Рішення

від 26.03.2024 по справі 216/7346/21

ЦЕНТРАЛЬНО-МІСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 216/7346/21

Провадження № 2/216/231/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2024 року місто Кривий Ріг

Дніпропетровської області

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого - судді Онопченка Ю.В.,

за участю:

секретарів судового засідання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника позивача ОСОБА_3 ,

представника відповідачки ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 8 цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс», третя особа - Територіальний сервісний центр МВС № 2141 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Закарпатській області, про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним і стягнення грошових коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про визнання автомобіля особистою приватною власністю,

в с т а н о в и в:

17 листопада 2021 року ОСОБА_5 звернувся до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_6 , товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» (далі ТОВ «Автокредит Плюс») про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним і стягнення грошових коштів.

Позовна заява мотивована тим, що з 1996 року по 2016 рік ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , мають спільну доньку ОСОБА_7 , 2007 року народження. Під час шлюбу, в липні 2011 року сторони за спільною згодою уклали договір з банком ВТБ в м. Кривому Розі Дніпропетровської області для придбання автомобіля. Договір був укладений на ім`я ОСОБА_6 , оскільки на той час заробітна плата ОСОБА_5 була значно меншою, після чого придбали автомобіль «Daewoo Matiz», 2007 року випуску, вартістю 10500 доларів США, що за курсом на той час складало 85000 грн. Внески згідно умов кредитного договору сторони вносили зі своїх спільних доходів. За декілька місяців до розірвання шлюбу, за рішенням суду в 2016 році, ОСОБА_6 самовільно, без погодження з позивачем, виїхала з донькою до матері у Закарпатську область, та забрала автомобіль «Daewoo Matiz», державний номерний знак НОМЕР_1 , повертати його або спільно продати для поділу відмовилась.

Наприкінці серпня 2021 року позивач дізнався, що відповідач без погодження з ним, 26.05.2021 продала автомобіль ТОВ «Автокредит Плюс», яке під час перевірки автомобіля навмисно приховало існування іншого власника автомобіля для спрощення проведення перереєстрації на нового власника, чим своїми діями спричинили позивачу матеріальної шкоди, порушивши норми ст.ст. 60, 65 СК України.

Із посиланням на вказані обставини позивач просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля «Daewoo Matiz», державний номерний знак НОМЕР_1 , укладеного між ОСОБА_6 та товариством з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» 26.05.2021 в територіальному сервісному центрі № 2141 м. Ужгород РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області за № 2141/2021/2600907; стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 грошові кошти отримані ОСОБА_6 від продажу автомобіля в розмірі 30000 грн, що складає 1/2 частини визначеної вартості автомобіля в сумі 60000 грн, та стягнути з відповідачів в солідарному порядку судовий збір 908 грн, та 5000 грн витрати на правничу допомогу.

12 липня 2022 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зустрічним позов до ОСОБА_5 про визнання майна особистою приватною власністю.

Зустрічний позов мотивований тим, що у період шлюбу сторін, у 2011 році вони придбали автомобіль «Daewoo Matiz», 2007 року випуску, що підтверджується копією кредитного договору від 19.07.2011 укладеного з ПАТ «ВТБ Банк», сума кредиту 44280 грн. Строк кредитування був погоджений до 19.07.2016, та позивач за особисті кошти, без допомоги відповідача погашала кредит.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27.06.2017, було розірвано шлюбу між сторонами, та встановлено, що сторони припинили шлюбно-сімейні відносини з 2014 року, майновий спір, та спір щодо місця проживання дитини відсутній. Спірний автомобіль був придбаний ОСОБА_6 за її особисті кошти, оформлений на її ім`я, а згодом відчужений. ОСОБА_5 ніколи не заперечував проти того, що автомобіль є її особистою приватною власністю, про що свідчать і обставини встановлені в рішенні суду про розірвання шлюбу. Просила суд визнати, що автомобіль «Daewoo Matiz», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) VIN НОМЕР_2 , до відчуження, був її особистою приватною власністю.

21липня 2022року представникпозивача запервісним позовом ОСОБА_3 надав судувідзив назустрічну позовнузаяву.Вказує,що підчас розглядусудом справипро розірванняшлюбу міжсторонами нерозглядалися вимогипро поділмайна подружжя,та визнаннямайна особистоюприватною власністю,автомобіль перебуваву статусіспільної сумісноївласності подружжя.Договір купівлі-продажуспірного автомобіляміг бутиукладеним лишеза письмовоюзгодою ОСОБА_5 відповідно доприписів ч.ч.1-3ст.65СК України,а томувважається недійсним.

24лютого 2023року представниквідповідачаТОВ «АвтокредитПлюс» ЧабанА.Ю.надав судузаперечення напервісний позов,вважає йогонеобґрунтованим зогляду нате,що позивачпропустив строкпозовної давностіу трироки. ОСОБА_5 у позовізазначив,що шлюбміж сторонамибуло розірванов 2016році,про продажспірного автомобілявін дізнавсянаприкінці серпня2021року,відповідно позивачемпропущено строквизначений нормоюстатті 72СК України.Просив судвідмовити впозові.

Позивач за первісним позовом в судове засідання не з`явився, його представник ОСОБА_3 просив задовольнити первісний позов в повному обсязі, та відмовити у зустрічному позові.

Відповідач запервісним позовом ОСОБА_6 у судове засідання не з`явилася, її представник ОСОБА_4 просив відмовити у первісному позові, та задовольнити зустрічний позов.

Представник відповідача ТОВ «Автокредит Плюс», та представник третьої особи у судове засідання не з`явилися, про час, день та місце слухання справи повідомлялися належним чином.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що в задоволенні первісної позовної заяви, та зустрічної позовної заяви слід відмовити.

Судом встановлено, що 19 липня 2011 року між ОСОБА_6 та ПАТ «ВТБ Банк» було укладено кредитний договір № 123/11-R521, із визначенням суми та валюти кредиту 44280 грн, а також договір застави № 123/11-R521. Предмет застави автомобіль марки - «Daewoo, модель Matiz», тип легковий-Комбі-В, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) VIN НОМЕР_2 (а.с.62-68).

Платником кредитуза вищевказанимкредитним договорому квитанціяхвказана ОСОБА_6 (а.с.69-87).

Рішенням Центрально-Міськогорайонного судум.Кривого РогуДніпропетровської областівід 27.06.2017,яке набралозаконної сили11.07.2017,розірвано шлюбміж ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ,зареєстрований 27.09.1996.Також,рішенням судувстановлено,що фактичносторони припинилишлюбно-сімейнівідносини з2014року,майновий спірта спірпро місцепроживання дитинивідсутній.Відповідач ( ОСОБА_5 )у судовезасідання нез`явився,від йогопредставника надійшлазаява пророзгляд справиза їхвідсутності,позовні вимогипозивача визналив повномуобсязі (а.с.60-61).

Відповідно доЄдиного державногореєстру транспортнихзасобів,автомобіль Daewoo Matiz», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , був зареєстрований за ОСОБА_6 . 26 травня 2021 року в ТСЦ 2141, вищезазначений транспортний засіб перереєстровано на ТОВ «Автокредит Плюс», на підставі договору купівлі-продажу укладеного в ТСЦ № 2141/2021/2600907 від 26 травня 2021 року (а.с.10).

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому конструкція норми статті 60СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частини перша, четверта статті 65 СК України).

Відповідно до частини першої статті 69СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з частинами першою, другою статті 70СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Як роз`яснено в п.п. 23, 24Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»- вирішуючи між подружжям спір про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст. 60, 69 СК України, ч. 3ст. 368 ЦК), відповідно до ч.ч. 2, 3ст. 325 ЦКможуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Автомобіль Daewoo Matiz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , був придбаний ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в період шлюбу, відповідно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Посилання ОСОБА_6 на належність автомобіля їй на особистій приватній власності в ході слухання справи не доведено належними та достатніми доказами. Так, квитанції про оплату кредиту від ОСОБА_6 не можуть розцінюватися судом як достовірні докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, оскільки сплата коштів останньою та виписана квитанції на її ім`я однозначно не може свідчити про належність коштів саме їй на праві особистої приватної власності, та виключити факт наявності спільних грошових коштів подружжя які в той час перебували у шлюбі.

Відповідачами за первісним позов заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до даних правовідносин.

Згідно зістаттею 256 ЦК Українипозовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

До вимоги про поділ майна, пред`явленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина другастатті 72 СК України).

Частиною першоюстатті 261 ЦК Українипередбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Насамперед для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об`єктивні обставини сам факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб`єктивні обставини момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Визначаючи початок перебігу позовної давності суд враховує, що спір між сторонами стосовно статусу майна, яке було набуто у період шлюбу виник у 2014 році, коли подружжя припинили шлюбно-сімейні відносини, що було встановлено рішенням суду про розірвання шлюбу від 27.06.2017, та про що було відомо ОСОБА_5 . Доказів,які бпідтверджували,що спірміж сторонамистосовно майнавиник пізнішецієї події,зокрема наприкінцісерпня 2021року,як вказує ОСОБА_5 у своєму позові, останнім суду надано не було. У первісному позові позивач вказує на те, що за декілька місяців до розірвання шлюбу у 2016 році ОСОБА_6 самовільно без попередження з ним забрала дитину, спірний автомобіль та виїхала до матері, що свідчить про те, що позивач саме в той час довідався про порушення свого права, однак до суду за захистом не звертався, а відповідно був відсутній спір про поділ майна.

Отже, суд вважає не доведеною обставину, що початок перебігу позовної давності для подання первісного позову розпочався наприкінці серпня 2021 року, та враховуючи, що ОСОБА_5 звернувся до суду 17.11.2021, позовна давність до вимог про поділ майна подружжя спливла.

Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Терміни позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконують кілька завдань, у тому числі забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (судове рішення від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Російської Федерації», пункт 570, та судове рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 51).

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 1-2 статті 77 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Вказаний правовий висновок відповідає постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, провадження № 14-400цс19.

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що сторонами не було виконано свого процесуального обов`язку із подання належних доказів доведеності заявлених ними вимог, що зумовлює необхідність визнання позовних вимог необґрунтованими із постановленням рішення про відмову у задоволенні як первісного, так і зустрічного позову.

Керуючись ст.ст.12,13,76-81,89,141,258,259,263-265,268,273,352,354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні первісного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс», третя особа - Територіальний сервісний центр МВС № 2141 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Закарпатській області, про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним і стягнення грошових коштів відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про визнання автомобіля особистою приватною власністю - відмовити.

Судові витрати покласти на сторін.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 02 квітня 2024 року.

Суддя Ю.В.Онопченко