Рішення

від 27.03.2024 по справі 925/126/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2024 року м. Черкаси справа № 925/126/24

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Спаських Н.М., із секретарем судового засідання Лисенко Р.М., за участі представників сторін:

від позивача: Осадько О.О. - адвокат за ордером;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом приватного підприємства "Торговий дім "Поляков" ( м. Черкаси) до фізичної особи - підприємця Грищенко Любові Олександрівни ( с. Соколівка, Жашківський район, Черкаська область) про стягнення 18 590,82 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача 18 590,82 грн. з яких:3 000,00 грн. основний борг, 1 930,69 грн. 30 % річних, 1 015,13 грн. інфляційних втрат, 900,00 грн. штраф 30%, 11 745,00 грн. неустойка 0,5 % від суми боргу за кожен день користування коштами на підставі договору поставки № 4341214 від 15.06.2021, укладеного між сторонами у справі.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. В жодне засідання представник відповідача не з`явився, явка обов`язковою не визнавалася.

21.02.2024 відповідач направив суду відзив на позов і просить у позові відмовити.

В засідання 27.03.2024 позивачем подано клопотання про долучення доказів щодо сплати 1500,00 грн. відповідачем на погашення основного боргу. В ході розгляду справи представник позивача усним клопотанням просить провадження у справі в частині сплачених сум закрити за відсутністю предмета спору. В решті вимог позов підтримує.

У відповідності до ст. 13,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Дослідивши наявні у справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності з доводами і запереченнями сторін, суд приходить до висновку, що позов підлягає лише до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав:

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки № 4341214 від 15 червня 2021 року (а.с.8), за умовами якого позивач (як Постачальник) зобов`язався передати у власність відповідача (як Покупцю) товар (продукти харчування та інші товари). Відповідач зобов`язався прийняти та оплатити товар на умовах Договору.

Даний договір вважається укладеним з моменту підписання його сторонами і діє до 15 червня 2023 року з пролонгацією щороку на той же строк і на тих же умовах, якщо не пізніше ніж за 15 днів до закінчення дії договору жодна сторона не повідомляє письмово про розірвання договору (п. 6.1).

Доказів визнання Договору недійсним чи наявності підстав вважати його нікчемним сторонами суду не подано. Договір сторонами виконувався.

Представник позивача в засіданні підтвердив чинність даного договору станом і на час вирішення спору.

За правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки.

За правилами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Загальні умови виконання господарських зобов`язань визначені статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного Кодексу, згідно з якими суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом статей 599 та 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору між сторонами позивач передав відповідачу за видатковою накладною № АУФ-010966 від 23.11.2021 (а.с. 13) товар на загальну суму 3410,04 грн. з ПДВ із посиланням на Договір між сторонами.

Відповідач отримання товару за накладною та Договором визнає, доказів існування між сторонами спору з приводу якості та кількості товару у справу не подано.

За умовами п. 4.2. Договору повний розрахунок відповідач має провести протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару.

Позивач надав докази оплати відповідачем 410,04 грн. в погашення боргу за отриманий товар 14.02.2022 року (а.с. 15) за квитанцією (чек продажу).

До відзиву на позов відповідачка прикладає копію квитанції платіжної інструкції від 06.02.2024 про сплату на користь позивача ще 500 грн. (15 грн. комісія банку) на погашення боргу за товар (а.с. 48).

З клопотанням про долучення доказів від 26.03.2024 позивач надав у справу банківську виписку руху коштів по своєму рахунку з доказами, що після відкриття провадження у справі відповідачка ще сплатила на користь позивача трьома платежами в загальній сумі 1500,00 грн. 07 лютого 2024 року, 06 та 21 березня 2024 року.

За доводами позивача, інших договірних зобов`язань між сторонами немає, всі докази, наявні у справі, стосуються лише виконання умов Договору між сторонами.

Таким чином станом на час вирішення спору залишок боргу за товар становить лише 1500,00 грн.

Усним клопотанням від 27.03.2024 позивач просить суд закрити провадження у справі в частині 1500,00 грн. основного боргу, який сплачено відповідачем в ході розгляду справи. Всі отримані від відповідача кошти позивачем зараховано в оплату основного боргу.

Дане клопотання підлягає до задоволення.

За правилами п.2) ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Заявленим позовом ПП "Торговий дім Поляков" також просить суд стягнути з відповідача 1 930,69 грн. 30 % річних, 1 015,13 грн. інфляційних втрат, 900,00 грн. штрафу з розрахунку 30% від суми боргу та 11 745,00 грн. неустойки з розрахунку 0,5 % від суми боргу за кожен день користування коштами на підставі договору поставки № 4341214 від 15.06.2021, укладеного між сторонами у справі.

Відповідач просить у стягненні відмовити, вважаючи такі нарахування неспівмірними із розміром основного боргу.

Вимоги в цій частині позову підлягають лише до часткового задоволення, виходячи з наступного.

За умовами розділу 5 Договору про відповідальність сторін, в Договір включено істотні умови, з приводу яких сторонами досягнуто окремої згоди щодо їх обов`язкового застосування:

Так, за порушення строків розрахунків, передбачених п. 4.2. Договору відповідач повинен сплатити на користь позивача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення до дня фактичного розрахунку. Крім того відповідач повинен сплатити збитки від інфляції та 30% річних від суми боргу за весь час прострочення (п. 5.2.).

При порушенні покупцем умов розрахунків по Договору на строк 10 днів покупець повинен сплатити штраф у розмірі 30% від простроченої суми заборгованості (п. 5.3.).

Крім того, за порушення строків розрахунків покупець повинен сплатити позивачу за користування грошовими коштами неустойку 0,5% від суми боргу за кожен календарний день до дня фактичного розрахунку (п. 5.6.).

У відповідності до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 червня 2021 року по справі № 910/12876/19 провадження № 12-94гс20 викладено правовий висновок про одночасне стягнення пені та штрафу, передбачених сторонами у Договорі. Так, суд висловив позицію, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною другою статті 231 ГК України. При цьому щодо порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Гарантована статтею 61 Конституції України заборона подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (лат. - поп bis in idem - «двічі за одне і те саме не карають») має на меті уникнути несправедливого покарання за одне й те саме правопорушення двічі і в даному випадку не порушується.

У відповідності до ст. 549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно положень ст. 546,547 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

У відповідності до ст. 1,3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 22.11.1996 року визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За правилами ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд вважає, що сторонами у п. 5.6. Договору незважаючи на існування п.5.2. про нарахування пені, ще раз було погоджено відповідальність у вигляді пені, бо вказано, що у розмірі 0,5% від суми боргу нараховується неустойка за кожний календарний день до дня фактичного розрахунку.

В такий спосіб нараховується лише пеня.

Сторонами усунуто обмеження по ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування цієї пені шістьма місяцями, бо вказано, що нарахування проводиться до дня фактичного розрахунку.

Позивач математично вірно розрахував пеню у розмірі 11 745,00 грн. за ставкою 0,5% від суми боргу в день за 783 дня прострочення, яку однак слід обмежити розміром подвійної облікової ставки НБУ за правилами ст. 1,3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Тому за належним розрахунком пеня становить лише 2568,38 грн. за період з 07.12.2021 по 29.01.2024 року.

Штраф 900,00 грн. у розмірі 30% від суми боргу в 3000 грн. позивачем розраховано вірно.

За правилами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторонами у п. 5.2. погоджено про нарахування на цій підставі 30% річних.

За належним розрахунком сума інфляційних складає 1031,19 грн., а 30% річних - 1932,96 грн.

Своїх вимог в цій частині позивач не змінив, тому суд приймає розрахунки позивача як вірні і до стягнення належить 1930,69 грн. як 30% річних та 1015,13 грн. інфляційних втрат.

Доказів проведення повного розрахунку за позовними вимогами відповідач суду не надав.

Суд не вбачає належних підстав врахувати заперечення відповідача про неспівмірність розміру нарахування санкцій за прострочення розрахунку по Договору, бо відповідач при цьому не враховує інтереси позивача і виходячи з наступного:

За результатами перерахунку вимог по пені її розмір, що підлягає до стягнення становить лише 2 568,38 грн. від заявлених 11745,00 грн. Борг за товар за відповідачем у незначному розмірі 3000 грн. рахується з 07 грудня 2021 року. Відповідачем не надано доказів припинення господарської діяльності у кафе-барі в с. Бузівка, куди було доставлено товар за Договором між сторонами. Відповідач не доводить, що товар нею продано не було, нею не вирішується питання його повернення позивачу. Відповідач не надала доказів повної відсутності у неї інших джерел погашення спірного боргу ніж від підприємницької діяльності у кафе-барі. Сторони на час укладення договору добровільно узгодили всі санкції, які застосував позивач, як і короткий строк розрахунку за товар теж. Відповідачка за власною волею скасувала судовий наказ від 13.12.2023 про стягнення з неї боргу на користь позивача у менших сумах нарахувань, ніж за позовом у даній справі.

Доказів існування обставин про підставність повного звільнення відповідачки від сплати на користь позивача нарахованих платежів за прострочення розрахунків за товар відповідач суду не надала.

Доказів проведення повного розрахунку за позовними вимогами в справі немає.

Отже позов підлягає лише до часткового задоволення. З відповідачки на користь позивача слід примусово стягнути 1500,00 грн. залишку основного боргу, 1 930,69 грн. як 30 % річних, 1 015,13 грн. інфляційних втрат, 900,00 грн. штрафу, 2 568,38 грн. неустойки (пеня) на підставі договору поставки № 4341214 від 15.06.2021.

В частині сплачених 1500,00 грн. в рахунок основного боргу провадження слід закрити за відсутністю предмету спору, а в решті вимог у позові слід відмовити через неправильні розрахунки.

На підставі ч. 9 ст. 129 ГПК України, враховуючи, що спір виник через неправильні дії відповідача, на користь позивача з відповідача слід стягнути 3028,00 грн. на відшкодування судового збору повністю (мінімальна ставка).

Керуючись ст. 231, 238,240 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Грищенко Любові Олександрівни ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь приватного підприємства "Торговий дім "Поляков" ( код 32268131, м. Черкаси, вул. Чехова, 41) - 1500,00 грн. залишку основного боргу, 1 930,69 грн. як 30 % річних, 1 015,13 грн. інфляційних втрат, 900,00 грн. штрафу, 2 568,38 грн. неустойки (пеня) на підставі договору поставки № 4341214 від 15.06.2021 та 3028,00 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

В частині стягнення 1500,00 грн. основного боргу провадження у справі закрити за відсутністю предмету спору.

В решті вимог у позові відмовити.

Наказ видати.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 20 днів.

Повне судове рішення складено 27 березня 2024 року.

Суддя Н.М. Спаських