції. Так, позивач звертає увагу на те, що на кожній із видаткових накладних у реквізитах покупця міститься відтиск печатки ТОВ «Вин Агро», якою фактично засвідчено правильність та дійсність даних, які містяться у таких накладних. Вказане дає змогу у повній мірі ідентифікувати юридичну особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В свою чергу, як стверджує позивач, апелянт не надав суду жодної інформації щодо того, чи вибула печатка, відтиск якої міститься на видаткових накладних, із його володіння, як і не повідомлено про можливий факт її протиправного використання іншими особами.

Позивач також наголошує на тому, що на виконання вимог Податкового кодексу України ТОВ «Укртехгаз ЛХЗ» було складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних на користь ТзОВ «Вин Агро» податкові накладні за видатковими накладними, згідно з якими відбувалася поставка товару.

Також, як відзначає позивач, на виконання вимог ухвали суду першої інстанції Головним управлінням ДПС в Одеській області було надано копії Податкових декларацій, з яких вбачається, що ТОВ «Вин Агро» податкові накладні, які були зареєстровані позивачем в ЄРПН на користь відповідача, включило до складу податкового кредиту.

Наведене, на переконання позивача, повністю підтверджує факт та обсяг поставок позивачем товарів за наявними видатковими накладними.

Під час судового засідання від 27.03.2024 представник позивача надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами та вимогами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник відповідача (апелянта) у судове засідання не з`явився, про причини неможливості прибуття у судове засідання не повідомив, хоча був належним чином сповіщений про час, дату та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 16.07.2020 між ТОВ Укртехгаз ЛХЗ (постачальник) та ТОВ Вин Агро (покупець) було укладено Договір №06/СО0 поставки рідкого двоокису вуглецю (надалі Договір), за умовами якого постачальник передає, а покупець приймає промислову продукцію рідкий двоокис (вуглекислота) та оплачує її згідно умов даного договору.

Загальна (остаточна) вартість договору визначається, виходячи з кількості та вартості продукції, фактично отриманої Покупцем від Постачальника протягом терміну дії даного Договору (п. 1.2. Договору).

У відповідності до п.п. 2.1., 2.3. Договору поставка продукції здійснюється транспортом Постачальника. Продукція постачається окремими партіями, кількість та дату поставки Сторони визначають на підставі письмового замовлення Покупця. Поставка продукції здійснюється на умовах DDP (згідно з Інкотермс 2010).

Датою поставки продукції вважається дата передачі товару Покупцю згідно з товарно-транспортною накладною (п. 2.6. Договору).

Згідно з п. 3.1. Договору ціна товару вказується у Специфікаціях до даного Договору.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що оплата кожної поставленої партії продукції здійснюється Покупцем не пізніше 30 календарних днів з дати поставки продукції Покупцю шляхом переведення грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

У випадку прострочення Покупцем здійснення оплати за отриману продукцію понад строк, вказаний у п. 4.1. даного Договору, Постачальник має право вимагати, а Покупець зобов`язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченої продукції за кожний день прострочення (п. 4.2. Договору).

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2021, але у будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за договором.

У відповідності до видаткових накладних №№ 688 від 28.07.2021р. на суму 21735,60 грн., 992 від 08.10.2021р. на суму 63281,40 грн., 1022 від 19.10.2021р. на суму 66541,80 грн., 1043 від 26.10.2021р. на суму 75433,80 грн., 1086 від 09.11.2021р. на суму 87882,60 грн., 1121 від 18.11.2021р. на суму 75285,60 грн., 1163 від 26.11.2021р. на суму 54241,20 грн., 1186 від 03.12.2021р. на суму 57946,20 грн., 1222 від 15.12.2021р. на суму 49090,20 грн. та товарно-транспортних накладних позивачем було поставлено, а відповідачем отримано промислову продукцію (рідкий двоокис вуглецю (вуглекислота, діоксид вуглецю скраплений) на загальну суму 548438,40 грн.

Крім цього, як вказував позивач, станом на 21.07.2021 заборгованість відповідача перед позивачем станом на 21.07.2021 становила 30381,20 грн.

З виписки по рахунку за 21.07.2021 вбачається, що відповідачем оплата за отриману продукцію здійснена частково в сумі 92100,00 грн.

Решта заборгованості в сумі 486719,72 грн відповідачем сплачена не була, що й стало підставою для звернення позивача із даним позовом до суду.

До того ж, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 53081 грн. 39 коп., 3% річних у розмірі 22683 грн. 26 коп. та інфляційні втрати у розмірі 154834 грн. 82 коп.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог та задовольнив їх в повному обсязі.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Приписами ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов`язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст.ст. 530, 610 - 612 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

У відповідності до ч. 1, 6 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

За приписами ч. 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 ЦК України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Як вже було вказано вище, за умова укладеного між сторонами договору позивач взяв на себе зобов`язання поставити відповідачеві промислову продукцію (рідкий двоокис вуглецю), а відповідач повинен був оплатити отриману від позивача продукцію.

Наявними матеріалами справи, зокрема видатковими та товарно-транспортними накладними, оригінали яких надано позивачем та досліджено судом, підтверджується, що позивачем було виконано свій обов`язок та поставлено на відповідачеві промислову продукцію на загальну суму 548438,40 грн (т. 2, а.с. 189-213).

Крім цього, як зазначив позивач та не заперечується відповідачем, станом на 21.07.2021 заборгованість відповідача перед позивачем станом на 21.07.2021 становила 30381,20 грн.

В свою чергу, відповідач отримавши від позивача промислову продукцію без жодних зауважень щодо її кількості, якості тощо, свій обов`язок щодо її оплати виконав лише частково перерахувавши на користь позивача грошові кошти у розмірі 92100,00 грн, що вбачається з виписки по рахунку за 21.07.2021 (т.1, а.с. 46).

З огляду на таке, колегія суддів вважає цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу за поставлену продукцію у розмірі 486719, 72 грн.

Колегією суддів відхиляються твердження відповідача про те, що надані позивачем видаткові накладні підписані не уповноваженими особами, зокрема через те, що в них не зазначено прізвище та ініціали отримувача, з огляду на наступне.

Положеннями частини 1 статті 19 та частин 1, 2 статті 67 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання вправі без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству, зокрема, шляхом укладення договорів, що опосередковують відносини підприємств з іншими підприємствами, організаціями, громадянами у всіх сферах господарської діяльності; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Отже, господарське зобов`язання, яке виникло на підставі договору, укладеного між суб`єктами господарювання, має бути спрямоване на досягнення економічного результату для його сторін, тобто мати реальний характер та опосередковувати рух капіталів, товарів, робіт чи послуг, що є об`єктами відповідної господарської операції.

За змістом частин 3, 8 статті 19 ГК України обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів документа кореспондується з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Пунктом 2.5 названого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Відповідно до статті 58-1 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Яке неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх правових висновках (зокрема, постанови від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17, від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18) встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, накладних, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій.

У відповідності до правової позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17, відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Як вбачається із наявних у матеріалах справи видаткових накладних, останні містить усі необхідні реквізити, а саме визначено постачальника (позивача) та його реквізити, одержувача (відповідача), вказано найменування товару, кількість, ціна без ПДВ, загальну вартість з урахуванням ПДВ, місце складання, підпис представника постачальника скріплений печаткою підприємства, з боку одержувача міститься підпис у графі отримано та печатка підприємства (відповідача), що отримало товар.

При цьому, колегія суддів зазначає, що наявні матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в підтвердження фактів протиправності використання печатки товариства відповідача чи доказів її втрати, або іншого вибуття її у спірний період з відання цієї юридичної особи. Так само і не надано доказів звернення до правоохоронних органів, у зв`язку із втратою чи викраденням печатки.

Відтак, беручи до уваги повну відповідальність відповідача за законність використання його печатки, а також з огляду на відсутність в матеріалах справи доказового підтвердження факту втрати чи викрадення печатки Товариства з обмеженою відповідальністю Вин Агро, а відтак її використання поза волею цієї юридичної особи, колегія суддів приходить до висновку, що відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цим документом.

При цьому, слід відзначити, що відповідач при отриманні товару жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов`язань з поставки товару, в тому числі щодо неналежної якості, кількості тощо не висловив, а також, у разі якщо позивач дійсно не здійснив поставку товару, не звертався до останнього з приводу такої поставки.

Колегія суддів також наголошує на тому, що поставка позивачем та отримання відповідачем продукції підтверджується також складеними та підписаними обома сторонами товарно-транспортними накладними, які також містять усі необхідні реквізити та скріплені печатками сторін.

Наведене свідчить про те, що ТОВ «Вин Агро» брало участь у здійсненні господарських операцій за вказаними видатковими та товарно-транспортними накладними та такі документи слід розглядати, як первинні бухгалтерські документи, які відповідають критеріям належності та допустимості доказів.

Судова колегія також наголошує на тому, що Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.06.2022 у справі №922/2115/19 сформувала висновок, що податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності. Отже, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі слід враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця, щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Наявні матеріли справи свідчать про те, що виконання вимог Податкового кодексу України ТОВ «Укртехгаз ЛХЗ» було складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних на користь ТзОВ «Вин Агро» податкові накладні за видатковими накладними, згідно з якими відбувалася поставка товару: № 92 від 21.07.2021р., № 27 від 08.10.2021р., № 56 від 19.10.2021р., № 79 від 26.10.2021р., № 24 від 09.11.2021р., № 97 від 18.11.2021р., № 128 від 26.11.2021р., № 11 від 03.12.2021р., № 50 від 15.12.2021р.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції представником ТОВ Укртехгаз ЛХЗ було надано клопотання про витребування доказів, відповідно до якого позивач просив суд витребувати від Головного управління ДПС в Одеській області належним чином завірені копії податкових декларацій з податку на додану вартість з додатком №1 по податковій декларації з ПДВ, які подавались ТОВ Вин Агро протягом 2021 року, 2022 року та 2023 року.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.10.2023 клопотання ТОВ Укртехгаз ЛХЗ про витребування доказів було задоволено та витребувано від Головного управління ДПС в Одеській області належним чином завірені копії податкових декларацій з податку на додану вартість з додатком №1 по податковій декларації з ПДВ, які подавались ТОВ Вин Агро протягом 2021 року, 2022 року та 2023 року.

На виконання вимог ухвали суду Головним управлінням ДПС в Одеській області було надано копії податкових декларацій з податку на додану вартість з додатком №1 по податковій декларації з ПДВ, які подавались ТОВ Вин Агро протягом 2021 року, 2022 року та 2023 року (т.1, а.с. 1-155).

З наданий доказів вбачається, що ТОВ Вин Агро податкові накладні, які були зареєстровані позивачем в ЄРПН на користь відповідача, а саме № 92 від 21.07.2021р., № 27 від 08.10.2021р., № 56 від 19.10.2021р., № 79 від 26.10.2021р., № 24 від 09.11.2021р., № 97 від 18.11.2021р., № 128 від 26.11.2021р., № 11 від 03.12.2021р., № 50 від 15.12.2021р. включило до складу податкового кредиту, зокрема:

- в липні 2021 включено суму ПДВ 26 608,12 грн згідно податкових накладних позивача, зареєстрованих в ЄРПН в липні 2021 (Додаток №1 до Податкової декларації з податку на додану вартість відповідача за липень 2021, розділ ІІ «Податковий кредит», т.2, а.с. 29);

- в жовтні 2021 включено суму ПДВ 27 545,65 грн згідно податкових накладних позивача, зареєстрованих в ЄРПН в жовтні 2021 (Додаток №1 до Податкової декларації з податку на додану вартість відповідача за жовтень 2021, розділ ІІ «Податковий кредит», т.2, а.с. 47);

- в листопаді 2021 включено суму ПДВ 36 234,90 грн згідно податкових накладних позивача, зареєстрованих в ЄРПН в листопаді 2021 (Додаток №1 до Податкової декларації з податку на додану вартість відповідача за листопад 2021, розділ ІІ «Податковий кредит», т.2, а.с. 53);

- в грудні 2021 включено суму ПДВ 17 339,40 грн згідно податкових накладних позивача, зареєстрованих в ЄРПН в грудні 2021 (Додаток №1 до Податкової декларації з податку на додану вартість відповідача за грудень 2021, розділ ІІ «Податковий кредит», т.2, а.с. 59).

Наведене в сукупності, на переконання колегії суддів, достеменно свідчить про належне оформлення первинних документів та підтверджує факт поставки позивачем та отримання відповідачем продукції за договором, що відповідно спростовує твердження апелянта про зворотне.

Стосовно нарахованих та заявлених позивачем до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат колегія суддів зазначається наступне.

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції.

Відповідно до ст. 230 Господарського Кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ст. 549 Цивільного Кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За умовами п. 4.2. укладеного між сторонами Договору у випадку прострочення покупцем здійснення оплати за отриману продукцію понад строк, вказаний у п. 4.1. Договору, постачальник має право вимагати, а покупець зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченої продукції за кожний день прострочення.

Також, частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У даному випадку за розрахунком позивача пеня складає 53081,39 грн, 3% річних 22683,26 грн та інфляційні втрати 154834,82 грн.

Колегією суддів перевірено таких розрахунок та встановлено, що він є вірним, арифметично правильним та таким, що здійснений з урахуванням періодів та сум заборгованості.

До того ж, судова колегія наголошує на тому, що апеляційна скарга не містить доводів та вимог щодо незгоди відповідача з наданим позивачем розрахунком пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

З огляду на таке, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками місцевого господарського суду щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог в частині стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішеня, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційні скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржниками порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 20.12.2023 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 20.12.2023 у справі №916/3355/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 28.03.2024.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Таран С.В.