Рішення

від 28.03.2024 по справі 644/10925/21

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ПОЛТАВИ

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м.ПОЛТАВИ

Справа №644/10925/21

Провадження № 2/552/920/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.03.2024 року Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого судді Кузіної Ж.В.

секретаря судового засідання Лихошвай А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Медіанта2018» про зміну формулювання звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, вихідної допомоги за невикористану відпустку,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась в Орджонікідзевський районний суд м. Харкова з позовом до ТОВ «Медіанта2018» про зміну формулювання звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, вихідної допомоги за невикористану відпустку посилаючись на те, що наказом № 5-к від 31 травня 2021 року вона була прийнята на роботу до ТОВ «Медіанта2018» на посаду начальника центру надання страхових послуг.30 липня 2021 року відповідач виплатив заробітну плату за червень у розмірі 6 037,50 грн. 08.10.2021 року у зв`язку з тривалим і систематичним порушенням законодавства про працю (невиплату заробітної плати) позивачем подано заяву про звільнення на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України.27 жовтня 202 1 року наказом № 25-к від 26 жовтня 2021 року позивача звільнено з займаної посади за ст.38 КЗпП України, а не за ч.3 ст.38 КЗпП України.Відповідачем не проведений кінцевий розрахунок зпозивачем.Просила змінити формулювання звільнення,а самезвільнити з посади начальника центру надання страхових послуг за власним бажанням згідно ч.3 ст. 38 КЗпЗ України, стягнути з відповідача на її користь сума заборгованості по заробітній платі - 23 326,67 грн., суму середнього заробітку за весь час затримки - 6 037,50 грн.,суму вихідної допомоги - 18 112,38 грн.,суму компенсації за невикористану відпустку - 2 744,30 грн.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Полтави від 08 лютого 2022 року відкрито спрощене позовне провадження по справі.

Згідно розпорядження Голови Верховного Суду № 7/0/9-22 від 14.03.2022 на підставі ст. 147 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» змінено територіальну підсудність судових справ Орджонікідзевського районного суду м. Харкова за Київським районним судом м. Полтави.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 21 квітня 2023 року справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 21.04.2023 року та від 06.02.2024 року задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

У судове засідання позивач не з`явилась, належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи в їх відсутність, просили позов задовольнити, а саме змінити формулювання звільнення «Звільнити з посади страхового агента за власним бажанням згідно ч.3 ст. 38 КЗпЗ України», стягнути з відповідача на користь позивача сума заборгованості по заробітній платі 23 326,67 грн.; суму середнього заробітку за весь час затримки 6 037,50 грн.; суму вихідної допомоги 18 112,38 грн.; суму компенсації за невикористану відпустку 2 744,30 грн. та судові витрати в сумі 1 908,80 грн. Не заперечують щодо заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, причина неявки невідома.

Відповідно до довідки від 18.03.2024 року на офіційному веб-сайті Київського районного суду м. Полтави розміщено оголошення про виклик ТОВ «Медіанта2018» в судове засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. Отже, відповідач належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.

Суд, керуючись ст. 280 ЦПК України, враховуючи відсутність відповідних заперечень від позивача та не подання відзиву відповідачем ухвалив слухати справу за відсутності відповідача, який не з`явився на підставі наявних у матеріалах справи даних та доказів, з ухваленням заочного рішення.

Суд, дослідивши докази по справі, дійшов до наступного висновку.

Судом установлено, що згідно запису у трудовій книжці за № НОМЕР_1 , позивач прийнята на посаду Начальника центру надання страхових послуг ТОВ «Медіанта2018», наказ № 5-К від 31 травня 2021 року.

08 жовтня 2021 року позивач звернулась до відповідача з заявою про звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП України.

Наказом № 25-К від 26 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади Начальника центру надання страхових послуг ТОВ «Медіанта2018» з 27 жовтня 2021 року за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України. Згідно зі ст. 24 Закону України «Про відпустки» ОСОБА_1 виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за період роботи з 01.06.2021 по 27.10.2021 р. 10 календарних днів.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа може звернутись до суду за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 76, ч.1, 2 ст.77, ч.2 ст. 78, ч.1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці закріплено Кодексом законів про працю України.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу законів про працю України).

Статтею 43 Конституції України закріплено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Пунктом 4 ч.1 ст.36 КЗпП встановлено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Згідно із ч.1 ст.38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що ст.38 КЗпП України містить дві окремі підстави для звільнення, які мають різні причини та наслідки, а саме: звільнення за ч.1 ст.38 КЗпП України (за власним бажанням у зв`язку із неможливістю продовжувати роботу) та за ч.3 ст.38 КЗпП України (за власним бажанням у зв`язку із невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору), а відтак запис про причини звільнення у трудовій книжці повинен бути конкретним, із зазначенням частини статті, відповідно до якої відбулося звільнення.

Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року по справі № 199/8766/18 зазначив, що за змістом статті 38 КЗпП розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і, які працівник визначає самостійно.

У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпП, він може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Обов`язковою умовою для звільнення за власним бажанням згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України є порушення роботодавцем трудового законодавства або умов трудового договору. Водночас для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.

Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року № 6-34цс13 та у постановах Верховного Суду 20 червня 2018 року у справі № 161/10759/16-ц та від 1 лютого 2018 року у справі № 757/25503/15-ц.

Позивач у позовній заяві зазначила, що з огляду на тривале та систематичне порушення законодавства про працю , а саме не виплата заробітної плати, позивач 08 жовтня 2021 року подала заяву про звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП України , проте згідно наказу № 25-К від 26 жовтня 2021 року, позивач звільнена з займаної посади з 27 жовтня 2021 року за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України.

Таким чином,судом установлено,що звільнення позивача відбулось з інших підстав, ніж ті які працівником зазначалися.

Верховний Суд у Постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 465/8060/15-ц, провадження № 61-1266св18 зробив висновок про те, що суд ухвалює рішення про зміну формулювання причин звільнення виключно у тих випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, за умови коли підстава, за якою звільнено працівника, є законною, а неправильним є лише формулювання причин звільнення в наказі та трудовій книжці працівника.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Верховний суд України, зокрема, у постанові від 31.10.2012 року у справі за № 6-120цс12 виклав наступну правову позицію: за змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. В разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Отже, фактично виходить, що, роботодавець не вправі замість «звільнений згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України» зробити запис в трудовій працівника «звільнений згідно зі ст. 38 КЗпП України» та роботодавець має обмежені можливості апелювати на відсутність порушення трудового законодавства як підставу для звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП. Підставою для безумовного застосування ч. 3 ст. 38 КЗпП України є сам факт порушення трудового законодавства, а не істотність, причини такого порушення.

Положеннями ч.3ст.235КЗпП Українивизначено,що у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Відтак, змінити формулювання причини звільнення можна тоді, коли є законна підстава для звільнення, роботодавець здійснив звільнення, але на підставі іншої норми законодавства - тієї, що не відповідає обставинам звільненню, отже такої, що є незаконною, - і тоді, сам факт звільнення є законним, але вказана роботодавцем підстава - незаконною, тому і підлягає зміні на ту, яка буде законною.

За таких обставин, оскільки відповідачем не надано доказів на спростування доводів позивача щодо порушення приписів чинного трудового законодавства, подана позивачкою заява від 08 жовтня 2021 року містила чітку підставу для звільнення - ч. 3 ст. 38 КЗпП України, а відповідач самостійно змінив правову підставу розірвання трудового договору, вказавши таку, як звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, що порушує права позивачки.

З огляду на встановлені обставини та приведені правові норми і правові висновки, суд дійшов до висновку про задоволення вимоги про визнання формулювання причин звільнення ОСОБА_1 зазначені у наказі ТОВ «Медіанта2018» № 25-К від 26 жовтня 2021 року «за власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП України неправильним та змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 у зазначеному наказі на «за ч.3 ст.38 КЗпП України, за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю» та внести відповідний запис до її трудової книжки.

Відповідно до вимог ч. 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також розміру вихідної допомоги, позивачем проведено відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 100 від 8 лютого 1995 року. Розрахунок позивача відповідачем не оспорено та не спростовано, власного розрахунку не надано, а отже такий приймається судом до уваги.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що у зв`язку із неправильною підставою звільнення, позивачці не виплачено вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку, яка підлягає стягненню у примусовому порядку.

Ухвалами суду від 21 квітня 2023 року та від 06 лютого 2024 року витребовувались у відповідача ТОВ «Медіанта2018» довідку про середній заробіток ОСОБА_1 , довідку про заборгованість по заробітній платі ТОВ «Медіанта2018» відносно ОСОБА_1 , довідку про заборгованість ТОВ «Медіанта2018» відносно ОСОБА_1 при звільненні з урахуванням компенсації за невикористану відпустку і індексацію за несвоєчасну виплату заробітної плати з розшифровкою по сумам і періодам.

Проте відповідачем не направлено на адресу суду вищевказані документи.

Таким чином, суд приймає до уваги наданий позивачем розрахунок, а саме заборгованості по заробітній платі 23 326,67 грн.; суму середнього заробітку за весь час затримки 6 037,50 грн.; суму вихідної допомоги 18 112,38 грн.; суму компенсації за невикористану відпустку 2 744,30 грн. та судові витрати в сумі 1 908,80 грн.

При проведенні розрахунку, суд виходить , що у липні 2021 року на рахунок позивача зарахована заробітна плата у розмірі 6037 грн. 50 коп., а тому заборгованість складає за період з липня по жовтень 2021 року ( 19 робочих днів) , а саме 23326 грн. 67 коп.

Щодо розміру середньої заробітної плати, то судом приймається до уваги розрахунок: 6037,50 грн. = 6037,50 грн.: 44 робочі дні = 274 грн. 43 коп.

У зв`язку із неправильною підставою звільнення, позивачці не виплачено вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку, яка підлягає стягненню у примусовому порядку.

Так, на користь позивачки слід стягнути з відповідача вихідну допомогу в розмірі 18112 грн. 38 коп. ( 274,43 грн. х 22 робочі дні х 3).

Як зазначено в ч. 1ст. 24 ЗУ «Про відпустки»у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину -особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Сума компенсації за невикористану відпустку 2744,30 грн. ( 274,43 грн.х 10 днів).

У зв`язку із невиплатою позивачці належних при звільненні коштів, відповідно до 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити їй її середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (постанова Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17).

Позивач просила стягнути з відповідача на її користь суму середнього заробітку за весь час затримки у розмірі 6037,50 грн., яка підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

З відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір сплачений при зверненні до суду у розмірі 1908 грн. 80 коп.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Медіанта2018» про зміну формулювання звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, вихідної допомоги за невикористану відпустку задовольнити повністю.

Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 зазначену в наказі Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіанта2018» № 25-К від 26 жовтня 2021 року, із «звільнити з посади Начальника центру надання страхових послуг ТОВ «Медіанта2018» за власним бажанням згідност. 38 КЗпП України»вказавши формулювання звільнення «звільнити з посади Начальника центру надання страхових послуг ТОВ «Медіанта2018 за власним бажанням згідно ч. 3 ст. 38КЗпП України».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіанта 2018» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі 23 326,67 грн.; суму середнього заробітку за весь час затримки 6 037,50 грн.; суму вихідної допомоги 18 112,38 грн.; суму компенсації за невикористану відпустку 2 744,30 грн., судові витрати в сумі 1 908,80 грн., а всього 52129 грн. 65 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач : ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Медіанта2018» , місце знаходження: 04071 м. Київ, вул. Нижній вал , буд. 19-21, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 42489722.

Головуючий Ж.В. Кузіна