Постанова

від 20.03.2024 по справі 908/1995/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.03.2024 року м.Дніпро Справа № 908/1995/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.,

при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.

представники сторін:

від позивача: Якушев С.О. (поза межами суду);

від відповідача-1: Наконечний В.Л. (поза межами суду);

від відповідача-2: ОСОБА_1. (в залі суду);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Компанія "СКІФ-ХХІ" на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.11.2023 (суддя С.С. Дроздова, повний текст підписаний 30.11.2023) у справі №908/1995/23

за позовом: Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (01001 м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; адреса для листування: 49094 м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, ідентифікаційний код юридичної особи 14360570)

до відповідача-1: Приватного підприємства "Компанія "СКІФ-ХХІ" (71043 Запорізька область, Більмацький район, с. Титове(пн), вул. Челюскіна, буд. 29, ідентифікаційний код юридичної особи 36649209)

до відповідача-2: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

про солідарне стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом про солідарне стягнення з Приватного підприємства "Компанія "СКІФ-ХХІ" (далі - Відповідач-1), ОСОБА_1 (далі - Відповідач-2) заборгованості, яка виникла за кредитним договором № 36649209-КД-1 від 29.12.2021, а саме: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 250 000 грн 00 коп., 58 786 грн 11 коп. заборгованість за процентами, заборгованість в порядку регресу за сплаченою гарантією у розмірі 250 000 грн.

Позовні вимоги мотивовані істотними порушеннями Відповідачем-1 умов кредитного договору № 36649209-КД-1 від 29.12.2021, зокрема, в частині несплати тіла кредиту та процентів.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.11.2023 у справі №908/1995/23 позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до Приватного підприємства «Компанія «СКІФ-ХХІ» та ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто солідарно з Приватного підприємства «Компанія «СКІФ-ХХІ» та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» 250 000 грн 00 коп заборгованості за тілом кредиту, 58 786 грн 11 коп заборгованості за процентами, 250 000 грн 00 коп заборгованості в порядку регресу за сплаченою гарантією.

Стягнуто з Приватного підприємства «Компанія «СКІФ-ХХІ» на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» судовий збір у розмірі 4190 грн. 91 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» судовий збір у розмірі 4190 грн. 89 коп.

Не погодившись із зазначеним рішенням до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Приватне підприємство «Компанія «СКІФ-ХХІ», в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

При цьому скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що з системного аналізу ст. 91, 96 ГПК України, ч. 6 ст. 7 ЗУ "Про електронні документи та електронний документообіг" вбачається, що якщо учасник справи подає до суду паперову копію електронного доказу, то її він має засвідчити в такому ж порядку, як і паперову копію письмового доказу, тобто із зазначенням дати такого засвідчення і проставленням підпису.

Однак, в порушення наведених вимог Банком було додано до позовної заяви звичайні роздруківки документів, без жодного підтвердження їх відповідності оригіналам, які не містять ані підпису уповноваженої особи Позивача, ані дати їх засвідчення.

Як наслідок, наведене спростовує висновок суду першої інстанції, що надані Позивачем до матеріалів позовної заяви паперові копії електронних документів, а саме: Кредитного договору, Додаткової угоди № 1 від 29.12.2021, Договору поруки № 36649209-ДП-1/1 від 29.12.2021, протоколів створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, засвідчено в порядку, встановленому законом.

Відтак, такі документи мали бути визнані недопустимими і не могли бути покладені в основу рішення суду першої інстанції.

З аналізу позицій Верховного Суду, наведених у постанові від 11.07.2018 у справі № 904/8549/17, вбачається, що незасвідчені копії документів є недопустимими доказами фактичних обставин справи та не можуть братися судом до уваги при ухваленні рішення у справі.

Судом не враховано, що Позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту видачі Банком кредитних коштів та наявності заборгованості за Кредитним договором.

Так, судом першої інстанції не було враховано, що виписки з рахунків є належними доказами заборгованості за кредитним договором, лише якщо відповідають вимогам первинних документів. В той же час, надані Банком виписки на підтвердження факту перерахування Відповідачу-1 кредитних коштів та наявності заборгованості за Кредитним договором взагалі не містять дати їх складання (вказано лише період, за який такі виписки сформовано), найменування банку, печатки банку, особистого підпису чи будь-яких інших даних, що давали б змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписок з рахунку Відповідача-1.

Відтак, додані до позовної заяви виписки Банку не відповідають вимогам первинних документів, встановленим чинним законодавством, а тому не є належними доказами в розумінні ч. 1 ст. 76 ГПК України.

Окремо зазначає, що судом першої інстанції також не було надано належної оцінки тим обставинам, що 04.01.2023 Банк в односторонньому порядку розірвав Кредитний договір, а 04.05.2023 прийняв рішення про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/ розірвання договору з Директором Приватного підприємства - Відповідачем-2 в односторонньому порядку, що призвело до блокування доступу до інтернет-банкінгу "Приват24".

При цьому Банк жодної інформації та виписок, зокрема щодо отримання кредитних коштів відповідно до умов Кредитного договору, наявної заборгованості за Кредитним договором на запити не надає.

Водночас, Відповідач-1 обставини отримання кредитних коштів та, відповідно, здійснення Відповідачем-1 будь-яких платежів з метою їх повернення заперечує, а, враховуючи розірвання Кредитного договору, обмеження доступу Директору Приватного підприємства (також Відповідач-2) до інтернет-банкінгу, небажання Банку співпрацювати та відсутність доступу до документації, що залишилась в приміщеннях Відповідачів на тимчасово окупованій території, не має можливості самостійно це перевірити.

Позивач, Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", у відзиві на апеляційну скаргу проти задоволення апеляційної скарги заперечив, зазначив про законність та обґрунтованість рішення, пояснив, що з боку обох відповідачів протягом всього часу підготовчого провадження (3-х місяців) не було подано жодних заперечень проти позовних вимог Банка, не надано було з їхнього боку жодних пояснень, а лише 01.11.2023 з`явилися їхні письмові пояснення з запереченнями проти позовних вимог.

До того ж, під час судового розгляду справи, Відповідач письмово звертався до АТ КБ «ПриватБанк» з заявою щодо мирного врегулювання спору, визнаючи при цьому як укладання кредитного договору і наявність заборгованості, так й необхідність погашення існуючого боргу за кредитним договором (копія цього листа є в матеріалах справи).

Отже, протягом всього часу підготовчого провадження Апелянт/Позичальник визнавав свої боргові зобов`язання перед Банком і суд першої інстанції навіть міг трактувати (в порядку ч. 1 ст. 75 ГПК України) це як обставини, які визнаються учасниками справи та не підлягають доказуванню.

13.07.2023 Позивачем надані до суду оригінали електронних доказів, які підписані сторонами за допомогою КЕП та електронних печаток (кредитний договір № 36649209-КД-1 від 29.12.2021, Додаткова угоди № 1 від 29.12.2021 до кредитного договору № 36649209-КД-1 від 29.12.2021, договір поруки № 36649209-ДП-1/1 від 29.12.2021).

В обґрунтування видачі кредиту та наявності заборгованості Відповідачів за кредитним договором Позивачем долучено до позовної заяви належним чином завірені банківські виписки, які є належними та допустимими доказами, бо виписка є первинним бухгалтерським документом.

Так, банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2023 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 25.12.2023 здійснено запит матеріалів справи №908/1995/23 із Господарського суду Запорізької області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

11.01.2023 матеріали справи №908/1995/23 надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.01.2024 (головуючий суддя - Іванов О.Г., судді - Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.) відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Компанія "СКІФ-ХХІ" на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.11.2023 у справі № 908/1995/23; судове засідання з розгляду апеляційної скарги призначено на 20.03.2024.

08.02.2023 від представника відповідача-1 - адвоката Наконечного В.Л. до суду надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.

13.02.2024 до суду від представника позивача - адвоката Якушева С.О. надійшло клопотання аналогічного змісту.

В судовому засіданні 20.03.2024 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

29.12.2021 між Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк", далі позивач, Банк, та Приватним підприємством "Компанія "СКІФ-ХХІ", далі Позичальник, відповідач-1, укладено кредитний договір № 36649209-КД-1 (далі - Кредитний договір).

Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору Банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язується надати Позичальнику кредит у вигляді згідно з п. А.1 цього договору з лімітом та на цілі, зазначені у п. А.2 цього договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у другому абзаці п. 2.1.2 цього договору, в обмін на зобов`язання Позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим договором терміни. КУБ під заставу (далі кредит) надається банком для здійснення Позичальником платежів, пов`язаних з його господарською діяльністю, шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника з подальшим перерахуванням на адресу одержувачів.

Згідно п. А.2 ліміт цього договору: 500 000, 00грн, у тому числі на наступні цілі: - у розмірі 500 000,00 грн на поповнення обігових коштів; - у розмірі 0,00 грн. на сплату страхових платежів у випадах та у порядку, передбачених п.п. 2.1.5, 2.2.12 цього договору.

Згідно п. А.3, термін повернення кредиту: 01.12.2024.

Згідно з п. 4.1 Кредитного договору за користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно з п. п. 1.2, 2.2.3, 2.2.16, 2.3.2, 2.4.1 цього договору позичальник сплачує проценти у розмірі, зазначеному у п. п. А.6, А.6.1 цього договору. У випадку встановлення банком у порядку, передбаченому п. 2.3.12 цього договору, зменшеної процентної ставки, умови цього пункту вважаються скасованими з дати встановлення зменшеної процентної ставки.

Пунктом 2.3.8 Кредитного договору Банк, незалежно від настання термінів виконання зобов`язань Позичальником за цим Договором, має право вимагати дострокового повернення суми кредиту, сплати процентів та винагород, при настанні умов, передбачених п. 2.3.2. цього Договору, або у випадку зменшення розміру активів Позичальника на 30 і більше процентів у порівнянні з розміром його активів зазначених у відповідної річної звітності за попередній рік.

Згідно п. 6.1, цей договір вважається укладеним з моменту його підписання шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису усіма його сторонами.

29.12.2021 між Позивачем та Відповідачем-1 укладена додаткова угода № 1 до Кредитного договору (далі за текстом - Додаткова угода № 1) відповідно до підпункту "а" пункту 1 якої сторони узгодили, що протягом строку кредиту, зазначеного в п. А.3 Кредитного договору, за умови належного виконання Позичальником положень Порядку програми фінансової державної підтримки суб`єктів малого та середнього підприємства та умов цієї Додаткової угоди, Позичальник має право на отримання фінансової державної підтримки.

Згідно із п. 2.1. Додаткової угоди № 1 за користування кредитом на умовах та в порядку визначених цією Додатковою угодою, Позичальник сплачує Банку базову процентну ставку, яка становить 14.36 % річних.

Розмір базової процентної ставки визначений за формулою: Індекс UIRD + 7 %, але не більше Індекс UIRD (12 міс) + 6 % (обмеження встановлюються на дату укладання цієї Додаткової угоди). Подальший перегляд базової процентної ставки здійснюється відповідно до умов п. 2. 1. цієї Додаткової угоди за визначеною вище формулою без обмежень.

Індекс UIRD - український індекс ставок за депозитами фізичних осіб, що розраховується на основі номінальних ставок ринку депозитів фізичних осіб, які оголошуються банками України на строк 3 місяці. На дату укладання Додаткової угоди № 1 значення індексу береться на дату, що передує даті підписання цієї Додаткової угоди, або остання, що опублікована на офіційному сайті Національного Банку України. Дані про величину індексу UIRD є загальнодоступними в мережі інтернет на офіційному сайті Національного Банку України.

Банк щокварталу з урахуванням зміни зазначеного індексу переглядає розмір базової процентної ставки. При перегляді розміру базової процентної ставки банк використовує розмір індексу UIRD, що офіційно визначений на 14 число останнього місяця календарного кварталу або розміру, що є останнім до цієї дати та опублікованим на сайті Національного Банку України, надалі дата перегляду розміру базової процентної ставки. Датою зміни розміру базової процентної ставки за користування кредитом є 1-ше число першого місяця календарного кварталу, що слідує за кварталом, в якому Банк визначив розмір індексу UIRD для розрахунку базової процентної ставки на наступний календарний квартал. Про зміну розміру базової процентної ставки Банк за 15 календарних днів повідомляє Позичальника/Поручителя/Заставодавця та інших зобов`язаних за Договором осіб, на свій вибір шляхом: відправлення СМС-повідомлень на мобільний телефон Клієнта; відправлення повідомлення за допомогою мобільного додатка "Viber"; OTP-паролю, поштового листа; телеграми; повідомлення електронною поштою; повідомлення в банкоматах і терміналах, самообслуговування; друку інформації на чеках в POS-терміналах; IVR-обдзвону; комунікації у ПК Приват24, в т.ч. його мобільній версії, комунікації в чаті з персональним менеджером "Чат Sender", а також за допомогою інших мобільних додатків Банка та інших засобів комунікації.

До даної угоди сторонами укладено додаток № 1 "Графік платежів".

Кредитний договір, Додаткова угода та додаток № 1 до неї підписано представниками сторін шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису, що підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.

З метою забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору АТ КБ "Приватбанк" (далі Кредитор) та ОСОБА_1 (Поручитель, Відповідач-2 у справі) 29.12.2021 шляхом накладення сторонами своїх електронних цифрових підписів укладено Договір поруки № 36649209-ДП-1/1 (далі - Договір поруки).

Відповідно до п. 1.1 Договору поруки предметом договору є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання зобов`язань ПП "Компанія "СКІФ-ХХІ" (Боржник), зобов`язань за кредитним договором № 36649209-КД-1 від 29.12.2021, невідновлювальної кредитної лінії на суму 500 000,00 грн., з терміном дії до 01.12.2024.

Також, 31.12.2020 Міністром фінансів України, який діє від імені держави за дорученням Кабінету Міністрів України (далі гарант) та позивачем (далі бенефіціар) укладено договір про надання державної гарантії на портфельній основі №13010-05/269 для забезпечення співпраці сторін, пов`язаної з наданням державної підтримки суб`єктам мікропідприємництва та середнього підприємництва у вигляді державних гарантій на портфельній основі на підставі Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік", на виконання Порядку надання державних гарантій на портфельній основі у 2020 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.11.2020 № 1151(далі - договір про надання державної гарантії).

Відповідно до п. 2.1 Договору про надання державної гарантії гарант на умовах цього договору та в межах ліміту гарантії надає на користь бенефіціара безвідкличну гарантію з метою гарантування виконання принципалами частини своїх грошових зобов`язань перед бенефіціаром за кредитним договорами, включеними до портфеля.

Даним договором визначено, що принципал суб`єкт господарювання, якому надано кредит, включений до портфеля.

Портфель сукупність усіх кредитів, зобов`язання за якими частково забезпечені гарантією.

За умовами п. п. 2.5, 2.6 Договору про надання державної гарантії ставка індивідуальної гарантії визначається на власний розсуд бенефіціара для кожного окремого кредиту та не може перевищувати 70% за кожним окремим кредитом. Ставка гарантії на портфельній основі в будь-який момент не може перевищувати 50%.

Згідно з п. 5.1 Договору про надання державної гарантії у разі настання гарантійного випадку бенефіціар направляє гаранту вимогу, а агенту копію вимоги разом з інформацією щодо сум, що належать до сплати гарантом, та підтверджувальними документами (лист із зазначенням переліку кредитів, за якими виникла прострочена заборгованість), не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем, у якому виник гарантійний випадок.

За умовами п. 5.3 Договору про надання державної гарантії бенефіціар зобов`язаний протягом двох банківських днів з дати направлення відповідної вимоги гаранту письмово повідомити принципалів за кредитами, включеними до вимоги, про направлення відповідної вимоги гаранту.

Відповідно до п. 5.5 Договору про надання державної гарантії гарант на підставі вимог, отриманих від бенефіціара, з урахуванням інформації агента щодо перевірки вимог, сплачує на рахунок бенефіціара суму сплати за гарантією згідно з вимогою раз на місць (але не пізніше 30 календарних днів після отримання відповідної вимоги).

Як свідчать матеріали справи, позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав належним чином, а саме: 05.01.2022 перерахував на поточний рахунок Приватного підприємства "Компанія "СКІФ-ХХІ" (UA643133990000026006055726552) 500 000,00 грн., призначення платежу перерахування коштів згідно з кредитним договором № 36649209-КД-1 від 29.12.2021, про що зазначено у виписці по рахунку № 20632040203825.

У постанові Верховного Суду від 17.12.2020 по справі №278/2177/15-ц вказано, що з огляду на зміст п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, та пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

Перерахування коштів в сумі 500 000,00 грн. на поточний рахунок відповідача-1 також підтверджується платіжним дорученням № DICO5B99LU від 05.01.2022 з призначенням платежу: "Перерахування коштів згідно з кредитним договором № 36649209-КД-1 від 02.03.2021, без ПДВ".

У позовній заяві позивач вказує, що відповідач-1 порушив свої зобов`язання за кредитним договором та припинив здійснювати щомісячні платежі.

Відповідно до п. 2.3.2. Кредитного договору при настанні будь-якої з наступних подій, зокрема, порушення позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених умовами цього договору, банк має право згідно зі ст. 651 ЦК України та ст. 188 ГК України здійснити одностороннє розірвання договору з відправленням позичальнику повідомлення. У зазначену у повідомленні дату цей договір вважається розірваним. При цьому в останні день дії договору позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний термін його користування, повністю виконати інші зобов`язання за цим договором. Одностороння відмова від цього договору не звільняє позичальника від відповідальності за порушення зобов`язань за цим договором.

06.12.2022 позивачем направлено на електронну адресу Приватного підприємства "Компанія "СКІФ-ХХІ" (0676172617UA@GMAIL.COM) Повідомлення (вих. № 11224ZPK0S0KU від 05.12.2022) про розірвання договору № 36649209-КД-1 з вимогою до 04.01.2023 здійснити погашення заборгованості в повному розмірі.

09.01.2023 позивачем направлена до Міністерства фінансів України (Гаранта) та АТ "УКРЕКСІМБАНК" (Агента) вимога (від 06.01.2023 № 11224ZPK0S0KU) на сплату за гарантією №100 від 06.01.2023 за договором про надання гарантії на портфельній основі № 13010-05/269 від 31.12.2020 на суму 250 000,00 грн.

03.02.2023 Міністерством фінансів України перерахована сума сплати за гарантією у розмірі 250000,00 грн.

10.01.2023 позивачем направлено повідомлення (від 06.01.2023 №11224ZPK0S0KU) до Приватного підприємства "Компанія "СКІФ-ХХІ" (0676172617UA@GMAIL.COM) про надсилання вимоги гаранту № 100 від 06.01.2023.

З урахуванням гарантійних виплат гаранта заборгованість відповідача перед позивачем за Кредитним договором станом на 16.02.2023 становить 308 786,11 грн, з яких 250 000,00 грн заборгованості за тілом кредиту та 58 786,11 грн заборгованості за процентами.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки заборгованість за кредитом (тіло кредиту) в сумі 250 000,00 грн станом на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, то позовна вимога про стягнення з відповідачів 1 і 2 солідарно 250 000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту підлягає задоволенню судом.

За договором про надання державної гарантії Гарант надав позивачу право здійснювати стягнення з позичальника на свою користь прострочену перед державою заборгованість. Стягнуті суми в подальшому перераховуються у погодженому порядку на рахунок гаранта. Позичальник, у свою чергу, у п. 2.13 додаткової угоди № 1 від 20.12.2021 до кредитного договору визнав та підтвердив, що банк має всі повноваження стягувати з нього прострочену перед державою заборгованість та застосовувати інші інструменти врегулювання заборгованості.

Таким чином, позивач правомірно пред`явив вимоги про стягнення з відповідачів простроченої заборгованості за кредитним договором на свою користь, у тому числі заборгованість у порядку регресу за сплаченою гарантією в розмірі 250000,00 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Статтями 11 та 509 ЦК України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Нормами статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору полягає передусім у вільному волевиявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 2 ст. 639 ЦК України закріплено, що якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно із ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис" закріплено, що електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Частинами 1-3 ст. 4 цього ж Закону визначено, що електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.

Положеннями ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" передбачено, що електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Накладанням електронного підпису завершується створенням електронного документа (ст. 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").

Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством (ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").

Згідно зі ст. 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" юридична сила електронного документа з нанесеними одним або множинними ЕЦП та допустимість такого документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

До матеріалів позовної заяви позивачем, зокрема, надано паперові копії наступних електронних документів (які засвідчені у порядку, встановленому законом):

- кредитний договір № 36649209-КД-1 від 29.12.2021;

- Додаткова угода № 1 від 29.12.2021;

- Договір поруки № 36649209-ДП-1/1 від 29.12.2021;

- протоколи створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.

Статтею 96 ГПК України визначено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет) (частина 1). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частина 3). Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина 5).

Відповідачами 1, 2 не надано заперечень щодо факту укладення між сторонами кредитного договору, Додатку до нього та Договору поруки шляхом накладення сторонами своїх електронних цифрових підписів.

Докази, що спростовують ці обставини, в матеріалах господарської справи відсутні.

Доводи заявника апеляційної скарги про те, що в порушення ст. 91, 96 ГПК України, ч. 6 ст. 7 ЗУ "Про електронні документи та електронний документообіг" Банком було додано до позовної заяви звичайні роздруківки документів, без жодного підтвердження їх відповідності оригіналам, які не містять ані підпису уповноваженої особи Позивача, ані дати їх засвідчення, відтак, такі документи мали бути визнані недопустимими і не могли бути покладені в основу рішення суду першої інстанції, є безпідставними, оскільки суперечать матеріалам справи, відповідно до яких подані Позивачем паперові копії електронних доказів прошиті, пронумеровані, підписані уповноваженою особою Позивача, скріплені печаткою останнього, містять дату їх засвідчення. Отже, такі документи є допустимими і могли бути покладені в основу рішення суду першої інстанції (т. 1 а.с. 11).

Колегією суддів враховано, що учасниками справи під сумнів не поставлено відповідність поданих паперових копій електронного доказу оригіналу, клопотання про витребування у позивача відповідного оригіналу електронного доказу не заявлялось.

З урахуванням вказаних норм права та обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що Кредитний договір та Договір поруки є укладеними, чинними, дійсними та підлягає виконанню сторонами відповідно до його умов.

Дослідивши положення кредитного Договору № 36649209-КД-1 від 29.12.2021, колегія суддів зауважує, що за своєю правовою природою даний Договір є кредитним договором, до якого застосовуються положення параграфів 1 та 2 глави 71 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 345 ГК України передбачено, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, укладеного в письмовій формі між кредитором та позичальником, в якому обов`язково повинно бути передбачено мета, сума і строк кредиту, умови та порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткова ставка, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Приписами ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст., ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічний припис містять п., п. 1, 7 ст.193 ГК України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина 2 статті 193 ГК України).

В силу приписів ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як свідчать матеріали справи, позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав належним чином, а саме: 05.01.2022 перерахував на поточний рахунок Приватного підприємства "Компанія "СКІФ-ХХІ" (UA643133990000026006055726552) 500 000,00 грн., призначення платежу перерахування коштів згідно з кредитним договором № 36649209-КД-1 від 29.12.2021, про що зазначено у виписці по рахунку № 20632040203825.

Перерахування коштів в сумі 500 000,00 грн. на поточний рахунок відповідача-1 також підтверджується платіжним дорученням № DICO5B99LU від 05.01.2022 з призначенням платежу: "Перерахування коштів згідно з кредитним договором № 36649209-КД-1 від 02.03.2021, без ПДВ".

Отже, на підтвердження видачі кредиту та наявності заборгованості відповідачів за кредитним договором Позивачем долучено до позовної заяви належним чином завірені банківські виписки, які є належними та допустимими доказами, бо виписка є первинним бухгалтерським документом.

Так, банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5.

Відповідно до п. п. 5.1, 5.4, 5.5, 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ № 254 від 18.06.2006 інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного). Особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 04.07.2018 № 75.

До вищевказаного висновку також дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року по справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року по справі № 456/3643/17, в постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц.

Вищенаведеним спростовуються доводи заявника апеляційної скарги про те, що Позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту видачі Банком кредитних коштів та наявності заборгованості за Кредитним договором.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Пунктом 5 ч. 3 ст. 165 ГПК України передбачено, що відзив повинен містити заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

Також частина 4 ст. 165 ГПК України встановлює, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких гуртуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду першої інстанції від 26.06.2023 прийнято позовну заяву АТ «ПриватБанк» до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1995/23 і вже ухвалою суду від 25.09.2023 підготовче провадження закрито, призначено справу до розгляду по суті на 11.10.2023.

Натомість, з боку обох Відповідачів протягом всього часу підготовчого провадження (3-х місяців) не було подано відзиву на позовну заяву або будь-яких заперечень проти позовних вимог Банка, а лише 01.11.2023 надійшли письмові пояснення із запереченнями проти позовних вимог.

До того ж, під час судового розгляду справи, Відповідач-1 письмово звертався до АТ «ПриватБанк» з заявою щодо мирного врегулювання спору, визнаючи при цьому як укладання кредитного договору і наявність заборгованості, так й необхідність погашення існуючого боргу за кредитним договором (т. 1 а.с. 160-162).

Отже, протягом всього часу підготовчого провадження Апелянт/Позичальник визнавав свої боргові зобов`язання перед Банком.

Таким чином, на даний момент відповідачі на підставі частини 4 ст. 165 ГПК України втратили право заперечувати проти позовних вимог з посиланням на те, що Позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту видачі Банком кредитних коштів та наявності заборгованості за Кредитним договором.

Згідно із ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідачі 1 і 2 доказів повернення кредитних коштів за кредитним договором № 36649209-КД-1 від 29.12.2021 в повному обсязі суду не надали.

Частиною 1 ст. 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включно зі сплатою основного боргу, процентів, неустойки, від шкодування збитків, крім випадків, коли поручитель зобов`язався відповідати за виконання зобов`язання частково (ч. 2 ст. 553, ч. 2 ст. 554 ЦК України).

Кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від боржника та поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо (ст. 543 ЦК України).

Отже, з огляду на солідарний обов`язок перед кредитором боржника за основним зобов`язанням і поручителем кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.

Відповідно до ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності; порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов`язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем; порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника; порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Жодної з підстав для припинення дії договору поруки № 36649209-ДП-1/1 від 29.12.2021, визначених ст. 559 ЦК України, судом не встановлено.

З урахуванням викладеного, оскільки заборгованість за кредитом (тіло кредиту) в сумі 250 000,00 грн станом на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, то позовна вимога про стягнення з відповідачів 1 і 2 солідарно 250 000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту правомірно задоволена господарським судом.

Згідно з ст. 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У п. 6.1 Договору про надання державної гарантії передбачено, що у разі здійснення гарантом виплати ССГ (суми сплати за гарантією) за будь-яким проблемним кредитом бенефіціар зобов`язується відобразити в обліку виникнення заборгованості принципала перед бюджетом на суму здійсненої гарантом виплати ССГ та застосувати інструменти врегулювання заборгованості (в тому числі, але не виключно, за рахунок реалізації предмета забезпечення) за таким проблемним кредитом. Таке звернення стягнення має бути здійснено бенефіціаром у найкоротші строки.

Пунктом 6.2 Договору про надання державної гарантії встановлено, що з метою реалізації зворотної вимоги (регресу) гаранта до принципала та на виконання статті 6-1 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та вимог, передбачених пунктами 6.1 та 6.3 цього договору, Бенефіціар, виступаючи на підставі Порядку та цього договору, зобов`язується:

- застосовувати інструменти врегулювання заборгованості (в тому числі, але не виключно, за рахунок реалізації предмета забезпечення) за проблемним кредитом з метою погашення простроченої заборгованості перед бюджетом та зобов`язань позичальника зі сплати пені, нарахованої відповідно до пункту 6.8 цього договору за таким проблемним кредитом;

- застосувати заходи щодо стягнення суми, сплаченої гарантом, з усіма процесуальними правами, що надаються позивачу (за винятком права: підпису заяви про повну або часткову відмову від заяви про порушення (відкриття) провадження у справі про банкрутство, підпису заяви про відмову від заяви з грошовими вимогами до боржника; підпису заяви про повне або часткове визнання позову, повну або часткову відмову від позову, про зменшення розміру позовних вимог), в судах, а також органах нотаріату, органах державної виконавчої служби, з приватними виконавцями, арбітражними керуючими, адвокатами.

Згідно з п. 6.3 Договору про надання державної гарантії кошти, отримані внаслідок застосування інструментів врегулювання заборгованості (в тому числі, але не виключно, за рахунок реалізації предмета забезпечення) за проблемним кредитом, перераховуються на рахунок гаранта в сумі, пропорційній ставці індивідуальної гарантії за таким проблемним кредитом (але не більше загальної суми всіх ССГ, яка була сплачена за таким проблемним кредитом, та пені, нарахованої відповідно до пункту 6.8 цього договору), та зараховуються гарантом насамперед у рахунок погашення простроченої заборгованості перед бюджетом, у зв`язку з чим бенефіціар робить відповідний бухгалтерський запис та зменшує заборгованість принципала перед державним бюджетом.

Відповідно до п. 2.13. Додаткової угоди № 1 позичальник визнає та підтверджує, що банк має всі повноваження стягувати з нього прострочену перед державою заборгованість та застосовувати інші інструменти врегулювання заборгованості (в тому числі, але не виключно, за рахунок реалізації простроченої заборгованості перед бюджетом та зобов`язань позичальника зі сплати пені, нарахованої відповідно до пункту 2.11 цієї Додаткової угоди).

За змістом п. 2.14 Додаткової угоди № 1 грошові кошти, отримані від звернення стягнення щодо забезпечення або в результаті інших заходив щодо стягнення з позичальника простроченої заборгованості, направляються, в тому числі в рахунок відшкодування (в порядку регресу) сплачених гарантом та нарахованої пені (відповідно до п. 2.11. цієї Додаткової угоди), до моменту повного повернення (відшкодування) гаранту сплачених сум сплати за гарантією та нарахованої пені.

З викладеного вбачається, за договором про надання державної гарантії Гарант надав позивачу право здійснювати стягнення з позичальника на свою користь прострочену перед державою заборгованість. Стягнуті суми в подальшому перераховуються у погодженому порядку на рахунок гаранта. Позичальник, у свою чергу, у п. 2.13 додаткової угоди № 1 від 20.12.2021 до кредитного договору визнав та підтвердив, що банк має всі повноваження стягувати з нього прострочену перед державою заборгованість та застосовувати інші інструменти врегулювання заборгованості.

Таким чином, позивач правомірно пред`явив вимоги про стягнення з відповідачів простроченої заборгованості за кредитним договором на свою користь, у тому числі заборгованість у порядку регресу за сплаченою гарантією в розмірі 250 000,00 грн.

Відповідно до п. 2.2 Додаткової угоди № 1 у випадку прострочення понад 15 днів позичальником своїх зобов`язань по погашенню кредиту і/або процентів в розмірі, зазначеному в п. 2.3., 2.7. цієї Додаткової угоди, позичальник сплачу банку проценти за користування кредитом в порядку та розмірі:

- в період прострочення з 1-го до 15-го включно - в розмірі базової процентної ставки, що діяла на період прострочення;

- в період з 16 числа місяця, в якому виникла прострочена заборгованість до дати її погашення - в розмірі, визначеному за формулою: розмір базової процентної ставки з урахуванням її зміни згідно п. 2.1. цієї Додаткової угоди + 5 % річних;

- в період з дати погашення заборгованості до кінця місяця, в якому існувала заборгованість в розмірі базової процентної ставки, що діяла на дату сплати.

Пунктом 2.7. Додаткової угоди № 1 визначено, що погашення кредиту (тіла)позичальник здійснює рівними частинами в строки і розмірах, що зазначені в Додатку 1 (Графік погашення кредиту), що є невід`ємною частиною цієї Додаткової угоди.

Згідно із п. 2.10 Додаткової угоди № 1 у випадку порушення позичальником строку повернення кредиту, зазначеного в п.А.3. Кредитного договору позичальник зобов`язується сплатити банку заборгованість за кредитом, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у розмірі, визначеному за формулою: розмір базової процентної ставки з урахуванням її зміни згідно п. 2.1. цієї Додаткової угоди + 5 % річних.

Позивачем відповідачу-1 нараховані відсотки, за якими на час вирішення спору судом рахується заборгованість в розмірі 58 786,11грн.

Перевіривши наданий позивачем до матеріалів справи розрахунок, колегією суддів встановлено, що нарахування відсотків позивачем здійснено правильно, розрахунок відповідачем не спростований.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідачів заборгованості за відсотками в розмірі 58 786,11 грн. заявлені до стягнення обґрунтовано і правомірно задоволені господарським судом.

Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, пункт 29).

У рішенні Суду у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини також зазначено, що вимога щодо обґрунтованості рішень не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Тому колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що інші доводи та міркування заявника апеляційної скарги (зокрема, про те що 04.01.2023 Банк в односторонньому порядку розірвав Кредитний договір, а 04.05.2023 прийняв рішення про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/ розірвання договору з Директором Приватного підприємства - Відповідачем 2 в односторонньому порядку, що призвело до блокування доступу до інтернет-банкінгу "Приват24") судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення в апеляційному порядку, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282, 283 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Компанія "СКІФ-ХХІ" на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.11.2023 у справі № 908/1995/23 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 20.11.2023 у справі № 908/1995/23 - залишити без змін.

Судові витрати Приватного підприємства "Компанія "СКІФ-ХХІ" за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена та підписана 01.04.2024.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б. Парусніков