Рішення

від 29.03.2024 по справі 140/35383/23

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2024 року ЛуцькСправа № 140/35383/23

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Смокович В. І., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи Луцький слідчий ізолятор про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Державної установи «Луцький слідчий ізолятор» (далі відповідач, ДУ «Луцький слідчий ізолятор», СІЗО) про визнання протиправною бездіяльності ДУ «Луцький слідчий ізолятор» щодо не нарахування та невиплати йому додаткової винагороди за період з 24 лютого 2022 року по 07 липня 2022 року включно, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова №168) відповідно до пункту 8 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2018 року №925/5 (далі Порядок №925/5); зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з 24 лютого 2022 року по 07 липня 2022 року, передбаченої Постановою №168 відповідно до пункту 8 Порядку №925/5, з урахуванням раніше виплачених сум у розмірі 93 239,53 грн. (дев`яносто три тисячі двісті тридцять дев`ять гривень п`ятдесят три копійки); зобов`язання ДУ «Луцький слідчий ізолятор» нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплати при звільненні додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 відповідно до пункту 8 Порядку №925/5, за період з 01 березня 2023 року по день прийняття остаточно судового рішення у даній справі включно, розрахунок якої провести за такою формулою: 1 476,46 грн (середньоденний заробіток позивача) помножити на 65,78 % (істотність частки недоплаченої суми) та помножити на кількість календарних днів затримки розрахунку з 01 вересня 2023 року по день прийняття остаточно судового рішення у даній справі включно.

Позовні вимоги, обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 у період з 10 лютого 2022 року по 31 серпня 2023 року проходив службу в ДУ «Луцький слідчий ізолятор» та на дату звільнення займав посаду заступника начальника СІЗО з інтендантського та комунально-побутового забезпечення начальника відділу інтендантського та господарського забезпечення ДУ «Луцький слідчий ізолятор».

Водночас позивачу за період з 24 лютого 2022 року по 08 липня 2022 року не було нараховано та виплачено в повному обсязі додаткову винагороду, передбачену Постановою №168 від 28 лютого 2022 року в розмірі 30 000 грн.

Представник позивача 20 листопада 2023 року звернулася до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови №168 у розмірі 30 000,00 грн, щомісячно з 24 лютого 2022 року по 08 липня 2022 року з урахуванням раніше виплачених сум; нарахування та виплати компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні на підставі норм Порядку обчислення середньої заробітної плати № 100 з дати звільнення по дату отримання заяви.

Вказує, що СІЗО не здійснено перерахунку, чим вчинено протиправну бездіяльність, а у відповідь, листом від 05 грудня 2023 року повідомив, що додаткова винагорода була нарахована та виплачена відповідно до листа Міністерства юстиції України щодо виплати додаткової винагороди пропорційно за фактичний час несення служби та для такої винагороди за період з 01 червня до 08 липня 2022 року кошти не надходили.

Щодо підстав нарахування працівникам Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - ДКВС України) додаткової винагороди та періоду, за який вона має бути нарахована і виплачена вказує, що з 24 лютого 2022 року у осіб рядового і начальницького складу ДКВС, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка», виникло право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно.

Наголошує на неможливості застосування до спірних правовідносин змін, внесених Постановою №754, оскільки до 08 липня 2022 року (дати опублікування постанови) відповідні зміни не були чинними. В іншому випадку, ретроспективне застосування внесених Кабінетом Міністрів України змін до Постанови № 168 призведе до звуження прав позивача.

Таким чином, вважає, що право на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, у період з 24 лютого 2022 по 08 липня 2022 року, окрім інших, мали особи рядового і начальницького складу ДКВС, які несли службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надавалася допомога в рамках Програми «єПідтримка».

Рахує, що застосування відповідачем листа Міністерства юстиції України як такого, який регулював порядок виплати додаткової винагороди, до надання повноважень міністерствам 19 липня 2022 року відповідно до пункту 3 Постанови №793 про визначення порядку і умов таких виплат, є неправомірним.

На думку позивача, у нього були правомірні очікування, що за період з 24 лютого 2022 року по 06 березня 2022 року він має право на отримання додаткової винагороди, оскільки Кабінет Міністрів України, що уособлює виконавчу владу України прийняв відповідне рішення, а тому звуження прав ОСОБА_1 недопустиме, оскільки буде порушенням державою своїх зобов`язань відносно громадянина, а тому за вказаний період також підлягає нарахуванню та виплаті додаткова винагорода.

Щодо підстав стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні вказує, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки станом на день звільнення позивача зі служби, відповідачем не було проведено з ОСОБА_1 розрахунку у повному обсязі, а саме не виплачено додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, позивач відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Вважає, що в порушення положень статті 116 КЗпП України відповідач не здійснив із позивачем повний розрахунок грошового забезпечення, а саме, на момент звільнення зі служби, останній не нарахував та не виплатив додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, в розмірі 93 239,53 грн, то стягненню підлягає середній заробіток за час затримки виплати при звільненні додаткової винагороди.

У зв`язку із наведеним, на думку позивача, бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати йому вказаної винагороди є протиправною, та просить зобов`язати ДУ «Луцький слідчий ізолятор» нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплат при звільненні додаткової винагороди (арк. спр. 1-11).

У відзиві на позовну заяву від 16 січня 2024 року відповідач вказує, що наказом від 16 серпня 2022 року №59/ОС-22 «Про особовий склад» було призначено виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою №168, особам рядового і начальницького складу (в тому числі позивачу) за період з квітня 2022 року по травня 2022 року, в межах виділеного фінансування, визначену пропорційно фактично відпрацьованому часу несення служби, розрахованого у годинах всього в розмірі 38 891,80 грн.

Вважає, оскільки позивач звільнився зі служби 31 серпня 2023 року, то до спірних правовідносин у період проходження нею служби слід застосовувати пункт 2 Постанови №168 в редакції Постанови №793 «...додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць...», яка застосовується з 24 лютого 2022 року, тобто за весь час права позивача на отримання такої додаткової винагороди по день її звільнення, оскільки саме право на її отримання для позивача не скасовувалось і не порушувалось.

Звертає увагу, що виплата додаткової винагороди за Постановою №168 відбулась на підставі наказів по установі від 27 травня 2022 року № 40/ОС-22 та від 16 серпня 2022 року № 59/ОС-22. При цьому позивачем зазначені накази не оскаржуються.

Зазначає, що на даний час відсутні нормативні підстави для проведення перерахунку позивача додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн щомісячно з 24 лютого 2022 року.

Таким чином, рахує, що до 31 травня 2022 року (у період дії спірних правовідносин) особливості виплати особам рядового і начальницького складу ДКВС України додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, встановлені не були.

У зв`язку з цим виплата додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, з 24 лютого 2022 року по 31 травня 2022 року повинна була здійснюватись у загальному порядку та умовах, встановлених для виплати щомісячних додаткових видів грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу ДКВС України.

Враховуючи наведене вважає здійснений розрахунок та виплату позивачу додаткову винагороду відповідно до Постанови №168 за спірний період правомірним, а позовні вимоги таким, що не підлягають до задоволенню (арк. спр. 67-70).

Представником позивача 19 січня 2024 року подано відповідь на відзив, в якому просив позов задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві (арк. спр. 67-70).

Представник відповідача у запереченні від 24 січня 2024 року підтримав позицію, викладену у своєму відзиві на позовну заяву та додатково зазначив про передчасність позовних вимог, оскільки фактичний розрахунок з ОСОБА_1 , на момент його звернення до суду із цим позовом ДУ «Луцький слідчий ізолятор» не провела, розмір усіх належних ОСОБА_1 сум при звільненні до моменту виконання вказаного рішення суду не визначений. Тому відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, який обчислюється за весь період протиправної затримки виплати належних йому коштів до проведення повного розрахунку з ним (арк. спр. 74-82).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній адміністративній справі та вирішено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частин п`ятої , сьомої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) (арк. спр. 19).

Суд, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

Відповідно до витягу з наказу від 10 лютого 2022 року №8/ОС-22 ОСОБА_1 призначено на посаду чергового помічника начальника ДУ «Луцький слідчий ізолятор» (арк. спр. 24).

Наказом ДУ «Луцький слідчий ізолятор» від 27 травня 2022 року №40/ОС-22, з врахуванням змін, внесених наказом від 20 червня 2022 року №44/ОС-22, ОСОБА_1 нараховано та виплачено додаткову винагороду за лютий 2022 року за 114 годин; за березень 2022 року за 384 години та за квітень 2022 року за 244,5 годин (арк. спр. 57, 59).

Згідно із наказом ДУ «Луцький слідчий ізолятор» від 16 серпня 2022 року №59/ОС-22 позивачу нараховано та виплачено додаткову винагороду за період з 26 квітня 2022 року по 30 квітня 2022 року за 37 годин; за травень 2022 року за 262 години та здійснено відрахування з виплаченої додаткової винагороди за період з 24 лютого 2022 року 28 лютого 2022 року за 16 годин; за березень 2022 року за 54 години та за період з 01 квітня 2022 року по 25 квітня 2022 року за 26 годин (арк. спр. 58).

Наказом від 31 серпня 2023 року №49/ОС-23 позивача звільнено зі служби з ДУВС України за власним бажанням (арк. спр. 60).

Представник позивача 20 листопада 2023 року звернулася до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови №168у розмірі 30 000,00 грн, щомісячно з 24 лютого 2022 року по 08 липня 2022 року з урахуванням раніше виплачених сум; нарахування та виплати компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні на підставі норм Порядку обчислення середньої заробітної плати № 100 з дати звільнення по дату отримання заяви (арк. спр. 15).

ДУ «Луцький слідчий ізолятор» листом від 05 грудня 2023 року повідомив представника позивача, що виплата додаткової винагороди за період з 24 лютого 2022 року по 31 травня 2022 року була нарахована та виплачена відповідно до листа Міністерства юстиції України щодо виплати додаткової винагороди пропорційно за фактичний час несення служби. Для додаткової винагороди з державного бюджету надходили додаткові кошти. Для виплати винагороди за період з 01 червня до 08 липня 2022 року кошти не надходили (зворот арк. спр. 15).

Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 06 вересня 2023 року призваний до Збройних Сил України по мобілізації, згідно Указу Президента України №65/2022 від 24 лютого 2022 року (арк. спр. 21-22).

Довідка Військової частини НОМЕР_2 від 26 вересня 2023 року підтверджує те, що позивач перебуває на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_2 та на даний час виконує завдання за призначенням в Запорізькій області (зворот арк. спр. 22).

Позивач, уважаючи, бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати йому вказаної винагороди протиправною, звернувся за захистом своїх соціальних прав звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно з частиною другоюстатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Статтею 55 Конституції Україниправа і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 Закону України від 23 червня 2005 року №2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі Закон №2713-IV) Держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Частиною першою статті 24 Закону №2713-IV передбачено, що фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом.

Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Пунктом 3 розділу І Порядку № 925/5 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацом першим пункту 4 розділу І Порядку № 925/5 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які займають штатні посади в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, органах пробації, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах та закладах охорони здоров`я, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому було продовжено та триває до теперішнього часу.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України 28 лютого 2022 року прийняв Постанову № 168, пунктом 1 якої (в первинній редакції) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 5 Постанови № 168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

В подальшому до пункту 1 вказаної постанови вносилися зміни, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 350 внесено зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», доповнено абзац перший після слів «та поліцейським» словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».

Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року №350 вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 204-р від 06 березня 2022 року Волинська область була включена до Переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми єПідтримка.

Отже, з викладеного вбачається, що Кабінет Міністрів України встановив додаткову винагороду в розмірі 30 000 гривень щомісячно, зокрема, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».

На думку відповідача, розмір додаткової винагороди має бути виплачений пропорційно до фактично відпрацьованого часу. Щодо даного твердження суд зазначає наступне.

Так, у первинній редакції постанови Кабінету Міністрів України № 168 розмір додаткової винагороди для співробітників Служби судової охорони, крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, був визначений у фіксованому розмірі - 30000 гривень щомісячно.

Водночас, з урахуванням змін до постанови № 168, внесених Кабінетом Міністрів України постановою від 07 липня 2022 року №793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».

Разом з тим, суд зазначає, що в обох зазначених постановах Кабінету Міністрів України (№168 та №793) передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.

Однак, суд зауважує, що зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року №793 змін до постанови № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн на місяць, передбаченому постановою №168 у первинній редакції.

Таке тлумачення змісту постанов Кабінету Міністрів України №168 та №793 узгоджується, зокрема, із рішенням Верховного Суду від 06 квітня 2023 року (залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року) у зразковій справі №260/3564/22.

Суд зазначає, що додаткова винагорода за лютий, березень, квітень і травень 2022 року нарахована і виплачена відповідачем за фактичний час несення служби, розрахований у годинах, з урахуванням роз`яснення, викладеного у листі Міністерства юстиції України (арк. спр. 16-17).

Разом з тим, Постановою № 168 у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, було передбачено виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 грн. щомісячно особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка». Відповідні зміни внесені до Постанови № 168постановою Кабінету Міністрів України №754 від 01 липня 2022 року, які застосовуються з 01 червня 2022 року.

Отже, у лютому, березні, квітні і травні 2022 року позивач мав право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 грн. щомісячно. У випадку не відпрацювання позивачем норм робочого часу відповідного місяця, розрахунок відповідної додаткової винагороди здійснюється відповідно до пункту 8 Порядку № 925/5, тобто пропорційно до кількості відпрацьованих позивачем календарних днів у місяці.

Проведення відповідачем виплати позивачу додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, пропорційно за фактичний час несення служби, розрахований у годинах, в розрахунковому (у годинах) місячному періоді проходження служби (24 години на добу) не узгоджується, а ні з Постановою № 168 у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, а ні з положеннями Порядку № 925/5.

Посилання ДУ «Луцький слідчий ізолятор» на лист Міністерства юстиції України є безпідставними, оскільки останній не є нормою права та не може бути покладений в основу вирішення правовідносин між позивачем та відповідачем. Роз`яснення, надані у зазначеному листі, мають рекомендаційний характер.

При нарахуванні зазначеної виплати додаткової винагороди відповідач зобов`язаний був застосовувати нормативно-правові акти, а не лист Міністерства юстиції України.

Враховуючи наведе судом встановлено, що, відповідно до виписки з табеля обліку робочого часу, позивач за лютий 2022 року відпрацював 234 години, за березень 2022 року 330 годин, за квітень 2022 року 255,5 годин та за травень 2022 року 262 години (арк. спр. 62).

Тобто, на думку суду, враховуючи постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, ОСОБА_1 відпрацьовано норми робочого часу лютого-травня 2022 року та, відповідно, останній має право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн на місяць у відповідності до Постанови №168.

Щодо отримання такої допомоги за червень-липень 2022 року суд зазначає, що, як зазначалося вище, Постановою № 754 до Постанови № 168 були внесені зміни, відповідно до яких в абзаці 1 пункту 1 слова які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка замінити словами які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).

Пунктом 2постанови Кабінету Міністрів України № 754 встановлено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01 червня 2022 року.

Таким чином, з 01 червня 2022 року право на отримання щомісячної додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн. залишилось лише у тих співробітників, які несуть службу в межах територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).

Отже, позовні вимоги в частині нарахування та виплати такої допомоги за період з 01 червня 2022 року по 07 липня 2022 року є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки).

Тобто, станом на день звільнення працівника з роботи роботодавець повинен провести з ним повний розрахунок, а саме: виплатити йому всі суми, на які він має право на день звільнення, в повному обсязі.

Велика Палата Верховного Суду у наведеній вище постанові підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

В цій постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3. ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Тому, Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Зміст статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, а саме про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Із заявлених позивачем вимог вбачається спір про наявність права у позивача на отримання відповідних сум додаткової винагороди за період з 24 лютого по 07 липня 2022 року.

Отже, оскільки позивачу не було здійснено виплату додаткової винагороди у повному розмірі при звільненні і в даному провадженні суд встановив наявність обов`язку у відповідача нарахувати та виплатити зазначену винагороду у належному розмірі за період з 24 лютого 2022 року по 31 травня 2022 року, з огляду на відсутність сплати такої суми на момент розгляду даної справи суд вважає передчасними вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню шляхом прийняття рішення про визнання такої бездіяльності протиправною та зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн щомісячно відповідно до Постанови № 168 за період з 24 лютого 2022 року по 31 травня 2022 року включно.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат пов`язаних зі сплатою судового збору, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Щодо відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6500,00 грн (шість тисячі п`ятсот гривень) суд зазначає наступне.

Частинами першою, другоюстатті 134 КАС Україниобумовлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятоюстатті 134 КАС Українидля цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятоїстатті 139 КАС Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду надано такі документи: Договір про надання правової допомоги від 20 листопада 2023 року, Додаток до договору про надання правової допомоги від 20 листопада 2023 року, розрахункова квитанція серії ВВАР №480082, розрахунок обсягу наданих правничих послуг ОСОБА_1 відповідно до договору про надання правової допомоги (арк. спр. 24-28).

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги адвоката, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 6500 грн є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.

Так, послуга щодо підготовки справи (вивчення документів у справі, вивчення законодавства та практику суду) охоплюються загальною діяльністю адвоката та має на меті складання позовної заяви і подання її до суду. Крім того, ряд послуг, які надавались позивачу (консультація, складання заяви до відповідача, складання адвокатського запиту) не відповідають критеріям необхідності та не мали впливу на хід розгляду справи, а деякі з них не вимагають спеціальної фахової підготовки спеціаліста-правознавця та не можуть вважатись правничою допомогою.

Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справ.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу даної справи, суд зауважує, що провадження здійснювалося в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Суд також зазначає про часткове задоволення позовних вимог, що впливає на співмірність та необхідність зменшення розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, пункт 268). У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia, заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумний розмір.

Верховний Суд в постановах від 22 грудня 2020 року по справі №520/8489/19, від 07 травня 2020 року у справі №320/3271/19, від 10 березня 2020 року у справі №520/8489/19 зазначив, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Також, при визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19.

Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України, з урахуванням заперечень відповідача щодо обґрунтованості та співмірності розміру витрат на правничу допомогу, заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною із заявленими позовними вимогами, а тому справедливим розміром відшкодування позивачу фактично понесених витрат на професійну правничу допомогу у цій справі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача є сума 1500,00 грн (одна тисяча п`ятсот гривень 00 копійок). Решту витрат на професійну правничу допомогу повинен понести позивач.

Керуючись статтями 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Державної установи Луцький слідчий ізолятор (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Нестора Бурчака, 3, код ідентифікаційний код юридичної особи 08562683) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи Луцький слідчий ізолятор щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з 24 лютого 2022 року по 31 травня 2022 року включно, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" відповідно до пункту 8 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2018 року №925/5.

Зобов`язати Державну установу Луцький слідчий ізолятор нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду за період з 24 лютого 2022 року по 31 травня 2022 року включно передбачену постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" відповідно до пункту 8 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2018 року №925/5 з урахування виплачених раніше сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи Луцький слідчий ізолятор на користь ОСОБА_1 1500,00 грн (одна тисяча п`ятсот гривень 00 копійок) витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.І. Смокович