Постанова

від 27.03.2024 по справі 489/8251/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

27.03.24

22-ц/812/480/24

Єдиний унікальний номер судової справи: 489/8251/23

Номер провадження: 22-ц/812/480/24 Суддя - доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2024 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів - Темнікової В.І., Тищук Н.О.,

із секретарем судового засідання - Голощаповою А.О.,

за участю: прокурора Цвікілевич Н.В., представників ДВС Романчука С.М., Терещенка А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

Першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури

на ухвалуЛенінського районногосуду м.Миколаєва від02лютого 2024року,постановлену підголовуванням судді-Кокорєва В.В.,в приміщеннітого жсуду заскаргою Окружноїпрокуратури містаМиколаєва надії тарішення Управліннязабезпечення примусовоговиконання рішеньу Миколаївськійобласті Південногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції(м.Одеса)(надалі-Управління забезпеченняпримусового виконаннярішень),Інгульського відділудержавної виконавчоїслужби умісті МиколаєвіПівденного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Одеса)(надалі-Інгульський відділДВС) ,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2023 року заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва звернувся до суду зі скаргою на дії та рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень, Інгульського відділу ДВС в якій просив:

визнати протиправними дії начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень Ю. Голотребчука з винесення постанови від 24.11.2023 про результати перевірки законності виконавчого провадження №59335543 в частині зобов`язання начальника Інгульського відділу ДВС скасувати постанову головного державного виконавця Інгульського відділу ДВС ГТУЮ у Миколаївській області про відкриття виконавчого провадження №59335543 від 12.06.2019;

скасувати постанову від 24.11.2023 про результати перевірки законності виконавчого провадження №59335543 в частині зобов`язання начальника Інгульського відділу ДВС скасувати постанову головного державного виконавця Інгульського відділу ДВС ГТУЮ у Миколаївській області про відкриття виконавчого провадження №59335543 від 12.06.2019;

визнати протиправними дії начальника Інгульського відділу ДВС Терещенка А.О. щодо винесення постанови від 11.12.2023 про визнання постанови головного державного виконавця Інгульського відділу ДВС ГТУЮ у Миколаївській області про відкриття виконавчого провадження від 12.06.2019, такою, що винесена з порушеннями вимог п.6 ч.4 ст. 4, абз. 1 ч.2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», абз. 1 п. 4 розд. 3 Інструкції та її скасування;

скасувати постанову від 11.12.2023 про визнання постанови головного державного виконавця Інгульського відділу ДВС ГТУЮ у Миколаївській області про відкриття виконавчого провадження від 12.06.2019, такою, що винесена з порушеннями вимог п.6 ч.4 ст. 4, абз 1 ч.2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», абз. 1 п. 4 розд. 3 Інструкції та її скасування;

визнати протиправними дії начальника Інгульського відділу ДВС Терещенка А.О. щодо винесення постанови від 11.12.2023 про результати перевірки законності виконавчого провадження №59335543;

скасувати постанову від 11.12.2023 про результати перевірки законності виконавчого провадження №59335543.

В обґрунтування своїх вимог прокурор зазначав, що Окружною прокуратурою міста Миколаєва у порядку відомчого контролю 27.10.2023 до Управління забезпечення примусового виконання рішень було скеровано скаргу на рішення та бездіяльність виконувача обов`язків начальника Інгульського відділу ДВС Гаїбова Р.Е. при перевірці законності виконавчого провадження №59335543. Постановою про результати перевірки законності зазначеного виконавчого провадження від 24.11.2023 доводи, викладені у скарзі прокурора знайшли своє підтвердження, дії виконувача обов`язків начальника Інгульського відділу ДВС Гаїбова Р.Е. щодо перевірки законності виконавчого провадження №59335543 визнано такими, що вчинені з порушенням вимог ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», абз. 4,5 п. 7 розд. 12 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5. Крім того, під час перевірки виконавчого провадження №59335543, відкритого постановою державного виконавця від 12.06.2019, начальник Управління забезпечення примусового виконання рішень Ю. Голотребчук дійшов висновку, що постанову про відкриття виконавчого провадження винесено всупереч вимогам п.6 ч.4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», абз. 1 п. 4 розд. 3 Інструкції. Як наслідок, останній доручив скасувати постанову головного державного виконавця Інгульського відділу ДВС ГТУЮ у Миколаївській області про відкриття виконавчого провадження № 59335543 від 12.06.2019. Прокурор вважає, що постанова про результати перевірки законності виконавчого провадження № 59335543 від 24.11.2023 в цій частині незаконна та підлягає скасуванню.

Зазначаючи про незаконність постанови про відкриття виконавчого провадження № 59335543 від 12.06.2019 начальник Управління забезпечення примусового виконання рішень ОСОБА_1 посилався на невідповідність виконавчого документу - виконавчого листа №1/1416/429/2012, виданого 13.05.2013, вимогам законодавства, оскільки виконавчий документ складено російською мовою та останній не містить даних про місцезнаходження стягувача. Заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва Чобану Д.Г. зазначив, що такі висновки начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень суперечать нормам матеріального права. До виконавчого документу мають застосовуватись вимоги законодавства, чинного на час його видачі. Вирок у справі було викладено російською мовою, тому відповідно виконавчий документ мав містити резолютивну частину рішення саме на такій мові, оскільки перекладання судового рішення для виконавчого документу не передбачено жодним нормативним актом.

Крім того, у виконавчому документі було зазначено код ЄДРПОУ стягувача та інші його реквізити, у тому числі і платіжні, маючи доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, доступ до якого на час винесення постанови про відкриття провадження був відкритим, у державного виконавця не було жодних перешкод для відкриття виконавчого провадження. Виконавчий документ №1/1416/429/2012, виданий Ленінським районним судом м. Миколаєва 13.05.2013, перебував на виконанні в органах державної виконавчої служби з 14.06.2013. У подальшому на вимоги прокурора 04.09.2013 за №117/02-/56/5, 14.01.2014 за №210/02/56/5 за підписом начальника Управління ДВС Головного управління юстиції у Миколаївській області Голотребчука Ю.А. надавалась інформація про хід виконавчого провадження та жодних порушень в діях державного виконавця при відкритті виконавчого провадження останнім не вбачалось. Аналогічно надавалась інформація за підписом начальника та виконувача обов`язків начальника Управління ДВС Головного управління юстиції у Миколаївській області по виконавчим провадженням №№41553723, 44830090, 52439055, в яких лише зазначався хід виконавчих проваджень, при цьому зауважень до змісту виконавчого документу, які могли б стати підставою для його повернення без прийняття до виконання, не висловлювались. З огляду на зазначене виконавчий лист №1/1416/429/2012, виданий Ленінським районним судом м. Миколаєва від 13.05.2013, не суперечив вимогам чинного на той час законодавства, а отже постанова про результати перевірки законності виконавчого провадження №59335543 від 24.11.2023 в частині скасування постанови головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про відкриття виконавчого провадження №59335543 від 12.06.2019 є незаконною та підлягає скасуванню, а дії начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень ОСОБА_1 з її винесення в цій частині є протиправними.

Також, в скарзі зазначено, що начальником Інгульського відділу ДВС ТерещенкомА.О. з урахуванням скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 12.06.2019 №59335543, 11.12.2023 було проведено перевірку законності зазначеного виконавчого провадження за результатами чого постанови, винесені у виконавчому провадженні №59335543 після його відкриття визнано такими, що винесені з порушенням вимог ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», розділу 3 Інструкції та, як наслідок, скасовані. Із змісту зазначеної постанови вбачається, що начальником Інгульського ВДВС у м. Миколаєві 11.12.2023 також винесено постанову, якою визнано постанову головного державного виконавця Інгульського відділу ДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області про відкриття виконавчого провадження від 12.06.2019 такою, що винесена з порушенням вимог п.6 ч.4 ст. 4, абз. 1 ч.2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», абз. 1 п.4 розд. 3 Інструкції та скасовано її. Враховуючи незаконність постанови начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень Голотребчука Ю.А. про результати перевірки законності виконавчого провадження №59335543 від 24.11.2023 в частині зобов`язання скасування постанови головного державного виконавця Інгульського відділу ДВС міста Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області про відкриття виконавчого провадження №59335543 від 12.06.2019, постанови від 11.12.2023 про скасування відповідної постанови головного державного виконавця Інгульського відділу ДВС та від 11.12.2023 про результати перевірки законності виконавчого провадження №59335543 є незаконними та підлягають скасуванню, а дії начальника Інгульського відділу ДВС Терещенка А.О. щодо їх винесення є протиправними.

Заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва Чобану Д.Г. вважає, що постанови про результати перевірки законності виконавчого провадження №59335543 від 24.11.2023 в частині зобов`язання скасувати постанову головного державного виконавця Інгульського відділу ДВС міста Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області про відкриття виконавчого провадження №59335543 від 12.06.2019 та від 11.12.2023 про скасування вказаної постанови про відкриття провадження і про результати перевірки законності виконавчого провадження №59335543 прийняті без дотримання прав та інтересів сторін у виконавчому провадженні та з порушенням вимог законодавства України щодо виконавчого провадження. Внаслідок дій начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень та начальника Інгульського відділу ДВС, прийняття рішень з порушенням вимог законодавства, зазначене судове рішення про стягнення з ОСОБА_2 збитків, заподіяних злочином, залишиться невиконаним, що порушує інтереси держави, принципи державної політики у сфері судочинства, адже виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду і забезпечується державою.

У відзиві на скаргу Управління забезпечення примусового виконання рішень зазначило, що виконавчий лист, як виконавчий документ, не відповідав вимогам до виконавчого документа, встановленим ч.1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». Внаслідок складення виконавчого листа не державною мовою, зазначені у ньому дані неналежно оформлені. Українське законодавство не давало і не дає жодних підстав для використання російської мови у складанні ні судових рішень, ні виконавчих документів, виданих судами. Невідповідність виконавчого документа вимогам до виконавчого документа встановленим ч.1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» також полягала в тому, що у виконавчому листі не зазначено місцезнаходження стягувача. Доводи представника скаржника з посиланням тільки на загальні принципи законодавства щодо обов`язковості виконання судових рішень та судову практику в окремих рішеннях Верховного Суду, ухвалених за обставин, які не є подібними, знову є неспроможними, оскільки не спростовують висновків постанови про перевірку законності виконавчого провадження від 24.11.2023, які ґрунтуються на законодавстві. Посилання представника скаржника на те, що за відсутності у виконавчому листі окремих персональних даних у виконавця є можливість направити запити до відповідних державних органів для отримання цієї інформації є безпідставним, оскільки за умовами ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» необхідну інформацію державний виконавець може отримати при здійсненні виконавчого провадження, тобто вже після відкриття виконавчого провадження. За умови, коли виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання і виконавче провадження відповідно не здійснюється, логічним є те, що правові підстави направляти державним виконавцем будь-які запити для встановлення даних, які у виконавчому документі не зазначено, відсутні.

Крім того, внаслідок безпідставного визначення стягувачем у постанові про відкриття виконавчого провадження прокуратури Миколаївської області, дійсний стягувач згідно з виконавчим документом - Департамент финансов Николаевского городского совета, був позбавлений процесуальних прав у виконавчому провадженні, зокрема щодо звернення до суду для приведення виконавчого документа у відповідність з вимогами до виконавчого документа, не отримував жодних процесуальних документів, які направлялися сторонам виконавчого провадження та жодної участі у виконавчому провадженні не приймав. Водночас прокурор, який активно, протягом тривалого часу приймав участь у виконавчому провадженні як учасник також не звертав увагу на зазначені порушення державного виконавця та не вживав заходів, спрямованих на усунення очевидних порушень закону. Висновок про порушення державним виконавцем абз.1 ч.2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» Окружною прокуратурою міста Миколаєва взагалі не оскаржується, хоча вказане порушення є окремою та самостійною підставою для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження. З цих підстав, обґрунтовуючи інші доводи скарги нібито порушенням прав сторін виконавчого провадження, представник скаржника оминає та не вказує хто визначений стягувачем у виконавчому провадженні (прокуратура Миколаївської області) і що це є грубим порушенням внаслідок якого постанова про відкриття виконавчого провадження не може існувати та підлягає скасуванню. Інші доводи представника скаржника про обставини та події 2013-2014 років, коли зазначені порушення не були встановлені не мають відношення та правового значення, оскільки предметом доказування є правомірність дій державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження 12.06.2019 та наступних прийнятих рішень і вчинених дій у виконавчому провадженні.

Представник Управління забезпечення примусового виконання рішень зазначає, що аналогічно є необґрунтовані доводи заявника в частині оскарження постанови начальника Інгульського відділу ДВС Терещенка А.О. про перевірку законності виконавчого провадження від 11.12.2023, оскільки постанова винесена внаслідок виявлених фактичних порушень у діях державного виконавця, які суперечать вимогам закону. Начальник Інгульського відділу ДВС Терещенко А.О. отримавши доручення згідно з постановою начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень від 24.11.2023 про результати перевірки законності виконавчого провадження та безпосередньо встановивши, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 12.06.2019 суперечить вимогам закону, обґрунтовано, в межах своєї компетенції та відповідно до закону таку постанову державного виконавця скасував. Таким чином, усі оскаржувані дії та рішення посадових осіб Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області та Інгульського відділу ДВС вчинені відповідно до закону та в межах повноважень останніх, права скаржника не були порушені, а подана скарга є необґрунтованою, що виключає можливість задоволення такої скарги.

Представником Інгульського відділу ДВС Терещенком А.О. подано до суду відзив в якому зазначено, що встановлено порушення головного державного виконавця Щербатих М.В. при винесені постанови про відкриття виконавчого провадження № 59335543: постанову державного виконавця Щербатих М.В. про відкриття виконавчого провадження від 12.06.2019 винесено всупереч п. 6 ч. 4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», абз. 1 п. 4 розд. ІІІ Інструкції; постанову про відкриття виконавчого провадження державного виконавця Щербатих М.В. від 12.06.2019 винесено всупереч абз. 1 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження». У скарзі взагалі не згадано про те, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 12.06.2019 винесена всупереч абз. 1 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження». Так, у постанові державного виконавця Щербатих М.В. про відкриття виконавчого провадження від 12.06.2019 визначено стягувачем Прокуратуру Миколаївської області (Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28). У виконавчому листі ж зазначено, що виконавчий документ видано на користь «Департамента финансов Николаевского городского совета» (мовою оригіналу). Як наслідок, стягувач не отримав постанову про відкриття виконавчого провадження та жодного іншого документу виконавчого провадження, був позбавлений можливості скористатися правами відповідно до ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження». Найголовніше, що у випадку стягнення коштів, стягувач би не отримав і кошти.

Також, перевіркою було встановлено невідповідність виконавчого документа вимогам ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». До скарги прокурора доданий виконавчий лист, який складений російською мовою, з такими даними: «исполнительный лист № 1/1416/429/2012 выдан 13.05.2013 Ленинским районным судом г. Николаева взыскать с ОСОБА_3 в пользу государства в лице департамента финансов Николаевского городского совета средства, потраченные Николаевской городской больницей скорой медицинской помощи на лечение потерпевшей ОСОБА_4 в сумме 9361 (девять тысяч триста шестьдесят одна) грн.» (мовою оригіналу). На момент видачі виконавчого документа діяли ряд нормативно-правових актів, які закріплювали вимоги до складання судових документів державною мовою. Вбачати ознаки формальності у дотриманні державним виконавцем вимог закону, з боку представника скаржника є неприйнятним. Оскільки, виконавчий документ видається на користь чи в інтересах стягувача, саме стягувач має бути в першу чергу заінтересований в приведені виконавчого документа у відповідність до вимог Закону України «Про виконавче провадження», що в подальшому унеможливить оскарження дій/ рішень державного виконавця боржником з приводу неправомірності відкриття виконавчого провадження.

Крім того, у виконавчому листі № 1/1416/429/2012 від 13.05.2013 відомості про РНОКПП боржника внесено ручкою синього кольору не дивлячись на те, що весь інший текст виконавчого документа надруковано. Тобто, всупереч пункту 16.6.2 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 27.06.2006 № 68 (діяла на час видачі виконавчого листа -13.05.2013) дані виконавчого листа виправлялись. І нормами Кримінального процесуального кодексу України і нормами Цивільного процесуального кодексу України визначено, що виправлення вносяться відповідною ухвалою суду. До заяви про відкриття не додавалося жодних ухвал. Хто і навіщо в такий спосіб вніс дані про РНОКПП боржника до виконавчого документа наразі невідомо, так само як і невідомо, чи дійсно вказаний РНОКПП належить боржнику. Внесення даних про РНОКПП боржника в такий спосіб, знову ж, вказує на неналежне оформлення у ньому даних, передбачених ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». Кожне вказане порушення є окремою підставою для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження. І навіть за відсутності інших порушень кожне з вказаних порушень є підставою для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження. Тому, представник Інгульського відділу ДВС просить відмовити в задоволенні скарги Окружної прокуратури міста Миколаєва.

Від заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва Д. Чобану надійшла відповідь на відзив в якій зазначено, що УЗПВР у Миколаївській області в своєму відзиві посилається на ч.1 ст. 12 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», якою передбачено, що судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою не враховуючи той факт, що на час видачі виконавчого листа діяла редакція вказаного закону від 07.07.2010 і ч. 4 цієї ж статті передбачено, що у судах, поряд з державною, можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин відповідно до Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин». Використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин гарантується державою (в редакції на час ухвалення вироку суду та видачі виконавчого документу). УЗПВР у Миколаївській області у своєму відзивів посилається на ч. 1 ст. 29 КПК України. Однак, КПК України прийнятий 13.04.2012, відповідно до п.1 Прикінцевих положень набрав чинності через шість місяців з дня його опублікування, крім певних винятків. На сайті Верховної Ради міститься позначка про набрання кодексом чинності 19.11.2012 (розділ картка документа, історія документа та редакції). Вирок на підставі якого видано виконавчий лист винесено 17.09.2012, тобто за правилами Кримінального процесуального кодексу, прийнятого 28.12.1960. Згідно з ст. 19 КПК (в редакції від 12.08.2012 чинній на час винесення вироку) мова, якою здійснюється провадження в кримінальних справах, визначається статтею 15 Закону України «Про засади державної мовної політики». У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам ч. 3 ст. 8 цього Закону, за згодою сторін суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою (мовами). Миколаївська міська рада 21.08.2012 прийняла рішення №2419-VI «Про надання російській мові статусу регіональної у місті Миколаєві», відповідно до якого російська мова набула статусу регіональної на території міста Миколаєва. Тому, станом на 17.09.2012 (дата постановлення вироку) складення судових документів російською мовою в м. Миколаєві допускалося. Наразі можливість чи необхідність перекладу судових рішень складених в ті часи не передбачена нормативно-правовими актами. Тому, вирок та складений на його виконання виконавчий лист відповідають вимогам чинного на той час законодавства.

Крім того, у відповіді на відзив зазначено, що кожен державний орган у своїй діяльності повинен бути логічним, послідовним та спрямовувати свою діяльність на виконання тих завдань та функцій, які визначені для нього законодавством та для яких він власне і створений. Натомість в Інгульському відділі ДВС такої спрямованості своєї діяльності не вбачається. Якщо прокуратура вживає усіх заходів до встановлення режиму законності та справедливості, а також забезпечення повного, швидкого та, як наслідок, ефективного виконання судового рішення, складається стійке враження, що дії Інгульського відділу ДВС у вказаному виконавчому провадженні спрямовані на протидію прокуратурі, на що витрачається багато часу, який слід би було приділити виконанню своїх головних функцій. Так, зазначаючи про відсутність адреси стягувача у виконавчому листі, як підставу для повернення виконавчого листа без прийняття його до виконання, логічним було би вжити саме ті дії, які передбачені законодавством, а саме повернути виконавчий документ стягувачу. Натомість, державний виконавець Інгульського відділу ДВС відкриває виконавче провадження та протягом тривалого періоду часу, а саме 3,5 років, проводить виконавчі дії та приймає процесуальні рішення. Під час здійснення цих виконавчих дій, як уже про це зазначалося у скарзі, у державного виконавця Інгульського відділу ДВС були абсолютно всі можливості, користуючись відповідними джерелами та базами даних з`ясувати фактичну та юридичну адресу стягувача, а не займатися формалізмом. Таким чином, скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та повернення її стягувачу без прийняття до виконання через 3,5 роки не є ані логічним та послідовним, ані законним рішенням. Аналогічне твердження можна застосувати і до доводів Інгульського відділу ДВС щодо відомостей РНОКПП боржника, які внесено ручкою синього кольору, тоді як весь текст виконавчого документу надруковано. Зазначення РНОКПП ручкою синього кольору не містить ані помарок ані виправлень.

Заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва зазначає, що аналогічне твердження можна застосувати і до доводів УЗПВР у Миколаївській області стосовно неправильного зазначення державним виконавцем стягувача, а саме прокуратури Миколаївської області замість Департаменту фінансів Миколаївської міської ради. По-перше, у даному випадку слід говорити про технічну помилку державного виконавця. По-друге, вказану помилку допущено підлеглим працівником Інгульського відділу ДВС, що залишалось поза увагою керівництва протягом 3,5 років. Внаслідок таких дій УЗПВР у Миколаївській області відповідним державним органам (Миколаївська міська рада, суд, прокуратура, ДВС) необхідно вчинити певну кількість формальних дій, які тягнуть зайве витрачання часу та державних коштів. Водночас, замість вчинення вищевказаних дій, державним виконавцем Інгульського відділу ДВС необхідно було внести зміни у постанову про відкриття виконавчого провадження та зазначити правильного стягувача, таким чином виправивши помилку. З огляду на зазначене виконавчий лист № 14/1416/429/2012, виданий Ленінським районним судом м. Миколаєва від 13.05.2013 не суперечив вимогам чинного на той час законодавства, а отже повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 11.12.2023 є незаконним.

Від представника Інгульського відділу ДВС Терещенка А.О. надійшли до суду заперечення в яких зазначено, що у відповіді на відзив представник скаржника погоджується з тим фактом, що у постанові державного виконавця Щербатих М. В. про відкриття виконавчого провадження №59335543 від 12.06.2019 визначено стягувачем Прокуратуру Миколаївської області (Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28) в той час, як у виконавчому документі зазначено «Департамент финансов Николаевского городского совета» (мовою оригіналу), та з тим, що внаслідок чого стягувач не отримав постанову про відкриття виконавчого провадження та жодного іншого документу виконавчого провадження, був позбавлений можливості скористатися правами відповідно до ст.19 Закону України «Про виконавче провадження». Водночас представник скаржника зазначив, що державним виконавцем допущено технічну помилку, яку можна виправити внесенням змін у постанові про відкриття виконавчого провадження. Але, визначення невірного стягувача не є ні граматичною, ні арифметичною помилкою. В даному випадку мова не йде про, наприклад, пропущену, зайву або невірну літеру чи цифру в найменуванні стягувача, а стягувач взагалі визначений не вірно. Таким чином, виявлене порушення вимог ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», можливо усунути лише шляхом скасування постанови про відкриття виконавчого провадження. Немає жодного значення в який саме термін та ким саме було виявлено порушення. Факт порушення вимог ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» було виявлено посадовою особою, права якої на перевірку законності виконавчого провадження визначено ст.74 Закону України «Про виконавче провадження», що не заперечує представник скаржника. Виявлення такого порушення потребувало відповідного реагування для його усунення, внаслідок чого і була скасована постанова державного виконавця Щербатих М. В. про відкриття виконавчого провадження №59335543 від 12.06.2019, оскільки інших способів усунення такого порушення не передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Також, в запереченнях ОСОБА_5 зазначено, що положення ст.15 Закону України «Про засади державної мовної політики» вказують на можливість додатково використовувати регіональну мову, наприклад, коли обвинувачений не розуміє державної мови, однак не скасовує необхідності першочергового використання державної мови. На момент видачі виконавчого документа діяли ряд нормативно-правових актів, які закріплювали вимоги до складання судових документів саме державною мовою. ОСОБА_5 зазначає, що у даній скарзі предметом оскарження не є повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, тому строки зазначені положеннями ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» взагалі не стосуються предмету спору. Крім того, нормами КПК України і нормами ЦПК України визначено, що виправлення вносяться відповідною ухвалою суду. До заяви про відкриття не додавалося жодних ухвал. На думку представника скаржника написаний текст мав би містити ще й помарки та помилки. Однак, саме внесення до виконавчого документа даних про РНОКПП боржника ручкою вже є виправленням даних виконавчого документа, що має оформлюватися відповідною ухвалою суду. Щодо посилання на повноваження виконавця визначені п.3 ч.3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», що начебто державний виконавець сам може встановити чи є допис у виконавчому листі саме РНОКПП боржника, представник скаржника повністю ігнорує норми Закону України «Про виконавче провадження». Державний виконавець може проводити виконавчі дії в тому числі і перевірити ідентифікуючи данні боржника після відкриття виконавчого провадження, тому встановити відомості на етапі перевірки відповідності виконавчого документа вимогам зазначеним у ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» є неможливим. Таким чином, підтверджений представником скаржника факт допису у виконавчому документі ручкою синього кольору вказує на неналежне оформлення у ньому даних, передбачених ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, ОСОБА_5 вказав на те, що у відповіді на відзив представником скаржника зазначається недостовірна інформація стосовно неодноразової перевірки Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області (раніше Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області) в порядку ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» (ст.83 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції до 05.10.2016) матеріалів (копій матеріалів) виконавчих проваджень відкритих на підставі виконавчого листа №1/1416/429/2012 виданого 13.05.2013 Ленінським районним судом м. Миколаєва, оскільки такі матеріали (копії матеріалів) витребовувалися для перевірки законності виконавчого провадження Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (раніше Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області) вперше за скаргою Окружної прокуратура міста Миколаєва від 27.10.2023.

Від представника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Романчука С.М. надійшли до суду заперечення в яких зазначено, що незважаючи на можливість використання громадянами в судовому процесі іншої мови, ніж державна, суди зобов`язані були використовувати в процесі судочинства та при складанні процесуальних документів, виключно державну мову. Доводи представника скаржника спрямовані та ототожнення обов`язку складення судових документів державною мовою з можливістю використання особами, які беруть участь у справі іншої мови, ніж державна, є неспроможними. Окружна прокуратура міста Миколаєва, яка була заявником щодо виконання виконавчого листа та активним учасником виконавчого провадження впродовж усього часу з дати його відкриття, не звертала увагу на очевидні істотні порушення в діях та рішеннях державного виконавця з якими була ознайомлена, що також сприяло тривалості існування порушень та стало наслідком скасування постанови про відкриття виконавчого провадження лише через 3,5 роки. Також, недоречними є доводи представника скаржника про те, що продовження чи поновлення строків для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання не передбачено, оскільки ні Управлінням, ні Інгульським відділом ДВС таких рішень (про поновлення чи продовження строку) не приймалось. Також, вказуючи що порушення, яке полягає у неправильному визначенні стягувача є «технічною помилкою» і могло бути усунено шляхом виправлення та внесення змін у постанову про відкриття виконавчого провадження, представник скаржника ніяк не обґрунтував таку можливість державного виконавця та не вказав якою нормою закону чи підзаконного нормативно-правового акту передбачені такі дії. Визначення у постанові про відкриття виконавчого провадження стягувача всупереч абз. 1 ч.1 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» не є помилкою, а є порушенням закону і єдиним можливим та законним способом усунення такого порушення закону є виключно скасування такої постанови, а відтак просив відмовити в задоволенні скарги Окружної прокуратури міста Миколаєва.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 лютого 2024 року в задоволенні скарги відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що постанова про результати перевірки законності виконавчого провадження №59335543 від 11 грудня 2023 року, винесена начальником Інгульського відділу ДВС Терещенком А.О., постанова про результати перевірки законності виконавчого провадження №59335543 від 24 листопада 2023ь року, винесена начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Голотребчуком Ю.А. відповідають вимогам законодавства, тому дії ОСОБА_5 , ОСОБА_6 є законними. За такого, суд вважав, що необхідно відмовити в задоволенні скарги Окружної прокуратури міста Миколаєва.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, Перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права, а висновки викладені в ухвалі суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, просив ухвалу суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення скарги прокурора.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, прокурор зазначав, що поза увагою суду першої інстанції залишились його доводи відносно того, що у виконавчому документі був зазначений код ЄДРЮОФОП стягувача та його інші реквізити, у тому числі і платіжні, у зв`язку з чим, маючи доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, доступ до якого на час винесення постанови про відкриття провадження був відкритим, у державного виконавця не було жодних перешкод для відкриття виконавчого провадження. Крім того, стягувачем за виконавчим документом є орган місцевого самоврядування міста, чия адреса є загальновідомою та міститься у відкритому доступі, що однозначно вказує на формальність повернення виконавчого документу саме з цих підстав. Також, судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали не враховано норми ч.4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» щодо строків повернення виконавчого документу без виконання. Більш того, слід зазначити, що внаслідок неналежного дослідження матеріалів справи, судом першої інстанції не враховано, що виконавчий документ № 1/1416/429/2012, виданий Ленінським районним судом 13 травня 2013 року, перебував на виконанні в органах державної виконавчої служби з 14 червня 2013 року та був повернутий без виконання 29 червня 2016 року та 21 лютого 2019 року саме стягувачу, який у подальшому і скерував оригінал виконавчого документу до прокуратури для повторного його пред`явлення. А тому на думку прокурора, відсутність адресу стягувача у виконавчому документі за наявності інших даних, зокрема коду ЄДРЮОФОП, який надає можливість встановити дійсну адресу стягувача, жодним чином не перешкоджала у здійсненні державним виконавцем комплексу виконавчих дій, спрямованих на виконання судового рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу Управління забезпечення примусового виконання у Миколаївській області посилаючись на те, що оскаржувана ухвала постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, просило апеляційну скаргу Першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури залишити без задоволення, а ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 лютого 2024 року без змін.

Інгульський відділ ДВС у відзиві на апеляційну скаргу просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги прокурора. В обґрунтування вказаних вимог зазначав, що прокурор не навів жодної норми Закону, яку неправильно застосував суддя суду першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали. Однак апеляційна скарги прокурора складається з його суб`єктивного розмірковування щодо власного бачення процесу виконавчого провадження без обґрунтування його діючим законодавством, а в деяких випадках з викривленням обставин. Натомість позиція державної виконавчої служби ґрунтується виключно на діючому законодавстві.

Заслухавши суддю - доповідача, осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст.3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно зі ст.5ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржувана ухвала в повній мірі відповідає.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що на підставі вироку Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 вересня 2012 року, який набрав законної сили 21 березня 2013 року з ОСОБА_2 стягнуто на користь держави в особі Департаменту фінансів Миколаївської міської ради кошти, витрачені Миколаївською міською лікарнею швидкої медичної допомоги на лікування потерпілої ОСОБА_4 у сумі 9 361 грн.

На виконання вказаного вироку суду, Ленінським районним судом м. Миколаєва 13травня 2013 року було видано виконавчий лист № 1/1416/429/2012 складений російською мовою (т. 1 а.с.120).

Вказаний виконавчий лист з 14 червня 2013 року перебував на виконанні в органах державної виконавчої служби та який неодноразово було повернуто без виконання: 27липня 2014 року, 29 червня 2016 року та 21 лютого 2019 року.

12 червня 2019 року головним державним виконавцем Інгульського відділу ДВС Щербатих М.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №59335543 з виконання виконавчого листа № 1/1416/429/2012, виданого 13 травня 2013року (т. 1 а.с.123).

За результатами розгляду скарги Окружної прокуратури міста Миколаєва від 27жовтня 2013 року на рішення та бездіяльність виконувача обов`язків начальника Інгуського відділу ДВС ОСОБА_7 при перевірці законності виконавчого провадження №59335543, начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Голотребчуком Ю.А. 24 листопада 2023 року була винесена постанова про результати перевірки законності виконавчого провадження №59335543 (т.1 а.с. 34-41).

Постановою начальникаУправління забезпеченняпримусового виконаннярішень уМиколаївській областівід 24листопада 2013року приздійсненні виконавчогопровадження №59335543визнано:-дії головногодержавного виконавцяІнгульського відділуДВС Щербатих М.В. такими, що вчиненні з порушенням вимог п. 6 ч. 4 ст. 4, абз. 1 ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 18, ч. 4 ст. 27, ч. 8 ст. 48, абз. 3 ч. 2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», абз. 1 п. 4 розд. III, абз. 4 п. 8 розд. III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, п. 5 розд. I Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 №1829/5; - дії головного державного виконавця Інгульського відділу ДВС Степанець-Лосєвої М. С.. такими, що вчиненні з порушенням вимог ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 18, ч. 8 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», п. 5 розд. I Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 №1829/5; - дії начальника Інгульського відділу ДВС Павлюка П.М., щодо перевірки законності виконавчого провадження №59335543, визнано такими, що вчиненні з порушенням вимог абз. 2 ч. 3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», абз. 4, 5 п. 7 розд. XII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5; - дії начальника Інгульського відділу ДВС Терещенка А.О., щодо перевірки законності виконавчого провадження №59335543, визнано такими, що вчиненні з порушенням вимог абз. 2 ч. 3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», абз. 4, 5 п. 7 розд. XII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5; - дії виконувача обов`язків начальника Інгульського відділу ДВС Гаїбова Р.Е., щодо перевірки законності виконавчого провадження №59335543, визнано такими, що вчиненні з порушенням вимог абз. 2 ч. 3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», абз. 4,5 п. 7 розд. XII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5.

Також, начальнику Інгульського відділу ДВС Терещенку А.О. доручено: скасувати постанову головного державного виконавця Інгульського відділу ДВС Щербатих М.В. про відкриття виконавчого провадження від 12.06.2019 №59335543 та зобов`язано головного державного виконавця Інгульського відділу ДВС Степанець - Лосєву М.С. при здійсненні виконавчого провадження №59335543 провести виконавчі дії у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» та повідомити Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області про виконання даної постанови у строк до 11 грудня 2023 року.

На виконання доручення начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області відповідно до постанови про результати перевірки законності виконавчого провадження від 24 листопада 2023 року, начальником Інгульського відділу ДВС Терещенком А.О. 11 грудня 2023 року винесено постанову про результати перевірки законності виконавчого провадження №59335543 (т. 1 а.с.25).

Згідно вказаної вище постанови визнано постанову головного державного виконавця Інгульського відділу ДВС Щербатих М.В. про відкриття виконавчого провадження від 12 червня 2019 року такою, що винесена з порушенням вимог п.6 ч.4 ст. 4, абз. 1 ч.2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», абз.1 п.4 розділу Ш Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5; скасовано вказану вище постанову та зобов`язано головного державного виконавця Інгульского відділу ДВС Степанець - Лосєву М.С. в строк до 11 грудня 2023 року провести виконавчі дії в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» (т. 1 а.с. 25-27).

Відповідно до частини першої статті 13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як на підставу задоволення своєї скарги прокурор посилається на те, що постанова начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень про результати перевірки законності виконавчого провадження № 59335543 від 24 листопада 2023 року та постанова начальника Інгульського відділу ДВС від 11 грудня 2023 року в частині зобов`язання скасувати постанову головного державного виконавця Інгульського відділу ДВС про відкриття виконавчого провадження від 12 червня 2019 року є незаконними, оскільки виконавчий лист №1/1416/429/2012, виданий 13 травня 2013 року Ленінським районним судом м. Миколаєва відповідав вимогам чинного на той час законодавства, у ньому зазначені усі дані про стягувача та боржника необхідні для його виконання. До того, ж вказані постанови про результати перевірки законності виконавчого провадження прийняті без дотримання прав та інтересів у виконавчому провадженні та з порушенням вимог законодавства України щодо виконавчого провадження. Внаслідок дій вказаних вище посадових осіб, судове рішення про стягнення з ОСОБА_2 збитків заподіяних злочином залишиться невиконаним, що порушує принципи державної політки у сфері судочинства, адже виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду і забезпечується державою.

Згідно зі статтею 447ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Частиною першою статті 18ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»

Згідно частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно частинами першою, третьою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова. Керівник вищого органу державної виконавчої служби у разі виявлення порушень вимог закону визначає їх своєю постановою та надає доручення начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, щодо проведення дій, передбачених абзацами другим і третім цієї частини.

Пунктом 1 розділу ХІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція), передбачено, що перевірити законність виконавчого провадження мають право: директор Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - виконавче провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділі примусового виконання рішень в районі міста Києва управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві, відділах примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень, відділах державної виконавчої служби; начальник відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - виконавче провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у цьому відділі; начальник управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві - виконавче провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у відділі примусового виконання рішень в районі міста Києва цього управління; начальник відділу примусового виконання рішень в районі міста Києва управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві - виконавче провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у цьому відділі; начальник управління забезпечення примусового виконання рішень - виконавче провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у відділі примусового виконання рішень цього управління та відділах державної виконавчої служби, що йому підпорядковані; начальник відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень - виконавче провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у цьому відділі; начальник відділу державної виконавчої служби - виконавче провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у цьому відділі.

Згідно з пунктом 2 розділу ХІІ Інструкції посадові особи, зазначені у пункті 1 цього розділу, можуть проводити перевірку законності виконавчого провадження за дорученням керівника вищого органу державної виконавчої служби та з власної ініціативи.

Пунктом 3 розділу ХІІ Інструкції передбачено, що перевірка законності виконавчого провадження посадовими особами, зазначеними в абзацах другому, четвертому та шостому пункту 1 цього розділу, проводиться на підставі матеріалів виконавчого провадження або їх копій, які підлягають витребуванню з відповідного органу державної виконавчої служби. Про проведення перевірки виконавчого провадження та витребування його матеріалів відповідною посадовою особою виноситься вмотивована постанова.

Згідно з абзацом дев`ятим пункту 7 розділу ХІІ Інструкції, якщо посадовою особою, зазначеною в абзацах третьому, п`ятому, сьомому та восьмому пункту 1 цього розділу, прийнято рішення про скасування постанови або іншого процесуального документа (або їх частини), винесених у виконавчому провадженні в резолютивній частині постанови про результати перевірки законності виконавчого провадження, зазначається постанова або документ, який скасовується (частина, яка скасовується).

Виходячи з положень абзацу другого частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та розділу ХІІ Інструкції, виключно начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, має право своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем.

Згідно зчастиною другоюстатті7 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до чинного законодавства України в сфері примусового виконання рішень право на скасування рішень, вчинених державним виконавцем, має його безпосередній керівник, а також суд у рамках судового контролю за виконанням судових рішень.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред`явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Згідно з абз. 1 ч.2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.

Відповідно до копії виконавчого листа №1/1416/429/2012, виданого 13 травня 2013року Ленінським районним судом м. Миколаєва стягувачем є Департамент фінансів Миколаївської міської ради (т. а.с.121).

Суд правильно встановив, що у виконавчому листі не зазначено місце знаходження стягувача та зроблено допис ідентифікаційного коду боржника.

Однак, предметом дослідження в даній справі є постанови начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень та начальника Інгуського відділу ДВС в яких як правильно встановив суд зазначено, що у постанові про відкриття виконавчого провадження від 12 червня 2019 року стягувачем зазначено прокуратуру Миколаївськоїобласті (Миколаївськаобласть,м.Миколаїв,вул.Спаська,28),а не Департамент фінансів Миколаївської міської ради, який вказаний у виконавчому листі.

За такого, правильними є висновки суду про усунення порушення вимог ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» можливе лише шляхом скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки така помилка не є граматичною чи арифметичною і начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження не можуть виправити таку невідповідність, а відтак дії вказаних вище посадових осіб є правомірними.

До того ж, слід зазначити, що відповідно до частини першої статті 2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями у судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України).

У частині першій статті 11ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення зазначених норм дозволяє зробити висновок, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.

Відповідно до частини четвертої статті 263ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 68, 70-72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17(провадження № 12-197гс18) вказано, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Як встановлено, у постановах начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень та начальника Інгульського відділу ДВС від 24 листопада 2023 року та 11 грудня 2023 року зобов`язано головного державного виконавця Інгульського відділу ДВС при здійсненні виконавчого провадження №59335543 провести виконавчі дії в порядку, встановленому Законом «Про виконавче провадження».

Разом з тим, рішення яке було прийняте державним виконавцем Інгульського відділу ДВС на підставі постанови про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 12 червня 2019 року та зобов`язання провести виконавчі дії в порядку, встановленому Законом «Про виконавче провадження» - повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 11 грудня 2023 року є предметом розгляду іншої справи, яка знаходиться в провадженні суду та під час якої буде встановлено законність дій державного виконавця, в тому числі й відповідність вимогам Закону виконавчого листа № №1/1416/429/2012, виданого 13 травня 2013 року Ленінським районним судом м. Миколаєва та можливості його виконання.

Посилання в апеляційній скарзі на незастосування до спірних правовідносини висновків Верховного Суду щодо неприпустимості повернення виконавчого документу без прийняття до виконання виключно з формальних підстав не можуть бути прийняті до уваги з огляду на викладене вище.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до підстав скарги та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів.

При цьому колегія враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, на законність ухваленого судового рішення не впливають, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду, яка постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382ЦПК України колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури - залишити без задоволення.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 лютого 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст.389ЦПК України.

Головуючий Т.В. Крамаренко

Судді: В.І. Темнікова

Н.О. Тищук

Повний текст постанови складено 01 квітня 2024 року.