Рішення

від 01.04.2024 по справі 910/19366/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.04.2024Справа № 910/19366/23За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації» «Київтеплоенерго»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євростандарт Плюс»

про стягнення 221 654, 24 грн

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації» «Київтеплоенерго» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євростандарт Плюс» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 221 654, 24 грн, з яких: 145 233, 00 грн основний борг, 14 680, 45 грн 3% річних та 61 740, 79 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 11, 525, 526, 610, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст. 216, 230, 231 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання щодо оплати спожитої теплової енергії за адресою: місто Київ, вулиця Зодчих 62, нежиле приміщення № 130-А.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.12.2023 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

27.12.2023 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/19366/23. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

30.01.2024 від відповідача надійшов відзив, у якому останній заперечує проти задоволення позову та, зокрема, зазначає, що позивачем подано позовну заяву з пропуском строку загальної позовної давності в три роки, а також зазначає, що в якості доказів позивач надає документи, які викликають у відповідача сумнів з приводу їх достовірності.

05.02.2024 від представника позивача, на виконання вимог ухвали, надійшла довідка про рух коштів між позивачем та відповідачем, а також письмове підтвердження що ціна позову не змінилась.

Крім цього, 05.02.2024 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує щодо доводів відповідача викладених у відзиві та, зокрема, зазначає, що строк позовної давності не може бути застосований до нарахувань, які знаходяться в періоді з жовтня 2018 року по грудень 2021 року, так як на території України діяв карантин з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Заперечення на відповідь на відзив до суду не надходило.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго».

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

З 01.05.2018 постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює позивач.

Відповідно до п. 2.1 статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» підприємство утворено з метою отримання прибутку від провадження господарської діяльності, спрямованої на підвищення надійності енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів електро-, теплопостачання, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Згідно з п. 2.2.1 цього статуту предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.

Отже, відповідно до статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», позивач є виконавцем послуг постачання теплової енергії у житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, буд. 62, нежиле приміщення № 130-А, площею 384, 5 кв.м.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2014 у справі № 910/7086/14, яке набрало законної сили 05.08.2014 встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу нежилого приміщення від 19.05.2005 Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Престо, ЛТД» нежиле приміщення № 130-А, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, буд. 62, передано у власність відповідача (Товариства з обмеженою відповідальністю «Євростандарт Плюс») у даній справі.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як зазначає позивач, за період з листопада 2018 року по грудень 2021 року ним надавались послуги відповідачу з постачання теплової енергії без укладання договору про постачання теплової енергії.

Так, за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, буд. 62, відповідно до корінця наряду № 909 від жовтня 2018 року було та № 947 від жовтня 2019 року було включено опалення, а згідно корінця наряду № 928 від квітня 2019 року опалення відключено, відповідно до корінця наряду № 947 від жовтня 2020 року було включено опалення, а згідно корінця наряду № 947 від квітня 2020 року опалення відключено, відповідно до корінця наряду № 829 від жовтня 2021 року було включено опалення, та згідно корінця наряду № 915 від квітня 2021 року опалення відключено.

Нежиле приміщення № 130-А за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, буд. 62, площею 384, 5 кв.м є невід`ємною частиною централізованої системи опалення всього будинку та облік теплоспоживання вказаного приміщення здійснюється пропорційно його опалювальній площі за особовим рахунком № 810206-01.

Відповідачем за період з листопада 2018 року по грудень 2021 року було спожито теплову енергію на суму загальну суму 145 233, 00 грн, що підтверджується обліковими картками (табуляграмами) (а. с. 33 - 54) та довідкою про нарахування за теплову енергію.

У зв`язку з тим, що у відповідача утворилась заборгованість за спожиту теплову енергію, позивачем 25.04.2023 направлено відповідачу вимогу щодо сплати заборгованості від 24.04.2023 за вих. № 30/1/5/4569/3, яка отримана останнім 04.05.2023, що підтверджується трекінгом поштового відправлення № 0600026078242.

У відповіді на вимогу від 09.05.2023 за вх. № 09/05-1 відповідач вказує, що між сторонами не існує жодних договірних відносин, у зв`язку з чим, відповідач перед позивачем немає жодних фінансових зобов`язань у зв`язку з постачанням теплової енергії. Крім цього, зазначає, що не отримує послуги теплопостачання та не споживає теплову енергію за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, буд. 62 і факт відсутності теплопостачання в нежитловому приміщенні відповідача встановлено в рішенні Господарського суду міста Києва від 20.06.2014 у справі № 910/7086/14.

Так, 24.05.2023 представниками позивача, в присутності представника відповідача, а саме керівника товариства - Штурми А.В. було проведено обстеження нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, буд. 62, про що складено акт № 02533 та встановлено: у нежитловому приміщенні наявні транзитні внутрішньобудинкові трубопроводи централізованого опалення в кількості 6 штук, які знаходяться за оздоблювальним матеріалом (гіпсокартоном) з влаштованими відгалуженнями, на який встановлена запірна арматура (кульові крани) не опломбована пломбами КП «Київтеплоенерго»; загальнобудинкові транзитні трубопроводи не заізольовані; також в межах нежитлового приміщення відповідача наявні прилади опалювання в кількості 7 штук, які підключені до загальнобудинкової системи централізованого опалення.

Вказаний акт підписаний сторонами, зокрема, представником відповідача керівником Штурмою А.В. без зауважень та заперечень.

Спір у даній справі виник, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання з оплати вартості поставленої теплової енергії в період з листопада 2018 року по грудень 2021 року в нежилому приміщенні № 130-А будинка № 62 по вулиці Зодчих в місті Києві, а тому позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення 145 233, 00 грн основного боргу, 14 680, 45 грн 3% річних та 61 740, 79 грн інфляційних втрат.

Як установлено судом, спірні відносини (з листопада 2018 року по грудень 2021 року) між сторонами регулювались Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV (далі - Закон № 1875-IV), яким визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами (втратив чинність з 01.05.2019), а також Законом України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VІІІ від 09.11.2017 (далі - Закон № 2189-VІІІ), який введено в дію з 01.05.2019 та він є чинним.

Відповідно до ч. 1 статті 19 Закону № 1875-IV відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Так само, згідно з ч. 1 ст. 12 Закону № 2189-VІІІ надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Разом з тим відсутність письмового договору про постачання теплової енергії не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладання договору на теплопостачання, від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду в справі №922/4239/16 від 21.08.2019 та в постанові Верховного Суду від 26.04.2018 по справі № 904/6293/17).

Отже, підставою для виникнення в споживача зобов`язань з оплати послуг з теплопостачання без укладеного договору є, насамперед, факт надання відповідних послуг, а також доведення обсягу та вартості таких послуг належними та допустимими доказами, адже споживання теплової енергії не може бути безоплатним.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV передбачено, що споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VІІІ).

Також відповідно до п. 20 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 (які були чинні на момент виникнення правовідносин (далі - Правила)), плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.

Матеріалами справи підтверджено, що в період з листопада 2018 року по грудень 2021 року позивач поставив відповідачу теплову енергію за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, буд. 62, н.п. № 130-А (особовий рахунок № НОМЕР_1 ) на загальну суму 145 233, 00 грн, що підтверджується актом про прийняття теплового вузла обліку, обліковими картками, відомостями реєстрації параметрів теплоспоживання, корінців нарядів на включення та відключення будинку в період опалювального сезону за вказаний період.

Суд зазначає, що питання прийняття облікових карток (табуляграм) в якості доказів у справах про стягнення заборгованості за постачання теплової енергії, в контексті їх оцінки судами, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/6652/17, від 12.07.2018 у справі № 910/6654/17, від 12.10.2018 у справі № 910/30728/15, від 03.09.2020 у справі № 910/17662/19).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 18 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» від 21.07.2005 № 630 (яка була чинна на момент виникнення правовідносин), розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку (абз. 1 п. 20 цих Правил).

У разі відсутності в квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв метр (куб.метр) опалюваної площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) та з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря і фактичної кількості днів надання цієї послуги в місяці, який є розрахунковим (п. 21 вищенаведених Правил).

Нежиле приміщення № 130-А за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, буд. 62, площею 384, 5 кв.м є невід`ємною частиною централізованої системи опалення всього будинку та облік теплоспоживання вказаного приміщення здійснюється пропорційно його опалювальній площі за особовим рахунком № 810206-01.

З урахуванням викладеного вище, оскільки нежитлове приміщення № 130-А за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, буд. 62 належить відповідачу, то саме відповідач несе зобов`язання з оплати вартості поставленої теплової енергії.

При цьому, суд зазначає, що відповідачем не підтверджено неможливості та не доведено в установленому законом порядку неможливість використання запірної арматури та відповідно, неспоживання теплової енергії з мережі центрального опалення. З клопотанням про призначення експертизи останній до суду не звертався.

Положеннями ч. 4 ст. 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власність зобов`язує.

Згідно зі ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, положення ст. 322 Цивільного кодексу України встановлюють презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.

Пунктом 12 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач має право у встановленому законодавством порядку відключитися від систем централізованого теплопостачання та постачання гарячої води.

Відповідно до п.п. 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Окрім того, наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06.11.2007 № 169 було внесено зміни, які унеможливлюють відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання окремих квартир у багатоквартирному будинку і дозволяють таке відключення лише щодо будинку в цілому.

Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 № 4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.12.2005 за №1478/11758 (який був чинний до 17.09.2019), з моменту внесення до нього змін наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06.11.2007 № 169 визначав процедуру відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води саме усього житлового будинку, а не окремих приміщень у ньому, як це було визначено первісно.

Також процедура відключення приміщення від внутрішньобудинкових мереж станом на момент надання послуг була встановлена Порядком відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №169 від 26.07.2019, який чинний з 17.09.2019.

Відповідач не надав доказів відключення централізованого опалення в нежилому приміщенні за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, буд. 62, нежиле приміщення № 130-А, площею 384, 5 кв.м.

24.05.2023 представниками позивача, в присутності представника відповідача, а саме керівника товариства - Штурми А.В. було проведено обстеження нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, буд. 62, про що складено акт № 02533 та встановлено: у нежитловому приміщенні наявні транзитні внутрішньобудинкові трубопроводи централізованого опалення в кількості 6 штук, які знаходяться за оздоблювальним матеріалом (гіпсокартоном) з влаштованими відгалуженнями, на який встановлена запірна арматура (кульові крани) не опломбована пломбами КП «Київтеплоенерго»; загальнобудинкові транзитні трубопроводи не заізольовані; також в межах нежитлового приміщення відповідача наявні прилади опалювання в кількості 7 штук, які підключені до загальнобудинкової системи централізованого опалення.

При цьому, суд зазначає, що посилання відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2014 у справі № 910/7086/14, яким встановлено, що з акту від 03.06.2014 про обстеження системи опалення приміщення ТОВ «Євростандарт плюс», яке знаходиться на першому поверсі житлового будинку № 62 по вул. Зодчих слідує, що в підвальному приміщенні будинку за вказаною адресою всі системи та мережі теплопостачання від приміщення відповідача відрізані є необґрунтованими, оскільки обставини були в 2014 році, одночасно, як убачається з акту № 02533 від 24.05.2023, який підписано представником відповідача без зауважень та заперечень підтверджується підключення вказаного приміщення до загальнобудинкової системи централізованого опалення.

Отже, матеріали справи не містять відповідної проектної документації, яка б засвідчувала факт відключення приміщення відповідача від мережі централізованого теплопостачання у встановленому законодавством порядку та погодження такого відключення з компетентними особами, а також доказів ненадання йому послуг з постачання тепла в спірний період.

Самовільне відключення від мереж централізованого опалення також не може слугувати підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного суду України від 11.11.2015 у справі №6-1192цс15 та Верховного Суду від 24.09.2019 у справі № 904/6293/17).

З урахуванням викладеного вище, а також беручи до уваги, що доказів оплати відповідачем суми боргу в розмірі 145 233, 00 грн матеріали справи не містять та відповідачем таких доказів суду не надано, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення суми основної заборгованості.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача за загальний період з 01.11.2018 по 31.05.2023 3% річних у сумі 14 680, 45 грн та 61 740, 79 грн інфляційних втрат за період з листопада 2018 року по травень 2023 року.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання в вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Якщо останній день строку для оплати припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то в силу частини п`ятої статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

З огляду на те, що в спірний період відповідач фактично споживав житлово-комунальні послуги (централізоване опалення) без укладення письмового договору про надання житлово-комунальних послуг, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був здійснювати оплату за спожиті послуги не пізніше 20 числа наступного за розрахунковим місяця (в строки, визначені законом).

Перевіривши розрахунок 3 % річних наданий позивачем у розмірі 14 680, 45 грн за загальний період з 01.11.2018 по 31.05.2023 та інфляційних втрат у розмірі 61 740, 79 грн за період з листопада 2018 року по травень 2023 року, суд встановив, що він виконаний невірно, оскільки, як зазначено вище судом, відповідач повинен був здійснювати оплату за спожиті послуги не пізніше 20 числа наступного за розрахунковим місяцем, отже, початком періоду нарахування 3 % річних є 21.12.2018, а інфляційних втрат - січень 2019 року, а тому судом здійснено власний розрахунок 3 % річних за загальний період з 21.12.2018 по 31.05.2023 та інфляційних втрат за загальний період з січня 2019 року по травень 2023 року за несвоєчасну сплату спожитих послуг, враховуючи вихідні дні, а саме наступним чином:

Місяць, рікНараховано (грн)Період нарахування 3 % річнихПеріод нарахування інфляційних втрат3 % річних (грн)Інфляційні втратиЛистопад 201811 231, 4221.12.2018 - 31.05.2023січень 2019 - травень 20231 497, 326 499, 76Грудень 201812 817, 4822.01.2019 -31.05.2023лютий 2019 - травень 20231 675, 057 217, 29Січень 201911 142, 3521.02.2019 -31.05.2023березень 2019 - травень 20231 428, 666 187, 41Лютий 201910 123, 0621.03.2019 - 31.05.2023квітень 2019 - травень 20231 274, 675 480, 95Березень 20199 372, 5523.04.2019 - 31.05.2023травень 2019 - травень 20231 154, 754 931, 56Квітень 20191 440, 7921.05.2019 - 31.05.2023червень 2019 - травень 2023174, 20742, 82Жовтень 20192 445, 5621.11.2019 - 31.05.2023грудень 2019 - травень 2023258, 691 257, 45Листопад 20195 358, 5221.12.2019 - 31.05.2023січень 2020 - травень 2023553, 622 771, 48Грудень 20195 107, 4821.01.2020 - 31.05.2023лютий 2020 - травень 2023514, 692 626, 17Січень 20209 588, 6621.02.2020 - 31.05.2023березень 2020 - травень 2023941, 904 973, 99Лютий 20207 839, 0821.03.2020 - 31.05.2023квітень 2020 - травень 2023751, 403 971, 93Березень 20205 994, 1821.04.2020 - 31.05.2023травень 2020 - травень 2023559, 332 965, 48Квітень 20201 133, 6321.05.2020 - 31.05.2023червень 2020 - травень 2023102, 99555, 77Жовтень 20203 226, 8121.11.2020 - 31.05.2023грудень 2020 - травень 2023244, 501 478, 11Листопад 20207 934, 9222.12.2020 - 31.05.2023січень 2021 - травень 2023581, 083 531, 57Грудень 20207 146, 6721.01.2021 - 31.05.2023лютий 2021 - травень 2023505, 753 048, 21Січень 20218 443, 6023.02.2021 - 31.05.2023березень 2021 - травень 2023574, 633 482, 12Лютий 202112 624, 8023.03.2021 - 31.05.2023квітень 2021 - травень 2023830, 124 908, 38Березень 20219 056, 3221.04.2021 - 31.05.2023травень 2021 - травень 2023573, 903 433, 56Квітень 20213 102, 8321.05.2021 - 31.05.2023червень 2021 - травень 2023188, 981 121, 47Жовтень 202154, 4123.11.2021 - 31.05.2023грудень 2021 - травень 20232, 4817, 49Листопад 20210, 0021.12.2021 - 31.05.2023січень 2022 - травень 20230, 000, 00Грудень 202147, 8821.01.2022 - 31.05.2023лютий 2022 - травень 20231, 9514, 20Всього: 14 390, 6671 217, 17Отже, за розрахунком суду розмір 3 % річних за загальний період 21.12.2018 по 31.05.2023 становить 14 390, 66 грн, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 3 % річних підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.

Також перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат суд встановив, що він є арифметично невірним, оскільки за розрахунком суду за загальний період з січня 2019 року по травень 2023 року розмір інфляційних втрат складає 71 217, 17 грн, що є більше за суму, заявлену до стягнення позивачем.

Тому вимога позивача, про стягнення інфляційних втрат є обґрунтованою, проте арифметично невірною та враховуючи положення ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої суд розглядає справу в межах заявлених вимог, задоволенню підлягають позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 61 740, 79 грн.

Стосовно клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, передбаченого ст. 257 Цивільним кодексом України, суд зазначає наступне.

Предметом спору в даній справі є періодичні платежі, а отже позовна давність застосовується щодо кожного періоду (місяця), за який виникла заборгованість.

Відтак, з урахуванням приписів зазначеної норми, трирічний строк звернення з позовом про стягнення з відповідача суми основного боргу за листопад 2018 (перший період, в якому відповідачем споживалася теплова енергія, строк сплати якої збіг 21.12.2018) по грудень 2021 року, станом на день звернення з позовом до суду (19.12.2023) є таким, що закінчився би відповідно 21.12.2021 та 21.01.2024.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відтак, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим, строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо строку позовної давності зі стягнення штрафних санкцій, були продовжені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» з 02.04.2020 на строк дії карантину.

Пунктом 19 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, прийнятої відповідно до ст. 29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб, на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який в свою чергу постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжено.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє і по теперішній час.

Суд враховує позиції щодо перебігу позовної давності, викладені в постановах Верховного суду від 01.09.2022 у справі № 910/14346/21, від 23.02.2022 у справі № 357/10067/20, від 31.05.2022 у справі № 926/1812/21, відповідно до яких касаційним судом зазначено, що строки визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк дії карантину, відповідно до Закону України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій в зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Враховуючи викладене, суд зазначає, що загальний строк позовної давності для захисту порушеного права позивача, про застосування наслідків спливу якого заявлено відповідачем, не пропущено, оскільки на час подання позову (19.12.2023) такий строк був продовжений згідно положень Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій в зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» та пункту 19 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України, з огляду на що, суд не вбачає підстав для його застосування.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 145 233, 00 грн основного боргу, 14 390, 66 3% річних та 61 740, 79 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євростандарт Плюс» (04119, місто Київ, вулиця Зоологічна, будинок 4-А, ідентифікаційний код 31355322) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації» «Київтеплоенерго» (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5, ідентифікаційний код 40538421) 145 233 (сто сорок п`ять тисяч двісті тридцять три) грн 00 коп. основного боргу, 14 390 (чотирнадцять тисяч триста дев`яносто) грн 66 коп. 3% річних, 61 740 (шістдесят одну тисячу сімсот сорок) грн 79 коп. інфляційних втрат та 3 320 (три тисячі триста двадцять) грн 46 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А. Карабань