Постанова

від 22.05.2024 по справі 705/3582/22

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/873/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №705/3582/22 Категорія: 305020000 Піньковський Р.В. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 рокум. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Гончар Н.І.,Новікова О.М., Сіренка Ю.В.

секретар Широкова Г.К.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі Уманська міська рада, Міжнародний благодійний фонд ім. Рабі Нахмана;

особа, що подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Уманської міської ради, Міжнародного благодійного фонду ім. Рабі Нахмана про порушення безпекових гарантій,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Уманської міської ради, Міжнародного благодійного фонду ім. Рабі Нахмана про порушення безпекових гарантій,.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що його власність розташована в приватному секторі АДРЕСА_1 в районі паломництва, де похований ОСОБА_2 засновник Брацлавського хасидизму.

За укладеним 18 листопада 2001 року договором оренди Уманська міська рада передала цю територію на 45 років орендарюМіжнародному благодійному Фонду ім. Рабі Нахмана, створеному в 1997 році всесвітнім центром браславських хасидів.

З моменту досягнення домовленості (форма договору, орендної плати, строки і розподілу обов`язків) з усіх істотних умов і підписання, орендар стає правонаступником в повному обсязі прав і обов`язків орендодавця, у тому числі і невід`ємної частини договору щодо безпекових гарантій для місцевих жителів Уманізабезпечувати їх права на безпеку, не погіршувати суспільний порядок, здійснювати контроль за гарантіями і усувати порушення з будь-яких причин і їх характеру.

Позивач зазначив, що Фонд вважає себе вільним від зобов`язань та системно проводить захоплення прилеглої до орендованого майна території.

Щоб захистити свою територію ОСОБА_1 звертався до суду, але успіху не мав. Уманська міська рада теж його офіційно не підтримала.

Тому, з врахуванням вищевикладеного, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати Уманську міську раду, як гаранта суспільної безпеки територіальної громади, комплексно перевірити правову базу передачі прав власності на земельну ділянку ОСОБА_3 і майнових прав на частку житлового будинку ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 з огляду безпекових гарантій і юридичних засобів захисту, передбачених договором оренди 2001.

Крім того, просив зобов`язати Міжнародний благодійний Фонд ім. Рабі Нахмана забезпечити захист прав усіх суб`єктів оренди у сфері безпекових гарантій жителів орендованого майна.

Постановити ухвалу про наявність кримінального правопорушення в діях ОСОБА_5 і ОСОБА_4 , за ознаками ст. 185 (крадіжка) КК України.

Судовий збір стягнути з відповідачів солідарно в дохід держави.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 березня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач не надав будь-яких належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження порушення його прав, свобод чи законних інтересів. Під час розгляду справи позивачем не надано суду доказів чи звертався він до відповідачів із письмовими зверненнями щодо вирішення питання, які ставляться ним у вказаному позові. Вимога позивача щодо визнання кримінального правопорушення в діях громадян, враховуючи, що вони не є учасниками судового розгляду визнана судом безпідставною, оскільки рішення щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діях осіб, може бути прийнято лише слідчим, дізнавачем чи прокурором під час проведення досудового розслідування, яке розпочинається з внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а не під час розгляду справи у цивільно-процесуальному законодавстві.

Тому, враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Не погоджуючись із вказаним рішення суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 березня 2024 року, а справу направити для продовження розгляду в іншому складі суду.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги просив стягнути з відповідачів.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд під час розгляду справи неповно з`ясував обставини справи і за відсутності доказів позивача і відповідачів, на підставі декларативного підходу і тільки процедурного розгляду справи відмовив у задоволенні вимог, а не залишив позовну заяву без розгляду.

Вважає, що судом порушені норми процесуального права.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно з частиною третьоюстатті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятоюстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що позивачем ставиться питання про зобов`язання відповідача Уманської міської ради здійснити перевірку вчинення акту передачі земельної ділянки у власність певній особі, а також передачі майнових прав на частку у житловому будинку ще одній особі, які не є учасниками розгляду вказаної справи.

Крім того, зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 ставить питання щодо зобов`язання іншого відповідача благодійного фонду зобов`язати вчинити певні дії з метою забезпечення гарантій «жителів орендованого майна» та ставиться питання щодо визначення судом в діях громадян, які не є учасниками справи, ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 КК України.

При цьому, в підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 додано витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданий реєстраційною службою Уманського міськрайонного управління юстиції Черкаської області за № 21451 сформований 11 січня 2013 року, згідно якого позивач є власником 1/6 частини будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 та містить інформацію про складові частини об`єкту нерухомого майна (нежитлові приміщення, господарські споруди тощо, розташовані за вказаною адресою).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції врахував, що частиною 3 ст. 13 Конституції України, передбачено, що власність зобов`язує та не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.

Крім того, статтями 317 та 319 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Нормами частин 1 та 2 ст. 321 ЦК України регламентовано, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а особа може бути обмежена в здійсненні права власності лише у випадках та в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Звертаючись до суду з позовною заявою, позивач ОСОБА_1 визначив відповідачами Уманську міську раду та Міжнародний благодійний фонд імені Рабі Нахмана і просив суд зобов`язати останніх вчинити ряд дій щодо передачі у власність та в оренду земельних ділянок та житла, особам, які не є учасниками справи.

Районним судом було правильно встановлено ту обставину, що при цьому, позивачем не надано доказів що відповідачі є власниками, яким чином вони набули права власності та прав орендаря, якщо дійсно такі дії вчинялися, якого саме майна та чиї саме права слід захистити, а також про яке майно йдеться.

Відповідно до роз`яснень, викладених Пленумом Верховного Суду України у пунктах 19, 21 постанови «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7, виходячи з того, що порядок користування спільною земельною ділянкою, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, суд відповідно до статті 88 ЗК України бере до уваги цю угоду при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або на жилий будинок і для яких зазначена угода також є обов`язковою. Це правило стосується тих випадків, коли жилий будинок було поділено в натурі.

Згідно з ч.1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

За приписами частини першої та другої статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

У відповідності до ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.

Згідно ст. 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об`єднувати на договірних засадах об`єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.

Статтею 143 територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

У відповідності до ч. 4 ст. 13 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» благодійним фондом визнається благодійна організація, яка діє на підставі статуту, має учасників та управляється учасниками, які не зобов`язані передавати цій організації будь-які активи для досягнення цілей благодійної діяльності.

Цілями діяльності Фонду є надання допомоги для сприяння законним інтересам набувачів благодійної діяльності (фізичних та юридичних осіб, неприбуткових організацій та територіальних громад) у сферах, що пов`язані з добровільною та/або майновою допомогою, а також розвиток та підтримка цих сфер у суспільних інтересах, що не передбачає одержання Фондом прибутку, а також сплати будь-якої винагороди або компенсації Фонду від імені або за дорученням набувачів благодійної допомоги.

Метою діяльності Фонду є здійснення благодійної діяльності, у тому числі пошук та залучення інституційних грантів від благодійників, в інтересах осіб, які її потребують, дітей та молоді, інвалідів та ветеранів війни шляхом залучення фінансових та матеріальних ресурсів, благодійних пожертв та благодійних грантів, об`єднання активних членів суспільства в розробці та реалізації проектів та програм для підтримки людей, які перебувають у складних життєвих обставинах та/або потребують медичної допомоги (у тому числі особливої уваги та догляду), сприяння в відродженні сімейних цінностей пропаганди ідей гуманізму та милосердя в суспільстві.

У пункті 11 постанові від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 1 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

До істотних обставин, що підлягають з`ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення; при цьому позивач зобов`язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, а відповідач - відсутність вини в його діях.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснено, що під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

У роз`ясненні п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» вказано, що враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Висновок районного суду про те, що саме позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України та з посиланням на матеріально-правову підставу своїх вимог, зазначені ним обставини є правильним, як і те, що під час судового розгляду справи таких доказів позивач не надав і не ставив питання в судовому засіданні про їх витребування відповідно до процедури, врегульованої ЦПК України.

Таким чином, при викладених обставинах, у зв`язку з тим, що позивач не довів тих обставин, на які він посилається в своїй позовній заяві висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову є правомірним і підстав для його зміни чи скасування за наведеними в апеляційній скарзі доводами суд апеляційної інстанції не вбачає.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про постановлення ухвали про наявність кримінального правопорушення, оскільки рішення щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діях осіб, може бути прийнято лише слідчим, дізнавачем чи прокурором під час проведення досудового розслідування, яке розпочинається з внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а не під час розгляду справи у цивільно-процесуальному законодавстві.

Керуючись ст.ст.268,367,374,375,381-384,389 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Уманської міської ради, Міжнародного благодійного фонду ім. Рабі Нахмана про порушення без пекових гарантій залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених устатті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 22 травня 2024 року.

Судді