Ухвала

від 27.03.2024 по справі 333/323/22

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

У х в а л а

27 березня2024 року

м. Київ

Справа № 333/323/22

Провадження № 14-30зц24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Мартєва С. Ю.,

суддів: Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,

перевірила заяву ОСОБА_1 на постанову Верховного Суду від 31 січня 2024 року, на постанову Запорізького апеляційного суду від 28 вересня 2023 року та рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 18 липня 2023 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Дитячо-юнацької спортивної школи імені олімпійського чемпіона Юрія Лагутіна, Департаменту спорту, сім`ї та молоді Запорізької міської ради, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

УСТАНОВИЛА:

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дитячо-юнацької спортивної школи імені олімпійського чемпіона Юрія Лагутіна (далі - ДЮСШ ім. Ю. Лагутіна), Департаменту спорту, сім`ї та молоді Запорізької міської ради, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Рішенням від 18 липня 2023 року Комунарський районний суд м. Запоріжжя у позові відмовив.

Мотивував тим, що за характером виконуваних обов`язків тренера-викладача ДЮСШ ім. Олімпійського чемпіона Ю. Лагутіна, які пов`язані з безпосередніми контактами з дітьми та підлітками, ОСОБА_1 підлягав обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, однак після попередження про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 необхідних документів, що підтверджують отримання повного курсу вакцинації або довідки про абсолютні протипоказання до вакцинації проти COVID-19 не надав.

Суд не встановив обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивача від роботи становило непропорційне втручання у його приватне життя.

Оскільки підстави для скасування наказу про відсторонення від роботи не знайшли свого підтвердження, тому відсутні і правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою від 28 вересня 2023 року Запорізький апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 липня 2023 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду не встановлено.

Постановою від 31 січня 2024 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 липня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 вересня 2023 року без змін.

Виходила з того, що доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Вважала, що інші наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

12 березня 2024 року ОСОБА_1 надіслав до Великої Палати Верховного Суду заяву (вх. № 58/0/255-24 від 15 березня 2024 року), у якій просив скасувати постанову колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 січня 2024 року, постанову Запорізького апеляційного суду від 28 вересня 2023 року, рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 18 липня 2023 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову та стягнення судових витрат.

Заяву мотивував неоднаковим застосуванням судами касаційної та першої інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що спричиняє винесення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах де у позивачів посадові обов`язки є абсолютно тотожними з посадовими обов`язками позивача у цій справі.

Послався на те, що колегія суддів касаційного цивільного суду необ`єктивно розглянула справу і не звернула уваги на акт відсторонення, у якому позивач відмовився від участі в медичному експерименті COVID-19, що є порушенням Нюрнберського Кодексу, а також приписам статті 28 Конституції України, яка зауважує, що жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Велика Палата Верхового Суду вважає, що у прийнятті заяви необхідно відмовити та повернути її ОСОБА_1 .

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Sokurenkoand Strygun v. Ukraine), заяви № 29458/04 і № 29465/04, § 24).

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Конституції України).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Чинний процесуальний закон не передбачає інституту перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень після їх перегляду у касаційному порядку, як це було визначено у розділі V глави 3 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року.

Отже, після прийняття 31 січня 2024 року постанови колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у Великої Палати Верховного Суду відсутні повноваження для прийняття та розгляду заяви ОСОБА_1 .

Тобто у цій справі Велика Палата Верховного Суду не є судом, встановленим законом, для такого розгляду.

Вичерпний перелік підстав для передання справи до Великої Палати Верховного Суду встановлює стаття 403 ЦПК України. Питання про таке передання згідно зі статтями 403 і 404 цього Кодексу вирішує тільки Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду. Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості самостійно вирішити питання про передання справи собі на розгляд, а Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду не передавав.

За відсутності юридичної підстави для розгляду заяви ОСОБА_1 у її прийнятті слід відмовити та повернути її заявнику.

Така відмова не порушує право позивача на доступ до суду, оскільки право сторін на касаційний перегляд справи реалізовано раніше.

З огляду на практику ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).

«Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).

Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).

Згідно із практикою ЄСПЛ юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи.

Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (див. mutatis mutandis рішення від 9 листопада 2004 року у справі «Світлана Науменко проти України» (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, § 53).

Звернення до Великої Палати Верховного Суду із проханням про перегляд постанови суду тієї ж інстанції фактично спрямоване на проведення нового розгляду справи за відсутності для цього визначеної процесуальним законом підстави.

Цей перегляд є неможливим, оскільки ставить під сумнів гарантований пунктом 1 статті 6 Конвенції принцип остаточності судового рішення (res judicata).

Керуючись статтями 388, 403, 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

у х в а л и л а :

1. Відмовити у прийнятті до розгляду Великою Палатою Верховного Суду заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 січня 2024 року, постанови Запорізького апеляційного суду від 28 вересня 2023 року та рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 18 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дитячо-юнацької спортивної школи імені олімпійського чемпіона Юрія Лагутіна, Департаменту спорту, сім`ї та молоді Запорізької міської ради, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. Зазначену заяву та додані матеріали повернути ОСОБА_1 .

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С. Ю. Мартєв

Судді О. О. Банасько С. І. Кравченко

О. Л. Булейко О. В. Кривенда

Ю. Л. Власов С. О. Погрібний

І. А. Воробйова О. В. Ступак

М. І. Гриців І. В. Ткач

Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук

В. В. Король В. Ю. Уркевич