Окрема думка

від 23.05.2024 по справі 925/1107/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОКРЕМА ДУМКА

судді Буравльова С.І. стосовно прийнятої 23.05.2024 р. постанови Північного апеляційного господарського суду у справі № 925/1107/23 за апеляційною скаргою Предстоятеля Української Православної Церкви, керівника Київської Митрополії Української Православної Церкви, Митрополита Київського і всієї України ОСОБА_1 - ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.03.2024 р. у справі № 925/1107/23 за позовом Керівника Смілянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України до Виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської ради та Релігійної організації Київська митрополія Української православної церкви

про усунення перешкод права користування та розпорядження майном.

Відповідно до ст. 34 ГПК України питання, що виникають під час колегіального розгляду справи судом, вирішуються більшістю голосів суддів. Головуючий голосує останнім. При ухваленні рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали. Судді не мають права розголошувати міркування, що були висловлені у нарадчій кімнаті. Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

Так, постановою Північного апеляційного господарського суду України від 23.05.2024 р. у справі № 925/1107/23 у складі колегії суддів: Андрієнко В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач), судді: Буравльов С.І., Шапран В.В. апеляційну скаргу Предстоятеля Української Православної Церкви, керівника Київської Митрополії Української Православної Церкви, Митрополита Київського і всієї України ОСОБА_1 - ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.03.2024 р. у справі № 925/1107/23 залишено без задоволення, рішення Господарського суду Черкаської області від 18.03.2024 р. у справі № 925/1107/23 залишено без змін.

На підставі наведеної вище ст. 34 ГПК України вважаю можливим викласти окрему думку стосовно постанови Північного апеляційного господарського суду України від 23.05.2024 р. у справі № 925/1107/23, оскільки не погоджуюсь з її мотивувальною та резолютивною частинами з огляду на такі аргументи.

У серпні 2023 року Керівник Смілянської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовною заявою, у якій просив:

- усунути перешкоди у здійсненні державою в особі Міністерства культури та інформаційної політики України права користування та розпорядження пам`яткою археології національного значення - будівлі Успенського (Георгіївського) собору, загальною площею 288,6 кв. м, за адресою: вул. Героїв Небесної Сотні, 62, в м. Каневі Черкаської області, шляхом визнання незаконним та скасування пункту 2 рішення виконавчого комітету Канівської міської ради від 23.10.2003 р. № 397 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна" щодо надання дозволу на оформлення права власності Українській православній церкві на будівлю церкви - Успенського (Георгіївського) собору, загальною площею 288,6 кв. м, за адресою: вул. Героїв Небесної Сотні, 62 в м. Каневі Черкаської області ;

- усунути перешкоди у здійсненні державою в особі Міністерства культури та інформаційної політики України права користування та розпорядження пам`яткою археології національного значення - будівлі Успенського (Георгіївського) собору, загальною площею 288,6 кв. м розташованої за адресою: вул. Героїв Небесної Сотні, 62, м. Канів Черкаської області, шляхом визнання недійсним та скасування свідоцтва серії САА № 471742 від 31.10.2003 р. про право колективної власності Української православної церкви на нежитлову будівлю загальною площею 288,6 кв. м, за адресою: вул. Героїв Небесної Сотні, 62, м. Канів Черкаської області , яке видане 31.10.2003 р. виконавчим комітетом Канівської міської ради Черкаської області;

- усунути перешкоди у здійсненні державою в особі Міністерства культури та інформаційної політики України права користування та розпорядження пам`яткою археології національного значення - будівлі Успенського (Георгіївського) собору, загальною площею 288,6 кв. м, розташованої за адресою: вул. Героїв Небесної Сотні, 62, м. Канів Черкаської області , шляхом скасування за Українською православною церквою державної реєстрації права власності на нерухоме майно: нежитлову будівлю, загальна площа 288,6 кв. м, за адресою: Черкаська область, м. Канів, вул. Героїв Небесної Сотні, 62 ;

- усунути перешкоди у здійсненні державою в особі Міністерства культури та інформаційної політики України права користування та розпорядження пам`яткою археології національного значення - будівлі Успенського (Георгіївського) собору, загальною площею 288,6 кв. м, розташованої за адресою: вул. Героїв Небесної Сотні, 62, м. Канів Черкаської області , шляхом зобов`язання Київську митрополію Української православної церкви повернути на користь держави, в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, нерухоме майно: нежитлову будівлю, загальною площею 288,6 кв. м, за адресою: Черкаська область, м. Канів, вул. Героїв Небесної Сотні, 62 ;

В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилався на те, що Смілянською окружною прокуратурою встановлено факт порушення інтересів держави та протиправного вибуття з державної власності пам`ятки культурної спадщини національного значення Успенського (Георгіївського) собору в м. Каневі Черкаського району Черкаської області. Так, прокурор звертає увагу на невідповідність рішення виконавчого комітету Канівської міської ради від 23.10.2003 р. № 397 вимогам законодавства України, що регулює відповідні правовідносини стосовно підстав і порядку набуття права власності та прийняття такого рішення поза межами компетенції, визначеної Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення було встановлено, що спірне майно є загальнодержавною власністю, і саме держава в особі уповноважених органів є титульним володільцем спірного майна в силу закону. Під час розгляду справи судом також було встановлено, що за часів існування Української Радянської Соціалістичної Республіки майно, яким були наділені державні підприємства та організації, належало до державної власності та перебувало у вказаних підприємств в оперативному управлінні. Отже спірна будівля до моменту проголошення незалежності України належала до загальнодержавної власності. Будь-які докази належності спірного майна до особистої чи колективної власності, колгоспно-кооперативної власності або власності профспілкових та інших громадських організацій, відсутні. Також місцевий суд зазначив про відсутність підстав для застосування ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та передачі приміщення Успенському собору у власність УПЦ. Місцевим господарським судом було встановлено, що спірне майно - Успенський (Георгіївський) собор не передавалось до комунальної власності в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 р. № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)".

З матеріалів справи вбачається, що Канівський Успенський собор було внесено до списку пам`ятників мистецтва, історії та археології республіканського значення згідно з постановою Ради Міністрів УРСР № 711 від 21.07.1965 р.

У грудні 1993 року між обласним відділом у справах будівництва архітектури виконавчого комітету Черкаської обласної ради депутатів трудящих та настоятелем Успенського храму Канівського центрального округу було укладено охоронний договір.

У відповідності до рішення виконавчого комітету Канівської міської ради від 23.10.2003 р. № 397 та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 31.10.2003 р. будівля Канівського Успенського собору перебувала у колективній власності Української правосласної церкви. Відомості про право власності були занесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону Української РСР «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 р. № 987-ХІІ, в редакції станом на 18.02.1992 р., культові будівлі та майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішенням виконавчих комітетів обласних, Київської та Севастопольської міських рад народних депутатів.

Тобто нормами закону в наведений вище період було надано право виконавчим комітетам обласних рад народних депутатів повертати у власність релігійних організацій безоплатно культові будівлі і майно, які становлять державну власність, і це право реалізовувалося шляхом прийняття відповідних рішень.

Згідно зі ст. 18 Закону Української РСР «Про свободу совісті та релігійні організації», в редакції станом на 18.02.1992 р., релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності. У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об`єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом. Право власності релігійних організацій охороняється законом.

На виконання вимог Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, яке затверджено наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5, Київська Митрополія УПЦ звернулась до Виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області та отримала рішення «Про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна» від 23.10.2003 р. № 397, яким надано дозвіл оформити право власності Українській православній церкві на буділю Канівського Успенського собору в м. Каневі по вул. Леніна, 62.

Відповідно до п. п. 1.3 - 1.6 вказаного Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації. Реєстрація прав власності на нерухоме майно (далі - реєстрація прав) - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв`язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об`єктів нерухомого майна на підставі правовстановлюючих документів, за рахунок коштів особи, що звернулася до БТІ. Обов`язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування. Реєстрації підлягають права власності тільки на об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об`єкти.

За змістом п. 6.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна проводиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, місцевого самоврядування фізичним особам та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об`єкти нерухомого майна.

Встановлено, що на час проведення Канівським виробничим підрозділом Черкаського обласного об`єднання бюро технічної інвентаризації 28.11.2003 р. реєстрації права власності на нерухоме майно - будівлю Канівського Успенського собору по вул. Леніна, 62 у м. Каневі, та внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв`язку із виникненням в Української православної церкви права власності на нерухоме майно держава в особі Міністерства культури та інформаційної політики України чи інший орган, уповноважений управляти державним майном щодо цього майна, не був внесений до Реєстру прав власності на нерухоме майно, незважаючи на те, що пункт 1.5 Тимчасового положення зобов`язував здійснювати таку реєстрацію.

03.09.2009 р., постановою Кабінету Міністрів України «Про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих памяток України» від 03.09.2009 р. № 928, Успенський (Георгіївський) собор ІХ -ХІІ століття (1144 рік, м. Канів) був внесений до Переліку об`єктів культурної спадщини національного значення, які заносяться до Державного реєстру нерухомих памяток України. До того ж вказаною постановою була визнана такою, що втратила чинність постанова Ради Міністрів Української РСР від 21.07.1965 р. № 711.

Так, Смілянська окружна прокуратура звернулась до суду з негаторним позовом про усунення перешкод у користуванні майном одночасно із застосуванням ще таких способів захисту, як визнання незаконним та скасування п. 2 рішення виконавчого комітету Канівської міської ради від 23.10.2003 р. № 397 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна», свідоцтва серії САА № 471742 від 31.10.2003 р., скасування за Українською православною церквою державної реєстрації права власності на нерухоме майно та зобов`язання Київську митрополію Української православної церкви повернути на користь держави, в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, нежитлову будівлю, загальною площею 288,6 кв. м, за адресою: м. Канів, вул. Героїв Небесної Сотні, 62 (Успенський собор).

Тобто, прокурор разом з поданням негаторного позову одночасно в ньому оспорює ще й право власності на спірне майно, яке зареєстровано за відповідачем.

Відповідно до Узагальненої практики Верховного Суду щодо віндикаційного та негаторного позовів станом на 2023 рік, негаторний позов - це вимога власника, який володіє річчю, про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження нею. Власник, який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні та вимагає від відповідача припинити протиправні дії щодо свого майна, які не пов`язані із порушенням володіння.

Іншими словами негаторний позов має місце там, де захист права власності від порушень не пов`язаний із позбавленням володіння майном відповідача. Право володіння означає юридично забезпечену можливість власнику мати майно у своєму віданні, у сфері свого фактичного господарського впливу.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом даної норми власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном. Тобто особливістю цього позову є відсутність спору з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі.

Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачу у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення перешкод власнику (державі в особі Міністерства культури та інформаційної політики України) в реалізації ним повноважень розпорядження або користування належним йому майном.

Умовою задоволення негаторного позову є встановлення протиправності дій відповідача. Якщо дії відповідача є правомірними, негаторний позов задоволенню не підлягає.

В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що в той період Міністерство культури та інформаційної політики України було власником спірного майна - Канівського Успенського собору. Нежитлова будівля Канівського Успенського собору не була зареєстрована за державою в особі Міністерства культури та інформаційної політики України чи іншого органу.

Також відсутні докази, що Міністерство культури та інформаційної політики України чи інший орган влади в інтересах держави у період з 18.02.1992 р. по 28.11.2003 р. був балансоутримувачем та фактичним володільцем будівлі Канівського Успенського собору.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2016 р. у справі № 487/10128/14 та від 15.09.2020 р. № 469/1044/17 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме, тільки оспорювання відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів тощо.

Підсумовуючи викладене, вважаю, що прокурором було обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, а тому рішення Господарського суду Черкаської області від 18.03.2024 р. у справі № 925/1107/23 підлягало скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Суддя

Північного апеляційного

господарського суду С.І. Буравльов

"23" травня 2024 р.