Постанова

від 28.03.2024 по справі 675/907/22

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 675/907/22

Провадження № 22-ц/4820/36/24

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Янчук Т.О. (суддя-доповідач),

ГрохЛ.М., ЯрмолюкаО.І.,

секретаря: Шевчук Ю.Г.,

за участю учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 23 червня 2023 року (суддя Пашкевич Р.В.) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Велішан» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, інфляційних втрат та відсотків за користування ними,

в с т а н о в и в :

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, інфляційних втрат та відсотків за користування ними.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 23 березня 2019 року ОСОБА_3 (до укладення шлюбу ОСОБА_4 ) як своїй знайомій позичила ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 400000грн., для придбання сину квартири та оформлення спадщини, про що складено відповідну розписку, в якій відповідач зобов`язувалась повернути зазначені кошти на першу вимогу ОСОБА_3 28 березня 2019 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_3 ще на ті ж цілі 68697грн., про що складено відповідну розписку.

22 березня 2021 року ОСОБА_3 спрямувала на адресу відповідача досудову вимогу про повернення протягом 5 календарних днів грошових коштів, яка ОСОБА_2 була залишена без виконання.

17 вересня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги, згідно якого ОСОБА_1 отримав право вимоги до ОСОБА_2 на суму 468697грн. про що і було повідомлено відповідача.

Будь-яких листів із запереченнями ОСОБА_2 щодо відступлення права вимоги ОСОБА_3 за її зобов`язаннями на користь позивача не направляла та свої зобов`язання в частині повернення грошових коштів не виконала.

Після цього, 23 листопада 2021 року ОСОБА_1 на адресу відповідачки направлено досудову вимогу про повернення безпідставно набутих грошових коштів у сумі 468697грн., однак станом на день звернення до суду з даним позовом, відповідачка грошові кошти не повернула.

У зв`язку з чим, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь безпідставно набуті кошти у загальному розмірі 576214,25грн., з яких: 468697грн. сума основного боргу, 15874,97грн. 3% річних за користування грошовими коштами, 91642,28грн. інфляційні втрати, а також судові витрати по справі.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Велішан».

Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 23 червня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції за встановленими фактичними обставинами, виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами з приводу надання коштів 400000 грн. та 68697 грн. регулюються положеннями ст.ст.1046, 1047 ЦК України, оскільки надані третьою особою грошові кошти за своєю природою є коштами в розумінні вимог ст.827 ЦК України договору позики. Суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено безпідставне набуття відповідачем коштів за його рахунок, а тому позовні вимоги про стягнення коштів, 3% річних та інфляційних втрат, є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування скарги зазначав, що згідно з текстом розписки, дослідженої в ході судового розгляду, вона не містить посилань на правову підставу передання спірних коштів, порядок і строк їх повернення. У матеріалах справи немає доказів того, що відповідач вчиняла будь-які заходи спрямовані на виконання обумовлених нею в усній формі цілей, що давало б підстави оцінювати спірні правовідносини як договірні за відсутності письмового договору. Доказів того, що між сторонами існують якісь правовідносини, що вказують на дружні, родинні стосунки та можливість дарування спірних коштів, у матеріалах справи немає. На думку апелянта в даному випадку суду слід було застосувати до даних правовідносин вимоги ст.1212 ЦК України.

Також зазначив, що обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначати яку юридичну норму слід застосовувати для вирішення спору, виконує саме суд. Тобто, з огляду на висновки, зроблені Ізяславським районним судом, на підставі досліджених ним доказів в справі, а також беручи до уваги суть позовних вимог, суд був наділений правом задовольнити позовні вимоги на підставі досліджених та оцінених під час судового розгляду справи доказів.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , вважає апеляційну скаргу безпідставною, доводи викладені у скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник адвокат Чернов В.В. підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник адвокат Волков С.М. в судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги. просили її відхилити.

Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Представник третьої особи ТОВ «Велішан» в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлено належним чином.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що 23 березня 2019 року ОСОБА_2 написано розписку, за якою «Я, ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_4 гроші в сумі 400.000 грн. (чотириста тисяч грн.)» (а.с.139 т.1).

28 березня 2019 року ОСОБА_2 написано розписку за якою «Я, ОСОБА_2 отримала гроші в сумі 68697 грн. (шістдесят вісім тисяч шістсот дев`яносто сім грн.)» (а.с.138 т.1).

Факт написання даних розписок та отримання відповідних коштів ОСОБА_2 від ОСОБА_4 сторона в судовому засіданні визнала.

Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 18.02.2021 року, ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_5 та змінила прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 ».

22 березня 2021 року ОСОБА_3 направлено ОСОБА_2 вимогу про повернення протягом п`яти календарних днів безпідставно набутих коштів в розмірі 400000 грн. У даній вимозі зазначено, що ОСОБА_2 , згідно домовленості, зобов`язувалась повернути кошти за її першою вимогою. Зазначено, що у випадку відмови, борг ОСОБА_2 збільшиться на суму витрат від інфляції, та 3 відсотків річних, оплату судових витрат (в тому числі правничої допомоги). Вказана вимога була одержана відповідачем 25.03.2021 року.

17 вересня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір про відступлення права вимоги, згідно п.3 якого остання на момент підписання цього договору передає ОСОБА_1 оригінали письмових розписок ОСОБА_2 від 23.03.2019 року та 28.03.2019 року про отримання від ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 400000грн. та 68697грн., а також всі документи, які засвідчують права, що передаються за цим Договором, в тому числі інформацію, яка є важливою для їх здійснення за Основним договором.

17 вересня 2021 року ОСОБА_3 направлено ОСОБА_2 листа, яким повідомлено про обов`язок сплати боргу за розписками від 23.03.2019 року та 28.03.2019 року новому кредитору за договором про відступлення права вимоги від 17.09.2021 року ОСОБА_1

23 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з вимогою про повернення безпідставно набутих коштів за розписками від 23.03.2019 року та 28.03.2019 року в розмірі 400000грн. та 68697грн. протягом п`яти календарних днів з дати отримання даної вимоги із зазначенням розрахункового рахунку, на який слід провести перерахунок коштів. Зазначив, що у випадку невиконання своїх зобов`язань, він змушений буде звертатись до суду з позовом про примусове стягнення заборгованості, а також, що борг ОСОБА_2 збільшиться на суму витрат від інфляції, три відсотки річних, оплату судових витрат (в тому числі правничої допомоги).

Вказані вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 залишені ОСОБА_2 без виконання, грошові кошти в розмірі 400000грн. та 68697грн. за розписками від 23.03.2019 року та 28.03.2019 року не повернуто.

Крім того, судом встановлено, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 , відповідач ОСОБА_2 з 17.11.2015 року по 29.03.2019 року працювала на посаді менеджера у ТОВ «Велішан», директором на той час якого була ОСОБА_4 .

Згідно довіреності ТОВ «Велішан» від 02.11.2015 року, виданої директором ОСОБА_4 , останньою уповноважено ОСОБА_2 представляти інтереси довірителя з усіх питань, стосовно господарської діяльності підприємства.

З долучених відповідачем відомостей вбачається, що ОСОБА_2 у період з 24.03.2019 року по 10.04.2019 року виплачувалися кошти по заробітній платі, ремонту комбайна, орендну плату за використання земельних ділянок (городів) на загальну суму 475 073 грн.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 вказали, що у період з 2016 по 2019 роки у них були укладені договори оренди земельних ділянок з ТОВ «Велішан», а ОСОБА_2 , будучи працівником даного товариства, щороку виплачувала їм орендну плату за використання земельних ділянок, про що вони ставили свій підпис у відомостях пред`явлених ОСОБА_2 .

Свідок ОСОБА_11 суду пояснив, що у 2018 році він неофіційно працював у ТОВ «Велішан» на посаді тракториста, та заробітну плату йому виплачувала ОСОБА_2 готівкою, про що він і розписувався у письмових відомостях.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, то це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

Як вбачається із матеріалів, розписки від 28.03.2019 року та 23.03.2019 року, не містять всіх істотних умов договору позики, а саме не містить зобов`язання щодо повернення коштів, а тому між сторонами не виникли правовідносини, що виникають із договору займу (позики), і тому висновки суду щодо виникнення між сторонами, правовідносин які регулюються договором позики є помилковим.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією із сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Суть кондикційного зобов`язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов`язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (стаття 1213 ЦК), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна, а набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого.

З огляду на зазначене, за довіреністю ТОВ «Велішан» від 02.11.2015 року, виданої директором ОСОБА_4 , останньою уповноважено ОСОБА_2 представляти інтереси довірителя з усіх питань, стосовно господарської діяльності підприємства.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 з 17.11.2015 року по 29.03.2019 рік перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Велішан», директором якого на той час була ОСОБА_12 .

З долучених відповідачкою відомостей вбачається, що нею у період з 24.03.2019 року по 10.04.2019 року виплачувалися кошти по заробітній платі, ремонту комбайна, орендну плату за використання земельних ділянок (городів) на загальну суму 475 073 грн.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 вказали, що у період з 2016 по 2019 роки у них були укладені договори оренди земельних ділянок з ТОВ «Велішан», а ОСОБА_2 , будучи працівником даного товариства, щороку виплачувала їм орендну плату за використання земельних ділянок, про що вони ставили свій підпис у відомостях пред`явлених ОСОБА_2 .

Свідок ОСОБА_11 суду пояснив, що у 2018 році він неофіційно працював у ТОВ «Велішан» на посаді тракториста, та заробітну плату йому виплачувала ОСОБА_2 готівкою, про що він і розписувався у письмових відомостях.

На спростування того, що виплати по заробітній платі, ремонту комбайна, орендну плату за використання земельних ділянок (городів) особам зазначеним у відомостях наданих відповідачкою, ні ОСОБА_12 , як колишнім директор ТОВ«Велішан», ні ТОВ«Велішан», проводилися в інших спосіб, а саме, як зазначала ОСОБА_3 , по формі, визначеній Методичними рекомендаціями про бухгалтерський облік розрахунків з власниками земельних та майнових паїв сільськогосподарських підприємств, які є додатком до листа Міністерства аграрної політики України №37-27-12/14024 від 04.12.2003 року, Положенню про ведення касових операцій в національній валюті України затвердженим Постановою Правління Національного банку України №418 від 29.12.2017 року, належних та допустимих доказів не надано. Матеріали справи теж не містять таких доказів.

За зазначених обставин, колегія суддів вважає, що кошти за розписками від 23 березня 2019 року та від 28.03.2019 року не є безпідставно набутими.

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову на зазначене уваги не звернув, дійшов висновків які не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим мотивувальну частину рішення слід змінити, виклавши її в редакції даної постанови.

Оскільки, апеляційним судом змінено тільки мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, підстави для розподілу судового збору відсутні.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 23 червня 2023 року змінити, виклавши мотивувальні частину в редакції даної постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 01 квітня 2024 року.

Судді Т.О. Янчук

Л.М. Грох

О.І. Ярмолюк