Рішення

від 18.03.2024 по справі 922/4967/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.2024м. ХарківСправа № 922/4967/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Чабан А.А.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство Форто-5", м. Харків про стягнення 196407,72 грн. за участю представників:

позивача - Меркулова Н.А.

відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство Форто-5" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 345177,19 грн., а саме: заборгованості у сумі 265554,63 грн. та пені у сумі 79622,56 грн. за договором оренди № 1038 від 29.07.2002.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.11.2023 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін, призначено підготовче засідання.

Відповідач 29.12.2023 за вх.№ 35934 надав відзив на позовну заяву, згідно якого просив суд відмовити у задоволенні позову повністю. При цьому у відзиві на позовну заяву відповідач вказував, що між сторонами відсутні договірні оренди правовідносини з 28.02.2023; позивач вчиняв дії, що свідчать про ухилення від прийняття орендованого майна з оренди, чим допустив зі свого боку настання прострочення кредитора та невиконання пунктів 2.3., 2.4. договору оренди; з 06.03.2022 орендоване майно не могло використовуватися орендарем за призначенням через значні пошкодження, у зв`язку з чим відповідно до ч. 6 статті 762 ЦК України відповідач має бути звільнений від будь-якої оплати за договором оренди за весь цей час, починаючи з 06.03.2022 та до моменту припинення дії договору. Також, у відзиві на позовну заяву відповідач просив суд у випадку задоволення позовних вимог розглянути можливість зменшення нарахованого розміру неустойки (пені) або повного звільнення відповідача від її сплати.

Позивач 26.01.2024 за вх.№ 2387 надав заяву про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 196407,72 грн. за договором оренди № 1038 від 29.07.2002, з яких: 163727,50 грн. - заборгованість; 32680,22 грн. - пеня; судові витрати покласти на відповідача.

Враховуючи положення ст. 46 ГПК України, суд прийняв заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог до розгляду, у зв`язку з чим справа розглядається судом з її урахуванням.

Таким чином, згідно позову позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у сумі 163727,50 грн. та пеню у сумі 32680,22 грн. за договором оренди № 1038 від 29.07.2002.

Позивач 26.01.2024 за вх.№ 2386 надав додаткові пояснення, згідно яких просив суд врахувати їх під час ухвалення рішення у справі та позов задовольнити.

Відповідач 02.02.2024 за вх.№ 3014 надав додаткові пояснення, згідно яких просив суд у задоволенні позову відмовити повністю у зв`язку з його необґрунтованістю.

Протокольною ухвалою від 05.02.2024 було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.02.2024 о 12:30.

Протокольною ухвалою від 19.02.2024 розгляд справи по суті було відкладено на 07.03.2024 о 12:00.

Протокольною ухвалою від 07.03.2024 розгляд справи по суті було відкладено на 18.03.2024 о 13:00.

Представник позивача у судовому засіданні 18.03.2024 просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

29 липня 2002 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агентство Форто-5" (орендар) був укладений договір оренди № 1038 (надалі договір оренди).

Предметом зазначеного договору оренди, відповідно до п. 1.1. є строкове платне користування майном, яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що набуття орендарем права користування майном настає після підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Згідно акта прийому-передачі до орендного користування нежитлового приміщення (будівлі) від 29.07.2022 об`єкт оренди (нежитлове приміщення площею 86,7 кв.м. за адресою: м. Харків, вул. Петровського, 17, літ. "А-2"), визначений договором, був переданий орендодавцем орендареві.

На момент укладання договору оренди орендна плата визначалася на підставі рішення XIV сесії Харківської міської ради ХХІІІ скликання "Про затвердження Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду майна, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова від 30.03.2000 і складала 478,67 грн. в місяць без урахування ПДВ та індексу інфляції.

Умовами п. 3.2. договору оренди в редакції додаткової угоди № 13 від 03.01.2020 було передбачено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу/ Додаток 2 до Положення про оренду майна територіальної громади м. Харкова, затвердженої рішенням 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання №755/17 від 20.09.2017.

Відповідно до п. 3.3. договору оренди в редакції додаткової угоди № 13 від 03.01.2020, нарахування орендної плати починається з дати підписання акта приймання-передачі.

Згідно п. 3.4. договору оренди в редакції додаткової угоди № 13 від 03.01.2020, нарахування орендної плати та пені припиняється з дати підписання акта приймання-передачі майна або з моменту розірвання договору відповідно до п. 10.6.

У відповідності до п.п. 3.5., 3.6. договору оренди в редакції додаткової угоди № 13 від 03.01.2020, орендна плата за орендоване майно сплачується орендарем щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця. Розмір орендної плати за кожний місяць визначається шляхом корегування орендарем розміру орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць сплачується ним самостійно. Орендар сплачує орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Пунктом 3.10. договору оренди в редакції додаткової угоди № 13 від 03.01.2020 було передбачено, що орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь балансоутримувача та бюджету міста Харкова з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення (включаючи день оплати).

Згідно п. 4.4. договору оренди в редакції додаткової угоди № 13 від 03.01.2020, орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (у грошовій формі).

Відповідно до п. 7.3. договору оренди в редакції додаткової угоди № 13 від 03.01.2020, у разі прострочення орендарем виконання зобов`язання щодо сплати орендної плати в повному обсязі чи частково, нарахування та стягнення пені проводиться до моменту сплати основної суми боргу у встановленому п. 3.10. договору порядку незалежно від строку та моменту коли зобов`язання повинно було бути виконано.

Згідно акта прийому-передачі до орендного користування нежитлового приміщення (будівлі) від 29.03.2022 09:01 об`єкт оренди (нежитлове приміщення загальною площею 89,4 кв.м. за адресою: м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 17, літ. "А-2"), визначений договором з урахування додаткової угоди № 13 від 03.01.2020, був переданий орендодавцем орендареві.

Пунктом 3.1. договору оренди в редакції додаткової угоди № 14 від 14.04.2020, було передбачено, що вартість об`єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і становить 817700,00 грн. без ПДВ станом на 16.03.2020.

Згідно п. 3.2. договору оренди в редакції додаткової угоди № 14 від 14.04.2020, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу. Базова орендна плата становить 10640,47 грн. без ПДВ за лютий 2020. Ставка орендної плати становить 18% (вісімнадцять відсотків), 5% (п`ять відсотків).

Відповідно п. 10.1. договору оренди в редакції додаткової угоди № 14 від 14.04.2020, цей договір діє з 29.03.2020 до 28.02.2023.

Згідно позову позивач вказує, що він, як орендодавець, свої зобов`язання за договором виконав належним чином, натомість відповідачем, в порушення умов договору, належним чином не виконувалися обов`язки зі сплати орендних платежів у строк, порядку та розмірі, встановленими договором, внаслідок чого виникла заборгованість перед бюджетом Харківської міської територіальної громади з оплати орендної плати за договором в сумі 163727,50 грн. Внаслідок порушення відповідачем строків сплати орендної плати на суму його заборгованості була нарахована пеня в сумі 32680,22 грн.

Такі обставини свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст.509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт господарювання (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб`єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язків.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами ч. 1 ст.762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до статті 526 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно вимогам закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

Пунктом 3.10. договору оренди в редакції додаткової угоди № 13 від 03.01.2020 передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь орендодавця з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення (включаючи день проплати).

У разі недостатньої суми проведеного платежу, для виконання грошового зобов`язання в повному обсязі, першочергово погашається пеня, а після цього сплачується основна сума боргу з орендної плати відповідно до пункту 3.11. договору оренди в редакції додаткової угоди № 13 від 03.01.2020.

Відповідно до п. 7.3. договору оренди в редакції додаткової угоди № 13 від 03.01.2020, в разі прострочення орендарем виконання зобов`язання щодо сплати орендної в повному обсязі чи частково, нарахування та стягнення пені проводиться до моменту сплати основної суми боргу у встановленому п. 3.10. порядку незалежно від строку та моменту, коли зобов`язання повинно було бути виконано.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Згідно із ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд зазначає, що приписом частини шостої статті 232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Відповідно до пункту 10.5. договору оренди в редакції додаткової угоди № 13 від 03.01.2020, у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну договору протягом 30 днів після закінчення його строку договір вважається продовженим на той саме термін і на тих саме умовах.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач звернуся до позивача з заявою від 22.03.2023 про розірвання договору, яка була зареєстрована Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради 30.03.2023 за вх. № 1840, що підтверджується відповідним штампом на заяві про прийняття вхідної кореспонденції, де просив розірвати договір оренди та прийняти приміщення по акту прийому-передачі.

Листом від 13.04.2023 № 1761 Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради погодило розірвання договору оренди з 30.03.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану".

Також, про розірвання договору оренди з 30.03.2024 світить акт від 27.06.2023 Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради.

За таких обставин господарський суд приходить до висновку, що дія договору оренди була припинена з 30.03.2023.

Таким чином, враховуючи положення договору оренди та вимоги діючого законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для припинення нарахування відповідачу орендної плати та пені з моменту припинення дії договору оренди, тобто з 30.03.2023.

Ураховуючи наведене, відсутність відповідного контррозрахунку відповідача щодо заборгованості та пені за договором оренди, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у сумі 116827,41 грн. та пені у сумі 18044,57 грн. за договором оренди за період 03.2020 - 03.2023 згідно розрахунку позивача по орендарю ТОВ "Агентство Форто-5".

Відповідно до ч. 6 ст. 762 ЦК України, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Обставини, зазначені у нормі ч. 6 ст. 762 ЦК України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з ч. 6 ст. 762 ЦК України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16.

Для застосування частини ч. 6 ст. 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.

При цьому, саме наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини, при застосуванні ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 910/14244/20.

Доведення пошкодження майна не ототожнюється із доведення неможливості користування майном.

Таким чином, господарський суд приходить до висновку, що саме по собі посилання на обставини війни в України та пошкодження майна не є безумовною підставою для звільнення відповідача від сплати орендної плати та пені з 06.03.2022 та до моменту припинення дії договору.

При цьому суд зазначає, що посилання відповідача на акт приймання-передачі нежитлових приміщень з оренди від 04.05.2023 з запереченнями відповідача, докази його відправки позивачу та витяг з ЄРДР від 22.06.2023 не спростовують позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості у сумі 116827,41 грн. та пені у сумі 18044,57 грн. за договором оренди.

Згідно із статтею 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 ЦК України).

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Тлумачення вказаних норм свідчить, що закон не передбачає вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17. Обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру пені з розміром збитків кредитора, як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення (п.28 постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Згідно з правовою позицією, викладеною у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому слід враховувати, що правила ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Неустойка не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019 р. у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 р. у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 р. у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 р. у справі №904/4083/18).

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч.6 ст.13 Закону України Про судоустрій і статус суддів).

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні (з подальшими подовженнями) на всій території України було введено воєнний стан (надалі - Указ Президента).

Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні, вказаний Указ Президента був затверджений Верховною Радою України.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 територія Харківської територіальної громади включена до переліку територій, де ведуться активні бойові дії.

Відповідно до п. 1.8. Розділу І зазначеного Переліку до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії до територій можливих бойових дій включено територію Харківської міської територіальної громади (UA63120270000028556) з 15.09.2022 по сьогоднішній день.

А відповідно до п. 2.9. Розділу І зазначеного Переліку до територій активних бойових дій включено територію Харківської міської територіальної громади (UA63120270000028556) з 24.02.2022 по 15.09.2022.

Суд зазначає, що доказів, які б підтверджували ймовірність завдання чи наявність реальних збитків у позивача через неналежне виконання договірних зобов`язань, матеріали справи не містять.

З огляду на причини неналежного виконання відповідачем зобов`язання щодо своєчасної оплати і його ступінь вини, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків внаслідок прострочення оплати, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, суд вважає, що стягнення з боржника заявленої до стягнення суми пені не може бути джерелом збагачення кредитора.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зменшити суму пені, яка підлягає стягненню з відповідача, на 50%.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача заборгованість у сумі 116827,41 грн. та пеня у сумі 9022,28 грн. за договором оренди № 1038 від 29.07.2002.

Разом з цим суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується ст. 129 ГПК України, у зв`язку з чим судовий збір у розмірі 2023,07 грн. покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство Форто-5" (61072, м. Харків, вул. Тобольська, буд. 42, кімн. 329; код ЄДРПОУ 21248508) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 16; код ЄДРПОУ 14095412) заборгованість у сумі 116827,41 грн. та пеню у сумі 9022,28 грн. за договором оренди № 1038 від 29.07.2002, та судовий збір в сумі 2023,07 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

УЧАСНИКИ СПРАВИ:

Позивач: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 16; код ЄДРПОУ 14095412).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агентство Форто-5" (61072, м. Харків, вул. Тобольська, буд. 42, кімн. 329; код ЄДРПОУ 21248508).

Повне рішення складено "28" березня 2024 р.

СуддяА.М. Буракова

справа № 922/4967/23