Ухвала

від 22.03.2024 по справі 511/254/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-кп/813/287/24

Справа № 511/254/20

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий суддя ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретар судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , які діють в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , та потерпілого ОСОБА_10 на вирок Роздільнянського районного суду Одеської області від 09 листопада 2022 року у кримінальному провадженні №12019160000001018, внесеному до ЄРДР 04.11.2019 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вінниця, громадянина України, українця, з вищою освітою, приватного підприємця, розлученого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,-

установив:

Зміст оскарженого судового рішення

Зазначеним вироком суду ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначено йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортним засобом на 3 (три) роки.

Початок строку відбування покарання визначено обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.

Зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення ОСОБА_7 з 03.11.2019 року по 03.11.2020 року.

Цивільний позов Прокуратури Одеської області в інтересах Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна клінічна лікарня» Одеської обласної ради» до ОСОБА_7 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» про стягнення витрат на стаціонарне лікування потерпілих від злочину - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна клінічна лікарня» Одеської обласної ради» (Код ЄДРПОУ 01998526, місце розташування 65025, м. Одеса, вул. Ак. Заболотного, 26) кошти, витрачені на стаціонарне лікування потерпілих від злочину ОСОБА_11 в сумі 17137,40 грн., ОСОБА_12 в сумі 10487 грн. та ОСОБА_13 в сумі 55487,40 грн., а всього в сумі 83111,80 грн.

У задоволенні вимог до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» - відмовлено.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_12 до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_12 на відшкодування моральної шкоди 44 962 грн.

У задоволенні решти позову - відмовлено.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_14 до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, - залишено без задоволення.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_15 до ОСОБА_7 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, - залишено без задоволення.

Речові докази по справі:

- автомобіль марки «SKODA OCTAVIA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , автомобіль марки «CHEVROLET AVEO», реєстраційний номер НОМЕР_2 , які знаходяться на зберіганні на майданчику тимчасового утримання транспортних засобів №8 м. Одеса, вул. Станційна, 27-А, - повернуто власникам.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду м.Одеси від 06.11.2019 з метою збереження речових доказів на автомобіль марки «CHEVROLET AVEO», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який знаходяться на зберіганні на майданчику тимчасового утримання транспортних засобів №8 м. Одеса, вул. Станційна, 27-А.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 06.11.2019 на автомобіль марки «SKODA OCTAVIA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в частині заборони користування та розпорядження майном - не скасовувано до виконання рішення суду в частині задоволених цивільних позовів.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави витрати на залучення експертів у розмірі 18 687,54 грн.

Обраний обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання залишити попереднім до набрання вироком законної сили.

Відповідно до вироку суду першої інстанції 03.11.2019 року, приблизно о 10:50 годині, водій ОСОБА_7 грубо порушив пункти: 2.3. б); 2.9 а); 12.3.; 12.1; 13.1. «Правил дорожнього руху», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, які зобов`язують водія:

п. 2.3. «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:

б) «Бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;

п. 2.9 Водієві забороняється:

а) керувати транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;

п.12.1. «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.»

п. 12.3. «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди»;

п. 13.1. «Водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу».

Так, в зазначений день та час водій ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем «SKODA OCTAVIA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався у світлий час доби, в умовах необмеженої видимості по асфальтованому, сухому дорожньому покриттю автодороги «Київ-Одеса», яка є автомобільною дорогою загального користування міжнародного значення «М-05», має відповідне обладнання дорожнього покриття та придорожньої зони.

Проїжджаючи на 425 км зазначеної автодороги у Роздільнянському районі Одеської області, рухаючись з боку міста Одеса у напрямку міста Києва, поза населеного пункту, на прямій, рівній ділянці, де організований двосторонній рух і проїзна частина має по дві основні смуги руху у протилежних напрямках, що позначені відповідною дорожньою розміткою та розділені між собою металевим відбійником, у лівій крайній смузі, зі швидкістю близько 110 км/год.

Під час руху, водій ОСОБА_7 уважним не був, не врахував дорожню обстановку, заходів, що виключають виникнення і розвиток аварійної ситуації не вжив, при відсутності будь-яких перешкод технічного або іншого характеру, своєчасно не зменшив швидкість керованого ним автомобіля аж до зупинки або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, чим виявив злочинну самовпевненість, тобто, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, легковажно розраховував на їх відвернення, не дотримався безпечної дистанції, не впорався з керуванням та допустив зіткнення із задньою частиною автомобіля «CHEVROLET AVEO», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_12 , який рухався в крайній лівій смузі зі швидкістю близько 15 кілометрів на годину, зменшуючи швидкість для виконання маневру розвороту ліворуч.

Внаслідок ДТП пасажирка автомобіля Chevrolet Aveo», р/н НОМЕР_2 , ОСОБА_16 отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала її смерть; пасажирка автомобіля «Chevrolet Aveo», р/н НОМЕР_2 , ОСОБА_13 отримала тяжкі тілесні ушкодження; пасажирка автомобіля «Chevrolet Aveo», ОСОБА_11 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості; водій автомобіля «Chevrolet Aveo», р/н НОМЕР_2 , ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Вимоги апеляційної скарги

Не погоджуючись із вищенаведеним вироком, захисники ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , які діють в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , звернулись до суду із апеляційними скаргами, у якій зазначають, що вирок підлягає скасуванню, оскільки вирок ґрунтується на доказах, що є недопустимими та неналежними, з огляду на наступне:

- протокол огляду місця події від 03.11.2019 року був складений без залучення спеціаліста, що призвело до того, що у протоколі відсутні відомості про фіксування слідів ковзання транспортних засобів, детально незафіксовані наявні на місці ДТП сліди контактної взаємодії, що у результаті призвело до спростовування інформації потерпілого. Також, вказана слідча дія проведена неуповноваженою особою. Крім того, до протоколу долучені фотографії, як на електронному носії, так і у паперовому, однак у протоколі відсутній запис про використання спеціальних технічних засобів. До того ж, зазначені додатки виготовлені неналежним чином, зокрема, відсутній підпис осіб, які брали участь у їх виготовлені. Під час виконання вимог ст. 290 КПК України, фотографії у електронному вигляді стороні захисту не були надані;

- висновок експерта Одеського НДЕКЦ МВС України ОСОБА_17 від 23.12.2019 № 828-А та висновок експертів Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_18 та ОСОБА_19 від 02.09.2021 № 21-1846/1911, проведені на основі недопустимих доказів, зокрема протоколу огляду місця події, що є відображенням « доктрини отруєного дерева»;

- проведення медичного огляду з метою виявлення сп`яніння проведено з порушення порядку, визначеного КУпАП, більше ніж через 2 години після ДТП. Крім того, проведений він до внесення відомостей до ЄРДР. Також у зазначеному висновку відсутні відомості про кількість проміле алкоголю у крові, відсутні відомості про обстеження обвинуваченим лікарем наркологом. Крім того, виникають сумніви чи був сам факт дослідження, оскільки відповідно до протоколу затримання від ІНФОРМАЦІЯ_5 - ОСОБА_7 було затримано о 17 годині за адресою: траса Київ-Одеса, 425 км. Натомість, у той же самий час ОСОБА_7 , згідно висновку про освідування на стан сп`яніння перебував за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Воробйова;

- для складання висновку щодо тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_12 була витребувана історія хвороби останнього, але під час виконання вимог ст. 290 КПК України у матеріалах справи вона була відсутня;

- судом зроблений невірний висновок про час вчинення ДТП, оскільки дзвінок на лінію 102, здійснено о 10 годині 40 хвилин, а виїзд патрульного екіпажу, здійснено о 10 годині 43 хвилин;

- безпосередньою причиною ДТП було порушення вимог ПДР потерпілим, який створив аварійну ситуацію для інших учасників дорожнього руху, шляхом намагання здійснити маневр розвороту у забороненому місці;

- позов прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі КНУ «Одеська обласна клінічна лікарня» Одеської обласної ради» до ОСОБА_7 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілих у розмірі 83 111,80 грн. заявлений в порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки прокурор не обґрунтував підстав представництва саме держави в особі КНУ, яка не позбавлена права самостійно відстоювати свої права;

- позов ОСОБА_12 до ОСОБА_7 про стягнення матеріальної та моральної шкоди не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не доведено завдання йому моральної шкоди, її розмір та не зазначено в чому вона полягає. Щодо матеріальної шкоди судом не враховано, що позов прокурора був в тому числі й за лікування ОСОБА_12 на суму 10 487 грн, що у наданих суду чеках у призначені платежів зазначено - внесення благодійних внесків на рахунок КНУ, а інші на купівлю ліків - не відповідають за переліком придбаного медичній історії хвороби ОСОБА_12 .

На підставі наведеного захисники просить вирок скасувати та закрити кримінальне провадження. Цивільні позови залишити без розгляду.

Під час апеляційного розгляду просить повторно дослідити усі письмові докази по справі.

Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, потерпілий ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи фактичні обставини справи, доведеності вини обвинуваченого та правильності кваліфікації його дій, зазначає, що вирок суду у частині призначеного покарання підлягає зміні як занадто м`який, виходячи з такого:

- судом першої інстанції не було враховано в достатній степені ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке привело до тяжких наслідків;

- судом першої інстанції не зазначено, яким чином, перебування у обвинуваченого малолітньої дитини на утриманні, пом`якшує покарання.

На підставі наведеного потерпілий просить вирок в частині призначеного покарання змінити, призначити ОСОБА_7 покарання у виді 8 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортним засобом на 3 роки.

На апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_10 надійшли заперечення від захисника ОСОБА_8 , в яких останній зазначає наступне:

- апеляційну скаргу подано особою, яка немає права подати, оскільки громадянину ОСОБА_10 внаслідок ДТП шкоди спричинено не було. У свою чергу, шкоду спричинено ОСОБА_11 , яка має можливість самостійно захищати свої права;

- апеляційна скарга подана до суду 04.01.2023 року, тобто з пропуском строку, передбаченого ст. 395 КПК України;

- при призначенні обвинуваченому покарання суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, передбачених Кримінальним кодексом України, дотримався принципу індивідуалізації покарання та призначив покарання, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги про наявність підстав для призначення обвинуваченому більш суворого покарання, є необґрунтованими. Звертає увагу, що ОСОБА_7 , не зважаючи на не визнання своєї вини, вжив заходів щодо відшкодування заявленої матеріальної шкоди потерпілим та частково відшкодував моральну шкоду.

Позиція учасників судового розгляду в судовому засіданні.

Потерпілі ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином та не повідомив про поважні причини свого неприбуття, з клопотанням про відкладання судового засідання не зверталися.

Представник цивільного відповідача ПАТ «Страхова компанія «АРКС» надав заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.

Вислухавши думку обвинуваченого, захисника та прокурора, які вважали за можливим проводити розгляд справи за відсутності потерпілих та цивільного відповідача, апеляційний суд дійшов висновку, розглядати апеляційну скаргу за їх відсутності, оскільки апеляційним судом вжиті всі можливі заходи для повідомлення останніх про призначення судового засідання в апеляційному суді.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_8 підтримали апеляційні скарги сторони захисту та просили їх задовольнити, а також заперечували проти апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_10 .

Прокурор заперечував проти усіх апеляційних скарг, просив вирок суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.

Мотиви апеляційного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції (1) зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови: (а) що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або (б) з порушеннями, та (2) може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо (1) про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або (2) якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

В апеляційній скарзі сторона захисту ставить питання про повторне дослідження усіх письмових доказів кримінального провадження, обґрунтування якого фактично зводиться до переоцінки цих доказів, що само по собі не є умовою і підставою для повторного дослідження доказів.

Однак, у судовому засіданні 09 лютого 2024 року сторона захисту відмовилась від заявленого клопотання про повторне дослідження доказів в суді апеляційної інстанції.

У відповідності до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК у мотивувальній частині обвинувального вироку в разі визнання особи винуватою, крім іншого, зазначаються: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням елементів складу кримінального правопорушення, зокрема місця, часу, способу вчинення та наслідків, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення.

У мотивувальній частині суд повинен описати результати оцінки доказів, навести докази для підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів. Викладаючи підстави для прийняття рішення, суд повинен дати відповідь на аргументи сторін. Кожний доречний, важливий і вирішальний аргумент учасників судового засідання має бути проаналізований і на нього одержана відповідь.

Висновки у судовому рішенні повинні прямо випливати з аргументації, а також бути чіткими, тобто не допускати неоднозначного трактування. Також важливо враховувати, що недостатньо лише цитувати законодавчі положення, а потім приймати рішення. Суддя повинен послідовно поєднувати закон з фактами у справі і наводити чіткі аргументи, яким чином було вирішено справу у конкретному випадку. Якщо цього не робити, це буде очевидним порушенням права на справедливий суд, яке гарантує стаття 6 Європейської конвенції з прав людини.

Вищезазначені вимоги кримінального процесуального закону суд першої інстанції виконав у повній мірі.

Перевіривши доводи апеляційної скарги сторони захисту про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, висновки суду першої інстанції, докази, які суд поклав в основу вироку на підтвердження встановлених ним фактичних обставин кримінального провадження, апеляційний суд дійшов висновку, що такі доводи є не обґрунтованими, а вирок суду відповідає вимогам законності та обґрунтованості, є достатньо мотивованим та не містить суперечностей, з огляду на наступне.

За змістом ст. 411 КПК судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо: (1) висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду; (2) суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; (3) за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші; (4) висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.

Вирок підлягає скасуванню із зазначених підстав лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула на вирішення питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

За результатами апеляційного розгляду вказаних підстав для скасування або зміни вироку суду не встановлено.

Так, у суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні не визнав та пояснив, що ПДР не порушував, уважно слідкував за дорожньою обстановкою, керував технічно справним автомобілем, «SKODA OCTAVIA», р/н НОМЕР_1 , рухався по київській трасі з м. Одеси у бік м. Київ у світлий період доби. Потерпілий ОСОБА_12 раптово виїхав на його смугу руху і він не зміг запобігти зіткненню. Крім того, ОСОБА_12 намагався здійснити розворот у недозволеному місці, сам не був пристебнутий ременем безпеки і пасажир його автомобіля - дитина не перебувала у дитячому кріслі. По обставинам ДТП пояснив, що, проїхавши ресторан Е-95, раптово в полосі його руху з`явився автомобіль, він різко загальмував, але запобігти зіткненню не зміг. Він їхав у лівому ряду з дозволеною швидкістю не більше 110 км/год., було хороша погода та нормальна видимість. Він побачив автомобіль ОСОБА_12 , коли той рухався у правому ряду, а в момент зіткнення автомобіль ОСОБА_12 був уже в лівому ряду. Вважає винуватим у ДТП водія ОСОБА_12 . Також, заперечував керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння. Пояснив, що вживав спиртне (горілку) напередодні вечері до 21.00 год. в м. Одесі в незначній кількості - 50-70 грамів. За кермо сів через 12 годин після вживання спиртного.

Попри позицію обвинуваченого, що виразилась у невизнанні винуватості у пред`явленому обвинувачені, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, що підтверджується зібраними у кримінальному провадженні та ретельно дослідженими судом доказами, вказаними у вироку, зокрема:

- показаннями потерпілого ОСОБА_12 , допитаного у суді першої інстанції, який пояснив, що ІНФОРМАЦІЯ_5 їхав за кермом автомобіля «Chevrolet Aveo», р/н НОМЕР_2 , із м. Одеса у бік м. Києва до с. Єреміївка Роздільнянського району Одеської області. За 2,5 км до відбійника перед поворотом на с. Єреміївка перестроївся у крайній лівий ряд. Було біля 11 години. В районі «Мотоцикла» у дзеркало заднього виду побачив фари автомобіля, який знаходився від нього приблизно на відстані 3-4 км. Інших автомобілів у попутному напрямку не бачив. Ніяких світлових або звукових сигналів ніхто не подавав. Перед поворотом на с. Єреміївка він прийняв вліво, зменшив швидкість до 20, а потім 15 км/год. і відчув сильніший удар в задню частину автомобіля. Більше нічого не пам`ятає. Коли відбулось зіткнення, він вже 30 метрів як проїхав відбійник, притулився вліво до розділової смуги, але її не перетнув. До недобудованого моста, який знаходиться на середині відбійника, він їхав зі швидкістю 90-100 км/год. Але припускає, що на початку відбійника швидкість могла бути і 80 км/год. З моста зменшив швидкість аж до 15 - 20 км/год. 200-300 метрів проїхав зі швидкістю 30 км/год. Наприкінці відбійника, довжина якого приблизно 1 км, перед розворотом зменшив швидкість до 15 км/год., автомобіль не зупиняв, а їхав повільно на першій або другій передачі, дивився уперед на зустрічну смугу, де назустріч з боку м. Київ їхало авто. Лівий поворот він ввімкнув за 400-500 метрів до розвороту від середини моста;

- показаннями свідка ОСОБА_13 яка підтвердила, що ІНФОРМАЦІЯ_5, приблизно о 10.00 годині, вона їхала в якості пасажира на передньому пасажирському сидінні автомобіля під керуванням ОСОБА_12 в АДРЕСА_2 . Позаду сиділи пасажири ОСОБА_16 , дитина та ОСОБА_11 . Перед розворотом на Єреміївку вони зупинились і більше вона нічого не пам`ятає, отямилась в реанімації;

- протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди зі схемою та фото-таблицею до нього від 03.11.2019 року, у якому зафіксовано місце дорожньо-транспортної пригоди, дорожня обстановка (загальна видимість та конкретна видимість з робочого місця водія при денному освітленні 500 м., наявність дорожніх знаків, розмітки), кінцеве положення транспортних засобів, пошкодження транспортних засобів (а.с.46-64- т.3);

- протоколом огляду з фото-таблицею до нього від 10.11.2019 року, згідно якого оглянуто ділянку а/д Київ Одеса 425 км Роздільнянського району Одеської області, яка призначена для руху у двох напрямках. В напрямку м. Київ наявні дві основні та одна додаткова смуги для руху, в напрямку м.Одеси - дві основні. До проїжджої частини з правого боку в напрямку м. Київ примикають асфальтове узбіччя, ґрунтове узбіччя з трав`яним покровом шириною 2,2м, потім кювет глибиною 2,3 м. Ліворуч до проїжджої частини примикає асфальтове узбіччя, ґрунтове узбіччя з травою шириною 2,25 м, після чого наявний кювет глибиною 2,1 м.(а.с.27-32 т.4);

- висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, складеного 03.11.2019 року о 17.35 год. КНП «ООМЦПЗ» на підставі акту медичного огляду особи №001378 від 03.11.2019, складеного о 17.05 год., на підставі направлення слідчого від 03.11.2019 о 13.20 год. ОСОБА_7 перебуває у стані алкогольного сп`яніння (а.с.214 т. 3);

- актом медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції №001378, складеного 03.11.2019 року о 17.05 год. у водія ОСОБА_7 під час огляду лікарем-наркологом виявлено запах алкоголю з рота, результат тестування Алкотестером 6810 від 03.11.2019 року о 17.08 год. складає 0,57%, у сечі, відібраної о 17.15 виявлений етанол у кількості 1,16 % . Заключний діагноз - алкогольне сп`яніння (а.с.1 т.4);

- висновком судово-медичної експертизи № 1983-3640/2019 від 03.12.2019 року трупа ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно якого виявлено тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми та травми шиї. Смерть ОСОБА_16 знаходиться в прямому причинному зв`язку з поєднаною травмою голови, тулуба, кінцівок, заподіяною їй при дорожньо-транспортній події, у вигляді крововиливу під м`які мозкові оболонки обох півкуль головного мозку, множинних переломів правих і лівих ребер з ушкодженням пристінкової плеври і крововиливом в плевральні порожнини, розривів печінки і селезінки з крововиливом в черевну порожнину, переломів кісток тазу з крововиливом в м`які тканини тазу та переломів кісток кінцівок з крововиливом в оточуючи м`які тканини. Безпосередньою причиною смерті з`явився шок. Множинність, масивність, локалізація та механізм утворення ушкоджень (ударна дія) свідчать про те, що ушкодження у ОСОБА_16 заподіяні прижиттєво, одночасно, за декілька хвилин до настання смерті ІНФОРМАЦІЯ_5, у період часу з 07.00 до 11.00 год., та могли бути спричинені внаслідок ДТП всередині салону автомобілю з ймовірним послідуючим викиданням потерпілої з салону автомобіля і подальшим контактуванням її тіла з дорожнім покриттям (а.с. 49-56 т.4);

- висновком судово-медичної експертизи № 2982 від 20.12.2019 року потерпілого ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно якого, останній отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми в формі забою головного мозку легкого ступеню з вдавленим переломом передньої стінки лобної пазухи, забійної рани голови, які спричинені ІНФОРМАЦІЯ_5 дією тупого предмету (предметів), якими могли бути частини салону автомобілю у умовах ДТП. Дані ушкодження, складають єдиний морфологічний комплекс ушкоджень і оцінюються разом, спричиняють тривалий розлад здоров`я строком понад 21 день і за цим критерієм згідно п.п. 2.2.2 і 4.6 «Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995 р. відносяться до категорії тілесних ушкоджень СЕРЕДНЬОЇ тяжкості (а.с.96-97 т.4);

- висновком судово-медичної експертизи № 2979 від 22.01.2020 року потерпілої ОСОБА_11 , 1947 р.н., згідно якого, остання отримала тілесні ушкодження у вигляді: рваної рани спинки носа, синців та саден обличчя, закритий перелом 3 п`ясної кістки лівої кисті, забійна рана 2 пальця лівої кисті, садна тулуба, верхніх та нижніх кінцівок, синці області лівого ліктьового суглобу, лівої кисті, які утворилися ІНФОРМАЦІЯ_5 від дії тупих предметів, якими могли бути частини салону рухаючогося автомобіля в момент зіткнення транспортних засобі. Зазначені тілесні ушкодження не були небезпечними для життя, а викликають тривалий розлад здоров`я строком понад три тижні (більш ніж 21 день), і за цим критерієм, згідно п.п.2.2.2 і 4,6 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» (1995 р.), відносяться до категорії тілесних ушкоджень СЕРЕДНЬОЇ тяжкості (а.с.98-101 т.4);

- висновком судово-медичної експертизи № 3000 від 15.01.2020 року, потерпіла ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , згідно якого остання отримала тілесні ушкодження у вигляді закритої травми грудної клітки та живота, які спричинені ІНФОРМАЦІЯ_5 дією тупих твердих предметів, якими могли бути частини салону легкового автомобіля в умовах ДТП (зіткнення автомобілів). Вказані ушкодження складають єдиний морфологічний комплекс тілесних ушкоджень, що супроводжувався правобічним гемопневмотораксом та травматичним шоком і, згідно з п. 2.1.3 «л», «о», «п» Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995 р., відносяться до категорії ТЯЖКИХ тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя ( а.с.126-131 т.4);

- висновком експерта №776-А від 04.12.2019 року, згідно якого у момент первинного контакту автомобіль «SKODA OCTAVIA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , контактував передньою лівою частиною з задньою лівою частиною автомобіля «CHEVROLET AVEO», реєстраційний номер НОМЕР_2 . Кут між поздовжніми осями транспортних засобів у момент первинного контакту орієнтовно був 30?-40? при відліку кута від поздовжньої осі автомобіля «SKODA OCTAVIA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , проти руху годинникової стрілки до поздовжньої осі автомобіля «CHEVROLET AVEO», реєстраційний номер НОМЕР_2 . Місце зіткнення автомобілів розташовується на лівій смузі напрямку руху до м. Києва на ділянці перед початком утворення подряпини та слідів шин. Визначити розташування транспортних засобів відносно меж проїзної частини експертним шляхом не виявилось можливим оскільки не встановлено якими саме колесами та яким автомобілем були залишені сліди шин на місці події. Визначити швидкість руху автомобіля «SKODA OCTAVIA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , експертним шляхом не виявилось можливим з тієї ж причини (а.с.75-82 т.4);

- висновком експерта №777-А від 29.11.2019 року, згідно якого на момент ДТП ходова частина, рульове керування, гальмова система автомобіля «SKODA OCTAVIA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , знаходились в працездатному стані, дозволяли водію контролювати, змінювати напрямок та характер руху керованого ним автомобіля (а.с.108-113 т.4);

- висновком експерта №778-А від 29.11.2019 року, згідно якого на момент ДТП ходова частина, рульове керування, гальмова система «CHEVROLET AVEO», реєстраційний номер НОМЕР_2 , знаходились в працездатному стані, дозволяли водію контролювати, змінювати напрямок та характер руху керованого ним автомобіля (а.с.120-125 т.4);

- висновком експерта № 828- А від 23.12.2019 року, згідно якого водій автомобіля ОСОБА_7 повинен був діяти відповідно до вимог п.13.1 ПДР України, а водій ОСОБА_12 - відповідно до вимог дорожньої розмітки 1.1 ПДР. Для заданого комплексу вихідних даних, зазначених у постанові слідчого, у даній дорожній ситуації водій автомобіля «Skoda Oktaviа», р/н НОМЕР_1 , ОСОБА_7 мав технічну можливість запобігти зіткненню транспортних засобів шляхом дотримання вимог п.13.1 ПДР. Проведення дослідження та вирішення питання щодо дій водія автомобіля «Chevrolet Aveo», р/н НОМЕР_2 , ОСОБА_12 відповідно вимог ПДР в частині запобігання зіткнення з автомобілем «Skoda Oktaviа», вирішення питання щодо наявності (відсутності) технічної можливості запобігти зіткненню з цим автомобілем з технічної точки зору позбавлена сенсу та судовим експертом не проводилися. Для заданого комплексу вихідних даних у діях водія автомобіля «Skoda Oktaviа» ОСОБА_7 вбачається невідповідність вимогам п.13.1 ПДР , яка з технічної точки зору знаходиться в причинному зв`язку з виникненням події цієї пригоди. Проведення дослідження та вирішення питання про причинний зв`язок дій водія автомобіля «Chevrolet Aveo», р/н НОМЕР_2 , ОСОБА_12 з настанням події цієї пригоди з технічної точки зору позбавлено сенсу та судовим експертом не проводилося. У діях водія ОСОБА_12 вбачається невідповідність вимогам дорожньої розмітки 1.1. ПДР, однак з технічної точки зору ця невідповідність в причинному зв`язку з виникненням події цієї пригоди не знаходиться (а.с.139-142 т.4);

- показаннями експерта ОСОБА_17 , який свій висновок від 23.12.2019 № 828-А підтвердив, зазначив, що надані йому у вихідних даних та матеріалах кримінального провадження покази потерпілого ОСОБА_12 , отримані слідчим під час досудового розслідування, з технічної точки зору є спроможними. Зазначив, що показань ОСОБА_7 щодо обставин ДТП він не бачив та у своєму висновку не відображав;

- висновком комісійної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 21-1846/1911 від 02.09.20212 року, згідно якої, показання водія ОСОБА_7 відносно швидкості руху обох автомобілів технічно неспроможні. Показання водія ОСОБА_12 щодо руху його автомобілю перед зіткненням зі швидкістю 15 км/год не позбавлені технічної спроможності. Провести технічну оцінку показань обох водіїв в частині траєкторії руху автомобіля Chevrolet Aveo до моменту початку маневру його розвороту експертним шляхом неможливо внаслідок відсутності для цього слідової інформації. Всі висновки далі надані по версії водія автомобіля Chevrolet Aveo ОСОБА_12 . За вимогами п.12.6 г) ПДР на дорозі в місці ДТП дозволявся рух автомобілів зі швидкістю не більше 110 км/год. Вимогами розділу 34 ПДР розворот в місці ДТП був заборонений. Дії водія автомобіля Skoda Oktaviа регламентувались вимогами п.13.1 ПДР, 12.6г) ПДР. Дії водія автомобіля Chevrolet Aveo регламентувались вимогами розділу 34 ПДР. Виконанням вимог п.13.1 ПДР рухаючись на безпечній дистанції за автомобілем Chevrolet Aveo, водій автомобіля Skoda Oktaviа мав технічну можливість запобігти зіткненню з автомобілем Chevrolet Aveo. Дії водія автомобіля Chevrolet Aveo в умовах ДТП носили пасивний характер, тому дослідження його належних у відповідність із вимогами ПДР дій щодо запобіганню ДТП та технічної можливості запобігання ДТП з технічної точки зору безпредметно. Дії водія автомобіля Skoda Oktaviа, які не відповідали вимогами п.13.1 ПДР, з технічної точки зору перебувають у причинному зв`язку з ДТП. Невідповідність дій водія автомобіля Chevrolet Aveo вимогами розділу 34 ПДР у частині виконання розвороту в місці ДТП з технічної точки зору не знаходиться у причинному зв`язку з ДТП. Дії водія автомобіля Chevrolet в умовах ДТП не створювали з технічної точки зору небезпечної дорожньої ситуації для водія автомобіля Skoda Oktaviа ( а.с.57-70 т.7);

- показаннями експерта ОСОБА_18 , який повністю підтвердив висновок комісійної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 21-1846/1911 від 02.09.20212 року, та пояснив, що враховуючи кут контактування автомобілів в момент ДТП, встановлений транспортно- трасологічною експертизою та з урахуванням слідів на проїзній частині водій автомобіля Chevrolet Aveo в момент зіткнення робив маневр або розвороту, або можливо заїзду з лівої смуги проїзної частини на розділову смугу, але виключається виконання маневру перестроювання. Експерт виключив можливість руху автомобіля Chevrolet Aveo у момент ДТП зі швидкістю 72-90 км/год, як стверджував водій ОСОБА_7 , а також вважав версію водія ОСОБА_7 взагалі технічно неспроможною.

За версією сторони захисту, у даній дорожній обстановці перед здійсненням маневру розвороту у діях водія автомобіля «Chevrolet Aveo» ОСОБА_12 , убачаються невідповідності вимогам п. 10.1 та 10.4 Правил дорожнього руху, які і стали передумовою даною ДТП, а як наслідок відсутність у діях обвинуваченого ОСОБА_7 складу злочину.

Відповідно до правового висновку , викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року (справа № 682/956/17) зазначено про те , що диспозиція ст. 286 КК сформульована законодавцем як бланкетна, тому для встановлення ознак об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого цією статтею, потрібно проаналізувати ті нормативно-правові акти, які унормовують правила безпеки руху й експлуатації транспорту, насамперед ПДР, для з`ясування, які саме порушення цих правил були допущені особою, котра керувала транспортним засобом у момент ДТП.

При цьому належить враховувати, що злочин, передбачений ст. 286 КК України, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушень ПДР, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 ст. 286 КК, тобто тільки такі порушення ПДР, які є причиною настання цих наслідків і, отже, перебувають із ними у причинному зв`язку. Таким чином, об`єктивна сторона даного складу злочину включає такі обов`язкові елементи: діяння (дія або бездіяльність); обстановка; суспільно-небезпечні наслідки (середньої тяжкості тілесне ушкодження - ч. 1, смерть потерпілого або тяжке тілесне ушкодження - ч. 2, загибель кількох осіб - ч. 3); причиновий зв`язок між суспільно небезпечним діянням та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.

Діяння полягає в порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. Воно може вчинятися шляхом дії або бездіяльності й полягати: 1) у вчиненні дій, заборонених правилами (наприклад, керування транспортним засобом у стані сп`яніння чи без посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії тощо); 2) у невиконанні дій, які особа може і зобов`язана вчинити відповідно до вимог правил безпеки руху й експлуатації транспорту (незниження швидкості руху відповідно до дорожньої обстановки, недотримання безпечного інтервалу тощо).

Причиновий зв`язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винуватою особою, неминуче зумовлює шкідливі наслідки, передбачені ст. 286 КК України.

При виявленні причинного зв`язку необхідно враховувати як дії (бездіяльність) особи, яка керує транспортним засобом, так і неналежне (у тому числі невинне) поводження інших учасників руху, що також може виключити відповідальність водія. Крім того, при вирішенні питання про причинний зв`язок ураховується наявність у водія технічної можливості уникнути шкідливого наслідку. Якщо такої можливості не було і встановлено, що аварійну ситуацію викликано не ним, то відповідальність водія виключається. У випадку, коли вказану ситуацію було створено самим водієм-порушником, відсутність технічної можливості уникнути шкідливих наслідків юридичного значення не має.

Використання правил встановлення необхідного причинного зв`язку, які покладено в основу практичного застосування теорії необхідного спричинення, дозволяє встановити, що у процесі послідовного розвитку протиправної дії в часі суспільно небезпечний наслідок з необхідністю походить від конкретного діяння, вчиненого особою, а не знаходиться стосовно нього у випадковому відношенні. Діяння повинно породжувати наслідки як результат негативного, руйнівного впливу на об`єкт кримінально-правової охорони, коли діяння є головною і визначальною умовою настання суспільно небезпечного наслідку. Це правило, в тих ситуаціях, коли в розвиток причинного ряду вплітаються дії інших осіб, що, відповідно, обумовлює необхідність наступної юридичної оцінки декількох чинників, які певною мірою впливають на настання передбачених законом наслідків, є ключем до розв`язання питання про наявність (відсутність) підстави кримінальної відповідальності конкретної особи.

У сфері безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту треба розрізняти необхідні, тобто ті, які підпорядковані закономірностям зовнішнього світу, і випадкові наслідки. Якщо до розвитку подій доєдналися дії потерпілих, суд має з`ясовувати, чи справили їх дії такий вплив на розвиток причинно-наслідкового зв`язку, в результаті якого заподіяні наслідки не випливають з необхідністю з дії іншого учасника ДТП, отже наслідки виникають під впливом іншого ланцюга причинності.

При цьому юридичний аналіз причинно-наслідкового зв`язку виходить за рамки дослідження технічної причинності між діями учасника дорожнього руху і виникненням ДТП, яку за встановленими методиками досліджує експерт у галузі автотехнічних досліджень. Суд, спираючись на висновки експерта, за кримінально-правовими правилами оцінки встановлює необхідний причинний зв`язок, що існує між поведінкою конкретних осіб та суспільно небезпечними наслідками як ознака об`єктивної сторони кримінального правопорушення, встановлює, діяння якого учасника ДТП є головною умовою заподіяння наслідків.

Ураховуючи складність визначення універсального алгоритму встановлення причинного зв`язку між порушенням нормативних вимог та настанням шкідливих наслідків, позаяк в кожному конкретному випадку цей зв`язок ускладняється і зумовлюється значною кількістю різноманітних чинників (зміст, комбінації та послідовність виникнення яких майже завжди є унікальною), оцінці в кримінальному провадженні підлягають найбільш значущі особливості, на які потрібно зважити для встановлення необхідного причинного зв`язку як складової підстави кримінальної відповідальності. Суд з`ясовує характер порушень, які допустив кожен із учасників ДТП, а також, чи не було причиною порушення ПДР одним із них, їх недодержання іншим.

За висновком комісійної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 21-1846/1911 від 02.09.20212 року, який було досліджено судом першої інстанції та покладено в основу вироку, дії водія автомобіля Skoda Oktaviа, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_20 , не відповідали вимогами п.13.1 ПДР, згідно з яким водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції, які з технічної точки зору перебувають у причинному зв`язку з ДТП.

Згідно термінам ПДР (пункт 1.10), безпечна дистанція - відстань до транспортного засобу, що рухається попереду по тій самій смузі, яка у разі його раптового гальмування або зупинки дасть можливість водієві транспортного засобу, що рухається позаду, запобігти зіткненню без здійснення будь-якого маневру.

У ПДР немає регламентації чисельного значення величини безпечної дистанції - її вибір покладається на водія з урахуванням дорожніх умов, швидкостей руху транспортних засобів, їх технічного стану і завантаження, а також досвіду водія, - вимога одна - водій повинен вибрати таку дистанцію, яка дозволить уникнути ДТП.

Водночас, за вказаним вище висновком експерта у даній дорожньо-транспортній ситуації дії водія «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_12 , носили пасивний характер, він лише рухався у «своїй» лівій смузі проїзної частини та почав виконувати розворот, тобто його дії, з технічної точки зори, не створювали небезпечної дорожньої ситуації для водія автомобіля Skoda Oktaviа, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_20 , з урахуванням дотримання останнім безпечної дистанції, мав технічну можливість запобігти зіткненню з автомобілем «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Колегія суддів зважає на те, що за встановлених у цьому провадженні обставин суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що причиною ДТП і заподіяних наслідків є дії обвинуваченого ОСОБА_20 , який рухався без дотримання безпечної дистанції, яка дозволить уникнути ДТП, що і призвело до спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_16 , в наслідок яких настала її смерть; спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_13 ; спричинення тілесних ушкоджень середньої тяжкості потерпілій ОСОБА_11 ; спричинення тілесних ушкоджень середньої тяжкості потерпілому ОСОБА_12 . Досліджені судом докази поза розумним сумнівом свідчать про те, що у цьому провадженні йдеться про такий причинний зв`язок, який відображує закономірності розвитку події, де заподіяна ОСОБА_20 шкода є наслідком не випадкового перетинання причинно-наслідкових ланцюгів, а закономірним результатом його діяння, відображає такий розвиток подій, за якого обвинувачений здатний їх передбачити.

У свою чергу, відповідно до п. 1.4 ПДР водій «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_12 вправі був розраховувати, що водій автомобіля Skoda Oktaviа, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_20 , який рухається позаду по тій самій смузі, буде уважним, стежитиме за дорожньою обстановкою, реагуватиме на її зміну та вибере безпечну дистанцію, яка дасть йому можливість, запобігти зіткненню без здійснення будь-якого маневру.

Суд першої інстанції, оцінивши докази з урахуванням вимог ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_20 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Апеляційні доводи захисту про те, що потерпілі могли убезпечити своє життя у разі виконання приписів п. 2.3.в) ПДР України та використання ременів безпеки, колегія суддів відкидає, оскільки таке порушення ПДР України не є причиною ДТП і відповідно не має причино-наслідкового зв`язку з його наслідками, а є лише пасивним заходом безпеки потерпілих.

Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про те, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про вчинення обвинуваченим інкримінованого йому кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння, оскільки даний факт встановлений за результатами сумнівного медичного огляду, який проведено з порушення порядку, визначеного КУпАП, більше ніж через 2 години після ДТП, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на таке.

Так, як убачається з матеріалів даного кримінального провадження судом першої інстанції, з`ясовано, а відтак і встановлено факт вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України у стані алкогольного сп`яніння за результатом медичного огляду № 001378 від 03.11.2019 року (а.с.214 т. 3).

Висновок про вчинення ОСОБА_7 злочину у стані алкогольного сп`яніння суд першої інстанції обґрунтував результатами проведеного медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції на підставі акту медичного огляду особи №001378 від 03.11.2019, складеного о 17 годині 05 хвилин, згідно з яким ІНФОРМАЦІЯ_5 о 17.05 год. у водія ОСОБА_7 під час огляду лікарем-наркологом виявлено запах алкоголю з рота; результатом тестування Алкотестером 6810 від 03.11.2019 року о 17 годині 08 хвилин, виявлена концентрації алкоголю у повітрі, що видихається складає 0,57 проміле; результатом лабораторного дослідженням сечі, відібраної о 17 годині 15 хвилину, виявлено, що концентрації етанолу становить 1,16 проміле (а.с.1 т.4).

Так, вимогами п. 8 Розділу I Інструкції, у разі скоєння ДТП, унаслідок якої є особи, що загинули або травмовані, проведення огляду на стан сп`яніння учасників цієї пригоди є обов`язковим у закладі охорони здоров`я.

У свою чергу, відповідно до п. 9 Інструкції, з метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров`я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.

В цьому контексті апеляційний суд приймає до уваги правовий висновок, викладений в постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 20.09.2022 у справі №711/2189/21 (провадження №51-1704км22), відповідно до якого вимогами вищевказаного п. 9 Інструкції передбачено забезпечення доставки осіб до закладу охорони здоров`я для проведення огляду на стан сп`яніння не пізніше ніж протягом двох годин із моменту виявлення підстав для його проведення, а не двох годин із моменту вчинення ДТП, як про це стверджує захисник.

На підставі аналізу матеріалів провадження, зокрема, протоколу огляду місця дорожньої-транспортної пригоди від 03.11.2019 року, який складений у період з 14 години по 16 годину 10 хвилин (а.с.46-54 т. 3), згідно якого оглянуто ділянку автомобільної дороги Київ Одеса 425 км Роздільнянського району Одеської області, колегія суддів доходить переконання про те, що підстави для проведення огляду водія-учасника ДТП ОСОБА_7 у співробітників поліції виникли не раніше, ніж о 16 годині 10 хвилин, після прибуття на місце події та проведення першочергових слідчих дій, а безпосередньо огляд останнього на стан алкогольного сп`яніння у закладі охорони здоров`я був проведений о 17 годині 05 хвилин, тобто у даному випадку співробітниками поліції не було допущено порушень вимог вищезазначеної Інструкції.

Щодо тверджень захисника про те, що у акті медичного огляду відсутні відомості про кількість проміле у крові ОСОБА_7 , колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положеннями пункту 12 Розділу IІІ Інструкції, предметом дослідження біологічного середовища можуть бути слина, сеча та змиви з поверхні губ, шкірного покриву обличчя і рук.

У свою чергу колегія суддів звертає увагу на те, що приписами п. 13 Розділу IІІ Інструкції установлено, що для дослідження біологічного середовища може використовуватися кров, якщо в обстежуваної особи неможливо взяти зразки біологічних середовищ, вказаних у пункті 12 цього розділу.

Як слідує з показань самого обвинуваченого він був доставлений співробітниками поліції до медичного закладу, де здав зразки біологічного середовища - сечу, тому у службової особи закладу охорони здоров`я, була відсутня необхідність у відбиранні зразків крові.

Доводи апеляційної скарги сторони захисту про те, що огляд на стан сп`яніння ОСОБА_7 був проведений до внесення відомостей до ЄРДР, що не допускається та свідчить про недопустимість висновку медичного огляду № 001378 від 03.11.2019 року, є безпідставними з огляду на наступне.

Огляд ОСОБА_7 на стан алкогольного сп`яніння та відібрання його сечі у даному конкретному випадку був проведений не на підставі постанови прокурора, а на підставі й відповідно до вимог вищезазначеної Інструкції, внаслідок чого є дійсним, та відібрані зразки сечі могли бути використані для подальшого проведення відповідного експертного дослідження, тому підстав для визнання його недійсним немає.

Апеляційний суд не вбачає порушень вимог процесуального законодавства та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції №1452/735 від 09.11.2015 року при проведенні медичного огляду ОСОБА_7 .

Окрім того, звертає на себе також увагу позиція, викладена у постанові колегії суддів Другої судової палати ККС ВС від 15.03.2018 у справі №372/2291/16-к (провадження №51-138км18), згідно якої Постанова КМУ №1103 від 17.12.2008 «Про затвердження Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду» та наказ МВС України від 09.11.2015 «Про затвердження Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» прийняті відповідно до ст. 266 КУпАП, Законів України «Про Національну поліцію», «Про дорожній рух» та «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними». Отже, ці нормативно-правові акти не регулюють питання доказування в кримінальному провадженні та не виключають можливість встановлення судом факту перебування особи в момент вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, у стані алкогольного чи іншого сп`яніння шляхом дослідження всієї сукупності доказів, а не виключно результатами відповідного огляду.

Водночас, висновок експерта щодо перебування ОСОБА_7 у стані алкогольного сп`яніння в момент ДТП опосередковано підтверджується показаннями самого обвинуваченого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_21 , які під час судового розгляду кримінального провадження судом першої інстанції надавали послідовні показання щодо вживання горілки обвинуваченим ОСОБА_7 напередодні у вечорі. Відтак, зважаючи на вживання обвинуваченим ОСОБА_7 алкоголю напередодні ДТП, вважати результати огляду на стан сп`яніння хибнопозитивним немає підстав.

З урахуванням викладеного, на підставі дослідження всієї сукупності доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 інкримінованого кримінального правоопрушення у стані алкогольного сп`яніння, внаслідок чого колегія суддів вважає повністю спростованими твердження сторони захисту щодо недоведеності факту перебування ОСОБА_7 у стані алкогольного сп`яніння та, як наслідок, відсутності такої обтяжуючої покарання обставини як вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.

Стосовно доводів апеляційної скарги захисника про те, що ОСОБА_7 було затримано ІНФОРМАЦІЯ_5 о 17 годині за адресою: траса Київ-Одеса, 425 км., натомість, у той же самий час останній проходив медичний огляд за адресою: АДРЕСА_3 , що ставить під сумнів проведення такого дослідження, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до ст. 209 КПК України особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.

Відповідно до ч. 5 ст. 208 КПК України про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складається протокол, в якому, крім відомостей, передбачених статтею 104 цього Кодексу, зазначаються: місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання відповідно до положень статті 209 цього Кодексу; підстави затримання; результати особистого обшуку; клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили; повний перелік процесуальних прав та обов`язків затриманого. Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу негайно під розпис вручається затриманому, а також надсилається прокурору.

Згідно протоколу затримання від ІНФОРМАЦІЯ_5, який складений у період часу з 18 години 00 хвилин до 18 години 20 хвилин, ОСОБА_7 фактично було затримано ІНФОРМАЦІЯ_5 о 17 годині за адресою: траса Одеса-Київ 425 км. До цього моменту ОСОБА_7 знаходився поруч із поліцейськими добровільно (а.с.216-218 т.3).

Водночас, на думку колегії суддів, у протоколі затримання неправильно вказано час затримання ОСОБА_7 , оскільки з показань допитаних у судовому засіданні обвинуваченого та свідка ОСОБА_21 убачається, що з моменту ДТП до доставлення ОСОБА_7 до медичного закладу для огляду останній не вибував з-під контролю працівників поліції, тобто, останній був затриманий з моменту прибуття співробітників поліції на місце події.

У свою чергу, колегія суддів не має на меті применшити важливість протоколу затримання для фіксації підстав, обставин і процедури затримання та забезпечення права особи на свободу і запобігання зловживанням, які можуть стати наслідком незареєстрованого затримання. Власне, головна мета протоколу затримання полягає у належному документуванні факту затримання для запобігання невизнаному позбавленню свободи, що може призвести до повного заперечення гарантій, притаманних особі, позбавленій свободи.

Водночас, на думку колегії суддів, наявність помилки у часі затримання ОСОБА_7 , не викликає сумнівів про відбір сечі для проведення відповідної лабораторної діагностики саме у обвинуваченого, а відтак і її належність обвинуваченому ОСОБА_7 , що фактично не заперечується стороною захисту.

У свою чергу, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції цілком обґрунтовано поставився критично до показань, наданих у судовому засіданні свідком ОСОБА_21 в частині обставин ДТП, оскільки вони породжують певні сумнів щодо їх надійності, з огляду на те, що вони не узгоджуються з показаннями потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_13 та експерта ОСОБА_22 та повністю суперечать протоколу огляду місця події від ІНФОРМАЦІЯ_5, висновку експерта № 828- А від 23.12.2019 року та висновку комісійної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 21-1846/1911 від 02.09.20212 року, зі змісту яких встановлено, що у момент первинного контактування автомобіль Skoda Oktaviа, реєстраційний номер НОМЕР_1 , контактував передньою лівою частиною з задньою лівою частиною автомобіля «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_2 ; місце зіткнення автомобілів Skoda Oktaviа, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та автомобіля «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , розташовано на лівій смузі руху до м. Києва, що свідчить про те, що водій автомобіля «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , в момент зіткнення робив маневр розвороту або можливо заїзду з лівої смуги проїзної частини на розділову смугу, але виключається виконання маневру перестроювання з правої смуги у крайню ліву смугу для руху у цьому ж напрямку.

Щодо тверджень захисника про те, що судом першої інстанції невірно установлено час вчинення кримінального правопорушення, оскільки дзвінок на лінію 102, здійснено о 10 годині 40 хвилин, а виїзд патрульного екіпажу, здійснено о 10 годині 43 хвилин, колегія суддів зазначає, що стороною захисту не долучено ніякого доказу для обґрунтування вказаного.

Однак, приписами ст. 91 КПК України установлено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню (серед іншого), подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).

Час вчинення злочину - це певний відрізок часу, протягом якого відбувається суспільно небезпечне діяння і настають суспільно небезпечні наслідки. Він є обов`язковою ознакою складу конкретного злочину у тих випадках, коли його зазначено в законі як ту чи іншу частину року, місяця, тижня або доби. Але встановлення часу вчинення злочину у кожній справі має важливе значення для вирішення питання про чинність закону про кримінальну відповідальність у часі.

Так, під час перевірки матеріалів даного кримінального провадження, колегія суддів констатує те, що судом першої інстанції, встановлено, що кримінальне правопорушення вчинено ІНФОРМАЦІЯ_5, приблизно о 10 годині 50 хвилин, з урахуванням показань обвинуваченого, потерпілого та свідків, а також письмових доказів, зокрема висновків експертів щодо встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що під етимологією слова «приблизно» слід розуміти -який майже сходиться з істинним, наближається до нього; не зовсім точний.

У свою чергу, дзвінок на лінію 102, та виїзд патрульного екіпажу, свідчить лише про реальність конкретної події злочину, а не час вчинення злочину.

Аналізуючи апеляційні доводи захисту про недопустимість протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди зі схемою та фото-таблицею до нього від ІНФОРМАЦІЯ_5, апеляційний суд їх відкидає та виходить з наступного.

Конституційний Суд України у рішенні №12-рп/2011 від 20 жовтня 2011 року у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України зазначив, що визнаватися допустимими і використовуватися як доказ в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Аналіз положення частини третьої статті 62 Конституції України про те, що «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом», дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо.

Кримінальний процесуальний закон не дає вичерпного переліку підстав, за наявності яких докази мають визнаватися недопустимими, а натомість надає право суду вирішувати питання їх допустимості чи недопустимості у порядку, передбаченому статтею 89 КПК України.

Статтею 89 КПК України визначено, що суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

Частиною першою статті 87 КПК України передбачено, що ключовою умовою для визнання доказів недопустимими є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 86 КПК України допустимість доказів - це придатність їх для використання у кримінальному процесі за формою. Вимогами допустимості доказів є законність джерела, способу отримання доказів, процесуальне оформлення ходу і результатів проведення слідчих дій, належний суб`єкт, що має право проводити процесуальні дії з отримання доказів.

Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (частина перша статті 214 КПК України).

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 214 КПК України здійснення досудового розслідування, крім випадків, передбачених цією частиною, до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У невідкладних випадках до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути проведений огляд місця події (відомості вносяться невідкладно після завершення огляду).

Отже з метою встановлення та фіксації повноти всіх обставин, які мають значення для кримінального провадження, положення кримінального процесуального закону не забороняють провести огляд місця події, що не свідчить про порушення вимог ч. 3 ст. 214 КПК України.

Повертаючи до обставин справи, апеляційний суд констатує, що підставою для проведення огляду місця події слугувала інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у журналі єдиного обліку Роздільнянського ВП ГУНП в Одеські області № 6819 від 03.11.2019 року. Після чого, слідча оперативна група вирушила на місце вчинення злочину, де провила невідкладну слідчу дію, а саме - огляд місця події, після чого, було внесено відомості за вказаних фактом до ЄРДР за №12019160000001018.

Як убачається з матеріалів справи, огляд місця події відповідно до приписів ч. 3 ст. 214 КПК було проведено до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, тому це не виключає наявність у слідчого ОСОБА_23 повноважень на вчинення цієї процесуальної дії, який у подальшому входив до групи слідчих у кримінальному провадженні №12019160000001018, внесеному до ЄРДР 04.11.2019 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів.

Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що при огляді слідчий, прокурор або за їх дорученням залучений спеціаліст має право проводити вимірювання, фотографування, звуко чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення оглянутого місця або окремих речей, оглядати та вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження.

У випадках, передбачених цим Кодексом, хід і результати проведення процесуальної дії фіксуються у протоколі. Протокол підписують усі учасники, які брали участь у проведенні процесуальної дії. (ст. 104 КПК України)

Відповідно до ст. 105 КПК України особою, яка проводила процесуальну дію, до протоколу долучаються додатки, таким додатком можуть бути фототаблиці. Додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовленні, а також засвідченні підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні таких додатків.

Статтею 106 КПК України передбачено, що протокол під час досудового розслідування складається слідчим або прокурором, які проводять відповідну процесуальну дію, під час її проведення або безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до змісту протоколу огляду місця події від 03.11.2019 року встановлено, що він складений слідчим ОСОБА_23 у присутності понятих ОСОБА_24 та ОСОБА_25 , яким було роз`яснено права учасників огляду та останні без зауважень чи доповнень підписали вказаний протокол. Крім того, до даного протоколу також додана схема, які підписана всіма учасниками слідчої дії та фототаблиця, яка підписана слідчим.

На думку апеляційного суду, не зазначення у протоколі про здійснення фіксування технічного засобу (фотографування), технічних характеристики засобу фіксації та технічного носія не спростовують самого факту застосування такого технічного засобу та змісту зафіксованої за допомогою цього технічного засобу інформації. Сторона захисту в апеляційній скарзі не оспорює відповідності зафіксованих на фототаблиці даних тим і не вказує про будь-яке втручання чи ознак монтажу фотознімків.

Більше того, зміст ч. 7 ст. 237 КПК України дає підстави стверджувати, що за наслідками фотографування огляду місця події, уповноважена особа вправі роздрукувати фотографії цієї слідчої дії, і цілком закономірно, що безпосередньо на місці події це зробити неможливо, оскільки для цього необхідна відповідна техніка.

Таким чином, відсутність підписів понятих на фототаблиця, яка є додатком до протоколу огляду, не призводить до визнання недопустимим цього протоколу як доказу, оскільки протокол огляду є окремим джерелом доказів, а фототаблиця до нього є додатком. При цьому суд оцінює саме фактичні дані, які містяться у самому протоколі.

Що стосується доводів захисту про те, що протокол огляду був складений без залучення спеціаліста, що призвело до того, що у протоколі відсутні відомості про фіксування слідів ковзання транспортних засобів, детально незафіксовані наявні на місці ДТП сліди контактної взаємодії, колегія суддів вважає вказані доводи безпідставними з огляду на наступне.

Згідно приписів ч. 3 ст. 237КПК України з метою одержання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий, прокурор для участі в огляді може запросити спеціалістів.

Тобто за змістом вказаних положень закону залучення спеціаліста під час проведення огляду місця події є правом, але не обов`язком слідчого або прокурора.

У свою чергу, зі схеми місця події (а.с.55 т.3) убачається, що на місці ДТП була зафіксована слідова інформація про межі проїзної частини, про кінцеві положення двох автомобілів після ДТП, про подряпини на дорожньому покритті, сліди і про розташування на дорозі об`єктів. Інформація про сліди на місці події і кінцеве положення автомобілів також зафіксовано на фотознімках. З урахуванням цих даних визначене приблизне розташування автомобілів відносно меж проїзної частини в момент їх зіткнення, шляхом експертного моделювання.

Ураховуючи зазначене, протокол огляду місця події був складений із дотриманням вимог, установлених статтями 104, 105, 107, 237 КПК України.

Не знайшли свого підтвердження й доводи сторони захисту щодо порушення вимог ст. 290 КПК України через невідкриття матеріалів кримінального провадження, зокрема, фотографії у електронному вигляді, які є додатком до протоколу огляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 290 КПК України, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.

Згідно з ч. 2 вказаної статті прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.

За правилами ч. 12 ст. 290 КПК України, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів, суд не має права допустити ці матеріали як докази у справі.

Поряд з тим сторони кримінального провадження зобов`язані письмово підтвердити протилежній стороні, а потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, - прокурору факт надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів (ч. 9 ст. 290 КПК України).

З наявного у матеріалах кримінального провадження реєстру до обвинувального акта вбачається, що стороні захисту 31.01.2020 року у порядку ст. 290 КПК України був наданий доступ до матеріалів досудового розслідування (а.с.18 т.1)

Колегія суддів, перевіряючи матеріали провадження, зважає на те, що у цьому провадженні відсутні будь-які клопотання від сторони захисту про ненадання їм доступу до фотографії у електронному вигляді, які є додатком до протоколу огляду. Також під час розгляду провадження у суді першої інстанції сторона захисту не вказували про невиконання вимог ст. 290 КПК України одночасно вони не виявляли бажання ознайомитися з цими матеріалами.

Таким чином, колегія суддів не вбачає порушень вимог ст.290 КПК України у цій частині.

Захисник також наголошує на тому, що у порядку ст. 290 КПК стороні захисту не було надано на ознайомлення історії хвороби ОСОБА_12 , на яких ґрунтується експертне дослідження щодо тяжкості тілесних ушкоджень останнього.

Колегія суддів не погоджується з вказаними доводами захисника та визнає їх необґрунтованими з огляду на наступне.

Якщо стороною обвинувачення використано висновок експерта на підтвердження винуватості особи, саме цей висновок з детальним аналізом медичної документації має бути відкритий стороні захисту при виконанні вимог ст. 290 КПК України. Водночас захист не позбавлений процесуальної можливості за необхідності клопотати про надання доступу до матеріалів, які досліджував експерт. За відсутності такого клопотання, з урахуванням ст. 22 вказаного Кодексу слід розуміти, що сторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне скористатися на згаданій стадії провадження правом на відкриття їй також і медичної документації. Таким чином, у наведеній ситуації, зважаючи на статті 22, 290, 412 КПК у їх взаємозв`язку, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону було би невідкриття слідчими органами стороні захисту саме висновку експерта, що могло потягнути за собою визнання його недопустимим доказом на підставі ст. 87 зазначеного Кодексу

Така позиція апеляційного суду узгоджується з висновком, який зробила Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 27.01.2020 року по справі № 754/14281/17.

Крім того, як установлено апеляційним судом, медична документація, на якій ґрунтуються експертні дослідження щодо тяжкості тілесних ушкоджень потерпілих, була надана та безпосередньо досліджувалась судом першої інстанції у судовому засіданні 21.07.2020 року, (а.с.160-173 т.4).

Таким чином, підстав вважати, що обвинувачений або його захисники були ознайомлені з обмеженим обсягом матеріалів, зібраних під час досудового розслідування і які використала сторона обвинувачення під час судового розгляду, апеляційний суд не знаходить.

Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні судом першої інстанції, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, вчинене і обвинувачений є винним у його вчинені.

Твердження захисника ОСОБА_9 , викладені в апеляційній скарзі, щодо невірного вирішення судом першої інстанції цивільних позовів прокуратури та ОСОБА_12 не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК України, і при цьому застосовуються норми ЦПК України.

За положеннями ст.1206 ЦК України особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього кримінального правопорушення, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого (ч.1). Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, спільній власності територіальних громад, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету, за рахунок якого таке лікування фінансувалося. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, який за відповідні надані медичні послуги отримує кошти згідно з договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, такі кошти зараховуються до Державного бюджету України (ч.3).

Відповідно до Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженого постановою КМУ від 16.07.1993 № 545, закладом охорони здоров`я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, визначається сума коштів, яка підлягає відшкодуванню. Визначена сума коштів на лікування потерпілого стягується судом з обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, при ухваленні вироку за позовом закладу охорони здоров`я або прокурора.

Частиною 3 ст.128 КПК України передбачено, що цивільний позов в інтересах держави може бути поданий прокурором у випадках, встановлених законом. Прокурор, який пред`являє цивільний позов у кримінальному провадженні, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді, передбачених Законом України «Про прокуратуру».

За змістом ст.23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілі ОСОБА_13 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 перебували на стаціонарному лікуванні в КНП «Одеська обласна клінічна лікарня Одеської обласної ради». Загальна сума бюджетних коштів, витрачених медзакладом на їх лікування, розрахована у відповідності до Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженого постановою КМУ від 16.07.1993 № 545 та складає 83 111,80 грн, з яких:

- ОСОБА_13 перебувала на лікуванні з ІНФОРМАЦІЯ_5 по 24.12.2019, витрачено на її лікування - 55 487,40 грн;

- ОСОБА_11 перебувала на лікуванні з ІНФОРМАЦІЯ_5 по 20.11.2019, витрачено на її лікування - 17 137,40 грн;

- ОСОБА_12 перебував на лікуванні з ІНФОРМАЦІЯ_5 по 13.11.2019, витрачено на його лікування - 10 487грн.

31.01.2019 КНП «Одеська обласна клінічна лікарня Одеської обласної ради» звернулося до прокуратури із заявою про захист інтересів держави в їх особі в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру», в якій просить прокуратуру звернутися до суду з цивільним позовом до особи, яка вчинила злочин, про стягнення фактичних витрат на стаціонарне лікування ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 (т.1 а.с.23-24).

Отже, вказаним медичним закладом не вжиті заходи до самостійного стягнення коштів на відшкодування витрат за стаціонарне лікування потерпілих. Тому прокуратура Одеської області через витрачання медичним закладом бюджетних коштів на лікування потерпілих, що зачіпає економічні інтереси держави, звернулась з вказаним цивільним позовом до ОСОБА_7 , про що зазначено у самому позові. При цьому, слід звернути увагу, що звертаючись до суду з цим позовом, прокурор представляє інтереси держави України, а не медичного закладу.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції правомірно прийняв до розгляду цивільний позов прокурора в інтересах держави, оскільки державний орган не звернувся самостійно до суду з цивільним позовом.

Така позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, відображеною, зокрема, у постановах від 16 травня 2018 року (справа № 465/2933/17-ц), від 22.09.2022 (справа №552/3757/20).

З урахуванням наведеного, доводи захисника щодо відсутності правових підстав для звернення прокурора до суду про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілих від злочину не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги щодо невірного вирішення позову ОСОБА_12 також не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції з огляду на таке.

Доводи апелянта в частині позовних вимог ОСОБА_12 про стягнення матеріальної шкоди не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги з підстав відмови судом першої інстанції у їх задоволенні.

Щодо стягнення судом першої інстанції моральної шкоди з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_12 у розмірі 44 962грн. слід зазначити таке.

Статтею 56 КПК України визначено, що потерпілий має право, зокрема, на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом.

Виходячи зі змісту ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної шкоди, має право пред`явити цивільний позов до обвинуваченого, котрий вчинив суспільно небезпечне діяння.

Згідно з ч.1 ст.129 КПК України суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, зокрема, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

При цьому суд зобов`язаний усебічно, повно й об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити злочинний зв`язок між діянням і шкодою, що настала, і дати у вироку належну оцінку таким обставинам.

Положенням п. 2 ч. 2 ст.23 ЦК України визначено, що моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Із систематичного аналізу норм закону випливає, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, у порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, установлених ч. 2 цієї статті.

За положеннями ст.1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди (постанова Верховного Суду від 05.12.2022 в справі № 214/7462/20).

Усталеною судовою практикою визначено, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у його життєвих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану тощо. При цьому слід виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, визначено загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди. Тобто визначення розміру такого відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції, вирішуючи цивільний позов ОСОБА_12 у частині відшкодування моральної шкоди, дотримався вказаних вимог закону та врахував, що цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_7 на момент ДТП була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «АРКС», до якого ОСОБА_12 не було заявлено вимог.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілий ОСОБА_12 заявив цивільний позов про стягнення з ОСОБА_7 , серед іншого, моральної шкоди в розмірі 70 000 грн., зазначаючи, що моральна шкода виражається у душевних стражданнях, пов`язаних зі смертю доньки, а також у фізичних стражданнях та болю, які він переніс у зв`язку з ушкодженням здоров`я.

Тому доводи апеляційної скарги щодо не обґрунтування розміру моральної шкоди потерпілим не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Визначаючи розмір заподіяної ОСОБА_12 моральної шкоди, що підлягає стягненню з ОСОБА_7 , суд врахував усі обставини справи в їх сукупності, ступінь тяжкості та характер тілесних ушкоджень, тривалість розладу здоров`я, глибину душевних і фізичних страждань, спричинених потерпілому неправомірними діями обвинуваченого, тяжкість вимушених змін у його житті, пов`язаних з його лікуванням та смертю його доньки.

Враховуючи ліміт відповідальності страхової компанії, до якої не заявлено потерпілим вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що моральна шкода, заподіяна потерпілому ОСОБА_12 у зв`язку зі смертю дочки, повинна бути відшкодована страховиком у відповідності до вимог ст.27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в рівних частках з чоловіком загиблої, у розмірі 25 038 грн, виходячи з такого розрахунку: 4 173 х 12 : 2, де: 4 173 грн.- мінімальна заробітна плата на день настання страхового випадку; 12 - кількісне значення, на яке помножається мінімальна заробітна плата відповідно до вимог п.27. ст.27 Закону №1961-IV; 2- кількість стягувачів. Тому різниця в сумі 44 962 грн (70 000-25 038) підлягає стягненню з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_12 .

Слід зазначити, що гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова ВС від 05.12.2022 в справі № 214/7462/20).

Стягнутий судом першої інстанції на користь потерпілого ОСОБА_12 розмір моральної шкоди, на переконання апеляційного суду, відповідає критеріям виваженості, справедливості та розумності.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_12 на відшкодування моральної шкоди - 44 962 грн.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що при розгляді цивільних позовів прокуратури та ОСОБА_12 в рамках кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 суд першої інстанції дотримався вимог статей 23, 1167, 1168, 1206 ЦК України, статей 127-129 КПК України, а рішення в цій частині є обґрунтованим і достатньо вмотивованим.

Що стосується доводів апеляційної скарги потерпілого про невідповідність призначеного судом першої інстанції покарання тяжкості злочину та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Висновки з усіх питань, пов`язаних із призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.

При цьому покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю кримінального правопорушення, обставинами скоєного, особою винного.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину та передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК України, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

При призначенні ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції, правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину; характер та обставини його вчинення - вчинений з необережності; його підвищену суспільну небезпечність; дані про особу обвинуваченого, який має зареєстроване місце проживання, раніше не судимий, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, на утриманні має неповнолітню дитину та батьків-пенсіонерів, на обліках у лікаря-нарколога та лікаря психіатра не значиться; а також зважив на обставину, яка обтяжує покарання - вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

Зазначені обставини, які підлягають обов`язковому врахуванню, і додержання принципу співмірності та індивідуалізації покарання стали підставою для призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 у виді 5 (п`яти) років позбавлянню волі з позбавленням права керування транспортним засобом на 3 (три) роки. На думку апеляційного суду, даний вид та розмір покарання повністю досягне мети його призначення та призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого, які творять у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що покарання у максимальному розмірі санкції частини статті, як наполягає потерпілий у апеляційній скарзі, буде очевидно несправедливим через його надмірну суворість. У той же час, зважаючи на небезпеку вчиненого злочину та наслідки злочинної недбалості обвинуваченого, суд першої інстанції призначив покарання на рівні середньої межі санкції ч. 2 ст286 КК України, яке буде достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

З огляду на викладене колегія суддів не вбачає підстав, які вказували б на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі обвинуваченого через м`якість, та погоджується з визначеним видом і розміром призначеного покарання, оскільки врахуванню підлягали всі наявні у кримінальному провадженні обставини. Таким чином, відсутні підстави вважати призначене покарання явно несправедливим через м`якість.

Захисник ОСОБА_8 у запереченнях на апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_10 стверджує, що апеляційна скарга подана до суду 04.01.2023 року, тобто з пропуском строку, передбаченого ст. 395 КПК України. Однак, колегія суддів не вбачає порушення строку звернення з апеляційною скаргою, оскільки апеляційну скаргу подано засобами поштового зв`язку 07.12.2022 року, що підтверджується конвертом долученого до матеріалів справи (а.с.7 т.9).

Також, захисник у поданих запереченнях стверджує, що ОСОБА_10 безпідставно визнано потерпілим в рамках вказаного кримінального провадження, оскільки останньому внаслідок ДТП шкоди спричинено не було, то колегія суддів зазначає про таке.

Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, яким кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Так, дійсно, внаслідок ДТП було спричинено тілесних ушкоджень, зокрема, ОСОБА_11 .

Згідно з ч. 6 ст. 55 КПК України якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви, положення частин першої - третьої цієї статті поширюються на близьких родичів чи членів сім`ї такої особи. Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім`ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотанням - потерпілими може бути визнано кілька осіб.

Враховуючи вік ОСОБА_11 , на момент ДТП було 72 роки, спричиненні тілесних ушкоджень середньої тяжкості, а також перебування на стаціонарному лікування у період з ІНФОРМАЦІЯ_5 по 20.11.2019 року, органом досудового розслідування було визнано потерпілим ОСОБА_10 , який є сином ОСОБА_11 .

Відповідно до ч. 1 ст. 407 КПК України суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції має право залишити оскаржене судове рішення без змін.

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, у зв`язку з чим оскаржений вирок суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 370, 372, 376, 404, 405, 407, 419, 532 КПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційні скарги захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , які діють в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , та потерпілого ОСОБА_10 - залишити без задоволення.

Вирок Роздільнянського районного суду Одеської області від 09 листопада 2022 року у кримінальному провадженні №12019160000001018, внесеному до ЄРДР 04.11.2019 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3