Рішення

від 27.02.2024 по справі 199/7136/23

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/7136/23

(2/199/333/24)

РІШЕННЯ

Іменем України

27.02.2024 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого судді - Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання - Куземі О.Г.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

01 вересня 2023 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернулась позивача через свого представника із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послалась на те, що позивач з 11 березня 2021 року по 24 лютого 2023 року перебувала у трудових відносинах із відповідачем, обіймаючи посаду бухгалтера, будучи звільненою за власним бажанням. В день з звільнення із позивачем не було проведено остаточний розрахунок - не виплачено нараховану при звільненні заробітну плату на загальну суму 41415,61 гривень. На виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2023 року у справі №199/2450/23 відповідачем проведено остаточний розрахунок із позивачем 19 липня 2023 року на суму 22112,96 гривень та 23 серпня 2023 року на суму 25793,75 гривень. Послалась позивач на наявність вини відповідача у нездійсненні розрахунку, оскільки відповідач нарахував та вплатив заробітну плату керівництву товариства за травень 2023 року, а звільненим працівника заробітна плата не виплачувалась або виплачувалась із затримкою. Період затримки розрахунку із позивачем становив з 24 лютого 2023 року по 23 серпня 2023 року, за вищевказаним рішенням суду середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні стягнуто за період з 24 лютого 2023 року по 12 червня 2023 року. Відтак, позивач звернулась до суду із даним позовом, в якому просила суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 червня 2023 року по 23 серпня 2023 року в розмірі 70373,37 гривень. Також позивача просила покласти на відповідача судові витрати по справі.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 вересня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2023 року задоволено клопотання представника відповідача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2023 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання.

Представник позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, наполягав на задоволенні позову в повному обсязі з викладених у ньому підстав та обставин.

Відповідач в останнє судове засідання не з`явився, свого представника не направив, натомість від представника відповідача до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності відповідача, в якій представник також просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з підстав, вказаних у відзиві. Так, у відзиві сторона відповідача просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з підстав відсутності вини відповідача, як роботодавця, у затримці остаточного розрахунку із позивачем при звільненні. Зокрема, сторона відповідача послалась на стягнення за рішенням суду в дохід держави 100% частки у статутному капіталі відповідача, накладення арешту на майно відповідача, який було скасовано лише 08 червня 2023 року, призупинення роботи підрозділів підприємства відповідача з 09 лютого 2023 року, знищення невстановленими особами в період з 2020 року по 05 червня 2023 року первісної бухгалтерської документації та бухгалтерської бази підприємства, звільнення головного бухгалтера підприємства. Послався відповідач і на виконання ним рішення суду від Дніпропетровська від 12 червня 2023 року у справі №199/2450/23 в повному обсязі в добровільному порядку. Крім того, сторона відповідача заперечила покладення на неї судових витрат, вказавши на неспівмірність заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу відносно складності справи та наданого обсягу послуг адвоката, завищеність розміру гонорару адвоката.

Також представником відповідача були подані суду письмові пояснення, в яких представник так само просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, фактично продублювавши зміст відзиву та пославшись на значення продукції, яку виготовляє відповідач, для держави в умовах воєнного стану.

Представником позивача подано суду додаткові письмові пояснення, в яких представник послався на ухвалення низки судових рішень Дніпровським апеляційним судом, в яких встановлено відсутність доказів, які б спростовували вину відповідача у затримці розрахунку зі звільненими працівниками.

За таких обставин, керуючись положеннями ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове засідання та здійснити розгляд цивільної справи по суті за наведеної явки учасників справи.

Вислухавши представника позивача та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що позивач з 11 листопада 2021 року по 24 лютого 2023 року перебувала у трудових правовідносинах з відповідачем, обіймаючи посаду бухгалтера у ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат». 24 лютого 2023 року позивач була звільнена на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням.

При звільненні відповідачем не було проведено із позивачем повного розрахунку, а розмір заборгованості із заробітної плати відповідача перед позивачем станом на 02 березня 2023 року становив 47415,61 гривень.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2023 року у справі №199/2450/23 (провадження №2/199/1420/23) було вирішено позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити в повному обсязі. Вирішено стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в розмірі 47415,61 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 лютого 2023 року по 12 червня 2023 року включно в загальному розмірі 106249,99 гривень. Дане рішення суду набрало законної сили внаслідок повернення апеляційної скарги 02 листопада 223 року.

Також судом встановлено, що розмір середньоденної заробітної плати позивача у відповідача складав 1379,87 гривень.

Наведені у чотирьох абзацах вище фактичні обставини підтверджуються рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2023 року у справі №199/2450/23 (провадження №2/199/1420/23), яке набрало законної сили, а відтак у відповідності до ст.82 ч.5 ЦПК України має преюдиційне значення для розгляду даної цивільної справи. Також підтверджуються копією наказу №102к (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту), копією довідки про доходи позивача у відповідача, копією довідки про наявність заборгованості із виплати заробітної плати.

Судом встановлено, що відповідачем на виконання вищевказаного судового рішення остаточно було виплачено позивачу заборгованість із заробітної плати двома платежами 23 серпня 2023 року та 19 липня 2023 року, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача, а також визнано стороною відповідача в одній із заяв по суті спору.

За наведених обставин позивачем здійснено розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за неохоплений вищевказаним рішенням суду від 12 червня 2023 року період з 13 червня 2023 року по 23 серпня 2023 року на загальну суму 70373,37 гривень.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, ЦК України, КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).

Так, відповідно до ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. За змістом ст.ст.2, 221, 231, 232 КЗпП України працівник має право звернутися до суду для вирішення трудового спору, захисту свого порушеного права.

Відповідно до ст.43 ч.7 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст.1 Закону України «Про оплату праці», ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною 1 ст.21 Закону України «Про оплату праці» визначено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Положеннями ст.115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Нормою ст.15 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Положеннями ст.47 КЗпП України передбачений обов`язок роботодавця у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст.116 КЗпП України, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

В свою чергу, нормою ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (ч.1 статті). При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч.2 статті).

За змістом абзацу 4 п.2 розділу ІІ Порядку середня заробітна плата для визначення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (ст.117 КЗпП України) обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Положеннями п.8 розділу IV Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч.1 статті). Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч.2 статті).

Окрім того, положеннями ст.238 КЗпП України визначено, що при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (ст.235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті наведених вище норм законодавства, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює ст.117 КЗпП України. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (зміни у ст.117 КЗпП України згідно Закону України 01 липня 2022 року №2352-IX - набрав чинності 19 липня 2022 року). Середній заробіток за ст.117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Умовами застосування ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (зміни у ст.117 КЗпП України згідно Закону України 01 липня 2022 року №2352-IX - набрав чинності 19 липня 2022 року). При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має разовий характер, а тому до таких виплат згідно з ч.2 ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» гарантії цього Закону незастосовні. Припис ч.2 ст.625 ЦК України до трудових правовідносин не застосовується.

Правові висновки, аналогічні наведеним трьома абзацами вище, також містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17, від 18 березня 2020 року по справі №711/4010/13, від 08 лютого 2022 року по справі №755/12623/19, а також у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року по справі №910/4518/16, від 19 серпня 2021 року по справі №489/5331/18, від 18 жовтня 2023 року по справі №201/8087/21, від 15 лютого 2024 року по справі №420/11416/23.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення (постанови Верховного Суду від 29 січня 2024 року по справі №560/9586/22, від 22 лютого 2024 року по справі №560/831/23).

Отже, у спірних правовідносинах сторін у даній цивільній справі відповідно до ст.117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

У відповідності до ст.117 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та відворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами. військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо. У п.1 ч.1 ст.263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили як надзвичайної або невідворотної за даних умов події. Отже, непереборною силою є надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Відповідно до частини другої статті 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Наведений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року по справі №264/923/17.

Стосовно обставин спірних правовідносин сторін, то в ході розгляду по суті даної цивільної справи знайшли підтвердження заявлені стороною позивача в обґрунтування позову фактичні обставини, як то перебування сторін у трудових правовідносин, звільнення позивача за власним бажанням, не проведення відповідачем остаточного розрахунку з позивачем в день її звільнення, а також ухвалення за таких обставин Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська рішення від 12 червня 2023 року у справі №199/2450/23, яким вирішено стягнути з відповідача на користь позивача як заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі, так і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 лютого 2023 року по 12 червня 2023 року включно. Оскільки ж означене рішення суду було остаточно виконано відповідачем лише 19 липня 2023 року, то у позивача виникло право на нарахування та отримання від відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за решту шестимісячного періоду, передбаченого ст.117 КЗпП України, тобто за період з 13 червня 2023 року по 23 серпня 2023 року. При цьому розрахунок такого середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні здійснено позивачем на підставі та у відповідності до норм законодавства, а тому позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими та доведеними, а отже такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 70373,37 гривень.

При цьому суд критично оцінює та не приймає до уваги заперечення сторони відповідача проти задоволення позову. Зокрема, стороною відповідача не доведено перед судом відсутність вини відповідача у затримці остаточного розрахунку при звільненні позивача. Так, предметом спору у даній цивільній справі є правомірність нарахування та можливість стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 13 червня 2023 року по 23 серпня 2023 року, в той час як арешт майна відповідача, на який посилається останній, вже був скасований ще 08 червня 2023 року, а звільнення бухгалтера, лише який, за твердженнями відповідача, мав можливість провести розрахунок з позивачем, не доведено жодними доказами та не може бути самодостатньою підставою для висновку про відсутність вини відповідача, оскільки відповідач не був позбавлений можливості прийняти на цю посаду іншу особу та/або покласти виконання обов`язків на іншого працівника. Також не може бути підставою для висновків про відсутність вини відповідача у затримці розрахунку твердження про знищення первинної бухгалтерської документації та бухгалтерської бази, оскільки початок кримінального провадження з цього приводу сам по собі не доводить вказаний факт. Більш того, рішенням суду від 12 червня 2023 року у справі №199/2450/23, яке було ухвалено вже після заявленого стороною відповідача факту знищення бухгалтерської документації/бази, чітко визначено, які саме суми потрібно стягнути з відповідача на користь позивача, а отже у відповідача було достатньо відомостей та підстав, необхідних для виплати позивачу визначених таким рішенням суду сум, а тому зволікання з виконання означеного рішення суду є достатньою підставою для задоволення даного позову про стягнення середнього заробітку за період означеного зволікання. Окрім того, з наданих стороною позивача суду доказів, зокрема копії акту від 03 серпня 2023 року №ПС/ДН/25036/0352, складеного за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сфері праці, а також копії припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю №ПС/ДН/25036/0352/П від 03 серпня 2023 року, встановлено, що протягом березня-травня 2023 року на розрахунковий рахунок відповідача надійшло 472500 гривень, з яких на виплату заробітної плати кошти не спрямовувались, роботодавцем, тобто відповідачем, не вживались всі можливі заходи для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормами ст.ст.133, 137, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачений останньою при зверненні до суду судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тобто в сумі 1073,6 гривень. А також з огляду на заявлену відповідачем та підтверджену в ході розгляду справи неспівмірність заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу відносно складності справи, кількості та обсягу наданих позивачу його представником правових послуг, враховуючи принцип розумності, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 гривень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 124 Конституції України, ст.ст.2, 47, 94, 115, 116, 117, 221, 231, 232, 233, 238 КЗпП України, ст.ст.1, 15, 21, 24 Закону України «Про оплату праці», п.2 розділу ІІ, п.8 розділу IV Порядку, ст.ст.2, 5, 12, 13, 49, 76-81, 89, 95, 141, 174, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» (ЄДРПОУ 30454644; адреса місцезнаходження: 52635, Дніпропетровська область, Васильківський район, с. Новоандріївка, вул. Гагаріна, 2А/4) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» (ЄДРПОУ 30454644; адреса місцезнаходження: 52635, Дніпропетровська область, Васильківський район, с. Новоандріївка, вул. Гагаріна, 2А/4) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 червня 2023 року по 23 серпня 2023 року в розмірі 70373,37 гривень.

У порядку розподілу судових витрат стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» (ЄДРПОУ 30454644; адреса місцезнаходження: 52635, Дніпропетровська область, Васильківський район, с. Новоандріївка, вул. Гагаріна, 2А/4) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 1073,6 гривень, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 гривень, а всього - 7073,6 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.М. Авраменко