Рішення

від 29.03.2024 по справі 910/19439/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.03.2024Справа № 910/19439/23За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергобезпека груп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аналітичний центр «Альгіз»

про стягнення 466 689, 99 грн

Суддя Я.А. Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергобезпека груп» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аналітичний центр «Альгіз» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 466 689, 99 грн, з яких: 400 000, 00 грн основний борг, 13 775, 34 грн 3% річних та 52 914, 65 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 525, 526, 530, 610, 612, 625, 1046, 1049, 1050 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором про надання поворотної фінансової допомоги № 17/04-20, від 17.04.2020, в частині своєчасного повернення наданих йому грошових коштів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/19439/23, визнано справу малозначною та її розгляд постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

25.01.2024 від представника позивача, на виконання вимог ухвали, надійшла довідка про рух коштів між позивачем та відповідачем, а також письмове підтвердження що ціна позову не змінилась.

13.03.2023 від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог, з посиланням на те, що договір у редакції, поданій позивачем не укладався та строк повернення грошових коштів ще не настав. Вказує, що доданий до позовної заяви договір не може бути доказом укладання його між сторонами, так як текст договору не містить підписів сторін на сторінках договору, а також не містить відомостей про можливе прошиття договору нитками та засвідчення його підписами сторін. Крім цього, просить поновити строк для подання цього відзиву. Також просить розглядати справу в судовому засіданні з повідомленням сторін та витребувати в позивача для огляду в судовому засіданні оригінал договору.

Що стосується клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Приписами ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Згідно з ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Як зазначено судом вище, ухвалою Господарського суду міста Києва 25.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/19439/23, визнано справу малозначною та її розгляд постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

Одночасно в ухвалі суд, у відповідності до ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, встановив відповідачу строк - протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання суду: обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення або визнання вимог позивача з посиланням на діюче законодавство та з дотриманням приписів статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження в справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02105, місто Київ, вулиця Тампере, будинок 13Б, кімната 410.

Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження в справі від 25.12.2023 був повернутий з відміткою: «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно з пунктами 3, 4, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, враховуючи день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність відповідача за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку (27.01.2024), строк для подання відзиву до 13.02.2024 включно.

Відповідачем направлено до суду відзив засобами поштового зв`язку 11.03.2024, тобто з пропуском строку для подання такого відзиву.

Проте, як убачається з матеріалів справи, представник відповідача фактично отримав ухвалу суду від 25.12.2023 та доступ до матеріалів справи через підсистему Електронний суд 24.02.2024.

Відповідно до ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Слід зазначити, що вирішення питання щодо поновлення строку, відповідно до ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони чи зі своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Частиною четвертою статті 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій, уникаючи як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі № 904/5995/16.

З огляду на наведені у відзиві обставини, беручи до уваги те, що відповідач одночасно із клопотанням про поновлення строку подав відзив на позовну заяву, з метою недопущення порушення права на доступ до правосуддя, враховуючи норми статей 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, а також завдання та основні засади (принципи) господарського судочинства, визначені статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення відповідачу пропущеного строку для подання відзиву на позовну заяву.

Також розглянувши клопотання відповідача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, суд відмовляє в його задоволенні, з огляду на таке.

Так, в ухвалі про відкриття провадження у справі від 25.12.2023 суд врахував що справа є малозначною у розумінні ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, не є складною, характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають розгляду справи у судовому засіданні з викликом сторін, тому призначив розгляд справи в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 6 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

За змістом ч. 5 ст. 12, ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є, зокрема, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними.

Згідно з ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України малозначні справи про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Як убачається із матеріалів позову, в даному випадку ціна позову не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму (466 689, 99 грн), враховуючи категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі визнана судом малозначною. Будь-яких доводів про те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування (або будь-які інші обставини) вимагають виклику сторін у судове засідання, відповідач не навів, з чого суд робить висновок, що заявлене представником відповідача клопотання є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

При цьому суд зазначає, що згідно з ч. 1-3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи не позбавлені права надавати пояснення, докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За змістом указаних приписів закону сторони мають право (і суд надає їм таку можливість) реалізувати всі свої процесуальні права та добросовісно виконати свої обов`язки, передбачені законом з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Окрім того, в поданому відзиві заявлено клопотання про витребування в позивача оригіналу договору, яке мотивоване тим, що останній в редакції, поданій позивачем не укладався та з пам`яті директора ТОВ «Аналітичний центр «Альгіз» строк повернення грошових коштів інший, ніж вказаний в договорі.

Відповідно до ч. 2 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно із ч. 6 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Отже, вказаною нормою процесуального законодавства суду надано право витребування у відповідної особи оригіналу письмового доказу, яке реалізується виходячи із конкретних обставин, а також обґрунтованості заявленого учасником справи клопотання.

У даному випадку, наведені в клопотанні твердження відповідача, не є обґрунтованою підставою для висновку про невідповідність наданих позивачем копій документів їх оригіналам та витребування таких оригіналів судом.

При цьому суд зазначає, що позов та копії усіх документів, що додані до нього 20.12.2023 були направлені позивачем відповідачу, що підтверджується описом вкладення до поштового відправлення № 0103333193110. Окрім того, відповідач чи його представник не були позбавлені можливості ознайомитися з матеріалами справи в Електронному суді чи безпосередньо в приміщенні Господарського суду міста Києва для сформування своєї правової позиції відносно заявлених позовних вимог.

Враховуючи зазначене, оскільки судове засідання в даній справі не проводиться, матеріали справи містять належним чином засвідченні копії доказів належної якості і у суду не має обґрунтованих підстав для сумніву у відповідності поданих позивачем копій доказів оригіналам, клопотання відповідача про витребування оригіналів доказів задоволенню не підлягає.

Відповіді на відзив матеріали справи не містять.

Беручи до уваги наведене вище та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

17.04.2020 між позивачем (надалі - позичкодавець) та відповідачем (надалі - позичальник) укладено договір № 17/04-20 про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до п. 1.1. якого позичкодавець надає позичальнику поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов`язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з п. 2.1. договору, поворотна фінансова допомога надається повністю в національній валюті України в розмірі 400 000, 00 грн без ПДВ. Поворотна фінансова допомога в розмірі 400 000, 00 грн без ПДВ надається позичкодавцем не пізніше ніж через 5 робочих днів з дати підписання даного договору.

Пунктами 2.2. - 2.4. договору сторони визначили, що поворотна фінансова допомога надається позичальнику на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується. Поворотна фінансова допомога надається з дати підписання даного договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника. Поворотна фінансова допомога використовується для потреб позичальника відповідно до цілей його діяльності.

Відповідно до п. 3.1. договору, поворотна фінансова допомога підлягає поверненню не пізніше 31.12.2020.

Повернення грошових коштів здійснюється шляхом перерахування позичальником грошових коштів на поточний рахунок позичкодавця згідно реквізитів зазначених в розділі 9 цього договору (п. 3.2. договору).

Згідно з п. 8.1. договору, останній вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.01.2021, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за договором. Договір може бути розірвано за домовленістю сторін у порядку, передбаченому чинним законодавством.

На виконання умов договору 17.04.2020 позивачем перераховано відповідачу 400 000, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 55 від 17.04.2020.

14.03.2023 позивач звернувся до відповідача з вимогою від 13.03.2023 за вих. № 048, у якій просив виконати зобов`язання за договором та сплатити 400 000, 00 грн основного боргу, 161 588, 98 грн інфляційних втрат, 25 972, 60 грн 3 % річних та 26 761, 64 грн пені, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями накладної від 14.03.2023 та опису вкладення в цінний лист № 0303714438487.

Відповіді на зазначену вище вимогу матеріали справи не містять.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором про надання поворотної фінансової допомоги, в частині своєчасного повернення наданих йому грошових коштів, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 400 000, 00 грн основного боргу, 13 775, 34 грн 3% річних та 52 914, 65 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором позики, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 71 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до п.14.1.257 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Статтею 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За змістом ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами ст. 525, 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Наявними в матеріалах справи документами підтверджується факт перерахування позивачем на рахунок відповідача поворотної фінансової допомоги (відповідно до призначення платежу наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 55 від 17.04.2020, що додане до позовної заяви та довідки № 2301/2301/1612/2024 від 12.01.2024 про рух коштів між позивачем та відповідачем за період з 17.04.2020 по 11.01.2024, що додана на виконання вимог ухвали суду до додаткових пояснень від 25.01.2024 за вх. № 07-11/7434/24) на загальну суму 400 000, 00 грн.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Розкриваючи зміст засад свободи договору у статтях 6 і 627 Цивільного кодексу України, положення вказаних статей визначають, що свобода договору полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів і погодженні умов договору.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, де зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до п. 3.1. договору, поворотна фінансова допомога підлягає поверненню не пізніше 31.12.2020.

Повернення грошових коштів здійснюється шляхом перерахування позичальником грошових коштів на поточний рахунок позичкодавця згідно реквізитів зазначених в розділі 9 цього договору (п. 3.2. договору).

Отже, відповідач мав повернути позивачу отримані грошові кошти за договором до 31.12.2020.

Доказів оплати зазначеної заборгованості матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.

При цьому, суд не приймає доводів відповідача відносно того, що строк повернення коштів не настав, оскільки доказів, які б підтверджували погодження сторонам іншого строку виконання зобов`язання останнім, в порядку передбаченому ГПК України, суду не надано.

Також суд відхиляє доводи відповідача відносно того, що договір в редакції, поданій позивачем не укладався і не може бути доказом укладання його між сторонами, так як текст договору не містить підписів сторін на сторінках договору а також не містить відомостей про можливе прошиття договору нитками та засвідчення його підписами сторін та строк повернення грошових коштів ще не настав, з огляду на таке.

Частинами 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Положеннями ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Отже, правочин, що вчиняється юридичною особою, має бути підписаний від її імені уповноваженою на те особою, а також відповідати волі та волевиявленню такої юридичної особи, яка реалізується через представника, що вчиняє такий правочин.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 та 2 статті 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами ч. 1 та ч. 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Загальноприйнятою є практика, що моментом отримання відповіді у разі укладення договору у формі єдиного документа є момент його підписання, якщо інше не встановлене самим договором чи законом або не випливає із практики ділових відносин між сторонами (постанова Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 922/3783/20).

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно з ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Як вольова дія, правочин є поєднанням волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети (постанова Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-118цс13).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20) зазначено, що «з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності».

У силу різних причин не виключені в цивільному обороті ситуації, за яких примірники одного й того ж договору матимуть відмінні (не ідентичні) редакції.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати застосування, зокрема: парафування (підписання кожної із сторінок договору) з метою забезпечення ідентичності примірників договору; визначення того, який із примірників договору має пріоритет при різних редакціях примірників договору. У разі наявності таких правил в договорі, то саме за їх допомогою має вирішуватися «конкуренція» примірників договору стосовно тих чи інших умов. У випадку, коли сторони не урегулювали в договорі парафування (підписання кожної із сторінок договору) та визначення того, який із примірників договору має пріоритет при різних редакціях примірників договору, то найбільш розумним та прийнятним є висновок, що сторони не домовилися щодо тих умов, які відрізняються і в цьому разі відносини сторін мають регулюватися нормами актів цивільного законодавства (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.05.2022 у справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20).

Так, чинне законодавство України а також договір, укладений між сторонами не містять вимоги щодо засвідчення кожної сторінки такого договору та/або його прошиття з засвідченням підписами сторін.

Поряд з цим, судом встановлено, що на 3-му аркуші договору № 17/04-20 про надання поворотної фінансової допомоги від 17.04.2020 з боку відповідача стоїть підпис директора ТОВ «Аналітичний центр «Альгіз» Сергєєва І.В. та цей підпис скріплений печаткою вказаного товариства. Інші 2 аркуші договору підписів та печаток сторін не мають.

Одночасно, враховуючи, що господарський договір викладається у формі єдиного документа та на підтвердження своїх доводів відповідач зазначав, що договір у редакції наданій позивачем - не укладався, проте доказів у порядку, передбаченому ГПК України не надав, клопотання про призначення експертизи також не заявляв.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Отже, оскільки судом встановлено факт перерахування позивачем відповідачу поворотної фінансової допомоги в розмірі 400 000, 00 грн та неповернення її останнім усупереч умов укладеного між сторонами договору, вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми грошових коштів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 13 775, 34 грн 3% річних за загальний період з 01.01.2021 по 23.02.2022 та 52 914, 65 грн інфляційних втрат за загальний період з січня 2021 року по лютий 2022 року.

Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3 % річних у розмірі 13 775, 34 грн за загальний період з 01.01.2021 по 23.02.2022 , суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також перевіривши розрахунок інфляційних втрат наданий позивачем за загальний період з січня 2021 року по лютий 2022 року в розмірі 52 914, 65 грн, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених сум не надав.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене вище, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 400 000, 00 грн основного боргу, 13 775, 34 грн 3% річних та 52 914, 65 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аналітичний центр «Альгіз» (02105, місто Київ, вулиця Тампере, будинок 13Б, кімната 410, ідентифікаційний код 35454282) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергобезпека груп» (01133, місто Київ, провулок Лабораторний, будинок 1, кімната 244, ідентифікаційний код 37269255) 400 000 (чотириста тисяч) 00 коп. основного боргу, 13 775 (тринадцять тисяч сімсот сімдесят п`ять) грн 34 коп. 3% річних, 52 914 (п`ятдесят дві тисячі дев`ятсот чотирнадцять) грн 65 коп інфляційних втрат та 7 000 (сім тисяч) грн 35 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань