Постанова
від 20.03.2024 по справі 917/1708/23
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2024 року м. Харків Справа № 917/1708/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Радіонова О.О., суддя Істоміна О.А. , суддя Лакіза В.В.

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Є.В.

за участю представників сторін:

прокурор - Горгуль Н.В., службове посвідчення №072883 від 01.03.2023

від позивача - не з`явились

від відповідача 1 - не з`явились

від відповідача 2 - не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційної скарги Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури (вх. №71 П/3) на рішення Господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 у справі №917/1708/23 (повний текст складено та підписано 14.12.2023 у м.Полтава) суддя Сірош Д.М.

за позовом Заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області, смт. Диканька, Полтавська область в інтересах держави в особі Диканської селищної ради, смт. Диканька, Полтавська область

до відповідача-1 ОСОБА_1 , с.Гоголеве, Миргородський район, Полтавська область

до відповідача-2 Фермерське господарство "В.В.С.", с.Гоголеве, Шишацький район, Полтавська область,

про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Диканської селищної ради звернувся з позовом №51-4137вих23 від 17.08.2023 до ОСОБА_1 та Фермерського господарства "В.В.С.", в якому просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 21,9975 га, кадастровий номер 5321084000:00:003:0508, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років; скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 5321084000:00:003:0508, площею 21,9975 га, що розташована за межами населених пунктів на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області (№ запису 18249250); зобов`язати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 09.04.2001 Шишацьким РВ УМВС України в Полтавській області) та Фермерське господарство "В.В.С." (АДРЕСА_1, 38040, код ЄДРПОУ: 40492995) повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області земельну ділянку площею 21,9975 га, кадастровий номер 5321084000:00:003:0508, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначає, що ураховуючи вимоги статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у земельних торгах (аукціоні). Проте, відповідно до інформації, наданої Головним управлінням Дежгеокадастру у Полтавській області за № 10-16-0.3-4998/2-19, ОСОБА_1 в період з 2014 до 2016 рік на території колишніх Диканського та Шишацьких районів Полтавської області ГУ Держземагенства у Полтавській області (правонаступник ГУ Держгеокадастру у Полтавській області) передано в оренду 36 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства та, відповідно, укладено 36 договорів оренди землі, з них, на території колишнього Диканського району, до одержання земельних ділянок, які є предметом цього позову, передано 5 земельних ділянок, а саме:

1) кадастровий номер 5321084100:00:002:0163 площею 6,9741 га розташована на території Нелюбівської сільської ради (наказ №5009-СГ від 02.12.2014);

2) кадастровий номер 5321084100:00:002:0164 площею 2,2645 га розташована на території Нелюбівської сільської ради (наказ №5013-СГ від 02.12.2014);

3) кадастровий номер 5321084100:00:006:0264 площею 3,4799 га розташована на території Нелюбівської сільської ради (наказ №5014-СГ від 02.12.2014);

4) кадастровий номер 5321085800:00:001:0090 площею 12,4000 га розташована на території Чапаєвської сільської ради (наказ №5010-СГ від 02.12.2014);

5) кадастровий номер 5321084100:00:005:0063 площею 14,6692 га розташована на території Нелюбівської сільської ради (наказ №5022-СГ від 02.12.2014);

На території колишнього Шишацького району передано 25 земельних ділянок, а саме:

1) кадастровий номер 5325786000:00:031:0085 площею 4,0901 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №2194/0/75- 15-СГ від 05.10.2015);

2) кадастровий номер 5325782000:00:002:0035 площею 5,4164 га розташована на території Жоржівської сільської ради (наказ №2187/0/75-15-СГ від 05.10.2015);

3) кадастровий номер 5325782000:00:002:0036 площею 12,2104 га розташована на території Жоржівської сільської ради (наказ №2191/0/75-15-СГ від 05.10.2015);

4) кадастровий номер 5325786000:00:023:0035 площею 16,5247 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №530/0/75-15-СГ від 23.07.2015);

5) кадастровий номер 5325781600:00:004:0477 площею 0,1134 га розташована на території Гоголівської сільської ради (наказ №518/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

6) кадастровий номер 5325781600:00:002:0337 площею 43,0357 га розташована на території Гоголівської сільської ради (наказ №519/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

7) кадастровий номер 5325783800:00:019:0022 площею 29,9497 га розташована на території Пришибської сільської ради (наказ №516/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

8) кадастровий номер 5325786000:00:024:0059 площею 18,6141 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №523/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

9) кадастровий номер 5325783800:00:019:0021 площею 16,0001 га розташована на території Пришибської сільської ради (наказ №513/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

10) кадастровий номер 5325783000:00:002:0034 площею 12,9227 га розташована на території Жоржівської сільської ради (наказ №529/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

11) кадастровий номер 5325781600:00:005:0515 площею 10,0000 га розташована на території Гоголівської сільської ради (наказ №520/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

12) кадастровий номер 5325781600:00:005:0514 площею 9,6971 га розташована на території Гоголівської сільської ради (наказ №521/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

13) кадастровий номер 5325780500:00:023:0063 площею 9,6468 га розташована на території Великобузівської сільської ради (наказ №512/0/75-15 -СГ від 29.07.2015);

14) кадастровий номер 5325781600:00:005:0516 площею 8,9000 га розташована на території Гоголівської сільської ради (наказ №517/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

15) кадастровий номер 5325782000:00:002:0033 площею 8,7929 га розташована на території Жоржівської сільської ради (наказ №527/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

16) кадастровий номер 5325786000:00:021:0069 площею 5,9000 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №522/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

17) кадастровий номер 5325783800:00:019:0020 площею 5,0002 га розташована на території Пришибської сільської ради (наказ №515/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

18) кадастровий номер 5325782000:00:003:0097 площею 3,8615 га розташована на території Жоржівської сільської ради (наказ №528/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

19) кадастровий номер 5325786000:00:021:0070 площею 3,4899 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №525/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

20) кадастровий номер 5325786000:00:033:0071 площею 2,0867 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №526/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

21) кадастровий номер 5325786000:00:023:0036 площею 0,6002 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №524/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

22) кадастровий номер 5325781600:00:004:0476 площею 0,4502 га розташована на території Гоголівської сільської ради (наказ №514/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

23) кадастровий номер 5325786000:00:034:0045 площею 1,6834 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №7804-СГ від 12.10.2016);

24) кадастровий номер 5325782000:00:002:0037 площею 4,9703 га розташована на території Жоржівської сільської ради (наказ №7800-СГ від 12.10.2016);

25) кадастровий номер 5325786000:00:033:0070 площею 3,9289 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №7806-СГ від 12.10.2016).

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру фізичних та юридичних осіб- підприємців 19.05.2016 здійснено державну реєстрацію юридичної особи - фермерського господарства "В.В.С.", ідентифікаційний код 40492995, засновниками та кінцевими бенефіціарними власниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_1 .

Як зазначає прокурор, ОСОБА_1 , скориставшись правом на отримання земельної ділянки для створення фермерського господарства, всупереч вимогам статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, повторно отримав земельну ділянку площею 21,9975 га для ведення фермерського господарства на території Диканського району Полтавської області без участі у земельних торгах та при зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з клопотаннями про затвердження проектів землеустрою та надання земель в оренду не вказав про створене вже фермерське господарство, засновником якого є останній та члени його сім`ї.

Проте, ураховуючи, що на момент прийняття оскаржуваного наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та укладення договору оренди ОСОБА_1 вже отримав значну кількість земельних ділянок та створив і зареєстрував фермерське господарство "В.В.С.", в якому є одним із засновників, отримання ним спірної земельної ділянки мало відбутися на конкурентних засадах за результатами проведення земельних торгів (аукціону) з продажу права оренди. Тобто, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області під час розгляду поданого клопотання та вирішення питання надання в оренду земель на пільгових умовах не надав належної оцінки обставинам і умовам, зазначених у клопотанні ОСОБА_1 та перевірки наявності раніше переданих останньому земель для ведення фермерського господарства та реєстрації фермерського господарства "В.В.С".

Крім того, у поданій до ГУ Держземагенства у Полтавській області (правонаступник ГУ Держгеокадастру у Полтавській області) заяві (клопотанні) від 26.08.2014 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, орієнтовною площею 21,9975 га, не обґрунтовано бажаний для отримання розмір земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності створюваного фермерського господарства. Разом з цим, у клопотанні та доданому до нього документах не вказано кількість членів фермерського господарства, наявність у них права на безоплатне одержання землі та не міститься доказів про наявність сільськогосподарської техніки та інших засобів обробітку землі.

Отже, договір оренди землі від 19.10.2016 укладено з порушенням Земельного кодексу України та Закону України "Про фермерське господарство", що є підставою для визнання його недійсним.

Крім того, прокурор з метою поновлення порушених інтересів держави, ефективним способом захисту визначив звернення з позовною вимогою про скасування державної реєстрації земельних ділянок, зокрема, 5321084000:00:003:0508 та повернення їх (її) законному власнику, яким є Диканська селищна рада Полтавської області.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 23.08.2023, зокрема, суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, постановив справу розглядати у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 12.09.2023 (у справі №917/1520/23) суд роз`єднав позовні вимоги Заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Диканської селищної ради до ОСОБА_1 та Фермерського господарства "В.В.С." про визнання недійсними договорів оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельних ділянок та виділив в самостійне провадження (т. 1, а.с.88-91).

Суд дійшов висновку, що сумісний розгляд заявлених позивачем вимог перешкоджатиме встановленню всіх обставин справи, з`ясуванню спірних правовідносин сторін та суттєво утруднить вирішення спору, оскільки позов подано на підставі шести договорів оренди, кожен з яких має окреме коло фактичних обставин спору та доказів, які необхідно буде дослідити окремо, здійснити аналіз кожного окремого договору, надати їм правову оцінку.

З огляду на те, що позивачем порушено правила об`єднання вимог, а саме об`єднано вимоги про визнання недійсними шістьох договорів оренди земельних ділянок, суд дійшов висновку про необхідність роз`єднання в порядку статті 173 Господарського процесуального кодексу України позовних вимог, виділивши їх в самостійні провадження.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.12.2023 у справі №917/1708/23 у позові відмовлено повністю (т.1, а.с.145-149).

Відповідні висновки місцевого господарського суду з посиланням на положення статей 22, 31, 93, 123, 124, 134, Земельного кодексу України, статей 16, 202, 215, Цивільного кодексу України мотивовані тим, що предметом позову у даній справі є, зокрема, вимога прокурора про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 , проте прокурором визначено відповідачем лише одну сторону цього правочину - ОСОБА_1 . У зв`язку із тим, що суд позбавлений повноважень самостійно вирішувати питання про залучення до участі співвідповідача, місцевий господарський суд дійшов висновку про неналежний суб`єктний склад учасників справи, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім того, суд зазначив про те, що станом на момент укладення договору оренди земельної ділянки (19.10.2016) Диканська селищна рада не була розпорядником земельної ділянки площею 21,9975 га, кадастровий номер 5321084000:00:003:0508, що розташована за межами населених пунктів на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області.

Диканська селищна рада також не є правонаступником Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, відповідно, до неї не перейшли права та обов`язки суб`єкта, якому вони належали раніше.

Матеріали справи не містять, а сторонами не доведено наявності у Диканської селищної ради права розпорядження спірною земельною ділянкою на момент вчинення правочину. У зв`язку із цим, суд дійшов висновку про відмову у позові в частині визнання недійсним договору оренди землі у зв`язку відсутністю доказів порушення прав позивача станом на 19.10.2016.

Окрім викладеного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки та зобов`язання ОСОБА_1 повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області земельну ділянку площею площею 21,9975 га, кадастровий номер 5321084000:00:003:0508, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області, як похідних від основної про визнання недійсним договору оренди землі від 19.10.2016.

Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, 04.01.2024 Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою №15/1-7921ВИХ-23 від 29.12.2023, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 року у справі №917/1708/23 та ухвалити нове, яким задовольнити позов прокурора. Судові витрати відшкодувати на користь Полтавської обласної прокуратури за рахунок відповідача. Справу розглядати за участі представника Харківської обласної прокуратури. Про час та результати розгляду апеляційної скарги повідомити сторони, Полтавську та Харківську обласні прокуратури.

Підставами скасування рішення Господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 року у справі №917/1708/23 прокурор вважає наступні обставини:

- господарським судом першої інстанції не були з`ясовані обставини, якими обґрунтовані позовні вимоги. Зокрема, з посиланням на правові позиції Великої Палати Верховного Суду прокурор зазначив про таке: відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів; з урахуванням вимог ст. ст. 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", ст. ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах; після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства;

- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо суб`єктного складу сторін у цій справі, що призвело на думку скаржника, до прийняття незаконного рішення про відмову у задоволенні позову, з огляду на те, що на час подання прокурором позову у серпні 2023 року власником та розпорядником спірної земельної ділянки є Диканська селищна рада, а сама земельна ділянка є об`єктом комунальної власності; відповідно до чинного законодавства орендодавцем та стороною договору оренди стає новий власник земельної ділянки, договір оренди не припиняє свою дію і новий власник набуває статусу орендодавця разом із належними орендодавцю за договором правами і обов`язками. Отже, за наведених обставин, саме Диканська селищна рада має право на звернення до суду з вимогами щодо визнання недійсним договору оренди землі, який прийнято та укладено із перевищенням наданих законом повноважень та які порушують інтереси держави; у даному випадку спір стосується земельних правовідносин, де встановлені прокурором порушення закону можуть бути усунуті лише шляхом подання відповідного позову прокурором в інтересах органу, який є власником земельної ділянки;

- суд першої інстанції порушив норми процесуального права. На думку прокурора, суд першої інстанції, роз`єднавши позовні вимоги штучно створив шість проваджень, що на думку скаржника, не стало наслідком досягнення процесуальної економії. Вказане суттєво ускладнило виконання процесуальних прав та обов`язків учасників справи, призвело до судової тяганини, поклало додаткові витрати з оскарження судових рішень. Відтак, Господарським судом Полтавської області позовні вимоги Диканської окружної прокуратури роз`єднані у порушення ст.2, ч. 6 ст. 173 ГПК України.

Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.01.2024 року сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Радіонова О.О., суддя Істоміна О.А., суддя Лакіза В.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2024, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 у справі №917/1708/23. Встановлено учасникам справи строк до 24.01.2024 року включно, для подання відзиву на апеляційну скаргу. Запропоновано учасникам справи в строк до 21.01.2024 включно надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності), з доказами надсилання їх копії та доданих до них документів іншим учасникам справи. Призначено справу до розгляду на "06" березня 2024 р. о 10:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №131. Витребувано матеріали справи №917/1708/23 із Господарського суду Полтавської області.

05.02.2024 за вх. №1792 з Господарського суду Полтавської області надійшли матеріали справи №917/1708/23.

07.02.2024 через систему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 , адвоката Шведенка П.Ю. надійшов відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого останній просить суд продовжити строк та прийняти відзив на апеляційну скаргу; відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, рішення суду першої інстанції залишити без змін (а.с. 196-200).

Судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частин 1, 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження; відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Статтею 118 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч.1 ст.119 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини другої вказаної статті встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом, відбувається за заявою заявника і суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 було встановлено учасникам справи строк до 24.01.2024 року включно, для подання відзиву на апеляційну скаргу (а.с. 186-188).

Згідно наявного в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення з штрихкодовим ідентифікатором №0600243501951 (т.1 а.с.195), копія ухвали Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 була отримана 1-им відповідачем - ОСОБА_1 - 23.01.2024.

Проте, представником 1-го відповідача надіслано відзив засобами електронного зв`язку через систему "Електронний суд" лише 07.02.2024, тобто після закінчення встановленого строку. За змістом відзиву на апеляційну скаргу не вбачається наведення 1-им відповічем обґрунтованих причин пропуску строку для подання відзиву на апеляційну скаргу.

В п. 1 резолютивної частини відзиву на апеляційну скаргу 1-ий відповідач лише просить продовжити строк та прийняти відзив на апеляційну скаргу без обґрунтування причин такого пропуску.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для продовження встановленого процесуального строку для подання відзиву на апеляційну скаргу, у зв`язку з чим відповідно до частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України залишає відзив без розгляду, як такий, що поданий після закінчення встановленого судом процесуального строку.

01.03.2024 через систему «Електронний суд» від Диканської окружної прокуратури надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№3102), за змістом яких останній просить суд долучити дане пояснення щодо апеляційної скарги та врахувати при розгляді справи №917/1708/23 по суті; позов Диканської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «В.В.С.» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки задовольнити у повному обсязі (а.с. 201-205).

Прокуратура, ознайомившись з доводами відповідача у відзиві на позовну заяву, вважає, що вони є безпідставними, необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам законодавства.

Судова колегія апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2024, зокрема, було запропоновано учасникам справи в строк до 21.01.2024 включно надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності).

10.01.2024 документ доставлено до електронного кабінету Диканської окружної прокуратури Полтавської області, що підтверджується довідкою Східного апеляційного господарського суду про доставку електронного листа (т. 1, а.с.191).

Оскільки відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено судовою колегією апеляційної інстанції без розгляду, як такий, що поданий після закінчення встановленого судом процесуального строку, відповідно додаткові пояснення Диканської окружної прокуратури у справі (які за своїм змістом є відповіддю на відзив на апеляційну скаргу) судом апеляційної інстанції не розглядаються.

05.03.2024 через підсистему "Електронний суд" від представника ОСОБА_1 адвоката Шведенка Павла Юрійовича надійшли додаткові пояснення (вх. №3234), в яких заявник просить долучити до матеріалів справи наступні документи: копію рішення Диканської селищної ради №60 від 12.12.2023 "Про продовження терміну дії договорів оренди укладених між гр. ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області від 19.10.2016", копію додаткової угоди від 12.12.2023 до договору оренди землі № б/н від 19.10.2016 (а.с. 212-217).

Заявник посилається на те, що дані документи були отримані стороною відповідача після проголошення судового рішення (04.12.2023), а тому останній не мав можливості долучити їх у якості доказів під час розгляду справи Господарським судом Полтавської області. На його думку, вище вказані документи підтверджують відсутність спірних відносин щодо земельної ділянки між ОСОБА_1 та Диканською селищною радою.

Стосовно вказаних додаткових пояснень (додаткових доказів) судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини 2, 3 статті 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. (частини 4 та 5 статті 80 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч.8 ст.80 ГПК України)

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини 1-3 статті 269 ГПК України).

Таким чином, надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції, без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції, буде вважатися порушенням положень статей 80, 269 ГПК України.

Наведені положення Господарського процесуального кодексу України пов`язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи". При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14, від 01.07.2021 у справі №46/603.

Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - відповідач). Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16.

При цьому, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому статтею 269 ГПК України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.09.2021 у справі №922/2187/20.

Отже, документи складені після прийняття судом оскаржуваного рішення, в силу приписів статті 269 ГПК України, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції до уваги в якості доказу.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 залучено до участі у справі №917/1708/23 Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (36039, Полтавська область, місто Полтава, вулиця Затишна, будинок 23, код ЄДРПОУ 39767930) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів. Зобов`язано прокурора направити на адресу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області копію позовної заяви та доданих документів, копію апеляційної скарги та доданих документів, докази направлення надати суду до 18.03.2024 (включно). Встановлено третій особі строк до 18.03.2024 (включно) для надання суду письмових пояснень щодо заявленого предмету спору та поданої апеляційної скарги (копії вказаних документів направити іншим учасникам провадження у справі). Оголошено перерву в судовому засіданні до "20" березня 2024 р. о 10:30 год.

15.03.2024 через підсистему «Електронний суд» Диканською окружною прокуратурою Полтавської області на виконання вимог ухвали Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 подано до апеляційного господарського суду докази на підтвердження направлення на адресу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області копії позовної заяви та доданих документів, копії апеляційної скарги та доданих документів.

19.03.2024 через підсистему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 адвоката Шведенка П.Ю. надійшли додаткові письмові пояснення, за змістом яких останній просить суд долучити до справи дані пояснення; оголосити перерву до розгляду по суті касаційної скарги у показовій справі №917/1707/23; розгляд вищевказаних клопотань проводити без участі сторони відповідача.

Колегія суддів не вбачає підстав для оголошення перерви в даному судовому засіданні, керуючись приписами ст.216 ГПК України.

Прокурор у судовому засіданні 20.03.2024 просив задовольнити апеляційну скаргу.

Позивач, відповідачі та третя особа у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, своїм правом на участь у суді апеляційної інстанції не скористались.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю інших учасників справи.

Відповідно до вимог статей 222, 223 ГПК України судом під час розгляду даної справи було здійснено повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу та складено протокол судового засідання.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши прокурора, розглянувши апеляційну скаргу та матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, наказом Головного управління Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області від 03.10.2014 №3778-сг ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків НОМЕР_1 ) надано дозвіл на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 21,9975 га земель сільськогосподарського призначення державної власності із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, розташованої в адміністративних межах Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області (т. 1, а.с. 19).

За результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 30.09.2016 про надання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 12.10.2016 №7748-СГ передано ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства земельну ділянку площею 21,9975 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Надеждинської сільської ради Полтавської області (т.1, а.с.21 зворот.бік).

Зазначений наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області прийнятий на підставі клопотання та доданих до нього документів ОСОБА_1 (т.1, а.с.14).

19.10.2016 на підставі зазначеного наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 уклали договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства щодо земельної ділянки площею 21,9975 га, кадастровий номер 5321084000:00:003:0508, що розташована за межами населених пунктів на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років (т. 1, а.с. 29 зворт. бік -32).

Вказаний договір оренди землі пройшов державну реєстрацію та 21.12.2016 внесено відповідний запис щодо права оренди до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, що підтверджується інформаційною довідкою з реєстру (т. 1, а.с. 59).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області видано наказ про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність, серія та номер 15-ОТГ, виданий 04.12.2020 та відповідно до акту приймання - передачі б/н від 04.12.2020 спірну земельну ділянку передано в комунальну власність Диканської селищної ради.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек в період з 2014 до 2016 рік на території колишніх Диканського та Шишацьких районів Полтавської області ГУ Держземагенства у Полтавській області (правонаступник ГУ Держгеокадастру у Полтавській області) передано в оренду 36 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства та, відповідно, укладено 36 договорів оренди землі, з них, на території колишнього Диканського району, до одержання земельних ділянок, які є предметом цього позову.

Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 19.05.2016 здійснено державну реєстрацію юридичної особи - фермерського господарства "В.В.С.", ідентифікаційний код 40492995, номер запису: 15831020000000403 засновниками та кінцевими бенефіціарними власниками якого є ОСОБА_2 (16.05.2016 - керівник), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_1 . Види діяльності: 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний), 01.13 Вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів, 49.41 Вантажний автомобільний транспорт, 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві (т. 1, а.с. 69-75).

Таким чином, ОСОБА_1 , скориставшись правом на отримання земельної ділянки для створення фермерського господарства, всупереч вимогам статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, повторно отримав земельні ділянки загальною площею 123,6305 га для ведення фермерського господарства на території Диканського району Полтавської області без участі у земельних торгах та при зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з клопотаннями про затвердження проектів землеустрою та надання земель в оренду не вказав про створене вже фермерське господарство засновником якого є останній та члени його сім`ї.

Однак, враховуючи, що на момент прийняття оскаржуваних наказів ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та укладення договорів оренди ОСОБА_1 вже отримав значну кількість земельних ділянок та сворив і зареєстрував фермерське господарство «В.В.С.», в якому є одним із засновників, отримання ним вищевказаних земельних ділянок мало відбутися на конкурентних засадах за результатами проведення земельних торгів (аукціону) з продажу права оренди. Тобто, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області під час розгляду поданих клопотань та вирішення питання надання в оренду земель на пільгових умовах не надано належної оцінки обставинам і умовам, зазначених у клопотаннях ОСОБА_1 та перевірки наявності раніше переданих останньому земель для ведення фермерського господарства та реєстрації фермерського господарства «В.В.С.».

На необхідність дотримання процедури, визначеної ч.ч. 1,7 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство», для отримання земельної ділянки з метою створення та ведення фермерського господарства вказує Верховний Суд України в постановах від 03.02.2016 у справі №6-2902цс15, від 11.05.2016 справа №6-2903цс15 та від 18.05.2016 у справі №6-248цс16 та Верховний Суд у постанові від 07.03.2018 у справі №911/436/17.

Вищенаведені обставини стали підставою звернення Заступника керівника окружної прокуратури Полтавської області з даним позовом до Господарського суду Полтавської області.

Предметом позову в цій справі є вимога Заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Диканської селищної ради про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 21,9975 га, кадастровий номер 5321084000:00:003:0508, що розташована за межами населених пунктів на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області; скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки ОСОБА_1 та зобов`язання ОСОБА_1 та Фермерського господарства "В.В.С." повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області земельну ділянку.

Спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини (ч. 3 ст. 30 ГПК України).

З огляду на те, що спірні земельні ділянки знаходяться на території колишнього Диканського району Полтавської області, вказаний спір підсудний Господарському суду Полтавської області.

Щодо обґрунтування підстав представництва прокурором інтересів держави, судова колегія апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

На прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках та в порядку, що визначені законом (п.3 ст. 131-1 Конституції України).

Вимогами частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження: звернутися до суду з позовом (заявою, поданням); вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи; брати участь у розгляді справи; подавати цивільний позов під час кримінального провадження випадках та в порядку, визначених кримінальним процесуальним законом; брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді; з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження (ч. 6 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/99 від 08.04.1999 висловлено правову позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріального або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, прокурор, як особа, яка користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу, самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах або відсутність такого.

Системне тлумачення положень частин 3 - 5 статті 53 ГПК України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Разом з тим, що б інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Як зазначає прокурор, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, виступає Диканська селищна рада Полтавського району Полтавської області.

З метою недопущення підміни органами прокуратури уповноважених суб`єктів, на який у першу чергу покладено обов`язки вживати заходів щодо усунення виявлених порушень, Диканська окружна прокуратура повторно листом від 11.04.2023 №51-1945ВИХ-23 поінформувала Диканську селищну раду про виявлені порушення вимог земельного законодавства при передачі в оренду земельних ділянок та запропоновано, як розпоряднику вказаних земельних ділянок, самостійно вжити заходи до усунення виявлених порушень, у томц числі у судовому порядку (т. 1, а.с. 73-75).

У відповідь, Диканська селищна рада №1346/02.1-33 від 14.04.2023 повідомила, що не має наміру вживати заходів з усунення виявлених Диканською окружною прокуратурою Полтавської області порушень у зв`язку з обмеженим фінансуванням місцевого бюджету видатків на судові витрати (т. 1, а.с. 76).

Диканською окружною прокуратурою Полтавської області було направлено лист №51-3693вих23 від 24.07.2023 повідомлення (в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» до Диканської селищної ради, в якому акцентовано увагу на наявність порушень земельного законодавства при розпорядженні земельними ділянками, наголошено про те, що Диканською окружною прокуратурою підготовлено позовну заяву до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «В.В.С.» про визнання недійсними договорів оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельних ділянок (т. 1, а.с. 76 зворот.бік).

Зважаючи на те, що орган місцевого самоврядування не здійснює належний захист порушених інтересів держави керівник Диканської окружної прокуратури подав даний позов в інтересах Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області.

Вказане вище стало підставою для захисту порушених інтересів держави прокуратурою шляхом представництва в суді, оскільки при наявності порушень інтересів держави та бездіяльності органу, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, прокурором встановлена наявність визначених статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" підстав для представництва інтересів держави шляхом звернення з даною позовною заявою до господарського суду.

На підставі вище наведеного та наявних в матеріалах справи доказів, а також аргументів прокурора, наведених ним у позові, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для звернення прокурора з даним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Спірні правовідносини регулюються Цивільним Кодексом України Господарським кодексом України, Земельним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», Закону України "Про фермерське господарство".

Приписами статті 22 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) унормовано, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) (ст. 31 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам (ч.ч.1-2 ст. 93 Земельного кодексу України).

Згідно зі статті 124 вказаного Кодексу, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статті 122 Земельного кодексу України, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частиною другою та третьою статті 134 Земельного кодексу України.

Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва (ч.ч.2,3 ст. 134 Земельного кодексу України).

Проте, на момент укладення договору в силу законодавчих змін Земельний кодекс України вже унеможливлював позаконкурсне набуття землі для ведення фермерського господарства.

Частинами другою та третьою статті 123 та частинами другою та третьою статті 134 Земельного кодексу України встановлено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, статтею 123 Земельного кодексу України врегульований загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Окрім того, відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України також Законом України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 №973-IV та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону).

У спірних правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц).

Частинами першою та другою статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній станом на момент прийняття оскаржуваного наказу та укладення спірного договору) визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (ст. 8 вищевказаного Закону).

Таким чином, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації (ст. 5 Закону ).

Згідно зі статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на момент подання Відповідачем заяви) для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статті 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

При вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального щодо до статті 123 Земельного кодексу України.

За змістом статей 1, 7, 8 вказаного Закону, заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частини 1 статті 7 Земельного кодексу України відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом з тим, відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

В даному випадку в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що звертаючись до органу державної влади із заявою про отримання земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 обґрунтовано розмір земельної ділянки, яку просив передати йому в оренду, з урахуванням можливості її обробітку. Також не надано доказів, що ОСОБА_1 надавалися пояснення та докази щодо перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що право на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України, мають тільки громадяни України, які відповідно до Закону України "Про фермерське господарство" можуть його створити. Після державної реєстрації фермерське господарство як юридична особа має право на отримання земельних ділянок на конкурентних засадах у порядку, визначеному законом.

Особливості надання земельних ділянок для фермерського господарства полягають у тому, що така земельна ділянка може бути надана на пільгових умовах, поза межами загального порядку, який передбачає таке набуття прав лише на конкурентних засадах, виключно фізичній особі.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

У той же час, з урахуванням вимог статей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, Верховного Суду від 13.06.2023 у справі №908/1445/20, від 07.06.2023 у справі №922/3737/19, від 14.03.2023 у справі №922/1974/19, від 07.03.2023 у справі №922/3108/19.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 протягом 2014-2016 років неодноразово вже реалізував своє право на безоплатне отримання земельних ділянок (поза конкурсом) для ведення фермерського господарства, отримав в оренду земельні ділянки державної власності для ведення фермерського господарства на підставі договорів оренди землі, що не заперечується останнім під час розгляду даного спору.

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованими посилання прокурора на те, що Головне Держгеокадастру у Полтавській області не провело належної перевірки та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, про що свідчить факт повторного звернення для отримання земельної ділянки у спрощеному порядку, з метою обходу обов`язкової процедури - земельних торгів. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Отже, ОСОБА_1 не мав правомірних (справедливих) сподівань на отримання землі в оренду поза конкурсом, адже останньому вже надавались в оренду (поза конкурсом) земельні ділянки саме для ведення фермерського господарства, про що свідчить інформаційна довідка від 04.08.2022 №306576782 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо цієї фізичної особи, а також наявні в матеріалах справи накази Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 12.10.2016 №7749-ГС, №7752-СГ, №7748-СГ, №7750-СГ, №7751-СГ та укладені на їх підставі договори оренди землі від 19.10.2016 (т. 1, а.с. 20 зворот. бік - 23).

Враховуючи наведене, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що набувач спірних земельних ділянок не міг законно набути право користування ними. Натомість він набув зазначене право в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного, однак юридичне оформлення права користування землею стало можливим у результаті прийняття органом державної влади низки рішень, які не є такими. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №917/1416/19.

Отже, дослідивши підстави і порядок отримання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки в оренду, створення цією особою фермерського господарства до одержання такої земельної ділянки, судова колегія апеляційної інстанції встановила обставини повторного звернення ОСОБА_1 для отримання спірної земельної ділянки за позаконкурсною процедурою, що свідчить про порушення у наведеному випадку встановленої законом процедури набуття права оренди на спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом частин першої та третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України, зокрема, передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (стаття 216 Цивільного кодексу України).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.ч.1,2 ст. 228 Цивільного кодексу України).

Неконкурентне надання землі у користування не відповідає принципам справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, передбачених частинами 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України, договір оренди земельної ділянки, укладений без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою, відповідно до частин 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Окрім того, колегія суду звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі №922/1832/19 зазначено, якщо існує зловживання громадянином такими пільговими умовами, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен не допустити надання йому земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, однак якщо і орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування не перешкоджає такому зловживанню, то ці особи (громадянин та відповідний орган) створюють незаконні передумови для отримання громадянином земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, а правочин, укладений за наслідками таких діянь, спрямований на отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, то він відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України є нікчемним.

Нікчемність правочину має місце не в наслідок повторного отримання спірної земельної ділянки, а у зв`язку з отриманням її всупереч імперативним вимогам Земельного кодексу України про неможливість такого отримання в позаконкурсному порядку (постанова Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №922/1130/23).

Оскільки спірний договір оренди за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці 2 частини 2 статті 134 ЗК України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір згідно з частинами 1 та 2 статті 228 ЦК України є нікчемним. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.10.2023 у справі №916/2319/22.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц звертала увагу, що якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

У даному випадку, спірний договір оренди землі від 19.10.2016 укладено між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області без дотримання конкурентних засад за відсутності для цього підстав, визначених частиною другою статті 134 Земельного кодексу України, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, такий договір згідно з частинами першою та другою статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що позовна вимога прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 19.10.2016 задоволенню не підлягає, оскільки такий правочин є нікчемним в силу положень частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 09.08.2023 у справі №922/1832/19, від 10.01.2024 у справі №922/1130/23, які підлягають у відповідності до вимог ч. 4 ст.236 ЦК України врахуванню судом апеляційної інстанції у відповідній (релевантній) частині.

Щодо позовних вимог прокурора в частині зобов`язання ОСОБА_1 та Фермерського господарства "В.В.С." повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області земельну ділянку площею земельну ділянку площею 21,9975 га, кадастровий номер 53210884000:00:003:0508, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області шляхом підписання акту прийому-передачі, колегія суддів зазначає таке.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Аналігочна правовова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 11.10.2023 у справі №927/864/21.

Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі №916/3156/17).

У разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (ч.ч.1,2 ст.216 Цивільного кодексу України).

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону у разі недійсності правочину. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15.

У разі, якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, і таке майно залишається у набувача, то позов про визнання правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності правочину є ефективним способом захисту. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.01.2024 у справі №908/1445/20, від 21.11.2023 у справі №908/423/20.

Враховуючи, що за результатами апеляційного перегляду даної справи судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що спірний договір оренди землі від 19.10.2016 є недійсним (нікчемним), то він не породжує правових наслідків, крім пов`язаних з його недійсністю, а тому користування (зайняття) відповідачами земельною ділянкою є незаконним, без встановлених законом підстав.

За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна. Права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.01.2023 у справі №924/820/21, в якій, у свою чергу, врахований висновок Великої Палати Верховного Суду (постанова від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц), серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина 2 статті 152 ЗК України).

Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Отже, звернутись з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі №922/1832/19.

Як вбачається з позовних вимог у даній справі №917/1708/23, метою звернення прокурора до суду з відповідним позовом є повернення відповідній територіальній громаді земельних ділянок, які фактично не вибували з комунальної власності, а були передані в оренду з порушенням вимог чинного законодавства. Тобто, за своїм змістом та спрямованістю даний позов є негаторним, тобто позовом власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Негаторний позов має на меті усувати триваючі порушення правомочностей позивача, а не ті, що мали місце в минулому; тобто, вдаючись до такого способу захисту, позивач захищається від порушень, що мають місце на час звернення із позовом, та від відповідного порушника. Триваючий характер правопорушення та наявність його в момент подання позову є однією з умов звернення з негаторною вимогою. Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 04.10.2023 у справі №910/6205/22.

Отже, відсутність у орендаря правових підстав для користування земельною ділянкою (користування землею на підставі нікчемного договору) свідчить про те, що він володіє нею незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном. Тому позов прокурора про повернення земельної ділянки у даному випадку є таким, що спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто негаторним. Аналогічна правова позиція викладена в пункті 5.22 постанови Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 зазначено, що з комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство» можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Хоча земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

За даною справою як вище зазначено, 19.05.2016 здійснено державну реєстрацію юридичної особи - Фермерського господарства "В.В.С.", ідентифікаційний код 40492995, засновниками та кінцевими бенефіціарними власниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та відповідач у даній справі ОСОБА_1 . Проте, спірний договір оренди укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 як фізичною особою 19.10.2016, тобто після створення зазначеного фермерського господарства.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, орендарем є ОСОБА_1 . Водночас, фактичне користування спірною земельною ділянкою здійснюється саме Фермерським господарством "В.В.С.", що не заперечується ОСОБА_1 та підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій, з яких вбачається, що платником орендної плати за землю є фермерське господарство (т. 1, а.с. 103-123).

Наведене свідчить про неправомірність дій відповідачів, спрямованих на набуття земельної ділянки державної форми власності для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, оскільки після державної реєстрації фермерське господарство як юридична особа має право на отримання земельних ділянок на конкурентних засадах у порядку, визначеному законом.

На час звернення з даним позовом (у серпні 2023) право власності на спірну земельну ділянку (кадастровий номер 5321084000:00:003:0508) зареєстровано за територіальною громадою в особі Диканської селищної ради (код ЄДРПОУ 21046503) на підставі, зокрема, наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" від 04.12.2020 №15-ОТГ та акта приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 04.12.2020 б/н, складеного Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та Диканською селищною радою, тобто було передано спірну земельну ділянку державою у комунальну власність.

Отже, позовна вимога про повернення земельної ділянки спрямована на відновлення порушеного права позивача, та в силу наведених вище норм законодавства, практики Верховного Суду та характеру позову, є негаторним позовом.

Зважаючи на підстави та зміст позову прокурора, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обраний прокурором спосіб захисту (повернення спірної земельної ділянки) відповідає належному способу захисту, призводить до відновлення порушених прав держави в особі Диканської селищної ради та є ефективним. Отже, позовні вимоги в частині повернення спірної земельної ділянки у розпорядження селищної ради підлягають задоволенню з огляду на таке.

Застосування наслідків недійсності правочину у зв`язку із визнанням його нікчемним, передбачені у Цивільному кодексі України. Підстави для такого визнання є доступними, чіткими, а наслідки їхнього застосування - передбачуваними для сторін правочинів.

Окрім викладеного, колегія суддів звертає увагу на відсутність в даному випадку порушення приписів статті 1 Першого протоколу до Конвенції, з огляду на встановлені судом обставини справи щодо порушення вимог земельного законодавства в частині формування та надання земельної ділянки, оскільки відповідно до усталеної практики Верховного Суду захисту підлягає лише законно набуте право. При цьому Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право, яке захищається судом не є ілюзорним, а особа, яка скаржиться на порушення його або її права на власність, повинна, перш за все, продемонструвати, що таке право існувало ("Pistorova v. the Czech Republic"; "Des Fours Walderode v. the Czech Republic"; "Zhigalev v. Russia"), а посилання на правомірні очікування як складові категорії "майно" можливо за умови якщо вони є законними, спрямованими на реалізацію особою належного їй суб`єктивного права, зумовлені раціональністю сподівань учасників суспільних відносин (див., наприклад рішення у справах "Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium", "Kopecky v. Slovakia", "Belane Nagy v. Hungary " тощо).

Водночас за даною справою зазначені критерії недотримані, а отже, непропорційне та необґрунтоване втручання у мирне володіння земельною ділянкою відповідачами з боку держави відсутнє, оскільки саме дії відповідачів були спрямовані на отримання спірної земельної ділянки в позаконкурентний спосіб.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зобов`язання відповідачів повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області земельної ділянки площею 21,9975 га, кадастровий номер 5321084000:00:003:0508, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області, оскільки договір оренди, на підставі якого земельна ділянка була передана у користування є нікчемним, а відтак відповідачі користуються земельною ділянкою за відсутністю на те правових підстав.

Стосовно позовних вимог прокурора про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 5321084000:00:003:0508, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області (№запису 18249250), судова колегія апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала висновки про те, що функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Аналогічні висновки викладені, зокрема, в постановах від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 06.07.2022 у справі №914/2618/16. Отже, фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно. Володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані. Тому вимога скасувати державну реєстрацію права не відповідає належному способу захисту. Аналогічна правова позиція щодо скасування права власності, викладена в постанові Верховного Суду від 19.04.2023 у справі №904/7803/21 (пункт 6.44).

За даною справою прокурор звернувся з позовними вимогами, зокрема, щодо скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди, які не відповідають належному способу захисту прав та інтересів.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Аналогічна правова позиція викладена постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відмову в задоволенні позову в частині вимог про скасування державної реєстрації права оренди.

Судова колегія також звертає увагу на те, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору оренди землі господарський суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неналежний суб`єктний склад учасників справи, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, з огляду на таке.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач самостійно визначає предмет, підстави позову, обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, зазначає суб`єктний склад сторін у судовому процесі.

Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно (ч.1 ст. 47 Господарського процесуального кодексу України).

Поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у господарському (судовому) процесі": сторонами в господарському (судовому) процесі є такі її учасники: позивач і відповідач, особи, які вказані у статті 4 Господарського процесуального кодексу України (частина 1 статті 45 цього Кодексу); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі №712/8916/17.

Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Відповідно до частин 1- 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених в частинах 1 та 2 цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Таким чином, на позивача покладено обов`язок визначити відповідача/відповідачів у справі. Залучення відповідача/співвідповідача у справі здійснюється лише судом першої інстанції за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання (у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження). У разі спливу зазначених строків та необхідності залучення відповідача до участі у справі на позивача покладається обов`язок довести факт своєї необізнаності щодо необхідності залучення належного відповідача/співвідповідача. Можливість залучення до участі у справі відповідача/співвідповідача в апеляційного суду відсутня. Суд під час розгляду справи повинен вирішувати спір, виходячи зі складу сторін, які визначені позивачем, і не вправі зі своєї ініціативи без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №925/440/18.

У даному випадку позовні вимоги заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Диканської селищної ради заявлені до ОСОБА_1 та Фермерського господарства "В.В.С.".

Судова колегія зазначає, що Законом України від 28.04.2021 №1423-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" Земельний кодекс України доповнено пунктом 24 у розділі X "Перехідні положення", відповідно до якого: З дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; є) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Таким чином, законодавчо визначеним розпорядником спірної земельної ділянки та стороною правочину стала Диканська селищна територіальна громада в особі Диканської селищної ради. Зміни під час провадження у справі в адміністративно-територіальному устрої та перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення позову у разі його обґрунтованості та виконання рішення суду на користь належного суб`єкта (територіальної громади).

У даному випадку, земельна ділянка, яка є предметом спірного договору оренди землі, була переведена з державної у комунальну власність, а отже позивач Диканська селищна рада, як орган, уповноважений представляти власника в орендних правовідносинах, стала її орендодавцем та стороною договору в силу законодавчих приписів.

Також судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що в даному випадку прокурор звернувся до суду з вимогами про визнання недійсним правочину та застосування наслідків його недійсності в особі компетентного органу як сторони правочину, а відповідачем визначив іншу сторону правочину, що відповідає вимогам процесуального законодавства. Отже, висновки місцевого господарського суду про помилкове визначення суб`єктного складу сторін у справі є необґрунтованими та такими, що призвели до ухвалення помилкового рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Стосовно доводів прокурора про те, що місцевий господарський суд порушив норми процесуального права, оскільки не встановив, що роз`єднання позовів сприятиме виконанню завдань господарського судочинства, а тому відсутня визначальна умова для застосування частини 6 статті 173 ГПК України, судова колегія апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Верховний Суд у складі колегії суддів КГС у постанові від 15 березня 2021 року у справі №910/16077/20 зауважив, що питання порядку застосування положень п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України у системному співвідношенні з нормами ст. 173 ГПК України, якою визначено правила об`єднання і роз`єднання позовів, вже було предметом дослідження Верховного Суду у справі №902/434/19, і судом була висловлена така позиція.

Частиною 1 ст. 173 ГПК України встановлено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Отже, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Однорідними можуть вважатися позовні заяви, пов`язані однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим самим позивачем до одного і того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного і того самого відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.04.2019 у справі №914/2191/18.

За замістом ч. 1 ст. 173 ГПК України порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги (1) не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.

Крім того, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у ч. 1 ст. 173 ГПК України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах 4, 5 вказаної статті.

Водночас, слід також виходити з того, що приписи частини 6 статті 173 ГПК України суд має право застосувати як у разі дотримання позивачем правил об`єднання позовних вимог, так і у випадку їх порушення. І вчинення відповідної процесуальної дії є дискрецією господарського суду, яка застосовується (або не застосовується) ним за власним переконанням та з урахуванням конкретних обставин справи. Отже, визначальною умовою для роз`єднання позовних вимог є та обставина, що таке роз`єднання сприятиме виконанню завдання господарського судочинства.

В даному випадку, Господарський суд Полтавської області, керуючись власним переконанням та з урахуванням конкретних обставин справи роз`єднав однакові позовні вимоги, що на думку суду апеляційної інстанції не було необхідним, проте цей факт не вплинув на вирішення даного спору по суті.

Таким чином, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судом апеляційної інстанції обставин та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги. Оскільки місцевий господарський суд при розгляді даної справи неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, що призвело до необґрунтованої відмови у позові з підстав неналежного суб`єктного складу учасників справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, а позов слід задовольнити частково - з наведених вище підстав.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення не відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому наявні підстави для його скасування та прийняття нового рішення у справі про часткове задоволення позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга заступника керівника Полтавської обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 у справі №917/1708/23 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

24.02.2022 Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

На даний час такий стан продовжений Указом Президента України №49/2024 від 05.02.2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в України», затвердженого Законом України від 06.02.2024 №3564-IX - до 14.05.2024.

Відповідно до ст.26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням та продовженням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд апеляційної інстанції був вимушений вийти за межі строку розгляду апеляційної скарги, встановленого ч.1 ст.273 ГПК України.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до вимог ст.129 ГПК України. Керуючись статтями ст.ст. 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 у справі №917/1708/23 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 у справі №917/1708/23 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги Заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Диканської селищної ради задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 09.04.2001 Шишацьким РВ УМВС України в Полтавській області) та Фермерське господарство "В.В.С." (38040, Полтавська область, Шишацький район, село Гоголеве, вул. Гоголя, 1А, код ЄДРПОУ 40492995) повернути у комунальну власність в розпорядження Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області (код ЄДРПОУ 21046503) земельну ділянку площею 21,9975 га, кадастровий номер 5321084000:00:003:0508, що розташована за межами населених пунктів на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

4. Стягнути зі ОСОБА_1 (38040, Полтавська область, Миргородський район, село Гоголеве, РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 09.04.2001 Шишацьким РВ УМВС України в Полтавській області) на користь Полтавської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910060, адреса: 36000, Полтавська область, місто Полтава, вулиця 1100-Річчя Полтави, будинок 7, реєстраційний рахунок №UA 118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, МФО 820172) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2684,00 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 4026,00 грн.

5. Доручити Господарському суду Полтавської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів через Східний апеляційний господарський суд з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 29.03.2024.

Головуючий суддя О.О. Радіонова

Суддя О.А. Істоміна

Суддя В.В. Лакіза

Дата ухвалення рішення20.03.2024
Оприлюднено02.04.2024
Номер документу118000885
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —917/1708/23

Ухвала від 22.04.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Зуєв В.А.

Ухвала від 15.04.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Зуєв В.А.

Постанова від 20.03.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Радіонова Олена Олександрівна

Постанова від 20.03.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Радіонова Олена Олександрівна

Ухвала від 06.03.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Радіонова Олена Олександрівна

Ухвала від 09.01.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Радіонова Олена Олександрівна

Рішення від 04.12.2023

Господарське

Господарський суд Полтавської області

Сірош Д.М.

Рішення від 04.12.2023

Господарське

Господарський суд Полтавської області

Сірош Д.М.

Ухвала від 21.11.2023

Господарське

Господарський суд Полтавської області

Сірош Д.М.

Ухвала від 28.09.2023

Господарське

Господарський суд Полтавської області

Сірош Д.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні