Постанова

від 25.03.2024 по справі 910/11856/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2024 р. Справа№ 910/11856/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Сітайло Л.Г.

Барсук М.А.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕШЛ МАЙНІНГ СОЛЮШНЗ" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2023 у справі №910/11856/23 (суддя Турчин С.О., повний текст складено - 20.10.2023) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМАГРОЛІЗИНГ-УКРАЇНА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕШЛ МАЙНІНГ СОЛЮШНЗ" про стягнення 59859, 79 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОМАГРОЛІЗИНГ-УКРАЇНА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕШЛ МАЙНІНГ СОЛЮШНЗ" про стягнення 59859,79 грн заборгованості, з яких: 13371,77 грн - додаткова винагорода лізингодавця відповідно до п.5.7 договору, 30670,60 грн - пеня відповідно до п.8.4 договору, 2065,57 грн - 3% річних, 13751,85 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами договору фінансового лізингу №23/09Л від 24.09.2019 в частині своєчасної оплати лізингових платежів за період березень-жовтень 2022 року, внаслідок чого у позивача виникли підстави для стягнення додаткової винагороди лізингодавця в сумі 13371,77 грн, нарахованої на підставі пункту 5.7 договору, а також пені у розмірі 30670,60 грн, 3 % річних у сумі 2065,57 грн та інфляційних втрат у сумі 13751,85 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2023 у справі №910/11856/23 позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕШЛ МАЙНІНГ СОЛЮШНЗ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМАГРОЛІЗИНГ-УКРАЇНА" додаткову винагороду у розмірі 13371,77 грн, 3% річних у сумі 2048,86 грн, інфляційні втрати у сумі 13751,84 грн та судовий збір у сумі 1308,04 грн.; в іншій частині позову відмовлено.

Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції дійшовши висновку про те, що відповідач допустив прострочення сплати лізингових платежів та строк такого прострочення становить більше ніж на п`ять календарних днів, визнав обґрунтованим нарахування позивачем на підставі п.5.7. договору винагороди лізингодавця у подвійному розмірі (суми якої погоджені сторонами у додатку №3 до договору).

Також, суд першої інстанції, визнавши обґрунтованими нарахування 3% річних у сумі 2048,86 грн, інфляційні втрати у сумі 13751,84 грн задовольнив вимоги у вказаній частині.

Одночасно, надавши оцінку представленим сторонами у матеріали справи доказам та доводам Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕШЛ МАЙНІНГ СОЛЮШНЗ" щодо наявності обставин для звільнення відповідача від відповідальності за допущене ним прострочення виконання зобов`язання, пов`язаного з оплатою позивачеві лізингових платежів за березень-жовтень 2022 року, суд дійшов висновку про наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за прострочення виконання зобов`язання по договору фінансового лізингу №23/09Л від 24.09.2019 в частині своєчасної оплати лізингових платежів за період березень-жовтень 2022 року, а саме відповідальності у вигляді пені, що за перерахунком суду становить 30477,94 грн. В іншій частині позовних вимог про стягнення пені суд відмовив з підстав необґрунтованості.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким відмовити у стягненні додаткової винагороди у розмірі 13371,77 грн, 3% річних у сумі 2048,86 грн та інфляційних втрат у сумі 13751,84 грн.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на відсутність підстав для покладення на нього відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, оскільки факт прострочення зумовлений протиправними діями позивача, кінцевим бенефеціарним власником якого є Республіка Білорусь, що є агресором.

Також, скаржник вказує про те, що мораторій, передбачений положеннями постанови Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2022, підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕШЛ МАЙНІНГ СОЛЮШНЗ" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2023 у справі №910/11856/23; роз`яснено учасникам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

Також, вказаною ухвалою учасникам справи встановлено строк для подання відзивів, заперечень на апеляційну скаргу та інших заяв/клопотань протягом 15 днів з моменту отримання даної ухвали.

Позивачем до апеляційного суду було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечив проти задоволення її вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

24.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОМАГРОЛІЗИНГ-УКРАЇНА" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СПЕШЛ МАЙНІНГ СОЛЮШНЗ" (лізингоодержувач) укладений договір фінансового лізингу №23/09Л (надалі - договір), відповідно до п.1.1. якого лізингодавець передає лізингоодержувачу на умовах лізингу у строкове платне володіння та користування з правом викупу майно, найменування, кількісні та якісні характеристики якого визначені у Додатку № 1 "Специфікація" до даного договору (далі - предмет лізингу), а лізингоодержувач зобов`язується прийняти предмет лізингу у володіння та користування на строк, зазначений в п.3.2 договору, та здійснювати лізингові платежі на умовах даного договору.

Відповідно до Специфікації, яка є додатком № 1 до договору, предметом лізингу за договором є контейнер-цистерна моделі ТІ 1-254.1 у кількості двох одиниць.

Відповідно до п.2.1. договору, договірна вартість предмета лізингу складає 1528203,60 грн ПДВ.

Згідно з п.4.1 договору передача предмета лізингу здійснюється протягом 60 (шістдесят) календарних днів з дня виконання лізингоодержувачем п. 5.2 цього договору за умови укладення сторонами додаткової (-вих) угоди про зміну ціни предмету лізингу, розміру лізингових платежів і відповідних змін у Графік лізингових платежів, Специфікації згідно з п.5.10 договору. В іншому випадку лізингодавець письмово інформує лізингоодержувача та має право перенести дату передачі Предмету лізингу в користування лізингоодержувачу до усунення таких перешкод або лізингодавець має право відмовитися від виконання своїх зобов`язань за цим договором повністю або частково.

У п.4.5. договору підписання Акту приймання-передачі предмета лізингу сторонами свідчить про прийняття лізингоодержувачем предмета лізингу у тимчасове володіння і користування та є підставою для вимоги лізингодавцем сплати лізингових платежів згідно додатку № 3 до договору.

Пунктом 5.2 договору визначено, що лізингоодержувач у строк по 27 вересня 2019 року сплачує в безготівковій формі на рахунок лізингодавця авансовий платіж, визначений у додатку №3 "Графік лізингових платежів", що є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до п.5.3. договору лізингові платежі вносяться лізингоодержувачем в безготівковій формі у розмірі та в строки, вказані у Додатку №3 до Договору.

Датою оплати лізингових платежів є дата зарахування даних платежів на рахунок лізингодавця (п.5.4 договору). Якщо дата лізингового платежу згідно додатку №3 припадає на вихідний чи святковий день, то лізинговий платіж здійснюється в останній робочий день, що передує даті платежу (п.5.5 договору).

Лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно вносити лізингові платежі згідно додатку №3 до даного договору (п.7.2.8 договору).

Згідно із п.8.4 договору нарахування пені за даним договором не обмежується шестимісячним строком її нарахування. У разі прострочення сплати лізингоодержувачем лізингових платежів, а також усіх інших платежів, які належать до сплати лізингоодержувачем згідно до даного договору та чинного законодавства, лізингодавець має право стягнути з лізингоодержувача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від непогашеної заборгованості по лізингових платежах та/або інших платежах за кожний день прострочки за весь період часу протягом якого не виконано зобов`язання зі сплати по день фактичної оплати.

Відповідно до п.5.7 договору у разі прострочення сплати лізингоодержувачем лізингових платежів більше ніж на п`ять календарних днів, сума винагороди лізингодавця за договором підлягає сплаті у подвійному розмірі, виходячи з розміру винагороди лізингодавця в періоді, в якому допущено таке прострочення.

Також у пункті 8.5. договору сторони погодили, що у випадку виникнення заборгованості по сплаті лізингових платежів перед лізингодавцем, лізингоодержувач зобов`язаний сплатити лізингодавцю у відповідності до п. 5.7 цього договору суму винагороди у подвійному розмірі, виходячи з розміру винагороди лізингодавця в періоді, в якому допущено таке прострочення, по першій вимозі останнього протягом 5 робочих днів з дати отримання такої вимоги.

Згідно із додатком №3 до договору відповідач повинен був сплатити аванс та перший лізинговий платіж до 27.09.2019, а всі наступні платежі - до 20 числа відповідного місяця.

02.10.2019 на виконання умов договору позивачем передано відповідачу предмет лізингу, а саме: Контейнер-цистерна моделі ТІ 1-254.1, заводський номер 070130 та Контейнер-цистерна моделі ТІ 1-254.1, заводський номер 070133, що підтверджується актами приймання-передачі предмета лізингу від 02.10.2019 №1 та №2.

Як підтверджується наявними у матеріалах справи виписками по банківському рахунку відповідач у повному обсязі виконав свої зобов`язання за договором зі сплати лізингових платежів, однак, починаючи з березня 2022 року, допустив прострочення сплати лізингових платежів, а саме: 24.06.2022 відповідачем здійснена оплата лізингового платежу за березень 2022 року у сумі 34809,09 грн; 19.07.2022 - оплата лізингового платежу за квітень 2022 року у сумі 34437,65 грн; 25.08.2022 - оплата лізингового платежу за травень 2022 року у сумі 34066,21 грн; 23.09.2022 - оплата лізингового платежу за червень 2022 року у сумі 33694,77 грн; 28.10.2022 - оплата лізингового платежу за липень 2022 року у сумі 33323,33 грн; 11.11.2022 - оплата лізингового платежу за серпень 2022 року у сумі 32951,89 грн; 21.12.2022 - оплата лізингового платежу за вересень 2022 року у сумі 32580,45 грн; 30.01.2023 - оплата лізингового платежу за жовтень 2022 року у сумі 32209,02 грн (згідно із графіком 32208,84 грн).

Отже, платежі, які відповідач у відповідності до умов договору мав сплатити у березні-жовтні 2022 року були відповідачем у період з червня 2022 року по січень 2023 року.

Факт прострочення сплати лізингових платежів відповідач не заперечив.

26.05.2023 позивач направив відповідачу претензію вих. №52 від 26.05.2023 з вимогою сплатити додаткову винагороду лізингодавця у розмірі 13371,77 грн, пеню у розмірі 30670,60 грн, 3% річних у розмірі 2065,57 грн, інфляційні втрати у розмірі 13751,85 грн, у зв`язку з порушенням лізингоодержувачем свого грошового зобов`язання за договором. Зазначена претензія повернулася позивачу за закінченням встановленого терміну зберігання.

Предметом позову є вимоги позивача про стягнення 59859,79 грн заборгованості, з яких: 13371,77 грн - додаткова винагорода лізингодавця відповідно до п.5.7 договору, 30670,60 грн - пеня відповідно до п.8.4 договору, 2065,57 грн - 3% річних, 13751,85 грн - інфляційні втрати.

Як вже вказувалося, оскаржуваним рішенням вимоги про стягнення додаткової винагороди у розмірі 13371,77 грн, 3% річних в сумі 2048,86 грн, інфляційних втрат в сумі 13751,84 грн задоволено.

Відповідачем казане рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених вимог, а тому виходячи з положень ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Так, апелянт вважає наявними підстави для звільнення його від відповідальності у вигляді стягнення додаткової винагороди, 3% річних та інфляційних втрат.

Колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для звільнення відповідача від оплати додаткової винагороди, 3% річних та інфляційних втрат, враховуючи наступне.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу та правовідносини сторін підпадають під правове регулювання, в тому числі Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про фінансовий лізинг".

У відповідності до пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону України "Про фінансовий лізинг" №1201-ІХ від 04.02.2021, цей Закон застосовується до відносин, що виникли після дня набрання чинності цим Законом. Відносини, що виникли на підставі договорів фінансового лізингу, укладених до набрання чинності цим Законом, регулюються відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин, оскільки договір між сторонами укладений 24.09.2019, то до правовідносин сторін належить застосовувати положення Закону України "Про фінансовий лізинг" від 16.12.1997 №723/97-ВР, а також норми щодо лізингу, визначені Господарським кодексом України та Цивільним кодексом України, які діяли на час укладення між сторонами договору лізингу.

Згідно із ч.1 ст.2 Закону України "Про фінансовий лізинг" №723/97-ВР від 16.12.1997 відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

У відповідності до ст.806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до п.3 ч.2 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У додатку №3 до договору сторони погодили, що відповідач здійснює оплату лізингових платежів до 20 числа відповідного місяця.

Платежі, які відповідач у відповідності до умов договору мав сплатити у березні-жовтні 2022 року були відповідачем у період з червня 2022 року по січень 2023 року.

У п.5.7 договору сторони погодили, що у разі прострочення сплати лізингоодержувачем лізингових платежів більше ніж на п`ять календарних днів, сума винагороди лізингодавця за договором підлягає сплаті у подвійному розмірі, виходячи з розміру винагороди лізингодавця в періоді, в якому допущено таке прострочення.

У відповідності до ч.2 ст.16 Закону України "Про фінансовий лізинг" платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно, входить до складу лізингових платежів.

Умовами п.5.7., 8.5 договору встановлено, що у разі прострочення сплати лізингоодержувачем лізингових платежів сума винагороди лізингодавця за договором підлягає сплаті у подвійному розмірі.

Встановлена умовами договору відповідальність у вигляді додаткової винагороди за прострочення сплати лізингових платежів є подвійною платою винагороди лізингодавця та самостійною майновою відповідальністю у сфері правовідносин фінансового лізингу, не входить до складу господарсько-правової відповідальності, зокрема не є штрафною санкцією у розумінні статті 230 ГК України (неустойкою, штрафом, пенею).

Отже, передбачена умовами договору додаткова винагорода за прострочення сплати лізингових платежів не підлягає застосуванню у взаємозв`язку із приписами ст. 617 ЦК України та ст. 218 ГК України, а відтак відповідач, який порушив внаслідок непереборної сили (форс-мажору) зобов`язання зі сплати лізингових платежів, не може бути звільнений від нарахування додатково винагороди, встановленої договором.

Щодо форс-мажору в контексті застосування ч.2 ст.625 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ст.610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язанням (неналежне виконання).

З частин 1, 2 ст.614 ЦК вбачається, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до положень абз.1 ч.1 ст.617 ЦК та ст.218 ГК підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язанням несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язанням виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Разом з цим ч.2 ст.625 ЦК визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2018 у справі №922/4544/16, від 26.04.2018 у справі №910/11857/17, від 16.10.2018 у справі №910/19094/17, від 06.11.2018 у справі №910/9947/15, від 29.01.2019 у справі №910/11249/17, від 19.02.2019 у справі №910/7086/17, від 10.09.2019 у справі №920/792/18.

Нарахування, передбачені ч.2 ст.625 ЦК, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання. Подібний за змістом правовий висновок викладений в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №920/505/22.

У постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі №913/869/14 вказано: "Разом із тим ст.617 ЦК встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми ст.625 ЦК, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов`язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання (ч.1 ст.625 ЦК). Ураховуючи викладене, можна дійти висновку, що порушення відповідачем умов Договору щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених ст.625 ЦК платежів, а наявність обставин непереборної сили за Договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами".

Форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору.

Отже, нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені ч.2 ст.625 ЦК, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою ст.611 ЦК та ст.217 ГК. Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені ст.617 ЦК та ст.218 ГК, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов`язання, передбаченого ч.2 ст.625 ЦК, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 910/8741/22).

Стосовно посилань скаржника на відсутність підстав для покладення на нього відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, оскільки факт прострочення зумовлений протиправними діями позивача, кінцевим бенефеціарним власником якого є Республіка Білорусь, що є агресором, слід зазначити наступне.

Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (ч. 4 ст. 612 ЦК України).

Частиною 1 ст. 613 ЦК України передбачено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Відповідачем не доведено наявності наведених у вказаній статті умов, а саме відмови кредитора прийняти належне виконання або не вчинення дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Стосовно доводів скаржника про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню мораторій, передбачений положеннями постанови Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2022, слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2022 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації" для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації установити до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на:

1) виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором):

громадяни Російської Федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах;

юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації;

юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації;

юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації, - у випадку виконання зобов`язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.

Отже, вказаною постановою визначено коло кредиторів, на яких поширюється мораторій (заборона) на виконання, в тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань.

При цьому, з наведеної постанови не вбачається, що перелік кредиторів, наведений в ній є необмеженим.

Враховуючи те, що учасником ТОВ "ПРОМАГРОЛІЗИНГ-УКРАЇНА" є резидент Республіки Білорусь (а не Російської Федерації) - ВАТ "ПРОМАГРОЛІЗИНГ", до спірних правовідносин не застосовується мораторій, встановлений постановою Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2022.

Враховуючи все вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для звільнення відповідача від оплати додаткової винагороди у розмірі 13371,77 грн, 3% річних у сумі 2048,86 грн та інфляційних втрат у сумі 13751,84 грн.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що в оскаржуваній частині рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕШЛ МАЙНІНГ СОЛЮШНЗ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2023 у справі №910/11856/23 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2023 у справі №910/11856/23.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 25.03.2024 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді Л.Г. Сітайло

М.А. Барсук