Постанова

від 27.03.2024 по справі 916/584/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/584/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Таран С.В.

секретар судового засідання: Герасименко Ю.С.

Представники сторін у судове засідання не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства КК КОІН

на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 21.12.2023 (повне рішення складено та підписано 22.12.2023, суддя Смелянець Г.Є.)

по справі №916/584/23

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку П`ЄР

до Приватного підприємства КК КОІН

про визнання договорів припиненими та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку П`ЄР звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Приватного підприємства КК КОІН про визнання договорів припиненими та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.07.2023 позовні вимоги було задоволено частково.

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку П`ЄР звернулось до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій позивач просив суд стягнути з ПП КК КОІН на користь ОСББ П`ЄР судові витрати, які становлять: винагороду адвоката у розмірі 40000 грн. та гонорар адвоката, що становить 20 000 грн. за надання правової допомоги.

Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 21.12.2023 по цій справі заяву ОСББ П`ЄР про ухвалення додаткового рішення задоволено частково, стягнуто з ПП КК КОІН на користь ОСББ П`ЄР витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 26 000 грн.

В мотивах оскаржуваного додаткового рішення суд першої інстанції зазначив, що виконані роботи, такі як усна консультація, вивчення документів та формування правової позиції, на думку суду фактично за своєю суттю та змістом дублюють послуги із підготовки позову, а відтак, на переконання суду, обґрунтованими є витрати в цій частині в розмірі 6 000 грн, із врахуванням при цьому того, що переважна більшість тексту вказаного процесуального документу складає цитування норм права, що не вимагало особливої юридичної і технічної роботи.

Щодо витрат позивача на послуги адвоката за участь у судових засіданнях, то на думку суду першої інстанції такі витрати є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню у розмірі 10 000 грн.

З приводу гонорару у розмірі 20 000 грн, місцевий господарський суд зазначив, що з урахуванням часткового задоволення позовних вимог обґрунтованими визнаються витрати позивача в цій частині в розмірі 10 000 грн.

Не погодившись із даним додатковим рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернуся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить оскаржуване додаткове рішення скасувати та прийняти нове, яким стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

В обґрунтування своїх вимог та заперечень апелянт зазначає, що оскаржуване додаткове рішення є незаконним та необґрунтованим, прийнятим за недоведеності обставин, які суд помилково визнав встановленими та неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з огляду на таке.

Так, за твердженням апелянта, представник відповідача, адвокат Бороган В.В. займався створенням та реєстрацією ОСББ П`ЄР, а тому йому були відомі всі обставини та матеріли справи, відповідно їх вивчення, консультації, формування правової позиції, а також підготовка позовної заяви не вимагала особливої юридичної та технічної роботи та витрачання великої кількості часу.

Враховуючи таке, а також те, що на думку апелянта дана справа є незначної складності та існує чисельна усталена судова практика з даної категорії справ, обґрунтованими є витрати в частині оплати послуг адвоката на підготовку позовної заяви в розмірі 1 000 грн.

Щодо витрат на послуги адвоката за участь у судових засіданнях у розмірі 10 000 грн, апелянт вважає, що ці витрати є неспівмірними із часом, витраченим адвокатом на прийняття участі в судових засіданнях, беручи до уваги, що адвокат Бороган В.В. приймав участь лише у двох судових засіданнях, а тому, обґрунтованими є витрати за участь в судових засіданнях в розмірі 2 000 грн.

З приводу вимоги про стягнення з відповідача гонорару в розмірі, на переконання апелянта вона є безпідставною, з огляду на те, що за своєю правовою природою гонорар успіху не є ціною договору, а є платою за сам результат, досягнення якого не ставиться в залежність від фактично наданих послуг.

Відтак, апелянт вважає, що позивачем не наведено доводів та доказів розумності, необхідності та співмірності з ціною позову витрат на правничу допомогу, не надано детального опису робіт (послуг) виконаних адвокатом та доказів фактичного понесення позивачем витрат на сплату гонорару адвоката.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.02.2024 відкрито апеляційне провадження по справі №916/584/23 за апеляційною скаргою Приватного підприємства КК КОІН на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 21.12.2023 та призначено справу до розгляду на 27.03.2024.

Представники сторін у судове засідання не з`явились, про причини неможливості прибуття до суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи.

З огляду на належне повідомлення сторін про дату судового засідання, а також те, що їх явка їх представників судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

У відповідності до ч. 3 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у позовній заяві позивачем було зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу складає 40 000 грн (т.1, а.с. 7).

Протягом п`яти днів після прийняття судом першої інстанції рішення по справі, а саме 01.08.2023 позивач звернувся до Господарського суду Одеської області з заявою про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій позивач просив суд стягнути з ПП КК КОІН на користь ОСББ П`ЄР судові витрати, які становлять: винагороду адвоката у розмірі 40 000 грн та гонорар адвоката, що становить 20 000 грн за надання правової допомоги.

Зазначена заява мотивована тим, що позивачем у зв`язку з розглядом даної справи в місцевому господарському суді були понесені судові витрати, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу у сумі 60 000 грн, які підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Приймаючи оскаржуване додаткове рішення місцевий господарський суд, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, часткове задоволення судом позовних вимог тощо, визнав за необхідне покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 26 000 грн, а в задоволенні решти заяви відмовити.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Відповідно до приписів статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За положеннями ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Крім того, п. 2 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

За положеннями ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.09.2021 у справі №918/1045/20).

Відповідно до ч.8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Так, позивачем протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду було надано до суду першої інстанції докази понесення витрат на професійну правничу допомогу, зокрема договір про надання правової допомоги від 03.02.2023, який укладений між ОСББ П`ЄР (Клієнт) та Адвокатським бюро БОРОГАН в особі керуючого бюро - адвоката Борогана Валентина ("АДВОКАТСЬКЕ БЮРО") та акт приймання-передачі виконаної роботи від 01.08.2023 до договору про надання правової допомоги.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За змістом статті ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).

На підтвердження надання правової допомоги суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №520/9408/18).

Так, за умовами договору про надання правової допомоги від 03.02.2023 Клієнт доручає, а Адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.

Відповідно до п. 2.1. договору Адвокатське бюро на підставі звернення Клієнта приймає на себе зобов`язання усіма законними методами та способами надати Клієнту наступної правову допомоги у представництві інтересів по справі за позовом ОСББ П`ЄР до ПП КК КОІН про зобов`язання вчинити певні дії.

У п. 2.4. договору зазначено, що для надання правової допомоги Клієнту Адвокатське бюро призначає адвоката Бороган Валентина Володимировича, який має право представляти інтереси Клієнта на підставі самостійно виписаного ордеру та і на підставі ордеру, виписаного Адвокатським бюро.

Згідно з п. 4.1. договору за надання правової допомоги, яка є предметом Договору, згідно пункту 2.1 цього Договору, Адвокатському бюро Клієнт сплачує винагороду у розмірі 40 000 грн.

За умовами п. 4.3. договору у разі якщо буде прийнято рішення щодо зобов`язання ПП КК КОІН за актом приймання-передачі передати в управління ОСББ П`ЄР багатоквартирний будинок, який розташований за адресом: місто Одеса, провулок Успенський, 11 разом із документацією, перелік якої наведено у позовній заяві, Клієнт додатково сплачує гонорар у розмірі 20 000,00 грн.

У відповідності до акту приймання-передачі виконаної роботи від 01.08.2023 до Договору про надання правової допомоги Адвокатським бюро виконані, а Клієнтом прийняті наступні, роботи:

- усна консультація, вивчення документів, формування правової позиції, підготовка позову, участь у судових засіданнях. Всього за виконану роботу Клієнт, протягом 30 календарних днів зобов`язується сплатити Адвокатському бюро винагороду у розмірі 40 000 грн. Згідно пункту 4.3. Договору про надання правової допомоги від 03.02.2023 КЛІЄНТ додатково зобов`язується сплатити Адвокатському бюро гонорар у розмірі 20 000 грн.

Отже, позивачем надано докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 60 000 грн.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що у відповідності ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також, судова колегія зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), пункт 7.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22)).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення (пункт 112 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії/ бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат (пункт 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (пункт 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (пункт 120 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Висновки, аналогічні відображеним вище, раніше були викладені і в постановах Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Так, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що у даному випадку усна консультація, вивчення документів та формування правової позиції, фактично за своєю суттю та змістом дублюють послуги із підготовки позову.

До того ж, як вбачається зі змісту позовної заяви переважна більшість його тексту складається із цитування норм права, що не вимагало особливої юридичної і технічної роботи.

Колегією суддів також враховується те, що дана справа за своїм предметом та підставами не відноситься до категорії складних, матеріли справи не містять значного обсягу доказів по справі, які потребують детального дослідження, зокрема представником позивача, який є адвокатом.

Також, представник позивача приймав участь у судових засіданнях суду першої інстанції 22.03.2023, 19.04.2023, 24.05.2023 та 27.07.2023.

Судова колегія також враховує те, що у даному випадку позовні вимоги судом першої інстанції задоволено частково, що також впливає на пропорційність розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що справедливим та співмірним є часткове задоволення заяви позивача та стягнення з відповідача на його користь 26 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу понесених в суді першої інстанції.

Судом апеляційної інстанції відхиляються твердження апелянта з приводу того, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними з наданими адвокатом послугами, з огляду на таке.

За приписами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст.ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Однак, у даному випадку відповідачем не надано жодних доказів, які б достеменно свідчили про неспівмірність заявлених позивачем витрат, зокрема завищення розміру витрат на професійну правничу допомогу, ненадання адвокатом послуг позивачеві або відсутності необхідності у їх наданні, тощо.

При цьому, як вже було вказано вище, під час розгляду справи у суді першої інстанції вже було враховано те, що усна консультація, вивчення документів та формування правової позиції, фактично за своєю суттю та змістом дублюють послуги із підготовки позову, що стало підставою для зменшення таких витрат.

Спростовуються наявними матеріалами справи й доводи апелянта з приводу того, що представник позивача приймав участь лише у двох судових засіданнях, оскільки із протоколі судових засідань від 22.03.2023, 19.04.2023, 24.05.2023 та 27.07.2023 вбачається, що представник позивача адвокат Бороган В.В. приймав участь у кожному з них.

Щодо твердження апелянта про те, що гонорар успіху не є ціною договору, а є платою за сам результат, досягнення якого, відповідно до умов договору про надання правової допомоги не ставиться в залежність від фактично наданих послуг, колегія суддів зазначає таке.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, положення щодо якого містяться, зокрема у Главі 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та статті 28 Правил адвокатської етики гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

При цьому, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).

Верховний Суд у постанові від 28 липня 2022 року у справі № 903/781/21 зазначив про те, що Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Правила адвокатської етики надають визначення поняття «гонорар» без поділу цього поняття на види. Зокрема норми зазначених закону та Правил не передбачають такі різновиди винагороди (гонорару) як основний, додатковий чи «гонорар успіху», що свідчить про те, що поняття «гонорар», яке міститься у зазначених нормативно-правових актах, є загальним, під яким розуміється як основна, так і додаткова винагороди.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 дійшла висновку про можливість існування "гонорару успіху" як форми оплати винагороди адвокату; визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пункті 5.46. постанови від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, відповідна сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою (прим.: сума гонорару успіху), є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат.

Висновок Верховного Суду про те, що погоджений між адвокатом та його клієнтом у договорі гонорар успіху є складовою частиною гонорару адвоката, за своєю суттю є додатковою оплатою за успішне завершення справи в суді до погодженої в договорі оплати за фактично надані послуги та відноситься до судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає розподілу, викладений також і у постановах Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 922/3706/19, від 22 жовтня 2020 року у справі №910/9187/19, від 15 вересня 2022 року у справі №915/294/21, від 17 січня 2023 року у справі №922/4183/21.

З огляду на таке, визначний між позивачем та адвокатом у договорі гонорар успіху відноситься до судових витрат на професійну правничу допомогу та також оцінюється судом на предмет його співмірності, обґрунтованості та розумності.

Судова колегія наголошує на тому, що у даному випадку судом першої інстанції, з огляду на обсяг наданих адвокатом послуг та часткове задоволення позовних вимог, зменшено погоджений у договорі про надання правничої допомоги гонорар успіху з 20000 грн до 10000 грн.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що доводи за апеляційною скаргою не спростовують висновків суду першої інстанції здійснених під час прийняття оскаржуваного додаткового рішення, а тому відсутні підстави для його скасування.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування додаткового рішення Господарського суду Одеської області від 21.12.2023 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 21.12.2023 у справі №916/584/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 28.03.2024.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Таран С.В.