Постанова

від 28.03.2024 по справі 822/3410/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2024 року

м. Київ

справа №822/3410/17

адміністративне провадження № К/9901/55204/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Гончарової І.А., Васильєвої І.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шепетівка Енергоінвест» на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Сапальової Т.В., суддів Курка О.П., Совгири Д.І. від 23 травня 2018 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шепетівка Енергоінвест» до Головного управління ДФС у Хмельницькій області про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Шепетівка Енергоінвест» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Хмельницькій області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 11 вересня 2017 року №0007191401, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 622619,00 грн. (в тому числі 415079,00 грн. за основним платежем та 207540,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що оспорюване податкове повідомлення-рішення є протиправним, адже прийнято з порушенням положень законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року позов задоволено частково; скасовано податкове повідомлення - рішення від 11 вересня 2017 року №0007191401 в сумі 425144,00 грн. (чотириста двадцять п`ять тисяч сто сорок чотири гривні нуль копійок); в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції в частині задоволених позовних вимог виходив із безпідставності збільшення Товариству суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 425144,00 грн. (основний платіж - 283429,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 141715,00 грн.), адже в порушення вимог пункту 50.3 статті 50, підпункту 78.1.3 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючим органом не було проведено документальної позапланової перевірки показників витрат підприємства в сумі 1574607,00 грн., неврахованих ним в минулому податковому періоді (2013 році) у зв`язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді (2014 році) в розрахунку податкового зобов`язання, й, як наслідок, помилково вказано на формування Товариством даних податкової звітності за 2014 рік без підтвердження таких первинними бухгалтерськими документами (розрахунковими, платіжними та іншими документами).

Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 23 травня 2018 року рішення суду першої інстанції скасував в частині задоволених позовних вимог та ухвалив у цій частині нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову Товариства про скасування податкового повідомлення - рішення від 11 вересня 2017 року №0007191401 в сумі 425144,00 грн.

Апеляційний суд обґрунтував таке своє рішення тим, що в Управління не було правових підстав для проведення позапланового заходу податкового контролю, оскільки Товариством не подавався уточнюючий розрахунок до податкової декларації з податку на прибуток за 2013 рік, а уточнені показники витрат попереднього періоду в сумі 1574607,00 грн. були зазначені ним у складі податкової декларації за звітний податковий період 2014 року без підтвердження таких первинними бухгалтерськими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами бухгалтерського обліку та нарахування податку, тому висновок контролюючого органу про заниження позивачем об`єкту оподаткування знайшов своє підтвердження у ході розгляду справи.

Не погоджуючись із постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2018 року, Товариство подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить її скасувати, залишивши в силі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року. Тобто, як вбачається із змісту касаційної скарги, скаржник не погоджується із постановою апеляційного суду у частині вирішення позовної вимоги щодо скасування податкового повідомлення - рішення від 11 вересня 2017 року №0007191401 в сумі 425144,00 грн.

У доводах касаційної скарги по суті вказує на неправильне застосування апеляційним судом абзацу другого пункту 50.1 статті 50 ПК України, яким платнику податків надано право не подавати уточнюючий розрахунок до поданої ним раніше податкової декларації за попередній звітний (податковий) період, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені, тому вважає помилковим висновок цього суду про порушення Товариством правил внесення змін до податкової звітності за 2014 рік.

Управління у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог такої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд виходить з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Управлінням проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2014 року по 31 березня 2017 року, за наслідками якої складено акт від 09 серпня 2017 року №1579/22-01-14-01/ 037587657 .

Зокрема, перевіркою встановлено, що Товариством подано до контролюючого органу додаток ВП «Розрахунок податкових зобов`язань за період, у якому виявлено помилки» до податкової декларації з податку на прибуток за 2014 рік, у якому уточнено показники звітного періоду 2013 року, а саме у рядку 4 «Витрати, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування», збільшено витрати 2013 року на суму 1574607,00 грн., що, відповідно, призвело до зменшення податку на прибуток за 2013 рік в сумі 94102,00 грн. та виникнення від`ємного значення об`єкта оподаткування у розмірі 1079331,00 грн.

У зв`язку із цим Управлінням направлено підприємству запити від 21 та 25 липня 2017 року про надання пояснення щодо невключення у 2013 році до складу витрат витрати в сумі 1574607,00 грн. та первинних документів, що підтверджують задекларовані дані.

Позивачем надано до перевірки довідку про загальну інформацію щодо Товариства та результати його діяльності за період 2013 року (додаток 2 до акта про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства від 09 лютого 2015 року №106/22/37587657), а також звіт про фінансові результати за 2013 рік. У письмових поясненнях за вих. №626 від 21 липня 2017 року, підписаних директором Товариства ОСОБА_1 та головним бухгалтером ОСОБА_2 , останні вказали, що у випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності в порядку, визначеному статтею 50 ПК України.

За наведеного, у акті перевірки відповідачем зроблено висновок, що в порушення вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.11 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України Товариством завищено у 2014 році витрати, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, на 1574607,00 грн., адже такі не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами бухгалтерського обліку та нарахування податку, у зв`язку з чим занижено грошове зобов`язання з податку на прибуток у 2014 році на 283429,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідач прийняв оспорюване податкове повідомлення-рішення.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд вказує на таке.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За правилами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За правилами Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року №73, витрати - це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за №27/4248 (далі - П(С)БО 16 «Витрати»), визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності.

Згідно із пунктом 6 П(С)БО 16 «Витрати» витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені (пункт 7 П(С)БО 16 «Витрати»).

Отже підставою для формування платником податку витрат та відображення їх у звітності за результатами відповідного податкового періоду є фактичне здійснення таких у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах для провадження господарської діяльності та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами бухгалтерського обліку та нарахування податку. Відсутність таких документів виключає можливість формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування.

У зв`язку із наведеним та в контексті відносин, що склалися у даній конкретній ситуації, слід зазначити, що відповідно до підпунктів 16.1.3, 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний: подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Пунктом 46.1 статті 46 ПК України визначено, що податкова декларація, розрахунок - це документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання.

Податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків (пункт 49.1 статті 49 ПК України).

Порядок внесення змін до податкової звітності регулюється статтею 50 ПК України, за пунктом 50.1 якої у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Тобто вимоги вищенаведених норм ПК України передбачають право платника податку на прийняття самостійного рішення щодо вибору способу виправлення помилки у вже поданій звітності (або надіслати до контролюючого органу уточнюючий розрахунок до податкової декларації за звітний період або виправити помилку шляхом відображення уточнюючих показників у складі поточної декларації за будь-який наступний податковий період).

У справі, що розглядається, не заперечуючи передбачену законодавством можливість виправити помилки у вже поданій платником податку декларації, суд апеляційної інстанції по суті виходив з того, що уточнені показники витрат попереднього звітного (податкового) періоду в сумі 1574607,00 грн. були зазначені Товариством у складі податкової декларації за звітний податковий період 2014 року, а тому у контролюючого органу не було підстав для призначення та проведення позапланової перевірки платника податків за період 2013 року, що вже був перевірений раніше. Водночас за відсутності відповідних розрахункових, платіжних та інших первинних документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами бухгалтерського обліку та нарахування податку, апеляційний суд погодився із Управлінням, що такі витрати не можуть бути враховані при обчисленні об`єкта оподаткування за 2014 рік в силу підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, так як не підтверджені платником.

На обставини надання відповідних документів у ході проведеної перевірки та безпідставне залишення таких поза увагою контролюючим органом позивачем у ході розгляду справи не вказувалося, відповідні твердження також відсутні й у касаційній скарзі.

Наведене у сукупності не дало суду апеляційної інстанції підстав дійти висновку про дотримання підприємством вимог ПК України та виконання ним податкового обов`язку.

При цьому апеляційний суд у своєму рішенні не робив висновку про відсутність у платника податку права на зазначення уточнених показників у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені, про що безпідставно вказує Товариство у касаційній скарзі, а тому доводи останньої про неправильне застосування цим судом абзацу другого пункту 50.1 статті 50 ПК України не знайшли свого підтвердження у ході касаційного розгляду справи.

За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

В контексті змісту встановлених фактичних обставин у цій справі підстави вважати помилковою позицію суду апеляційної інстанції про обґрунтованість збільшення відповідачем відповідної суми грошових зобов`язань згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення відсутні.

Доводи ж касаційної скарги не свідчать про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення процесуальних норм при вирішенні даного спору.

Щодо позовних вимог, рішення про відмову у задоволенні яких прийнято судом першої інстанції, яке підтримано апеляційним судом, то в цій частині, враховуючи положення частини першої статті 341 КАС України, судові рішення касаційним судом не переглядаються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шепетівка Енергоінвест» залишити без задоволення, а постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Гончарова І.А. Васильєва