Постанова

від 27.03.2024 по справі 910/9151/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" березня 2024 р. Справа№ 910/9151/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Станіка С.Р.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 27.03.2024 у справі №910/9151/23 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІ БЕСТ ФУД»

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2023, повний текст якого складений 05.12.2023,

у справі № 910/9151/23 (суддя Ягічева Н.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОВА-ХОРЕКА»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІ БЕСТ ФУД»

про стягнення 801 434, 86 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 389 240,97 грн. за поставлений за договором поставки № 267-21 від 01.09.2020, але неоплачений товар, пені в сумі 197 634,19 грн., процентів за користування коштами в сумі 109 601,14 грн. та інфляційних втрат в сумі 104 958,56 грн.

Крім того позивач просив стягнути з відповідача судові витрати. При цьому до позову додані докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.

У відзиві на позовну заяву та доповненнях до відзиву відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- у п. 6.4 спірного договору сторонами погоджено, що у випадку порушення відповідачем умов здійснення розрахунків, позивач має право затримати/призупинити наступні поставки, а відтак, враховуючи те, що поставки позивачем призупинені не були, він визнав відсутність прострочення обов`язку по оплаті спірного товару;

- у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин, а саме введенням в Україні воєнного стану господарська діяльність відповідача зупинилась, контрагенти відповідача скасували замовлення та припинили розрахунки з відповідачем. При цьому відповідач не звертався до ТТП України за отримання сертифікату, оскільки директор відповідача є багатодітним татом та був вимушений евакуювати малолітніх дітей за кордон на тривалий час, а вся документація відповідача знаходилась в Україні. При цьому позивачу було запропоновано забрати товар, проте позивач такою пропозицією не скористався;

- стягнення штрафних санкцій не відповідає критеріям справедливості, добросовісності та є безпідставними, оскільки позивачем було поставлено товар, який не з вини відповідача не був реалізований та зіпсувався.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2023 у справі № 910/9151/23 позов задоволений частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 89 443,51 грн. основного боргу, 26 406,66 грн. 24 % річних, 46 192,06 грн. пені, 25 957,07 грн. інфляційних втрат, 2 819,99 грн. витрат по сплаті судового збору та 1 172,89 грн. витрат на оплату послуг адвоката, в іншій частині в позові відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення основного боргу, суд першої інстанції виходив з того, що:

- звертаючись до суду з цим позовом, позивач вказує, що відповідач свої зобов`язання щодо оплати товару у визначений строк не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 389 240,97 грн., яка згідно позовної заяви складається з 299 737,46 грн. - дебіторської заборгованості станом на 11.01.2022 + 386 618,47 грн. - вартості поставленого товару в період з 12.01.22 по 16.02.222 - 297 114, 96 грн. (оплата товару).

- матеріалами справи підтверджується, що позивач у період з 12.01.2022 по 16.02.2022 поставив відповідачу продукти харчування на загальну суму 386 558,47 грн., в свою чергу доказів поставки товару за видатковою накладною від 16.02.2022 на суму 60,00 грн. матеріали справи не містять та суду не надано;

- будь-яких доказів, що підтверджують факт поставки продуктів харчування за договором поставки №267-21 на суму 299 737,46 грн. матеріали справи не містять та суду не надано;

- в якості доказів, що підтверджують позовні вимоги на суму 299 737,46 грн. позивач до позовної заяви долучив акт звірки, підписаний лише зі сторони позивача. Видаткових накладних на зазначену суму, як доказів, що підтверджують позовні вимоги, матеріали справи не містять та суду не надано. Вказане свідчить про те, що дебіторська заборгованість у розмірі 299 737,46 грн. за договором поставки №267-21 нічим іншим окрім акту звірки, складеного виконавцем-позивачем не підтверджена;

- за таких обставин позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають частковому задоволенню у розмірі 89 443,51 грн. (386 558,47 грн. - вартість поставленого товару - 297 114,96 грн. - часткова оплата).

З огляду на часткове задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу, суд першої інстанції частково задовольнив і вимоги про стягнення пені, 24% річних та інфляційних втрат.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання відповідача на дію форс-мажорних обставин, зазначивши про те, що:

- лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, на який посилався відповідач у письмовому відзиві, та яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Отже, лист Торгово-промислової палати України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»;

- сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Той факт, що Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію російської федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов`язань;

- наведені відповідачем доводи, не є об`єктивними (винятковими) обставинами, які унеможливлюють належне (своєчасне) виконання зобов`язань, а мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності.

Частково задовольняючи вимоги про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції визнав, що позивачем доведено факт понесення таких витрат на суму 5 000,00 грн., відповідачем не доведено неспівмірності таких витрат, проте, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, поклав їх на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «СІТІ БЕСТ ФУД» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2023 у справі № 910/9151/23 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог є незаконним та необґрунтованим.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.12.2023, справу № 910/9151/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.01.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/9151/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/9151/23.

22.01.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 залишено без руху апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІ БЕСТ ФУД» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2023 у справі № 910/9151/23, а також надано строк для усунення її недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом надання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 18 032,28 грн., доказів надсилання копії апеляційної скарги та доданих до неї документів відповідачу та відомостей щодо реєстрації скаржника Електронного кабінету у системі «Електронний суд».

06.02.2024 від скаржника до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої, зокрема, додані вищевказані докази.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІ БЕСТ ФУД» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2023 у справі № 910/9151/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 27.03.2024 о 15:15 год.

20.03.2024 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому відповідач, з посиланням на зайнятість свого представника в іншому судовому засіданні, просить відкласти розгляд справи №910/9151/23 на іншу дату.

У зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у відпустці розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/1339/24 від 25.03.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/9151/23.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІ БЕСТ ФУД» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2023 у справі № 910/9151/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р..

Порадившись на місці, колегія суддів не зійшла підстав для задоволення поданого відповідачем клопотання про відкладення з огляду на наступне.

За приписами ч. 11 ст. 270 ГПК України, яка встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Колегія суддів зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.

Відтак, колегія суддів в цьому випадку не визнає поважними причини неявки у судове засідання 27.03.2024 у цій справі уповноваженого представника відповідача та зауважує відповідачу на тому, що за приписами ч. 3 ст. 256 ГПК України юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), а відтак, представником відповідача є його керівник, доказів неможливості взяти участь в судовому засіданні якого суду не надано.

Слід зауважити і на тому, що відповідачем не надано доказів на підтвердження зайнятості свого представника в іншому судовому засіданні.

Окрім того, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу в судовому засіданні 27.03.2024 за відсутності уповноваженого представника відповідача. Відсутність представника відповідача в цьому випадку не перешкоджає розгляду апеляційної скарги та не повинна заважати здійсненню правосуддя, оскільки процесуальну позицію відповідача викладено у апеляційній скарзі, а участь представників в судовому засіданні не була визнана обов`язковою.

Близька за змістом правова позиції щодо відсутності підстав для задоволення клопотання учасника справи про відкладення розгляду справи викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 910/11818/18.

Станом на 27.03.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Позивач та відповідач представників в судове засідання не направили, про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача та відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

01.09.2020 позивач (постачальник) та відповідач (покупець) уклали договір поставки №267-21 (далі Договір), в п. 1.1 якого погодили, що постачальник приймає на себе зобов`язання передавати у власність покупця продукти харчування, а покупець зобов`язується приймати і оплачувати товар за ціною, в асортименті і в кількості, що вказані у видатковій накладній, яка підписується сторонами на кожну партію товару та є невід`ємною частиною цього договору.

Найменування (асортимент), кількість, строки та умови поставки товару зазначаються у видатковій накладній або в Специфікації або в рахунку-фактурі або в будь-якому іншому документі, який підписується сторонами на кожну партію товару та є невід`ємною частиною договору (п. 1.2 Договору).

Згідно п.п. 6.1, 6.2 Договору ціни на товар, що поставляються, вказуються в національній валюті України - гривні, включають ПДВ, а також вартість упаковки, тари, пакетування товару, вартість маркування. Ціна договору складається з суми вартості товару, поставленого постачальником протягом строку дії цього договору і визначається шляхом додавання вартості товару, вказаного у видаткових накладних, що були підписані уповноваженими представниками сторін протягом строку дії цього Договору.

Пунктом 7.1 Договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом одного року з моменту укладання, а щодо взаєморозрахунків - до повного їх виконання. Припинення дії договору не звільняє сторони від виконання всіх своїх зобов`язань, передбачених договором та невиконаних на момент припинення дії договору, в тому числі відповідальності за невиконання таких зобов`язань. У випадку, якщо не менше ніж за 30 днів до закінчення дії цього договору, будь-яка сторона письмово не повідомить іншу сторону про свій намір припинити його дію, строк дії цього договору автоматично подовжується на додатковий однорічний термін. Така пролонгація не обмежена в терміні і може здійснюватися щорічно.

Сторонами не надано доказів того, що будь-якою з сторін у визначені Договором строки письмово повідомлялось іншу сторону про намір припинити дії Договору, а відтак Договір автоматично продовжував свою дію у 2021 - 2023 роках.

З матеріалів справи слідує, що на виконання умов Договору позивач у період з 12.01.2022 по 16.02.2022 поставив відповідачу продукти харчування на загальну суму 386 558,47 грн. відповідно до видаткових накладних: №2621 від 12.01.2022 на суму 562,68 грн., №3391 від 15.01.2022 на суму 39 443,40 грн., №6717 від 26.01.2022 на суму 95 723,65 грн., №7832 від 31.01.2022 на суму 156 787, 37 грн., №8061 від 31.01.2022 на суму 46 242, 00 грн., №12823 від 16.02.2022 на суму 1 796, 24 грн., № 5484 від 21.01.2022 на суму 10 278, 71 грн., № 7704 від 29.01.2022 на суму 9 109, 52 грн., № 5983 від 24.01.2022 на суму 2 946, 90 грн., №7991 від 31.01.2022 на суму 19 474, 82 грн., № 8006 від 31.01.2022 на суму 1 970, 28 грн., № 11529 від 11.02.2022 на суму 2 222, 90 грн.

За умовами пункту 6.3 Договору (з урахуванням протоколу розбіжностей від 01.09.2020) покупець здійснює оплату постачальнику шляхом переказу грошових коштів на банківський рахунок постачальника з умовою відстрочки платежу, яка становить 21 календарний день з дня підписання сторонами видаткової накладної на товар (з моменту фактичного постачання товару покупцю). Днем здійснення платежу (днем виконання грошових зобов`язань покупця) вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, списується з банківського рахунку покупця на рахунок постачальника.

Як вбачається з долучених до позовної заяви банківських виписок, відповідачем поставлений товар оплачено частково в сумі 297 114,96 грн., а саме: 30 114,96 грн. - 24.01.2022, 30 000,00 грн. - 20.01.22, 80 000,00 грн. - 14.01.2022, 157 000,00 грн. - 28.01.2022.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає про те, що відповідач свої зобов`язання щодо оплати товару у визначений строк не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 389 240, 97 грн., яка за твердженням позивача складається з 299 737, 46 грн. - дебіторська заборгованість станом на 11.01.2022 + 386 618, 47 грн. - вартість поставленого товару в період з 12.01.22 по 16.02.222 - 297 114, 96 грн. (оплата товару).

З огляду на вказані обставини позивач просить стягнути з позивача основний борг в сумі 389 240,97 грн. а також нараховані за його несвоєчасну оплату пеню в сумі 197 634,19 грн., проценти за користування коштами в сумі 109 601,14 грн. та інфляційні втрати в сумі 104 958,56 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав, які детально викладені вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вірно встановлено судом першої інстанції:

- матеріалами справи підтверджується, що позивач у період з 12.01.2022 по 16.02.2022 поставив відповідачу продукти харчування на загальну суму 386 558,47 грн., в свою чергу доказів поставки товару за видатковою накладною від 16.02.2022 на суму 60,00 грн. матеріали справи не містять та суду не надано;

- п. 3.4 Договору сторони передбачили, що належним чином оформлена й підписана уповноваженими представниками сторін видаткова накладна підтверджує приймання товару в кількості та якості, зазначеним в товаросупровідних документах, а також факт узгодження сторонами всіх суттєвих умов поставки відповідної партії товару;

- належних доказів, що підтверджують факт поставки продуктів харчування за Договором на суму 299 737,46 грн., тобто видаткових накладних, матеріали справи не містять;

- в якості доказів, що підтверджують позовні вимоги на суму 299 737,46 грн. позивач до позовної заяви долучив акт звірки, підписаний лише зі сторони позивача, який не може вважатися належним та допустимим доказами на підтвердження факту поставки товару.

З огляду на вказані обставини, суд першої інстанції цілком вірно частково задовольнив позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 89 443,51 грн. (386 558,47 грн. - вартість поставленого товару - 297 114,96 грн. - часткова оплата). Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

При цьому колегія суддів не приймає до уваги твердження відповідача про те, що у п. 6.4 Договору сторонами погоджено, що у випадку порушення відповідачем умов здійснення розрахунків, позивач має право затримати/призупинити наступні поставки, а відтак, враховуючи те, що поставки позивачем призупинені не були, позивач визнав відсутність прострочення обов`язку по оплаті спірного товару, та зауважує відповідачу на тому, що, як слідує з п. 6.4 Договору, затримання/призупинення поставок товару у випадку наявності заборгованості є правом, а не обов`язком позивача.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

У силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 8.2 договору поставки №267-21 у разі порушення покупцем термінів розрахунків за отриманий товар на суму заборгованості нараховується пеня в розмірі подвійної денної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день затримки платежу за весь період прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

У п. 8.2 Договору сторонами також погоджено, що у разі прострочення оплати товару покупцем більш ніж на п`ять днів, постачальник має право вимагати сплати процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 24 % річних.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати отриманого за Договором товару більш ніж 5 днів, позивач має право як на стягнення вартості вказаного товару, так і на стягнення, нарахованих за прострочення виконання обов`язку по його оплаті, пені, 24 % річних та інфляційних втрат.

Водночас, з огляду на часткове задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу, суд першої інстанції цілком вірно здійснив перерахунок пені, 24 % річних та інфляційних втрат та встановив, що обґрунтованими є розмір пені в сумі 46 192 06 грн., розмір 24% річних в сумі 26 406,66 грн. та розмір інфляційних втрат в сумі 25 957,07 грн.

Щодо посилань відповідача на те, що несвоєчасне виконання ним обов`язків за спірним договором було наслідком обставин непереборної сили (форс-мажору) військової агресії Російської Федерації проти України, колегія суддів зазначає про таке.

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання визначені ст. 617 ЦК України згідно з якою особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Пунктом 10.1 Договору передбачено, що при настанні обставин непереборної сили, які перешкоджають повному або частковому виконанню однією з сторін зобов`язань за Договором, а саме: пожежі, землетруси, інші стихійні лиха, військові дії, блокади, рішення держаних органів, тощо, термін виконання зобов`язань подовжується відповідно до часу, протягом якого будуть діяти такі обставини, але не більше двох місяців. Обставини форс-мажору повинні бути засвідчені сертифікатом ТПП України або її регіональними представництвами. Сторона, яка не в змозі виконувати зобов`язання за Договором через обставини форс-мажору, повинна протягом 10-ти календарних днів повідомити іншу сторону про настання таких обставин. У разі продовження таких обставин більше двох місяців, сторони звільняються від виконання зобов`язань за Договором, про що складається відповідна додаткова угода про розірвання Договору.

За умовами погодженими сторонами у Договорі настання форс-мажорних обставин повинно бути документально підтверджено Торговельно-промисловою палатою України або її регіональними представництвами.

Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

У ст. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44(5) (далі - Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Відповідно до ст.6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та / чи іншим зобов`язанням / обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Торгово-промисловою Палатою України 28.02.2022 розміщено офіційний лист № 2024/02.0-7.1, в якому зазначено, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Слід зазначити про те, що лист ТПП № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме за Договором, а матеріали справи не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за Договором, який би і підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару.

При цьому, обставина введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов Договору.

В свою чергу відповідачем не було надано сертифікату про форс-мажорні обставини, який би встановлював наявність форс-мажорних обставин саме за Договором.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за Договором зобов`язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості виконання ним обов`язків по оплаті поставленого товару, проте жодних належних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

Слід зауважити і на тому, що відповідач, зазначаючи про те, що з введенням в Україні воєнного стану господарська діяльність відповідача зупинилась, контрагенти відповідача скасували замовлення та припинили розрахунки з відповідачем, на підтвердження вказаних обставин надає суду лист ТОВ «Арітейл» від 01.03.2022 та виписку з рахунку за період з 24.02.2022 по 30.04.2022, проте, так як апелянтом не надано як доказів того, що ТОВ «Арітейл» є його єдиним контрагентом, так і доказів того, що він має єдиний банківський рахунок, вказані докази не можуть свідчити про вищезазначені обставини.

Також відповідачем не надано доказів того, що директор відповідача є багатодітним татом та був вимушений евакуювати малолітніх дітей за кордон на тривалий час, а вся документація відповідача знаходилась в Україні, а відтак вказані твердження також не підтвердженні належними та допустимими доказами.

Щодо листа відповідача № 13062022/1 від 13.06.2022, в якому відповідач повідомляє позивача про те, що наявна заборгованості виникла у зв`язку з форс-мажорними обставинами, колегія суддів зазначає про те, що відповідачем не надано доказів направлення такого листа позивачеві.

Також не може бути визнаним як доказ того, що позивачу було запропоновано забрати товар, проте позивач такою пропозицією не скористався, скрин-шот з переписки у невідомому додатку для обміну миттєвими повідомленнями, так як зміст вказаного скрин-шоту не дає можливості встановити особи учасників переписки.

Також колегія суддів зауважує відповідачу на наступному.

За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, а тому наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 3-1462гс16 та підтримана Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 у справі № 913/869/14.

Отже правові підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язку по сплаті основного боргу відсутні.

Щодо наявності підстав для зменшення розміру пені, 24 % річних та інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Як встановлено вище, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.

Правова позиція про можливість зменшення розміру процентів річних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, де вказано, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд за певних умов з урахуванням конкретних обставин справи може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

У договорі, вимоги про стягнення основного боргу, пені, штрафу та відсотків річних за яким були предметом розгляду у справі № 902/417/18, сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів, а загальна сума заявлених позивачем до стягнення пені, штрафу та відсотків річних майже в два рази перевищила суму основного боргу станом на дату звернення позивача до суду з позовом та який був сплачений відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі.

Саме з огляду на вказані обставини та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

При цьому висновок Верховного Суду про можливість за певних умов зменшити розмір процентів річних за час затримки розрахунків відповідно до ст. 625 ЦК України, не стосується такого способу захисту майнового права та інтересу, як відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів як стягнення інфляційних втрат.

З огляду на вказані обставини колегія суддів зазначає про відсутність підстав для зменшення розміру інфляційних втрат.

Щодо можливості зменшення розміру пені та 24 % колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з приписами ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом положень ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.

У обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру пені та 24 % річних відповідач фактично послався на те, що з введенням в Україні воєнного стану господарська діяльність відповідача зупинилась, контрагенти відповідача скасували замовлення та припинили розрахунки з відповідачем, тобто фактично на перебування його у скрутному матеріальному становищі.

Колегія зауважує на тому, що, як встановлено вище, відповідачем до матеріалів справи не додано належних та допустимих доказів на підтвердження викладених вище обставин.

Слід окремо зауважити і на тому, що військова агресія Російської Федерації безумовно вплинула на матеріальне становище всіх учасників господарських правовідносин, а відтак, такі обставини однаковою мірою впливають як на відповідача, так і на позивача та, з огляду на вказане, на думку колегії суддів, не можуть свідчити про наявність підстав для зменшення штрафних санкцій адже вказане ставить відповідача у більш привілейоване становище, ніж позивача.

Слід зазначити і про те, що за приписами ч. 2 ст. 218 ГК України, відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Відсутність прибутку становить один із можливих ризиків підприємницької діяльності і не є незвичайною і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки. Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб`єкта підприємницької діяльності, уклавшого з ним цей договір.

Слід окремо зауважити і на тому, що відповідач не був позбавлений у порядку встановленому Договором повідомити позивача про настання форс-мажорних обставин та, з огляду на вказане, скористатись наданою Договором можливістю щодо відстрочення терміну виконання ним зобов`язання з оплати товару на період часу, протягом якого діяли такі обставини, проте таким правом не скористався.

Отже, колегія суддів вважає, що підстави для зменшення розміру неустойки та 24 % річних відсутні.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено наявності підстав для звільнення його від сплати пені, 24 % річних та інфляційних втрат, а відтак суд першої інстанції цілком вірно частково задовольнив вказані позовні вимоги, стягнувши з відповідача пеню в сумі 46 192 06 грн., 24% річних в сумі 26 406,66 грн. та інфляційні втрати в сумі 25 957,07 грн. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог залишається без змін.

Щодо витрат позивача на правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн. слід зазначити таке.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а докази понесення таких витрат - до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи слідує, що у позові позивач просив стягнути з відповідача судові витрати, а до позову додав докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.

Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу ним до матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії укладеного з Адвокатським Бюро «Людмили Мірошниченко» договору про надання правової допомоги від 01.01.2023 та додаткової угоди до нього, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ№1925 від 06.09.2021, акту надання послуг від 01.05.2023.

У договорі про надання правової допомоги від 01.01.2023 сторонами погоджено, що:

- довіритель доручає, а виконавець приймає на себе виконання зобов`язань по наданню правової допомоги довірителю з правових питань, що виникають у процесі господарської діяльності довірителя, в порядку та на умовах, визначених цим договором та додатками до нього, які є невід`ємною частиною даного договору. Детальний перелік послуг зазначається в додатках до даного договору (п. 1.1);

- вартість послуг узгоджується сторонами в додаткових угодах до договору (п. 4.1).

Згідно додаткової угоди від 01.04.2023 виконавець прийняв на себе зобов`язання надати позивачу наступні послуги: аналіз договору та первинних документів щодо стягнення заборгованості з відповідача; підготовка документів правового характеру, надання консультацій та ведення переговорів, переписки з метою стягнення заборгованості з відповідача.

У додатковій угоді вартість вивчення документів, надання консультацій сторонами визначена - 5 000, 00 грн., підготовка позовної заяви із розрахунком заборгованості та супроводжуючими документами, а також направлення її до суду та стороні - 5 000, 00 грн., підготовка процесуальних документів по справі за необхідності - від 2 000,00 грн., участь у судовому засіданні - 1 500, 00 грн. Загальна сума оплати за надані послуги згідно цього додатку визначається актом надання послуг згідно з умовами договору та здійснюється в гривнях протягом одного місяця після підписання сторонами акту надання послуг.

Згідно акту надання послуг від 01.05.2023, за дорученням довірителя та у відповідності з умовами договору про надання правової допомоги від 01.01.2023 виконавець надав довірителю послуги з правової допомоги на суму 5 000,00 грн.

Вказаний акт підписаний сторонами без заперечень.

Доказів оплати вартості наданих адвокатом послуг суду позивач не надав, проте не є підставою для відмови у стягнення витрат на професійну правничу допомогу відсутність надання доказів їх оплати позивачем, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Вказана правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу Адвокатським Бюро «Людмили Мірошниченко» послуг на заявлену до стягнення суму.

Також слід врахувати і те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає позицію щодо юридичного терміну «фактично понесені» витрати на правову допомогу, згідно з якою в ситуації, коли заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, але він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями на користь особи, яка представляла заявника протягом провадження у Європейському суді з прав людини, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними». З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Тогджу проти Туреччини», заява № 27601/95, п. 158, від 31 травня 2005 року; «Начова та інші проти Болгарії», заяви №№ 43577/98 і 43579/98, п. 175, ECHR 2005 VII; «Імакаєва проти Росії», заява № 7615/02, ECHR 2006 XIII; «Карабуля проти Румунії», заява № 45661/99, п. 180, від 13.07.2010; «Бєлоусов проти України», заява № 4494/07, п. 116, від 07.11.2013.

Щодо обставин, пов`язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, за змістом ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Як в суді першої , так і в суді апеляційної інстанції відповідач не заперечив проти розміру витрат позивача на правову допомогу

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який визнав, що позивачем доведено факт понесення таких витрат на суму 5 000,00 грн., відповідачем не доведено неспівмірності таких витрат, проте, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, поклав їх на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, стягнувши з відповідача 1 172,89 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2023 у справі № 910/9151/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІ БЕСТ ФУД» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІ БЕСТ ФУД» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2023 у справі № 910/9151/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2023 у справі № 910/9151/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/9151/23

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 27.03.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

С.Р. Станік