Рішення

від 01.04.2024 по справі 240/45/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2024 року м. Житомир справа № 240/45/24

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Служби безпеки України в Житомирській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Житомирській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2021 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань грошової премії, грошової допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористані відпустки, премії, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020-01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;

- зобов`язати Управління Служби безпеки України в Житомирській області здійснити ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2021 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань грошової премії, грошової допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористані відпустки, премії, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020-01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;

- зобов`язати Управління Служби безпеки України в Житомирській області нарахувати та виплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, визначеного із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 по день фактичної виплати;

- визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Житомирській області щодо відмови у видачі оновленої довідки щодо ОСОБА_1 про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;

- зобов`язати Управління Служби безпеки України в Житомирській області видати на ім`я ОСОБА_1 оновлену довідку про розмір грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, що враховуються для перерахунку пенсії заявника, з урахуванням перерахунку грошового забезпечення, відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у відсотках, встановлених станом на день звільнення за відповідною або аналогічною посадою, з якої його було звільнено з військової служби із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу, окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт , та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум за відповідно або аналогічною посадою, з якої його було звільнено з військової служби, для здійснення обчислення та перерахунку пенсії з дня звільнення пенсії та подати до відповідного Головного управління Пенсійного фонду України вказану довідку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив службу в Управлінні Служби безпеки України в Житомирській області. При цьому відповідач протиправно, починаючи з 29 січня 2020 року, розраховував грошове забезпечення позивача з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня 2018 року, що призвело до виплати грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, премії у значно меншому розмірі. Окрім того, не видав довідку про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії заявника, з урахуванням перерахунку грошового забезпечення, відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у відсотках, встановлених станом на день звільнення за відповідною або аналогічною посадою, з якої його було звільнено з військової служби із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу, окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт , та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум за відповідно або аналогічною посадою, з якої його було звільнено з військової служби, для здійснення обчислення та перерахунку пенсії з дня звільнення пенсії.

Ухвалою від 08.01.2024 відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Зобов`язано Управління Служби безпеки України в Житомирській області надати до суду у термін, протягом п`ятнадцяти днів, з дня отримання даної ухвали, копію заяву адвоката Єрьоміної В.А. (в інтересах ОСОБА_1 ), на яку надано відповідь від 15.11.2023 №57/15/Є-311/276.

Відповідачем 02.02.2024 подано до суду відзив на позовну заяву, у якому проти позовних вимог заперечив. В обґрунтування зазначив, що відповідно до п. 4 Постанови № 704, з урахуванням змін, у грошовому забезпеченні діючим військовослужбовцям розміри посадових окладів та окладів за військовим званням продовжують встановлюватися, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018. Стверджує, що жодні інші розміри прожиткового мінімуму для розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців не використовувались, фактичні розміри посадових окладів, окладів за військове звання у 2018-2023 роках не змінювались. Відповідач зазначає, що прожитковий мінімум для працездатних осіб є розрахунковою величиною виключно для посадових окладів та окладу за військовим званням, а не для розрахунку грошового забезпечення в цілому, одноразової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки як особі, що має статус учасника бойових дій.

Крім цього, Управління Служби безпеки України в Житомирській області 02.02.2024, на вимогу суд, надана заява адвоката Єрьоміної В.А. від 16.10.2023.

У період з 01.02.2024 по 09.02.2024 головуюча у справі суддя перебувала на лікарняному, а з 25.03.2024 по 29.03.2024 - у відпустці.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Суд установив, що позивач у період з 29.01.2020 по день звільнення 31.12.2021 проходив служу в Управлінні Служби безпеки України в Житомирській області .

Адвокатом Єрьоміною В.А. 16.10.2023 було направлено адвокатський запит на ім`я начальника Управління Служби безпеки України в Житомирській області з проханням надіслати поштою з копією на електронну адресу:

- інформацію, який розмір прожиткового мінімуму (на який рік) був застосований при розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_2 ;

- інформацію про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2020, 01.01.201, 01.01.2022, 01.01.2023 за займаною посадою ОСОБА_2 з обов`язковим зазначенням розміру у відсотках: надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби у відсотках посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) у відсотках та щомісячної премії у відсотках;

- інформацію щодо тарифного розряду, згідно з яким розраховувався посадовий оклад ОСОБА_2 з 29.01.2020 по 12.05.2023.

Відповідачем 15.11.2023 за №57/15/Є-311/276 надана відповідь на запит від 16 жовтня 2023 року у якій зазначено, що відповідно до чинного законодавства грошове забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України не розраховується виходячи з розміру прожиткового мінімуму. Грошове забезпечення ОСОБА_1 за займаною посадою станом на 01.01.2020 становило: посадовий оклад - 6340 грн, оклад за військовим званням - 1410, надбавка за вислугу років 45% -3487,50 грн, надбавка за особливості проходження служби 84% - 9439,50 грн, надбавка за службу в умовах режимних обмежень 15% - 951 грн, доплата військовослужбовцям оперативних підрозділів, які постійно співробітничають з особами, залученими до участі в оперативно-розшуковій діяльності на конфіденційній основі 5% - 317 грн, преміювання 10% - 634 грн; станом на 01.01.2021 становило: посадовий оклад - 6340 грн, оклад за військовим званням - 1410, надбавка за вислугу років 45% -3487,50 грн, надбавка за особливості проходження служби 95% - 10675,63 грн, надбавка за службу в умовах режимних обмежень 15% - 951 грн, доплата військовослужбовцям оперативних підрозділів, які постійно співробітничають з особами, залученими до участі в оперативно-розшуковій діяльності на конфіденційній основі 5% - 317 грн, преміювання 75% - 4755 грн. Посадовий оклад з 29.01.2022 по день звільнення 31.12.2021 відповідає 33 тарифному розряду.

Позивач вважає, що відповідач протиправно при визначенні розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, додаткових видів грошового забезпечення, одноразової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки як особі, що має статус учасника бойових дій, премії у період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2023 року застосував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений станом на 01 січня 2018 року, не видав оновлену довідку про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати підвищення) та премії, що подаються для призначення пенсії, а тому звернувся із цим позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основним нормативно-правовим актом, що відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №2011-ХІІ).

Згідно статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно абзацу 3 пункту 14 статті 101 Закону України №2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах 1 та 2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Постановою № 704 було підвищено грошове забезпечення відповідних категорій військовослужбовців та закладено механізм щорічного збільшення його розміру у подальшому.

Так, відповідно до пункту 4 цієї Постанови у редакції, що була чинною до 24 лютого 2018 року, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Із 24 лютого 2018 року набула чинності Постанова № 103, пунктом 6 якої пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, з 24 лютого 2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року.

Тим часом, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та нечинним пункт 6 Постанови № 103.

Відтак, починаючи з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, як правило, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року. Лише у тому разі, якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є меншим ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, для проведення відповідних розрахунків використовується величина, яка дорівнює 50 відсоткам розміру мінімальної заробітної плати.

Суд також ураховує, що згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII (далі Закон України №1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01 січня 2017 року) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.

Під час розгляду і вирішення цієї справи суд виходить із того, що положення пункту 4 Постанови № 704 та пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1774-VIII підлягають солідарному застосуванню.

Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.

Натомість розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом на 01 січня календарного року, на розрахунок посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями не впливає.

Відповідач не заперечує, що після 29 січня 2020 року продовжував нараховувати позивачу грошове забезпечення виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року.

Таким чином за період з 29 січня 2020 року по 29 вересня 2023 року відповідач здійснював нарахування і виплату грошового забезпечення позивачу із застосуванням неправильної розрахункової величини.

Аналогічні висновки викладені у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2022 року у справі №240/1857/22, від 20 жовтня 2022 року у справі №240/5983/22.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу у заниженому розмірі з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2021 року грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні відпусток без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-IХ станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року №1082-IХ станом на 01 січня 2021 року є протиправними.

З метою відновлення прав, порушення яких установлено за результатами розгляду спору, суд уважає за необхідне зобов`язати відповідача здійснити з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2021 року перерахунок грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні відпусток, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-IХ станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року №1082-IХ станом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовні вимоги про здійснення компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушення строків виплати грошового забезпечення, суд враховує настпуне.

Так, стаття 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі Закон України № 2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статті 3 Закону України № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону України № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З аналізу норм Закону України №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі Порядок №159) слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що грошове забезпечення є доходом, а у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Використане у статті 3 Закону України №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 3 Закону України №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17.

Окрім цього, суд наголошує на такому.

Згідно постанови Верховного Суду 15 жовтня 2020 року №240/11882/19, розглядаючи позовні вимоги про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходу, одночасно з вимогами про зобов`язання нарахувати і виплату такого доходу, в задоволенні яких суди першої та апеляційної інстанцій відмовили з огляду на їх передчасність, колегія суддів дійшла висновку про їх задоволення. Зауважила, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Подібна правова позиція уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 822/1110/16, у постанові від 20 грудня 2019 року у справі №822/1731/16, у постанові від 13 березня 2020 року у справі № 803/1565/17.

Правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11 грудня 2020 року у справі №200/10820/19, суд до уваги не приймає з огляду на таке.

Як убачається зі змісту ухвали Верховного Суду від 14 липня 2023 року у справі №460/2936/20, колегія суддів дійшла висновку про необхідність передачі справи на розгляд палати, оскільки наявні підстави для відступлення від правової позиції Верховного Суду, викладених в його постановах від 09 червня 2021 року у справі №240/186/20, від 17 липня 2021 року у справі № 460/4188/20, від 27 липня 2022 року у справі № 460/783/20 та від 11 травня 2023 року у справі № 460/786/20.

При цьому, як убачається зі змісту зазначених постанов, колегії суддів висновувала свою позицію посиланням на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2020 року у справі №200/10820/19.

На обґрунтування висновку про необхідність відступити від правової позиції, в ухвалі від 14 липня 2023 року у справі №460/2936/20 колегія суддів зазначила:

«Норми Закону України № 2050-ІІІ і Порядку № 159 свідчать про відсутність обов`язку громадянина додатково звертатися до органу за виплатою компенсації втрати частини доходу.

Аналіз положень статей 1, 2, 4 Закону України №2050-ІІІ свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку пенсійного органу) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі, пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку разом із відповідною несвоєчасною проведеною виплатою перерахованої пенсії.

Відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону України № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2 4 Закону України № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, одночасно з виплатою заборгованості. Відповідно, не виплата компенсації разом із заборгованістю свідчить про відмову виплатити таку відповідно до Закону України № 2050-ІІІ і не потребує оформлення такої окремим рішенням.

Вчинення активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.».

Отже, на момент розгляду цієї справи, позиція, висловлена у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2020 року у справі №200/10820/19, на переконання суду, підлягатиме перегляду. При цьому сталою судовою практикою Верховного Суду за наслідками розгляду спорів щодо проходження публічної служби підтверджено виникнення у позивачів права на нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів у момент виплати таких і незалежно від звернення до відповідача з метою отримання такої компенсації.

Ураховуючи наведене правове регулювання та викладену Верховним Судом правову позицію, суд уважає обґрунтованими вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити компенсацію втрати доходу у зв`язку з порушенням строків його виплати з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати, оскільки у судовому порядку встановлено протиправну бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та невиплати грошового забезпечення позивачу у визначеному законодавством розмірі, що обумовило його недоплату, саме з цієї дати.

Відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про протиправну бездіяльність та зобов`язання відповідача видати на ім`я позивача оновлену довідку про розмір грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, що подається для призначення пенсії та подати до відповідного Головного управління Пенсійного фонду України.

Як вбачається з тексту заяви від 16.10.223 адвоката Єрьоміної В.А., питання видачі оновленої довідки на ім`я позивача, у ній не ставилося. Суд зауважує, що передумовою видачі оновленої довідки є звернення особи до суб`єкта владних повноважень у якого він проходив службу. Докази такого звернення матеріали справи не містять.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає, що положення певного акту впливають на його правове становище.

Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи дійсно щодо особи має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем.

При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Право на захист - це суб`єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).

Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Тобто, судовому захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 01.12.2015 у справі №800/134/15 та постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №820/3327/16.

З огляду на те, що позивачем не надані докази звернення до відповідача з питанням надання оновленої довідки, що подається для призначення пенсії, то позовні вимоги в частині, є передчасними, адже спору в цій частині фактично не існує, а тому не підлягають задоволенню.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Частково задовольнити позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Управління Служби безпеки України в Житомирській області (вул. Фещенка-Чопівського, 7,м. Житомир, 10008, ЄДРПОУ: 20001510) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Визнати протиправними дії Управління Служби безпеки України в Житомирській області, яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", при обчисленні в період з 29.01.2020 по 31.12.2021 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 , а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Зобов`язати Управління Служби безпеки України в Житомирській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 29.01.2020 по 31.01.2021 посадового окладу, окладу за військовим званням, одноразову допомогу при звільненні, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за дні невикористаної відпустки, обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (в редакції чинній з 29.01.2020) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021 на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати Управління Служби безпеки України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 29.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення, визначеного, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

У решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Лавренчук