Постанова

від 29.03.2024 по справі 512/905/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3059/24

Справа № 512/905/23

Головуючий у першій інстанції Брюховецький О.Ю.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Савранського районного суду Одеської області від 06 листопада 2023 року про відмову у видачі судового наказу по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 звернулась до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини, щомісячно, починаючи стягнення з 02.11.2023 року і до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою Савранського районного суду Одеської області від 06 листопада 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів відмовлено.

Ухвала суду обґрунтована тим, що заявниця просить суд видати судовий наказ про стягнення із ОСОБА_2 на її користь аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , свідоцтво про народження НОМЕР_1 в розмірі однієї чверті заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, не зазначаючи при цьому верхню межу розміру аліментів не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, що не відповідає вимогам ст. 161 ЦПК України.

Враховуючи наведене, суд на підставі п. 3 ч. 1 ст. 165 ЦПК України відмовив у видачі судового наказу.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Савранського районного суду Одеської області від 06 листопада 2023 року та направити матеріали заяви для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що не зазначення заявником у заяві про видачу судового наказу умови, передбаченої нормою п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України (але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку), не свідчить про те, що заявлена вимога суперечить п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України, та такий підхід суду є проявом надмірного формалізму і порушує право заявниці на доступ до суду.

Скаржник зазначає, що відмова суду першої інстанції у видачі судового наказу у справі без законних на те підстав, є порушенням її конституційних прав в доступі до правосуддя, та порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, із наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини 1 статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у видачі судового наказу.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний розгляд вказаної справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак ухвала суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам.

Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що у видачі судового наказу треба відмовити, оскільки заявницею у вимозі ставиться питання про стягнення аліментів в певній частці, але не менше п`ятдесяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що не передбачено ст. 161 ЦПК України.

Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає за потрібне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини, щомісячно, починаючи стягнення з 02.11.2023 року і до досягнення дитиною повноліття.

Порядок вирішення справ в наказаному провадженні законодавцем визначено вРозділі ІІ «Наказне провадження» ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 183 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Відповідно до п. 4, 5 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано:

- якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;

- заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

Статтею 165ЦПК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у видачі судового наказу, зокрема, згідно з частиною першою цієї статті визначено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо:

1) заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу;

2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;

3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу;

4) наявні обставини, передбачені частиною першоюстатті 186 цього Кодексу;

5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою;

6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ;

7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті;

8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу;

9) заяву подано з порушенням правил підсудності.

Відмовляючи у видачі судового наказу, місцевий суд виходив з того, що у поданій заяві зазначено вимогу, яка не відповідає вимогам ст. 161 ЦПК України.

При цьому колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що посилання заявниці лише на мінімальний розмір аліментів (не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно) суперечить п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України.

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України.

Так, відповідно до положень ч. 2 ст. 182 СК України мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Тобто, мінімальний встановлений законодавством розмір стягуваних аліментів встановлений на рівні 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а тому колегія суддів вважає, що зазначення апелянтом в заяві про видачу судового наказу мінімальної межі стягуваних на утримання дитини аліментів замість зазначення верхньої межі (не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку) не свідчить про невідповідність заяви ОСОБА_1 про видачу судового наказу вимогам ст. 161 ЦПК України, а отже судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про наявність підстав для відмови у видачі судового наказу.

Зважаючи на викладене, вимогу заяви про стягнення встановленого законом мінімального розміру аліментів не можна вважати вимогою, яка не відповідає положенням ст. 161 ЦПК України, як було, зокрема, зазначено судом першої інстанції.

Розмір аліментів встановлений матеріальнимзаконом - СК України,ЦПК України визначено процесуальний порядок розгляду цивільних справ і процесуальний закон не змінює розміру аліментів, визначеногоСК України.

Сам факт звернення із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів без вказівки розміру стягнення вже є достатнім для застосування судом розміру такого в межах п. п. 4, 5 ч.1 ст. 161 СК України.

Лише у разі, якщо заявник вказує розмір стягнення, який перевищує межу, встановлену п. п. 4, 5 ч.1 ст. 161 СК України є підставою для відмови у видачі судового наказу та роз`яснення необхідності звернення до суду в порядку позовного провадження.

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

За вказаних обставин висновок суду першої інстанції про відмову у видачі судового наказу, є помилковим.

Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Таким чином, оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, апеляційний суд на підставі ст. 379 ЦПК України скасовує ухвалу суду першої інстанції і направляє справу для продовження розгляду до Савранського районного суду Одеської області.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Савранського районного суду Одеської області від 06 листопада 2023 року скасувати, справу направити до Савранського районного суду Одеської області для продовження розгляду справи.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова