Постанова

від 19.12.2024 по справі 731/9/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 731/9/22

провадження № 61-6491св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 20 грудня 2023 року у складі судді Савенка А. І. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 27 березня 2024 року у складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Мамонової О. Є., Онищенко О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 25 грудня 2021 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики грошових коштів, за умовами якого відповідачка взяла у нього позику у сумі 34 000,00 дол. США зі строком повернення - до 31 грудня 2021 року.

На підтвердження укладення даного договору позики та отримання вказаних коштів відповідачкою 25 грудня 2021 року власноручно було складено відповідну розписку.

Термін повернення зазначеної суми позики пройшов, проте відповідачка свої зобов`язання за договором не виконала, оскільки коштів в рахунок погашення відповідної заборгованості так і не повернула.

Посилався на те, що сума боргу становить 934 921,80 грн (з урахуванням курсу долара США, встановленого НБУ України).

У зв`язку з цим ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 934 921,80 грн суми боргу за договором позики від 25 грудня 2021 року.

У лютому 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним.

На обґрунтування зустрічного позову зазначила, що грошових коштів, які вказані у розписці від 25 грудня 2021 року, вона не отримувала, а розписка була написана під диктовку, під примусом та під впливом психологічного тиску на неї зі сторони ОСОБА_1 .

Також вказувала, що будучи юридично необізнаною, вважала, що зазначена розписка, беручи до уваги, що вона нотаріально не завірена, не має юридичної сили.

При цьому, посилалася на те, що не мала волевиявлення на укладення відповідного договору позики, а написана нею розписка здійснена під впливом психологічного тиску та погрози застосувати фізичну розправу щодо членів її сім`ї, що на її переконання є законною підставою для визнання такої розписки недійсною.

З огляду на викладене просила суд визнати недійсним договір позики, укладений 25 грудня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Ухвалою Варвинського районного суду Чернігівської області від 22 лютого 2022 року прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним. Об`єднано зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним (справа №731/64/22, провадження № 2/731/59/22) в одне провадження з цивільною справою за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики (справа № 731/9/22, провадження №2/731/43/22). Присвоєно об`єднаній цивільній справі єдиний унікальний номер 731/9/22 (провадження № 2/731/43/22).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Варвинського районного суду Чернігівської області від 20 грудня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 25 грудня 2021 року у розмірі 934 921,80 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між ОСОБА_1 як позикодавцем та ОСОБА_2 як позичальником виникли договірні відносини, оскільки між ними було укладено договір позики грошей шляхом особистого написання та підпису ОСОБА_2 відповідної боргової розписки у формі, яка не суперечить встановленим законом вимогам, з посиланням на необхідні реквізити учасників договору, на обумовлену сторонами суму із зобов`язанням повернути вказані кошти у встановлений строк, що є належним доказом здійснення нею всього алгоритму дій, необхідних для отримання бажаних коштів у борг, та є беззаперечним обґрунтуванням відсутності правових підстав для визнання спірного договору недійсним.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 27 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 20 грудня 2023 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

29 квітня 2024 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 20 грудня 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 27 березня 2024 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що вказані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

18 червня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами встановлено, що згідно письмової розписки від 25 грудня 2021 року ОСОБА_2 отримала в борг від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 34 000,00 дол. США, які зобов`язалась повернути до 31 грудня 2021 року без відсотків. У випадку прострочення зобов`язалася повернути вказану суму з відсотками 600,00 дол. США за кожну добу. Вказана розписка підписана ОСОБА_2 .

Відповідно до висновку експертів за результатами проведення комплексної судової лінгвістичної (авторознавчої) та почеркознавчої експертизи № 18825/22-39/18826/18827/22-32/17397/23-36 від 27 червня 2023 року:

- рукописний текст, який починається словом «Розписка…» та закінчується словом «… ОСОБА_2 » у розписці, яка датована 25 грудня 2021 року, складено ОСОБА_2 не самостійно, а за участі іншої особи, зокрема, текст, або його фрагменти, складені під диктовку та містить ознаки, які свідчать про перебування ОСОБА_2 при виконанні тексту розписки у незвичайному психофізіологічному стані емоційної напруги;

- підпис від імені ОСОБА_2 , який розміщений зліва від рукописного запису « ОСОБА_2 » та рукописний текст, який починається словом «Розписка…» та закінчується словом «… Кононенко» у розписці, яка датована 25 грудня 2021 року, виконані ОСОБА_2 ;

- будь-які діагностичні ознаки, які б свідчили про вплив на ОСОБА_2 збиваючих факторів природного характеру (до яких, зокрема, може відноситись стрес, стан емоційної напруги тощо) при виконанні підпису зліва від імені ОСОБА_2 , який розміщений зліва рукописного запису « ОСОБА_2 » та рукописного тексту, який починається словом «Розписка…» та закінчується словом «… ОСОБА_2 » у розписці, яка датована 25 грудня 2021 року, - відсутні.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до змісту частини першої статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2024 року у справі № 336/3695/22 (провадження № 61-7316св23).

На обґрунтування зустрічного позову про визнання договору позики недійсним ОСОБА_2 зазначила, що грошових коштів, які вказані у розписці від 25 грудня 2021 року, вона не отримувала, а розписка була написана під диктовку, під примусом та під впливом психологічного тиску на неї зі сторони ОСОБА_1 .

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі

№ 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою

статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та надавши їм належну оцінку, установили, що власноручно написана ОСОБА_2 25 грудня 2021 року розписка підтверджує не лише факт укладення договору позики, а й факт передачі позикодавцем позичальнику грошової суми в розмірі у розмірі 34 000,00 дол. США. ОСОБА_2 свої зобов`язання за вказаним договором не виконала, грошові кошти ОСОБА_1 не повернула.

При цьому, надавши оцінку наявним доказам, зокрема висновку експертів за результатами проведення комплексної судової лінгвістичної (авторознавчої) та почеркознавчої експертизи № 18825/22-39/18826/18827/22-32/17397/23-36 від 27 червня 2023 року, суди дійшли висновку про необґрунтованість посилання ОСОБА_2 на відсутність її волевиявлення під час укладення договору позики.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

При таких обставинах суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики та про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .

Посилання ОСОБА_2 на свою юридичну необізнаність при складанні боргової розписки не може бути прийняте судом до уваги, оскільки, відповідно до частини другої статті 68 Конституції України, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Верховний Суд встановив, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій- без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання рішення Варвинського районного суду від 20 грудня 2023 року, яке залишено без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 27 березня 2024 року, було зупинено ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2024 року до закінчення касаційного провадження у справі, у зв`язку із залишенням цього рішення без змін необхідно поновити його дію.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 20 грудня 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 27 березня 2024 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Варвинського районного суду від 20 грудня 2023 року, яке залишено без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 27 березня 2024 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов