Постанова

від 27.03.2024 по справі 924/927/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2024 року Справа № 924/927/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Мельников О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства "Аграрна компанія 2004" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 16 листопада 2023 року по справі №924/927/23 (суддя - Вибодовський О.Д.)

час та місце ухвалення рішення: 16 листопада 2023 року; м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1; повний текст рішення складено 20 листопада 2023 року

за позовом Заступника керівника Волочиської окружної прокуратури в інтересах держави

в особі Волочиської міської ради

до

Відповідача 1: Клининської гімназії Волочиської міської ради

Відповідача 2: Приватного підприємства "Аграрна компанія 2004"

про визнання недійсним договору на вирощування сільськогосподарської продукції від 22 травня 2023 року

за участю представників:

від Органу Прокуратури - Кривецька-Люліч Т.А.;

від Позивача, Відповідача 1, Відповідача 2 - не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Волочиської окружної прокуратури(надалі Прокурор) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Волочиської міської ради (надалі Позивач) звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Клининської гімназії Волочиської міської ради Хмельницької області (надалі Відповідач 1) та Приватного підприємства "Аграрна компанія 2004" (надалі Відповідач 2) про: визнання недійсним договору від 22 травня 2023 року на вирощування товарної сільськогосподарської продукції, який укладений між Відповідачем 1 та Відповідачем 2; зобов`язання Відповідача 2 звільнити земельну ділянку кадастровий номер 6820983300:01:005:0004 площею 9,9689 га, яка розташована в межах населеного пункту с. Клинини на території Волочиської ОТГ.

Дана позовна заява мотивована тим, що використання земельної ділянки Відповідачем 2, наданої Відповідачу 1 Позивачем для науково-дослідних і навчальних цілей для ведення товарного- сільгоспвиробництва (вирощування, оброблення, збирання та реалізації сільськогосподарської продукції з метою отримання прибутку) суперечить вимогам частини 1 статті 96 Земельного кодексу України. Прокурор вказує, що земельна ділянка, з огляду на умови спірного договору, фактично використовується Відповідачем 2 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (вирощування, оброблення, збирання та реалізації сільськогосподарської продукції з метою отримання прибутку). Відповідач 1 розпорядився земельною ділянкою якою не мав права розпоряджатись без відповідного рішення. Прокурор зазначив, що у зв`язку із тим, що спірний договір є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі», укладений не уповноваженою стороною та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому підлягає визнанню недійсним відповідно до статтей 203, 215 ЦК У країни.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 27 вересня 2023 року провадження в даній справі в частині позовних вимог щодо зобов`язання Відповідача 2 звільнити займану ним земельну ділянку державної форми власності з кадастровим номером 6820983300:01:005:0004 площею 9,9689 га на підставі Договору від 22 травня 2023 року, що підтверджується укладенням додаткової угоди до договору від 22 травня 2023 року, який є предметом спору у даній справі, про розірвання даного договору від 22 травня 2023 року закрито.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 16 листопада 2023 року позов задоволено. Визнано недійсним договір від 22 травня 2023 року на вирощування товарної сільськогосподарської продукції, який укладений між Відповідачем 1 та Відповідачем 2.

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що згідно умов оспорюваного правочину Відповідач 2 фактично отримав на платній основі право користування земельною ділянкою, здійснюючи господарську діяльність, а Відповідач 1 отримував плату за користування цією земельною ділянкою, тобто, фактично правова природа оспорюваного правочину є відмінною від правової природи договору підряду, договору про надання послуг.

Місцевий господарський суд в своєму рішенні дійшов до висновку, що спірний договір не є договором про спільний обробіток земельної ділянки, а є прихованим договором оренди землі, і що його зміст суперечить вимогам ЦК України, ЗК України, Закону України «Про оренду землі», та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому підлягає визнанню недійсним. У зв`язку із тим, що спірний договір є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі», укладений не уповноваженою стороною та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому місцевий господарський суд виснував, що оскаржуваний договір підлягає визнанню недійсним відповідно до статтей 203, 215 ЦК У країни.

Що ж стосується представництва прокуратурою інтересів держави, то місцевий господарський суд в своєму рішенні зазначив, що в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Прокуратурою на адресу Позивача надіслані відповідні повідомлення.

Враховуючи, що Прокурор звернувся до суду із позовом про захист порушених інтересів держави, що на думку останнього, полягають в недоотриманні державою грошових коштів з орендної плати, грубому порушенню її інтересів у сфері ефективного використання земельних ресурсів, оскільки унеможливлюється реалізація державної політики по забезпеченні дотримання єдиного порядку набуття та реалізації прав на землю, а також охорони, відтворення та сталого використання земельних ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі за позицієює підтвердженими та обґрунтованими.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Відповідач 2 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав викладеній у ній просить суд, прийняти апеляційну скаргу Відповідача 2 до розгляду та скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 16 листопада 2023 року в справі №924/927/22 скасувати. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Вважає, що рішення господарського суду першої інстанції є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, Відповідач 2 вказує, що 15 вересня 2023 року між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 укладено додаткову угоду до договору, який є предметом спору у даній справі, про його розірвання. Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 грудня 2023 року (том 1, а.с. 222) відкрито апеляційне провадження у справі № 924/927/23. Запропоновано учасникам по справі протягом 5 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив.

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 2 січня 2024 року від Прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу Відповідача 2 (том 1, а.с. 228-233), в котрому Прокурор заперечує проти задоволення апеляційної скарги Відповідача 2 та просить залишити без змін рішення. Також, Прокурор зазначає, що правова природа оспорюваного правочину є відмінною від правової природи договору підряду. Використання земельної ділянки кадастровий номер 6820983300:01:005:0004 площею 9,9689 га, не за цільовим призначенням грубо порушує інтереси держави, використовується не за цільовим призначенням за доводами Прокура, а тому в даному разі прокурор при зверненні з даним позовом набуває статусу Позивача. Невжиття Позивачем як засновником навчального закладу заходів щодо розірвання договору від 22 травня 2023 року на вирощування товарної сільськогосподарської продукції та повернення земельної ділянки свідчить на пасивну поведінку органу місцевого самоврядування. Окрім цього, як констатував Прокурор 4 серпня 2023 року на адресу Відповідача 1, скеровано лист аналогічного змісту щодо виявлених порушень земельного законодавства. Однак, будь-якої відповіді із навчального закладу на адресу Прокуратури не надходило. Прокурор зазначає, що укладення договору на вирощування товарної сільськогосподарської продукції всупереч встановленому державою порядку, зачіпає інтереси у сфері законності використання та охороною земель, що є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду з позовом, оскільки уповноваженими органами заходи щодо визнання спірного договору недійсним з моменту його укладення по теперішній час не вживаються, незважаючи на те, що окружною прокуратурою скеровувалися листи про приведення укладених вищезазначених правовідносин у відповідність до вимог чинного законодавства.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 січня 2024 року призначено справу № 924/927/23 до розгляду на 21 лютого 2024 року об 14:00 год..

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії Маціщук А.В., на підставі Службової записки головуючого судді по даній справі, розпорядженням керівника апарату суду від 21 лютого 2024 року за 01-05/86 призначено заміну судді-члена колегії в справі №924/927/23.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б..

Ухвалою Північно західного апеляційного господарського суду від 21 лютого 2024 року прийнято апеляційну скаргу №924/927/23 до провадження колегією суддів: головуючий суддя Василишин А.Р.; суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л..

Ухвалою Північнозахідного апеляційного господарського суду від 21 лютого 2024 року з підстав, зазначених у даній ухвалі відкладено розгляд апеляційної скарги на 27 березня 2024 року об 15:40 год..

В судове засідання від 27 березня 2024 року представники Позивача, Відповідача 1, Відповідача 2 не з`явилися.

Згідно частин 1-4 статті 120 ГПК України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень; ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи.

Зі змісту ухвали від 21 лютого 2024 року вбачається, що суд в пункті 3 повідомив сторін про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до довідок про доставку електронного листа, вказана ухвала надіслана в електронні кабінети сторін (том 2, а.с. 8-9).

Суд апеляційної інстанції констатує, що в силу дії статті 273 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Разом з тим, суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

З огляду на все вищезазначене, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу без участі представників Позивача, Відповідача 1, Відповідача 2 за наявними в матеріалах справи доказами.

В судовому засіданні від 27 березня 2024 року Прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги Відповідача 2, просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу Відповідача 2 без задоволення. Зазначив, що правова природа оспорюваного правочину є відмінною від правової природи договору підряду. На переконання Прокурора використання земельної ділянки кадастровий номер 6820983300:01:005:0004 площею 9,9689 га грубо порушує інтереси держави, використовується не за цільовим призначенням а тому в даному разі Прокурор при зверненні з даним позовом набуває статусу Позивача. Вказує, що невжиття Позивачем як засновником навчального закладу заходів щодо розірвання договору від 22 травня 2023 року на вирощування товарної сільськогосподарської продукції та повернення земельної ділянки свідчить на пасивну поведінку органу місцевого самоврядування. Прокурор також зазначив, що 4 серпня 2023 року на адресу Відповідача 1, скеровано лист щодо виявлених порушень земельного законодавства, однак, будь-якої відповіді із навчального закладу на адресу Прокуратури не надходило.

Заслухавши пояснення Прокурора, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги Відповідача 2 стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північнозахідного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Відповідача 2 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. При цьому колегія апеляційного господарського виходила з наступного.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що Відповідача 1 створено згідно рішення сесії Волочиської міської ради №2-8/2021 від 27 квітня 2021 року шляхом реорганізації Клининського ПВК Волочиської міської ради Хмельницької області у складі загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів та дошкільного навчального закладу і є комунальною власністю Волочиської ОТГ. Засновником закладу є Позивач.

Відповідач 1 є юридичною особою, має печатку і штамп установленого зразка, ідентифікаційний номер, а також може мати самостійний баланс, рахунки в банківських установах.

Відповідач 1 є неприбуткового організацією, і не має на меті розподіл отриманих доходів для засновника працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов`язаних з ними, осіб.

Матеріально-технічна база навчального закладу, включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло, інші матеріальні цінності, вартість яких відображено на балансі.

Майно Відповідача 1 перебуває у комунальної власності територіальної громади і закріплено за ним на правах управління.

Відповідач 1 відповідно до вимог чинного законодавства користується землею, іншими природними ресурсами і несе відповідальність за дотриманні вимог і норм їх охорони.

Об`єкти та майно Відповідача 1 не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.

Згідно інформаційної довідки, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, у постійному користуванні Відповідача 1 перебуває земельна ділянка за кадастровим номером 6820983300:01:005:0004 площею 9,9689 га, яка розташована за межами населеного пункту с. Клинини на території Волочиської ОТГ.

Вищевказана земельна ділянка на праві постійного користування перебуває у Відповідача 1 та надана навчальному закладу для дослідних та навчальних цілей.

Згідно Довідки Фонду державного майна України про оціночну вартість об`єкта нерухомості, вартість земельної ділянки кадастровий номер 6820983300:01:005:0004 площею 9,9689 га сільськогосподарського призначення розташованих в межах населеного пункту с.Клинипи Волочиської ОТГ Хмельницького району Хмельницької області становить 996 тис. грн.

22 травня 2023 року між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 укладено договір підряду на вирощування товарної сільськогосподарської продукції терміном дії на 1 рік (надалі Договір; том 1, а.с. 27-28).

У відповідності до умов пункту 1.1 Договору, Відповідач 2 зобов`язався на свій ризик виконати роботи з вирощування сільськогосподарської продукції за завданням Відповідача 1, а Відповідач 1 зобов`язався прийняти та оплати викопану роботу.

Окрім цього, пунктом 2.1 Договору передбачено, що Відповідач 1 зобов`язався надати Відповідачу 2 товарно-матеріальні цінності (посівний матеріал, добрива, дизельне пальне, тощо) необхідні для виконання договору.

Також, відповідно до пункту 4.3 Договору зазначено, що Відповідач 1 зобов`язався сплатити Відповідачу 2 ціну робіт, визначену у відповідному завданні, протягом 5 календарних, днів після отримання ним повідомлення Відповідача 2 про готовність до передання Відповідачу 1 виконаних робіт (сільськогосподарської продукції).

Пунктом 4.4 Договору встановлено, що Відповідач 2 зобов`язався передати Відповідачу 1 вирощену за цим договором сільськогосподарську продукцію або врожай протягом 5 календарних днів після повної оплати Відповідачем 1 ціни, роботи та виплати Відповідачу 2 сум визначених згідно пункту 4.6 Договору.

В силу дії пункту 4.5 Договору, у разі несплати Відповідачем 1 обумовлених пунктом 4.3 сум, Відповідач 2 має право використати результат робіт сільськогосподарську продукцію або врожай на власний розсуд. В цьому випадку Відповідач 2 зобов`язався у строк до 31 грудня відповідного поточного року порахувати Відповідачу 1 різницю між заборгованістю Відповідача 1 перед Відповідачем 2 і вартістю продукції, що визначена у Завданні на відповідний календарний рік.

Пунктом 4.6 Договору передбачено, що Відповідач 1 погоджується з тим, що у разі, якщо він не сплатив обумовленої договором ціни роботи або будь-якої іншої суми, належної Відповідачу 2 у зв`язку з виконанням цього Договору, а також будь-яких сум, які підлягають сплаті Відповідачем 1 Відповідачу 2 за іншими договорами (купівлі-продажу, поставки, фінансової допомоги, відступлення права вимоги тощо). Відповідач 2 має право притримати до повернення та обмежити доступ Відповідача 1 до земельних ділянок, визначених в пункті 1.5 Договору, до моменту повного розрахунку.

Відсутність оплати ціни роботи Відповідача 2, а також будь-яких сум, що підлягають сплаті Відповідачем 1 на користь Відповідача 2 за іншими договорами купівлі-продажу, поставки, фінансової допомоги, відступлення права вимоги, тощо на дату збору врожаю є достатньою підставою для збирання Відповідачем 2 сільськогосподарської продукції за цим Договором відповідно до технології і строків вирощування сільськогосподарських культур. В цьому випадку Відповідач 2 має право вирахувати належні йому суми (з врахуванням виплат пов`язаних із збиранням врожаю) з вартості зібраного врожаю.

Прокурор вважає, що оскільки Договір укладено в супереч вимогам чинного законодавства Прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Позивачів з позовом про визнання недійсним Договору.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги щодо відсутності процесуальних підстав для здійснення Прокурором представництва інтересів держави та заперечень викладених у відзиві, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України.

Даний спір пов`язаний із реалізацією Прокурором повноважень згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема представництва інтересів держави у суді.

Згідно частини 2 статті 2 Цивільного кодексу України одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка відповідно до статтей 167, 170 Цивільного кодексу України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Передумовою участі органів та осіб, передбачених статтею 53 Господарського процесуального кодексу України, в господарському процесі у будь-якій із п`яти форм є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

Так, відповідно до частин третьої-п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України.

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Так, відповідно до частини першої, абзацу першого частини третьої та абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Про необхідність обґрунтування прокурором підстав представництва у суді зазначено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц.

Аналіз положень частин третьої-п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв`язку зі змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Поняття "нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача (аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 4 квітня 2019 року №914/882/17, від 22 жовтня 2019 року №926/979/19).

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. При цьому, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічна правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду від 25 квітня 2018 року в справі № 806/1000/17, від 20 вересня 2018 року в справі № 924/1237/17, від 5 грудня 2018 року в справі №923/129/17 та від 20 березня 2019 року в справі № 905/1135/18, від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів відзначає, що підстави представництва Прокурором інтересів держави з`ясовуються, насамперед, судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення Прокурора.

Велика Палата Верховного Суду своєю постановою від 26 червня 2019 року в справі №587/430/16-ц конкретизувала висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 7 грудня 2018 року в справі №924/1256/17, вказавши, що процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру України", застосовується до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом таких підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (аналогічна правова позиція викладена Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи у постанові від 25 жовтня 2019 року в справі № 911/1107/18).

У свою чергу, врегульовуючи розбіжності у правових позиціях, Велика Палата Верховного Суду постановою від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18 уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року в справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 6 лютого 2019 року в справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року в справах №910/3486/18 та №925/650/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року в справі №0440/6738/18, та вказала, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу і на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти у відповідних правовідносинах державу (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені й у постановах від 20 листопада 2018 року в справі №5023/10655/11 (пункти 6.21-6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19-4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26)).

Звертаючись з позовною заявою до суду у даній справі, Прокурор обґрунтував наявність інтересів держави, які, на його думку, полягають в задоволенні суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення із цільовим використанням для дослідницьких і навчальних цілей, яке проведене з грубим порушенням вимог чинного законодавства.

З матеріалів справи слідує, що подання даного позову саме Прокурором було зумовлено неналежним здійсненням захисту інтересів держави органом, до компетенції якого такі повноваження входять, з огляду на що Прокурор правомірно звернувся до суду з даною позовною заявою для захисту інтересів держави, уповноваженим органом якого є Позивач, оскільки останнім захист цих інтересів не здійснювався.

При цьому колегія суддів враховує, що Прокурор перед зверненням до суду звертався з листами щодо порушення вимог земельного законодавства до Позивача.

На виконання абзацу 4 частини 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру 27 липня 2023 року Прокурором спрямовано повідомлення до Позивача №5.1-3286 вих-23 щодо встановлених порушень вимог земельного законодавства при використанні Відповідачем 1, земельної ділянки, яка надана їй в постійне користування.

Згідно листа Позивача від 9 серпня 2023 року №1519/0-1-12/10в, Позивач не має можливості вжити заходів представницького характеру спрямованих на розірвання укладеного договору та повернення спірної земельної ділянки.

Використання земельної ділянки кадастровий номер 6820983300:01:005:0004 площею 9,9689 га, не за цільовим призначенням, з огляду на все вищевказане, на переконання колегії суду, порушує інтереси держави, а тому в даному разі Прокурор при зверненні з даним позовом набуває статусу позивача.

При цьому, невжиття Позивачем як засновником навчального закладі заходів щодо розірвання Договору та повернення земельної ділянки вазує на бездіяльність органу місцевого самоврядування.

4 серпня 2023 року на адресу Відповідача 1, скеровано лист аналогічного змісту щодо виявлених порушень земельного законодавства.

Однак, будь-якої відповіді від Відповідача 1 на адресу окружної прокуратури не надходило.

Укладення Договору на вирощування товарної сільськогосподарської продукції між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 всупереч встановленому державою порядку, зачіпає інтереси у сфері законності використання та охороною земель, що є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду з позовом, оскільки уповноваженими органами заходи щодо визнання спірного договору недійсним з моменту його укладення по теперішній час не вживаються, незважаючи на те, що окружного прокуратурою скеровувалися листи про приведення укладених вищезазначених правовідносин у відповідність до вимог чинного законодавства.

З огляду на зазначене, враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що Прокурор, звертаючись до суду з позовом, дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", представництва інтересів держави у суді, а тому представництво Прокурора в інтересах держави в особі Позивача є підставним та обгрунтованим.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних даних справи.

В силу дії частини 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Частинами 1 - 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначає, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом частин 1-3 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Враховуючи доводи апеляційної скарги щодо того, що оскаржуваний Договір є саме договором підряду в розрізі доводів щодо розірвання Договору на підставі Додаткової угоди від 15 вересня 2023 року, колегія суддів дослідивши положення оскаржуваного Договору в сукупності із долученими до матеріалів справи доказами зауважує наступне.

Зі змісту оспорюваного Договору, вбачається, що Відповідач 1 фактично передав Відповідачу 2 у платне користування земельну ділянку.

При цьому, укладенням удаваного договору під назвою Договір підряду на вирощування товарної сільськогосподарської продукції сторони фактично приховали укладення договору оренди земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції констатує, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, дійсним намірам сторін спору при укладенні оспорюваних договорів, встановити фактичні правовідносин, які склалися між сторонами, і застосувати до цих правовідносин відповідні норми матеріального права. Водночас невикористання при вчиненні певного правочину термінів, які визначають притаманні такому виду правочинів поняття, із закріпленням їх натомість у завуальований спосіб, а також викладення у різних документах взаємопов`язаних між собою прав і обов`язків сторін, що в сукупності складають зміст відповідних правовідносин, можуть бути засобами, які використовуються задля приховання суті правочину, укладення якого мають на меті сторони, шляхом оформлення "про людське око" (напоказ) іншого правочину. Тобто відсутність у спірних правочинах чіткого викладення усіх істотних умов, необхідних для договорів оренди, не є достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами фактичних орендних правовідносин, адже неналежне оформлення відповідних відносин саме є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі земельних ділянок в користування.

Аналогічні висновки сформульовано і в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 3 листопада 2021 року в справі № 918/1226/20, від 2 лютого 2022 року в справі № 927/1099/20, від 29 вересня 2022 року в справі № 918/351/21(918/672/21), від 7 грудня 2022 року в справі № 924/11/22.

В той же час, зважаючи на доводи апеляційної скарги щодо розірвання спірного правочину, що на переконання Відповідача 2 є підставою для відмови в позові, то суд апеляційної інстанції констатує наступне.

Наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 Цивільного кодексу України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним.

Аналогічні правові висновки сформульовано і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 у справі № 905/1227/17, від 13 липня 2022 року в справі № 363/1834/17.

Натомість недійсний договір не може бути розірвано, позаяк за загальним правилом частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків.

Що ж до покликання Відповідача 2 на неналежний спосіб захисту, з огляду на те, що оскаржуваний правочин виконаний сторонами, з покликанням при цьому на практику Верховного Суду (справи №912/3751/19, №338/180/17, №927/491/19) то колегія суду зауважує таке.

Справи на котрі покликається апелянт стосуються публічних закупівель та укладених за результатами таких закупівель договорів, а справа №927/491/19 стосується висновків щодо визнання нікчемного договору недійсним.

При цьому, в даній справі вирішальним значення має саме укладення удаваного (прихованого) правочину, який завуальований під інший вид правочину, з метою приховування дійсних правовідносин, котрі виникли за оскаржуваним правочином.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року в справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Відтак безпідставними є аргументи скаржника щодо неправомірного неврахування місцевим господарським судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в справі №912/3751/19, Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17, Верховного суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 червня 2021 року у справі №927/491/19, оскільки у справах наведених скаржником у касаційній скарзі та справі, яка переглядається, є різними встановлені фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів.

Окрім того, колегія суду звертає увагу, що в даній справі з огляду на розірвання спірного Договору, земельна ділянка повернута в її межах та конфігурації до її постійного користувача (Відповідача 1), а відтак, відпали правові підстави застосування реституції шляхом повернення спірної земельної ділянки її постійному користувачу.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

У такій ситуації існують два правочини: один удаваний, а інший той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Північно-західний апеляційний господарський суд при цьому констатує, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінні відповідності волі сторін та укладеною договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення нікчемності або про визначення його недійсним.

До спірного правочину слід застосовувати правила, передбачені для договору оренди земельної ділянки.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України Про оренду землі та іншими нормативно-правовими актами.

Вказаними законодавчими актами визначено істотні умови та порядок укладання договору оренди, якого, в даному випадку сторонами дотримано не було.

Статтею 6 Законом України Про оренду землі унормовано, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно із статтею 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону.

В силу дії частини 2 статті 1130 Цивільного кодексу України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Договір про спільну діяльність укладається в письмовій формі.

Враховуючи норми статті 1130 Цивільного кодексу України, а також положення оспорюваного Договору в якому відсутні досягнуті сторонами істотні умови, що характерні для договорів про спільну діяльність, зокрема договором не визначені вклади сторін (їх частки), які вони об`єднують для здійснення спільної діяльності, що в силу приписів статтей 1137, 1138, 1139 Цивільного кодексу України є визначальним при розподілі прибутку, спільних витрат, збитків та відповідальності за спільними зобов`язаннями.

Відтак спірний Договір не є договором підряду та договором про надання послуг оскільки, згідно із статтею 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

За змістом статті 901 Цивільного кодексу України, за договором надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Тобто, за своєю суттю такий правочин укладається з метою отримання послуги, яка споживається в процесі вчинення певної дії/здійснення певної діяльності, за яку замовник, а не виконавець сплачує кошти.

Згідно отриманої від Відповідача 1 інформації від 19 липня 2023 року № 43 встановлено, що Відповідач 1 входить до об`єктів комунальної власності Позивача й відповідно фінансується з місцевого бюджету, кошти на виконання умов договору щодо оплати робіт у навчальному закладі не передбачені, товарно-матеріальні цінності (посівний матеріал, добрива, пальне, тощо) закладом не придбано, навчальним закладом розрахунки за виконання умов договору не проводились, у Відповідача 1 спеціально обладнаних приміщень для зберігання сільськогосподарської продукції немає, метою укладеного Договору є отримання Відповідачем 1 прибутку, який використовується тільки для нагальних потреб закладу.

Основною метою Договору є отримання прибутку як Відповідачем 1 так і Відповідачем 2, а не використання земельної ділянки за цільовим призначенням пов`язаний із навчальним процесом.

Відтак, даний Договір суперечить пункту 1.7 Статуту Відповідача 1, оскільки заклад освіти є неприбутковою організацією, і не має на меті розподіл отриманих доходів для засновника працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов`язаних з ними, осіб.

Відповідно до приписів частини 2 статті 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Проаналізувавши умови оспорюваного Договору можна зробити висновок, що Договір, не містить ознак ні договору про спільну діяльність, ні договору підряду, ні договору про надання послуг, а також не є змішаним договором.

При цьому суд апеляційна інстанції зазначає, що зміст оспорюваного договору та його правова природа не залежать від його назви. Оскільки воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які ним передбачені, вирішенню підлягають питання правової природи оспорюваного правочину та характер спірних правовідносин сторін.

Враховуючи зміст вищенаведених та інших умов оспорюваного правочину, досліджуючи правову природу зазначеного Договору, колегія суду виснує, що укладенням удаваного Договору сторони фактично приховали укладення договору оренди земельної ділянки.

Таким чином, відносини сторін за спірним правочином регулюються правилами, встановленими для договорів оренди землі.

За нормою статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Тобто, при оренді землі здійснюється обробіток ґрунту, що становить собою користування земельною ділянкою, внаслідок якого вирощується товарна сільськогосподарська продукція.

Враховуючи усе вищевказане, правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

З огляду на що оспорюваний Договір не відповідає вимогам частини 2 статті 16 Закону України Про оренду землі, якою визначено порядок укладення договору оренди землі, а саме: укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Відповідно до інформації Позивача від 14 червня 2023 року №311.60/04-12/10в рішення на пленарних засіданнях Позивачем щодо падання дозволу на укладення Договору не виносилось, дане свідчить про те, що Відповідач 1 розпорядився земельною ділянкою якою не мав права розпоряджатись без відповідного рішення.

Використання земельної ділянки, наданої Відповідачу 1 Позивачем для науково-дослідних і навчальних цілей (згідно цільового призначення, вказаного в інформаційний довідці з державного реєстру речових прав на нерухоме майно) для ведення товарного-сільгоспвиробництва (вирощування, оброблення, збирання та реалізації сільськогосподарської продукції з метою отримання прибутку) суперечить вимогам частини 1 статті 96 Земельного кодексу України.

З огляду на усе описане вище, колегія суду доходить висновку, що земельна ділянка, з огляду на умови спірного Договору, фактично використовується Відповідачем 2 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (вирощування, оброблення, збирання та реалізації сільськогосподарської продукції з метою отримання прибутку).

В той же час, спірний Договір суперечить положенням пункту а частини 1 статті 96 Земельного кодексу України, у зв`язку з використанням земельної ділянки не за цільовим призначенням, а тому, згідно пункту б частини 1 статті 21 Земельного кодексу України, спірний Договір підлягає визнанню недійсним.

Таким чином, на відміну від договору підряду, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.

При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки), а правовими наслідками договору про надання послуг є отримання певної послуги та сплата коштів замовником такої послуги особі, яка надала послугу.

Враховуючи вищевстановлене, колегія суду виснує, що спірний Договір не є договором про спільний обробіток земельної ділянки, а є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, закону України Про оренду землі, та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому оспорюваний Договір підлягає визнанню недійсним.

В той же час, у контексті раціонального використання земель, необхідно зазначити, що відповідне завдання, нормативного регулювання земельних відносин не може бути досягнуто шляхом здійснення землекористування суб`єктом, здатним її раціонально використовувати, а не спеціальним суб`єктом, якому вона була надана. Відсутність ресурсів у спеціального суб`єкта землекористування не може компенсуватися внаслідок зміни суб`єкта зміни землекористування без зміни титулу чи цільового використання.

Відповідно до статуту Відповідача 1, навчальний заклад знаходиться у комунальній власності засновником навчального закладу є Позивач.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права власником земельної ділянки за кадастровим номером 6820983300:01.005:0004 площею 9,9689 га, яка перебуває у постійному користуванні Відповідача 1, є Позивач.

Відтак із описаних умов Договору вбачається, що умови спірного Договору відповідають умовам договору оренди землі, а характер взаємних прав та обов`язків сторін свідчить про те, що фактично між сторонами склались відносини, притаманні для договорів оренди землі, і до спірних правовідносин мають застосовуватися норми, які регулюють відносини щодо оренди землі, як того вимагає частина друга статті 235 Цивільного кодексу України, адже Договір, укладений сторонами, містить істотні умови договору оренди землі, передбачені статтею 15 Закону України "Про оренду землі".

Специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи в парі з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням Цивільного кодексу України, тобто є удаваним. Другий же правочин (прихований) може бути як дійсним, так і недійсним, залежно від того, наскільки він відповідає вимогам чинності правочинів, що містяться у статті 203 Цивільного кодексу України.

Разом з тим у частиною 2 статті 235 Цивільного кодексу України передбачено правові наслідки визнання правочину удаваним. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Прихований правочин завжди підлягає оцінці з точки зору відповідності його загальним умовам чинності правочину і сам факт прикриття його іншим правочином не може бути підставою його недійсності. Закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), суд, на підставі статті 235 Цивільного кодексу України, має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.

Вказаний правовий висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 червня 2018 року у справі № 916/933/17.

В силу дії статті 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 15 Закону України «Про оренду землі», істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об`єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

У зв`язку із тим, що спірний Договір є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України Про оренду землі, укладений не уповноваженою стороною та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, вказаний Договір підлягає визнанню недійсним відповідно до статтей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Враховуючи усе вищевстановлене в даній судовій постанові, колегія суддів дійшла до висновку, що укладений Договір є удаваним правочином, який вчинено сторонами, зокрема, для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме договору оренди, що знаходиться на земельній ділянці комунальної форми власності територіальної громади.

Оскільки Прокурор довів обставини того, що оскаржуваний Договір є удаваним, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про доведеність та обгрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим задоволює позовні вимоги та визнає недійсним Договір.

Дане рішення було прийняте і місцевим господарським судом, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Апеляційний господарський суд з огляду на все вищевстановлене в даній постанові, ще раз констатує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, та спростовані судом апеляційної інстанції всім вищеописаним у цьому судовому рішенні.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга Відповідача 2, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно колегія суду залишає без змін оспорюване рішення, а подану Відповідачем 2 апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача 2, згідно статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Аграрна компанія 2004" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 16 листопада 2023 року по справі №924/927/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 16 листопада 2023 року по справі №924/927/23 - залишити без змін.

3. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Справу №924/927/23 повернути Господарському суду Хмельницької області.

Повний текст постанови виготовлено 28 березня 2024 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.