Постанова

від 18.03.2024 по справі 752/17751/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 752/17751/23 головуючий у суді І інстанції Машкевич К.В.

провадження № 22-ц/824/730/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Київської міської ради, поданою представником - Трохимчук Валентиною Сергіївною, на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 05 вересня 2023 року про відмову у відкритті провадження в частині у справі за позовом Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРІС-ФОРМ», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» про визнання недійсним правочинів, свідоцтва та скасування державної реєстрації,-

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 05 вересня 2023 року відкрито провадження в цивільній справі за позовом Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРІС-ФОРМ» ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» про визнання недійсним правочинів, свідоцтва та скасування державної реєстрації за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою цього ж суду від 05 вересня 2023 року відмовлено у відкритті провадження в частині позовних вимог Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРІС-ФОРМ», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» про:

- визнання недійсним рішення загальних зборів засновників товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРІС-ФОРМ», оформлене протоколом від № 01 від 12 січня 2016 року, в частині внесення ОСОБА_1 в рахунок свого вкладу у статутний капітал нерухомого майна, а саме будинку, що розташований за адресою:

АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 817634580361) та складається з нежилих та підсобних приміщень, загальною площею 313,2 кв.м, вартістю 370 000 грн;

- визнання недійсним акту приймання-передачі об`єкта нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «ВЕРІС-ФОРМ» від 21 січня 2016 року, відповідно до якого ОСОБА_1 передав, а ТОВ «ВЕРІС-ФОРМ» прийняв до статутного капіталу нерухоме майно, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 817634580361) та складається з нежилих та підсобних приміщень, загальною площею

313,2 кв.м., вартістю 370 000 грн;

- скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна загальною площею 313,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 817634580361), проведеної на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юрченка Василя Васильовича віл 11 квітня 2016 року № НОМЕР_1 з одночасним припиненням права власності за ТОВ ВЕРІС-ФОРМ» (ЄРДПОУ 40219876);

Роз`яснено позивачу право на звернення до суду з позовом в порядку господарського судочинства.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження, Київська міська рада, через представника - ОСОБА_4 , подала апеляційну скаргу.

У апеляційній скарзі апелянт просив скасувати ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 05 вересня 2023 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що ухвала суду постановлена без з`ясування обставин, які мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, тому ухвала є незаконною та необґрунтованою. Апелянт звернув увагу на те, що суд першої інстанції відмовляючи у відкритті провадження у справі з тих підстав, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, порушив правила суб`єктної юрисдикції. Апелянт вважає, що суд постановив ухвалу з порушенням норм статей 19, 50, пункту 1 частини першої статті 186, частини першої статті 188 ЦПК України, статті 20 ГПК України, що відповідно до статті 379 ЦПК України є підставою для її скасування. При цьому, апелянт наголошував, що суд першої інстанції не звенув увагу на те, що позитвач вже звертався до господарського суду і аналогічна позовна заява подавалась до Господарського суду міста Києва, який ухвалою від 31 травня 2023 року закрив провадження у справі № 910/9657/22 на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України та роз`яснив позивачу, що розгляд цього спору віднесено до юрисдикції судів загальної юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

У судовому засіданні представник апелянта просив апеляційну скаргу задовольнити на наведених у ній доводах.

Представник третьої особи ПАТ АК «Київводоканал» просив апеляційну скаргу задовольнити.

Інші учасники справи, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, яка з`явилися, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, за наявними в ній доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції виходив з того, що спір, що виник між сторонами, з приводу внесення ОСОБА_1 до статутного капіталу ТОВ «ВЕРІС-ФОРМ» нерухомого майна, яке оформлене протоколом Загальних зборів від № 01 від 12 січня 2016 року та укладення Акту приймання - передачі об`єкта нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «ВЕРІС-ФОРМ» від 21 січня 2016 року, а також похідної вимоги щодо скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, проведеної на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юрченка В.В. від 11 квітня 2016 року є спором, що має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Суд при прийнятті рішення про відмову у відкритті провадження керувався нормами Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, яким чинний Цивільний процесуальний кодекс викладено у новій редакції та зазначав, що відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Відповідно до частини другої статті Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з такого.

Згідно з частиною 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року

№ 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (стаття 125 Конституції України).

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ (наприклад, постанова Великої Палати Верховного Суду від 9 жовтня 2019 року у справі № 201/9139/18 (провадження № 14-321цс19).

Відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.

Разом із тим, відповідно до частини другої статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, за змістом частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При цьому, у вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір господарськими, потрібно керуватися ознаками, наведеними у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Таким чином, коло господарських спорів, в яких стороною може бути фізична особа, законом обмежене.

Отже, цей спір неможливо віднести до спору, який випливає з корпоративних відносин.

Крім того, однією зі сторін у справі є фізична особа. При цьому, із змісту позовної заяви та із матеріалів справи не вбачається, що відповідач має статус фізичної особи-підприємця.

Поряд з цим, апеляційний суд приймає до уваги, що до пред`явлення даного позову до суду загальної юриздикції позивач скористався правом на подання аналогічної позовної заяви до Господарського суду міста Києва, який ухвалою від 31 травня 2023 року закрив провадження у справі № 910/9657/22 на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України та роз`яснив Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що розгляд цього спору віднесено до юрисдикції судів загальної юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України. Суд зазначив, що вирішення вимог позивача про скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, який складається з нежилих та підсобних приміщень площею 313,2 м2 за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 817634580361), проведеної на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юрченка Василя Васильовича від 11 квітня 2016 року № НОМЕР_1, та припинення права власності за відповідачем, прямо не віднесено законом до господарського судочинства, тоді як така вимога є похідною від попередніх вимог Департаменту, пред`явлених до фізичних осіб, та безпосередньо залежить від вирішення основних вимог. Суд звернув увагу, що спір у даній справі не є корпоративним, а між сторонами відсутні господарські правовідносини в розумінні статті 3 Господарського кодексу України, які є визначальним при віднесенні такого спору до компетенції господарських судів. Відтак, незважаючи на наявність в одного з відповідачів статусу юридичної особи, суд дійшов висновку про помилкове визначення Департаментом належності цього спору, який містить ряд пов`язаних між собою позовних вимог, до господарської юрисдикції.

За таких обставин колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що спір у даній справі не є корпоративним та не може бути розглянутий у порядку господарського судочинства на, що суд першої інстанції уваги не звернув.

Суд першої інстанції не врахував, що спір у оскаржуваній частині не пов`язаний з підприємницькою діяльністю чи корпоративними відносинами, а тому, відповідно до положень статті 20 ГПК України, не відноситься до юрисдикції господарських судів.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у справі № 372/1095/20 (провадження № 61- 13439св21).

Крім того, колегія суддів враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні

від 9 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року

№ 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Враховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла до висновку про те, що судове рішення суду першої інстанцій у цій справі є незаконним та необґрунтованим і підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Отже, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 374, 379, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Київської міської ради, поданупредставником - ОСОБА_4 - задовольнити.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 05 вересня 2023 року - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови виготовлено 01 квітня 2024 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова