Рішення

від 28.03.2024 по справі 914/215/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2024 Справа № 914/215/24

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Крінберг», м. Київ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Радіоринок», м. Львів,

про: стягнення завданих збитків у розмірі 203 240,00 грн

Суддя Н.Є. Березяк

Секретар судового засідання Р.Р. Волошин

Представники учасників справи:

від позивача: Гапич Ю.Л. - представник

від відповідача: Гук В.М. - представник

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Крінберг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Радіоринок» про стягнення завданих збитків у розмірі 203 240,00 грн.

Ухвалою суду від 01.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Рух справи відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.

Ухвалою суду від 29.02.2024 закрито підготовче провадження у справі № 914/215/24 та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.03.2024.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов в повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на факт перерахування на рахунок відповідача грошових коштів в сумі 3 240,00 грн за відсутності укладення відповідного договору між сторонами у зв`язку з чим, на думку позивача, вказані кошти підлягають поверненню згідно статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставно отримані, а також просить стягнути 200000,00 грн моральних збитків.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив в повному обсязі з підстав наведених у відзиві на позовну заяву, просив в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування своїх заперечень відповідач послався на те, що між ТОВ «Радіоринок» та ТОВ «КОМПАНІЯ КРІНБЕРГ» було погоджено поставку останньому наступних товарів: «вилка низьковольтна У-87 РБ» в кількості 10 шт. та «розетки низьковольтної РП-2Б 42В 10А з кришкою» в кількості 10 шт., про що свідчать рахунок, що був виставлений для ТОВ «КОМПАНІЯ КРІНБЕРГ» № 73- 151103 від 15.11.2023 та оплачений останнім 17.11.2023, що підтверджується платіжним дорученням № 2095 від 17.11.2023 (призначення платежу: «оплата за товар згідно рахунку № 73-151103 від 15 листопада 2023 р. у сумі 2700.00 грн, ПДВ - 20 % 540,00 грн»), електронний лист від Позивача та довіреність на отримання замовленого товару (копії наведених документів долучено до матеріалів справи).

Як зазначено в рахунку № 73-151103 від 15.11.2023, термін відправки товару: 3-6 робочих днів, умови доставки: відправка Новою Поштою. Відповідно, Товариством на виконання свої зобов`язань було направлено товар ТОВ «КОМПАНІЯ КРІНБЕРГ» логістичною компанією Нова пошта на п`ятий робочий день після оплати рахунку, що підтверджується Експрес-накладною № 59001058732337. Товар перебував на відділенні Нової Пошти, яке вказане ТОВ «КОМПАНІЯ КРІНБЕРГ» як відділення, на якому останнє бажає отримати товар (відділення НП № 28, м. Київ), більше одного календарного місяця, про наявність товару на цьому відділенні ТОВ «КОМПАНІЯ КРІНБЕРГ» повідомляли неодноразово, однак товар останнє не забрало.

Відтак, на думку відповідача, кошти перераховані Товариству від ТОВ «КОМПАНІЯ КРІНБЕРГ» у сумі 3 240,00 грн помилково перерахованими коштами не являються, вказана сума сплачена Позивачем Товариству за поставку товару.

Не погоджуючись з наведеним у відзиві на позовну заяву, позивач подав до суду відповідь на відзив, де зазначив про те, що договору поставки з відповідачем укладено не було, оскільки не було досягнуто згоди про істотні умови цього договору. Не було погоджено умов щодо прийняття товару, строків поставки, санкцій за невиконання договору, строків дії договору.

Позивач зазначає, що товар був відправлений після повідомлення позивачем про відмову від товару через неузгоджені строки його відправки, відповідно не потрібність його відправляти - через недосягнення згоди щодо умов приймання та вимогою повернути кошти. Однак кошти повернуто не було чим позивачу було завдано збитки - у розмірі 203240,00 грн.

Від відповідача 25.03.2024 за вх. № 8190 надійшли до суду письмові пояснення, в яких відповідач просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Від позивача 27.03.2024 за вх. №8475/24 надійшли до суду додаткові пояснення, в яких позивач просить суд позовні вимоги задоволити та відшкодувати судові витрати.

В судовому засіданні 28.03.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, заслухавши представників сторін, присутніх в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

Як встановлено судом, між ТОВ«Радіоринок» та ТОВ «КОМПАНІЯ КРІНБЕРГ» було погоджено поставку останньому наступних товарів: «вилка низьковольтна У-87 РБ» в кількості 10 шт. та «розетки низьковольтної РП-2Б 42В 10А з кришкою» в кількості 10 шт., що підтверджується виставленим рахунком № 73-151103 від 15.11.2023 ТОВ «КОМПАНІЯ КРІНБЕРГ» на суму 3 240,00 в т.ч. ПДВ на оплату вказаного товару.

Рахунок № 73-151103 від 15.11.2023 містить інформацію щодо терміну відправки товару: 3-6 робочих днів, та умов доставки: відправка Новою Поштою.

Вказаний рахунок оплачений ТОВ «КОМПАНІЯ КРІНБЕРГ» 17.11.2023, що підтверджується платіжним дорученням № 2095 від 17.11.2023 (призначення платежу: «оплата за товар згідно рахунку № 73-151103 від 15 листопада 2023 р. у сумі 2700,00 грн, ПДВ - 20 % 540,00 грн»).

Як стверджує позивач, 17.11.2023, відповідно до платіжної інструкції № 2095, Позивачем були помилково перераховані грошові кошти на рахунок Відповідача, у сумі 3240,00 грн, в т.ч. ПДВ 540,00 грн за відсутності правової підстави на те.

Позивач зазначає про не досягнення умов для укладання договору, та вимогу повернути помилково сплачені кошти, про що відповідача було повідомлено 24.11.2023, однак останній кошти в розмірі 3240,00 грн не повернув, що стало підставою звернення з позовом до суду про відшкодування збитків в розмірі у розмірі 203 240,00 грн, з яких: через недодержання правил господарської діяльності - не повернуті, помилково зараховані кошти - в розмірі 3240 грн та 200 000 моральних збитків.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтовані та такі що не підлягають до задоволення.

При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на безпосередній вимозі закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах або отримане однією зі сторін майно у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Доводи позивача про те, що між сторонами були відсутні договірні відносини, є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, з огляду на таке.

Порядок укладення господарських договорів врегульовано нормами цивільного права та господарського законодавства. Згідно з частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина друга статті 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з положеннями частини 2 статті 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, а за змістом статті 639 ЦК України: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина 1); якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2).

Відповідно до частини першої статті 264 Господарського кодексу України матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб`єктів господарювання, здійснюються суб`єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Згідно з частиною першою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 631Цивільного кодексу України договір набирає чинності з моменту його укладення. Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини другої статті 638 Цивільного кодексу України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В силу частини першої та другої статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до частини першої статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з частиною першою та другою статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідач, надіславши Позивачу рахунок № 73-151103 від 15.11.2023 із зазначенням сторін, номенклатури (опису, найменування, кількість) товару, його вартості, способу оплати, здійснив пропозицію Позивачу укласти господарський договір поставки.

Позивач, здійснивши оплату у сумі 3 240,00 грн на підставі платіжного доручення № 2095 від 17.11.2023 (призначення платежу: «оплата за товар згідно рахунку № 73-151103 від 15 листопада 2023 р. у сумі 2700.00 грн, ПДВ - 20 % 540.00 грн»), вчинив дію, яка засвідчує його бажання укласти договір, і ця дія є прийняттям пропозиції.

Сплата позивачем коштів Відповідачу є попередньою оплатою товару, відповідно до статті 693 ЦК України.

З моменту попередньої оплати ТОВ «КОМПАНІЯ КРІНБЕРГ» товару за рахунком №73-151103 від 15.11.2023 відбувся акцепт оферти, тобто укладення господарського договору поставки, за умовами якого Постачальник зобов`язався передати у власність покупцеві товар, згідно рахунку № 73-151103 від 15.11.2023, а саме «вилка низьковольтна У-87 РБ» в кількості 10 шт. та «розетки низьковольтної РП-2Б 42В 10А з кришкою» в кількості 10 шт., вартістю 3 240,00 грн., в т.ч. ПДВ 540,00 грн., протягом 3-6 робочих днів після здійснення оплати, а Покупець зобов`язувався оплатити вказаний товар та прийняти його.

Статтею 193 ГК України встановлені загальні правила виконання господарських зобов`язань, за якими суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина 1); кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2); не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань (частина 7).

Окреслені у статті 193 ГК України правила та принципи господарювання, які корелюються із загальними засадами цивільного законодавства, вказаними у пункті 6 статті 3 ЦК України (справедливість та добросовісність) та засадами зобов`язань, визначеними у частині 3 статті 509 ЦК України (добросовісність, розумність, справедливість), означають, що цивільні права мають здійснюватися, а обов`язки виконуватися не тільки відповідно до їх призначення, а й справедливо та добросовісно, з урахуванням правил господарювання, з метою досягнення загальногосподарського інтересу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 17 грудня 2018 року у справі № 912/1883/17 вказав, що з аналізу зазначених норм убачається, що за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). При цьому укладання господарських договорів допускається у спрощений спосіб шляхом обміну листами, прийняття до виконання замовлень тощо. Зокрема, прийняттям пропозиції відповідно до частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України є вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (надання послуг, сплата коштів тощо). Зазначена правова норма не містить вичерпного переліку можливих конклюдентних дій.

Таким чином, наявні в матеріалах справи докази підтверджують існування договірних відносин між позивачем та відповідачем.

Оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як помилково нараховані, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.

Зважаючи на наведене, зобов`язання, що виникли між позивачем та відповідачем за своїм правовим змістом опосередковують відносини поставки, а кошти сплачені Позивачем на користь Відповідача є передоплатою за товар і не можуть вважатися безпідставно набутими коштами у розумінні статті 1212 ЦК України, а відтак позов у даній справі в частині повернення коштів, як помилково перерахованих не підлягає до задоволення зважаючи на відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 1212 ЦК України, виходячи з фактичних обставин справи.

Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту.

Аналогічна правова позиція викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц.

Щодо вимоги Позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 200 000,00 грн, суд зазначає таке.

Статтями 23, 1167 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Водночас, згідно з постановою Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2021 року у справі № 766/21131/18 (провадження № 61-18770св19), «аналіз положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

З огляду на викладене, для покладення відповідальності на заподіювача моральної шкоди необхідна сукупність таких обов`язкових умов: наявність моральної шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою, вина в заподіянні шкоди».

Між тим, Позивачем на виконання вказаних вимог законодавства не доведено протиправність поведінки Відповідача як особи, яка ніби то завдала Позивачу моральної шкоди, не надано суду належних доказів того, що їй було заподіяну моральну шкоду, яку Позивач оцінив у розмірі 200 000,00 грн, не доведено причинно-наслідковий зв`язок між завданою Позивачу шкодою та діями з боку Відповідача

Сам по собі факт сплати Позивачем на користь Відповідача грошової суми у розмірі 3 240,00 грн як передоплати за товар, є недостатньою підставою для відшкодування Позивачу моральної шкоди.

Як вбачається з позовної заяви завдана значна моральна шкода Позивачу полягає у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у порушенні права власності.

За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Чинне законодавство не містить визначення поняття ділової репутації юридичної особи, оскільки воно є морально-етичною категорією й одночасно особистим немайновим благом, якому закон надає значення самостійного об`єкта судового захисту (стаття 201 ЦК України).

Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Відтак, позивачем не доведено завдання відповідачем шкоди діловій репутації позивача, а обставини щодо приниження честі, гідності, моральних переживань, тощо, судом до уваги не приймається, оскільки такі категорії притаманні лише фізичній особі, а отже, вимога про стягнення з відповідача 200 000,00 грн моральної шкоди є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у позові, то витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, слід залишити за позивачем.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 28.03.2024.

Суддя Березяк Н.Є.