Рішення

від 28.03.2024 по справі 705/3582/22

УМАНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №705/3582/22

2/705/392/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2024 року м.Умань

Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі головуючого судді Піньковського Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Уманської міської ради, Міжнародного благодійного фонду ім. Рабі Нахмана про порушення безпекових гарантій,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Уманської міської ради, Міжнародного благодійного фонду ім. Рабі Нахмана про порушення безпекових гарантій, в обґрунтування зазначивши наступне.

Його власність розташована в приватному секторі АДРЕСА_1 в районі паломництва, де похований ОСОБА_2 засновник Браславського хасидизму. За укладеним 18.11.2001 договором оренди Уманська міська рада передала цю територію на 45 років орендарю Міжнародному благодійному Фонду ім. Рабі Нахмана, створеному в 1997 році всесвітнім центром браславських хасидів.

З моменту досягнення домовленості (форма договору, орендної плати, строки і розподілу обов`язків) з усіх істотних умов і підписання, орендар стає правонаступником в повному обсязі прав і обов`язків орендодавця, у тому числі і невід`ємної частини договора щодо безпекових гарантій для місцевих жителів ОСОБА_3 забезпечувати їх права на безпеку, не погіршувати суспільний порядок, здійснювати контроль за гарантіями і усувати порушення з будь-яких причин і їх характеру. Але Фонд вважає себе вільним від зобов`язань та системно проводить захоплення прилеглої до орендованого майна території.

Випадки грубого порушення його прав відбулися 05.04.2017, коли у його квартиру вдерлася група із представників Всесвітнього центру браславських хасидів і МБФ ім. Рабі Нахмана з погрозами лютої помсти, стала джерелом небезпеки і неприємностей у повсякденному житті, а вже 29.08.2017 з фальсифікованими документами про передачу його майна хасидській громади ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_5 і ОСОБА_6 ( АДРЕСА_3 ) фігурантами декількох кримінальних справ.

Щоб захистити свою територію звертався до суду, але успіху не мав, його не почули. Уманська міська рада теж його офіційно не підтримала, відстояти свою думку не зміг.

Просить суд зобов`язати Уманську міську раду, як гаранта суспільної безпеки територіальної громади, комплексно перевірити правову базу передачі прав власності на земельну ділянку ОСОБА_4 і майнових прав на частку житлового будинку ОСОБА_6 по АДРЕСА_1 , з огляду безпекових гарантій і юридичних засобів захисту, передбачених договором оренди 2001.

Зобов`язати Міжнародний благодійний Фонд ім. Рабі Нахмана забезпечити захист прав усіх суб`єктів оренди у сфері безпекових гарантій жителів орендованого майна.

Постановити ухвалу про наявність кримінального правопорушення в діях ОСОБА_7 і ОСОБА_6 , за ознаками ст. 185 (крадіжка) КК України.

Судовий збір стягнути з відповідачів солідарно в дохід держави.

Ухвалою судді від 26.09.2022 у справі відкрите спрощене провадження, а також роз`яснено відповідачам їх право подати відзив на позовну заяву або пред`явити зустрічний позов до позивача у строк 15 днів з дня отримання копії ухвали судді про відкриття провадження у справі.

Від представника відповідача Уманської міської ради Гладченко Д.В. на адресу суду надійшла заява, у якій зазначає, що позов не підлягає до задоволення, та враховуючи наявні матеріали справи, порушеного права позивача та протиправних дій Уманської міської ради не доведено.

Від відповідача Міжнародного благодійного фонду імені Рабі Нахмана з Бреславу на адресу суду не надійшло ні відзиву, ні будь якої позиції щодо позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши процесуальну позицію сторін, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ст. ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, який здійснюється судом у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї статті, в порядку позовного, наказного чи окремого провадження.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до вимог п. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Із змісту позовної заяви, матеріалів справи вбачається, що позивачем ставиться питання про зобов`язання відповідача Уманської міської ради здійснити перевірку вчинення акту передачі земельної ділянки у власність певній особі, а також передачі майнових прав на частку у житловому будинку ще одній особі, які не є учасниками розгляду вказаної справи. Крім того, позивач ставить питання щодо зобов`язання іншого відповідача благодійного фонду зобов`язати вчинити певні дії з метою забезпечення гарантій «жителів орендованого майна». Також ним ставиться питання щодо визначення судом в діях громадян, які не є учасниками справи, ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 КК України. При цьому, в підтвердження позовних вимог додає витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданий реєстраційною службою Уманського міськрайонного управління юстиції Черкаської області за № 21451 сформований 11.01.2013, згідно якого позивач є власником 1/6 частини будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 та містить інформацію про складові частини об`єкту нерухомого майна (нежитлові приміщення, господарські споруди тощо, розташовані за вказаною адресою).

Крім того, до позовної заяви додано копії повідомлень Уманського міськрайонного суду Черкаської області, у цивільних справах за його позовами, про дату та час розгляду справ станом на 2018 та 2022 роки, та копію повідомлення виконавчого комітету Уманської міської ради за підписом міського, датованого 25.07.2022, у якому роз`яснено вимоги ст. 36 Закону України «Про оренду землі» та ст. 158 Земельного кодексу України.

Будь яких інших доказів матеріали справи не містять, а також позивачем не ставиться питання щодо витребування таких, з посиланням на неможливість їх отримання самостійно.

Як зазначено у ч. 3 ст. 13 Конституції України, власність зобов`язує та не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.

Статтями 317 та 319 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Нормами частин 1 та 2 ст. 321 ЦК України регламентовано, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а особа може бути обмежена в здійсненні права власності лише у випадках та в порядку, встановленому законом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 під поняттям «охоронювані законом інтереси», що вживається в законах України, слід розуміти як прагнення до користування матеріальним та/або нематеріальним благом, так і зумовлений загальним змістом, об`єктивний і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції України та Законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Тобто, позивач ОСОБА_1 у своєму позові, визначивши відповідачами Уманську міську раду та Міжнародний благодійний фонд імені Рабі Нахмана, просить суд зобов`язати останніх вчинити ряд дій щодо передачі у власність та в оренду земельних ділянок та житла, особам, які не є учасниками справи, та при цьому суду невідомо, чи дійсно вони є власниками, яким чином вони набули права власності та прав орендаря, якщо дійсно такі дії вчинялися, якого саме майна та чиї саме права слід захистити, а також незрозуміло про яке майно йдеться.

Стаття 15 ЦК Українипередбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність або відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення чи захисту в обраний спосіб.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до роз`яснень, викладених Пленумом Верховного Суду України у пунктах 19, 21 постанови «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 р. №7, виходячи з того, що порядок користування спільною земельною ділянкою, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, суд відповідно до статті 88 ЗК України бере до уваги цю угоду при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або на жилий будинок і для яких зазначена угода також є обов`язковою. Це правило стосується тих випадків, коли жилий будинок було поділено в натурі.

Згідно з ч.1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування»сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

За приписами частини першої та другої статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

У відповідностідо ст.140Конституції Українимісцеве самоврядуванняє правомтериторіальної громади-жителів селачи добровільногооб`єднанняу сільськугромаду жителівкількох сіл,селища таміста -самостійно вирішуватипитання місцевогозначення вмежах Конституціїі законівУкраїни. Місцевесамоврядування здійснюєтьсятериторіальною громадоюв порядку,встановленому законом,як безпосередньо,так ічерез органимісцевого самоврядування:сільські,селищні,міські радита їхвиконавчі органи. Органамимісцевого самоврядування,що представляютьспільні інтереситериторіальних громадсіл,селищ таміст,є районніта обласніради. Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.

Згідно ст.142Конституції Україниматеріальною іфінансовою основоюмісцевого самоврядуванняє рухомеі нерухомемайно,доходи місцевихбюджетів,інші кошти,земля,природні ресурси,що єу власностітериторіальних громадсіл,селищ,міст,районів умістах,а такожоб`єктиїхньої спільноївласності,що перебуваютьв управліннірайонних іобласних рад. Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об`єднувати на договірних засадах об`єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.

Статтею 143 територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

У відповідності до ч. 4 ст. 13 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» благодійним фондом визнається благодійна організація, яка діє на підставі статуту, має учасників та управляється учасниками, які не зобов`язані передавати цій організації будь-які активи для досягнення цілей благодійної діяльності.

Цілямидіяльності Фонду є надання допомоги для сприяння законним інтересам набувачів благодійної діяльності (фізичних та юридичних осіб, неприбуткових організацій та територіальних громад) у сферах, що пов`язані з добровільною та/або майновою допомогою, а також розвиток та підтримка цих сфер у суспільних інтересах, що не передбачає одержання Фондом прибутку, а також сплати будь-якої винагороди або компенсації Фонду від імені або за дорученням набувачів благодійної допомоги.

Метоюдіяльності Фонду є здійснення благодійної діяльності, у тому числі пошук та залучення інституційних грантів від благодійників, в інтересах осіб, які її потребують, дітей та молоді, інвалідів та ветеранів війни шляхом залучення фінансових та матеріальних ресурсів, благодійних пожертв та благодійних грантів, об`єднання активних членів суспільства в розробці та реалізації проектів та програм для підтримки людей, які перебувають у складних життєвих обставинах та/або потребують медичної допомоги (у тому числі особливої уваги та догляду), сприяння в відродженні сімейних цінностей пропаганди ідей гуманізму та милосердя в суспільстві.

У пункті 11постанові від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6ст. 81 ЦПК України). Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та другастатті 1 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ст.ст. 76-80 ЦПК України, вказані обставини підлягають встановленню на підставі належних та допустимих доказів, які оцінюються самостійно судом в їх сукупності.

До істотних обставин, що підлягають з`ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення; при цьому позивач зобов`язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, а відповідач - відсутність вини в його діях.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснено, що під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

У роз`ясненні п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» вказано, що враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року вказано, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України та з посиланням на матеріально-правову підставу своїх вимог, зазначені ним обставини. Однак таких доказів він не надав і не ставив питання в судовому засіданні про їх витребування відповідно до процедури, врегульованої ЦПК України. Таким чином, при викладених обставинах, у зв`язку з тим, що позивач не довів тих обставин, на які він посилається в своїй позовній заяві - позов не підлягає задоволенню.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободпередбачено право на справедливий суд, зокрема кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Враховуючи вищезазначене, суд встановив, що позовні вимоги позивачем необґрунтовано та позов не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не надано будь-яких належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження порушення його прав, свобод чи законних інтересів. Позивачем не вказано чи звертався він до відповідачів із письмовими зверненнями щодо вирішення питання, які ставляться ним у вказаному позові, лише у позові він посилається на те, що на його звернення ніяким чином ніким не відреаговано, але при цьому не надає жодного доказу щодо таких звернень та їх результатів. Також незрозумілим є про яких осіб йдеться, який вони мають статус та що саме має суд зобов`язати відповідачів перевірити. Вимога позивача щодо визнання кримінального правопорушення в діях громадян, враховуючи, що вони не є учасниками судового розгляду, взагалі є незрозумілою, оскільки рішення щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діях осіб, може бути прийнято лише слідчим, дізнавачем чи прокурором під час проведення досудового розслідування, яке розпочинається з внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а не під час розгляду справи у цивільно-процесуальному законодавстві. Загалом, незрозумілою є інформація про те, що якимись діями відповідачів порушені права позивача, в чому полягає факт порушення його прав та чим такий факт підтверджений.

Також, беручи до уваги сферу діяльності міської ради та благодійного фонду незрозумілим є те, як відповідачі можуть перевірити відносини між невизначеними громадянами, невизначеними відносинами тощо, а тому, за вказаних обставин, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову повністю.

Суд вирішує питання про розподіл судових витрат в порядку ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду з відповідним позовом судовий збір не було сплачено, оскільки він є інвалідом першої групи. Документів на підтвердження факту понесених інших судових витрат позивачем додано не було.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 76, 81, 89, 141, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Уманської міської ради, Міжнародного благодійного фонду ім. Рабі Нахмана про порушення безпекових гарантій відмовити.

Копію рішення суду направити сторонам.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаськогоапеляційного судупротягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Р. В. Піньковський