Постанова

від 28.03.2024 по справі 903/963/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2024 року Справа № 903/963/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Грязнов В.В. , суддя Василишин А.Р.

розглянувши в порядку спрощеного апеляційного провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Фермерського господарства "Ольтерра" на рішення Господарського суду Волинської області у справі № 903/963/23 від 21.11.2023 та додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 05.12.2023 у справі № 903/963/23 (суддя Слободян О.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросем"

до Фермерського господарства "Ольтерра"

про стягнення 184892 грн. 14 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 21.11.2023 у справі №903/963/23 позов задоволено. Стягнуто з Фермерського господарства "Ольтерра" (44420, Волинська обл, Старовижівський район, село Кримне, вулиця Перемоги, буд.27, код ЄДРПОУ 43565091) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросем" (04073, місто Київ, проспект Степана Бандери, буд.9В, код ЄДРПОУ 30967207) 184892 грн. 14 коп. (з них: 100002грн. 28коп. заборгованості, 10101грн. 86коп. інфляційних втрат, 82грн. 20коп.- 3% річних, 23976грн. 58коп.- 24% річних від суми простроченої заборгованості згідно з п.9.2 Договору, 50729грн. 22коп. пені), а також 2773грн. 38коп. витрат по сплаті судового збору.

Додатковим рішенням Господарського суду Волинської області від 05.12.2023 у справі № 903/963/23 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросем" про розподіл судових витрат у справі №903/963/23 задоволено частково. Стягнуто з Фермерського господарства "Ольтерра" (44420, Волинська обл, Старовижівський район, село Кримне, вулиця Перемоги, буд.27, код ЄДРПОУ 43565091) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросем" (04073, місто Київ, проспект Степана Бандери, буд. 9В, код ЄДРПОУ 30967207) 33000 грн витрат на професійну правничу допомогу у задоволенні заяви в частині стягнення 33000 грн відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим судом першої інстанції рішенням від 21.11.23 та додатковим рішенням від 05.12.23 у справі №903/963/23 Фермерське господарство "Ольтерра" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить суд апеляційної інстанції поновити пропущений строк на апеляційне оскарження та відкрити апеляційне провадження у даній справі. Скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 21 листопада 2023 року і додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 05 грудня 2023 року, ухвалені судом у справі № 903/963/23, та ухвалити нове рішення у цій справі, відповідно до якого у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Агросем" відмовити повністю. Стягнути з позивача понесені відповідачем під час апеляційного провадження судові витрати з надання професійної правничої допомоги адвоката у даній справі, орієнтовний розмір яких становить - 10000 гривень.

Апелянт зазначає, що зважаючи на фактичне неукладення договору поставки № 15.08.22-84/1 від 15.08.2022 головою ФГ "Ольтерра", оскільки цей документ, а також видаткові накладні та специфікації безпосередньо Шавою О.В. не підписувались та відтиском печатки відповідача не завірялись, до суду було подано клопотання про призначення у даній справі комплексної почеркознавчої та технічної експертизи даних документів. Натомість було відмовлено у задоволенні клопотання Відповідача про призначення експертиз, чим фактично було унеможливлене будь-яке подальше доказування стороною Відповідача у даній справі.

Також скаржник вказує, що за відсутності товарно-транспортної документації, яка підтверджує перевезення вантажу, які відносяться до первинних документів та на підставі яких ведеться бухгалтерський облік, ТОВ "Агросем" не може підтвердити доставку та відвантаження Товару, передбаченого договором, на який воно посилається у позовній заяві.

Скаржник просить суд звернути увагу на те, що видатковою накладною № АГ-23/08329 від 23.08.2022 не може підтверджуватись поставка товару відповідачу, як помилково вважає суд, оскільки згідно цього документу відбулась поставка 2-ох мішків насіння озимого ріпаку на загальну суму 2, 28 грн., в той час як ціна позову складає: 184 892, 14 грн.

Окрім того зазначає, що 15.08. 2022 між ТОВ "Агросем" та ФГ "Ольтерра" укладено договір поставки № 15.08.22-84/1, який згідно версії позивача було, окрім уповноваженого ним представника Снегерьової Ксенії Вікторівни, підписано головою ФГ "Ольтерра" Шавою Олександром Володимировичем. Натомість, місцем укладення договору у його тексті визначено м. Київ, в той час як голова ФГ "Ольтерра" в день, так званого, укладення договору перебував у с. Рованці Луцького району Волинської області, де підписував договір грошової позики № 1 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Захід-Агро-Техніка" (докази містяться в матеріалах справи).

Що ж до підстав скасування додаткового рішення, то скаржником зазначено, що навіть часткове задоволення заяви Товариства про стягнення з Відповідача судових витрат на правничу допомогу, розмір яких становить 33 000 грн. є надмірним та необгрунтованим, а також очевидно завищеним та неспівмірним зі складністю даної судової справи, яка за усіма ознаками є малозначною.

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №903/963/23/8540/23 від 27.12.2023 витребувано матеріали справи №903/963/23 з Господарського суду Волинської області. 05.01.2024 матеріали справи №903/963/23 надійшли на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.01.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерське господарство "Ольтерра" на рішення першої інстанції від 21.11.2023 та додаткове рішення від 05.12.2023 у справі №903/963/23.

Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Запропоновано позивачу у строк до 31.01.2024 надати суду обґрунтований відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому статтею 263 ГПК України та докази надсилання копії цього відзиву та доданих до нього документів відповідачу.

Відповідно до довідки про доставку електронного листа копія ухвали апеляційного господарського суду від 10.01.2024 доставлена до електронних кабінетів Позивача, Відповідача 11.01.2024 о 13:38 год. (а.с. 18, т.2)

31.01.2024 через підсистему "Електронний суд" Північно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросем" надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу Фермерське господарство "Ольтерра" на рішення першої інстанції від 21.11.2023 та додаткове рішення від 05.12.2023 у справі №903/963/23, в якому позивач вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Також, в п. 4 прохальної частини відзиву, зазначено, що докази на підтвердження розміру судових витрат позивача пов`язаний із розглядом справи у суді апеляційної інстанції будуть подані ним протягом 5 днів після ухвалення рішення суду (а.с.19-27, т. 2).

Також, 01.03.2024 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Фермерське господарство "Ольтерра" надійшло клопотання про зупинення провадження у судовій справі №903/963/23 до вирішення судом справи (набрання законної сили рішенням суду) №910/1642/24. До клопотання долучено ухвалу Господарського суду міста Києва про відкриття провадження по справі №910/1642/24 (а.с. 35, т. 2).

Колегія суддів, розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №903/963/23 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/1642/24 (а.с. 34, т.2), яка розглядається Господарським судом міста Києва дійшла висновку про відмову у його задоволенні враховуючи наступне.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені. Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов`язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у даному процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Статтею 227 ГПК України визначено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.

Відповідно до положень п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Критерії, які б дозволяли переконливо стверджувати про наявність чи відсутність об`єктивної неможливості розгляду справи, в процесуальних кодексах не визначені. Водночас, пов`язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, яким чином пов`язана справа, яка розглядається даним судом, зі справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

При цьому пов`язаною є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (ч.ч. 4-6 ст. 75 ГПК України).

Тож, об`єктивна неможливість розгляду справи полягає у взаємозв`язку підстав позову, що розглядається, з юридичними фактами, які будуть встановлені судовим рішенням в іншій справі.

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, яким чином пов`язана справа, яка розглядається іншим судом, а також, чим саме обумовлюється неможливість розгляду цієї справи. Саме по собі твердження про неможливість розгляду даної справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України.

Підставою клопотання про зупинення провадження у даній справі за переконанням відповідача є те, що дана справа №903/963/23 та справа №910/1642/24 є взаємопов`язаними між собою обставинами спору.

У разі якщо провадження у справі № 903/963/23 буде зупинене до розгляду по суті спору в справі № 910/1642/24, це сприятиме об`єктивному та повному встановленню всіх обставин справи та прийняттю законного та обґрунтованого рішення, тобто відповідатиме меті господарського судочинства.

Так, апеляційним господарським судом встановлено, що 19 лютого 2024 року Господарським судом міста Києва (суддя Сівакова В.В.) відкрито провадження у справі № 910/1642/24 за позовом Фермерського господарства "Ольтерра" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросем" про визнання договору недійсним. Предметом оскарження є дійсність договору поставки № 15.08.22-84/1 від 15.08.2022.

Колегією суддів враховується, що позов відповідача про визнання недійсним договору був поданий після винесення судом першої інстанції рішення про задоволення позовних вимог щодо стягнення 184892 грн 14 коп. на підставі оскаржуваного договору, а відповідно до встановлених судом першої інстанції обставин справи, оскаржений відповідачем в іншому провадженні договір ним виконувався. Також відповідач не скористався правом на подання зустрічного позову, що забезпечило б дотримання процесуальної економії при розгляді спірних правовідносин позивача та відповідача.

Колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем в клопотанні про зупинення провадження у даній справі, не наведено належних мотивів, з яких він дійшов висновку саме про об`єктивну неможливість розгляду справи №903/963/23, неможливість встановити та оцінити певні конкретні обставини (факти), що мають суттєве значення для вирішення цього спору, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Наведені обставини кожна як окремо, так і в їх сукупності, не свідчать про неможливість розгляду даної господарської справи №903/963/23, а свідчать про намір відповідача встановити певні обставини в окремому провадженні, які б могли бути в подальшому використані судом при вирішенні даного спору.

Водночас, можливе винесення судом рішення у справі №910/1642/24 не перешкоджає розгляду даного спору по суті, виходячи із законодавчо закріпленого принципу презумпції чинності правочину (ст. 204 ЦК України).

Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що така презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Колегія суддів зважує на те, що у разі зупинення провадження у справі за відсутності достатніх підстав, передбачених пунктом 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України, будуть порушені розумні строки тривалості судового провадження, що в свою чергу може бути порушенням права на справедливий та публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, і як наслідок права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/5425/18).

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.

15.08. 2022 між ТОВ "Агросем" (Постачальник) та ФГ "Ольтерра" (Покупець) укладено договір поставки №15.08.22-84/1 (надалі договір; том 1, а.с. 8-12).

Відповідно до п.1.1 договору у порядку та на умовах, визначених цим договором, Постачальник зобов`язався передати (поставити) у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - "товар"), а покупець зобов`язався прийняти і оплатити її.

Згідно з п.2.1 договору погоджені сторонами найменування, асортимент, одиниця виміру та кількості Товару, вказуються у специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з пунктом 2.2, 2.3 договору кожна специфікація регулює окрему поставку товару в рамках цього Договору та не скасовує чи не змінює попередні специфікації, якщо тільки інше не вказано в ній. Сторони в специфікації можуть вказати про непоширення на неї певних умов Договору або застосування їх до певної специфікації на умовах, вказаних у такій специфікації. У випадку розходжень між умовами Договору і умовами певної специфікації, пріоритет мають умови такої специфікації. Загальна кількість та вартість Товару, що поставляється по даному Договору, визначається сукупністю всього Товару, що передається Постачальником у власність Покупцеві, за усіма специфікаціями, протягом строку дії цього Договору.

Згідно п. 3.3, 3.4 договору покупець здійснює оплату вартості товару шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів на рахунок постачальника. При перерахуванні коштів, покупець зобов`язався вказувати у платіжному дорученні номер та дату рахунку, згідно якого здійснюється оплата. Сторони домовились, що у випадку відсутності вказаної інформації та наявності заборгованості, постачальник має право зарахувати отримані кошти в рахунок погашення будь-яких зобов`язань покупця, що виникли на підставі будь-яких додатків/специфікацій чи видаткових накладних.

Розрахунки між сторонами можуть проводитись в інших формах, окрім грошової, які не заборонені діючим законодавством України, в т.ч. з використанням вексельної форми розрахунків або припинення грошових зобов`язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Покупець оплачує Товар шляхом 100 % передоплати, якщо інший порядок та строки розрахунків не визначені у відповідній специфікації. Датою виконання зобов`язання по оплаті є день надходження коштів на рахунок постачальника або день передачі векселя, або дата підписання угоди чи отримання листа про зарахування зустрічних однорідних вимог. У випадку, якщо в період дії цього Договору між сторонами не буде підписано специфікацію на поставку товару, проте товар фактично буде поставлений згідно видаткової накладної, у якій буде посилання на договір та яка буде підписана представником покупця, така видаткова накладна прирівнюється до специфікації. Покупець зобов`язався оплатити товар, поставлений за такою видатковою накладною, в день його отримання. При цьому коригування вартості товару відбувається в порядку, визначеному п. 3.6-3.9. даного договору, незалежно від того, чи визначено у видатковій накладній еквівалент ціни Товару в іноземній валюті (п.3.5 Договору).

Поставка товару здійснюється окремими партіями, на умовах та у строки, визначені у специфікаціях. У разі порушення строків оплати товару, постачальник вправі притримати поставку Товару на кількість днів, рівну кількості днів прострочення оплати і до нього не можуть застосовуватись передбачені цим Договором та чинним законодавством України санкції за прострочення поставки товару. Крім того, постачальник вправі передати товар по ціні, яка складеться на день фактичної передачі, або відмовитись від виконання своїх зобов`язань з поставки Товару (4.1 Договору).

Передача товару в місці поставки, здійснюється тільки при наявності в уповноваженої особи покупця - оригіналу довіреності на отримання товару від постачальника, керівник покупця вправі приймати товар від постачальника без довіреності (п.4.5 договору).

Згідно п. 4.7 договору право власності, а також пов`язаний з таким правом ризик випадкової загибелі або пошкодження (псування) товару, переходить від постачальника до покупця, з моменту передачі товару за видатковою накладною та підписання її уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до п. 9.1, 9.2 Договору у випадку невиконання чи неналежного виконання договору, сторони несуть відповідальність відповідно до законодавства та умов цього договору. У випадку порушення строків та/або умов оплати товару, покупець сплачує на вимогу постачальника пеню від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення оплати. При простроченні оплати на строк понад 10 (десять) календарних днів, покупець зобов`язався додатково виплатити постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 24 (двадцять чотири) % річних від суми простроченої заборгованості, починаючи з 11 (одинадцятого) дня прострочення, до дня фактичної оплати.

Договір набуває чинності з дати підписання обома сторонами і діє протягом одного року, з моменту його укладення, але в будь-якому випадку, до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань. При відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору, за місяць до закінчення терміну його дії, договір вважається пролонгованим на тих же умовах, на той же термін (п.11.1 договору).

Договір підписаний сторонами та завірений їх печатками без зауважень.

15.08.2022 між сторонами підписано Специфікацію №1 до договору поставки №15.08.22-84/1 від 15.08.2022 (т. 1, а.с. 13), згідно якої постачальник здійснює поставку товару (Умберто КВС, насіння озимого ріпаку, F1, Cruiser OSR, 1,5 МН) у кількості 20 мішків за ціною 5 469,30 грн, на загальну суму 124 700,04 (у тому числі ПДВ - 15 314,04 грн).

Згідно з умовами п.3 специфікації №1 покупець оплачує товар в розмірі 50% загальної вартості товару, що постачається за даною специфікацією до 18 серпня 2022 року. Решта вартості товару - в розмірі 50% загальної вартості товару оплачується до 25 серпня 2022 року.

Відповідно до п. 4 специфікації №1 поставка товару здійснюється постачальником на склад покупця за адресою: 44420, Волинська обл., Старовижівський район, село Кримне, вулиця Перемоги, будинок 27.

Згідно з умовами п. 5 Специфікації №1 товар повинен бути поставлений покупцю у строк до 19.08.2022 у разі здійснення Покупцем попередньої оплати, якщо така передбачена умовами даної специфікації. Допускається поставка окремими партіями.

Специфікація підписана сторонами без зауважень та заперечень.

16 серпня 2022 року товар поставлений позивачем на узгоджену адресу відповідача у повному обсязі, що підтверджується видатковою накладною №АГ-16/08166 від 16 серпня 2022 року та рахунком на оплату від 15 серпня 2022 року №59986 (т. 1, а.с. 15-16).

Накладна підписана сторонами та завірена їх печатками.

У той же день позивачем було зареєстровано податкову накладну №4388 (т. 1, а.с. 17-18).

18 серпня 2022 року відповідач здійснив часткову оплату за договором у розмірі 24700,04 грн, про що свідчить виписка з банківського рахунку позивача в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК».

Також, 19.08.2022 між сторонами підписано Специфікацію №2 до Договору поставки №15.08.22-84/1 від 15.08.2022 (т. 1, а.с. 14), згідно якої постачальник здійснює поставку товару (Марк КВС, насіння озимого ріпаку, F1, Модесто Плюс, 510 фс, 1,5 МН) у кількості 2 мішків на суму 2,28грн.

Згідно з умовами п.3 специфікації №2 до договору покупець оплачує товар в розмірі 100% загальної вартості товару, що постачається за даною специфікацією до 23 серпня 2022 року.

Поставка даного товару відповідачу підтверджується видатковою накладною №АГ-23/08239 від 23 серпня 2022 року та рахунком на оплату №60929 від 19 серпня 2022 року (т. 1, а.с. 21-22).

Накладна підписана сторонами та завірена їх печатками.

Позивач зазначає, що ТОВ "Агросем" у повному обсязі виконано зобов`язання за Договором поставки. Проте відповідач свої зобов`язання з оплати товару у повному обсязі не виконав, у зв`язку з чим, у ФГ "Ольтерра" виникла заборгованість за отриманий товар на суму 100 002,28 грн.

За несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за договором позивач нараховував та заявив до стягнення 100002, 28 грн заборгованості, 50729,22 грн пені, 23976,58 грн 24% річних, 82,20 грн 3% річних, 10101,86 інфляційних.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 21.11.2023 у справі №903/963/23 позов задоволено. Стягнуто з Фермерського господарства "Ольтерра" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросем" 100002грн. 28коп. заборгованості, 10101грн. 86коп. інфляційних втрат, 82грн. 20коп.- 3% річних, 23976грн. 58коп.- 24% річних від суми простроченої заборгованості, 50729грн. 22коп. пені, а також 2773грн. 38коп. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Волинської області від 21.11.2023 у справі №903/963/23 та мотивами суду першої інстанції відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

В розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміється державна примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути виражений як концентрований вираз змісту (суті) державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в іншій спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

При цьому, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права саме відповідачем, з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Прововідносини між сторонами у даній справі виникли на підставі умов договору поставки.

Частиною 1 ст. 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Статтею 265 Господарського кодексу України, яка кореспондується з положеннями статі 712 Цивільного кодексу України, встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

В силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ч. 1, 6, 7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються зі ст. 525, 526 ЦК України, унормовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачаться з матеріалів справи 15.08.2022 між ТОВ "Агросем" та ФГ "Ольтерра" укладено договір поставки №15.08.22-84/1.

Відповідно до п.1.1 Договору у порядку та на умовах, визначених цим Договором, постачальник зобов`язався передати (поставити) у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення, а покупець зобов`язався прийняти і оплатити її.

ТОВ "Агросем" у повному обсязі виконано зобов`язання за Договором поставки.

Проте відповідач свої зобов`язання з оплати товару у повному обсязі не виконав, у зв`язку з чим відповідачем допущено прострочення оплати товарів за договором поставки №15.08.22-84/1.

В той же час, відповідач в апеляційній скарзі покликається на не укладеність договору поставки №15.08.22-84/1, оскільки, як вказує скаржник, ані видаткові накладні, ані специфікації безпосередньо Шавою О.В. не підписувались. З приводу таких доводів колегія суду зауважує таке.

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За загальним правилом, фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Накладна це супроводжуючий первинний документ, що використовується в бухгалтерському обліку та містить основні облікові дані про товар, що передається, відправляється, транспортується. Отже, накладна є належним документом, що підтверджує оформлення договірних відносин між сторонами.

За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95 №88 (з подальшими змінами і в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин): господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів; первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення; первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції; документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою; первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця).

У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Відповідно до статті 58-1 Господарського кодексу України, суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Відтак відповідно до вимог вищевказаного абзацу 9 частини 2 статті 9 закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" видаткові накладні мають такі обов`язкові реквізити, як дату їх складання; назву підприємства, від імені якого складено документи і якому здійснюється поставка за цими накладними; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особисті підписи в графі «відвантажив» та «отримав», та чи засвідчені ці дані відтиском печаток сторін.

Як вбачається із наданих позивачем документів, кожна сторінка договору поставки підписана та завірена печаткою ФГ "Ольтерра", а саме: О.В. Шава. Такі ж реквізити містяться у специфікаціях №1 та №2.

В той же час, зважаючи на існування відтиску печатки зі сторони відповідача на первинних документах, колегія суду зазначає, що встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, необхідно дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи збігається така особа з відповідачем у даній справі).

В той же час, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, а відповідачем не зазначено в апеляційній скарзі будь-яких доводів, котрі б вказували, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

Крім того, КГС ВС при вирішенні справи №926/2308/19 (Постанова від 24.02.2021 року) встановлено, що неодноразове використання печатки у відносинах контрагентом може свідчити про схвалення правочину. В даному випадку наведені вище докази свідчать про неодноразового використання печаток при виконанні вказаного договору стороною, тобто незалежно від підписання чи не підписання уповноваженою особою вказаного договору є докази його схвалення самою юридичною особою.

Відтак, надані позивачем видаткові накладні містять усі необхідні визначені законом відомості (реквізити) первинного документа. Видаткові накладні підписані та завірені печаткою голови ФГ "Ольтерра" Шавою О.В, який згідно вимог п.4.5 договору поставки уповноважений здійснювати прийняття товару без складення довіреності.

Повноваження представника отримувача в особі директора (керівника) відповідача підтверджується відомостями, наявними у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Зауваження та заперечення на даних документах відсутні.

При цьому, колегія суду зазначає, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 серпня 2020 року в справі №927/833/18.

Наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо інші об`єктивні дані свідчать про зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду у справах №804/644/16, №120/847/20-а, №640/18984/18, №280/5647/19.

Таким чином, судова колегія виснує, що надані позивачем документи у своїй сукупності, посвідчують проведення господарської діяльності щодо передачі відповідачу товару за договором поставки від 15.08.2022 №15.08.22-84/1.

Товар поставлено відповідачу згідно видаткових накладних та прийнято останнім без зауважень та заперечень, тому обов`язок оплатити його вартість виникає у відповідача в силу припису ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, факт отримання товару відповідачем та відсутність заперечень, що підтверджується підписом на видатковій накладній, здійснення часткової оплати за отриманий товар відповідачем, є самостійними підставами для виникнення обов`язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Що ж стосується покликання скаржника в апеляційній скарзі на відсутність товарно-транспортної документації, що на його переконання відносяться до первинних документів, які можуть підтвердити доставку, то колегія суду вважає такі доводи безпідставними та такими, що спростовуються нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки товарно-транспортна накладна та дорожні листи можуть додатково підтверджувати перевезення вантажу, а не факт вчинення господарської операції, зокрема, поставки. Позаяк, передача товару та його отримання підтверджується саме первинними документами, якими є видаткові накладні.

Разом з тим, відповідач не заперечує щодо сплати позивачу 24700,04 грн. Як вбачається із виписки з банківського рахунку позивача в АТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК", ФГ "Ольтерра" здійснила часткову оплату товару 18.08.2022 на суму 24700,04 грн. У призначенні платежу відповідачем зазначено: "Часткова оплата за насіння ріпаку Умберто згідно рах. №59986 від 15.08.2022, Договір №15.08.22-84/1 у сумі 20583,37 грн., ПДВ - 20% 4116,67 грн.".

Зазначене свідчить про те, що договір поставки між сторонами було укладено. Відповідач мав інформацію щодо номера договору, реквізитів рахунка на оплату.

Частково оплативши товар, що підтверджується банківською випискою від 18.08.2022, відповідач схвалив договір поставки, а тому зобов`язаний виконувати його умови.

Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину. Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків (ч. 1 ст. 11 ЦК України). Наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, передача транспортних засобів, зняття їх з обліку із наданням усіх необхідних документів та прийняття часткової або повної оплати за спірними договорами). Настання передбачених статтею 241 ЦК України наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/1163/17.

Що ж стосується покликання скаржника в апеляційній скарзі на те, що йому безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про призначення у даній справі комплексної та технічної експертизи документів, то колегія суду зауважує таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 ГПК України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 98 ГПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Згідно зі ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Дульський проти України" (Заява №61679/00) зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури; більше того, суд вирішує питання щодо отримання додаткових доказів та встановлює строк для їх отримання.

Висновок експертизи є одним із доказів на підставі якого суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи і який оцінюється судом разом із іншими доказами за загальними правилами. Водночас висновок експертизи є докладним описом досліджень проведених експертом (фахівцем) в певній сфері знань з питань, які не можуть бути досліджені в межах судового засідання складом суду.

Тобто, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Призначення судової експертизи є правом, а не обов`язком господарського суду. Питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи. Аналогічний висновок наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.04.2021 у справі N 927/685/20.

У поданому клопотанні (вх.№01-74/1569/23 від 18.10.2023) про призначення комплексної почеркознавчої та технічної експертизи документів відповідач не довів, не обґрунтував та не зазначив будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження підробки документів (підпису та печатки підприємства). Відповідачем не подано доказів звернення до правоохоронних органів з повідомленням про викрадення печатки чи підробку підписів. Відповідачем не доведено факту протиправного використання печатки ФГ "Ольтерра" та доказів її втрати.

Розглянувши матеріали справи та подані докази відповідно до вимог статті 86 ГПК України, проаналізувавши правовідносини, що склалися між сторонами, встановивши, що докази, подані сторонами є зрозумілими, достатніми і не є суперечливими, колегія суду не вбачає потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних обставин справи, а тому колегія суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для призначення судової експертизи у справі.

Окрім того, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо того, що місцем укладення договору у його тексті визначено м. Київ, в той час як голова ФГ "Ольтерра" в день, так званого, укладення договору, перебував у с. Рованці Луцького району Волинської області, де підписував договір грошової позики № 1 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Захід-Агро-Техніка» (т.1, а.с. 137).

Оскільки, по-перше, з тексту договору грошової позики № 1 від 15 серпня 2022 року не вбачається, що місцем його підписання було саме - с. Рованці Луцького району Волинської області, по-друге, зі змісту договору поставки не вбачається, що місцем його укладення є саме м. Київ, як вказує скаржник.

Посилання ж відповідача в апеляційній скарзі на не укладеність оспорюваного правочину, як на підставу для відмови у позові є безпідставним та необгрутованим жодною нормою матеріального права, оскільки, сторони укладаючи договір у встановленому законом порядку досягли згоди щодо усіх істотних умов, необхідних для такого виду правочину та вчиняли дії, які свідчать про його схвалення (оплата з боку відповідача та прийняття коштів з боку позивача), тобто вказаний правочин є таким, що відбувся та міг бути виконаним, за умови належного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань.

При цьому, стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину, зокрема, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Це означає, що кожний вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.

Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватись, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Доводи відповідача щодо підроблення підписів та печатки на договорі, специфікаціях та видаткових накладних не приймаються до уваги, оскільки будь-яких належних та допустимих доказів, висновків експертів про підроблення підписів, печатки відповідачем суду не надано. Водночас, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об`єднань, суб`єктів господарської діяльності. Пояснень щодо можливих причин проставлення відбитку печатки на документах, відповідачем суду не надано.

Що ж стосується долученого до матеріалів справи талону-повідомлення єдиного обліку №4816 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію прийняте 6 грудня 2023 року за заявою голови ФГ "Ольтерра" Шави О.В. сектором дізнання Відділення поліції № 2 Ковельського районного управління поліції ГУНП у Волинській області на підставі якого зареєстровано кримінальне провадження № 12023035570000164, правова кваліфікація кримінального правопорушення: ч. 1 ст. 358 КК України (т.1,а.с. 142), з приводу чого колегія суду зауважує, що відповідно до приписів частини шостої статті 75 ГПК України преюдиційне значення надається лише вироку суду у кримінальному провадженні щодо засудження особи за певний злочин.

В той же час, в матеріалах справи відсутній вирок суду у кримінальному провадженні щодо директора чи посадових осіб позивача.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суду резюмує, що відповідач не надав достатніх доказів, які зможуть спростувати факт реальності господарських правовідносин між Позивачем та Відповідачем.

В свою чергу, Позивач надав достатню у сукупності кількість доказів для того, щоб визначити господарську операцію по поставці товару за видатковою накладною №АГ-16/08166 від 16 серпня 2022 року (т. 1, а.с. 15) та видатковою накладною №АГ-23/08239 від 23 серпня 2022 року (т. 1, а.с. 21) реальною, що підтверджується, серед іншого, первинною документацією та сформованою, зареєстрованою і поданою податковою накладною (т. 1, а.с. 17).

Частинами першою та другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Дійсно, як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.

Північно-західним апеляційним господарським судом встановлено, що на день розгляду спору заборгованість відповідача за отриманий товар не погашена відповідачем, становить 100002,28грн., підтверджена матеріалами справи та є підставною, а тому позов в цій частині підлягає до задоволення.

Щодо нарахованих позивачем 82, 20коп. 3% річних, а також 23976, 58коп. 24% річних від суми простроченої заборгованості, згідно з п. 9.2 Договору, 10101 грн. 86 коп. інфляційних втрат, то колегією суддів враховується наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та відсотків річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15- ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Разом з тим, індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, тому ст. 625 ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 296/10217/15-ц від 07.07.2020, постанові Касаційного господарського суду у справі № 905/192/18 від 11.10.2018, постанові Верховний Суд України у справі № 6-284цс17 від 01.03.2017).

Виходячи із умов договору, колегією суддів встановлено, що відповідний механізм відновлення втрат від знецінення національної валюти внаслідок інфляції еквівалентом іноземної валюти сторони погодили у п. 9.2 договору, згідно з яким при простроченні оплати на строк понад 10 (десять) календарних днів, Покупець зобов`язується додатково виплатити постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 24 (двадцять чотири) % річних від суми простроченої заборгованості, починаючи з 11 (одинадцятого) дня прострочення, до дня фактичної оплати.

Суд зазначає, що з огляду на різну правову природу проценти, передбачені ст. 536 Цивільного кодексу України, не можуть бути ототожнені з процентами, передбаченими частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Так стягнення процентів річних, нарахованих в порядку ст. 625 ЦК України є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі за користування товарним кредитом (частина п`ята статті 694 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге, встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Саме тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання.

При цьому суд, керуючись приписами частини четвертої статті 236 ГПК України, враховує правову позицію Верховного Суду щодо правомірності одночасного стягнення відсотків за користування товарним кредитом, штрафу, інфляційних втрат і 3% річних, пені, викладену в постановах від 10.09.2018 у справі № 908/24/18, від 18.12.2018 у справі № 908/639/18 та від 03.12.2019 у справі № 902/235/19.

Наведені висновки також узгоджуються та відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Великої Палати Верховного суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, а також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2020 року у справі № 916/4693/15.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши власний перерахунок за допомогою системи "Ліга Закон" 3% річних та 24% річних, інфляційних втрат встановив, що розмір останніх становить 82, 20 коп. 3% річних, 23976, 58коп. 24% річних, 10101,86 грн інфляційних втрат є правомірним та огрунтованим.

Щодо нарахованих позивачем пені в сумі 50729,22 грн, то колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, одним із видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою ст. 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

З матеріалів справи вбачається, що пунктами 9.1 та 9.2 Договору сторони погодили, що у випадку невиконання чи неналежного виконання Договору, Сторони несуть відповідальність відповідно до законодавства та умов цього Договору. У випадку порушення строків та/або умов оплати Товару, Покупець сплачує на вимогу Постачальника пеню від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення оплати.

Особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, обмежується правила ч. 6 ст. 232 ГК України, якщо інше не встановлено договором. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Пеню належить рахувати з наступного дня після дати, в яку зобов`язання мало бути виконано, і по переддень фактичного виконання грошового зобов`язання, або по відповідний день через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, але в межах періоду, визначеного позивачем.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені (т. 1, а.с. 23), апеляційним судом встановлено, що розмір пені є арифметично вірним, а місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про правомірність її нарахування та обгрунтованість.

Таким чином рішення суду першої інстанції є законним, обгрунтованим, таким, що ґрунтується на повному та об`єктивному дослідженні матеріалів справи, відповідає чинному законодавству, а тому відсутні підстави для його зміни чи скасування.

Що ж стосується доводів відповідача наведених в апеляційній скарзі щодо скасування додаткового рішення, яке відповідач просить скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 100002грн. 28коп. заборгованості за поставлений товар, 10101грн. 86коп. інфляційних втрат, 82грн. 20коп.- 3% річних, 23976грн. 58коп.- 24% річних від суми простроченої заборгованості, 50729грн. 22коп. пені. Також просив стягнути з відповідача судові витрати по справі. Зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс та які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, складається з 2773грн. 39коп. судового збору та 48000грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 21.11.2023 у справі №903/963/23 позов задоволено повністю. Стягнуто з ФГ "Ольтерра" на користь ТОВ "Агросем" 100002грн. 28коп. заборгованості, 10101грн. 86коп. інфляційних втрат, 82грн. 20коп.- 3% річних, 23976грн. 58коп.- 24% річних від суми простроченої заборгованості, 50729грн. 22коп. пені, а також 2773грн. 38ко

27.11.2023 від представника позивача через "Електронний суд" надійшла заява про розподіл судових витрат, згідно якої представник просить ухвалити додаткове рішення у справі №903/963/23 про стягнення з ФГ "Ольтерра" на користь ТОВ "Ольтерра" судових витрат у розмірі 66 000 гривень, понесених позивачем у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції.

До заяви представник позивача додав докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1-3 ст. 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч. 4 та 5 цієї статті розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з п.п. 1, 2, 6 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно ст.1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 30 даного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

В частині 1 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві позивач повідомив суд, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи становить: витрати зі сплати судового збору у розмірі 2773,39грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 48000грн. Докази на підтвердження розміру судових витрат позивача, пов`язані із розглядом позовної заяви у суді першої інстанції будуть подані протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.

На підтвердження понесення позивачем судових витрат на професійну (правничу) допомогу у справі представником позивача надано суду докази, а саме: договір про надання адвокатських послуг №03/2018 від 22.03.2018, додаток №1 від 01.08.2023 до договору про надання адвокатських послуг №03/2018 від 22.03.2018, рахунки на оплату №128 від 06.09.2023 та №137 від 21.11.2023, платіжні інструкції №17404А від 07.09.2023 на суму 27000 грн та №23295А від 23.11.2023 на суму 39000 грн, акт приймання-передавання наданих адвокатських послуг від 06.09.2023 на суму 27000 грн, акт приймання-передавання наданих адвокатських послуг від 21.11.2023 на суму 39000 грн.

Крім того, в матеріалах справи міститься ордер на надання правничої допомоги від 05.09.2023 та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 30.10.2008.

22.03.2023 між ТОВ "Агросем" (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Група бізнес партнерів" (Адвокатське об`єднання) укладено договір про надання адвокатських послуг №03/2018.

Згідно п. 2.1.4 договору Адвокатське об`єднання на підставі цього Договору представляє через партнерів Адвокатського об`єднання та/або його адвоката (помічників адвокатів) у встановленому порядку інтереси Клієнта в господарських судах, судах загальної юрисдикції, адміністративних судах, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішенні відповідних питань в Україні та за її межами, під час розгляду будь-яких спорів. Складає та підписує заяви, в тому числі позовні заяви, скарги, клопотання, інші процесуальні документи та подає їх у встановленому законом порядку.

Відповідно до п.4.1 договору гонорар Адвокатського об`єднання Клієнт оплачує у розмірі та в порядку згідно з умовами, викладеними у додатку №1 до цього Договору.

Пунктом 1 додатку №1 до договору сторони домовились, що вартість послуг (гонорар) Адвокатського об`єднання за Договором становить 3000 грн за годину роботи адвоката.

Оплата послуг Адвокатського об`єднання та інших виплат, пов`язаних з виконанням Адвокатським об`єднанням договору здійснюється на підставі виставленого ним рахунку (п.6).

Договір та додаток до нього підписаний обома сторонами.

За результатами виконаних адвокатським об`єднанням робіт (надання послуг) по договору між сторонами складено та підписано акти приймання-передавання наданих адвокатських послуг від 06.09.2023 та від 21.11.2023.

Акти підписаний сторонами та завірені печаткою позивача без зауважень.

Згідно актів приймання-передавання ТОВ "Агросем" прийняло надані адвокатським об`єднанням наступні послуги:

- 30.08.2023 вивчення договору від 15.08.2022 р. №15.08.22-84/1, а також первинних документів та листування в рамках цього Договору: 1 год - 3000грн;

- 30.08.2023 - 05.09.2023 підготовка позовної заяви, розрахунку боргу та додаткових матеріалів для пред`явлення позову до суду: 8 год - 24000грн;

- 18.10.2023 складання відповіді на відзив: 3 год - 9000грн;

- 17.10.2023 складання та направлення адвокатського запиту на Старовижівську ДПІ ГУ ДПС у Волинській області: 1 год - 3000грн;

- 23.10.2023 складання заперечення на клопотання відповідача про проведення експертизи: 2 год - 6000грн;

- 23.10.2023 участь адвоката Проскурні Т.В. у судовому засіданні: 1 год - 3000грн;

- 05.11.2023 - 06.11.2023 складання клопотання про витребування доказів: 1,5 год - 4500грн;

- 07.11.2023 участь адвоката Проскурні Т.В. у судовому засіданні: 1 год - 3000грн;

- 21.11.2023 участь адвоката Проскурні Т.В. у судовому засіданні: 1,5 год - 45000грн;

- 21.11.2023 підготовка заяви про розподіл судових витрат (у тому числі участь адвоката у судовому засіданні за необхідності): 2 год - 6000грн.

Всього: 66 000 грн.

Згідно з ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд зазначає, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У запереченні на заяву про розподіл судових витрат відповідач просить зменшити заявлений ТОВ "Агросем" розмір понесених витрат з надання професійної правничої допомоги. Відповідач вважає, що заявлений розмір судових витрат на правничу допомогу є неспівмірним та завищеним. Зазначає, що розмір витрат становить більше ніж третину від ціни позову; позов не є складним; вартість послуг за 1 годину праці адвоката є завищеним та не відповідає складності судової справи; підготовка позову, заяв та клопотань по справі не потребували зазначеного витраченого часу.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, за його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

З аналізу вищевикладеного слідує, що для включення всієї суми гонорару до відшкодування за рахунок іншої сторони, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до відшкодування, з урахуванням того, чи були такі витрати здійснені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час і неспівмірність порівняно з ринковими цінами. Здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, господарський суд має враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні як клієнту послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи.

При цьому, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

З аналізу судової практики Верховного Суду (постанови КГС ВС від 24.01.2019 у справі №910/15944/17, від 19.02.2019 у справі №917/1071/18) вбачається, якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Верховний суд у постанові від 01.10.2018 року у справі №569/17904/17 зазначив, що у підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

У постанові від 12.01.2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі N 908/2702/21 вказав, що здійснивши правовий аналіз норм статей 126, 129 ГПК України, суд дійшов висновку, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Здійснивши аналіз поданих представником позивача доказів щодо витрат на правову допомогу, предмета та підстав позову, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, колегія суду виснує, що заявлений представником позивача розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 66000грн є завищеним, неспівмірним до ціни позову та не відповідає складності судової справи.

При цьому позивачем заявлено позов про стягнення з відповідача 184 894, 14 грн заборгованості (інфляційних втрат, 3% річних, 24% річних від суми простроченої заборгованості та пені), водночас заявлений розмір витрат на правничу допомогу становить більше ніж третину від ціни позову.

Дана справа не є складною та підлягала до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Підготовка позовної заяви, на яку адвокатом витрачено 8 годин, не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, підготовка її до розгляду не потребувала аналізу великої кількості доказів, законодавства, значних затрат часу та зусиль. Тому суд вважає, що підготовка позовної заяви щодо стягнення заборгованості з ФГ "Ольтерра" могла зайняти не більше 4 годин часу. Таким чином, вартість наданих послуг в цій частині, враховуючи ціну послуг встановлених адвокатським об`єднанням та клієнтом у договорі (3000 грн за 1 год роботи адвоката), має складати 12000грн. (24000/2)

Також, враховуючи заперечення та обставини, викладені відповідачем у відзиві на позов, на складання відповіді на відзив адвокат міг витратити не більше 2 годин - 6000грн. На складання заперечення на клопотання відповідача про проведення експертизи обгрунтованою є вартість 3000грн, виходячи з 1 години праці адвоката.

Включення адвокатом у перелік наданих послуг - підготовку заяви про розподіл судових витрат (у тому числі участь адвоката у судовому засіданні за необхідності): 6000грн (2 год), є необгрунтованим, оскільки така заява складалася після ухвалення рішення у справі.

Щодо заявленої суми витрат на участь адвоката Проскурні Т.В. у судовому засіданні 07.11.2023: 1 год - 3000грн, суд зазначає, що згідно протоколу судового засідання в режимі конференції №2109466 від 07.11.2023 судове засідання розпочалося в 12:44 год та закінчилося в 13:15год, тобто судове засідання тривало пів години, тому вартість представництва адвоката у судовому засіданні 07.11.2023 суд важає обгрунтованим у розмірі 1500грн (3000/2).

За загальним правилом розподілу судових витрат, що визначене у частині четвертій статті 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на зазначене, враховуючи норми ст.ст. 126, 129 ГПК України, оцінивши докази, що підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, розмір понесених позивачем витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції, результат розгляду апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що заявлені позивачем до відшкодування витрати підлягають стягненню у сумі 33 000 грн.

За таких обставин, виходячи із загальних засад судочинства - справедливості, добросовісності та розумності, та з метою забезпечення балансу інтересів сторін; враховуючи обсяг, вартість та співрозмірність заявлених до компенсації витрат на правничу допомогу; усталеність судової практики по даній справі, незначний обсяг доказів у справі, апеляційний господарський суд вважає правомірним та обгрунтованим висновок місцевого господарського суду про зменшення судових витрат та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 33 000 грн.

У зв`язку із чим, як було встановлено судом першої інстанції, заява представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення підлягає частковому задоволенню на суму 33 000 грн.

Таким чином додаткове рішення суду першої інстанції є законним, обгрунтованим, таким, що ґрунтується на повному та об`єктивному дослідженні доказів в підтвердження понесених судових витрат, відповідає чинному законодавству, а тому відсутні підстави для його зміни чи скасування.

Що ж стосується зазначення відповідачем в пункті 3 прохальної частини апеляційної скарги про стягнення з позивача 10000 грн судових витрат з надання професійної правничої допомоги адвоката по даній справ, то такі судові витрати, передбачені ст.123 ГПК України, у відповідності до вимог ч. 4 ст. 129 ГПК України не підлягають розподілу та залишаються за відповідачем (з огляду на відмову в задоволенні його апеляційної скарги).

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

За таких обставин, колегія суддів вважає доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення.

На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 227, 229, 269, 270, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Ольтерра" на рішення Господарського суду Волинської області у справі № 903/963/23 від 21.11.23р. та додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 05.12.2023 у справі № 903/963/23 залишити без задоволення, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

3. Справу №903/963/23 повернути Господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Василишин А.Р.