Ухвала

від 29.03.2024 по справі 160/8007/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

29 березня 2024 рокуСправа № 160/8007/24

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Рябчук О.С., перевіривши матеріали позовної заяви заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави до Державної інспекції архітектури та містобудування України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Елін Плюс», третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, скасування дозволу, припинення права на виконання будівельних робіт, -

УСТАНОВИВ:

28.03.2024 року заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Державної інспекції архітектури та містобудування України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Елін Плюс», третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради з позовними вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Державної інспекції архітектури та містобудування України щодо невжиття заходів з анулювання дозволу на виконання будівельних робіт №ІУ013210428976 від 06.05.2021 «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Маршала Малиновського в районі будинку 60, м. Дніпро», виданий замовнику будівництва ТОВ «Елін Плюс» Державною архітектурно-будівельною інспекцією України;

- визнати протиправним рішення Державної архітектурно-будівельної інспекції України щодо надання дозволу на виконання будівельних робіт №ІУ013210428976 від 06.05.2021 «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Маршала Малиновського в районі будинку 60, м. Дніпро»;

- скасувати дозвіл на виконання будівельних робіт №ІУ013210428976 від 06.05.2021 «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Маршала Малиновського в районі будинку 60, м. Дніпро», виданий замовнику будівництва ТОВ «Елін Плюс» Державною архітектурно-будівельною інспекцією України;

- припинити право ТОВ «Елін Плюс» на виконання будівельних робіт з будівництва багатоквартирного житлового будинку по вул. Маршала Малиновського в районі будинку 60, м. Дніпро, яке виникло на підставі дозволу на виконання будівельних робіт №ІУ013210428976 від 06.05.2021.

Разом із позовною заявою позивачем надано заяву про забезпечення позову.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.03.2024 року зазначена справа розподілена судді Рябчук О.С.

Згідно з ч.ч.1, 2ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України)суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями160,161,172цьогоКодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Конституція України- цеОсновний Закон України, що закріплює головні засади організації держави та суспільства, утверджує конституційні права, свободи та обов`язки людини і громадянина, конституційний (державний і суспільний) лад.

Згідно ізстаттею 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція Українимає найвищу юридичну силу.Законита інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції Україниі повинні відповідати їй.

НормиКонституції Україниє нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставіКонституції Українигарантується.

Частиною другоюстатті 19 Конституції Українивизначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

З аналізу зазначеної нормиОсновного Закону Українивидно, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом». Застосування такого принципу забезпечує введення владних функцій у законні рамки і тим самим істотно обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінкита створює відповідний запобіжник від можливих зловживань з боку держави та її органів, у томучислі щодо прав та обов`язків, визначених процесуальним законодавством.

Згідно із частиною першоюстатті 131-1 Конституції УкраїнивУкраїні діє прокуратура, яка здійснює:

1) підтримання публічного обвинувачення в суді;

2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно дозаконуінших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;

3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом (частинадругастатті 131-1 Конституції України).

Для правильного розуміння ролі прокуратури у захисті інтересів держави слід звернутись до історії трансформації прокуратури та приведення її статусу та повноважень у відповідність ізОсновним Законом України.

Необхідно зазначити, що питання реформування органів прокуратури, зокрема щодо позбавлення прокуратури функції «загального нагляду», стало актуальним одразу ж після прийняттяКонституції України, якою не передбачалось збереження за прокуратурою такого повноваження.

Лише пунктом 9 розділуXVПерехідних положень Конституції Україниу редакції, яка діяла до 30.09.2016 - дати набрання чинностіЗаконом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)»(далі - Закон № 1401-VIII) було встановлено, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства - до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

Після набрання чинностіЗаконом № 1401-VIIIу розділі XV Перехідних положеньпункт 9 було викладено в такій редакції:

«9. Прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію досудового розслідування до початку функціонування органів, якимзакономбудуть передані відповідні функції, а також функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян, - до набрання чинності законом про створення подвійної системи регулярних пенітенціарних інспекцій».

Також необхідно зазначити,що задовго до внесення згаданих вище змін доКонституції України(щодо правосуддя), а саме - 14.10.2014 для вдосконалення законодавчих засад організації та діяльності прокуратури України з метою імплементації європейських стандартів, позбавлення прокуратури надмірних повноважень щодо здійснення нагляду за додержаннямзаконів, Верховною РадоюУкраїною було прийнятоЗакон № 1697-VII, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

У пояснювальній записці до проекту Закону України «Про прокуратуру» в розділі 3 «Загальна характеристика і основні положення законопроекту» зазначено, щоосновні його положення полягають, зокрема у повному скасуванні функції прокуратури щодо нагляду за додержанням і застосуванням законів (так званий «загальний нагляд») та звуження повноважень прокурора щодо представництва в суді інтересів громадянина або держави.

Щодо звуження повноважень прокурора щодо представництва в суді інтересів громадянина або державиу пояснювальній записці до проекту Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що проектом передбачається вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді. Таке представництво здійснюватиметься лише у випадках порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо:

- захист інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження,

- відсутній компетентний орган.

Отже, роль прокурора у сфері представництва інтересів держави носитиме допоміжний характер і основну роль відіграватимуть профільні органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, які самостійно звертатимуться до суду.

Крім того, для забезпечення представництва інтересів громадянина в суді проектом пропонується розширити відповідну компетенцію Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, оскільки за європейськими стандартами омбудсмен розглядається як набагато кращий інститут для представництва інтересів громадян, ніж прокуратура.

Ураховуючи такі зміни, представництво прокурором інтересів громадянина в суді збережено лише в частині представництва інтересів неповнолітніх, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб, які неспроможні самостійно захистити свої права.

Як обов`язкову умову для здійснення прокурором представництва інтересів громадянина або держави в суді законопроект передбачав також необхідність обґрунтування прокурором наявності підстав для такого представництва.

Наведені вище положення щодо запропонованого звуження повноважень прокурора щодо представництва в суді інтересів громадянина або держави знайшли своє відображення у функціях, які покладаються на прокуратуру згідно із частиною першоюстатті 2 Закону№ 1697-VII, а саме:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12розділу III Цивільного процесуального кодексу України;

3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Перелік зазначених функцій є вичерпним та не може тлумачитись розширено, оскільки в силу вимог частини третьоїстатті 2 Закону № 1697-VIIна прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбаченіКонституцією України.

У свою чергу,Розділом IVЗакону № 1697-VIIрегламентовано повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій, статтею 23 якого унормовано представництво інтересів громадянина або держави в суді, згідно із частиною першою якої представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Абзацами першим та другимчастини другоїстатті 23 Закону № 1697-VIIвизначено, що прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, якимзакономнадано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

Абзацами першим та третімчастини другоїстатті 23 Закону № 1697-VIIвизначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Згідно із частиною четвертоюстатті 23 Закону № 1697-VIIнаявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:

1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом;

2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Тож, з урахуванням усталеної судової практики Верховного Суду, а також положень законодавства, яке регламентує порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді (стаття 131-1 Конституції України,стаття 23 Закону №1697-VII «Про прокуратуру»,стаття 53 КАС України) таке представництвореалізуються в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, якимзакономнадано право звертатися до суду для захисту певних інтересів держави або громадян.

При цьому, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогамзаконуне здійснює захисту або робить це неналежно.

Водночас, можливість процесуального представництва прокурором в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, якимзакономнадано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист та інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу за правилами статті 23 Закону № 1697-VIIвиникала лише у разі доведення прокурором існування передбаченихзакономпідстав для цього, зокрема, неспроможність ними самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, не здійснення або неналежне здійснення захисту цих осіб законними представниками або органами, якимзакономнадано право захищати їх права, свободи та інтереси; захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У свою чергу,за наслідками внесення змін доКонституції УкраїниЗаконом № 1401-VIIIКонституціюдоповнено статтею 131-1, згідно із якою в Україні діє прокуратура, функції якої визначено в цій самій статті, зокрема пунктом 3 частини першої якої до функцій прокуратури віднесено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Тобто, з переліку функцій прокуратури вилучено низку не властивих (за європейськими стандартами) їй функцій, таких як:

нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина;

нагляд за додержанням законів із цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами (так званий «загальний нагляд»);

нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних із обмеженням особистої свободи громадян.

Наведені вище твердження підтверджуються змістом пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».

Тож, з 30.09.2016 - дати набрання чинності наведеними змінами доКонституції України(щодо правосуддя) до повноважень прокурора з виконання покладених на прокуратуру функцій не віднесено функцію представництва інтересів громадянина, оскільки на прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбаченіКонституцією України.

З цього приводу у рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, щоКонституцією Українивстановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Тож, повертаючись до порядку здійснення адміністративного судочинства, визначеного положеннямиКАС Українита питання наявності у прокурора права на звернення до суду з позовом в порядку процесуального представництва в суді інтересів держави до Державної інспекції архітектури та містобудування України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Елін Плюс», третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради про скасування дозволу на виконання будівельних робіт та припинення права на виконання будівельних робіт,вирішення якого, передує розгляду справи по суті спору, суд зазначає таке.

Відповідно до частини третьоїстатті 53 КАС Україниу визначенихзакономвипадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Урішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» навів мотиви, згідно з якими інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт3 мотивувальної частини).

Ці висновки Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумаченняАрбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене цим Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, застосованого устатті 23 Закону № 1697-VII.

Отже, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 19.09.2019 у справі №815/724/15, від 28.01.2021 у справі №380/3398/20, від 05.10.2021 у справі №380/2266/21, від 02.12.2021 у справі №320/10736/20 та від 23.12.2021 у справі №0440/6596/18.

При цьому, громада володіє деякими ознаками суб`єкта публічно-правових відносин, може мати власні (публічні) інтереси, що є відмінними від інтересів конкретної (приватної) особи. При цьому,Основним Законом України(статті 13, 23, 41, 43, 89 та 95) передбачено, що суспільні (публічні) інтереси підлягають самостійному захисту, а також обов`язковому врахуванню при прийнятті найважливіших рішень на рівні держави або відповідної територіальної громади.

Хоча уКонституції Українине йдеться про захист прокурором інтересів суспільства, але інтерес держави є насамперед інтересом більшості членів суспільства, якому вона служить. Отже, інтерес держави охоплює суспільні (публічні) інтереси. Тому прокурор може захищати і суспільні інтереси, зокрема, громад з тих самих підстав, що й інтереси держави. З наведеного констатується, що звернення прокурора з позовом в інтересах держави охоплює, у тому числі, й захист інтересів громади.

Це відповідає правовим позиціям, викладеним у постанові від 29.11.2022 у справі №240/401/19, підстав длявідступу від яких колегія суддів не вбачає.

Виходячи з таких критеріїв, у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє (бездіє) або приймає рішення всуперечзаконута інтересам Українського народу, саме прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії (бездіяльність), що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.07.2022 у справі №910/5201/19.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частинирішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 13.02.2019 у справі № 810/2763/17, за загальним визначенням «публічним інтересом» є важливі для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби, які відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб`єктами публічної адміністрації; тобто публічний інтерес є не чим іншим, як певною сукупністю приватних інтересів.

В адміністративному праві під поняттям «публічна адміністрація» слід розуміти систему органів державної виконавчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та інші суб`єкти, наділені адміністративно-управлінськими функціями, які діють з метою забезпечення як інтересів держави, так і інтересів суспільства в цілому, а також сукупність цих адміністративно-управлінських дій та заходів, встановлених законом.

В постанові від 27.05.2021 у справі №520/5622/19 Верховний Суд у пункті 55 зауважив, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення.

У свою чергу Конституційний Суд України у рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народнихдепутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першоїстатті 4 Цивільного процесуального кодексу України(справа про охоронюванийзакономінтерес) в пункті 3.1 зазначив, що в юридичних актах термін «інтерес», враховуючи його як етимологічне, так і загальносоціологічне, психологічне значення,вживається у широкому чи вузькому значенні як самостійний об`єкт правовідносин, реалізація якого задовольняється чи блокується нормативними засобами.

На противагу поняттю «інтерес»уширокому сенсі, який охоплюється «інтересом держави» Конституційний Суд України у вказаному рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 здійснив інтерпретацію поняття «інтерес» у вузькому розумінні цього слова в трактуванні поняття «охоронюванийзакономінтерес» та зазначив, щоінтерес у вузькому розумінні, який, на відміну від інтересу в широкому розумінні,перебуває виключно у логічно-смисловомузв`язкуіз суб`єктивними правами,але прямо ними не опосередковується, тобто виходить за межіостанніх.

Аналіз наведених юридичних позицій Конституційного Суду України та правових висновків Верховного Суду свідчить про те, що публічний інтерес складається з інтересів держави, її органів і посадових осіб, а також інтересів суспільства, його частин, груп, прошарків, які стосуються невизначеного (широкого кола осіб), тоді як приватний інтерес це завжди інтересокремих (конкретно визначених) осіб. Тож, на противагу приватним інтересам публічні інтереси поєднують лише ті інтереси, які однаковою мірою є важливими для кожного члена суспільства (певної чітко невизначеної його частини) та які реалізовуються через державно-владні механізми у визначений законодавством спосіб.

Натомість, суб`єктивне право являє собою міру можливої поведінки (міру свободи) особи, направлену на реалізацію її приватного інтересу. При цьому захист індивідуально виражених прав та інтересів конкретної особи відбувається за ініціативи самого суб`єкта цього приватного інтересу, оскільки особа самостійно, на власний розсуд вирішує, чи вступати їй в певні відносини, яку дію вчинити, обираючи способи реалізації своїх інтересів, через право, визначене в законодавстві, яке регулює відповідну сферу організації та реалізації певних правовідносин.

Повертаючись до питання наявності у прокурора повноважень на представництво в суді інтересів держави, судова палата констатує, що аналіз положень частини третьоїстатті23 Закону № 1697-VIIдає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

(1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

(2) у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює йогоненалежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому варто зауважити, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всуперечзаконуне здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, що викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13.02.2019 у справі №826/13768/16 та від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Відповідно до частини четвертоїстатті 53 КАС Українипрокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначенізакономпідстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначенихстаттею 169 цього Кодексу.

Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, щостаття 53 КАС Українивимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

В цій справі обґрунтовуючи підстави для представництва прокурор зазначив наступне.

На даний час єдиним уповноваженим органом державної влади, який реалізує державну політику у сфері державного архітектурно-будівельного нагляду, є ДІАМ України, який наділений повноваженнями, у тому числі щодо скасування рішень щодо видачі дозволу на виконання будівельних робіт.

Державною інспекцією архітектури та містобудування України (як правонаступником ДАБІ України) допущено порушення при видачі дозволу на виконання будівельних робіт від 06.05.2021 №ІУ013210428976 «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Маршала Малиновського в районі будинку 60, м. Дніпро».

При цьому, інший орган, який має повноваження щодо захисту інтересів держави з вказаного питання, відсутній.

Відтак, ДІАМ у спірних правовідносинах не може бути позивачем, оскільки чинним законодавством не допускається збіг в одній особі позивача і відповідача (правова позиція Верховного Суду України, ухвала від 02.03.2011 у справі № 6-58303св10).

У зв`язку з тим, що у одній справі одна й та ж особа не може бути одночасно позивачем та відповідачем, прокурор при здійсненні представництва інтересів держави набуває статусу самостійного позивача.

Відсутність іншого органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів у спірних правовідносинах є підставою для самостійного представництва інтересів держави прокурором.

Порушення містобудівного законодавства беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів та потребує реагування у межах наданої Конституцією України та Законами України компетенції.

Звернення прокурора до суду у даній справі спрямоване на дотримання встановлених Конституцією України принципів верховенства права та законності, а також задоволення суспільної потреби у дотриманні вимог чинного законодавства під час виконання будівельних робіт.

Наразі, відсутній орган державної влади, який мав би відповідні повноваження щодо нагляду за діяльністю ДІАМ України та міг би окрім останнього прийняти рішення у порядку нагляду щодо анулювання дозволу на виконання будівельних робіт.

Однак, невжиття заходів реагування може спричинити шкоду інтересам держави, що у свою чергу, перешкоджає розвитку інфраструктури та економіки міста.

Крім того, в позові зазначено наступне.

У разі розміщення нових житлових будинків на земельних ділянках в межах існуючих мікрорайонів при проведенні розрахунків граничної щільності населення слід враховувати населення, що мешкає в існуючих житлових будинках та новобудовах, рівень їх забезпечення об`єктами благоустрою, наявність об`єктів повсякденного обслуговування в межах відповідного мікрорайону, розмір земельних ділянок, визначених під нове будівництво. При цьому, слід забезпечувати дотримання містобудівних, санітарних норм та протипожежних вимог.

Ступінь вогнестійкості оточуючих будинків та питання їх інсоляції та освітленості взагалі не вивчалися, відповідні обстеження не були проведені, а технічні висновки не виконані, таким чином, висновок про відсутність впливу будівництва на показники нормативної інсоляції прилеглих житлових будинків та території, наведений в містобудівному розрахунку, не ґрунтується на будь-яких об`єктивних даних.

При здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені, в тому числі, урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва.

Разом з тим, у порушення вимог зазначених норм чинного законодавства, ТОВ «Елін Плюс» не забезпечено дотримання основних вимог до будівель і споруд з урахуванням їх функціонального призначення, що наражає на небезпеку здоров`я людей, які задіяні протягом усього життєвого циклу об`єкта.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну інспекцію архітектури та містобудування України Державна інспекція архітектури та містобудування України (ДІАМ) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Згідно до ст. 13 Закону України «Про архітектурну діяльність» до уповноважених органів містобудування та архітектури належать:

центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури;

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури;

орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань архітектури;

структурні підрозділи обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань архітектури;

виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.

До уповноважених органів містобудування та архітектури належать органи, визначені устатті 13Закону України "Про архітектурну діяльність".

До органів державного архітектурно-будівельного контролю належать:

1) структурні підрозділи з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;

2) виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад.

Органом державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Наведеними положеннями нормативно-правових актів визначено низку органів державної влади та місцевого самоврядування, які є уповноваженими органами містобудування та архітектури.

Діяльність Державної інспекції архітектури та містобудування України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури.

Таким чином, доводи прокурора про відсутність іншого органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів є не обґрунтованими.

Прокурор в позові зазначив, зокрема, що на даний час повноваження ДАБІ припинено. У свою чергу, орган, якому державою передано аналогічні функції з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду - Державна інспекція архітектури та містобудування України, яка уповноважена на захист інтересів держави у даних правовідносинах, будучи обізнаною про вказані порушення, допущені ДАБІ України при видачі зазначеного дозволу, не вжила жодних заходів щодо його анулювання та усунення наявних порушень.

Аналогічна ситуація виникла і стосовно Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, яке є уповноваженим органом, проте, допустило бездіяльність.

Суд наголошує на тому, що з огляду на мету адміністративне судочинство покликано, насамперед, захистити фізичних та юридичних осіб від порушень суб`єктів владних повноважень, а не одних органів влади від інших.

Так, згідно із частиною першоюстатті 46 КАС Українисторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

При цьому положеннячастини другоїстатті 46 КАС Українивизначають, що позивачем в адміністративній справі можуть бути окрім громадян України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), також і суб`єкти владних повноважень.

Водночас, за загальним правилом, визначеним у частині четвертійстатті 46 КАС України, суб`єкт владних повноважень виступає відповідачем в адміністративній справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом, оскільки, як було зазначено вище, метою вирішення спору у сфері публічно-правових відносин є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У свою чергу, громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання;

3) про затримання іноземця або особи без громадянства;

4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб`єкту владних повноважень законом (частина п`ятастатті 46 КАС України).

Справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів визначені у частині першійстатті 19 КАС України, змістом якої встановлено ті виключні випадки за яких суб`єкту владних повноважень надається право на звернення із позовом до адміністративного суду:

у випадку спору між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень (пункт 3 частинипершоїстатті 19 КАС України);

спори, що виникають з приводу укладення, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів (пункт 4 частинипершоїстатті 19 КАС України)

у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом (пункт 5 частинипершоїстатті 19 КАС України).

Зі змісту наведених законодавчих норм видно, що суб`єктом владних повноважень може бути подано позов лише у випадку спору між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спору, що виник з приводу укладення, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів, а також коли право звернення до суду надано такому суб`єкту законом.

При цьому спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єктузакономумовно можна поділити на ті, що прямо передбачені положеннямиКАС України(частина п`ята статті 46) та прямо передбачені спеціальним законодавством, яким визначаються повноваження (компетенції) такого суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним управлінських функцій.

Таким чином, за загальним правилом один орган державної влади (його посадова чи службова особа) не може звертатися з позовом до іншого органу, бо це означатиме позов держави до неї самої, що суперечитиме меті адміністративного судочинства в цілому. В усіх інших випадках органи державної влади можуть вирішувати спори між собою в рамках існуючих адміністративних процедур.

Винятком є компетенційний спір. Втім, хоча формально цей спір вирішується у позовному провадженні, по суті це не є спором про право. Натомість у такому судовому процесі суд дає тлумачення законодавства, роз`яснюючи межі компетенції органів.

При цьому під компетенційним спором слід розуміти спір між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача.

Вирішення судом так званого «компетенційного» спору між суб`єктами владних повноважень у широкому розумінні спрямоване саме на захист прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, оскільки сприяє досягненню юридичної визначеності у відносинах між особами приватного права та органами державної влади (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 815/6347/17).

До того ж,для звернення до адміністративного суду суб`єкт владних повноважень як позивач повинен відповідати основним умовам, а саме: такий суб`єкт має бути наділений повноваженнями для звернення до суду.

Отже, можливість звернення суб`єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції має бути пов`язана з виконанням ним владних управлінських функцій у межах повноважень та за умови, що право на таке звернення прямо передбаченезаконом: 1) прямо передбаченоКАС України(частина п`ята статті 46); 2) прямо передбачено спеціальним законом.

Суд звертає увагу на те, що спеціальним законодавством, яким регулюються правові основи діяльності уповноважених органів містобудування та архітектури не передбачено права таких органів на оскарження в судовому порядку рішень, дій (бездіяльності) іншого суб`єкта владних повноважень, який також є уповноваженим органом в сфері містобудівної діяльності.

Що стосується твердження прокурора щодо обмеження прав мешканців міста, суд звертає увагу на існування парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захистом прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі, який здійснюєтьсяУповноваженим Верховної Ради України з прав людини та розширенняЗаконом № 1697-VIIвідповідноїкомпетенції Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, оскільки за європейськими стандартами омбудсмен розглядається як набагато кращий інститут для представництва інтересів громадян, ніж прокуратура.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.03.2024 р. у справі №340/11/23.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, суд констатує, що прокурор у цій справі не виконав вимоги законодавстващодо обґрунтування наявностіпідстав для представництва та не дотримався встановленого процесуальним законодавством порядку звернення до суду.

Як було зазначено вище перевірка права прокурора на звернення до адміністративного суду передує розгляду питання щодо правомірності рішень (дій, бездіяльності) відповідача, що оскаржуються (розгляду справи по суті). Встановлення обставин, що свідчать про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, а отже і права на звернення до суду, є перешкодою для розгляду справи по суті.

Відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, у розумінні пункту 7 частини четвертоїстатті 169 КАС України, має наслідком повернення позовної заяви позивачеві.

Керуючись ст.ст. 169, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави до Державної інспекції архітектури та містобудування України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Елін Плюс», третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, скасування дозволу, припинення права на виконання будівельних робіт та заяву про забезпечення позову повернути позивачу заступнику керівника Дніпропетровської обласної прокуратури.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала про повернення позовної заяви може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Рябчук