Постанова

від 06.12.2024 по справі 140/35383/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/35383/23 пров. № А/857/11000/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача:Гінди О.М.,

суддів:Матковської З.М., Ніколіна В.В.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Державної установи «Луцький слідчий ізолятор» на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року (головуючий суддя: Смокович В.І., місце ухвалення - м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Луцький слідчий ізолятор» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,, -

встановив:

ОСОБА_1 , 07.12.2023 звернувся з позовом до суду, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльності ДУ «Луцький слідчий ізолятор» щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди за період з 24 лютого 2022 року по 07 липня 2022 року включно, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» відповідно до пункту 8 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2018 року № 925/5;

- зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з 24 лютого 2022 року по 07 липня 2022 року, передбаченої Постановою № 168 відповідно до пункту 8 Порядку № 925/5, з урахуванням раніше виплачених сум у розмірі 93 239,53 грн;

- зобов`язати ДУ «Луцький слідчий ізолятор» нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплати при звільненні додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 відповідно до пункту 8 Порядку № 925/5, за період з 01 березня 2023 року по день прийняття остаточно судового рішення у даній справі включно, розрахунок якої провести за такою формулою: 1 476,46 грн (середньоденний заробіток позивача) помножити на 65,78 % (істотність частки недоплаченої суми) та помножити на кількість календарних днів затримки розрахунку з 01 вересня 2023 року по день прийняття остаточчного судового рішення у даній справі включно.

Позов обґрунтований тим, що з 24 лютого 2022 року у осіб рядового і начальницького складу ДКВС, які несуть службу в органах і установах зазначеної служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка», виникло право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно.

Наголошує на неможливості застосування до спірних правовідносин змін, внесених Постановою № 754, оскільки до 08 липня 2022 року (дати опублікування постанови) відповідні зміни не були чинними. В іншому випадку, ретроспективне застосування внесених Кабінетом Міністрів України змін до Постанови № 168 призведе до звуження прав позивача.

Таким чином, вважає, що право на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, у період з 24 лютого 2022 по 08 липня 2022 року, окрім інших, мали особи рядового і начальницького складу ДКВС, які несли службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надавалася допомога в рамках Програми «єПідтримка».

Вважає, що застосування відповідачем листа Міністерства юстиції України як такого, який регулював порядок виплати додаткової винагороди, до надання повноважень міністерствам 19 липня 2022 року відповідно до пункту 3 Постанови № 793 про визначення порядку і умов таких виплат, є неправомірним.

Щодо підстав стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні вказує, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Оскільки станом на день звільнення позивача зі служби, відповідачем не було проведено з ОСОБА_1 розрахунку у повному обсязі, а саме не виплачено додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, позивач відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Луцький слідчий ізолятор» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з 24 лютого 2022 року по 31 травня 2022 року включно, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» відповідно до пункту 8 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2018 року № 925/5.

Зобов`язано Державну установу «Луцький слідчий ізолятор» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду за період з 24 лютого 2022 року по 31 травня 2022 року включно передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» відповідно до пункту 8 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2018 року № 925/5 з урахування виплачених раніше сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Луцький слідчий ізолятор» на користь ОСОБА_1 1500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт покликається на те, що наказом від 16 серпня 2022 року № 59/ОС-22 «Про особовий склад» було призначено виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою № 168, особам рядового і начальницького складу (в тому числі позивачу) за період з квітня 2022 року по травня 2022 року, в межах виділеного фінансування, визначену пропорційно фактично відпрацьованому часу несення служби, розрахованого у годинах всього в розмірі 38 891,80 грн. Вважає, що оскільки позивач звільнився зі служби 31 серпня 2023 року, то до спірних правовідносин у період проходження ним служби слід застосовувати пункт 2 Постанови № 168 в редакції Постанови № 793, згідно якої, додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень виплачується пропорційно за фактично відпрацьований час несення служби, тобто права позивача на отримання такої додаткової винагороди не порушено.

Крім цього, покликається на те, що про порушення своїх прав позивач повинен був дізнатися 31.08.2023, з наказу від 31.08.2023 № 49/ОС-23 про звільнення його зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України та інших документів, виданих при звільненні, проте до суду із позовом звернувся з позовною заявою, датованою 06.12.2023, пропустивши строк, передбачений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач, 17.07.2024 подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив, апеляційну скаргу відхилити.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з наказу від 10 лютого 2022 року № 8/ОС-22 ОСОБА_1 призначено на посаду чергового помічника начальника ДУ «Луцький слідчий ізолятор» (арк. спр. 24).

Наказом ДУ «Луцький слідчий ізолятор» від 27 травня 2022 року № 40/ОС-22, з врахуванням змін, внесених наказом від 20 червня 2022 року № 44/ОС-22, ОСОБА_1 нараховано та виплачено додаткову винагороду за лютий 2022 року за 114 годин; за березень 2022 року за 384 години та за квітень 2022 року за 244,5 годин (арк. спр. 57, 59).

Згідно із наказом ДУ «Луцький слідчий ізолятор від 16 серпня 2022 року № 59/ОС-22 позивачу нараховано та виплачено додаткову винагороду за період з 26 квітня 2022 року по 30 квітня 2022 року за 37 годин; за травень 2022 року за 262 години та здійснено відрахування з виплаченої додаткової винагороди за період з 24 лютого 2022 року 28 лютого 2022 року за 16 годин; за березень 2022 року за 54 години та за період з 01 квітня 2022 року по 25 квітня 2022 року за 26 годин (арк. спр. 58).

Наказом від 31 серпня 2023 року № 49/ОС-23 позивача звільнено зі служби з ДУВС України за власним бажанням (арк. спр. 60).

Представник позивача 20 листопада 2023 року звернулася до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168 у розмірі 30 000,00 грн, щомісячно з 24 лютого 2022 року по 08 липня 2022 року з урахуванням раніше виплачених сум; нарахування та виплати компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні на підставі норм Порядку обчислення середньої заробітної плати № 100 з дати звільнення по дату отримання заяви (арк. спр. 15).

ДУ «Луцький слідчий ізолятор» листом від 05 грудня 2023 року повідомив представника позивача, що виплата додаткової винагороди за період з 24 лютого 2022 року по 31 травня 2022 року була нарахована та виплачена відповідно до листа Міністерства юстиції України щодо виплати додаткової винагороди пропорційно за фактичний час несення служби. Для додаткової винагороди з державного бюджету надходили додаткові кошти. Для виплати винагороди за період з 01 червня до 08 липня 2022 року кошти не надходили (зворот арк. спр. 15).

Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 06 вересня 2023 року призваний до Збройних Сил України по мобілізації, згідно Указу Президента України № 65/2022 від 24 лютого 2022 року (арк. спр. 21-22).

Довідка Військової частини НОМЕР_2 від 26 вересня 2023 року підтверджує те, що позивач перебуває на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_2 .

Позивач, уважаючи, бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати йому вказаної винагороди протиправною, звернувся за захистом своїх соціальних прав з цим позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачу не було здійснено виплату додаткової винагороди у повному розмірі при звільненні, а тому у відповідача наявний обов`язок нарахувати та виплатити зазначену винагороду у належному розмірі за період з 24 лютого 2022 року по 31 травня 2022 року.

Натомість, з огляду на відсутність сплати такої суми на момент розгляду справи суд першої інстанції вважає передчасними вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки, позивачем не оскаржується в апеляційному порядку судове рішення суду першої інстанції, а тому, предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 308 КАС України, є законність і обґрунтованість судового рішення суду у частині задоволення позову.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Закон України від 23 червня 2005 року № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі Закон №2713-IV) визначає правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23 Закону № 2713-IV, держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Частиною 1 статті 24 Закону № 2713-IV передбачено, що фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом.

Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - Порядок № 925/5).

Пунктом 3 розділу І Порядку № 925/5 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацом першим пункту 4 розділу І Порядку № 925/5 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які займають штатні посади в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, органах пробації, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах та закладах охорони здоров`я, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

При виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів цього місяця (пункту 8 розділу І Порядку № 925/5).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому було продовжено та триває до теперішнього часу.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України 28 лютого 2022 року прийняв Постанову № 168, пунктом 1 якої (в первинній редакції) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 5 Постанови № 168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

У подальшому до пункту 1 вказаної постанови вносилися зміни, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 350 внесено зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», доповнено абзац перший після слів «та поліцейським» словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».

Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 350 вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 204-р від 06 березня 2022 року Волинська область була включена до Переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка».

Отже, Кабінет Міністрів України встановив виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно, зокрема, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».

Оскільки, позивач проходив службу в ДУ «Луцький слідчий ізолятор», що є установою Державної кримінальної виконавчої служби, місцем розташування якого є місто Луцьк, що є обласним центром Волинської області, а тому набув право на отримання додаткової щомісячної винагороди так як вказана адміністративно-територіальна одиниця, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 204-р від 06.03.2022, включена до Переліку територій, на яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».

Суд апеляційної інстанції заначає, що відповідача покликається на те, що розмір додаткової винагороди має бути виплачений пропорційно до фактично відпрацьованого часу розрахованого в годинах.

Однак, суд апеляційної інстанції вважає такі покликання безпідставними, з огляду на таке.

Так, у первинній редакції постанови Кабінету Міністрів України № 168 розмір додаткової винагороди для співробітників Служби судової охорони, крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, був визначений у фіксованому розмірі - 30000 гривень щомісячно.

Водночас, з урахуванням змін до постанови № 168, внесених Кабінетом Міністрів України постановою від 07 липня 2022 року № 793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що в обох зазначених постановах Кабінету Міністрів України передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.

Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року № 793 змін до постанови № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30000 гривень щомісячно», не свідчить про те, що такі зміни впливають на розмір додаткової винагороди, оскільки за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, а тому визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн на місяць, передбаченому постановою № 168 у первинній редакції.

Таке тлумачення змісту постанов Кабінету Міністрів України № 168 та № 793 узгоджується, зокрема, із рішенням Верховного Суду від 06 квітня 2023 року, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, у зразковій справі № 260/3564/22 та підлягає застосуванню у розглядуваній справі судом апеляційної інстанції, оскільки правовідносини у цих справах є подібними.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що додаткова винагорода за лютий, березень, квітень і травень 2022 року нарахована і виплачена позивачу за фактичний час несення служби, який розрахований у годинах.

Разом з тим, Постановою № 168 у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, було передбачено виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 грн. щомісячно особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».

Отже, у лютому, березні, квітні і травні 2022 року ОСОБА_1 мав право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 грн. щомісячно, а у випадку не відпрацювання позивачем норм робочого часу відповідного місяця, розрахунок відповідної додаткової винагороди здійснюється відповідно до пункту 8 Порядку № 925/5 (при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів цього місяця), тобто пропорційно до кількості відпрацьованих позивачем календарних днів у місяці.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що проведення відповідачем виплати позивачу додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, пропорційно за фактичний час несення служби, який розрахований у годинах, не передбачений, а ні Постановою № 168 у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, а ні Порядком № 925/5.

Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що необхідно визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Луцький слідчий ізолятор» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з 24 лютого 2022 року по 31 травня 2022 року та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду за цей період, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168, відповідно до пункту 8 розділу І Порядку № 925/5 з урахування виплачених раніше сум.

Щодо покликання апелянта, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, передбачений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України то суд апеляційної інстанції не бере такі до уваги, з огляду на таке.

Так, надаючи оцінку доводам щодо недотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд апеляційної інстанції виходить з того, що спір щодо нарахування та невиплату позивачу в повному обсязі усіх складових грошового забезпечення, зокрема, додаткової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168, є спором пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що покликання апелянта на застосування до спірних правовідносин ч. 5 ст. 122 КАС України та пропуск позивачем місячного строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки до спірних правовідносин необхідно застосовувати тримісячний строк звернення, передбачений ч. 2 ст. 233 КЗпП України, так як спір пов`язаний з виплатою всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

Так, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ч. 2 ст. 233 КЗпП).

Оскільки, у межах спірних правовідносин, позивач звернувся до суду 07.12.2023, , а письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні надано відповідачем 27.11.2023, отже тримісячний строк звернення до суду не пропущений.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу на користь позивача, то суд апеляційної інстанції зазначає, що в апеляційній скарзі не наведено доводів стосовно того, що сума витрат в розмірі 1500 грн, яку позивач просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає зменшенню або така є не співмірною з огляду на предмет розглядуваного спору.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Луцький слідчий ізолятор» необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500 грн. Оскільки, в матеріалах справи наявні документи які підтверджують надання правничої допомоги в суді першої інстанції, зокрема: договір про надання правової допомоги від 20 листопада 2023 року, Додаток до договору про надання правової допомоги від 20 листопада 2023 року, розрахунок обсягу наданих правничих послуг ОСОБА_1 відповідно до договору про надання правової допомоги (а. с. 24-28).

Крім цього, суд апеляційної інстанції зауважує, що згідно висновків викладених у додатковій постанові Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 640/10548/19 та постанові від 29.10.2020 у справі № 686/5064/20 витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Таким чином, апеляційна скарга Державної установи «Луцький слідчий ізолятор» не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, а тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Згідно приписів ст. 139 КАС України підстави для стягнення судових витрат в суді апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

апеляційну скаргу Державної установи «Луцький слідчий ізолятор» залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року у справі № 140/35383/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. М. Гінда судді З. М. Матковська В. В. Ніколін