Рішення

від 25.03.2024 по справі 922/5140/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.2024м. ХарківСправа № 922/5140/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Махлай Б.В.

за участю представників учасників процесу:

прокурора: Гончаренко М.В., службове посвідчення № 077538 від 19.04.23 р.,

першого позивача: Пономаренко В.І., самопредставництво,

другого позивача: не з`явився,

третьої особи: не з`явився,

першого відповідача: не з`явився,

другого відповідача: не з`явився,

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу,

за позовом Керівника Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, м. Харків, в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, місто Київ, Північно-Східного офісу Держаудитслужби, місто Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, місто Харків,

до відповідачів: Харківського квартирно-експлуатаційного управління, місто Харків, Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДВІКС", місто Харків,

про визнання недійсним рішення тендерного комітету, договору, стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Керівник Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Північно-Східного офісу Держаудитслужби до відповідачів, Харківського квартирно-експлуатаційного управління, Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДВІКС», про визнанням недійсними рішення тендерного комітету Харківського квартирно-експлуатаційного управління, оформлене протоколом його засідання від 02.12.2020 № 380, яким вирішено визнати переможцем і акцептувати пропозицію ТОВ «БУДВІКС», визнання недійсним договору про закупівлю товарів № 441 від 17.12.2020, стягнення коштів у розмірі 3 340 000,00 грн.

1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

06 грудня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, залишено позовну заяву Керівника Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону без руху. Надано прокурору строк для усунення недоліків позовної заяви п`ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до суду: - документів, які підтверджують направлення відповідачу, ТОВ «БУДВІКС», копії позовної заяви № 53-3878вих-23 від 24.11.2023 року і доданих до неї документів за адресою: 61058, місто Харків, вулиця Культури, будинок 22-Б, корпус 2, квартира 182; - ідентифікаційного коду Міністерства оборони України в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (код ЄДРПОУ); - відомостей щодо наявності у прокурора, позивачів або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; - належним чином оформлених додатків до позовної заяви, шляхом зазначення на копії письмових документів всіх необхідних відміток, а саме: "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії. 19 грудня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Керівника Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону в інтересах держави до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/5140/23. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/5140/23 підготовче провадження і призначено підготовче засідання. 19 грудня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, відмовлено у задоволенні клопотання Керівника Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону про витребування доказів, що міститься у позові (вх. № 5140/23). 19 лютого 2024 року, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Перший відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався. Як вбачається із довідки про доставку електронного листа засобами системи «Електронний суд», ухвала суду від 19 грудня 2023 року є доставленою 19 грудня 2023 року. Водночас, відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Другий відповідач також своїм правом на подання відзиву у справі не скористався. Як вбачається з трекінгу відправлення за трек номером 0600239260036, ухвала суду від 19 грудня 2023 року є повернутою за датою 27.12.2023 з причиною: «адресат відсутній за вказаною адресою». Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", місцезнаходження юридичної особи належить до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Як унормовано частиною 1, 2, 4 статті 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах. Таким чином, відомості про місцезнаходження другого відповідача, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є офіційним та достовірним підтвердженням зазначеної інформації. Враховуючи наведене вище, господарський суд вважає, що не отримання другим відповідачем кореспонденції, яку господарський суд з дотриманням вимог процесуального закону надіслав за належною адресою, є обставиною, яка зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. На підставі викладеного, відповідач несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі. Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, починається обрахунок визначеного судом процесуального строку на подання відповідачем відзиву на позов.

Приймаючи до уваги, що перший відповідач у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження у справі від 19 грудня 2023 року, а саме до 09.01.2024 року, а другий відповідач - у строк до 11.01.2024, не подали до суду відзиви на позов, а відтак не скористалися наданими їм процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). У пунктах 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України закріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях 7, 13 ГПК України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства. Закон України "Про судоустрій та статус суддів" (пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації сторонами своїх прав, що передбачені ГПК України.

3. ОПИС ПОЗИЦІЇ ПРОКУРОРА, ЩО ВИКЛАДЕНА У ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ

Як зазначено у позовній заяві, Харківським квартирно-експлуатаційним управлінням в електронній системі закупівель опубліковано оголошення стосовно проведення відкритих торгів із закупівлі: «ДК 021:2015:45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація» (ідентифікатор публічної закупівлі UA-2020-09-11-012431-b). Очікувана вартість предмета закупівлі становила 3 917 330,00 грн. Тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано 6 суб`єктами господарювання. Тендерна пропозиція ПП «ЕСКО-БІЛДІНГ» становила 3 902 568,00 грн., а ТОВ «БУДВІКС» - 3 752 361,41 грн. Упродовж аукціону ПП «ЕСКО-БІЛДІНГ» змінено розмір пропозицій та зменшено її до 2 435 000,00 грн., а ТОВ «БУДВІКС» - до 3 340 000,00 грн. Згідно з протоколом засідання тендерного комітету Замовника № 380 від 02.12.2020 року № 380, переможцем торгів визнано ТОВ «БУДВІКС» з ціновою пропозицією у розмірі 3 340 000,00 грн. Замовником (перший відповідачем) укладено з ТОВ «БУДВІКС» договір від 17.12.2020 року № 441 на загальну суму 3 340 000,00 грн. (надалі «Договір»). Як зазначає прокурор, за результатами вивчення інформації з офіційного веб-сайту Антимонопольного комітету України щодо спотворення результатів торгів шляхом вчинення антиконкурентних узгоджених дій встановлено, що рішенням Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 12.07.2023 року № 70/64-р/к у справі № 4/01-168-21 визнано ТОВ «Будвікс» та ПП «Еско-білдінг» винними у вчиненні порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 4 ч. 2 ст. 6 та п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкуретних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки конкурсних пропозицій та участі у відкритих торгах з використанням електронної системи закупівель «Prozorro», проведених КЕВ м. Харкова на закупівлю UA-2020-09-11-012431-b. Рішення Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України оскаржене не було та залишається чинним. На думку прокурора, внаслідок узгодженості поведінки товариств право на укладення договору за результатами торгів одним із учасників (ТОВ «БУДВІКС») одержано не на конкурентних засадах, чим спотворено результати торгів. У зв`язку із вищевикладеним, прокурор просить про визнання недійсним рішення тендерного комітету ХКЕУ, оформленого протоколом його засідання від 02.12.2020 року № 380 на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 3 ст. 228 ЦК України. Також, прокурор просить про визнання недійсним договору про закупівлю товарів № 441 від 17.12.2020 року на цій же підставі та про застосування наслідків недійсності Договору, а саме стягнення коштів у розмірі 3 340 000,00 грн із другого відповідача на користь першого відповідача, а отримані першим відповідачем кошти в дохід держави.

4. ВІДНОСНО ПІДСТАВНОСТІ (ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ) ПРОКУРОРА НА ЗВЕРНЕННЯ ДО СУДУ З ДАНИМ ПОЗОВОМ

За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Отже, обов`язковою передумовою реалізації права на судовий захист в порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом. Відтак, вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, і лише встановивши наявність такого - суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або про відмову у захисті. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Згідно з частиною 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у господарські правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює господарські права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України). У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою (частина 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України). У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті цього Закону). Крім того, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Таким чином, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України надають прокурору право звертатися до суду з позов про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.

На переконання суду, прокурор, звертаючись з даним позовом, обґрунтував порушення інтересів держави, а саме вказав, що порушення законодавства про публічні закупівлі шляхом усунення конкуренції під час проведення тендеру призводять до незабезпечення положень Конвенції ООН проти корупції та підриву авторитету Української держави перед Європейським співтовариством, нівелюють конституційні засади. Порушення вимог Закону України «Про захист економічної конкуренції» нівелює можливість втілення принципів бюджетної системи України щодо економії коштів, призводить до неефективного та неекономного використання бюджетних коштів для придбання товарів, робіт і послуг. Вчинення анти конкурентних узгоджених дій, які спотворюють результати тендеру, призводить до придбання послуги/робіт за рахунок бюджетних коштів за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендеру її видимості. Наслідком цього є нівелювання публічної закупівлі отримання послуги/роботи з максимальною економією та ефективністю, із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів.

Прокурором також представлено до суду документи, що підтверджують дотримання ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а саме: листом № 53-2069ВИХ-23 від 21.08.2023 року прокурор повідомив Північно-Східний офіс Держаудитслужби, а листом № 53-2070ВИХ-23 від 21.08.2023 року Міністерство оборони України, що у разі не вжиття відповідних заходів прокурор буде звертатись до суду з позовом.

Таким чином, прокурором дотримані процедури, передбачені законодавством України для звернення до суду в інтересах держави, так само як і обґрунтовано в чому може полягати порушення інтересів держави. Тобто, вбачаються обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави прокуратурою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 зазначено, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

5. ВІДНОСНО ВИРІШЕННЯ СПОРУ ПО СУТІ

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, за результатами проведення відкритих торгів в електронній системі закупівель «Prozorro» (ідентифікатор закупівлі: UA-2020-09-11-012431-b) протоколом № 380 від 02 грудня 2020 року засідання тендерного комітету Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова (Харківського квартирно-експлуатаційного управління, перший відповідач) визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "БУДВІКС" (другий відповідач) переможцем процедури закупівлі.

17 грудня 2020 року, за результатами проведених торгів та на підставі протоколу № 380 від 02 грудня 2020 року, між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Харкова (Харківське квартирно-експлуатаційне управління, перший відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БУДВІКС" (другим відповідачем) укладено договір № 441. Відповідно до п. 1.1. Договору підрядник згідно технічного завдання замовника (додаток 1) зобов`язується на свій ризик виконати роботи, передбачені п. 1.2. Договору, а Замовник зобов`язується прийняти виконані роботи та оплатити їх вартість, згідно з умовами даного Договору. Згідно із п. 1.2. Договору найменування робіт: капітальний ремонт будівлі № 2/79 (штаб) центр РЄР «СХІД», м. Харків, військове містечко № 2. У відповідності до п. 4.1. Договору вартість робіт по договору визначається пропозицією переможця торгів щодо ціни закупівлі. Договірна ціна цього Договору визначена як динамічна та становить 3 340 000,00 грн. У відповідності до додатка до Договору джерелом фінансування робіт є Державний бюджет України.

Водночас, рішенням Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 70/64-р/к від 12 липня 2023 року у справі № 4/01-168/21 постановлено визнати, що ТОВ «БУДВІКС» та ПП «ЕСКО-БІЛДІНГ» вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6 та п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, проведених Квартирно-експлуатаційним відділом м. Харків з використанням електронної системи закупівель «Prozorro» (ідентифікатор закупівлі UA-2020-09-11-012431-b). Таке рішення обґрунтовано характерними спільними особливостями оформлення та подання ТОВ «Будвікс» та ПП «Еско-білдінг» тендерних пропозицій. Згідно наявної у суду інформації, означене рішення Антимонопольного комітету України не було оскаржене та є чинним.

Тобто, з вищезазначеного вбачається, що ТОВ «БУДВІКС» та ПП «ЕСКО-БІЛДІНГ» під час підготовки документації для участі у тендері (торгах), проведеному ХКЕУ, діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою, що є обов`язковою умовою участі у конкурентних процедурах закупівель відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі». Внаслідок узгодженості поведінки товариств право на укладення договору за результатами торгів одним із учасників, а саме ТОВ «БУДВІКС», одержано не на конкурентних засадах, чим спотворено результатами торгів.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. У відповідності до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 уточнив висновок, викладений у постанові від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, з урахуванням актуальних правових висновків, сформульованих у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц: «Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача. Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові».

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

На переконання суду, укладений між сторонами Договір суперечить інтересам держави, адже оголошуючи проведення відкритих торгів, ХКЕУ мав не меті не тільки виконання на його користь підрядних робіт, а й здійснення їх виконання на засадах конкурентності учасників відповідного тендеру. Невід`ємною умовою ефективного функціонування економічної системи в Україні є розвиток якісного конкурентного середовища. Вільне змагання суб`єктів господарювання забезпечує встановлення цін на рівні, що призводить до оптимального розподілу суспільних ресурсів, сприяє підвищенню рівня організації господарської діяльності. Антимонопольний комітет України своїм рішенням, що є чинним, підтвердив порушення вимог законодавства, яке було вчинено до укладання такого Договору.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про задоволення позову в частині визнання недійсним договору про закупівлю товарів № 441 від 17.12.2020 року та стягнення коштів у розмірі 3 340 000,00 грн. в дохід держави.

Відносно вимоги про визнання недійсним рішення тендерного комітету Харківського квартирно-експлуатаційного управління, оформленого протоколом його засідання від 02.12.2020 № 380, суд зазначає наступне.

Правочин, яким оформлено результати торгів - рішення тендерного комітету - повністю вичерпав дію фактом укладення договору, як основного правочину. В контексті даного спору, вимога про визнання недійсним рішення тендерного комітету ніяким чином на захищає інтереси держави та нічого принципово не змінює з точки зору наслідків, оскільки спосіб захисту має реально, а не декларативно поновляти невизнані, оспорені або порушені права.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару. Сутність публічної закупівлі полягає у забезпеченні виникнення прав та обов`язків у замовників (зобов`язання зі сплати коштів за придбані товари, виконані роботи чи надані послуги) та учасників процедур закупівель (продажу таких товарів, виконанні робіт чи наданні послуг учасником за результатами проведення процедури закупівлі) у порядку, встановленому Законом України "Про публічні закупівлі".

Якщо публічна закупівля завершується оформленням відповідного господарського договору, то оскаржити можна такий договір, а вимога про визнання недійсною закупівлі не є ефективним способом захисту. Отже, оскільки процедура закупівлі завершується укладенням договору, рішення уповноваженої особи замовника, оформлене відповідним протоколом, є таким, що вичерпало дію фактом його виконання (укладенням договору) (такі висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 924/1288/21, які враховуються судом).

У зв`язку із цим, не підлягає задоволенню вимога про визнання недійсним рішення тендерного комітету Харківського квартирно-експлуатаційного управління, оформленого протоколом його засідання від 02.12.2020 № 380.

6. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ

Таким чином, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені прокурором, покладаються на відповідачів пропорційно задоволеним вимогам.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Керівника Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Північно-Східного офісу Держаудитслужби задовольнити частково.

Визнати недійсним договір про закупівлю товарів від 17.12.2020 року № 441, укладений між Харківським квартирно-експлуатаційним управлінням та Товариством з обмеженою відповідальністю "БУДВІКС".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДВІКС" (61058, місто Харків, вулиця Культури, будинок 22-Б, корпус 2, квартира 182; код ЄДРПОУ: 38280725) в дохід держави кошти у розмірі 3 340 000,00 грн.

Стягнути з Харківського квартирно-експлуатаційного управління (61024, місто Харків, вулиця Пушкінська, будинок 61; код ЄДРПОУ: 07923280) та Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДВІКС" (61058, місто Харків, вулиця Культури, будинок 22-Б, корпус 2, квартира 182; код ЄДРПОУ: 38280725) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (84333, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Маяковського, будинок 21; код ЄДРПОУ: 39969443) судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 52 784,00 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "29" березня 2024 р.

СуддяН.В. Калініченко