Постанова

від 20.03.2024 по справі 917/1706/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2024 року м. Харків Справа № 917/1706/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Радіонова О.О., суддя Терещенко О.І.

секретар судового засідання Семченко Ю.О.

за участю представників сторін:

прокурора - Горгуль Н.В. (в залі суду) - посвідчення 072883 від 01.03.2023

позивача - не з`явився

1-го відповідача - не з`явився

2-го відповідача - не з`явився

третьої особи - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури (вх.№76П/3) на рішення Господарського суду Полтавської області від 04.12.2023

у справі №917/1706/23 (суддя Сірош Д.М., повний текст рішення підписано 29.12.2023)

за позовом Заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області, смт. Диканька, Полтавська область,

в інтересах держави в особі Диканської селищної ради, смт Диканька, Полтавська область,

до ОСОБА_1 , с.Гоголеве, Миргородський район, Полтавська область

та Фермерське господарство "В.В.С.", с.Гоголеве, Шишацький район, Полтавська область,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, м.Полтава

про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області звернувся з позовом до ОСОБА_1 та Фермерського господарства «В.В.С.», в якому просить:

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 4,6000 га, кадастровий номер 5321081300:00:002:0088, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років;

- скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 5321081300:00:002:0088, площею 4,6000 га, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Полтавської області (№ запису 18816341);

- зобов`язати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 09.04.2001 Шишацьким РВ УМВС України в Полтавській області) та Фермерське господарство «В.В.С.» (АДРЕСА_1, 38040, код ЄДРПОУ: 40492995) повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області земельну ділянку площею 4,6000 га, кадастровий номер 5321081300:00:002:0088, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 23.08.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі №917/1520/23. Постановив справу розглядати у порядку загального позовного провадження та призначив підготовче засідання у справі на 09:00 28.09.2023.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 12.09.2023 суд роз`єднав позовні вимоги Заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області, в інтересах держави в особі Диканської селищної ради до ОСОБА_1 та Фермерського господарства «В.В.С.» про визнання недійсними договорів оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельних ділянок та виділив в самостійне провадження.

Суд дійшов висновку, що сумісний розгляд заявлених позивачем вимог перешкоджатиме встановленню всіх обставин справи, з`ясуванню спірних правовідносин сторін та суттєво утруднить вирішення спору, оскільки позов подано на підставі шести договорів оренди, кожен з яких має окреме коло фактичних обставин спору та доказів, які необхідно буде дослідити окремо, здійснити аналіз кожного окремого договору, надати їм правову оцінку.

З огляду на те, що позивачем порушено правила об`єднання вимог, а саме об`єднано вимоги про визнання недійсними шістьох договорів оренди земельних ділянок, суд дійшов висновку про необхідність роз`єднання в порядку статті 173 Господарського процесуального кодексу України позовних вимог, виділивши їх в самостійні провадження.

В результаті роз`єднання позовних проваджень, в межах розгляду справи №917/1706/23 розглядалися наступні позовні вимоги Диканської окружної прокуратури Полтавської області, а саме:

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 4,6000 га, кадастровий номер 5321081300:00:002:0088, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років;

- скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 5321081300:00:002:0088, площею 4,6000 га, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Полтавської області (№ запису 18816341);

- зобов`язати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 09.04.2001 Шишацьким РВ УМВС України в Полтавській області) та Фермерське господарство «В.В.С.» (АДРЕСА_1, 38040, код ЄДРПОУ: 40492995) повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області земельну ділянку площею 4,6000 га, кадастровий номер 5321081300:00:002:0088, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначає, що ураховуючи вимоги статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у земельних торгах (аукціоні). Проте, відповідно до інформації, наданої Головним управлінням Дежгеокадастру у Полтавській області за № 10-16-0.3-4998/2-19, ОСОБА_1 в період з 2014 до 2016 рік на території колишніх Диканського та Шишацьких районів Полтавської області ГУ Держземагенства у Полтавській області (правонаступник ГУ Держгеокадастру у Полтавській області) передано в оренду 36 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства та, відповідно, укладено 36 договорів оренди землі, з них, на території колишнього Диканського району, до одержання земельних ділянок, які є предметом цього позову, передано 5 земельних ділянок, а саме:

1) кадастровий номер 5321084100:00:002:0163 площею 6,9741 га розташована на території Нелюбівської сільської ради (наказ №5009-СГ від 02.12.2014);

2) кадастровий номер 5321084100:00:002:0164 площею 2,2645 га розташована на території Нелюбівської сільської ради (наказ №5013-СГ від 02.12.2014);

3) кадастровий номер 5321084100:00:006:0264 площею 3,4799 га розташована на території Нелюбівської сільської ради (наказ №5014-СГ від 02.12.2014);

4) кадастровий номер 5321085800:00:001:0090 площею 12,4000 га розташована на території Чапаєвської сільської ради (наказ №5010-СГ від 02.12.2014);

5) кадастровий номер 5321084100:00:005:0063 площею 14,6692 га розташована на території Нелюбівської сільської ради (наказ №5022-СГ від 02.12.2014);

На території колишнього Шишацького району передано 25 земельних ділянок, а саме:

1) кадастровий номер 5325786000:00:031:0085 площею 4,0901 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №2194/0/75- 15-СГ від 05.10.2015);

2) кадастровий номер 5325782000:00:002:0035 площею 5,4164 га розташована на території Жоржівської сільської ради (наказ №2187/0/75-15-СГ від 05.10.2015);

3) кадастровий номер 5325782000:00:002:0036 площею 12,2104 га розташована на території Жоржівської сільської ради (наказ №2191/0/75-15-СГ від 05.10.2015);

4) кадастровий номер 5325786000:00:023:0035 площею 16,5247 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №530/0/75-15-СГ від 23.07.2015);

5) кадастровий номер 5325781600:00:004:0477 площею 0,1134 га розташована на території Гоголівської сільської ради (наказ №518/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

6) кадастровий номер 5325781600:00:002:0337 площею 43,0357 га розташована на території Гоголівської сільської ради (наказ №519/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

7) кадастровий номер 5325783800:00:019:0022 площею 29,9497 га розташована на території Пришибської сільської ради (наказ №516/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

8) кадастровий номер 5325786000:00:024:0059 площею 18,6141 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №523/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

9) кадастровий номер 5325783800:00:019:0021 площею 16,0001 га розташована на території Пришибської сільської ради (наказ №513/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

10) кадастровий номер 5325783000:00:002:0034 площею 12,9227 га розташована на території Жоржівської сільської ради (наказ №529/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

11) кадастровий номер 5325781600:00:005:0515 площею 10,0000 га розташована на території Гоголівської сільської ради (наказ №520/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

12) кадастровий номер 5325781600:00:005:0514 площею 9,6971 га розташована на території Гоголівської сільської ради (наказ №521/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

13) кадастровий номер 5325780500:00:023:0063 площею 9,6468 га розташована на території Великобузівської сільської ради (наказ №512/0/75-15 -СГ від 29.07.2015);

14) кадастровий номер 5325781600:00:005:0516 площею 8,9000 га розташована на території Гоголівської сільської ради (наказ №517/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

15) кадастровий номер 5325782000:00:002:0033 площею 8,7929 га розташована на території Жоржівської сільської ради (наказ №527/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

16) кадастровий номер 5325786000:00:021:0069 площею 5,9000 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №522/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

17) кадастровий номер 5325783800:00:019:0020 площею 5,0002 га розташована на території Пришибської сільської ради (наказ №515/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

18) кадастровий номер 5325782000:00:003:0097 площею 3,8615 га розташована на території Жоржівської сільської ради (наказ №528/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

19) кадастровий номер 5325786000:00:021:0070 площею 3,4899 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №525/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

20) кадастровий номер 5325786000:00:033:0071 площею 2,0867 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №526/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

21) кадастровий номер 5325786000:00:023:0036 площею 0,6002 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №524/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

22) кадастровий номер 5325781600:00:004:0476 площею 0,4502 га розташована на території Гоголівської сільської ради (наказ №514/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

23) кадастровий номер 5325786000:00:034:0045 площею 1,6834 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №7804-СГ від 12.10.2016);

24) кадастровий номер 5325782000:00:002:0037 площею 4,9703 га розташована на території Жоржівської сільської ради (наказ №7800-СГ від 12.10.2016);

25) кадастровий номер 5325786000:00:033:0070 площею 3,9289 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №7806-СГ від 12.10.2016).

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру фізичних та юридичних осіб- підприємців 19.05.2016 здійснено державну реєстрацію юридичної особи - фермерського господарства "В.В.С.", ідентифікаційний код 40492995, засновниками та кінцевими бенефіціарними власниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_1 .

Як зазначає прокурор, ОСОБА_1 , скориставшись правом на отримання земельної ділянки для створення фермерського господарства, всупереч вимогам статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, повторно отримав земельну ділянку площею 4,6000 га для ведення фермерського господарства на території Диканського району Полтавської області без участі у земельних торгах та при зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з клопотаннями про затвердження проектів землеустрою та надання земель в оренду не вказав про створене вже фермерське господарство засновником якого є він та члени його сім`ї.

Проте, ураховуючи, що на момент прийняття оскаржуваного наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та укладення договору оренди ОСОБА_1 вже отримав значну кількість земельних ділянок та створив і зареєстрував фермерське господарство "В.В.С." в якому він є одним із засновників, отримання ним спірної земельної ділянки мало відбутися на конкурентних засадах за результатами проведення земельних торгів (аукціону) з продажу права оренди. Тобто, ГУ Держгеокадстру у Полтавській області під час розгляду поданого клопотання та вирішення питання надання в оренду земель на пільгових умовах не надав належної оцінки обставинам і умовам, зазначених у клопотанні ОСОБА_1 та перевірки наявності раніше переданих останньому земель для ведення фермерського господарства та реєстрації фермерського господарства "В.В.С".

Крім того, у поданій до ГУ Держземагенства у Полтавській області (правонаступник ГУ Держгеокадастру у Полтавській області) заяві (клопотанні) від 26.08.2014 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, орієнтовною площею 4,6000 га, не обґрунтовано бажаний для отримання розмір земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності створюваного фермерського господарства. Разом з цим, у клопотанні та доданому до нього документах не вказано кількість членів фермерського господарства, наявність у них права на безоплатне одержання землі та не міститься доказів про наявність сільськогосподарської техніки та інших засобів обробітку землі.

Отже, на думку прокурора, договір оренди землі від 19.10.2016 укладено з порушенням Земельного кодексу України та Закону України "Про фермерське господарство", що є підставою для визнання його недійсним.

Крім того, прокурор з метою поновлення порушених інтересів держави, ефективним способом захисту визначив звернення з позовною вимогою про скасування державної реєстрації земельних ділянок, зокрема, 5321081300:00:002:0088 та повернення їх (її) законному власнику, яким є Диканська селищна рада Полтавської області.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 у справі №917/1706/23 в задоволенні позову відмовлено.

Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури з вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Судові витрати відшкодувати на користь Полтавської обласної прокуратури за рахунок відповідача. Справу розглядати за участі представника Харківської обласної прокуратури. Про час та результати розгляду апеляційної скарги повідомити сторони, Полтавську та Харківську обласні прокуратури. Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник посилається на те, що на його думку оскаржене рішення не грунтується на законі, є таким, що прийнято з порушенням норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- судом першої інстанції не були з`ясовані обставини, якими обґрунтовані позовні вимоги, а саме: відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів; з урахуванням вимог ст. ст. 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", ст. ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах; після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства;

- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо суб`єктного складу сторін у цій справі, що призвело до прийняття незаконного рішення про відмову у задоволенні позову, з огляду на те, що на час подання прокурором позову у серпні 2023 року власником та розпорядником спірної земельної ділянки є Диканська селищна рада, а сама земельна ділянка є об`єктом комунальної власності; відповідно до чинного законодавства орендодавцем та стороною договору оренди стає новий власник земельної ділянки, договір оренди не припиняє свою дію і новий власник набуває статусу орендодавця разом із належними орендодавцю за договором правами і обов`язками. Отже, за наведених обставин, саме Диканська селищна рада має право на звернення до суду з вимогами щодо визнання недійсним договору оренди землі, який прийнято та укладено із перевищенням наданих законом повноважень та які порушують інтереси держави; у даному випадку спір стосується земельних правовідносин, де встановлені прокурором порушення закону можуть бути усунуті лише шляхом подання відповідного позову прокурором в інтересах органу, який є власником земельної ділянки;

- суд першої інстанції порушив норми процесуального права. На думку прокурора, суд першої інстанції, роз`єднавши позовні вимоги штучно створив шість проваджень, що на думку скаржника, не стало наслідком досягнення процесуальної економії. Вказане суттєво ускладнило виконання процесуальних прав та обов`язків учасників справи, призвело до судової тяганини, поклало додаткові витрати з оскарження судових рішень. Відтак, Господарським судом Полтавської області позовні вимоги Диканської окружної прокуратури роз`єднані у порушення ст.2, ч. 6 ст. 173 ГПК України.

Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 04.01.2024 Господарського процесуального кодексу України головуючим (суддею-доповідачем) з розгляду цієї апеляційної скарги визначено суддю Істоміна О.А., тоді як іншими членами колегії є суддя Радіонова О.О. та суддя Терещенко О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури; встановлено строк до 29.01.2024 (включно) для учасників справи для подання відзиву на апеляційну скаргу до канцелярії суду разом з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи в порядку ч.2 ст.263 Господарського процесуального кодексу України; запропоновано учасникам справи до 29.01.2024 (включно) надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності), з доказами надсилання їх копії та доданих до них документів інших учасникам справи в порядку ч.4 ст.262 Господарського процесуального кодексу України; призначено справу до розгляду на 06.03.2024. Явку учасників справи визнано не обов`язковою. Витребувано матеріали справи №917/1706/23 з Господарського суду Полтавської області.

На виконання ухвали Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 з Господарського суду Полтавської області надійшли матеріали справи №917/1706/23.

07.02.2024 через підсистему "Електроний суд" на адресу Східного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому 1-й відповідач повністю підтримує рішення суду першої інстанції у даній справі та вважає його таким, що відповідає всім вимогам матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу прокурора - безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Також перший відповідач просить продовжити строк та прийняти відзив на апеляційну скаргу.

Крім того, представник ОСОБА_1 просить суд продовжити строк та прийняти відзив на апеляційну скаргу.

Розглянувши клопотання ОСОБА_1 про продовження строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, судова колегія зазначає про таке.

Відповідно до частин 1, 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження; відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Статтею 118 ГПК України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Враховуючи наведені у відзиві обставини щодо поновлення процесуального строку для подання відзиву на апеляційну скаргу, незначне прострочення, а також з метою забезпечення встановленого п.1 ст.6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року права на ефективний доступ до суду та гарантій щодо належності перегляду судової справи, встановлення і дослідження обставин, колегія суддів дійшла висновку про можливість задоволення клопотання першого відповідача та поновлення процесуального строку для подання відзиву на апеляційну скаргу.

01.03.2024 через систему «Електронний суд» від Диканської окружної прокуратури надійшли додаткові пояснення у справі, за змістом яких останній просить суд:

- долучити дане пояснення щодо апеляційної скарги та врахувати при розгляді справи №917/1709/23 по суті;

- позов Диканської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «В.В.С.» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки задовольнити у повному обсязі.

05.03.2024 через систему "Електронний суд" від представника ОСОБА_1 адвоката Шведенка Павла Юрійовича надійшли додаткові пояснення, в яких заявник просить долучити до матеріалів справи наступні документи: копію рішення Диканської селищної ради №60 від 12.12.2023 "Про продовження терміну дії договорів оренди укладених між гр. ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області від 19.10.2016", копію додаткової угоди від 12.12.2023 до договору оренди землі № б/н від 19.10.2016.

Заявник посилається на те, що дані документи були отримані стороною відповідача після проголошення судового рішення (04.12.2023), а тому останній не мав можливості долучити їх у якості доказів під час розгляду справи Господарським судом Полтавської області. На його думку, вище вказані документи підтверджують відсутність спірних відносин щодо земельної ділянки між ОСОБА_1 та Диканською селищною радою.

Відповідно до ч.3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до висновку щодо застування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасність вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача за первісним позовом).

За змістом ч. 4 та ч.8 ст. 80 ГПК України, яка врегульовує загальний порядок подання доказів, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що на залежали від неї.

Згідно ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.09.2021 у справі №922/2187/20.

Отже, документи складені після прийняття судом оскаржуваного рішення, в силу приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції до уваги в якості доказу.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 залучено до участі у справі №917/1706/23 Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (36039, Полтавська область, місто Полтава, вулиця Затишна, будинок 23, код ЄДРПОУ 39767930) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів; зобов`язано прокурора направити на адресу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області копію позовної заяви та доданих документів, копію апеляційної скарги та доданих документів, докази направлення надати суду до 18.03.2024 (включно); встановлено третій особі строк до 18.03.2024 (включно) для надання суду письмових пояснень щодо заявленого предмету спору та поданої апеляційної скарги (копії вказаних документів направити іншим учасникам провадження у справі. В судовому засіданні оголошено перерву на 21.03.2024.

15.03.2024 через підсистему «Електронний суд» Диканською окружною прокуратурою Полтавської області на виконання вимог ухвали Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 подано до апеляційного господарського суду докази на підтвердження направлення на адресу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області копії позовної заяви та доданих документів, копії апеляційної скарги та доданих документів.

19.03.2024 через підсистему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 надійшли додаткові письмові пояснення, за змістом яких останній просить суд, долучити до справи дані пояснення; оголосити перерву до розгляду по суті касаційної скарги у справі №917/1707/23; розгляд вищевказаних клопотань проводити без участі сторони відповідача.

Судове засідання Східного апеляційного господарського суду 21.03.2024 розпочалось за участю прокурора, який надав пояснення щодо обставин справи, з урахуванням доводів та вимог апеляційної скарги.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету учасника справи, сформованою в програмі «Діловодство спеціалізованого суду», а також рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч.12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Суд визнавав явку представників сторін необов`язковою та повідомляв, що їх нез`явлення у судове засідання апеляційної інстанції (особисто чи представників), а також відсутність відповідного клопотання, не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, явка їх представників у судове засідання не визнавалась обов`язковою, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд заяви за відсутності представників сторін у справі у даному судовому засіданні.

Щодо розумності строку розгляду справи судова колегія зазначає наступне.

За змістом ч.1ст.273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Проте, 24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 19.02.2023 (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 16.11.2022 №2738-IX).

Відповідно до ст.26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Враховуючи приписи статті 3 Конституції України, зважаючи на наявність активних військових дій та загрози небезпеки на території України, у тому числі в м.Харкові та Харківській області, а також особливого (дистанційного) режиму роботи Східного апеляційного господарського суду, обмеження доступу та відвідування працівниками та суддями будівлі Східного апеляційного господарського суду з міркувань безпеки, розгляд даної апеляційної скарги здійснений судом апеляційної інстанції у межах розумного строку в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням та продовженням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд апеляційної інстанції був вимушений вийти за межі строку розгляду апеляційної скарги, встановленого ч.1 ст.273 ГПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

03.10.2014 на підставі Наказу Головного управління Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області №3768-сг ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків 2185304113) надано дозвіл на розроблення проекту із землеустрою щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства.

12.10.2016 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від №7752-СГ за результатами розгляду відповідного клопотання від 30.09.2016 про надання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства ОСОБА_1 передано в оренду для ведення фермерського господарства земельну ділянку площею 4,6000 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області.

19.10.2016 на підставі зазначеного наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 уклали договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства щодо земельної ділянки площею 4,6000 га, кадастровий номер 5321081300:00:002:0088, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років.

Вказаний договір оренди землі пройшов державну реєстрацію та 30.01.2017 внесено відповідний запис щодо права оренди до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, що підтверджується інформаційною довідкою з реєстру.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області видано наказ про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність, серія та номер 15-ОТГ, виданий 04.12.2020 та відповідно до акту приймання-передачі б/н від 04.12.2020 спірну земельну ділянку передано в комунальну власність Диканської селищної ради.

Відповідно до інформації, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек (міститься в матеріалах справи), в період з 2014 до 2016 рік на території колишніх Диканського та Шишацьких районів Полтавської області ГУ Держземагенства у Полтавській області (правонаступник ГУ Держгеокадастру у Полтавській області) передано в оренду 36 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства та, відповідно, укладено 36 договорів оренди землі, з них,

на території колишнього Диканського району, до одержання земельних ділянок, які є предметом цього позову.

Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 19.05.2016 здійснено державну реєстрацію юридичної особи - фермерського господарства "В.В.С.", ідентифікаційний код 40492995, номер запису: 15831020000000403 засновниками та кінцевими бенефіціарними власниками якого є ОСОБА_2 (16.05.2016 - керівник), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_1 . Види діяльності: 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний), 01.13 Вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів, 49.41 Вантажний автомобільний транспорт, 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві

Вивченням Диканською окружною прокуратурою Полтавської області означених документів встановлено, що ОСОБА_1 , скориставшись правом на отримання земельної ділянки для створення фермерського господарства, всупереч вимогам статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, повторно отримав земельні ділянки загальною площею 123,6305 га для ведення фермерського господарства на території Диканського району Полтавської області без участі у земельних торгах та при зверненні до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області з клопотаннями про затвердження проектів землеустрою та надання земель в оренду не вказав про створене вже фермерське господарство засновником якого є він та члени його сім`ї.

Однак, враховуючи, що на момент прийняття оскаржуваних наказів ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та укладення договорів оренди ОСОБА_1 вже отримав значну кількість земельних ділянок та створив і зареєстрував фермерське господарство «В.В.С.», в якому є одним із засновників, отримання ним вищевказаних земельних ділянок мало відбутися на конкурентних засадах за результатами проведення земельних торгів (аукціону) з продажу права оренди. Тобто, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області під час розгляду поданих клопотань та вирішення питання надання в оренду земель на пільгових умовах не надано належної оцінки обставинам і умовам, зазначених у клопотаннях ОСОБА_1 та перевірки наявності раніше переданих останньому земель для ведення фермерського господарства та реєстрації фермерського господарства «В.В.С.».

На необхідність дотримання процедури, визначеної ч.ч. 1,7 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство», для отримання земельної ділянки з метою створення та ведення фермерського господарства вказує Верховний Суд України в постанові від 03.02.2016 у справі №6-2902цс15, від 11.05.2016 справа №6-2903цс15 та від 18.05.2016 у справі №6-248цс16 та Верховний Суд у постанові від 07.03.2018 у справі №911/436/17.

Вищенаведені обставини стали підставою звернення Заступника керівника окружної прокуратури Полтавської області з даним позовом до Господарського суду Полтавської області.

Господарський суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, зазначив що предметом позову у даній справі є, зокрема, вимога прокурора про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 , проте прокурором визначено відповідачем лише одну сторону цього правочину - ОСОБА_1 . У зв`язку із тим, що суд позбавлений повноважень самостійно вирішувати питання про залучення до участі співвідповідача, місцевий господарський суд дійшов висновку про неналежний суб`єктний склад учасників справи, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Також, станом на момент укладення договору оренди земельної ділянки Диканська селищна рада не була розпорядником спірної земельної ділянки. Диканська селищна рада також не є правонаступником ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, відповідно, до неї не перейшли права та обов`язки суб`єкта, якому вони належали раніше. Матеріали справи не містять, а сторонами не доведено наявності у Диканської селищної ради права розпорядження спірною земельною ділянкою на момент вчинення правочину. У зв`язку із цим, суд дійшов висновку про відмову у позові в частині визнання недійсним договору оренди землі у зв`язку відсутністю доказів порушення прав позивача станом на 19.10.2016.

Окрім викладеного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки та зобов`язання ОСОБА_1 повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області спірну земельну ділянку, як похідних від основної про визнання недійсним договору оренди землі від 19.10.2016.

Надаючи кваліфікацію спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції не погоджується з правовими висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Предметом позову в цій справі є вимога Заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Диканської селищної ради про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 4,6000 га, кадастровий номер 5321081300:00:002:0088, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області; скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки ОСОБА_1 та зобов`язання ОСОБА_1 та Фермерського господарства "В.В.С." повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області земельну ділянку.

Спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини (ч. 3 ст. 30 ГПК України).

З огляду на те, що спірні земельні ділянки знаходяться на території колишнього Диканського району Полтавської області, вказаний спір підсудний Господарському суду Полтавської області.

Щодо обґрунтування підстав представництва прокурором інтересів держави судова колегія апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом частини третьої статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Мета та підстави представництва прокурором інтересів держави в суді визначені частиною третьою статі 23 Закону України «Про прокуратуру». Метою представництва прокурором інтересів держави є захист законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення. Підставами представництва є нездійснення захисту законних інтересів держави або здійснення його неналежним чином органом державної чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також відсутність такого органу. Наявність цих обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (ч.3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень (ч.4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріального або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, прокурор, як особа, яка користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу, самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах або відсутність такого.

Системне тлумачення положень частин 3 - 5 статті 53 ГПК України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Разом з тим, що б інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Як зазначає прокурор, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, виступає Диканська селищна рада Полтавського району Полтавської області.

08.07.2021 Диканською окружною прокуратурою направлено лист №51/2089ВИХ-21 до Диканської селищної ради, за змістом якого прокурор вказував про наявні порушення та запропонував вжити заходів щодо усунення виявлених порушень.

26.08.2021 у відповідь Диканською селищною радою надано відповідь №2836/02.1.-24 про відсутність наміру вживати заходи щодо усунення виявлених порушень.

11.04.2023 Диканська окружна прокуратура повторно листом №51-1945ВИХ-23 поінформувала Диканську селищну раду про виявлені порушення вимог земельного законодавства при передачі в оренду земельних ділянок та запропоновано, як розпоряднику вказаних земельних ділянок, самостійно вжити заходи до усунення виявлених порушень, у тому числі у судовому порядку.

14.04.2023 у відповідь, Диканська селищна рада №1346/02.1-33 повідомила, що не має наміру вживати заходів з усунення виявлених Диканською окружною прокуратурою Полтавської області порушень у зв`язку з обмеженим фінансуванням місцевого бюджету видатків на судові витрати.

24.07.2023 Диканською окружною прокуратурою Полтавської області було направлено лист №51-3693вих23 повідомлення до Диканської селищної ради, в якому акцентовано увагу на наявність порушень земельного законодавства при розпорядженні земельними ділянками, наголошено про те, що Диканською окружною прокуратурою підготовлено позовну заяву до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «В.В.С.» про визнання недійсними договорів оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельних ділянок

Зважаючи на те, що орган місцевого самоврядування не здійснює належний захист порушених інтересів держави керівник Диканської окружної прокуратури подав даний позов в інтересах Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області.

Вказане вище стало підставою для захисту порушених інтересів держави прокуратурою шляхом представництва в суді, оскільки при наявності порушень інтересів держави та бездіяльності органу, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, прокурором встановлена наявність визначених статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" підстав для представництва інтересів держави шляхом звернення з даною позовною заявою до господарського суду.

На підставі вище наведеного та наявних в матеріалах справи доказів, а також аргументів прокурора, наведених ним у позові, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для звернення прокурора з даним позовом.

Щодо суті позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Господарським кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Цивільним Кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», Закону України "Про фермерське господарство".

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей (ст.22 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Землі фермерського господарства можуть складатися із:

земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) (ст. 31 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам (ч.ч.1-2 ст. 93 Земельного кодексу України).

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статті 122 Земельного кодексу України, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частиною другою та третьою статті 134 Земельного кодексу України (ст. 124 ЗК України).

Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва (ч.ч.2,3 ст. 134 Земельного кодексу України).

Проте, на момент укладення договору в силу законодавчих змін Земельний кодекс України вже унеможливлював позаконкурсне набуття землі для ведення фермерського господарства.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, передають у власність або користування такі земельні ділянки (ч.ч.2-3, ст.123 та ч.ч.2-3 ст.134 Земельного кодексу України).

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, стаття 123 Земельного кодексу України регулює загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Окрім того, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, також Законом України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 №973-IV та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону).

У спірних правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц).

Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону ч.ч.1-2 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній станом на момент прийняття 1-м відповідачем оскаржуваного наказу та укладення спірного договору).

Після одержання засновником державного акту на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (ст. 8 вищевказаного Закону).

Таким чином, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації (ст. 5 Закону ).

Згідно зі статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на момент подання відповідачем заяви) для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Отже, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статті 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

При вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального щодо до статті 123 Земельного кодексу України.

За змістом статей 1, 7, 8 вказаного Закону, заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частини 1 статті 7 Земельного кодексу України відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

В даному випадку в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що звертаючись до органу державної влади із заявою про отримання земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 обґрунтував розмір земельної ділянки, яку просив передати йому в оренду, з урахуванням можливості її обробітку.

Також не надано доказів, що ОСОБА_1 надавав пояснення та докази щодо перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що право на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України, мають тільки громадяни України, які відповідно до Закону України "Про фермерське господарство" можуть його створити. Після державної реєстрації фермерське господарство як юридична особа має право на отримання земельних ділянок на конкурентних засадах у порядку, визначеному законом.

Особливості надання земельних ділянок для фермерського господарства полягають у тому, що така земельна ділянка може бути надана на пільгових умовах, поза межами загального порядку, який передбачає таке набуття прав лише на конкурентних засадах, виключно фізичній особі.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

У той же час, з урахуванням вимог статей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, Верховного Суду від 13.06.2023 у справі №908/1445/20, від 07.06.2023 у справі №922/3737/19, від 14.03.2023 у справі №922/1974/19, від 07.03.2023 у справі №922/3108/19.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 протягом 2014-2016 років неодноразово вже реалізував своє право на безоплатне отримання земельних ділянок (поза конкурсом) для ведення фермерського господарства, отримав в оренду земельні ділянки державної власності для ведення фермерського господарства на підставі договорів оренди землі, що не заперечується останнім під час розгляду даного спору.

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованими посилання прокурора на те, що Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області не провело належної перевірки та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, про що свідчить факт повторного звернення для отримання земельної ділянки у спрощеному порядку, з метою обходу обов`язкової процедури - земельних торгів. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Таким чином, ОСОБА_1 не мав правомірних (справедливих) сподівань на отримання землі в оренду поза конкурсом, адже останньому вже надавались в оренду (поза конкурсом) земельні ділянки саме для ведення фермерського господарства, про що свідчить інформаційна довідка від 04.08.2022 №306576782 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо цієї фізичної особи, а також наявні в матеріалах справи накази Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 12.10.2016 №7749-ГС, №7752-СГ, №7748-СГ, №7750-СГ, №7751-СГ та укладені на їх підставі договори оренди землі від 19.10.2016.

Враховуючи наведене, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що набувач спірних земельних ділянок не міг законно набути право користування ними. Натомість він набув зазначене право в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного, однак юридичне оформлення права користування землею стало можливим у результаті прийняття органом державної влади низки рішень, які не є такими. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №917/1416/19.

Отже, дослідивши підстави і порядок отримання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки в оренду, створення цією особою фермерського господарства до одержання такої земельної ділянки, судова колегія апеляційної інстанції встановила обставини повторного звернення ОСОБА_1 для отримання спірної земельної ділянки за позаконкурсною процедурою, що свідчить про порушення у наведеному випадку встановленої законом процедури набуття права оренди на спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства.

Підстави недійсності правочинів встановлені статтями 203, 215 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України, зокрема, передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (стаття 216 Цивільного кодексу України).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.ч.1,2 ст. 228 Цивільного кодексу України).

Неконкурентне надання землі у користування не відповідає принципам справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, передбачених частинами 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України, договір оренди земельної ділянки, укладений без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою, відповідно до частин 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Окрім того, колегія суду звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі №922/1832/19 зазначено, якщо існує зловживання громадянином такими пільговими умовами, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен не допустити надання йому земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, однак якщо і орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування не перешкоджає такому зловживанню, то ці особи (громадянин та відповідний орган) створюють незаконні передумови для отримання громадянином земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, а правочин, укладений за наслідками таких діянь, спрямований на отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, то він відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України є нікчемним.

Нікчемність правочину має місце не в наслідок повторного отримання спірної земельної ділянки, а у зв`язку з отриманням її всупереч імперативним вимогам Земельного кодексу України про неможливість такого отримання в позаконкурсному порядку (постанова Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №922/1130/23).

Оскільки спірний договір оренди за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці 2 частини 2 статті 134 ЗК України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір згідно з частинами 1 та 2 статті 228 ЦК України є нікчемним. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.10.2023 у справі №916/2319/22.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц звертала увагу, що якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі №916/3156/17.

У даному випадку, спірний договір оренди землі від 19.10.2016 укладено між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області без дотримання конкурентних засад за відсутності для цього підстав, визначених частиною другою статті 134 Земельного кодексу України, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, такий договір згідно з частинами першою та другою статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що позовна вимога прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 19.10.2016 задоволенню не підлягає, оскільки такий правочин є нікчемним в силу положень частин 1-2 статті 228 Цивільного кодексу України.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 09.08.2023 у справі №922/1832/19, від 10.01.2024 у справі №922/1130/23, які підлягають у відповідності до вимог ч.4 ст.236 ЦК України врахуванню судом апеляційної інстанції у відповідній (релевантній) частині.

Щодо позовних вимог прокурора в частині зобов`язання повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області спірної земельної ділянки, колегія суддів зазначає таке.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 11.10.2023 у справі №927/864/21.

Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі №916/3156/17).

У разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (ч.ч.1,2 ст.216 Цивільного кодексу України).

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону у разі недійсності правочину. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15.

У разі, якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, і таке майно залишається у набувача, то позов про визнання правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності правочину є ефективним способом захисту. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.01.2024 у справі №908/1445/20, від 21.11.2023 у справі №908/423/20.

Враховуючи, що за результатами апеляційного перегляду даної справи судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що спірний договір оренди землі від 19.10.2016 є недійсним (нікчемним), то він не породжує правових наслідків, крім пов`язаних з його недійсністю, а тому користування (зайняття) відповідачами земельною ділянкою є незаконним, без встановлених законом підстав.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідачів повернути власнику спірну земельну ділянку, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна. Права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.01.2023 у справі №924/820/21, в якій, у свою чергу, врахований висновок Великої Палати Верховного Суду (постанова від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц), серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина 2 статті 152 ЗК України).

Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Отже, звернутись з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі №922/1832/19.

Як вбачається з позовних вимог у даній справі №917/1706/23, метою звернення прокурора до суду з відповідним позовом є повернення відповідній територіальній громаді земельних ділянок, які фактично не вибували з комунальної власності, а були передані в оренду з порушенням вимог чинного законодавства. Тобто, за своїм змістом та спрямованістю даний позов є негаторним, тобто позовом власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Негаторний позов має на меті усувати триваючі порушення правомочностей позивача, а не ті, що мали місце в минулому; тобто, вдаючись до такого способу захисту, позивач захищається від порушень, що мають місце на час звернення із позовом, та від відповідного порушника. Триваючий характер правопорушення та наявність його в момент подання позову є однією з умов звернення з негаторною вимогою. Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 04.10.2023 у справі №910/6205/22.

Отже, відсутність у орендаря правових підстав для користування земельною ділянкою (користування землею на підставі нікчемного договору) свідчить про те, що він володіє нею незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном. Тому позов прокурора про повернення земельної ділянки у даному випадку є таким, що спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто негаторним. Аналогічна правова позиція викладена в пункті 5.22 постанови Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №922/1130/23.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 зазначено, що з комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство» можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Хоча земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

За матеріалами даною справою, як зазначено вище, 19.05.2016 здійснено державну реєстрацію юридичної особи - Фермерського господарства "В.В.С.", ідентифікаційний код 40492995, засновниками та кінцевими бенефіціарними власниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та відповідач у даній справі ОСОБА_1 . Проте, спірний договір оренди укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 як фізичною особою 19.10.2016, тобто після створення зазначеного фермерського господарства.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, орендарем є ОСОБА_1 . Водночас, фактичне користування спірною земельною ділянкою здійснюється саме Фермерським господарством "В.В.С.", що не заперечується ОСОБА_1 та підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій, з яких вбачається, що платником орендної плати за землю є фермерське господарство.

Наведене свідчить про неправомірність дій відповідачів, спрямованих на набуття земельної ділянки державної форми власності для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, оскільки після державної реєстрації фермерське господарство як юридична особа має право на отримання земельних ділянок на конкурентних засадах у порядку, визначеному законом.

На час звернення з даним позовом (у серпні 2023) право власності на спірну земельну ділянку (кадастровий номер 5321081300:00:002:0088) зареєстровано за територіальною громадою в особі Диканської селищної ради (код ЄДРПОУ 21046503) на підставі, зокрема, наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" від 04.12.2020 №15-ОТГ та акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 04.12.2020 б/н, складеного Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та Диканською селищною радою, тобто було передано спірну земельну ділянку державою у комунальну власність.

Отже, позовна вимога про повернення земельної ділянки спрямована на відновлення порушеного права позивача, та в силу наведених вище норм законодавства, практики Верховного Суду та характеру позову, є негаторним позовом.

Зважаючи на підстави та зміст позову прокурора, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обраний прокурором спосіб захисту (повернення спірної земельної ділянки) відповідає належному способу захисту, призводить до відновлення порушених прав держави в особі Диканської селищної ради, та є ефективним. Отже, позовні вимоги в частині повернення спірної земельної ділянки у розпорядження селищної ради підлягають задоволенню з огляду на таке.

Застосування наслідків недійсності правочину у зв`язку із визнанням його нікчемним, передбачені у Цивільному кодексі України. Підстави для такого визнання є доступними, чіткими, а наслідки їхнього застосування - передбачуваними для сторін правочинів.

Окрім викладеного, колегія суддів звертає увагу на відсутність в даному випадку порушення приписів статті 1 Першого протоколу до Конвенції, з огляду на встановлені судом обставини справи щодо порушення вимог земельного законодавства в частині формування та надання земельної ділянки, оскільки відповідно до усталеної практики Верховного Суду захисту підлягає лише законно набуте право. При цьому Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право, яке захищається судом не є ілюзорним, а особа, яка скаржиться на порушення його або її права на власність, повинна, перш за все, продемонструвати, що таке право існувало ("Pistorova v. the Czech Republic"; "Des Fours Walderode v. the Czech Republic"; "Zhigalev v. Russia"), а посилання на правомірні очікування як складові категорії "майно" можливо за умови якщо вони є законними, спрямованими на реалізацію особою належного їй суб`єктивного права, зумовлені раціональністю сподівань учасників суспільних відносин (див., наприклад рішення у справах "Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium", "Kopecky v. Slovakia", "Belane Nagy v. Hungary " тощо).

Водночас за даною справою зазначені критерії недотримані, а отже, непропорційне та необґрунтоване втручання у мирне володіння земельною ділянкою відповідачами з боку держави відсутнє, оскільки саме дії відповідачів були спрямовані на отримання спірної земельної ділянки в позаконкурентний спосіб.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зобов`язання відповідачів повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області земельної ділянки площею 4,6000 га, кадастровий номер 5321081300:00:002:0088, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області, оскільки договір оренди, на підставі якого земельна ділянка була передана у користування є нікчемним, а відтак відповідачі користується земельною ділянкою за відсутністю на те правових підстав.

Щодо позовних вимог прокурора про скасування державної реєстрації права оренди спірної земельної ділянки колегія апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала висновки про те, що функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Аналогічні висновки викладені, зокрема, в постановах від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 06.07.2022 у справі №914/2618/16. Отже, фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно. Володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані. Тому вимога скасувати державну реєстрацію права не відповідає належному способу захисту. Аналогічна правова позиція щодо скасування права власності, викладена в постанові Верховного Суду від 19.04.2023 у справі №904/7803/21.

За даною справою прокурор звернувся з позовними вимогами, зокрема, щодо скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди, які не відповідають належному способу захисту прав та інтересів.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Аналогічна правова позиція викладена постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відмову в задоволенні позову в частині вимог про скасування державної реєстрації права оренди.

Окремо колегія вважає за необхідне зазначити, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору оренди землі господарський суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неналежний суб`єктний склад учасників справи, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, з огляду на таке.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач самостійно визначає предмет, підстави позову, обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, зазначає суб`єктний склад сторін у судовому процесі.

Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно (ч.1 ст. 47 Господарського процесуального кодексу України).

Поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у господарському (судовому) процесі": сторонами в господарському (судовому) процесі є такі її учасники: позивач і відповідач, особи, які вказані у статті 4 Господарського процесуального кодексу України (частина 1 статті 45 цього Кодексу); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі №712/8916/17.

Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Відповідно до частин 1- 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених в частинах 1 та 2 цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Отже саме на позивача покладено обов`язок визначити відповідача/відповідачів у справі. Залучення відповідача/співвідповідача у справі здійснюється лише судом першої інстанції за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання (у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження). У разі спливу зазначених строків та необхідності залучення відповідача до участі у справі на позивача покладається обов`язок довести факт своєї необізнаності щодо необхідності залучення належного відповідача/співвідповідача. Можливість залучення до участі у справі відповідача/співвідповідача в апеляційного суду відсутня. Суд під час розгляду справи повинен вирішувати спір, виходячи зі складу сторін, які визначені позивачем, і не вправі зі своєї ініціативи без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №925/440/18.

У даному випадку позовні вимоги заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Диканської селищної ради заявлені до ОСОБА_1 та Фермерського господарства "В.В.С.".

Законом України від 28.04.2021 №1423-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" Земельний кодекс України доповнено пунктом 24 у розділі X "Перехідні положення", відповідно до якого: З дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; є) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Таким чином, законодавчо визначеним розпорядником спірної земельної ділянки та стороною правочину стала Диканська селищна територіальна громада в особі Диканської селищної ради. Зміни під час провадження у справі в адміністративно-територіальному устрої та перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення позову у разі його обґрунтованості та виконання рішення суду на користь належного суб`єкта (територіальної громади).

У даному випадку, земельна ділянка, яка є предметом спірного договору оренди землі, була переведена з державної у комунальну власність, а отже позивач Диканська селищна рада, як орган, уповноважений представляти власника в орендних правовідносинах, стала її орендодавцем та стороною договору в силу законодавчих приписів.

Також судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що в даному випадку прокурор звернувся до суду з вимогами про визнання недійсним правочину та застосування наслідків його недійсності в особі компетентного органу як сторони правочину, а відповідачем визначив іншу сторону правочину, що відповідає вимогам процесуального законодавства. Отже, висновки місцевого господарського суду про помилкове визначення суб`єктного складу сторін у справі є необґрунтованими та такими, що призвели до ухвалення помилкового рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Щодо доводів прокурора про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права здійснивши роз`єднання позовів, судова колегія апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15.03.2021 у справі №910/16077/20 зауважив, що питання порядку застосування положень п.2 ч.5 ст.174 ГПК України у системному співвідношенні з нормами ст.173 ГПК України, якою визначено правила об`єднання і роз`єднання позовів, вже було предметом дослідження Верховного Суду у справі №902/434/19, і судом була висловлена така позиція.

Частиною 1 ст. 173 ГПК України встановлено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Отже, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Однорідними можуть вважатися позовні заяви, пов`язані однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим самим позивачем до одного і того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного і того самого відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.04.2019 у справі №914/2191/18.

За замістом ч. 1 ст. 173 ГПК України порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги (1) не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.

Крім того, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у ч.1 ст.173 ГПК України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах 4, 5 вказаної статті.

Водночас, слід також виходити з того, що приписи частини 6 статті 173 Господарського процесуального кодексу України суд має право застосувати як у разі дотримання позивачем правил об`єднання позовних вимог, так і у випадку їх порушення. І вчинення відповідної процесуальної дії є дискрецією господарського суду, яка застосовується (або не застосовується) ним за власним переконанням та з урахуванням конкретних обставин справи. Отже, визначальною умовою для роз`єднання позовних вимог є та обставина, що таке роз`єднання сприятиме виконанню завдання господарського судочинства.

В даному випадку, Господарський суд Полтавської області, керуючись власним переконанням та з урахуванням конкретних обставин справи роз`єднав однакові позовні вимоги, що на думку суду апеляційної інстанції не було необхідним, проте цей факт не вплинув на вирішення даного спору по суті.

Таким чином, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судом апеляційної інстанції обставин та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги. Оскільки місцевий господарський суд при розгляді даної справи неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, що призвело до необґрунтованої відмови у позові з підстав неналежного суб`єктного складу учасників справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, а позов слід задовольнити частково - з наведених вище підстав.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення не відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, а тому наявні підстави для його скасування та прийняття нового рішення у справі про часткове задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина 2 статті 277 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга заступника керівника Полтавської обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 у справі №917/1706/23 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.

За змістом частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини дев`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на те, що спір у цій справі виник із неправильних дій першого відповідача, то судовий збір покладається пропорційно розміру задоволених позовних вимог та вимог апеляційної скарги на нього.

Керуючись статтями ст.ст. 269, 270, п.2 ст. 275, ст.277, ст.ст. 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 у справі №917/1706/23 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позовні вимоги заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Диканської селищної ради задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 09.04.2001 Шишацьким РВ УМВС України в Полтавській області) та Фермерське господарство "В.В.С." (38040, Полтавська область, Шишацький район, село Гоголеве, вул. Гоголя, 1А, код ЄДРПОУ 40492995) повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області (код ЄДРПОУ 21046503) земельну ділянку площею 4,6000 га, кадастровий номер 5321081300:00:002:0088, що розташована за межами населеного пункту на території Балясненської сільської ради Диканського району Полтавської області.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (38040, Полтавська область, Миргородський район, село Гоголеве, РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 09.04.2001 Шишацьким РВ УМВС України в Полтавській області) на користь Полтавської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910060, адреса: 36000, Полтавська область, місто Полтава, вулиця 1100-Річчя Полтави, будинок 7, р/р № UA 118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, МФО 820172) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2684,00 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 4026,00 грн.

Доручити Господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 28.03.2024

Головуючий суддя О.А. Істоміна

Суддя О.О. Радіонова

Суддя О.І. Терещенко