Постанова

від 03.06.2024 по справі 922/4967/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2024 року м. Харків Справа № 922/4967/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В. , суддя Плахов О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство Форто-5" - адвоката Писаренко С.Ю. (вх. №1003Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 18.03.2024 року у справі №922/4967/23, ухвалене в приміщенні господарського суду Харківської області (суддя Буракова А.М.), повний текст якого складено 28.03.2024 року та на додаткове рішення господарського суду Харківської області від 01.04.2024 року у справі №922/4967/23, ухвалене в приміщенні господарського суду Харківської області (суддя Буракова А.М.), повний текст якого складено 11.04.2024 року

за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство Форто-5", м. Харків про стягнення 196407,72 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.03.2024 року у справі № 922/4967/23 позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство Форто-5" на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради заборгованість у сумі 116827,41 грн., пеню у сумі 9022,28 грн. за договором оренди № 1038 від 29.07.2002, та судовий збір в сумі 2023,07 грн.; в решті позову відмовлено.

Додатковим рішенням господарського суду Харківської області від 01.04.2024 року у справі №922/4967/23 заяву Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради про ухвалення додаткового рішення (вх.№ 8071) задоволено частково; ухвалено у справі № 922/4967/23 додаткове рішення; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство Форто-5" на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6300,00 грн.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство Форто-5" - адвокат Писаренко С.Ю. з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду через систему "Електронний суд" з апеляційною скаргою в електронній формі, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 18.03.2024 року у справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог; скасувати додаткове рішення господарського суду Харківської області від 01.04.2024 року у справі та стягнути з позивача на користь відповідача понесені судові витрати.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.

У зв`язку з письмовим повідомленням орендодавця про розірвання договору орендарем в порядку п. 10.5. договору оренди та у відповідності до п. 10.6. договору строк його дії закінчився 28.02.2023 року.

Сторони при укладенні договору оренди дійшли згоди про припинення нарахування орендної плати та пені з моменту закінчення строку дії договору оренди, отже крайнім терміном нарахування таких платежів є 28.02.2023 року, а нарахована позивачем заборгованість з орендної плати та пені з 01.03.2023 року по 26.06.2023 року (що в результаті була стягнута судом першої інстанції по 30.03.2023 року, а за подальші періоди часу такі позовні вимоги відхилено) суперечить умовам договору оренди.

У рішенні, що оскаржується, суд правильно оцінив подану орендарем заяву від 22.03.2023 року про небажання продовжувати строк договору оренди, що тягне за собою безумовне припинення нарахування орендної плати та будь-яких штрафних санкцій після дати закінчення дії договору оренди, проте помилково вважав договір оренди припиненим 30 березня 2023 року, тобто включно з місяцем, коли була подана така заява, замість порядку, передбаченого п. 10.6 договору оренди, тобто з дати закінчення дії договору оренди 28 лютого 2023 року.

В цілому судом були зроблено вірні висновки щодо того, що відлік припинення орендних правовідносин пов`язаний з поданням відповідачем відповідного листа (що було прямо передбачено сторонами у договорі оренди), а не від дня підписання акту приймання-передачі приміщення чи будь-яким іншим шляхом, проте неправомірно стягнуто з відповідача кошти за зайвий період оренди з 01.03.2023 року по 30.03.2023 року.

Відповідач не міг використовувати орендоване майно через активні бойові дії (обстріли міста) та істотне пошкодження орендованого майна, яке було спричинено обстрілом 06.03.2022 року, що полягає у суттєвому пошкодженні даху, відсутності всіх вікон як у кімнатах, так і у приміщеннях загального користування, вибитих міжкімнатних та вхідних дверей, повністю зруйнованого шару штукатурки у приміщенні № 17 та суттєвого його пошкодження у приміщенні № 22, непрацездатності систем опалення, електромережі, системи водопостачання та водовідведення; через вплив на правовідносини сторін обставин непереборної сили, вимоги про стягнення з відповідача пені у сумі 9022,28 грн. задоволенню не підлягали.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2024 року, суддею доповідачем у справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В.

Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією проти України. Указами Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні №133/2022 від 14.03.2022 року, №573/2022 від 15.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року, №254/2023 від 01.05.2023 року, №451/2023 від 26.07.2023 року, №734/2023 від 06.11.2023 року, №49/2024 від 05.02.2024 року, №271/2024 від 06.05.2024 року відповідно продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб.

Наказом Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2022 року № 03 Про встановлення особливого режиму роботи суду в умовах воєнного стану встановлено особливий режим роботи суду в умовах воєнного стану з 01.04.2022 року та запроваджено відповідні організаційні заходи, зокрема: рекомендовано учасникам судових справ утриматись від відвідування суду, свої процесуальні права та обов`язки, передбачені ГПК України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.04.2024 року апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство Форто-5" - адвоката Писаренко С.Ю. на рішення господарського суду Харківської області від 18.03.2024 року у справі №922/4967/23 залишено без руху; останнього зобов`язано усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та роз`яснено, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

29.04.2024 року на адресу суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків (вх.№ 5988), на виконання вимог ухвали суду від 19.04.2024 року, яку разом з додатком долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.05.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство Форто-5" - адвоката Писаренко С.Ю. на рішення господарського суду Харківської області від 18.03.2024 року та на додаткове рішення господарського суду Харківської області від 01.04.2024 року у справі №922/4967/23; призначено розгляд справи № 922/4967/23 за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство Форто-5" - адвоката Писаренко С.Ю. на рішення господарського суду Харківської області від 18.03.2024 року та на додаткове рішення господарського суду Харківської області від 01.04.2024 року у справі №922/4967/23 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; учасникам справи встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, з доказами надсилання його апелянту; запропоновано учасникам справи для прискорення документообігу в межах цієї справи, надсилати їх з використанням програми "Електронний суд" (за умов відповідної реєстрації) або скеровувати документи з засвідченням електронним цифровим підписом уповноваженої особи на електронну адресу Східного апеляційного господарського суду inbox@eag.court.gov.ua. Реєстрація в електронному кабінеті можлива за посиланням https://id.court.gov.ua/rt.gov.ua/sud4875/; учасникам судового процесу необхідно повідомити суд про їх номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або інші засоби зв`язку, зокрема, мобільного (за їх наявності), які можуть бути використані для викликів або повідомлень; витребувано з господарського суду Харківської області матеріали справи №922/4967/23.

13.05.2024 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№6570), який долучено до матеріалів справи, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, в обґрунтування якого вказує на те, що як впродовж дії договору, так і під час розгляду справи, відповідач не надав належних та допустимих доказів щодо неможливості користування майном, яке є предметом договору, що свідчить про припущення відповідача про неможливість використовувати відповідні нежитлові приміщення і, відповідно, застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України; доводи відповідача про співмірність розміру неустойки (пені), та нібито невідповідність фактичним обставинам, що склалися в країні в 2022-2023 роках та "складнощі", з якими зіткнулися підприємства в України, є необґрунтованими та не можуть бути безумовною підставою для зменшення розміру нарахованої пені за договором; наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до ст. ст. 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката; посилання на лист ТПП не створює безумовних підстав для звільнення останнього від цивільно-правової відповідальності, а посилання апелянта на такі обставини є безпідставними та необґрунтованими.

14.05.2024 року на адресу суду з господарського суду Харківської області надійшли матеріали справи №922/4967/23.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

29 липня 2002 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агентство Форто-5" (орендар) був укладений договір оренди № 1038.

Предметом договору оренди, відповідно до п. 1.1. є строкове платне користування майном, яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що набуття орендарем права користування майном настає після підписання сторонами договору та акту приймання-передачі майна.

Згідно акту прийому-передачі до орендного користування нежитлового приміщення (будівлі) від 29.07.2022 року об`єкт оренди (нежитлове приміщення площею 86,7 кв.м. за адресою: м. Харків, вул. Петровського, 17, літ. "А-2"), визначений договором, був переданий орендодавцем орендареві.

На момент укладання договору оренди орендна плата визначалася на підставі рішення XIV сесії Харківської міської ради ХХІІІ скликання "Про затвердження Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду майна, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова від 30.03.2000 року і складала 478,67 грн. в місяць без урахування ПДВ та індексу інфляції.

Умовами п. 3.2. договору оренди, в редакції додаткової угоди № 13 від 03.01.2020 року, було передбачено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу/ Додаток 2 до Положення про оренду майна територіальної громади м. Харкова, затвердженої рішенням 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання №755/17 від 20.09.2017 року.

Відповідно до п. 3.3. договору оренди, в редакції додаткової угоди № 13 від 03.01.2020 року, нарахування орендної плати починається з дати підписання акту приймання-передачі.

Згідно п. 3.4. договору оренди в редакції додаткової угоди № 13 від 03.01.2020 року, нарахування орендної плати та пені припиняється з дати підписання акту приймання-передачі майна або з моменту розірвання договору відповідно до п. 10.6.

У відповідності до п.п. 3.5., 3.6. договору оренди, в редакції додаткової угоди № 13 від 03.01.2020 року, орендна плата за орендоване майно сплачується орендарем щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця. Розмір орендної плати за кожний місяць визначається шляхом корегування орендарем розміру орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць сплачується ним самостійно. Орендар сплачує орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Пунктом 3.10. договору оренди, в редакції додаткової угоди № 13 від 03.01.2020 року, визначено, що орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь балансоутримувача та бюджету міста Харкова з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення (включаючи день оплати).

Згідно п. 4.4. договору оренди, в редакції додаткової угоди № 13 від 03.01.2020 року, орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (у грошовій формі).

Відповідно до п. 7.3. договору оренди, в редакції додаткової угоди № 13 від 03.01.2020 року, у разі прострочення орендарем виконання зобов`язання щодо сплати орендної плати в повному обсязі чи частково, нарахування та стягнення пені проводиться до моменту сплати основної суми боргу у встановленому п. 3.10. договору порядку незалежно від строку та моменту коли зобов`язання повинно було бути виконано.

Згідно акту прийому-передачі до орендного користування нежитлового приміщення (будівлі) від 29.03.2022 року 09:01 об`єкт оренди (нежитлове приміщення загальною площею 89,4 кв.м. за адресою: м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 17, літ. "А-2"), визначений договором з урахування додаткової угоди № 13 від 03.01.2020 року, був переданий орендодавцем орендареві.

Пунктом 3.1. договору оренди, в редакції додаткової угоди № 14 від 14.04.2020 року, було передбачено, що вартість об`єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і становить 817700,00 грн. без ПДВ станом на 16.03.2020 року.

Згідно п. 3.2. договору оренди, в редакції додаткової угоди № 14 від 14.04.2020 року, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу. Базова орендна плата становить 10640,47 грн. без ПДВ за лютий 2020 року. Ставка орендної плати становить 18% (вісімнадцять відсотків), 5% (п`ять відсотків).

Відповідно п. 10.1. договору оренди, в редакції додаткової угоди № 14 від 14.04.2020 року, договір діє з 29.03.2020 року до 28.02.2023 року.

Позивач посилається на те, що він, як орендодавець, свої зобов`язання за договором виконав належним чином, натомість відповідачем, в порушення умов договору, належним чином не виконувалися обов`язки зі сплати орендних платежів у строк, порядку та розмірі, встановленими договором, внаслідок чого виникла заборгованість перед бюджетом Харківської міської територіальної громади з оплати орендної плати за договором в сумі 163727,50 грн.; внаслідок порушення відповідачем строків сплати орендної плати на суму його заборгованості була нарахована пеня в сумі 32680,22 грн.

Вказані вище обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Харківської області , в якому останній, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 26.01.2024 року вх. № 238, просив стягнути з відповідача на користь позивача 196407,72 грн., а саме: заборгованості у сумі 163727,50 грн. та пені у сумі 32680,22 грн.

18.03.2024 року господарським судом Харківської області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.

25.03.2024 року Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради через систему "Електронний суд" до господарського суду першої інстанції подана заява про ухвалення додаткового рішення (вх.№ 8071), в якій останній просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство Форто-5" на свою користь 20888,75 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

01.04.2024 року господарським судом Харківської області ухвалено оскаржуване додаткове рішення, з підстав викладених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення та додаткового рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов`язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlanav. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст.509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт господарювання (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб`єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язків.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами ч. 1 ст.762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Положеннями ч.1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Статтею 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

Так, у п. 3.10. договору оренди, в редакції додаткової угоди № 13 від 03.01.2020 року, сторони погодили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь орендодавця з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення (включаючи день проплати).

У разі недостатньої суми проведеного платежу, для виконання грошового зобов`язання в повному обсязі, першочергово погашається пеня, а після цього сплачується основна сума боргу з орендної плати відповідно до п. 3.11. договору оренди, в редакції додаткової угоди № 13 від 03.01.2020 року.

За змістом п. 7.3. договору оренди, в редакції додаткової угоди № 13 від 03.01.2020 року, в разі прострочення орендарем виконання зобов`язання щодо сплати орендної в повному обсязі чи частково, нарахування та стягнення пені проводиться до моменту сплати основної суми боргу у встановленому п. 3.10. порядку незалежно від строку та моменту, коли зобов`язання повинно було бути виконано.

Згідно ч. 2 ст. 343 ГК України пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

За змістом ч.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Відповідно до п. 10.5. договору оренди, в редакції додаткової угоди № 13 від 03.01.2020 року, у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну договору протягом 30 днів після закінчення його строку договір вважається продовженим на той саме термін і на тих саме умовах.

Аргументи апелянта на те, що у зв`язку з письмовим повідомленням орендодавця про розірвання договору орендарем в порядку п. 10.5. договору оренди та у відповідності до п. 10.6. договору строк його дії закінчився 28.02.2023 року; сторони при укладенні договору оренди дійшли згоди про припинення нарахування орендної плати та пені з моменту закінчення строку дії договору оренди, отже, на думку апелянта крайнім терміном нарахування таких платежів є 28.02.2023 року, а нарахована позивачем заборгованість з орендної плати та пені з 01.03.2023 року по 26.06.2023 року (що в результаті була стягнута судом першої інстанції по 30.03.2023 року, а за подальші періоди часу такі позовні вимоги відхилено) суперечить умовам договору оренди; у рішенні, що оскаржується, суд правильно оцінив подану орендарем заяву від 22.03.2023 року про небажання продовжувати строк договору оренди, що тягне за собою безумовне припинення нарахування орендної плати та будь-яких штрафних санкцій після дати закінчення дії договору оренди, проте помилково вважав договір оренди припиненим 30 березня 2023 року, тобто включно з місяцем, коли була подана така заява, замість порядку, передбаченого п. 10.6 договору оренди, тобто з дати закінчення дії договору оренди 28 лютого 2023 року; в цілому судом були зроблено вірні висновки щодо того, що відлік припинення орендних правовідносин пов`язаний з поданням відповідачем відповідного листа (що було прямо передбачено сторонами у договорі оренди), а не від дня підписання акту приймання-передачі приміщення чи будь-яким іншим шляхом, проте неправомірно стягнуто з відповідача кошти за зайвий період оренди з 01.03.2023 року по 30.03.2023 року, не приймаються з огляду на таке.

За матеріалами справи, відповідач звернувся до позивача з заявою від 22.03.2023 року про розірвання договору, яка була зареєстрована Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради 30.03.2023 року за вх. № 1840, що підтверджується відповідним штампом на заяві про прийняття вхідної кореспонденції, де останній просив розірвати договір оренди та прийняти приміщення по акту прийому-передачі.

Листом від 13.04.2023 року № 1761 Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради погодило розірвання договору оренди з 30.03.2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 року № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану".

Також, про розірвання договору оренди з 30.03.2024 року свідчить акт від 27.06.2023 року Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради.

За таких обставин, дія договору оренди була припинена з 30.03.2023 року.

Таким чином, враховуючи положення договору оренди та вимоги чинного законодавства, наявні правові підстави для припинення нарахування відповідачу орендної плати та пені з моменту припинення дії договору оренди, тобто саме з 30.03.2023 року.

Отже, беручи до уваги відсутність відповідного контррозрахунку відповідача щодо заборгованості та пені за договором оренди, господарським судом першої інстанції обгрунтовано вказано на те, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у сумі 116827,41 грн. та пені у сумі 18044,57 грн. за договором оренди згідно розрахунку позивача по орендарю ТОВ "Агентство Форто-5".

Також, не приймаються аргументи апелянта на те, що він не міг використовувати орендоване майно через активні бойові дії (обстріли міста) та істотне пошкодження орендованого майна, яке було спричинено обстрілом 06.03.2022 року, що полягає у суттєвому пошкодженні даху, відсутності всіх вікон як у кімнатах, так і у приміщеннях загального користування, вибитих міжкімнатних та вхідних дверей, повністю зруйнованого шару штукатурки у приміщенні № 17 та суттєвого його пошкодження у приміщенні № 22, непрацездатності систем опалення, електромережі, системи водопостачання та водовідведення, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 6 ст. 762 ЦК України, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Вказана норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Обставини, зазначені у нормі ч. 6 ст. 762 ЦК України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з ч. 6 ст. 762 ЦК України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними (такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 року у справі № 910/7495/16).

Для застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.

При цьому, саме наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини, при застосуванні ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України (такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12.04.2023 року у справі № 910/14244/20).

Доведення пошкодження майна не ототожнюється із доведення неможливості користування майном.

Таким чином, саме по собі посилання на обставини війни в України та пошкодження майна не є безумовною підставою для звільнення відповідача від сплати орендної плати та пені з 06.03.2022 року та до моменту припинення дії договору.

Разом з цим, згідно з ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України).

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Зі змісту зазначених норм слідує, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Тлумачення вказаних норм свідчить, що закон не передбачає вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15.02.2018 року у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 року у справі №367/7401/14ц, від 26.09.2018 року у справі №752/15421/17. Обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру пені з розміром збитків кредитора, як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки, викладені у п.28 постанови Верховного Суду від 14.07.2021 року у справі №916/878/20).

У рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 року вказано на те, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, правила ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Неустойка не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 року у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 року у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 року у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 року у справі №904/4083/18).

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Між іншим, у зв`язку з військовою агресією проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні (з подальшими подовженнями) на всій території України було введено воєнний стан.

Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні, указ був затверджений Верховною Радою України.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 року територія Харківської територіальної громади включена до переліку територій, де ведуться активні бойові дії.

Відповідно до п. 1.8. Розділу І Переліку до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії до територій можливих бойових дій включено територію Харківської міської територіальної громади (UA63120270000028556) з 15.09.2022 року по сьогоднішній день.

Відповідно до п. 2.9. Розділу І зазначеного Переліку до територій активних бойових дій включено територію Харківської міської територіальної громади (UA63120270000028556) з 24.02.2022 року по 15.09.2022 року.

Доказів, які б підтверджували ймовірність завдання чи наявність реальних збитків у позивача через неналежне виконання договірних зобов`язань, матеріали справи не містять.

З огляду на причини неналежного виконання відповідачем зобов`язання щодо своєчасної оплати і його ступінь вини, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків внаслідок прострочення оплати, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, господарський суд першої інстанції обгрунтовано вказав на те, що стягнення з боржника заявленої до стягнення суми пені не може бути джерелом збагачення кредитора, зменшивши суму пені, яка підлягає стягненню з відповідача, на 50% та стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 116827,41 грн., пеню у сумі 9022,28 грн. за договором оренди № 1038 від 29.07.2002 року.

Також, 25.03.2024 року Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради через систему "Електронний суд" до господарського суду першої інстанції подана заява про ухвалення додаткового рішення (вх.№ 8071), в якій останній просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство Форто-5" на свою користь 20888,75 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч.1 ст. 221 ГПК України).

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З матеріалів справи слідує, що в якості доказів понесення витрат на оплату професійної правничої допомоги позивачем надано до суду: договір на надання послуг з адвокатської діяльності № 27 від 22.09.2023 року, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Адвокатським бюро "Антона Новака"; договір на надання послуг з адвокатської діяльності № 45 від 29.12.2023 року, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Адвокатським бюро "Антона Новака"; ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АХ № 1152428 від 09.10.2023 року на адвоката Меркулову Н.А., виданий Адвокатським бюро "Антона Новака"; ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АХ № 1165429 від 02.01.2024 року на адвоката Меркулову Н.А., виданий Адвокатським бюро "Антона Новака"; акт № 3 здавання-приймання наданих послуг (наданої правничої допомоги) від 16.11.2023 року за договором про надання послуг з адвокатської діяльності № 27 від 22.09.2023 року відносно ТОВ "Агентство Форто-5" на суму 8375,00 грн.; акт № 1 здавання-приймання наданих послуг (наданої правничої допомоги) від 25.01.2024 року за договором про надання послуг з адвокатської діяльності № 45 від 29.12.2023 року відносно ТОВ "Агентство Форто-5" на суму 5768,75 грн.; акт № 3 здавання-приймання наданих послуг (наданої правничої допомоги) від 26.02.2024 року за договором про надання послуг з адвокатської діяльності № 45 від 29.12.2023 року відносно ТОВ "Агентство Форто-5" на суму 2485,00 грн.; акт № 7 здавання-приймання наданих послуг (наданої правничої допомоги) від 25.03.2024 року за договором про надання послуг з адвокатської діяльності № 45 від 29.12.2023 року відносно ТОВ "Агентство Форто-5" на суму 4260,00 грн.; заявка № 6366 від 03.11.2023 року ; банківська виписка АТ ОТП БАНК за період з 01.12.2023 року по 31.12.2023 року та платіжна інструкція № 185 від 21.11.2023 року.

З наданих доказів слідує, що у зв`язку із розглядом справи № 922/4967/23 в господарському суді першої інстанції, позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20888,75 грн.

Згідно клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги відповідачем, зокрема вказано на те, що з заявлених 20888,75 грн. вказана сума є завищеною та неспівмірною зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, фактично виконаним обсягом робіт/наданих послуг адвокатом.

За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частин 5 та 6 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (правові висновки, викладені у додатковій ухвалі Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 року у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, у ч. 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Разом з цим, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України). Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 03.10.2019 року у справі №922/445/19, від 05.11.2019 року у справі № 908/2348/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (правові висновки, викладені у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункті 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Правовий аналіз наведених норм ст. 126 ГПК України, а також ст. 129 ГПК України дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість витрат та їх пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У правових висновках, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21, зокрема вказано, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Таким чином, керуючись такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність витрат на професійну правничу допомогу до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру та заперечення відповідача щодо їх розміру, господарський суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу до 6300,00 грн.

Отже, висновки місцевого господарського суду відповідають принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені господарським судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство Форто-5" - адвоката Писаренко С.Ю. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 18.03.2024 року у справі №922/4967/23 залишити без змін.

Додаткове рішення господарського суду Харківської області від 01.04.2024 року у справі №922/4967/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків визначених ч. 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуюча суддя О.І. Терещенко

Суддя П.В. Тихий

Суддя О.В. Плахов