Рішення

від 28.03.2024 по справі 910/867/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.03.2024Справа № 910/867/24

Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еласт Атом»

до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення 99 101,55 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еласт Атом» (надалі - ТОВ «Еласт Атом») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (надалі - АТ «НАЕК «Енергоатом») про стягнення 99 101,55 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання із оплати отриманого на підставі договору поставки товару №53-121-01-21-10476 від 20.07.2021 товару, у зв`язку з чим позивач заявляє про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 19 957,82 грн. та інфляційних у розмірі 79 143,73 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін.

13.02.2024 до Господарського суду міста Києва від АТ «НАЕК «Енергоатом» надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечив проти позову та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі посилаючись на наявність підстав для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання зобов`язання.

13.02.2024 до Господарського суду міста Києва від ТОВ «Еласт Атом» надійшла відповідь на відзив, в якій позивач надав пояснення стосовно заперечень відповідача, викладених у відзиві, позов підтримав та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

16.02.2024 до Господарського суду міста Києва від АТ «НАЕК «Енергоатом» надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач надав додаткові пояснення стосовно позову, заперечив проти позову та просив відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

20.07.2021 між ТОВ «Еласт Атом» (постачальник) та АТ «НАЕК «Енергоатом» (покупець) укладено договір поставки товару №53-121-01-21-10476 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти і оплатити товар згідно зі специфікацією (невід`ємний додаток № 1 до договору).

Строк поставки товару: липень 2021 (п. 1.2 Договору).

Згідно з п. 3.1 Договору ціна товару, що поставляється за даним договором, 617 044,00 грн., крім того ПДВ 20% 123 408,80 грн. Загальна сума Договору складає 740 452,80 грн.

У п. 3.2 Договору сторони погодили, що оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п. 1.1 договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

На виконання умов Договору, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 740 452,80 грн., що підтверджується видатковими накладними №20 від 03.09.2021 та №21 від 10.09.2021.

В свою чергу, відповідачем сплачено позивачу за отриманий товар грошові кошти у загальному розмірі 344 303,28 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №3483, №3481, №3487 від 15.02.2022, №3835 від 18.02.2022 та №5026 від 01.03.2022.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов`язання із оплати отриманого на підставі Договору товару, у зв`язку з чим позивач заявляє про стягнення 3% річних у розмірі 19 957,82 грн. та інфляційних у розмірі 79 143,73 грн.

Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі, Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (видаткові накладні №20 від 03.09.2021 та №21 від 10.09.2021) підтверджується передача позивачем і прийняття відповідачем товару на підставі Договору на загальну суму 740 452,80 грн.

Наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень №3483, №3481, №3487 від 15.02.2022, №3835 від 18.02.2022 та №5026 від 01.03.2022 підтверджується сплата відповідачем позивачу 344 303,28 грн. за отриманий на підставі Договору товар.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 3.2 Договору, відповідач зобов`язаний був здійснити оплату отриманого за видатковими накладними №20 від 03.09.2021 та №21 від 10.09.2021 товару не пізніше 09.11.2021, проте оплату здійснив 15.02.2022, 18.02.2022 та 01.03.2022 частково, у загальному розмірі 344 303,28 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2022 у справі №910/2635/22 встановлено, що відповідачем несвоєчасно та не в повному обсязі здійснена оплата отриманого на підставі Договору товару, у зв`язку з чим з АТ «НАЕК «Енергоатом» стягнуто на користь ТОВ «Еласт Атом» 3% річних у розмірі 8 998,14 грн. та інфляційні у розмірі 53 961,04 грн.

Також, рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2023 у справі №910/9942/23 встановлено наявність у АТ «НАЕК «Енергоатом» перед АТ «НАЕК «Енергоатом» заборгованості із оплати отриманого на підставі Договору, за видатковими накладними №20 від 03.09.2021 та №21 від 10.09.2021, товару у розмірі 396 149,52 грн.

Вказаними рішеннями, які набрали законної сили та мають преюдиційне значення відносно даного спору, встановлено факт порушення відповідачем строку здійснення оплати поставленого на підставі Договору товару та наявність заборгованості, а відтак такі факти не підлягають повторному доведенню.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем зобов`язання із своєчасної оплати отриманого на підставі Договору товару. Відповідачем факту прострочення виконання зобов`язання не спростовано.

Більш того, станом на момент прийняття даного рішення в матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем заборгованості у розмірі 396 149,52 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, судом встановлено, що відповідач у встановлені Договором строки свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, позивачем нараховані 3% річних у розмірі 19 957,82 грн. за період з 16.05.2022 по 18.01.2024 та інфляційні у розмірі 79 143,73 грн. за період з 01.05.2022 по 31.12.2023.

Суд погоджується із розрахунком позивача та вважає правомірними заявлені до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційні.

У відзиві на позов відповідач вказує на можливість зменшення розміру 3% річних та інфляційних, посилаючись, зокрема, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Так у вказаній постанові Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Зокрема, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних процентів), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Суд відзначає, що такі висновки були зроблені виходячи з того, що у справі №902/417/18 стягувана позивачем з відповідача сума відсотків річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Тобто, можливість зменшення розміру річних була пов`язана з тим, що в договорі сторонами був передбачений інший розмір відсотків річних за порушення грошового зобов`язання ніж передбачений частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, а тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

В той же час, розглядаючи дане питання з позиції викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 суд відзначає, що в дані справі, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, які не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Більш того, на переконання суду, зазначені проценти входять до складу основного боргу, а чинне цивільне законодавство не передбачає можливості суду зменшувати основний борг. Тому не може бути зменшено і розмір процентів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 Цивільного кодексу України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Зазначена норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.

За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов`язань.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Приписи статті 625 Цивільного кодексу України про три проценти річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються в разі, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, не підлягають застосуванню положення ст. 233 Господарського кодексу України щодо зменшення розміру заявлених у даній справі 3% річних та інфляційних.

Стосовно тверджень відповідача про вплив форс-мажорних обставин, суд відзначає, що строк виконання грошового зобов`язання у спірних правовідносинах закінчився ще до введення воєнного стану в Україні, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави вважати, що саме обставини непереборної сили стали причиною порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо своєчасної оплати переданого на підставі Договору товару.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі та стягнення з АТ «НАЕК «Енергоатом» на користь ТОВ «Еласт Атом» 3% річних у розмірі 19 957,82 грн. та інфляційних у розмірі 79 143,73 грн.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Еласт Атом» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» (71504, Запорізька обл., м. Енергодар, вул. Промислова 133; ідентифікаційний код 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Еласт Атом» (03062, м. Київ, вул. Нивська, будинок 4-Г, приміщення №168; ідентифікаційний код 42552474) 3% річних у розмірі 19 957 (дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят сім) грн. 82 коп., інфляційні у розмірі 79 143 (сімдесят дев`ять тисяч сто сорок три) грн. 73 коп. та судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. Видати наказ.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.П. Босий