Постанова

від 27.03.2024 по справі 731/9/22

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

27 березня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 731/9/22

Головуючий у першій інстанції - Савенко А. І.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/456/24

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.,

суддів: Мамонової О.Є., Онищенко О.І.,

із секретарем - Піцан В.М.,

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференціі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 20 грудня 2023 року (місце ухвалення - смт Варва, дата складання повного судового рішення - 22.12.2023) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. В обгрунтування позову посилався на те, що 25.12.2021 між ним та відповідачкою ОСОБА_2 був укладений в усній формі договір позики грошових коштів, за умовами якого відповідачка взяла у нього позику у сумі 34000 доларів США та зобов`язалася повернути їх до 31.12.2021.

Вказує, що з метою підтвердження укладення даного Договору позики та передачі вказаних коштів відповідачкою власноручно було складено розписку, яка засвідчена їхніми підписами.

За доводами позову, термін повернення зазначеної суми пройшов, при цьому відповідачка свої зобов`язання за Договором не виконала, оскільки коштів в рахунок погашення відповідної заборгованості, так і не повернула суму боргу в розмірі 34 000 доларів США, що з урахуванням курсу долара, становить - 934921,80 грн.

У зв`язку з цим, зважаючи на те, що неодноразові звернення до відповідача щодо повернення суми позики позитивних результатів не дали, позивач був змушений звернутися до суду з вказаним позовом.

У позові ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 934921,80 грн суми боргу за договором позики від 25.12.2021.

Ухвалою Варвинського районного суду від 26.12.2022 (а.с. 28-29 т. 1) накладено арешт шляхом заборони відчуження на:

- 2/3 частки житлової квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , право спільної часткової власності на яку зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу №2497, посвідченого Варвинською районною державною нотаріальною конторою 28 жовтня 2005 року;

- земельну ділянку площею 3,23 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території: Мармизівської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, кадастровий №7421183000:04:000:0113, право власності на яку зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину №1803, виданого приватним нотаріусом Прилуцького районного нотаріального округу в Чернігівській області Пушкарьовою-Гезердава Н.О. 02 грудня 2019 року.

- земельну ділянку площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території: Антонівської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, кадастровий №7421180400:02:000:0883, право власності на яку зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 на підставі наказу №25-14790/14-17, виданого 21 вересня 2017 року Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області, Варвинською районною державною адміністрацією 24 листопада 2017 року.

У лютому 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Зарічна Л.А. звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , у якому просить визнати недійсним договір позики у формі розписки, укладений 25.12.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на суму 34000 доларів США (а.с. 49-51 т. 1).

В обґрунтування зустрічного позову посилалась на положення ст. 231 ЦК України та вказує, що жодних коштів, які вказані у розписці, ОСОБА_2 не отримувала, а розписка була написана під диктовку, під примусом та під впливом психологічного тиску на неї зі сторони ОСОБА_1 , що стало об`єктом дослідження правоохоронних органів.

Також зазначає, що у зв`язку з тим, ОСОБА_2 , будучи юридично необізнаною, вважала, що вказана розписка, беручи до уваги, що вона нотаріально не завірена, не має юридичної сили.

Вказує, що ОСОБА_2 не мала волевиявлення на укладення відповідного договору позики, а написана нею розписка здійснена під впливом психологічного тиску та погрози застосувати фізичну розправу щодо членів її сім`ї, що на її переконання є законною підставою для визнання такої розписки недійсною

Ухвалою Варвинського районного суду від 22.02.2022 зустрічну позовну заяву, подану адвокатом Зарічною Л.А. в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним, прийнято до розгляду та об`єднано в одне провадження з цивільною справою за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, справа №731/9/22 (а.с. 64 т. 1).

Рішенням Варвинського районного суду від 20.12.2023 первісна позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, задоволена.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за Договором позики від 25.12.2021 у виді суми боргу у розмірі 934 921,80 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Вжитий ухвалою Варвинського районного суду Чернігівської області від 26.01.2022 захід забезпечення позову у виді заборони відчуження на: 2/3 частки житлової квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , право спільної часткової власності на яку зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу №2497, посвідченого Варвинською районною державною нотаріальною конторою 28 жовтня 2005 року; земельну ділянку площею 3,23 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території: Мармизівської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, кадастровий №7421183000:04:000:0113, право власності на яку зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину №1803, виданого приватним нотаріусом Прилуцького районного нотаріального округу в Чернігівській області Пушкарьовою-Гезердава Н.О. 02 грудня 2019 року; земельну ділянку площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території: Антонівської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, кадастровий №7421180400:02:000:0883, право власності на яку зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 на підставі наказу №25-14790/14-17, виданого 21 вересня 2017 року Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області, Варвинською районною державною адміністрацією 24 листопада 2017 року; продовжує діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання даним рішенням законної сили.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним, відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано тим, що між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_2 , як позичальником, виникли договірні відносини, оскільки між ними було укладено договір позики грошей, шляхом особистого написання та підпису ОСОБА_2 відповідної боргової розписки у формі, яка не суперечить встановленим законом вимогам, з посиланням на необхідні реквізити учасників договору, на обумовлену сторонами суму із зобов`язанням повернути вказані кошти у встановлений строк, що є належним свідченням здійснення нею всього алгоритму дій, необхідних для отримання бажаних коштів у борг, та є беззаперечним обґрунтуванням відсутності правових підстав для визнання спірного договору недійсним.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Варвинського районного суду від 20.12.2023 і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 , а зустрічний позов задовольнити, а також стягнути з ОСОБА_1 всі понесені судові витрати (судовий збір, оплату проведення судової експертизи).

За доводами апеляційної скарги, рішення суду підлягає скасуванню через невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи та дослідженим доказам.

Вказує, що 25.12.2021 жодних коштів від ОСОБА_1 вона не отримувала зовсім, а розписка була написана нею вимушено, на вимогу ОСОБА_1 , під його диктування та внаслідок вчинення ним психологічного тиску, погроз.

Як зазначає заявниця, ОСОБА_1 надавав їй свої кошти для обміну їх на валюту та з валюти у гривні по вигідному курсу, іноді він надавав мені свої гроші (валюту) для того, щоб я мала можливість її продати іншим особам по вигідному курсу, а він за це мав певні відсотки щотижня, які іноді забирав, а були випадки, коли він ці відсотки залишав у обороті, тому у неї накопичувалась певна сума його коштів, які перебували у обороті для таких операцій, у зв`язку з чим вважає, що такі відносини не мали характеру грошових займів.

За доводами скарги, матеріалами кримінального провадження, внесеного в ЄРДР 06.01.2022, підтверджується, що кошти у сумі 34000 доларів США ОСОБА_1 були передані іншій особі і передача коштів відбувалась в інший день, тому вважає, що розписка, написана 25.12.2021 є безгрошовою та не породжує цивільно-правових зобов`язань між нею та ОСОБА_1 .

Також посилається, що про застосування ОСОБА_1 психологічного насильства для написання розписки у правоохоронні органи вона не зверталась не подавала, оскільки була дуже налякана, крім того не хотіла розголошувати той факт, що я взагалі займають певними валютними і фінансовими операціями, оскільки на той час працювала на посаді провідного економіста сектору РБ ТВБВ №10024/0148 Філії Чернігівського обласного управління АТ «Ощадбанк».

Стверджує, що суд, оцінюючи висновок комплексної судової лінгвістичної (авторознавчої) та почеркознавчої експертизи №18825/22-39/18826/18827/22-32/17397/23-36 від 27.06.2023, зосередився лише на почеркознавчій частині цього висновку, на тому, що розписка написана власноручно і підпис на ній її, але не звернув увагу на авторознавчу частину висновку, яка вказує на те, що розписка написана не самостійно, а під диктуванням сторонньої особи, у незвичайному психофізіологічному стані напруги, що свідчить про вибірковість, необ`єктивність та упередженість суду при дослідженні та аналізі доказів.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу учасниками справи до суду подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що згідно письмової розписки від 25.12.2021 ОСОБА_2 отримала в борг від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 34000 доларів США, які зобов`язалась повернути 31.12.2021 без відсотків. У випадку прострочення, зобов`язалася повернути вказану суму з відсотками 600 доларів США за кожну добу. Вказана розписка була засвідчена також підписом гр. ОСОБА_3 , про що міститься застереження у оригіналі документу (а.с. 86 т. 1).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що в обумовлений розпискою строк ОСОБА_2 зобов`язання зі сплати суми позики не виконала.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_2 , посилаючись на положення ст. 202, 203, 215, 231 ЦК України, зазначала, що розписка була складена під тиском, погрозами з боку ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку експертів за результатами проведення комплексної судової лінгвістичної (авторознавчої) та почеркознавчої експертизи №18825/22-39/18826/18827/22-32/17397/23-36 від 27.06.2023:

- рукописний текст, який починається словом «Розписка…» та закінчується словом «… ОСОБА_2 » у розписці, яка датована 25 грудня 2021 року, складено ОСОБА_2 не самостійно, а за участі іншої особи, зокрема, текст, або його фрагменти, складені під диктовку та містить ознаки, які свідчать про перебування ОСОБА_2 при виконанні тексту розписки у незвичайному психофізіологічному стані емоційної напруги;

- підпис від імені ОСОБА_2 , який розміщений зліва від рукописного запису « ОСОБА_2 та рукописний текст, який починається словом «Розписка…» та закінчується словом «… ОСОБА_4 » у розписці, яка датована 25 грудня 2021 року, виконані ОСОБА_2 ;

- будь-які діагностичні ознаки, які б свідчили про вплив на ОСОБА_2 збиваючих факторів природного характеру (до яких, зокрема, може відноситись стрес, стан емоційної напруги тощо) при виконанні підпису зліва від імені ОСОБА_2 , який розміщений зліва рукописного запису « ОСОБА_2 » та рукописного тексту, який починається словом «Розписка…» та закінчується словом «… ОСОБА_2 » у розписці, яка датована 25 грудня 2021 року, - відсутні (а.с. 212-226 т. 1).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_2 , як позичальником, виникли договірні відносини, оскільки між ними було укладено договір позики грошей, шляхом особистого написання та підпису ОСОБА_2 відповідної боргової розписки у формі, яка не суперечить встановленим законом вимогам, з посиланням на необхідні реквізити учасників договору, на обумовлену сторонами суму із зобов`язанням повернути вказані кошти у встановлений строк, що є належним свідченням здійснення нею всього алгоритму дій, необхідних для отримання бажаних коштів у борг, та є беззаперечним обґрунтуванням відсутності правових підстав для визнання спірного договору недійсним.

Також оцінюючи висновок експерта, суд констатував факт неспроможності позиції сторони відповідача за первісним позовом в частині відсутності волевиявлення ОСОБА_2 на укладення відповідного договору позики.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 06.06.2022 у справі № 591/1517/18.

Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції належним чином оцінивши докази, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 , як позичальник, належним чином взяті на себе зобов`язання за договором позики, укладеним 25.12.2021 з ОСОБА_1 , не виконала, унаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 34000 доларів США, що еквівалентно 934921,80 грн, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 .

Судом першої інстанції правильно встановлено наявність укладеного між сторонами договору позики від 25.01.2021, а саме розписка, що написана власноручно та підписана ОСОБА_2 про отримання від ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 34000 доларів США, які позичальник зобов`язався повернути до 31.12.2021.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, враховуючи наступне.

Розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, що видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Відповідна судова практика є усталеною. Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 501/1243/20, провадження №61-14794 св 21, від 26 квітня 2022 року у справі №753/1349/20, від 21 червня 2023 року у справі № 308/4890/20, від 4 вересня 2023 року у справі № 752/13278/19.

Таким чином, укладення між сторонами договору позики у письмовій формі, оформленого розпискою, яка є не лише підтвердженням факту укладення договору, а й доказом передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, а те, що оригінал розписки знаходиться у позивача, свідчить про невиконання ОСОБА_2 умов договору позики.

Необґрунтованими є посилання в апеляційній скарзі на неотримання відповідачем у позику грошових коштів, оскільки факт існування розписки, в якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, свідчить про реальний характер договору позики.

До того ж, ОСОБА_2 ні у зустрічній позовні заяві, ні в апеляційній скарзі не заперечує щодо складення власноруч розписки, посилаючись лише на те, що вказаний правочин був вчинений нею під дією насильства, даній обставині судом першої інстанції надана належна правова оцінка з врахуванням положень ст. 89 ЦПК України, отже не спростовано жодним належним і допустимим доказом написання розписки та передачі коштів ОСОБА_2 , яка під час розгляду справи не заперечувала існування розписки від 25.12.2021.

Відповідачкою ОСОБА_2 всупереч положенням ст. 76-81 ЦПК України не надано ні суду першої, ні апеляційної інстанцій належних і допустимих документальних доказів на спростування отримання нею від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 34000 доларів США на підставі розписки, враховуючи, що в апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначала, що періодично отримувала грошові кошти від ОСОБА_1 для обміну.

Апеляційний суд враховує, що складення боргової розписки вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому твердження, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Не є обґрунтованим і посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що розписка була складена нею під тиском та погрозами, а тому укладений договір позики підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 231 ЦК України, враховуючи наступне.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину.

Згідно з частиною першою статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.04.2021 у справі № 601/1083/16, зазначено, що «у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 березня 2019 року у справі № 907/113/18 зазначено, що «статтею 231 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Під насильством необхідно розуміти фізичний чи психічний тиск з боку другої сторони або іншої особи з метою спонукати вчинити ті дії, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань. Насильство може мати будь-які прояви: фізичне насильство (катування, биття, заподіяння болі); психічне насильство (залякування, загроза вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень самій особі або її близьким); насильство дією (викрадення дитини, пошкодження майна особи). Для визнання правочину недійсним позивач має довести такі обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється. При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (ст. 231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов`язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі. Для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом насильства, не обов`язково, щоб контрагент особисто здійснював насильство. Необхідно лише, щоб він знав про факт насильства і використав це на свою користь для примушення особи до вчинення правочину».

У постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 484/3809/16 зроблено висновок, що: «у разі вчинення правочину під впливом насильства формування волі особи, яка вчиняє правочин, відбувається внаслідок втручання стороннього фактора - фізичного чи психічного тиску з боку контрагента або іншої особи з метою спонукання до вчинення тих дій, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань».

У постанові Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 299/1523/16-ц зазначено, що «для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, тобто насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Воно повинне виражатися в незаконних, не обов`язково злочинних, діях. На відміну від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Вона може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам».

Отже, для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється».

Встановивши, що ОСОБА_2 не надала суду належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що до неї було застосовано фізичний чи психологічний тиск з боку саме ОСОБА_1 , який би вплинув на її справжню волю саме при написанні розписки, а також не встановлено наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням оспорюваного правочину, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову про визнання правочину недійсним.

Необґрунтованими є доводи скарги про неврахування судом першої інстанції висновку комплексної судової лінгвістичної (авторознавчої) та почеркознавчої експертизи, враховуючи, що результати вказаного експертного дослідження сторонами по справі під сумнів не ставилися, клопотань щодо проведення відповідних експертиз повторно до суду не надходило, отже суд першої інстанції вказаний висновок визнав, як обґрунтований та такий, що відповідає іншим матеріалам справи, і не викликає сумнівів щодо його правильності.

Також апеляційний суд звертає увагу на те, що після написання розписки від 25.12.2021 ОСОБА_2 не зверталась до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання вказаного договору позики недійсним, а подала зустрічний позов лише у лютому 2022 року після звернення до суду ОСОБА_1 з позовом про стягнення з неї боргу за спірним договором позики.

Наявність витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо внесення відомостей про кримінальне правопорушення за заявою ОСОБА_2 не впливає на правильність висновків суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики, вчиненого під впливом насильства, оскільки станом на момент розгляду справи судом першої інстанції відсутній вирок або ухвала суду про закриття справи з нереабілітуючих підстав, що не виключає визнання судом правочину як такого, що укладених під впливом насильства або погрози його застосування з боку іншої сторони, проте за умови його доведення іншими засобами доказування в загальному порядку, чого позивачем за зустрічним позовом зроблено не було.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду - без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 20 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 28.03.2024.

Головуючий Судді :