Постанова

від 04.09.2024 по справі 910/19366/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2024 р. Справа№ 910/19366/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шевчук С.Р.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

розглянувши в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євростандарт Плюс»

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 (повний текст складено та підписано 01.04.2024) (суддя Карабань Я.А.)

у справі №910/19366/23

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації») «Київтеплоенерго»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євростандарт Плюс»

про стягнення 221654, 24 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації» «Київтеплоенерго» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євростандарт Плюс» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 221654,24 грн, з яких: 145233,00 грн основний борг, 14680,45 грн 3% річних та 61740,79 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 11, 525, 526, 610, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст. 216, 230, 231 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання щодо оплати спожитої теплової енергії за адресою: місто Київ, вулиця Зодчих 62, нежиле приміщення № 130-А.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 у справі №910/19366/23 позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації») «Київтеплоенерго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євростандарт Плюс» про стягнення 221654, 24 грн задоволено.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євростандарт Плюс» на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації» «Київтеплоенерго» 145233,00 грн основного боргу, 14390,66 грн 3% річних, 61740,79 грн інфляційних втрат та 3320,66 грн судового збору.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджується неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо своєчасної сплати позивачу теплової енергії, а факт відсутності підписаного між сторонами договору та відповідних актів приймання-передавання не є підставою для висновку про невиконання позивачем своїх зобов`язань щодо постачання теплової енергії. Відповідач допустив порушення зобов`язання щодо своєчасного внесення плати за використану теплову енергію, у зв`язку з чим за відповідачем утворилася заборгованість у загальному розмірі 221654, 24 грн, яка у свою чергу, відповідачем не спростована.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 у справі №910/19366/23, Товариство з обмеженою відповідальністю «Євростандарт Плюс» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач зазначає, що висновки суду першої інстанції є передчасними та необґрунтованими, оскільки сам факт тощо, що Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам не свідчить про автоматичне надання позивачем послуг з теплопостачання відповідачу. Суд першої інстанції належним чином не дослідив, того факту, що надані позивачем документи на підтвердження дійсного споживання відповідачем житлово-комунальних послуг , зокрема «корінці нарядів» не є належними доказами для задоволення позовних вимог, оскільки останні стосуються житлового будинку в цілому, а не включення конкретного приміщення, у даному випадку того, що перебуває у власності відповідача.

Разом з тим, у апеляційній скарзі відповідач зазначає, що зі слів позивача облікові картки, табуляграми, акти приймання передачі товарної продукції, розрахунок боргу сформовано в «базі даних обліку споживачів теплової енергії «Уніван-Термінао», що є інформаційним ресурсом позивача, доступу до якого відповідач не має і ніколи не мав. До позовної заяви було додано «відомість реєстрації параметрів тепло споживання», на якій наявний підпис власника квартири 120, який жодним чином не має відношення до майна відповідача. Також надані позивачем документи під назвами «отчеты» не місять адреси, на них наявні численні виправлення від руки, отже такі документи не є належними доказами по справі, оскільки з їх змісту неможливо встановити будь-які обставини, з огляду на означене, висновки суду першої інстанції є суперечливими та такими, що порушують основоположні принципи судочинства, зокрема рівності учасників процесу, обов`язковості судового рішення та правової визначеності за результатами судового рішення.

Окрім того, скаржник зазначає, що місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні відобразив відомості про наявність рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2014 у справі № 910/7086/14, у цій справі за результатом судового розгляду досліджено та встановлено на основі письмових доказів неможливість стягнення боргу за послуги з опалення у приміщенні №130-А за адресою місто Київ, вулиця Зодчих, будинок 62 до цього ж відповідач - ТОВ «Євростандарт Плюс» з підстав фактичної неможливості їх споживання. Проте, при вирішенні справи №910/19366/23 суд з незрозумілих мотивів визнав встановленими ту частину обставин на яку посилався позивач з рішення Господарського суду міста Києва по справі №910/7086/14, проте іншу частину обставин, які підтверджують доводи відповідача вирішив не приймати до уваги, зокрема про те, що в підвальному приміщенні будинку за вказаною адресою всі системи та мережі теплопостачання від приміщення відповідача відрізані, оскільки вказана обставина встановлена у рішенні суду у справі №910/7086/14, то в силу чинних положень Господарського процесуального кодексу України не потребує доказуванню, однак місцевий господарський суд таку обставину не врахував, що призвело до винесення рішення без урахування вагомих обставин.

Скаржник також заперечує проти акту №02533 від 24.05.2023, який суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги та поклав в основу оскаржуваного рішення. Так, апелянт звертає увагу на те, що акт №02533 від 24.05.2024 за своєю суттю не є експертним висновком, у ньому викладено відомості виключно про візуальний огляд, тобто викладено припущення співробітників КП «Київтеплоенерго». Крім того, як стверджує відповідач, акт №02533 від 24.05.2023 фактично підписано невстановленою особою, оскільки Штурма А.В. станом на 24.05.2023 був відсутній в Україні та фізично не міг брати участь в такому огляді та підписати згаданий акт, наведені обставини підтверджуються відповіддю Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, яку скаржник просить долучити до матеріалів справи.

Також скаржник стверджує, що суд першої інстанції, в обґрунтування доводів для задоволення позовних вимог КП «Київтеплоенерго» зазначає про Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 № 4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.12.2005 за №1478/11758 (який був чинний до 17.09.2019), з моменту внесення до нього змін наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06.11.2007 № 169, визначав процедуру відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води саме усього житлового будинку, а не окремих приміщень у ньому. Варто зауважити, що відповідач не відмовлявся від централізованого теплопостачання у належному йому приміщенні, оскільки дії щодо відключення теплопостачання від приміщення відповідача були вчинені з боку Комунального підприємства «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва» на балансі якого знаходився підвал.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

18.04.2024 року матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Євростандарт Плюс» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 у справі №910/19366/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2024 року передані колегії суддів у складі: Шевчук С.Р. - головуючий суддя, Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/19366/23; відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Євростандарт Плюс» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 у справі №910/19366/23; розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 29.05.2024.

Зважаючи на воєнний стан в Україні, тривалі повітряні тривоги, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, забезпечення можливості реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав та вирішення справи.

Позиції учасників справи

29.05.2024 року через відділ діловодства суду від Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації») «Київтеплоенерго» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечив проти доводів скаржника викладених у апеляційній скарзі та просив залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 по справі № 910/19366/23 - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач звертає увагу на положення статті 322 Цивільного кодексу України, яка встановлює презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном, а тому невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб. При цьому, факт укладання вказаного договору купівлі-продажу нежилого приміщення та факт споживання теплової енергії відповідач не заперечує, натоміть оплати останній не здійснив, доказів повної оплати суду не надав. Крім того, відповідач права власності на вказане нежитлове приміщення не спростовує, тому з урахуванням положень чинного законодавства України, зобов`язаний здійснювати оплату за поставлену теплову енергію.

Поміж тим, позивач наголошує, що факт постачання на об`єкт споживача теплової енергії, а також її обсяг підтверджується: актами про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи; актом прийняття теплового вузла обліку; корінцями нарядів на включення та відключення будинку на опалювальний сезон; відомостями споживання теплової енергії складених у відповідності із даними будинкового засобу обліку за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, будинок 62. Позивач є постачальником теплової енергії до нежитлового приміщення житлового будинку за адресою м. Київ, вул. Зодчих, будинок 62, яке приєднане до загальнобудинкової системи теплової мережі. На підтвердження факту постачання теплової енергії до житлового будинку за спірний період за адресою м. Київ, вул. Зодчих, будинок 62 позивачем до позовної заяви надані корінці нарядів на включення та відключення вказаного будинку в період опалювального сезону, на підставі виданих корінців нарядів підключається весь будинок за вказаною адресою в цілому, при цьому, на окрему частину нежитлового приміщення, корінці нарядів не видаються, слід також зауважити, що надані до позовної заяви документи (копії корінців нарядів на включення та відключення будинку в період опалювального сезону за спірний період) підтверджують факт підключення/відключення до/від постачання теплової енергії всього будинку. Оскільки, відповідач є власником нежилого приміщення за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, 62, площею 384,5 кв.м, окремий облік теплоспоживання відповідача пропорційно його опалюваній площі (384,5 м.кв.) здійснюється за особовим рахунком 810206-01. Розрахунок обсягів споживання теплової енергії на опалення нежитлових приміщень за особовим рахунком №810206-01, з відображенням площ житлових та нежитлових приміщень.

Отже, оскільки нежитлове приміщення відповідача знаходиться у житловому будинку, який має єдину загальнобудинкову систему опалення, технічна можливість не поставлення теплової енергії останньому у позивача відсутня, житлові будинки мають бути забезпечені тепловою енергією відповідно до розпоряджень КМДА про опалювальні сезони, при цьому, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, однак, відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства, самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється. Окрім того, положення чинного законодаства унеможливлюють відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання окремих квартир у багатоквартирному будинку і дозволяють таке відключення лише щодо будинку в цілому, в той же час, відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється всього житлового будинку, а не окремих приміщень. Відповідач, у свою чергу, не надав доказів відключення централізованого опалення в нежилому приміщенні за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, буд. 62, нежиле приміщення № 130-А, площею 384, 5 кв.м.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго».

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

З 01.05.2018 постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює позивач.

Відповідно до п. 2.1 статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» підприємство утворено з метою отримання прибутку від провадження господарської діяльності, спрямованої на підвищення надійності енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів електро-, теплопостачання, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Згідно з п. 2.2.1 цього статуту предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.

Отже, відповідно до статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», позивач є виконавцем послуг постачання теплової енергії у житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, буд. 62, нежиле приміщення № 130-А, площею 384,5 кв.м.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2014 у справі № 910/7086/14, яке набрало законної сили 05.08.2014 встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу нежилого приміщення від 19.05.2005 Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Престо, ЛТД» нежиле приміщення № 130-А, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, буд. 62, передано у власність відповідача (Товариства з обмеженою відповідальністю «Євростандарт Плюс») у даній справі.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивач зазначає, що за період з листопада 2018 року по грудень 2021 року ним надавались послуги відповідачу з постачання теплової енергії без укладання договору про постачання теплової енергії.

Так, за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, буд. 62, відповідно до корінця наряду № 909 від жовтня 2018 року було та № 947 від жовтня 2019 року було включено опалення, а згідно корінця наряду № 928 від квітня 2019 року опалення відключено, відповідно до корінця наряду № 947 від жовтня 2020 року було включено опалення, а згідно корінця наряду № 947 від квітня 2020 року опалення відключено, відповідно до корінця наряду № 829 від жовтня 2021 року було включено опалення, та згідно корінця наряду № 915 від квітня 2021 року опалення відключено.

Нежиле приміщення № 130-А за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, буд. 62, площею 384,5 кв.м є невід`ємною частиною централізованої системи опалення всього будинку та облік теплоспоживання вказаного приміщення здійснюється пропорційно його опалювальній площі за особовим рахунком № 810206-01.

Відповідачем за період з листопада 2018 року по грудень 2021 року було спожито теплову енергію на суму загальну суму 145233, 00 грн, що підтверджується обліковими картками (табуляграмами) (а. с. 33 - 54) та довідкою про нарахування за теплову енергію.

У зв`язку з тим, що у відповідача утворилась заборгованість за спожиту теплову енергію, позивачем 25.04.2023 направлено відповідачу вимогу щодо сплати заборгованості від 24.04.2023 за вих. № 30/1/5/4569/3, яка отримана останнім 04.05.2023, що підтверджується трекінгом поштового відправлення № 0600026078242.

У відповіді на вимогу від 09.05.2023 за вх. № 09/05-1 відповідач вказує, що між сторонами не існує жодних договірних відносин, у зв`язку з чим, відповідач перед позивачем немає жодних фінансових зобов`язань у зв`язку з постачанням теплової енергії. Крім цього, зазначає, що не отримує послуги теплопостачання та не споживає теплову енергію за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, буд. 62 і факт відсутності теплопостачання в нежитловому приміщенні відповідача встановлено в рішенні Господарського суду міста Києва від 20.06.2014 у справі № 910/7086/14.

24.05.2023 року представниками позивача, в присутності представника відповідача, було проведено обстеження нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, буд. 62, про що складено акт № 02533 та встановлено, що у нежитловому приміщенні наявні транзитні внутрішньобудинкові трубопроводи централізованого опалення в кількості 6 штук, які знаходяться за оздоблювальним матеріалом (гіпсокартоном) з влаштованими відгалуженнями, на який встановлена запірна арматура (кульові крани) не опломбована пломбами КП «Київтеплоенерго»; загальнобудинкові транзитні трубопроводи не заізольовані; також в межах нежитлового приміщення відповідача наявні прилади опалювання в кількості 7 штук, які підключені до загальнобудинкової системи централізованого опалення. Вказаний акт підписаний сторонами, зокрема, представником відповідача без зауважень та заперечень.

Отже, спір у даній справі виник, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання з оплати вартості поставленої теплової енергії в період з листопада 2018 року по грудень 2021 року в нежилому приміщенні № 130-А будинка № 62 по вулиці Зодчих в місті Києві, а тому позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення 145 233, 00 грн основного боргу, 14 680, 45 грн 3% річних та 61 740, 79 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 у справі №910/19366/23 позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації») «Київтеплоенерго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євростандарт Плюс» про стягнення 221654, 24 грн задоволено.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євростандарт Плюс» на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації» «Київтеплоенерго» 145233,00 грн основного боргу, 14390,66 грн 3% річних, 61740,79 грн інфляційних втрат та 3320,66 грн судового збору.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджується неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо своєчасної сплати позивачу теплової енергії, а факт відсутності підписаного між сторонами договору та відповідних актів приймання-передавання не є підставою для висновку про невиконання позивачем своїх зобов`язань щодо постачання теплової енергії. Відповідач допустив порушення зобов`язання щодо своєчасного внесення плати за використану теплову енергію, у зв`язку з чим за відповідачем утворилася заборгованість у загальному розмірі 221654, 24 грн, яка у свою чергу, відповідачем не спростована.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Спірні відносини (з листопада 2018 року по грудень 2021 року) між сторонами регулювались Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV (далі - Закон № 1875-IV), яким визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами (втратив чинність з 01.05.2019), а також Законом України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VІІІ від 09.11.2017 (далі - Закон № 2189-VІІІ), який введено в дію з 01.05.2019 та він є чинним.

Відповідно до ч. 1 статті 19 Закону № 1875-IV відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Так само, згідно з ч. 1 ст. 12 Закону № 2189-VІІІ надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Відсутність письмового договору про постачання теплової енергії не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладання договору на теплопостачання, від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду в справі №922/4239/16 від 21.08.2019 та в постанові Верховного Суду від 26.04.2018 по справі № 904/6293/17).

Отже, як вірно встановив суд першої інстанції, підставою для виникнення в споживача зобов`язань з оплати послуг з теплопостачання без укладеного договору є, насамперед, факт надання відповідних послуг, а також доведення обсягу та вартості таких послуг належними та допустимими доказами, адже споживання теплової енергії не може бути безоплатним.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV передбачено, що споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VІІІ).

Також відповідно до п. 20 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 (які були чинні на момент виникнення правовідносин (далі - Правила)), плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.

Як встановлено місцевим господарським судом, матеріалами справи підтверджено, що в період з листопада 2018 року по грудень 2021 року позивач поставив відповідачу теплову енергію за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, буд. 62, н.п. № 130-А (особовий рахунок №810206-01) на загальну суму 145233,00 грн, що підтверджується актом про прийняття теплового вузла обліку, обліковими картками, відомостями реєстрації параметрів теплоспоживання, корінців нарядів на включення та відключення будинку в період опалювального сезону за вказаний період.

У свою чергу, скаржник заперечує проти задоволення позову вказує на те, що до позовної заяви було додано «відомість реєстрації параметрів тепло споживання», на якій наявний підпис власника квартири 120, який жодним чином не має відношення до майна відповідача.

Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника, оскільки останній не наводить на якій саме відомості проставлений вказаний підпис, як і не надає доказів того, що такий підпис належить сторонній відповідачу особі, тобто власнику будь-якої із квартир у вказаному будинку як про це стверджує скаржник, то суд апеляційної інстанції позбавлений права та можливості перевірити та встановити вказану обставинну, а відтак доводи скаржника слід відхилити, як необґрунтовані.

Крім того, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи скаржника про те, що надані позивачем документи під назвами «отчеты» не місять адреси, а також про те, що на них наявні численні виправлення від руки, а тому такі документи не є належними доказами по справі, оскільки з їх змісту неможливо встановити будь-які обставини.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у наданих позивачем звітах («отчеты») наявна адресу встановлення приборів, а саме: вул. Зодчих, 62, за таких умов, наведені скаржником доводи спростовуються матеріалами справи, а тому і відхиляються судом.

При цьому, щодо посилань скаржника на виправлення відомостей від руки у таких звітах, то колегія суддів констатує, що будь-які виправлення від руки не зумовлюють неналежність таких доказів, без відповідної аргументації та надання доказів, що відомості у таких документах могли бути викривлені чи зміненні.

В той же час, як вірно звернув увагу місцевий господарський суд, що питання прийняття облікових карток (табуляграм) в якості доказів у справах про стягнення заборгованості за постачання теплової енергії, в контексті їх оцінки судами, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/6652/17, від 12.07.2018 у справі № 910/6654/17, від 12.10.2018 у справі № 910/30728/15, від 03.09.2020 у справі № 910/17662/19).

Отже, відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 18 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» від 21.07.2005 № 630 (яка була чинна на момент виникнення правовідносин), розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку (абз. 1 п. 20 цих Правил).

У разі відсутності в квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв метр (куб.метр) опалюваної площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) та з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря і фактичної кількості днів надання цієї послуги в місяці, який є розрахунковим (п. 21 вищенаведених Правил).

Нежиле приміщення № 130-А за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, буд. 62, площею 384, 5 кв.м є невід`ємною частиною централізованої системи опалення всього будинку та облік теплоспоживання вказаного приміщення здійснюється пропорційно його опалювальній площі за особовим рахунком № 810206-01, вказане не спростовано відповідачем під час розгляду справи №910/19366/23.

Отже, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про те, що оскільки нежитлове приміщення № 130-А за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, буд. 62 належить відповідачу, то саме відповідач несе зобов`язання з оплати вартості поставленої теплової енергії.

Окрім того, місцевий господарський суд слушно зауважив, що відповідачем не підтверджено неможливості та не доведено в установленому законом порядку неможливість використання запірної арматури та відповідно, неспоживання теплової енергії з мережі центрального опалення. З клопотанням про призначення експертизи останній до суду не звертався.

Положеннями ч. 4 ст. 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власність зобов`язує.

Згідно зі ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, положення ст. 322 Цивільного кодексу України встановлюють презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.

Пунктом 12 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач має право у встановленому законодавством порядку відключитися від систем централізованого теплопостачання та постачання гарячої води.

Відповідно до п.п. 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06.11.2007 № 169 було внесено зміни, які унеможливлюють відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання окремих квартир у багатоквартирному будинку і дозволяють таке відключення лише щодо будинку в цілому.

Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 № 4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.12.2005 за №1478/11758 (який був чинний до 17.09.2019), з моменту внесення до нього змін наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06.11.2007 № 169 визначав процедуру відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води саме усього житлового будинку, а не окремих приміщень у ньому, як це було визначено первісно.

Також процедура відключення приміщення від внутрішньобудинкових мереж станом на момент надання послуг була встановлена Порядком відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №169 від 26.07.2019, який чинний з 17.09.2019.

Відповідач не надав доказів відключення централізованого опалення в нежилому приміщенні за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, буд. 62, нежиле приміщення № 130-А, площею 384,5 кв.м.

За наведених вище обставин, доводи скаржника про те, що суд першої інстанції не дослідив порядку та процедури відключення окремих приміщень у будинку від теплопостання, колегією суддів відхиляються, оскільки положення чинного законодавства не передбачаються відключення окремих житлових чи нежитлових приміщень у будинку.

При цьому, як слушно зауважив позивач у поданому відзиві на апеляційну скаргу, самовільне відключення мереж від централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється (пункт 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005 в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Також не заслуговують на увагу і доводи скаржника про те, що відключення теплопостачання від приміщення відповідача були вчинені з боку Комунального підприємства «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва» на балансі якого знаходився підвал.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 року у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 року у справі №924/266/18.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 року зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У зазначеному аспекті суд враховує, що надані позивачем докази на підтвердження факту надання відповідачу послуг теплопостачання на суму 145233,00 грн, а саме копії акту про прийняття теплового вузла обліку, обліковими картками, відомостями реєстрації параметрів теплоспоживання, корінців нарядів на включення та відключення будинку в період опалювального сезону за вказаний період, є належними, допустимими та більш вірогідними доказами послуг, а ніж заявлені відповідачем відомості про відключення його приміщення від теплопостачання обслуговуючою компанією, відповідач стверджуючи про вказане жодним чином не підтверджує настання таких обставин, а тому колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника.

Як встановлено місцевим господарським судом, 24.05.2023 року представниками позивача, в присутності представника відповідача, а саме керівника товариства - Штурми А.В. було проведено обстеження нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, буд. 62, про що складено акт № 02533 та встановлено: у нежитловому приміщенні наявні транзитні внутрішньобудинкові трубопроводи централізованого опалення в кількості 6 штук, які знаходяться за оздоблювальним матеріалом (гіпсокартоном) з влаштованими відгалуженнями, на який встановлена запірна арматура (кульові крани) не опломбована пломбами КП «Київтеплоенерго»; загальнобудинкові транзитні трубопроводи не заізольовані; також в межах нежитлового приміщення відповідача наявні прилади опалювання в кількості 7 штук, які підключені до загальнобудинкової системи централізованого опалення.

Скаржник заперечуючи проти вказаного акту зазначив, що директор ТОВ «Євростандарт Плюс» Штурма А.В. щонайменше з 11.02.2022 року перебуває за межами України, а тому не міг 24.05.2023 року брати участь в такому огляді та підписати згаданий акт, вказані обставини підтверджуються відповіддю Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, яку скаржник просить долучити до матеріалів справи.

Щодо доручення нових доказів, то колегія суддів вважає за належне зауважити наступне.

Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №756/1529/15-ц.

Враховуючи, що додані до апеляційної скарги докази не були предметом дослідження у суді першої інстанції, а обґрунтування апелянта, щодо неможливість їх подачі, зокрема через неодержання останнім належної правової допомоги у даній справі, не можуть бути визнанні судом апеляційної інстанції поважними, оскільки неподання таких доказів є наслідком суб`єктивної бездіяльності відповідача, в той же час, скаржник не вказує про існування жодних об`єктивних незалежних від нього обставин, щодо неможливості подачі таких доказів до суду першої інстанції, за наведеного, вказані докази апеляційним господарським судом не приймаються до розгляду.

Однак, колегія суддів вважає за доцільне зауважити, що суд першої інстанції, при встановленні особи представника відповідача ТОВ «Євростандарт Плюс» при підписанні акта №02533 від 24.05.2023 допустив помилку.

Так, як встановив місцевий господарський суд, представником відповідача під час проведення огляду та складення акту №02533 від 24.05.2023 є Штурма А.В., однак вказане не відповідає дійсності, оскільки дійсним представником ТОВ «Євростандарт Плюс» при складанні вказаного акту є Штурма В.С., про що відображено в самому акті та в кінці акту в графі «Представник Споживача».

Допущена судом першої інстанції помилка, за своєю суттю не зумовлює висвітлення хибних обставин в акті, а тому колегією суддів приймається такий акт за належне при вирішенні даного спору.

Доводи скаржника про неврахування судом першої інстанції обставин відключення приміщення ТОВ «Євростандарт плюс» від всіх систем та мереж теплопостачання спростовуються викладеними у рішенні мотивами, за якими суд наведені вищевказані доводи визнав необґрунтованими, оскільки обставини 2014 року, є неактуальними, а на перекір їм позивачем була надано акт № 02533 від 24.05.2023, який підписано представником відповідача без зауважень та заперечень, та який підтверджує підключення вказаного приміщення до загальнобудинкової системи централізованого опалення.

Доказів зворотного матеріали справи не містять, а відповідач суду не надав, крім того, матеріали справи не містять і відповідної проектної документації, яка б засвідчувала факт відключення приміщення відповідача від мережі централізованого теплопостачання у встановленому законодавством порядку та погодження такого відключення з компетентними особами, а також доказів ненадання йому послуг з постачання тепла в спірний період.

Самовільне відключення від мереж централізованого опалення також не може слугувати підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного суду України від 11.11.2015 у справі №6-1192цс15 та Верховного Суду від 24.09.2019 у справі № 904/6293/17).

З урахуванням викладеного вище, а також беручи до уваги, що доказів оплати відповідачем суми боргу в розмірі 145233,00 грн матеріали справи не містять та відповідачем таких доказів суду не надано, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині стягнення суми основної заборгованості.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача за загальний період з 01.11.2018 по 31.05.2023 компенсаційні втрати, а саме: 3% річних у сумі 14680,45 грн та 61740,79 грн інфляційних втрат за період з листопада 2018 року по травень 2023 року.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання в вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Якщо останній день строку для оплати припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то в силу частини п`ятої статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

З огляду на те, що в спірний період відповідач фактично споживав житлово-комунальні послуги (централізоване опалення) без укладення письмового договору про надання житлово-комунальних послуг, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був здійснювати оплату за спожиті послуги не пізніше 20 числа наступного за розрахунковим місяця (в строки, визначені законом).

Перевіривши розрахунок 3% річних наданий позивачем у розмірі 14680,45 грн за загальний період з 01.11.2018 по 31.05.2023 та інфляційних втрат у розмірі 61740, 79 грн за період з листопада 2018 року по травень 2023 року, суд першої інстанції вірно встановив, що він виконаний невірно, оскільки, як зазначено вище, відповідач повинен був здійснювати оплату за спожиті послуги не пізніше 20 числа наступного за розрахунковим місяцем, отже, початком періоду нарахування 3% річних є 21.12.2018, а інфляційних втрат - січень 2019 року, а тому місцевий господарський суд правомірно здійснено власний розрахунок 3 % річних за загальний період з 21.12.2018 по 31.05.2023 та інфляційних втрат за загальний період з січня 2019 року по травень 2023 року за несвоєчасну сплату спожитих послуг, враховуючи вихідні дні, та встановив, що належною сумою до стягнення 3% річних є 14390,66 грн, інфляційних втрат 61740,79 грн а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню.

Стосовно клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, передбаченого статтею 257 Цивільним кодексом України, колегія суддів зазначає, що судове рішення в частині клопотання про застосування строків позовної давності відповідач не оскаржує, тому, з огляду на повноваження апеляційного господарського суду, надані ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, справа в цій частині не переглядається.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи, як то до суду першої інстанції так і до суду апеляції не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому колегія суддів наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до положень ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно зі ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 у справі №910/19366/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Євростандарт Плюс» відсутні.

Судові витрати

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євростандарт Плюс» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 у справі № 910/19366/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку з урахуванням вимог п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст складено та підписано 04.09.2024.

Головуючий суддя С.Р. Шевчук

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська