Рішення

від 18.03.2024 по справі 925/1107/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2024 року м. Черкаси справа № 925/1107/23

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Костянтина ДОВГАНЯ, із секретарем судового засідання Тетяною ДЯЧЕНКО, за участю прокурора Барбаш О.А., представників: позивача не з`явився, відповідача-1 не з`явився, відповідача-2 Пегзи К.К. адвоката за ордером, (участь в режимі відеоконференції), розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом Керівника Смілянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України до Виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської ради та до Релігійної організації Київська митрополія Української православної церкви про усунення перешкод права користування та розпорядження,

ВСТАНОВИВ:

17cерпня 2023 року Керівник Смілянської окружної прокуратури звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив:

-усунути перешкоди у здійсненні державою в особі Міністерства культури та інформаційної політики України (код ЄДРПОУ 43220275) права користування та розпорядження пам`яткою археології національного значення - будівлі Успенського (Георгіївського) собору, загальною площею 288,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом визнання незаконним та скасування пункту 2 рішення виконавчого комітету Канівської міської ради від 23.10.2003 № 397 Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна щодо надання дозволу на оформлення права власності Українській православній церкві на будівлю церкви - Успенського (Георгіївського) собору, загальною площею 288,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 ;

-усунути перешкоди у здійсненні державою в особі Міністерства культури та інформаційної політики України (код ЄДРПОУ 43220275) права користування та розпорядження пам`яткою археології національного значення - будівлі Успенського (Георгіївського) собору, загальною площею 288,6 кв.м. розташованої за адресою: АДРЕСА_1 шляхом визнання недійсним та скасування свідоцтва серії САА № 471742 від 31.10.2003 про право колективної власності Української православної церкви на нежитлову будівлю загальною площею 288,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , яке видане 31.10.2003 виконавчим комітетом Канівської міської ради Черкаської області (код ЄДРПОУ 04060795);

-усунути перешкоди у здійсненні державою в особі Міністерства культури та інформаційної політики України (код ЄДРПОУ 43220275) права користування та розпорядження пам`яткою археології національного значення - будівлі Успенського (Георгіївського) собору, загальною площею 288,6 кв.м. розташованої за адресою: АДРЕСА_1 шляхом скасування за Українською православною церквою державної реєстрації права власності на нерухоме майно: нежитлову будівлю, загальна площа 288,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 3272953);

-усунути перешкоди у здійсненні державою в особі Міністерства культури та інформаційної політики України (код ЄДРПОУ 43220275) права користування та розпорядження пам`яткою археології національного значення - будівлі Успенського (Георгіївського) собору, загальною площею 288,6 кв.м. розташованої за адресою: АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання Київську митрополію Української православної церкви (код ЄДРПОУ 21510633) повернути на користь держави, в особі Міністерства культури та інформаційної політики України (код ЄДРПОУ 43220275), нерухоме майно: нежитлову будівлю, загальна площа 288,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .;

- стягнути з відповідачів на користь прокуратури Черкаської області 20 544,61 грн. витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування заявлених вимог прокурор послався на те, що Смілянською окружною прокуратурою встановлено факт порушення інтересів держави та протиправного вибуття з державної власності пам`ятки культурної спадщини національного значення Успенського (Георгіївського) собору в м. Каневі Черкаського району Черкаської області.

Прокурор зазначив, що згідно листа Міністерства культури та інформаційної політики України від 19.04.2023 за № 06/35/3595-23, Міністерству взагалі не було відомо про вибуття з державної власності пам`ятки історії та археології національного значення «Успенський собор» у м. Каневі та відповідно погодження про таке відчуження Міністерство як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує та реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, не надавало.

Натомість, як зауважив прокурор, в порушення норм чинного законодавства, а також прямої заборони щодо перебування пам`ятки археології у власності будь якої форми, крім державної, без погодження відчуження пам`ятки національного значення уповноваженим органом, виконавчим комітетом Канівської міської ради винесене рішення від 23.10.2003 № 397 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна», відповідно до якого надано дозвіл на оформлення УПЦ права колективної власності на будівлю Успенського собору по АДРЕСА_1 .

Прокурор вказував на невідповідність рішення виконавчого комітету Канівської міської ради від 23.10.2003 № 397 вимогам законодавства України, що регулює відповідні правовідносини щодо підстав і порядку набуття права власності та прийняття такого поза межами компетенції, визначеної Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Прокурор стверджував, що свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 28.10.2003 на спірне майно підлягає визнанню недійсним і скасуванню як підстава виникнення права власності і як наслідок визнання незаконним та скасування п. 2 рішення виконавчого комітету Канівської міської ради від 23.10.2003 №397 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна».

Прокурор повідомив, що на час пред`явлення цього позову, згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державна реєстрація права колективної власності на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 ) проведена 28.11.2003 за УПЦ на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 28.10.2003 (реєстраційний номер майна 3272953).

Державна реєстрація у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права колективної власності на об`єкт з обмеженою оборотоздатністю (у даному випадку на спірну нежитлову будівлю Успенського (Георгіївського) собору за особою, яка на думку прокурора, не є її належним власником, є перешкодою у реалізації державою речових прав на зазначений об`єкт.

Прокурор зазначив, що відомості про зареєстроване речове право колективної власності на нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 вносилися реєстраторами БТІ до Реєстру, який відповідно до чинного Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав. Вказаний Реєстр використовується як актуальний виключно в разі, якщо відомості про право власності на відповідне нерухоме майно, не внесені до Державного реєстру прав, а відомості про інші речові права, відмінні від права власності не внесені та не припинені в Державному реєстрі прав (ч. 5 ст. 12 Закону).

Тому, на думку прокурора, для забезпечення державі в особі Міністерства культури та інформаційної політики України реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної будівлі Успенського (Георгіївського) собору, яка є пам`яткою археології національного значення, необхідно усунути перешкоди у розпорядженні нею шляхом скасування державної реєстрації права власності за Українською православною церквою на підставі ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Прокурор зауважив, що УПЦ - це Церква всього українського народу, релігійна організація без статусу юридичної особи. Натомість, Київська митрополія Української православної церкви (далі - Київська митрополія) є центральним виконавчо-розпорядчим церковним органом (релігійний адміністративний центр) незалежної і самостійної у своєму устрої і управлінні УПЦ, що здійснює керівництво єпархіальними управліннями, парафіями, монастирями, духовними школами, братствами та іншими релігійними організаціями УПЦ (п. 1.1 Статуту Київської митрополії УПЦ (далі - Статут)).

Також прокурор посилався на те, що Київська митрополія діє під загальним керівництвом Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля УПЦ і представляє за його дорученням і від його імені УПЦ у стосунках з іншими Помісними Церквами, державними органами, громадськими об`єднаннями та іншими організаціями (п. 2.1 Статуту). Київська митрополія є юридичною особою, яка має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнові й особисті немайнові права, бути позивачем і відповідачем у суді, має самостійний баланс, печатку, штамп та бланки з релігійною символікою (п. 2.2 Статуту).

Прокурор вважає, що порушені права та законні інтереси держави підлягають захисту шляхом зобов`язання Київської митрополії УПЦ усунути перешкоди у здійсненні права володіння, користування та розпорядження нежитловою будівлею Успенського (Георгіївського) собору по АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 21.08.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Суд, враховуючи доводи прокурора щодо його представницьких повноважень, викладені у позовній заяві, вважає обґрунтованими підстави для звернення прокурора з даним позовом до суду.

14.09.2023 відповідач-1 Виконавчий комітет Канівської міської ради подав до суду відзив на позов, в якому визнав вимоги позивача в повному обсязі.

18.09.2023 від відповідача-2 - Київської митрополії Української православної церкви надійшов до суду відзив на позов, в якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову вважаючи заявлені позовні вимоги необґрунтованими та застосувати до цих вимог строк позовної давності посилаючись на те, що спірна нежитлова будівля, яка знаходиться по АДРЕСА_1 вживається в різних значеннях: Георгіївський собор XII ст. (1144 р.), Успенський собор XII ст. (1147 р.), Успенський (Георгіївський) собор (м. Канів), Успенський собор у м. Каневі (далі - Канівський Успенський собор).

Відповідач-2 повідомив, що зазначений собор було внесено до списку пам`ятників мистецтва, історії та археології республіканського значення (постанова Ради Міністрів УРСР від 21.07.1065 №711). У грудні 1993 року між обласним відділом у справах будівництва архітектури виконкому Черкаської обласної ради депутатів трудящих, протоієреєм, настоятелем Успенського храму Канівського центрального округу укладено охоронний договір.

Відповідач-2 посилався на те, що відповідно рішення виконавчого комітету Київської міської ради від 23.10.2003 № 397 та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 31.10.2003 будівля Успенського собору, що знаходиться по АДРЕСА_2 ), перебуває у колективній власності Української православної церкви. Земельна ділянка площею 0, 4163 га в АДРЕСА_3 під Успенським собором, на підставі рішення Канівської міської ради від 24.02.2010 № 3-39 «Про надання земельної ділянки в постійне користування Київській митрополії Української православної церкви» була передана у постійне користування останньої. Відомості про право власності занесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 28.11.2003.

Відповідач-2 звернув увагу суду на те, що на час прийняття рішення виконавчого комітету Канівської міської ради від 23.10.2003 № 397, зокрема, п. 2 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна» не існувало жодних законодавчих обмежень, що могли слугувати перешкодою у проведенні дій реєстраційного характеру по отриманню відповідачем-2 свідоцтва про право колективної власності Української православної церкви.

Відповідач-2 вказує, що судження прокурора про те, що Київська Митрополія УПЦ не є власником та не може бути власником нежитлової будівлі (молитовного будинку) Канівського Успенського собору, оскільки ця будівля належить державі в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, не відповідає дійсним обставинам справи і нормам права, які діяли на час безоплатного повернення у власність віруючим Української Православної Церкви культового приміщення (молитовного будинку) і майна Канівського Успенського собору.

Відповідач-2 повідомив, що Українська Православна Церква в особі Київської Митрополії Української Православної Церкви є власником нежитлової будівлі Канівського Успенського собору з 18.02.1992 - дня прийняття Виконавчим комітетом Черкаської обласної Ради народних депутатів рішення «Про заяви віруючих громадян» від 18.02.1992 № 18, де у пункті 2 зазначається: «повернути безоплатно у власність віруючим Української православної Церкви культові приміщення (молитовні будинки) і майно в таких населених пунктах: місті Каневі (Успенський собор, який є адміністративним актом у розумінні норми статті 4 Цивільного кодексу УРСР.

Відповідач-2 зауважує, що 28.11.2003 реєстратором Канівського виробничого підрозділу Черкаського обласного об`єднання бюро технічної інвентаризації внесені відомості про право власності Української Православної Церкви на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 до Реєстру прав на нерухоме майно і видано Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 2130124, реєстраційний номер 3272953; номер запису 190 в книзі: 42. Підставою для здійснення реєстраційної дії є Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, яке видане Виконавчим комітетом Канівської міської ради 31.10.2003. Тобто, право власності у відповідача-2 Київської Митрополії Української Православної Церкви на нежитлову будівлю Канівського Успенського собору виникло на підставі адміністративного акту Виконавчого комітету Черкаської обласної Ради народних депутатів від 18.02.1992, а зареєстроване це право 28.11.2003 (реєстраційна дія щодо внесення відомостей до Реєстру прав власності на нерухоме майно), оскільки , як вказував відповідач-2, станом на 18.02.1992 не існувало законодавчих актів, яким встановлювався строк (термін) на реєстрацію права власності за новим власником після повернення йому майна від держави у Реєстрі прав на нерухоме майно.

Хронологію таких дій відповідач-2 виклав в такому порядку:

Виконавчий комітет Черкаської обласної Ради народних депутатів прийняв рішення «Про заяви віруючих громадян» від 18.02.1992 № 18, де у пункті 2 вказав повернути безоплатно у власність віруючим Української православної Церкви культові приміщення (молитовні будинки) і майно в таких населених пунктах: місті Каневі (Успенський собор). Правовими підставами для такого рішення слугували наступні норми:

- норма частини другої статті 17 Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 року № 987-Х11 (далі - Закон про релігійні організації),яка діяла станом на 18.02.1992, а саме про те, що культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями виконавчих комітетів обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів, а в Кримській АРСР - Уряду Кримської АРСР. Тобто, закон надавав право Виконавчому комітету Черкаської обласної Ради народних депутатів повернути у власність релігійних організацій безоплатно культові будівлі і майно, які становлять державну власність, і це право було реалізовано шляхом прийняття відповідного рішення;

- норми статті 18 Закону про релігійні організації, а саме про те, що релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності. У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об`єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом. Право власності релігійних організацій охороняється законом.

- норми статті 4 Цивільного кодексу Української РСР (у цій редакції станом на 18.02.1992) про те, що цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов`язки.

Відповідно до цього цивільні права і обов`язки виникають, зокрема з адміністративних актів». Рішення Виконавчого комітету Черкаської обласної Ради народних депутатів є адміністративним актом;

- норми статей 20, 29 і 33 Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про власність» від 07.02.1991 № 697-ХІ1 (Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N20, ст. 249) (Вводиться в дію Постановою ВР № 885-ХІ1 від 26.03.91, ВВР, 1991, N 20, ст. 250, у редакції, яка діяла станом на 18.02.1992), відповідно: суб`єктами права колективної власності є, зокрема релігійні та інші організації, що є юридичними особами (стаття 20); об`єктами права власності релігійної організації є, зокрема культові споруди та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Релігійні організації мають право власності на майно, придбане ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами і організаціями або передане державою чи придбане на інших підставах, не заборонених законом (стаття 29); управління державним майном від імені народу (населення адміністративно - територіальної одиниці) здійснює відповідно Верховна Рада Української РСР і місцеві Ради народних депутатів Української РСР, а також уповноважені ними державні органи (стаття 33).

Відповідач-2 посилався на те, що враховуючи ту обставину, що реєстрація права власності на нерухоме майно за юридичними особами здійснювалась відповідно до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, яке затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (далі - Тимчасове положення), то Київська Митрополія УПЦ на виконання норм цього Тимчасового положення звернулась до Виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області й отримала рішення «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна» від 23.10.2003 № 397, в якому було вказано: « 2. дозволити оформити право власності Українській Православній Церкві на будівлю церкви - Канівський Успенський собор в м. Каневі по вул. Леніна, 62».

Як зазначив відповідач-2, правова підстава це норми Тимчасового положення, а саме:

1.1.Це Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності (далі - Положення), яке визначає порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні і спрямоване на забезпечення визнання та захисту цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна, активізації інвестиційної діяльності.

1.2.Положення діє на всій території України і є обов`язковим для виконання громадянами, міністерствами, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності.

1.3.Реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ).

1.4.Реєстрація прав власності на нерухоме майно (далі - реєстрація прав) - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв`язку з виникненням,існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об`єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів, за рахунок коштів особи, що звернулася до БТІ.

1.5.Обов`язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування.

1.6.Реєстрації підлягають права власності тільки на об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених, тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об`єкти.

Відповідач-2 стверджував, що з матеріалів справи вбачається те, що нежитлова будівля Канівського Успенського собору не була зареєстрована за державою (в особі Міністерства культури та інформаційної політики України чи іншого органу). Проте, як зазначив відповідач-2, прокурором подані до суду копії документів Інвентаризаційної справи «Церковь» по АДРЕСА_1 на 18 арк.: ДЕЛО № 129, г. Канев, Церковь, ул. Ленина, 62), які свідчать про те, що саме Київська Митрополія УПЦ в особі настоятеля Успенського собору протоієрея Георгія Поштового звернулась до БТІ (заява від 20.10.2003 № 82) з клопотанням про виготовлення копії технічного паспорта на будівлю церкви (Успенський собор) і 27.11.2003 із заявою про реєстрацію прав власності на нерухоме майно № 795 на нежитлову будівлю Успенського собору за Українською Православною Церквою.

Оскільки, як вказував відповідач-2, Закон про релігійні організації не визначає строк (період часу) або термін, протягом якого має відбутись оформлення права власності на нерухоме майно, яке повертається безоплатно від держави у власність релігійної організації, а також здійснена реєстрація цього права у порядку, визначеному чинним законодавством, то Виконавчий комітет Канівської міської ради прийняв рішення «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна» від 23.10.2003 № 397 про дозвіл оформлення права власності Українській Православній Церкві на будівлю церкви - Канівський Успенський собор в м. Каневі по вул. Леніна, 62. Цим рішенням орган місцевого самоврядування не здійснив передачу безоплатного державного майна релігійній організації, а лише надав дозвіл завершити процедуру оформлення та реєстрації права власності на нежитлову будівлю - Канівський Успенський собор, що знаходиться в м. Каневі по вул. Леніна, 62 Українській Православній Церкві. Будівля собору (нежитлова будівля) була безоплатно повернута віруючим Української православної Церкви згідно з рішенням Виконавчого комітету Черкаської обласної Ради народних депутатів «Про заяви віруючих громадян» від 18.02.1992 № 18, яке у період із 18.02.1992 по 23.10.2003 не було скасоване ні органом, що його прийняв, ні судом, оскільки жодні докази про це у матеріалах справи відсутні.

Правові підстави для прийняття такого рішення відповідач-2 зазначив:

- пункт б підпункту 10 статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно якої до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження: облік та реєстрація відповідно до закону об`єктів нерухомого майна незалежно від форм власності;

- підпункт а пункту 6.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 28 січня 2003 року № 6/5 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28 січня 2003 року за № 66/7387, відповідно якої оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об`єкти нерухомого майна;

- рішення Виконавчого комітету Черкаської обласної Ради народних депутатів «Про заяви віруючих громадян» від 18.02.1992 № 18.

Також, відповідач-2 звернув увагу суду на те, що Виконавчий комітет Канівської міської ради 31.10.2003 видав Українській Православній Церкві Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, правовою підставою для такої дії слугували аналогічні вище вказані положення Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно. Після чого Канівським виробничим підрозділом Черкаського обласного об`єднання бюро технічної інвентаризації 28.11.2003 відповідно до норм Тимчасового положення було здійснено реєстрацію права власності на будівлю Канівського Успенського собору по вул. Леніна, 62 у м. Каневі за власником Українською ІНФОРМАЦІЯ_1 , про то видано Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно за № 2130124, реєстраційний номер 3272953; номер запису 190 в книзі 42.

Відповідач-2 просив суд звернути увагу на ту обставину, що на день здійснення Канівським виробничим підрозділом Черкаського обласного об`єднання бюро технічної інвентаризації 28.11.2003 реєстрації права власності на нерухоме майно - будівлю Канівського Успенського собору по вул. Леніна, 62 у м. Каневі й внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв`язку з виникненням в Української Православної Церкви права власності на нерухоме майно держава в особі Міністерства культури та інформаційної політики України чи інший орган, уповноважений управляти державним майном щодо цього майна не був внесений до Реєстру прав власності на нерухоме майно, хоча пунктом 1.5 розділу «Загальні положення» Тимчасового положення передбачено те, що обов`язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном.

Відповідач-2 заперечував проти того, що спірна нежитлова будівля являється пам`яткою археології на день повернення її від держави віруючим Української Православної Церкви 18.02.1992 та зазначив, що Канівський Успенський собор (Георгіївський собор XII ст. (1144 р.) з місцезнаходженням пам`ятника: м. Канів Канівського району Черкаської області, (як вказано в нормативному документі), внесений до СПИСКУ пам`ятників мистецтва, історії та археології республіканського значення Української РСР, що перебувають під охороною держави (охоронний номер пам`ятника 118 розділу III. ПАМ`ЯТНИКИ АРХЕОЛОГІЇ), який є додатком до постанови Ради Міністрів Української РСР «Про затвердження списку пам`ятників мистецтва, історії та археології Української РСР» від 21 липня 1965 року № 711 (в редакції постанови Ради Міністрів УРСР від 21.07.1965) та є «пам`ятником археології», а не «пам`яткою археології». Оскільки вказана вище постанова Ради Міністрів УРСР вживає саме юридичний термін «пам`ятник археології», а не «пам`ятка археології».

Відповідач-2 пояснив, що ці юридичні терміни відрізняються за своїм змістом згідно норм Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» від 13 липня 1978 № 3600-ІХ, який введено в дію з 1 листопада 1978 року Постановою Верховної Ради Української РСР від 13 липня 1978 року N 3601- IX (із змінами і доповненнями, внесеними Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 30 січня 1984 року N 6485-Х), в редакції, яка діяла станом на 18.02.1992 (день прийняття Виконавчим комітетом Черкаської обласної Ради народних депутатів рішення № 18 про повернення безоплатно у власність віруючим Української православної Церкви культового приміщення (молитовного будинку) і майна Канівського Успенського собору).

Відповідач-2 стверджував, що оскільки безоплатне повернення Канівського Успенського собору від держави у власність віруючим Української Православної Церкви відбулось саме за цієї обставини - прийняття 18.02.1992 рішення Виконавчим комітетом Черкаської обласної Ради народних депутатів № 18, то і аналіз норм чинного законодавства має бути проведений станом на цю дату з метою встановлення законності дій цього органу влади. Тому, як вказує відповідач, Канівський Успенський собор станом на 18.02.1992 не є і не був пам`яткою археології у розумінні положень норми статті 6 Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» від 13 липня 1978 № 3600-ІХ (в редакції, що діяла станом на 18.09.1992).

Ще одним доказом обставини, що Канівський Успенський собор (Георгіївський собор - так указано в паспорті пам`ятники історії та культури СРСР) є пам`ятником археології, а не пам`яткою археології, відповідач послався на ПАСПОРТ ПАМ`ЯТНИКИ ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ СРСР, виданий Міністерством культури Української РСР 10.11.1974, який був виданий відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР «Про затвердження списку пам`ятників мистецтва, історії та археології Української РСР» від 21 липня 1965 року №711 (в редакції, яка діяла станом на 18.02.1992).

На думку відповідача-2, посилання прокурора на Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805-ІІІ, як на підставу того, що Канівський Успенський собор віднесений до пам`ятки археології не відповідає дійсним обставинам справи, з огляду на те, що цей закон був прийнятий 08.06.2000 і набрав чинності 12.07.2000. А згідно статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Як зазначив відповідач, оскільки зазначений закон був прийнятий і набрав чинності після того, як держава в особі Виконавчого комітету Черкаської обласної Ради народних депутатів прийняла рішення від 18.02.1992 № 18 про безоплатне повернення у власність віруючим Української православної Церкви культового приміщення (молитовного будинку) і майна Канівського Успенського собору, то останній не може регулювати відносини, які виникли 18.02.1992. Як власник з 18.02.1992 у 2003 році Київська Митрополія УПЦ лише зареєструвала за собою право власності на нежитлову будівлю Канівського Успенського собору в Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Відповідач-2 вважає твердження прокурора про те, що Виконавчий комітет Канівської міської ради «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна» від 23.10.2003 за № 397 прийняв рішення про надання дозволу на передачу у власність УПЦ нежитлових будівель Успенського (Георгіївського) собору як пам`ятки історії та культури необґрунтованим, оскільки прокурором не враховано вимоги Закону України Про охорону культурної спадщини». Як вважає відповідач, то у дійсності має місце надання дозволу Українській Православній Церкві оформити право власності на нежитлову будівлю Канівського Успенського собору, а не надання дозволу на передачу у власність УПЦ нежитлових будівель Успенського (Георгіївського) собору. На день прийняття рішення органом місцевого самоврядування Київська Митрополія вже була власником нежитлової будівлі Канівського Успенського собору і лише ставила за мету внести відомості про це до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Відповідач-2 посилався на положення статті 1 і частини другої статті 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805-ІІІ (в редакції станом на 23.10.2003) щодо термінів, які вживаються в такому значенні як: пам`ятка, види об`єктів культурної спадщини та їх поділ. На думку відповідача, нежитлова будівля (культова споруда) Канівського Успенського собору може бути віднесена до пам`ятки археології за умови, що вона буде внесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, як того вимагає зазначений вище Закон.

Відповідач-2 зазначив, що Постановою Кабінету Міністрів України «Про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» від 3 вересня 2009 року № 928 Успенський (Георгіївський) собор ІХ-ХІІІ століття, 1144 рік, м. Канів лише 03.09.2009 був внесений до ПЕРЕЛІКУ об`єктів культурної спадщини національного значення, які заносяться до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2009 р. № 928), а також звернув увагу на те, що постанова Ради Міністрів Української РСР «Про затвердження списку пам`ятників мистецтва, історії та археології Української РСР» від 21 липня 1965 року № 711 визнана такою, що втратила чинність.

У підсумку відповідач-2 зазначив, що станом на 18.02.1992 Канівський Успенський собор був пам`ятником археології, закону, який забороняв би передавати пам`ятник археології з державної у колективи}' (приватну) власність, не існувало; станом на 23.10.2003 Канівський Успенський собор був пам`ятником археології (оскільки діяла постанова Ради Міністрів Української РСР «Про затвердження списку пам`ятників мистецтва, історії та археології Української РСР» від 21 липня 1965 р. № 711) та не був пам`яткою археології, оскільки Постанова Кабінету Міністрів України «Про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України від 3 вересня 2009 року № 928, якою Успенський (Георгіївський) собор ІХ-ХШ століття, 1144 рік, м. Канів; пам`ятка археології, історії; охоронний номер 230014-Н, лише 03.09.2009 був внесений до ПЕРЕЛІКУ об`єктів культурної спадщини національного значення, які заносяться до Державного реєстру нерухомих пам`яток України і оскільки нежитлова будівля (культова споруда) Канівського Успенського собору станом на 23.10.2003 не була пам`яткою археології, то вона могла бути у приватній власності (внесена до Реєстру прав власності на нерухоме майно) про що свідчить норма частини першої статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини" (в редакції станом на 23.10.2003) пам`ятка, крім пам`ятки археології, то може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом.

Відповідач-2 вважає посилання прокурора на доказ - паспорт (ПАСПОРТ ПАМ`ЯТНИКИ ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ СРСР, виданий Міністерством культури Української РСР 10.11.1974), що Георгіївський (Успенський) собор XII ст. (1144 р.) в м. Каневі Черкаської області за типологічною належністю є пам`яткою археології та пам`яткою архітектури, і як правову підставу такого твердження вказує постанову Ради Міністрів Української РСР від 21.07.1965 № 711, таким, що не відповідає дійсності та нормам права, які діяли станом на 18.02.1992.

Відповідач-2 повідомив, що відповідно до СПИСКУ пам`ятників мистецтва, історії та археології республіканського значення Української РСР, що перебувають під охороною держави (Георгіївський собор XII ст.(1144 р.) з місцезнаходженням пам`ятника: м. Канів Канівського району Черкаської області має охоронний номер пам`ятника 118 і внесений до розділу III. ПАМ`ЯТНИКИ АРХЕОЛОГІЇ), який є додатком до постанови Ради Міністрів Української РСР «Про затвердження списку пам`ятників мистецтва, історії та археології Української РСР» від 21 липня 1965 року № 711 є пам`ятником археології, а не пам`яткою археології. Крім того, (Георгіївський собор - так указано в паспорті пам`ятники історії та культури СРСР) є пам`ятником археології та пам`ятником архітектури, а не пам`яткою археології та пам`яткою архітектури, про що свідчить ПАСПОРТ ПАМ`ЯТНИКИ ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ СРСР, виданий Міністерством культури Української РСР 10.11.1974. Даний документ виданий відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР «Про затвердження списку пам`ятників мистецтва, історії та археології Української РСР» від 21 липня 1965 року № 711 (в редакції постанови Ради Міністрів УРСР від 21.07.1965) і постанови Ради Міністрів УРСР «Про впорядкування справи обліку та охорони пам`ятників архітектури на території Української РСР» від 24 серпня 1963 року № 970 (в редакції постанови Ради Міністрів УРСР від 25.10.1983). Щодо юридичного терміну «пам`ятник архітектури», про який мова йде у ПАСПОРТІ ПАМ`ЯТНИКИ ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ СРСР, то як вказує відповідач, згідно СПИСКУ пам`ятників архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави, який затверджений постановою Ради Міністрів УРСР «Про впорядкування справи обліку та охорони пам`ятників архітектури на території Української РСР» від 24 серпня 1963 року № 970 (в редакції постанови Ради Міністрів УРСР від 25.10.1983) Успенський собор XII ст. (1147 р.) з місцезнаходженням пам`ятника: м. Канів Корсунь-Шевченківський район Черкаської області - так зазначено в нормативному документі, має охоронний номер пам`ятника 774 і є пам`ятником архітектури, а не пам`яткою архітектури.

Щодо юридичного терміну «пам`ятка архітектури», який вживає прокурор, то відповідач зауважив, що Закон УРСР про охорону і використання пам`яток історії та культури містить термін «пам`ятка містобудування і архітектури». Норми статті 6 цього закону передбачають, що і пам`ятки містобудування і архітектури - архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, вулиці, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів; споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, а також зв`язані з ними твори монументального, образотворчого, декоративно-прикладного, садово-паркового мистецтва, природні ландшафти. Тому, на думку відповідача, виходячи з цієї норми можна стверджувати, що Канівський Успенський собор є пам`яткою містобудування і архітектури - спорудою культової архітектури, а відтак, станом на 18.02.1992 Канівський Успенський собор був пам`ятником археології, пам`ятником архітектури та пам`яткою містобудування і архітектури.

Відповідач-2 стверджував, що виконавчий комітет Черкаської обласної Ради народних депутатів, приймаючи рішення «Про заяви віруючих громадян» від 18.02.1992 № 18, у частині повернення безоплатно у власність віруючим Української Православної Церкви культового приміщення (молитовного будинку) і майна Канівського Успенський собору не порушив норми спеціального закону в галузі охорони пам`яток історії та культури, яким є Закон УРСР про охорону і використання пам`яток історії та культури. Підписання у грудні 1993 року (без дати) між сторонами охоронного договору на передачу пам`ятника архітектури акта технічного огляду стану пам`ятника архітектури при передачі його у користування, у якому зазначений технічний стан будівлі Канівського Успенського собору на момент його передачі в користування від держави до релігійної організації, а також зазначено, що будинок пам`ятника може бути використаний Користувачем лише для відправлення релігійних обрядів.

Також, відповідач звернув увагу суду на те, що Міністерство культури та інформаційної політики України чи інший орган влади в інтересах держави у період з 18.02.1992 до 28.11.2003 не були балансоутримувачем та фактичним володільцем культової будівлі Канівського Успенського собору.

Обставину щодо оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна - будівлю Успенського (Георгіївського) собору по АДРЕСА_3 за УПЦ відповідач-2 визнає, але водночас не визнає правову оцінку, яка надана прокурором, об`єднуючи в собі чотири взаємопов`язані події:

1)прийняття рішення Виконавчим комітетом Канівської міської ради Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна від 23.10.2003 за № 397, яким надано дозвіл оформити право власності Українській Православній Церкві на будівлю церкви - Канівський Успенський собор в м. Каневі по вул. Леніна, 62;

2)видача Виконавчим комітетом Канівської міської ради 31.10.2003 Свідоцтва про право власності на нерухоме майно (серія НОМЕР_1 ) на підставі рішення Виконавчого комітету Канівської міської ради «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна» від 23.10.2003 за № 397;

3)виготовлення Канівським виробничим підрозділом Черкаського обласного об`єднання бюро технічної інвентаризації технічної інвентаризаційної справи на будівлю Успенського (Георгіївського) собору по АДРЕСА_3 ;

4)внесення реєстратором Канівського виробничого підрозділу Черкаського обласного об`єднання бюро технічної інвентаризації відомостей про право власності Української Православної Церкви на будівлю Успенського (Георгіївського) собору по вул. Леніна, 62 в м. Каневі занесено до Реєстру речових прав на нерухоме майно 28.11.2003 і видача Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 2130124, реєстраційний номер 3272953; номер запису 190 в книзі 42.

Відповідач-2 звернув увагу суду на те, що із поданих прокурором матеріалів не вбачається, що держава в особі Міністерства культури та інформаційної політики України несла витрати по утриманню Канівського Успенського собору у період з 18.02.1992 до 28.11.2003, тобто ставилась до речі як володілець. Тобто, на думку відповідача, позов у даній справі взагалі не подається власником, а тому, в такому випадку його взагалі не можна відносити ні до віндикаційного, ні до негаторного позовів, які подаються лише власниками майна, що є об`єктом спору.

Відповідач-2, посилаючись на положення ст.257, ст.67 ЦК України просив суд застосувати позовну давність до правовідносин, які виникли між сторонами спору у цій справі, що є підставою для відмови у позові.

Крім того, відповідач-2 заперечував щодо заявленого прокурором розміру судових витрат, які він поніс та очікує понести до закінчення розгляду справи по суті, оскільки вважає, що позов не підлягає до задоволення.

26.09.2023 від прокурора надійшла відповідь на відзив, в якій прокурор не погодився із доводами відповідача, викладеними у відзиві на позов та просив суд заявлені вимоги задовольнити повністю.

03.10.2023 відповідач-2 подав до суду письмове заперечення на відповідь на відзив, в якому повідомив, що викладені прокурором у відповіді на відзив твердження не відповідають дійсним обставинам справи.

25.10.2023 від Міністерства культури та інформаційної політики України до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позовні вимоги просить задовольнити повністю з тих підстав, що Постановою Ради Міністрів Української РСР від 21.07.1965 № 711 «Про затвердження списку пам`ятників мистецтв, історії і археології Української РСР» затверджено поданий Міністерством культури УРСР і Академією наук УРСР список пам`ятників мистецтва, історії та археології республіканського значення згідно до додатку, в якому Георгіївський (Успенський) собор XII ст. (1144 р.) в м. Каневі Черкаської області затверджено пам`яткою археології. Тією ж постановою Рада Міністрів Української РСР зобов`язала виконкоми місцевих рад депутатів трудящих забезпечити охорону і збереження всіх пам`ятників мистецтв, історії та археології, взятих на державний облік та паспортизованих у 1964 році, суворо додержуючись Положення про охорону пам`ятників культури, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.12.1948 № 3076. Також Міністерство культури УРСР та Академії наук УРСР зобов`язано посилити контроль за належною охороною і збереженням зазначених пам`ятників. З цією метою, Міністерством Української РСР 10.11.1974 видано паспорт, де зазначені типологічна належність - пам`ятка археології та пам`ятка архітектури, датування пам`ятника - 1144 рік, адреса: м. Канів, Черкаська область, зазначені історичні відомості, опис пам`ятника, основна біографія, джерела та іконографічний матеріал, технічний стан та система охорони - республіканського значення, взятий під охорону на підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 21.07.1965 № 711. У графі балансова належність зазначено Канівську міську раду, а конкретне використання визначено за Канівським музеєм народно-декоративного мистецтва. У подальшому, виконавчим комітетом Канівської міської ради прийнято рішення від 23.10.2003 № 397 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна», відповідно до якого УПЦ надано дозвіл на оформлення права колективної власності на будівлю Успенського собору по АДРЕСА_2 відповідно до рішення Канівської міської ради від 15.08.2019 № 16-14 «Про внесення змін до рішення від 01.04.2014 № 15-74 «Про перейменування частини АДРЕСА_1 »).

На підставі вказаного рішення 31.10.2003 виконавчим комітетом Канівської міської ради видане свідоцтво Серія САА № 471742 про право власності. Відомості про право власності на будівлю Успенського (Георгіївського) собору по АДРЕСА_3 занесено до Реєстру речових прав на нерухоме майно 28.11.2003 (реєстраційний номер майна 3272953). Успенський (Георгіївський) собор постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928 «Про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятка археології національного значення (реєстраційний № 230014-Н).

Позивач зазначив, що у зв`язку з прийняттям 08.06.2000 Закону України «Про охорону культурної спадщини» № 1805-ІІІ, Закон Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» втратив чинність. Відповідно до Преамбули Закону України «Про охорону культурної спадщини» № 1805-ІІІ від 08.06.2000 (в редакції від 20.02.2002) об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. У п. 3 розділу X «Прикінцеві положення» цього Закону, зазначено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону. Тобто, станом на 2000 рік Собор залишив за собою статус пам`ятки археології національного (республіканського) значення та перебував у користуванні Успенської парафії Української православної церкви на підставі охоронного договору від грудня 1993 року та акту технічного огляду стану пам`ятника архітектури при передачі його в користування від грудня 1993 року.

Позивач, посилаючись на положення ст.17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» вказував, що імперативно визначено суб`єктів права власності на пам`ятки. Зокрема, пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, незалежно від форм власності території чи водного об`єкта, на яких вони розташовані, є державною власністю.

Позивач зауважив, що Законом України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805-ІІІ, який діяв на час проведення відчуження спірного майна, встановлено, що Собор, як пам`ятка археології національного значення, є об`єктом права державної власності, і не може мати будь-яку іншу форму власності. Тому, як зазначив позивач, вимогами Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що пам`ятка археології національного значення - Успенський (Георгіївський) собор є обмежено обороноздатним об`єктом, тобто таким, що може належати лише певним учасникам обороту (державі).

Також, позивач стверджував, що зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння, у зв`язку з чим, на відміну від віндикаційного позову, негаторний може бути заявлений упродовж усього часу тривання порушення прав на об`єкти згаданої категорії, а не з часу, коли держава в особі відповідного органу довідалася чи могла довідатися про відповідні порушення. З огляду на викладене, позивач вважає, що на підставі ст. 391 ЦК України, у спірних правовідносинах належним способом захисту порушеного права держави є позов про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання незаконним та скасування п. 2 рішення виконавчого комітету Канівської міської ради від 23.10.2003 № 397 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна», визнання недійсним та скасування свідоцтва про право колективної власності УПЦ на споруду Собору, по АДРЕСА_1 , скасування державної реєстрації речового права власності Української православної церкви на зазначену споруду.

Позивач повідомив, що за відомостями, які містяться в автоматизованій системі «Юридичні особи» Міністерства культури та інформаційної політики України, об`єкт нерухомого майна Успенський (Георгіївський) собор, загальною площею 288,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 не обліковується на балансі підприємств, установ та організацій, які відноситься до сфери управління МКІП, і у разі прийняття позитивного судового рішення в інтересах держави в особі МКІП, Міністерство забезпечить закріплення нерухомого майна в межах чинного законодавства.

25.10.2023 прокурор подав до суду письмове пояснення, в якому акцентував увагу суду на тому, що проаналізувавши законодавство у сфері культурної спадщини 60-70 років ХХ ст. застосовувалася термінологія понять «пам`ятники» історії, культури, археології тощо. Натомість в жодному документі не звучало поняття «пам`ятка». Із прийняттям Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» від 13.07.1978 № 3600-ІХ поняття пам`ятники взагалі не використовується, натомість застосовується поняття «пам`ятка», яка є родовою назвою стосовно видової назви пам`ятник.

Прокурор вказав, що для спростування зазначеного, Смілянською окружною прокуратурою 06.10.2023 на адресу Міністерства культури та інформаційної політики України, як головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державної політики у сфері охорони культурної спадщини, скеровано відповідний запит.

Згідно листа Міністерства культури та інформаційної політики України від 13.10.2023 № 06/35/8877-23, Успенський собор у м. Каневі Черкаської області на момент прийняття виконавчим комітетом Канівської міської ради рішення від 23.10.2003 № 397 «Про надання дозволу УПЦ на оформлення права колективної власності на будівлю Успенського собору» мав статус пам`ятки археології республіканського (національного) значення. Законодавством Української РСР, яке було чинне у 1965 році, поняття «Пам`ятник» та «Пам`ятка» вживається одночасно.

На сьогодні, як зазначив прокурор, Успенський собор у м. Каневі Черкаської області занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятка археології, історії національного значення (постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928, ох. № 230014-Н).

Відповідно до абз. 6 ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам`ятка культурної спадщини об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини,який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Прокурор посилався на правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 27.07.2022 у справі № 826/4213/17 про те, що навіть невнесення об`єкту культурної спадщини у реєстр не спростовує його статусу та не відміняє обов`язку дотримання норм Закону України «Про охорону культурної спадщини» при експлуатації цих об`єктів.

30.10.2023 відповідач-2 подав до суду клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме:

-лист голови Парафіяльної ради Г. Поштового від 26.10.2023 до Київської Митрополії Української Православної Церкви;

- фотографії Успенського Собору до та після реконструкції;

-договір, підписаний представниками приходу Руської православної церкви та виконкому Канівської міської Ради народних депутатів, про передачу в безоплатне користування пам`ятника архітектури Успенського Собору;

-лист Міністерства культури України від 27.03.12 № 22-456/42;

-калькуляцію № 1 виготовлення та монтажу мармурового іконостасу;

-договір підряду від 22.05.2012 № 3 на виконання робіт по об`єкту: «Пам`ятка архітектури 1147 р. охор. № 774 Успенський собор в м. Каневі».

У клопотанні відповідач-2 повідомив, що він, з метою формування зваженої та обґрунтованої правової позиції адвокатом Відповідача-2 було підготовлено та направлено до Парафіяльної ради КАНІВСЬКОГО УСПЕНСЬКОГО СОБОРУ (УПЦ) запит щодо надання архівних документів, що стосуються будівлі Успенського Собору.

У листі-відповіді від 26.10.2023 голова Парафіяльної ради Г. Поштовий повідомив про те, що у травні 1990 року виконавчий комітет Канівської міської Ради народних депутатів відповідно до рішення № 260 від 27.02.1990 передав у користування (без визначення строку) прихожанам Руської православної церкви молитовну будівлю Успенського собору по вул. Леніна, 62 виключно для задоволення релігійних потреб, про що свідчить договір, який підписали 24 особи від імені приходу Руської православної церкви та представники виконкому Канівської міської Ради народних депутатів. Відповідно до умов цього договору віруючі прихожани Руської православної церкви взяли на себе зобов`язання зберігати будівлю собору і здійснювати ремонт будівлі та нести інші витрати, пов`язані з користуванням будівлею собору. Фактично за період з лютого 1990 року і до сьогодні історична будівля Успенського (Георгіївського) собору не лише збережена як пам`ятник історії, а й відреставрована (відновлена) коштом прихожан Української Православної Церкви з дотриманням вимог чинного законодавства, про що свідчать фото, які додані. Про те, що історична будівля Успенського (Георгіївського) собору є власністю Української Православної Церкви, а не власністю держави свідчить лист за підписом заступника Міністра - керівника апарату Міністерства культури України О.О. Губіна від 27.03.12 № 22-456/42, де вказано, що виконавчий комітет Канівської міської Ради народних депутатів відповідно до рішення № 260 від 27.02.1990 передав у користування культову споруду Успенського собору канівській громаді Російської Православної Церкви, а Святійший патріарх Київський і Всієї Русі Філарет виділив як компенсацію на ремонтні роботи для влаштування музею у приміщенні колишньої школи ім. Тараса Шевченка 300 000 (триста тисяч) карбованців. Крім того, у цьому листі жодним чином мова не йде про те, що культова будівля Успенського (Георгіївського) собору, як пам`ятник історії чи інше, є власністю держави та перебуває на утриманні цього міністерства чи іншого органу влади держави У країна. Виключно в інтересах власника Київської Митрополії Української Православної Церкви, якій належить культова будівля Успенського (Георгіївського) собору у м. Каневі по вул. Леніна, 62 парафія Канівського Успенського собору Української Православної Церкви за власні кошти здійснювала ремонтні (відновлювальні) роботи. Одним із таких доказів є договір підряду № 3 від 22.05.2012 та калькуляція № 1 на виготовлення та монтаж мармурового іконостасу на суму 1 686 960, 78 грн (один мільйон шістсот вісімдесят шість тисяч дев`ятсот шістдесят гривень 78 копійок) з урахуванням ПДВ,якийукладенийз ТОВ «Рембудреставрація» (код ЄДРПОУ 34750722).

20.11.2023 прокурор подав до суду письмове пояснення щодо приєднаних вище перелічених доказів, поданих відповідачем-2.

Прокурор зауважив, що у листі голови Парафіяльної ради Г.Поштового від 26.10.2023, останній повідомив, що на підставі рішення виконавчого комітету Канівської міської Ради народних депутатів від 27.02.1990 № 260, виконавчий комітет передав у користування прихожанам Руської православної церкви молитовну будівлю Успенського собору по вул. Леніна, 62 в м. Каневі виключно для задоволення релігійних потреб. Також, між виконавчим комітетом Канівської міської ради народних депутатів та громадянами, які складають приход Руської православної церкви, укладено договір (без дати) (далі Договір), відповідно умов якого виконавчий комітет передав, а громадяни прийняли в безкоштовне користування пам`ятник архітектури, цегляну будівлю Успенського собору, яка розташована по АДРЕСА_3 (п. 1 Договору).

Прокурор вказував, як передбачено пунктом 2 договору громадяни, які підписали цей договір зобов`язані проводити ремонт будівлі, а також нести витрати пов`язані з його доглядом, освітленням, страхуванням, охороною, оплатою обов`язкових платежів тощо. Крім того, у грудні (без дати) 1993 року між обласним відділом у справах будівництва та архітектури виконкому Черкаської обласної ради депутатів трудящих в особі начальника управління архітектури Черкаської облдержадміністрації та протоієреєм, настоятелем Успенського храму, благочинний Канівського центрального округу Поштовим Г.Г, укладено охоронний договір. Зокрема, відповідно до загальних умов договору, облвідділ передав, а користувач прийняв в безоплатне користування будинок пам`ятки архітектури - Успенський собор в м. Каневі для використання приміщення під проведення служб УПЦ. Згідно умов п. 2 охоронного договору, користувач бере на себе повну відповідальність за збереження пам`ятника архітектури і зобов`язується використовувати приміщення виключно за призначенням.

Пунктом 3 вказаного договору передбачено, що користувач повинен тримати будинок пам`ятника в належному стані і нести всі витрати, пов`язані з цим; при використанні пам`ятника та здійсненні ремонтно-реставраційних робіт додержуватись всіх вимог, передбачених діючою інструкцією «Про порядок обліку, реєстрації, утримання та реставрації пам`ятників архітектури».

Згідно п. 4 договору, користувач повинен своєчасно провадити ремонтно-реставраційні і реставраційні роботи в використовуваному пам`ятнику архітектури незалежно від сезону. Всі роботи користувач провадить за свій рахунок і своїми матеріалами.

Прокурор вказав, що того ж місяця (без дати) 1993 року між сторонами складено акт технічного огляду стану пам`ятки архітектури при передачі його у користування. У розділі ІІІ зазначено, що будинок пам`ятки може бути використаний користувачем лише для відправлення релігійних обрядів.

Таким чином, як наголошував прокурор, питання залучення власних коштів прихожанами УПЦ для реставрації, ремонту чи відновлення будівлі Успенського собору залучалися з урахуванням умов вищевказаних договорів на користування будівлею та охоронного договору.

Прокурор звернув увагу на зміст листа Міністерства культури України від 27.03.2012 № 22-456/42, в якому йшла мова про будівлю Канівського музею народного декоративного мистецтва, що розташована поряд з Успенським собором по АДРЕСА_1 , а тому, як зазначив прокурор, немає відношення до вказаної справи.

Ухвалою суду від 21.11.2023 підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 12 грудня 2023 р.

В судовому засіданні 12.12.2023 судом оголошувалась перерва до 23 січня 2024 року.

23.01.2024 в судовому засіданні судом була оголошена перерва до 12:00 год. 12 березня 2024 року.

Ухвалою суду від 12.03.2024 судове засідання було призначено на 10:00 год. 18 березня 2024 року.

Прокурор в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав повністю,

Просив суд позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні заперечував проти заявлених позовних вимог та просив суд у їх задоволенні відмовити.

Представник позивача і представник відповідача-1 в судове засідання не з`явилися.

Про час, дату та місце проведення судового засідання сторони були повідомлені належним чином.

Суд вважає можливим здійснювати розгляд справи в порядку ст. 202 ГПК України без представників позивача і відповідача-1.

Суд, вислухавши прокурора та представника відповідача-2 дослідивши наявні у справі докази, встановив наступне.

Предметом спору у справі є те, що виконавчим комітетом Канівської міської ради в порушення норм чинного на той час законодавства, а також прямої заборони щодо перебування пам`ятки археології у власності будь-якої форми, крім державної, без погодження відчуження пам`ятки національного значення уповноваженим органом, винесене рішення від 23.10.2003 № 397 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна», відповідно до якого надано дозвіл Українській православній церкві на оформлення права колективної власності на будівлю Успенського собору по АДРЕСА_1 , що в подальшому стало підставою для видачі свідоцтва про право власності та реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У відзиві на позовну заяву відповідач-2 (Київська митрополія УПЦ) заперечив обставини про те, що спірна нежитлова будівля Успенського собору являється пам`яткою археології.

Суд враховує, що ОСОБА_1 (далі - Собор) збудований 09.06.1144 в ім`я св. Георгія ( ОСОБА_2 ) за кошти Великого князя ОСОБА_3 , зазнав руйнувань 1240 року під час монголо-татарського погрому міста Канева. У 1861 році в Успенському соборі відспівували великого сина українського народу Т.Г.Шевченка. Собор становить значну цінність і архітектурно-художній інтерес за своїми об`ємно-просторовими характеристиками. У 1963 році Собор було закрито.

Постановою Ради Міністрів Української РСР від 21.07.1965 № 711 «Про затвердження списку пам`ятників мистецтв, історії і археології Української РСР» затверджено поданий Міністерством культури УРСР і Академією наук УРСР список пам`ятників мистецтва, історії та археології республіканського значення згідно до додатку, в якому Георгіївський (Успенський) собор XII ст. (1144 р.) в м. Каневі Черкаської області затверджено пам`яткою археології.

Тією ж постановою Рада Міністрів Української РСР зобов`язала виконкоми місцевих рад депутатів трудящих забезпечити охорону і збереження всіх пам`ятників мистецтв, історії та археології, взятих на державний облік та паспортизованих у 1964 році, суворо додержуючись Положення про охорону пам`ятників культури, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.12.1948 № 3076. Також Міністерство культури УРСР та Академії наук УРСР зобов`язано посилити контроль за належною охороною і збереженням зазначених пам`ятників.

Міністерством Української РСР 10.11.1974 видано паспорт, де зазначені типологічна належність - пам`ятка археології та пам`ятка архітектури, датування пам`ятника - 1144 рік, адреса: м. Канів, Черкаська область, зазначені історичні відомості, опис пам`ятника, основна біографія, джерела та іконографічний матеріал, технічний стан та система охорони - республіканського значення, взятий під охорону на підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 21.07.1965 № 711. У графі балансова належність зазначено Канівську міську раду, а конкретне використання визначено за Канівським музеєм народно-декоративного мистецтва.

Рішенням виконавчого комітету Канівської міської ради народних депутатів від 27.02.1990 № 60 «Про перенесення експонатів музею народно-декоративного мистецтва» припинено показ експонатів музею народно-декоративного мистецтва в м. Каневі з 01.03.1990 в приміщенні Успенського собору та дозволено зареєстрованій общині Руської православної церкви проводити молитовні обряди в Успенському соборі з 04.03.1990.

На підставі рішення виконавчого комітету Черкаської обласної ради народних депутатів від 18.02.1992 № 18, Собор повернуто безоплатно у власність віруючим Української православної церкви (далі - УПЦ) як культове приміщення (молитовний будинок).

У грудні (без дати) 1993 року між обласним відділом у справах будівництва та архітектури виконкому Черкаської обласної ради депутатів трудящих в особі начальника управління архітектури Черкаської облдержадміністрації та протоієреєм, настоятелем Успенського храму, благочинний Канівського центрального округу Почтовим Г.Г, укладено охоронний договір.

Відповідно до загальних умов договору, облвідділ передав, а користувач прийняв в безоплатне користування будинок пам`ятки архітектури - Успенський собор в м. Каневі для використання приміщення під проведення служб УПЦ.

Того ж місяця (без дати) 1993 року між сторонами складено акт технічного огляду стану пам`ятки архітектури при передачі його у користування. У розділі III зазначено, що будинок пам`ятки може бути використаний користувачем лише для відправлення релігійних обрядів.

У подальшому, виконавчим комітетом Канівської міської ради прийнято рішення від 23.10.2003 № 397 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна», відповідно до якого УПЦ надано дозвіл на оформлення права колективної власності на будівлю Успенського собору по АДРЕСА_2 згідно рішення Канівської міської ради від 15.08.2019 № 16-14 «Про внесення змін до рішення від 01.04.2014 № 15-74 «Про перейменування частини АДРЕСА_1 »).

На підставі вище вказаного рішення 31.10.2003 виконавчим комітетом Канівської міської ради видане УПЦ свідоцтво Серії САА № 471742 про право власності. Відомості про право власності УПЦ на будівлю Успенського (Георгіївського) собору по АДРЕСА_3 занесено до Реєстру речових прав на нерухоме майно 28.11.2003 (реєстраційний номер майна 3272953).

В подальшому, Успенський (Георгіївський) собор постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928 «Про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятка археології національного значення (реєстраційний № 230014-Н).

Згідно ст. 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом.

Відповідно до Преамбули Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» від 13.07.1978 № 3600-ІХ, пам`ятки історії та культури є надбанням народу. Охорона пам`яток - важливе завдання державних органів і громадських організацій.

За змістом ст. 1 зазначеного Закону Української РСР пам`ятками історії та культури є споруди, пам`ятні місця і предмети, пов`язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави тощо. Усі пам`ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою.

Статтею 6 Закону передбачено, що до пам`яток історії та культури відповідно до статті 1 цього Закону належать пам`ятки історії, пам`ятки археології, пам`ятки містобудування та архітектури, мистецтва тощо.

За приписами ст. 17 Закону, з метою організації обліку і охорони пам`яток історії та культури нерухомі пам`ятки поділяються на пам`ятки загальносоюзного, республіканського і місцевого значення. Віднесення пам`яток історії та культури до категорії пам`яток загальносоюзного, республіканського чи місцевого значення провадиться відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР.

Переліки пам`яток історії та культури республіканського значення затверджуються Радою Міністрів Української РСР.

Так, як зазначалось вище, постановою Ради Міністрів Української РСР від 21.07.1965 № 711 «Про затвердження списку пам`ятників мистецтв, історії і археології Української РСР» Георгіївський (Успенський) собор XII ст. (1144 р) в м. Каневі Черкаської області визначений пам`яткою археології республіканського значення та з цього часу перебував під особливою охороною держави.

У зв`язку з прийняттям 08.06.2000 Закону України «Про охорону культурної спадщини» № 1805-ІІІ, Закон Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» втратив чинність.

Відповідно до Преамбули Закону України «Про охорону культурної спадщини» № 1805-ІІІ від 08.06.2000 (в редакції від 20.02.2002) об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою.

У п. 3 розділу X «Прикінцеві положення» цього Закону, зазначено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону. Тобто, станом на 2000 рік Собор залишив за собою статус пам`ятки археології національного (республіканського) значення та перебував у користуванні Успенської парафії Української православної церкви на підставі охоронного договору від грудня 1993 року та акту технічного огляду стану пам`ятника архітектури при передачі його в користування від грудня 1993 року.

Як визначено в ч. 1 ст. 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» за типами об`єкти культурної спадщини поділяються на: споруди (витвори), комплекси та визначні місця.

Зокрема, споруди (витвори) це твори архітектури та інженерного мистецтва разом з природними чи створеними людиною елементами, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об`єкти, печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні Історичні події, життя та діяльність відомих осіб.

За видами об`єкти культурної спадщини, як передбачає ч. 2 ст. 2 Закону поділяються на археологічні, історичні, монументального мистецтва, архітектури та містобудування, садово-паркового мистецтва та ландшафтні.

Археологічні об`єкти - це городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, мегаліти, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, рештки життєдіяльності людини, що містяться під водою.

Суд враховує, що ст.17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» імперативно визначено суб`єктів права власності на пам`ятки. Зокрема, пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, незалежно від форм власності території чи водного об`єкта, на яких вони розташовані, є державною власністю.

За правилами ч.1 і ч.2 ст.178 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту або не обмежені в обороті.

Види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом. Тобто, визнання об`єктів, що не можуть перебувати у приватній власності, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті, є умовою дотримання конституційного режиму права власності на зазначені об`єкти.

Зокрема, правовий титул (правова підстава) виникнення речових прав володіння, користування, розпорядження такими об`єктами визначається нормативними актами, що мають юридичну силу закону. Саме законодавчими актами забороняється перебування певних об`єктів власності Українського народу, державної та комунальної власності у приватній власності. У свою чергу неможливість існування у таких об`єктів приватного власника унеможливлює виникнення у них нового володільця.

Суд бере до уваги, що лише держава в особі її законодавчого органу є суб`єктом, уповноваженим визначати, які об`єкти цивільних прав підлягають обмеженню у цивільному обороті. При цьому, слід враховувати, що визначення обмежено оборотоздатних об`єктів є квінтесенцією дотримання балансу між публічними та приватними інтересами, а тому встановлення особливих умов обороту конкретного об`єкта завжди є зваженим та обґрунтованим.

Отже, враховуючи правовий титул вказаних об`єктів у разі протиправної передачі їх у приватну власність, таке порушення необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням права держави на володіння відповідним майном.

Правомочність володіння - це передбачена законом (тобто юридично забезпечена) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс тощо).

Цивільне законодавство визначає право володіння як складову повноважень власника (ст. 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (ч. 1 ст. 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах.

Титул і правовий режим права власності обмежено оборотоздатних об`єктів, які не можуть набуватися приватними власниками, встановлений законодавством і до внесення відповідних змін до нього є невід`ємним та незмінним. Доки вказаний правовий титул зберігається, доти суб`єкт права власності зберігає також і повноваження правової охорони та захисту свого права. Реалізація такого права має відбуватися з урахуванням зазначених особливостей, які відмежовують обмежно оборотоздатні об`єкти цивільних прав від об`єктів, які можуть перебувати у приватній власності та у вільному обігу між приватними особами.

Виходячи з вагомості права власності поряд з іншими цивільними правами, законом встановлена його непорушність (ч. 1 ст. 321 ЦК України). Відповідно до цієї ж норми закону ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Суд враховує, що фізичне зайняття обмежено оборотоздатних об`єктів та їх використання особою, яка з огляду на вимоги законодавства не могла набувати прав власності чи користування ними, не позбавляє права володіння ними дійсного власника, але створює останньому перешкоди у здійсненні ним охоронюваного законом права користування своїм майном. Навіть у випадку оформлення права приватної власності на виведені з цивільного обороту об`єкти нерухомого майна, такий власник не набуває статусу одноособового володільця спірним майном, оскільки за Українським народом зберігається його право на майно, що є об`єктом права власності народу, і таке право залишається не припиненим.

Законом України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805-ІІІ, який діяв на час проведення відчуження спірного майна, встановлено, що Собор, як пам`ятка археології національного значення, є об`єктом права державної власності, і не може мати будь-яку іншу форму власності.

З огляду на викладене, вимогами Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що пам`ятка археології національного значення - Успенський (Георгіївський) собор є обмежено обороноздатним об`єктом, тобто таким, що може належати лише певним учасникам обороту (державі).

За приписами ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Приписи ст. 13 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно ч.3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Правовою підставою для прийняття виконавчим комітетом Канівської міської ради оскаржуваного рішення від 23.10.2003 № 397 визначено п. 10 ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Тимчасове положення «Про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно», затверджене наказом Міністерства юстиції України від 28.01.2003 № 6/5.

Пунктом б) ч. 1 ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції 2003 року) визначено повноваження виконавчих органів міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку. Підпунктом 10 зазначеної норми передбачені делеговані повноваження щодо обліку відповідно до закону об`єктів нерухомого майна незалежно від форми власності та подання необхідних відомостей до бази даних національного фонду будівель відповідно до Закону України «Про енергетичну ефективність будівель».

Таким чином, виконавчий комітет Канівської міської ради приймаючи рішення від 23.10.2003 № 397 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна» діяв на виконання делегованих повноважень щодо обліку об`єктів нерухомого майна.

Проте, суд зауважує, що відповідачем-1 не було враховано те, що спірне майно є загальнодержавною власністю, і саме держава в особі уповноважених органів є титульним володільцем спірного майна в силу закону.

Так, відповідно до ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, яке належить державі Україна, від імені та в інтересах якої право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, - іншими суб`єктами.

Положеннями ст. 141 Господарського кодексу (далі ГК) України передбачено, що до державного майна, крім іншого, відноситься майно, закріплене за державними установами і організаціями. Управління об`єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб`єкти.

Статтею 3 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» визначено, що об`єктом управління державної власності є, зокрема, майно, яке передане державним установам та організаціям.

Відповідно до положень ст. 87 ЦК Української РСР (в редакції, чинній до проголошення незалежності України) соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій.

За статтею 87-1 ЦК Української РСР майно, закріплене за державними, міжколгоспними, державно-колгоспними та іншими державно-кооперативними організаціями, перебуває в оперативному управлінні цих організацій, які здійснюють у межах, встановлених законом, відповідно до цілей їх діяльності, планових завдань і призначення майна, права володіння, користування і розпорядження майном.

Згідно ст. 89 ЦК Української РСР державна власність - спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності. Держава є єдиним власником всього державного майна.

Відтак, суд враховує, що за часів існування Української Радянської Соціалістичної Республіки майно, якими були наділені державні підприємства та організації, належало до державної власності та перебувало у вказаних підприємств в оперативному управлінні. Отже, спірна будівля до моменту проголошення незалежності України належала до загальнодержавної власності.

Будь-які докази належності спірного майна до особистої чи колективної власності, колгоспно-кооперативної власності або власності профспілкових та інших громадських організацій, відсутні.

На підставі постанови Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 № 506-ХІІ «Про захист суверенних прав власності Української РСР» до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна було встановлено мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна, ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади і управління, а також заборонено випуск і реалізацію акцій усіх державних підприємств, організацій та установ, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, розташованих на території України, фізичним та юридичним особам з-поза меж Української РСР.

Зокрема, відповідно ст.ст. 2, 3 Закону Української РСР «Про власність» право власності в Українській РСР охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Кожен громадянин в Українській РСР має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими. Власність в Українській РСР виступає в таких формах: індивідуальна (особиста і приватна трудова), колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними. Суб`єктами права власності в Українській РСР визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава. Українська РСР створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту.

Статтями 31,32 Закону Української РСР «Про власність» було визначено, що до державної власності в Українській РСР належать загально - державна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Суб`єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради Української РСР. Суб`єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Згідно ст.34 Закону Української РСР «Про власність» загальнодержавну (республіканську) власність складають: майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради Української РСР та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об`єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв`язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об`єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток. У загальнодержавній (республіканській) власності може перебувати також інше майно, передане у власність Української РСР іншими державами, а також юридичними особами і громадянами.

Зокрема, об`єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров`я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв`язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб`єктами права власності (ст. 35 вказаного Закону).

Суд бере до уваги, що Кабінет Міністрів України постановою від 05.11.1991 № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» затвердив перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

Згідно цього переліку у власність областей передано об`єкти, у тому числі у сфері культури, а саме передано: організації кіновідеопрокату, концертні організації, театри, музеї, бібліотеки, центри народної творчості, культури, дозвілля, будинки і палаци культури, клуби, парки культури та відпочинку, зоопарки, атракціонні містечка, культурно-освітні училища, училища та школи мистецтв, заклади підвищення кваліфікації працівників культури, культурно - спортивні та соціально-культурні комплекси, ремонтно-виробничі комбінати, інші місцеві підприємства, об`єднання, організації та установи, крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні.

До вказаного переліку не увійшли споруди - пам`ятки археології національного значення, що свідчить про те, що під час здійснення розмежування об`єктів між загальнодержавною та комунальною власністю всі споруди - пам`ятки археології національного значення, залишилися у державній власності.

Відповідно п.6 Постанови Верховної Ради України №988-ХІІ від 23.04.1991 «Про порядок введення в дію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» вказано Кабінету Міністрів України, Уряду Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям забезпечити відповідно до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» повернення у власність чи передачу у безоплатне користування релігійним громадам культових будівель і майна з урахуванням: прав релігійних громад, яким належали ці будівлі і майно на момент їх переходу у власність держави; прав релігійних громад, які користуються цими будівлями і майном у встановленому законом порядку; вкладення коштів релігійними громадами у спорядження, переобладнання культової будівлі і тривалості користування нею: наявності у даному населеному пункті (місцевості) інших культових будівель та їх використання релігійними громадами відповідних віровизнань; інших суттєвих обставин у їх сукупності.

Водночас, Успенський собор, який розташований у АДРЕСА_1 , перебуває на державному обліку як археологічна пам`ятка та пам`ятник архітектури національного значення, що підтверджується відповідним паспортом об`єкта культурної спадщини від 10.11.1974 (охор.№372) та постановою КМУ від 03.09.2009 № 928 «Про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Судом встановлено, що Собор збудований 09.06.1144 в ім`я св. Георгія ( ОСОБА_2 ) за кошти Великого князя ОСОБА_3 . Зазнав руйнувань 1240 року під час монголо-татарського погрому міста Канева.

Відремонтований у 16 столітті коштом запорозького козацтва. При соборі діяв Успенський чоловічий монастир. В 1669 в соборі митрополит Київський ОСОБА_4 -Тукальський висвятив на ієродиякона Данила Туптала, майбутнього св. Димитрія Ростовського. У 1678 під час нападу на Канів турків і кримських татар, собор спалили разом із захисниками. До 1787 року він був у руїні.

У 18 столітті Собор належав уніатам як храм базиліянського чоловічого монастиря. Упродовж 1805-1810 років старий руїнований храм базиліяни відбудували у класицистичних формах і в 1816 році освятили. У 1833 році собор використовувався православними вірянами, в 1846 року його переосвятили на Успіння Пресвятої Богородиці ( ОСОБА_5 ).

У 1963 році собор закрили. З 1972 по 01.03.1990 роки в приміщенні собору розміщувався Канівський музей народно-декоративного мистецтва.

У березні 1990 року Канівський міськвиконком дозволив Руській православній церкві проводити молитовні обряди.

В подальшому, рішенням Черкаської обласної ради народних депутатів від 03.10.1991 № 212 розглянувши заяви віруючих зареєстровано статути релігійних громад, що діяли в установленому порядку до введення в дію Закону Української РСР «Про свободу совісті та релігійні організації», в тому числі в м. Каневі - Успенська церква.

Рішенням виконавчого комітету Черкаської обласної ради народних депутатів від 18.02.1992 № 18 Успенський собор повернуто безоплатно у власність віруючим Української православної церкви як культове приміщення (молитовний будинок). Таким чином богослужіння у Успенському соборі відновлено лише 1992 році. До цього часу, 20 років поспіль, як вже зазначалося, собор використовувався під музей народно-декоративного мистецтва.

Відповідно до п. 6 Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» повернення у власність чи передачу у безоплатне користування релігійним громадам культових будівель і майна має відбуватись з урахуванням прав релігійних громад, яким належали ці будівлі і майно на момент їх переходу у власність держави.

Проте, Київська митрополія Української православної церкви, як релігійна організація була створена в м. Києві та зареєстрована як юридична особа 05.08.1991, тобто вже після набуття чинності Законом України «Про свободу совісті і релігійні організації», що відбулось 06.06.1991. При цьому, того ж дня постановою Ради у справах релігій при Кабінеті Міністрів України зареєстрований Статут Київської митрополії УПЦ.

Згідно п. 5.3 Статуту, у власності Київської Митрополії перебувають будівлі, в тому числі культові споруди, предмети культу, об`єкти виробничого, соціального, доброчинного, видавничого призначення, транспорт, кошти та інше майно, набуте нею за рахунок добровільних пожертв або власних коштів, передане державою, а також придбане на інших законних підставах.

Зокрема, архівні документи, інвентарна справа будівель і споруд, які розташовані по АДРЕСА_3 , які пов`язані із історією спірної будівлі та відповідних релігійних громад, свідчать про те, що жодній із існуючих нині релігійних організацій УПЦ в тому числі і релігійній організації «Канівський Успенський собор», Успенський собор ніколи не належав.

Крім того, Черкаською обласною радою повернуто майно УПЦ, яка є релігійною організацією без статуту юридичної особи, що суперечить вимогам ст. 20. 29, 33 Закону Української РСР «Про власність» від 07.02.1991 № 697/ХІІ

За таких обставин, підстави для застосування ст.17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та передачі приміщення Успенському собору у власність УПЦ відсутні.

Правовою підставою для прийняття виконавчим комітетом Канівської міської ради оскаржуваного рішення від 23.10.2003 № 397 визначено п. 10 ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Тимчасове положення «Про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно», затверджене наказом Міністерства юстиції України від 28.01.2003 № 6/5.

Пунктом б) ч. 1 ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції 2003 року) визначено повноваження виконавчих органів міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку. Підпунктом 10 зазначеної норми передбачені делеговані повноваження щодо обліку відповідно до закону об`єктів нерухомого майна незалежно від форми власності та подання необхідних відомостей до бази даних національного фонду будівель відповідно до Закону України «Про енергетичну ефективність будівель».

Отже, виконавчий комітет Канівської міської ради приймаючи рішення від 23.10.2003 № 397 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна» діяв на виконання делегованих повноважень щодо обліку об`єктів нерухомого майна.

Водночас, виконком не врахував, що спірне майно є загальнодержавною власністю, саме держава в особі уповноважених органів є титульним володільцем спірного майна в силу закону.

Правом власності, згідно з вимогами частини першої статті 316 ЦК України, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною першою статті 317 ЦК України унормовано, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Таким чином, право розпорядження майном є виключним правом власника.

В силу ст. ст. 2, З, 31, 32, 34 Закону Української РСР «Про власність» від 07.02.1991 за № 697-ХІІ, за часів існування Союзу Радянських Соціалістичних Республік, майно, яким були наділені державні підприємства та організації, належало до державної власності та перебувало у вказаних підприємств в оперативному управлінні. Таким чином, до моменту проголошення незалежності України спірне майно належало до загальнодержавної власності.

Після проголошення незалежності України, Кабінет Міністрів України постановою від 05.11.1991 № 311, враховуючи вимоги ст. 33 Закону Української РСР «Про власність», затвердив перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

Відповідно до цього переліку у власність областей передано об`єкти у тому числі, у сфері культури, а саме передано: організації кіновідеопрокату, концертні організації, театри, музеї, бібліотеки, центри народної творчості, культури, дозвілля, будинки і палаци культури, клуби, парки культури та відпочинку, зоопарки, атракціонні містечка, культурно-освітні училища, училища та школи мистецтв, заклади підвищення кваліфікації працівників культури, культурно- спортивні та соціально-культурні комплекси, ремонтно-виробничі комбінати, інші місцеві підприємства, об`єднання, організації та установи, крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні.

До вказаного переліку не увійшли споруди - пам`ятки археології національного значення, що свідчить про те, під час здійснення розмежування об`єктів між загальнодержавною та комунальною власністю всі споруди - пам`ятки археології національного значення, залишилися у державній власності.

Викладені обставини підтверджують те, що спірне майно - Успенський (Георгіївський) собор не передавалось до комунальної власності в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)».

Підсумовуючи вище викладене, зазначені обставини підтверджують те, що спірне майно - Успенський (Георгіївський) собор не передавалось до комунальної власності в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)». Крім того, спірна споруда Собору в м. Каневі до власності територіальної громади в порядку, передбаченому Законом України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» від 03.03.1998 за № 147/98-ВР не передавалась.

Порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно на час виникнення спірних правовідносин регулювався Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5.

Згідно п. 1.4 цього Положення Реєстрація прав власності на нерухоме майно (далі - реєстрація прав) - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв`язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об`єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів, коштом особи, що звернулася до БТІ.

За правилами пунктів 1.4, 2.1 вказаного Положення обов`язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном.

Пунктом 6.1 вище зазначеного Положення передбачено, що оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності: а) місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування: фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об`єкти нерухомого майна.

Суд погоджується з доводами прокурора про те, що свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 28.10.2003 на спірне майно видане на підставі незаконного рішення та релігійній організації - УПЦ, без статуту юридичної особи, яке підлягає визнанню недійсним і скасуванню як підставу виникнення права власності на нерухоме майно.

Як зазначалося вище, постановою Ради Міністрів Української РСР від 21.07.1965 № 711 «Про затвердження списку пам`ятників мистецтв, історії і археології Української РСР» затверджено поданий Міністерством культури УРСР і Академією наук УРСР список пам`ятників мистецтва, історії та археології республіканського значення згідно до додатку, в якому пам`яткою археології затверджено Георгіївський (Успенський) собор ЧІІ ст. (1144р) в м. Каневі Черкаської області.

Таким чином, Успенський (Георгіївський) собор ще з 1965 року відносився до пам`яток археології республіканського значення і був під особливою охороною держави.

У зв`язку з прийняттям 08.06.2000 Закону України «Про охорону культурної спадщини» № 1805-ІІІ, Закон Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» втратив чинність.

Відповідно до Преамбули Закону України «Про охорону культурної спадщини» № 1805-ІІІ від 08.06.2000 (в редакції від 20.02.2002) об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою.

В пункті 3 розділу X Прикінцеві положення, зазначено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Тобто, станом на 2000 рік Успенський собор залишив за собою статус пам`ятки археології національного (республіканського) значення та перебував у користуванні Успенської парафії Української православної церкви на підставі охоронного договору від грудня 1993 року та акту технічного огляду стану пам`ятника архітектури при передачі його в користування від грудня 1993 року.

В подальшому, Успенський собор постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928 «Про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятка археології національного значення.

Статтею 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено суб`єктів права власності на пам`ятки. Зокрема, пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом.

Зокрема, частиною 2 вказаної статті передбачено, що усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, незалежно від форм власності території чи водного об`єкта, на яких вони розташовані, є державною власністю.

За таких обставин, суд погоджується із доводами прокурора про те, що зміна форми власності, в тому числі шляхом передачі його у власність УПЦ, за відсутності рішення (волевиявлення) уповноважених органів, є протиправним, а спірне майно вибуло з власності держави поза її волею. Крім того, пунктом 2 рішення від 23.10.2003 № 397 виконавчий комітет Канівської міської ради надав дозвіл УПЦ на оформлення права колективної власності на будівлю Собору по АДРЕСА_3 .

За змістом ст. 20 Закону України «Про власність» (діючої на момент виникнення спірних правовідносин) суб`єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об`єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об`єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.

Як визначено у ст. 21 вказаного Закону право колективної власності виникає на підставі: добровільного об`єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об`єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

Враховуючи вимоги чинного на той час законодавства, суд вважає, що право колективної власності на споруду Собору в УПЦ не виникло, а отже п. 2 рішення виконавчого комітету Канівської міської ради від 23.10.2033 № 397 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна», яким надано дозвіл на оформлення права власності УПЦ на будівлю Собору не ґрунтується на Законі та є безпідставним.

Суд вважає, що втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Суд бере до уваги та враховує те, що звернення прокурора із цим позовом до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності існування пам`ятки археології національного значення, її належне використання, а також на захист суспільних інтересів і права власності на неї Українського народу, оскільки пам`ятки археології національного значення, незалежно від форм власності території, на яких вони розташовані, є державною власністю і не могли передаватися у будь-яку іншу власність у силу ч. 2 ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Відповідні приписи законодавства щодо неможливості відчуження пам`ятки археології національного значення, є доступними, чіткими та передбачуваними.

Суд зауважує, що стосовно об`єктів культурної спадщини - пам`яток археології національного значення закріплено пріоритет права власності Українського народу, державної власності над приватною, тобто законного права приватної власності на вказані об`єкти не могла жодна юридична чи фізична особа, у тому числі і відповідач - Українська православна церква.

Проте, УПЦ набуто таке право власності і користування у спосіб, який, за формальними ознаками, має вигляд законного, оскільки юридичне оформлення права власності відповідача на споруду Успенського собору стало можливим у результаті прийняття органом місцевого самоврядування незаконного рішення про надання дозволу на оформлення права власності. З урахуванням наведеного мету втручання у право власності на спірне майно з метою контролю за його використанням і розпорядженням можна вважати легітимною.

Суд вважає, що саме у цьому випадку дотримано вимоги пропорційності повернення спірного майна - пам`ятки археології національного значення, легітимній меті застосування такого обмеження права на мирне володіння майном, оскільки в силу об`єктивних, видимих природних властивостей та історичних подій пам`ятки культурної спадщини, розташованої в м. Каневі, відповідач-1 не міг не знати про її віднесення до реєстру нерухомих пам`яток України, як пам`ятки археології національного значення. Ознайомившись зі змістом законодавства щодо охорони і використання пам`яток історії та культури, відкритими історичними даними і за необхідності отримавши правову допомогу перед набуттям у власність споруди Успенського собору, відповідач-1 міг і повинен був знати про те, що зазначена культурна пам`ятка належить до пам`яток археології національного значення і перебуває під особливою охороною держави.

Відповідач-2 у відзиві на позов просив суд застосувати до заявлених позовних вимог строк давності.

Суд вважає заяву відповідача про застосування строку давності такою, що не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

За приписами ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, при розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Згідно ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.

Як зазначено у позовній заяві спірне майно - нежитлові будівлі Успенського собору у АДРЕСА_1 , які набуло у колективну власність Українська православна церква, є державною власністю, відноситься до археологічної пам`ятки національного значення, є обмежено обороноздатним об`єктом, що з урахуванням Цивільного кодексу України та законодавства, що регулює сферу охорони культурної спадщини, унеможливлює перебування спірного майна у колективній власності.

Аналогічна правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 487/10127/14- ц, від 11.06.2020 у справі № 359/281/14-ц.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Суд враховує, що Верховний Суд, розглядаючи справи у спорах, пов`язаних із протиправним переходом у приватну власність об`єктів з обмеженою оборотоздатністю дотримується правової позиції, що належним способом захисту права в подібних спорах є пред`явлення негаторного позову про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном.

Зокрема, у постанові від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що позовну вимогу про зобов`язання повернути об`єкт права державної власності слід розглядати як негаторний позов (п. 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, п. 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16- ц, п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, п. 97 постанови від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц). Власник майна може вимагати усунення порушення його права власності, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути об`єкт (абз. 5 п. 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

Висновки Великої Палати Верховного Суду аналогічного змісту також викладені у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11,2018 у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц.

З урахуванням правових позицій Великої Палати Верховного Суду у вказаних справах, якщо набуття приватної (колективної) власності на майно є неможливим, то і володіння є неможливим. Отже, ні наявність державної реєстрації права власності за порушником, ні фізичне зайняття (утримання) ним майна не приводять до заволодіння порушником таким майном.

Таким чином, як зайняття майна, так і наявність державної реєстрації права власності на це майно за порушником з порушенням вимог закону необхідно розглядати як не пов`язане з володінням порушення права власності держави, а неналежним способом захисту прав власника є негаторний позов.

Враховуючи правовий режим спірного майна, яке перебуває у власності УПЦ - нежитлової будівлі Успенського собору та законодавчі обмеження щодо її обороту, у даному спорі пред`являється негаторний позов відповідно до ст. 391 ЦК України.

Зазначений прокурором спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння, у зв`язку з чим, на відміну від віндикаційного позову, негаторний може бути заявлений упродовж усього часу тривання порушення прав на об`єкти згаданої категорії, а не з часу, коли держава в особі відповідного органу довідалася чи могла довідатися про відповідні порушення.

На підставі ст. 391 ЦК України, у спірних правовідносинах належним способом захисту порушеного права держави є позов про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів, скасування рішень про державну реєстрацію прав та повернення майна.

Суд, враховуючи правову природу спірних правовідносин, які за своїм характером є негаторними, та наведені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо правильного застосування матеріального права у справах відповідної категорії, і оскільки нежитлова будівля Успенського собору по АДРЕСА_1 продовжує значитися зареєстрованою на праві комунальної власності за УПЦ, порушення прав її законного володільця - держави - на реалізацію усіх правомочностей власника триває, вважає, що цей позов заявлено в межах позовної давності.

Аналізуючи викладене, на підставі ст. 391 ЦК України, у спірних правовідносинах належним способом захисту порушеного права держави є позов про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання незаконним та скасування п. 2 рішення виконавчого комітету Канівської міської ради від 23.10.2003 № 397 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна», визнання недійсним та скасування свідоцтва про право колективної власності УПЦ на споруду Собору, по АДРЕСА_1 , скасування державної реєстрації речового права власності Української православної церкви на зазначену споруду з поверненням вказаного нерухомого майна державі в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, який є органом управління даним державним майном.

Враховуючи викладене, суд приходить до переконання, що позов Смілянської окружної прокуратури підлягає до задоволення, оскільки по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Відповідно до ст.129 ГПК України з відповідачів на користь Черкаської обласної прокуратури підлягають до стягнення витрати на оплату судового збору.

Відповідач-1 Виконавчий комітет Канівської міської ради у відзиві на позов заявлені вимоги визнав повністю.

Суд вважає, що визнання позову не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, а тому приймається судом.

Ст.129 ГПК України передбачає розподіл судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч.1 ст.130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма міститься в ч. 3 ст. 7 Закону України Про судовий збір.

З матеріалів справи вбачається, що Черкаською обласною прокуратурою на підставі платіжної інструкції від 01.08.2023 № 1676 сплачено до Державного бюджету України 20544,61 грн. судового збору.

Отже, у зв`язку із визнанням позову відповідачем-1, Прокуратурі Черкаської області підлягає поверненню з Державного бюджету України 50% сплаченого нею судового збору від суми 10272,30 грн - в розмірі 5136,15 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.129,130, 233, 236-241 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Прийняти заяву відповідача-1 (Виконавчого комітету Канівської міської ради) про визнання позову.

Позов задовольнити повністю.

Усунути перешкоди у здійсненні державою в особі Міністерства культури та інформаційної політики України (код ЄДРПОУ 43220275) права користування та розпорядження пам`яткою археології національного значення - будівлі Успенського (Георгіївського) собору, загальною площею 288,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом визнання незаконним та скасування пункту 2 рішення виконавчого комітету Канівської міської ради від 23.10.2003 № 397 Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна щодо надання дозволу на оформлення права власності Українській православній церкві на будівлю церкви - Успенського (Георгіївського) собору, загальною площею 288,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

Усунути перешкоди у здійсненні державою в особі Міністерства культури та інформаційної політики України (код ЄДРПОУ 43220275) права користування та розпорядження пам`яткою археології національного значення - будівлі Успенського (Георгіївського) собору, загальною площею 288,6 кв.м. розташованої за адресою: АДРЕСА_1 шляхом визнання недійсним та скасування свідоцтва серії САА № 471742 від 31.10.2003 про право колективної власності Української православної церкви на нежитлову будівлю загальною площею 288,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , яке видане 31.10.2003 виконавчим комітетом Канівської міської ради Черкаської області (код ЄДРПОУ 04060795).

Усунути перешкоди у здійсненні державою в особі Міністерства культури та інформаційної політики України (код ЄДРПОУ 43220275) права користування та розпорядження пам`яткою археології національного значення - будівлі Успенського (Георгіївського) собору, загальною площею 288,6 кв.м. розташованої за адресою: АДРЕСА_1 шляхом скасування за Українською православною церквою державної реєстрації права власності на нерухоме майно: нежитлову будівлю, загальна площа 288,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 3272953).

Усунути перешкоди у здійсненні державою в особі Міністерства культури та інформаційної політики України (код ЄДРПОУ 43220275) права користування та розпорядження пам`яткою археології національного значення - будівлі Успенського (Георгіївського) собору, загальною площею 288,6 кв.м. розташованої за адресою: АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання Київську митрополію Української православної церкви (код ЄДРПОУ 21510633) повернути на користь держави, в особі Міністерства культури та інформаційної політики України (код ЄДРПОУ 43220275), нерухоме майно: нежитлову будівлю, загальна площа 288,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з Виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області (код ЄДРПОУ: 04060795; вул.О.Кошового,3, м.Канів, Черкаський район, Черкаська область, 19003) на користь Черкаської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ: 02911119, р/р UA138201720343160001000003751 в ДКСУ у м. Київ) - 5 136,15 грн (п`ять тисяч сто тридцять шість грн 15 коп.) витрат по сплаті судового збору.

Повернути Черкаській обласній прокуратурі (код ЄДРПОУ: 02911119) з Державного бюджету України судовий збір сплачений на підставі платіжної інструкції від 01.08.2023 № 1676 в сумі 5 136,15 грн. (п`ять тисяч сто тридцять шість грн 15 коп.) у зв`язку з визнанням позову.

Стягнути з Релігійної організації Київська митрополія Української православної церкви (код ЄДРПОУ: 21510633; вул.Лаврська,15, корп.49, м.Київ, 01015) на користь Черкаської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02911119, р/р UA138201720343160001000003751 в ДКСУ у м. Київ) 10 272,30 грн (десять тисяч двісті сімдесят дві грн. 30 коп.) витрат по сплаті судового збору.

Повне рішення складено 28.03.2024.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду.

Суддя Костянтин ДОВГАНЬ