Постанова

від 12.06.2024 по справі 917/1708/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

?

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 917/1708/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників:

прокуратури - Колодяжна А.В.;

позивача - не з'явився;

відповідача 1 - не з'явився;

відповідача 2 - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "В.В.С." та ОСОБА_1

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 (у складі колегії суддів: Радіонова О.О. (головуючий), Істоміна О.А., Лакіза В.В.) у справі

за позовом заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Диканської селищної ради

до: 1. ОСОБА_1 ,

2. Фермерського господарства "В.В.С."

про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Заступник керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Диканської селищної ради (далі - Позивач) у позові до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , Відповідач 1) та Фермерського господарства "В.В.С." (далі - Відповідач 2) просить визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 21,9975 га, кадастровий номер 5321084000:00:003:0508, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області від 19.10.2016; скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки Відповідача 1 на спірну земельну ділянку; зобов`язати Відповідачів повернути у комунальну власність в розпорядження Позивача спірну земельну ділянку (позовні вимоги виділені у окреме провадження ухвалою Господарського суду Полтавської області від 12.09.2023 у справі №917/1520/23).

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги Прокурор зазначає, що згідно з положеннями статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у земельних торгах (аукціоні). Натомість Відповідач 1, скориставшись правом на отримання земельної ділянки для створення фермерського господарства, всупереч зазначеним нормам, повторно отримав земельну ділянку для ведення фермерського господарства на території Диканського району Полтавської області без участі у земельних торгах, а також не вказав при зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про створене фермерське господарство, засновником якого є він та члени його сім`ї.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 у справі № 917/1708/23 у позові відмовлено повністю. Суд дійшов висновку про відмову у позові в частині визнання недійсним договору оренди землі у зв`язку відсутністю доказів порушення прав Позивача станом на момент укладення спірного договору.

В задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки та зобов`язання Відповідача 1 повернути у комунальну власність в розпорядження Позивача спірну земельну ділянку також відмовлено, як у похідних від основної вимоги.

2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 апеляційну скаргу Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 у справі № 917/1708/23 задоволено частково, рішення скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено частково. Зобов`язано Відповідача 1 та Відповідача 2 повернути у комунальну власність в розпорядження Позивача спірну земельну ділянку. В решті позовних вимог відмовлено.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Відповідачі просять Суд скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду у справі № 917/1708/23 від 20.03.2024 та залишити в силі рішення Господарського суду Полтавської області від 04.12.2023.

Подані матеріали визнані Судом достатніми для касаційного розгляду на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.2. Скаржники стверджують про відсутність правопорушення в діях Відповідача 1 у зв`язку з укладанням спірних договорів оренди в жовтні 2016 після входу до складу засновників ФГ в травні 2016, адже, на думку Скаржників, первинне волевиявлення щодо вступу в спірні правовідносини мало місце 06.08.2014, після чого розпочалась переддоговірна стадія правовідносин, яка не має часових обмежень.

У цьому контексті, на думку Скаржників, судом не враховано правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц про те, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не мають жодних обов`язків одна одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.

Крім того, не врахований висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 910/16771/19 та від 25.05.2018 у справі №914/1744/17 про те, що переддоговірні відносини між сторонами з приводу розбіжностей щодо умов договору оренди землі можуть регулюватися положеннями статей 179, 181, 187 Господарського кодексу України, оскільки, по-перше, це узгоджується з нормами статей 648, 649 Цивільного кодексу України та статті 2 Закону України "Про оренду землі". По-друге, переддоговірні відносини, пов`язані з укладанням договорів оренди земельних ділянок, не врегульовано спеціальними нормами Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі".

3.3. Також Скаржники посилаються на неможливість застосування формалізованого та шаблонного підходу під час вирішення даної справи, а також зауважують, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку Суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

3.4. Суд апеляційної інстанції, за твердженням Скаржників, помилково дійшов висновку про відсутність підстав для врахування додаткових доказів, які були долучені до справи на стадії апеляційного розгляду справи (адже вказані докази мають істотне значення для розгляду даної справи, а отримані вони були вже після проголошення рішення судом першої інстанції).

3.5. У відзиві на касаційну скаргу Прокурор просить залишити її без задоволення, а постанову Східного апеляційного суду від 20.03.2024 у справі № 917/1708/23 без змін. Прокурор зазначає, що у касаційній скарзі Скаржники не обґрунтували необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, не вказали чітко норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття такого судового рішення та номер справи, не наведено сам висновок і змістовно не обґрунтовано необхідність відступлення від нього.

4. Обставини, встановлені судами

4.1. Наказом Головного управління Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області від 03.10.2014 № 3778-сг ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 21,9975 га земель сільськогосподарського призначення державної власності із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, розташованої в адміністративних межах Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області.

За результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 30.09.2016 про надання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 12.10.2016 №7748-СГ йому передано в оренду для ведення фермерського господарства земельну ділянку площею 21,9975 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Надеждинської сільської ради Полтавської області.

Зазначений наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області прийнятий на підставі клопотання та доданих до нього документів Відповідача 1.

19.10.2016 на підставі зазначеного наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 уклали договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства щодо земельної ділянки площею 21,9975 га, кадастровий номер 5321084000:00:003:0508, що розташована за межами населених пунктів на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області строком на 7 років.

Вказаний договір оренди землі пройшов державну реєстрацію та 21.12.2016 внесено відповідний запис щодо права оренди до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, що підтверджується інформаційною довідкою з реєстру.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області видано наказ про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність, серія та номер 15-ОТГ, виданий 04.12.2020 та відповідно до акту приймання - передачі б/н від 04.12.2020 спірну земельну ділянку передано в комунальну власність Диканської селищної ради.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек в період з 2014 до 2016 рік на території колишніх Диканського та Шишацьких районів Полтавської області ГУ Держземагенства у Полтавській області (правонаступник ГУ Держгеокадастру у Полтавській області) передано в оренду 36 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства та, відповідно, укладено 36 договорів оренди землі, з них, на території колишнього Диканського району, до одержання земельних ділянок, які є предметом цього позову, передано 5 земельних ділянок, а саме:

1) кадастровий номер 5321084100:00:002:0163 площею 6,9741 га розташована на території Нелюбівської сільської ради (наказ №5009-СГ від 02.12.2014);

2) кадастровий номер 5321084100:00:002:0164 площею 2,2645 га розташована на території Нелюбівської сільської ради (наказ №5013-СГ від 02.12.2014);

3) кадастровий номер 5321084100:00:006:0264 площею 3,4799 га розташована на території Нелюбівської сільської ради (наказ №5014-СГ від 02.12.2014);

4) кадастровий номер 5321085800:00:001:0090 площею 12,4000 га розташована на території Чапаєвської сільської ради (наказ №5010-СГ від 02.12.2014);

5) кадастровий номер 5321084100:00:005:0063 площею 14,6692 га розташована на території Нелюбівської сільської ради (наказ №5022-СГ від 02.12.2014);

На території колишнього Шишацького району передано 25 земельних ділянок, а саме:

1) кадастровий номер 5325786000:00:031:0085 площею 4,0901 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №2194/0/75- 15-СГ від 05.10.2015);

2) кадастровий номер 5325782000:00:002:0035 площею 5,4164 га розташована на території Жоржівської сільської ради (наказ №2187/0/75-15-СГ від 05.10.2015);

3) кадастровий номер 5325782000:00:002:0036 площею 12,2104 га розташована на території Жоржівської сільської ради (наказ №2191/0/75-15-СГ від 05.10.2015);

4) кадастровий номер 5325786000:00:023:0035 площею 16,5247 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №530/0/75-15-СГ від 23.07.2015);

5) кадастровий номер 5325781600:00:004:0477 площею 0,1134 га розташована на території Гоголівської сільської ради (наказ №518/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

6) кадастровий номер 5325781600:00:002:0337 площею 43,0357 га розташована на території Гоголівської сільської ради (наказ №519/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

7) кадастровий номер 5325783800:00:019:0022 площею 29,9497 га розташована на території Пришибської сільської ради (наказ №516/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

8) кадастровий номер 5325786000:00:024:0059 площею 18,6141 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №523/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

9) кадастровий номер 5325783800:00:019:0021 площею 16,0001 га розташована на території Пришибської сільської ради (наказ №513/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

10) кадастровий номер 5325783000:00:002:0034 площею 12,9227 га розташована на території Жоржівської сільської ради (наказ №529/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

11) кадастровий номер 5325781600:00:005:0515 площею 10,0000 га розташована на території Гоголівської сільської ради (наказ №520/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

12) кадастровий номер 5325781600:00:005:0514 площею 9,6971 га розташована на території Гоголівської сільської ради (наказ №521/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

13) кадастровий номер 5325780500:00:023:0063 площею 9,6468 га розташована на території Великобузівської сільської ради (наказ №512/0/75-15 -СГ від 29.07.2015);

14) кадастровий номер 5325781600:00:005:0516 площею 8,9000 га розташована на території Гоголівської сільської ради (наказ №517/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

15) кадастровий номер 5325782000:00:002:0033 площею 8,7929 га розташована на території Жоржівської сільської ради (наказ №527/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

16) кадастровий номер 5325786000:00:021:0069 площею 5,9000 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №522/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

17) кадастровий номер 5325783800:00:019:0020 площею 5,0002 га розташована на території Пришибської сільської ради (наказ №515/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

18) кадастровий номер 5325782000:00:003:0097 площею 3,8615 га розташована на території Жоржівської сільської ради (наказ №528/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

19) кадастровий номер 5325786000:00:021:0070 площею 3,4899 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №525/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

20) кадастровий номер 5325786000:00:033:0071 площею 2,0867 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №526/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

21) кадастровий номер 5325786000:00:023:0036 площею 0,6002 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №524/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

22) кадастровий номер 5325781600:00:004:0476 площею 0,4502 га розташована на території Гоголівської сільської ради (наказ №514/0/75-15-СГ від 29.07.2015);

23) кадастровий номер 5325786000:00:034:0045 площею 1,6834 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №7804-СГ від 12.10.2016);

24) кадастровий номер 5325782000:00:002:0037 площею 4,9703 га розташована на території Жоржівської сільської ради (наказ №7800-СГ від 12.10.2016);

25) кадастровий номер 5325786000:00:033:0070 площею 3,9289 га розташована на території Яресківської сільської ради (наказ №7806-СГ від 12.10.2016).

Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 19.05.2016 здійснено державну реєстрацію юридичної особи - фермерського господарства "В.В.С.", ідентифікаційний код 40492995, номер запису: 15831020000000403 засновниками та кінцевими бенефіціарними власниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та Відповідач 1. Види діяльності: 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний), 01.13 Вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів, 49.41 Вантажний автомобільний транспорт, 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві.

Як стверджує Прокурор, ОСОБА_1 , скориставшись правом на отримання земельної ділянки для створення фермерського господарства, всупереч вимогам статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, повторно отримав земельні ділянки загальною площею 123,6305 га для ведення фермерського господарства на території Диканського району Полтавської області без участі у земельних торгах та при зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з клопотаннями про затвердження проектів землеустрою та надання земель в оренду не вказав про створене вже фермерське господарство засновником якого є останній та члени його сім`ї.

Прокурор також посилається на те, що на момент прийняття оскаржуваних наказів ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та укладення договорів оренди ОСОБА_1 вже отримав значну кількість земельних ділянок та створив і зареєстрував фермерське господарство "В.В.С.", в якому є одним із засновників, отримання ним вищевказаних земельних ділянок мало відбутися на конкурентних засадах за результатами проведення земельних торгів (аукціону) з продажу права оренди. Тобто, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області під час розгляду поданих клопотань та вирішення питання надання в оренду земель на пільгових умовах не надано належної оцінки обставинам і умовам, зазначених у клопотаннях ОСОБА_1 та не вчинено перевірки наявності раніше переданих останньому земель для ведення фермерського господарства та реєстрації фермерського господарства "В.В.С.".

Вищенаведені обставини стали підставою звернення Прокурора з даним позовом до Господарського суду Полтавської області.

Предметом позову в цій справі є вимога Прокурора, заявлена в інтересах держави в особі Позивача, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 19.10.2016 щодо земельної ділянки площею 21,9975 га, кадастровий номер 5321084000:00:003:0508, що розташована за межами населених пунктів на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області; скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки ОСОБА_1 та зобов`язання Відповідачів повернути у комунальну власність в розпорядження Позивача спірну земельну ділянку.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.3. У межах справи спірним питанням є правомірність договору оренди земельної ділянки, наданої для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів у випадку неодноразової реалізації такого права.

Конкурентний спосіб набуття прав на земельну ділянку державної чи комунальної власності врегульовано статтею 134 Земельного кодексу України, частиною другою якої передбачено перелік випадків, коли такі земельні ділянки або права на них не підлягають продажу на земельних торгах і до яких належала передача громадянам земель для ведення фермерського господарства.

Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів" (далі - Закон № № 1012-VIII), який набув чинності 03.04.2016, було внесено зміни до частини другої статті 134 Земельного кодексу України шляхом викладення абзацу шістнадцятого в такій редакції: "передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва".

Отже, з 03.04.2016 земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

5.4. При цьому статтею 123 Земельного кодексу України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування у тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться, який застосовується до передачі в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Цим порядком визначено вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; заборонено компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлені загальні підстави для відмови у наданні такого дозволу.

5.5. Своєю чергою відносини, пов`язані з діяльністю фермерських господарств, регулюються також приписами Закону України від 19.06.2003 № 973-IV "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга, четверта статті 7 Закону України "Про фермерське господарство").

5.6. Спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

Отже, при вирішенні питання щодо вимог про законність рішення відповідного органу щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства та дійсність договорів, укладених на підставі таких рішень, застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство", як спеціальний щодо статті 123 Земельного кодексу України.

5.7. За змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, відповідний орган (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки відповідний орган повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної або комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Вказаний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

5.8. Водночас Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц вказала, що з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Якщо із заявою про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства звернулася фізична особа, яка раніше отримала земельну ділянку для ведення фермерського господарства і створила таке фермерське господарство до звернення із цією заявою, то підстави для ототожнення такої фізичної особи з раніше створеним фермерським господарством відсутні. Отже, відсутні і підстави вважати суб`єктом спірних правовідносин раніше створене фермерське господарство. Такий висновок узгоджується і з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 27.03.2019 у справі № 376/331/16-ц).

Крім того, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №621/2501/18, від 15.01.2020 у справі №627/1351/18 наведено висновок про те, що після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства.

5.9. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.02.2024 у справа №917/1173/22 звертав увагу на деякі аспекти розмежування оспорюваного та нікчемного правочину, зокрема, як такого, що порушує публічний порядок.

Так, Велика Палата Верховного Суду в пунктах 71- 73 постанови від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 Цивільного кодексу України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпіp по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №469/3134/19.

З огляду на викладене Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.02.2024 у справі №917/1173/22 з метою визначення судами нікчемних правочинів, які порушують публічний порядок (в контексті заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади), наголосив на необхідності достеменного встановлення судом того, чи існують певні законодавчо визначені обставини, за наявності яких такий правочин загалом може бути укладено, але з порушеннями такого законодавства (недійсний правочин) чи укладення такого правочину неможливе за будь-яких обставин (нікчемний правочин) як такого, що порушує публічний порядок.

5.10. Змінами до частини другої статті 134 Земельного кодексу України, внесеними Законом № 1012-VIII, який набув чинності з 03.04.2016, земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

При цьому положеннями пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1012-VIII визначено, що фізичні та юридичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність або користування земельних ділянок державної та комунальної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями частини другої статті 134 Земельного кодексу України, що виключаються цим Законом.

Наведене свідчить про помилковість висновків апеляційного господарського суду про те, що оспорюваний договір оренди землі, є нікчемним, оскільки відповідно до встановлених фактичних обставин справи ОСОБА_1 отримав дозвіл на розробку проекту землеустрою до набрання чинності Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів", тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, а доводи касаційної скарги щодо застосування вказаної норми частково обґрунтовані. Однак обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) один раз чи більше не є очевидними і встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства. Таким чином, спірний договір оренди є оспорюваним.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09.04.2024 у справі №629/6198/21 та від 21.05.2024 у справі №622/1061/21, який колегія суддів відповідно до частини четвертої статті 300 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне врахувати.

5.11. Частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами першою, другою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).

5.12. Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга) тощо.

5.13. Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України).

5.14. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого Позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

5.15. Частинами першою і другою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону у разі недійсності правочину.

У разі, якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, і таке майно залишається у набувача, то позов про визнання правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності правочину є ефективним способом захисту.

5.16. Як свідчить аналіз оскаржуваної постанови, апеляційний господарський суд встановив, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази саме того, що, звертаючись до органу державної влади із заявою про отримання земельної ділянки в оренду, ОСОБА_1 було обґрунтовано розмір такої ділянки з урахуванням можливості її обробки, а також того, що ОСОБА_1 надавалися пояснення та докази щодо перспективи діяльності фермерського господарства, зокрема щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

Крім того, суд встановив, що ОСОБА_1 протягом 2014-2016 років неодноразово вже реалізував своє право на безоплатне отримання земельних ділянок (поза конкурсом) для ведення фермерського господарства, отримавши в оренду земельні ділянки державної власності для ведення фермерського господарства на підставі договорів оренди землі, що визнано останнім під час розгляду даного спору та не спростовується у касаційній скарзі.

Таким чином, врахувавши встановлені судом апеляційної інстанції ключові для цієї справи обставини, Верховний Суд вважає, що повторна реалізація громадянином ( ОСОБА_1 ) права на отримання земельної ділянки з метою створення нового фермерського господарства без проведення земельних торгів є порушенням порядку, встановленого нормами статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України та спеціальними нормами статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду він мав можливість використати лише один раз. У зв`язку із цим, наявні підстави для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер 5321084000:00:003:0508, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області від 19.10.2016, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (Диканською селищною радою) та ОСОБА_1 .

Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у справах №917/1795/23 та №917/1710/23, з аналогічними до справи №917/1708/23 предметом, підставами позову та учасниками справи.

5.17. Верховний Суд не бере до уваги посилання Скаржників на постанови Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, наведені ними у касаційній скарзі (пункт 3.2. цієї постанови), як підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 вказала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Враховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Отже для розгляду касаційних скарг у межах підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України необхідно встановити, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норму права, всупереч наявним висновкам Верховного Суду щодо застосування такої норми у правовідносинах, які є подібними зі справою, яка розглядається.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/2908/16, на яку у касаційній скарзі посилаються Відповідачі, ухвалена за позовом фізичної особи до Головного управління Держгеокадастру, фізичної особи, районної державної адміністрації про визнання наказу про надання у користування земельної ділянки на умовах оренди протиправним та його скасування, визнання договору оренди землі недійсним і скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки. У вказаній справі Позивач, оспорюючи договір оренди землі, зазначав про порушення його прав на отримання в оренду земельної ділянки Головним управлінням Держгеокадастру та іншою фізичною особою. Позивач стверджував, що, маючи намір отримати в оренду земельну ділянку, виготовив проект землеустрою та технічну документацію щодо земельної ділянки, звернувся до Головного управління Держгеокадастру, проте йому було відмовлено, а спірну ділянку передано іншій особі на підставі заяви, що була подана пізніше від заяви Позивача.

Постанова Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 914/1744/17, на яку посилаються Скаржники, ухвалена за позовом міської ради до товариства про зобов`язання Відповідача із дотриманням вимог статей 123, 124 Земельного кодексу України укласти з міською радою договір оренди землі щодо користування товариством для обслуговування виробничих і складських приміщень; стягнення з товариства на користь міської ради збитків. Позовну заяву обґрунтовано тим, що строк дії укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки закінчився, проте земельну ділянку повернуто не було. Станом на час подання позову міська рада позбавлена можливості скористатися правами власника цієї земельної ділянки, оскільки договір оренди землі не укладено, проте на земельній ділянці, яка є власністю співвласників об`єднання, розміщено будівлі, і власники цих будівель не вчиняють жодних дій щодо їх знесення чи продажу.

У справі № 910/16771/19 розглядався спір за позовом товариства до міської ради про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки. Підставою подання позову у цій справі слугувало порушення міською радою, як орендодавцем, процедури укладення договору оренди земельної ділянки шляхом невчинення належних дій щодо узгодження розбіжностей у тексті договору, недотримання законодавчо визначених строків переддоговірної процедури. Зокрема, Позивач вказував, що викладені у протоколі розбіжностей пропозиції Позивача є прийнятими міською радою, оскільки остання не передавала спір на врегулювання до суду в установлений законом строк.

Тобто, справи на які посилаються Скаржники в обґрунтування підстави оскарження, є змістовно відмінними від справи яка розглядається, правове регулювання у зазначених справах, враховуючи предмет і підстави позову у цих справах, не може бути розцінено як таке, що є застосовним до спірних правовідносин саме у межах доводів Скаржників.

У свою чергу, висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, на який посилаються Скаржники, стосується загальних засад оцінки доказів, не спростовує ключових обставин щодо невідповідності спірного договору вимогам земельного законодавства.

5.18. Верховний Суд також відхиляє і доводи Скаржників про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував додаткові докази. В оскаржуваній постанові, суд апеляційної інстанції зазначив, що не приймає додані Відповідачем додаткові докази - копії рішення Диканської селищної ради №60 від 12.12.2023 "Про продовження терміну дії договорів оренди, укладених між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області від 19.10.2016" та додаткової угоди від 12.12.2023 до договору оренди землі № б/н від 19.10.2016, з огляду на те, що єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи. Документи складені після прийняття судом оскаржуваного рішення, в силу приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції до уваги в якості доказу. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність. У контексті зазначеного суд послався на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14.09.2021 у справі №922/2187/20.

Колегія суддів зауважує, що висновок Верховного Суду, на який посилався суд апеляційної інстанції є усталеним.

Враховуючи принцип процесуальної рівноправності сторін, згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне у відношенні до опонента, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про неврахування наданих Відповідачем додаткових доказів на стадії апеляційного перегляду справи, а доводи Скаржників в цій частині не містять обґрунтувань щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а, по-суті, зводяться лише до незгоди з відповідними процесуальними діями суду.

5.19. Інші доводи касаційної скарги заявлені не в межах підстав касаційного оскарження, не спростовуються вказаних вище обставин, а тому Верховний Суд не вбачає підстав для скасування оскарженої постанови з цих мотивів.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

6.2. Згідно з частиною першою статті 311 Господарського процесуального кодексу України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанову апеляційного господарського суду необхідно скасувати в частині відмови у визнанні недійсним договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 5321084000:00:003:0508, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (Диканською селищною радою) та ОСОБА_1 і прийняти нове рішення в цій частині про задоволення позову.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства "В.В.С." та ОСОБА_1 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі № 917/1708/23 задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі № 917/1708/23 скасувати в частині відмови у задоволенні вимоги щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 21,9975 га, кадастровий номер 5321084000:00:003:0508, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області від 19.10.2016, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (Диканською селищною радою) та ОСОБА_1 .

У цій частині прийняти нове рішення. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 21,9975 га, кадастровий номер 5321084000:00:003:0508, що розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області від 19.10.2016, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (Диканською селищною радою) та ОСОБА_1 .

3. В решті постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі № 917/1708/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко