Рішення

від 29.03.2024 по справі 320/16671/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2024 року № 320/16671/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищого господарського суду України (в особі Голови ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України), Пенсійного фонду України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Вищого господарського суду України (в особі Голови ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України), Пенсійного фонду України, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Вищого господарського суду України (адреса: 01016, м. Київ, вул. О.Копиленка,6, Код ЄДРПОУ: 00018738), який відмовив ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) у видачі Довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період з грудня 2018 року по лютий 2020 року; з лютого 2020 року по лютий 2023 року з урахуванням усіх доплат, які були визначені ОСОБА_2 на момент звільнення, з метою подальшого перерахунку органами Пенсійного фонду України щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці;

- зобов`язати Вищий господарський суд України (адреса: 01016, м. Київ, вул. О.Копиленка,6, Код ЄДРПОУ: 00018738), видати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ): довідку про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період з грудня 2018 року по лютий 2020 року (виходячи з встановленого посадового окладу судді місцевого суду - 15 мінімальних заробітних плат та з урахуванням усіх доплат, які були визначені ОСОБА_1 на момент звільнення); довідку за період з лютого 2020 року по лютий 2023 року (виходячи з розміру базового посадового окладу судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (з 2018 по 2020 рік) та 75 прожиткових мінімумів працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (з 2021 по 2023 рік), розмір яких встановлений на 01 січня календарного року, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-IX, Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року №1082-1X, Закону України «Про Державний бюджет у країни на 2022 рік» від 2 грудня 2021 року №1928-1X, Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 3 листопада 2022 року №2710-1Х) та з урахуванням усіх доплат, які були визначені ОСОБА_1 на момент звільнення);

- зобов`язати Пенсійний фонд України (адреса: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, Код СДРПОУ: 00035323) автоматично щорічно здійснювати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з суддівської винагороди працюючого судді.

Позов мотивовано протиправною відмовою відповідача у видачі оновленої довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою, з урахуванням всіх доплат, які встановлено позивачу, для здійснення обчислення та перерахунку її довічного грошового утримання. Крім того, позивачем вказано про безпідставне невиконання органами пенсійного фонду обов`язку «автоматичного» перерахунку суддівської винагороди, незалежно від подання їм довідки про суддівську винагороду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.05.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.

Пенсійним фондом України подано відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнано. Зазначено про те, що Пенсійний фонд України не наділений повноваженнями щодо прийняття рішення про призначення/відмову в призначенні, перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, оскільки такими повноваженнями наділені територіальні органи Пенсійного фонду. Крім того, зазначено, що оскільки позивач не зверталась до відповідного територіального управління Пенсійного фонду, у якому перебуває на обліку, то вимога щодо перерахунку довічного грошового утримання судді є передчасною.

Вищий господарський суд України (в особі Голови ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України) правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення тексту ухвали про відкриття провадження у справі на електронну адресу, про що свідчить довідка про доставку електронного листа, сформована програмним забезпеченням Діловодство спеціалізованого суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Наказом Вищого господарського суду України від 05.10.2016 №350-к ОСОБА_1 07.10.2016 звільнено з посади судді Вищого господарського суду України у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Позивач звернулась до Вищого господарського суду України (в особі Голови ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України із заявою від 13.02.2023 щодо видачі оновленої довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період грудень 2018 - лютий 2020 та лютий 2020 - лютий 2023, з урахуванням всіх доплат, належних позивачу, з метою подальшого органами Пенсійного фонду України.

Листом Вищого господарського суду України від 16.03.2023 №01-13/35/55/23 відповідачем відмовлено позивачу у відмовлено позивачу у видачі вказаної довідки.

Також, позивач звернулась до Пенсійного фонду України із заявою від 05.05.2023, у якій просила здійснити перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці.

Вважаючи протиправними вказані дії та бездіяльність відповідачів, позивач звернулась до адміністративного суду з позовною заявою.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Щодо відмови у видачі довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період з лютого 2020 року по лютий 2023 року, суд зазначає таке.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України від 02.06.2016 №1402-VIІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIІІ).

Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIII було запроваджено проведення первинного кваліфікаційного оцінювання суддів з метою прийняття рішень щодо можливості здійснення ними правосуддя у відповідних судах.

Особливості нарахування суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання у залежності від проходження суддею кваліфікаційного оцінювання були визначені у пунктах 22-25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII.

Положеннями пункту 2 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII також було визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (далі - Закон України №2453-VI), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Відповідно до пункту 22 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

За правилами пункту 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI.

Однак, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16.10.2019 № 193-IX, який набрав чинності 07.11.2019, пункти 22, 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII були виключені.

Згідно із пунктом 24 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року: для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

У свою чергою пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII передбачав, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України № 2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Тобто з набранням чинності Законом №1402-VIII розмір щомісячного довічного грошового утримання судді залежав від проходження кваліфікаційного оцінювання та відпрацювання на посаді судді щонайменше трьох років з дня прийняття щодо судді відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В залежності від наведених обставин правовідносини щодо визначення розміру довічного грошового утримання судді регулювалося Законом № 2453-VI або Законом № 1402-VIII.

Проте рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1402-VIII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

В пункті 16 вказаного рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 Конституційним Судом України зазначено, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.

Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом №1402-VIII.

У зв`язку із наведеним Конституційний Суд України дійшов до висновку, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.

Конституційний Суд України у рішенні від 18.02.2020 №2-р/2020 вказав на те, що запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.

Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 №2-р/2020 Закон №1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці і жоден інший закон не регулює дане питання, в тому числі й Закон №2453-VI.

Таким чином, з 19.02.2020 правовідносини щодо виплати щомісячного довічного грошового утримання судді регулюється виключно Законом №1402-VIII, а застосування різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів суперечить положенням частини першої статті 126 Конституції України.

Суд зазначає, що питання однакового застосування норм права в аспекті необхідності дотримання принципів верховенства права та правової визначеності неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України.

У підпункті 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.06.2020 №7-р/2020 вказано, що вимогою верховенства права є дотримання принципу юридичної визначеності, що обумовлює однакове застосування норми права, недопущення можливостей для її довільного трактування.

Юридична визначеність норми права є ключовою умовою забезпечення кожному ефективного судового захисту незалежним судом.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005, із конституційних принципів рівності та справедливості випливає вимога визначеності, ясності та недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 №1-2/2016).

Конституційний Суд України в абзаці третьому підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 06.06.2019 №3-р/2019 вказав, що принцип юридичної визначеності як складова конституційного принципу верховенства права є сукупністю вимог до організації та функціонування системи права, процесів правотворчості та правозастосування у спосіб, який забезпечував би стабільність юридичного становища індивіда. Зазначеного можна досягти лише шляхом законодавчого закріплення якісних, зрозумілих норм.

Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність чинного законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци четвертий - шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 №6-р/2019).

Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 вказано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування). Кожна особа залежно від обставин повинна мати можливість орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних юридичних наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях також неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії (заява №28342/95, п. 61), «Стіл та інші проти Сполученого Королівства», заява №24838/94, п. 54).

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку про те, що відмова відповідача видати позивачу довідку має наслідком втручання у право на отримання ним щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі, встановленому чинним законодавством, а саме Законом №1402-VIII, і таке втручання у право позивача не має жодної підстави в національному законодавстві, що свідчить про порушення принципу правової визначеності, як складової верховенства права.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 17 Закону №1402-VIII єдність системи судоустрою забезпечується єдиним статусом суддів. Згідно з частиною другою статті 52 Закону №1402-VIII судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.

Водночас, щодо розміру базового посадового окладу, який має застосовуватись у межах спірних відносин, суд зазначає таке.

Верховний Суд у постановах від 04.07.2023 у справі №640/1064/21, від 05.07.2023 у справі №761/26688/20, від 13.09.2023 у справі №640/6204/21, від 27.09.2023 у справі №640/10671/22 виснував, що в спірних правовідносинах суддівська винагорода для визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці повинна визначатись з врахуванням розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду з огляду на те, що до набрання чинності Законом України від 02.06.2016 №401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та Законом №1402-VIII систему судів загальної юрисдикції складали: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) вищі спеціалізовані суди; 4) Верховний Суд України (частина друга статті 17 Закону №2453-VI). Згідно із частиною другою статті 31 Закону №2453-VI вищими спеціалізованими судами були: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України.

Разом з цим, для створення більш ефективної моделі системи судоустрою, приведення її у відповідність із конституційними змінами, Верховною Радою України був прийнятий Закон №1402-VIII, згідно із частиною третьою статті 17 якого, систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд. Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди.

При цьому, принципи його побудови (територіальності, спеціалізації та інстанційності) залишились незмінними.

Отже, як Законом №2453-VI, так і Законом №1402-VIII в системі судоустрою передбачені вищі спеціалізовані суди, базисом для утворення яких є принцип спеціалізації, сутність якого полягає в утворенні в системі судоустрою підсистем судових органів, уповноважених вирішувати справи певних категорій.

При цьому, в силу вимог Закону №2453-VI ВГСУ був вищим спеціалізованим судом, а відтак суддівська винагорода для визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці для перерахунку пенсії позивача повинна визначатись з врахуванням базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, визначеного пунктом 2 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII.

Після рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. Закон №1402-VIII встановлює суддівську винагороду для суддів вищих спеціалізованих судів та імперативно закріплює, що суддівська винагорода регулюється лише цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (стаття 135 Закону №1402-VIII).

Враховуючи наведене, позивач має право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді, виходячи з посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, передбаченого Законом №1402-VIII, оскільки чинне законодавство не передбачає іншого.

При цьому, твердження позивача щодо співмірності розміру довічного грошового утримання судді у відставці Вищого господарського суду України із суддівською винагородою судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду є необґрунтованими та такими, що не узгоджуються з положеннями чинного законодавства та позицією Верховного Суду.

Таким чином, враховуючи те, що позивач обіймала посаду судді Вищого господарського суду України, має статус судді у відставці, що не оспорюється учасниками справи, суд доходить висновку про наявність у позивача права на відповідні гарантії, передбачені Законом №1402-VIII для судді вищого спеціалізованого суду, зокрема, на перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (частина четверта статті 142 Закону №1402-VIII), відповідно до базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами відповідно до статті 135 Закону №1402-VIII.

З урахуванням викладеного, належним способом захисту порушеного права позивача у цій частині є визнання протиправною відмови Вищого господарського суду України у видачі позивачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами та зобов`язання Вищого господарського суду України видати позивачу довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами, визначеними в статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII.

Саме такий спосіб захисту застосований Верховним Судом у справах щодо зобов`язання вищого спеціалізованого суду видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за посадою судді Касаційного суду у складі Верховного Суду.

В частині оскарження позивачем вчинених Вищим господарським судом України дій щодо відмови у видачі довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період з грудня 2018 року по лютий 2020 року, суд зазначає таке.

04.12.2018 Конституційний Суд України ухвалив Рішення №11-р/2018, яким, зокрема, визнав неконституційним положення частини третьої статті 133 Закону №2453-VI (у редакції Закону №192-VIII). Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.01.2011 - 6 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2012 - 8 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2013 - 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2014 - 12 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2015 - 15 мінімальних заробітних плат» (пункт 1 резолютивної частини цього Рішення).

Суд указує, що вказаним Рішенням Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення частини третьої статті 133 Закону №2453-VI, у редакції Закону №192-VIII.

Частина третя статті 133 Закону №2453-VI до визнання її неконституційною встановлювала розмір посадового окладу судді місцевого суду - 10 мінімальних заробітних плат. Ця норма застосовувалася для визначення розміру посадового окладу тих суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, як це було передбачено положеннями пункту 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII.

Визнаючи неконституційним положення частини третьої 133 Закону №2453-VI, Конституційний Суд України зауважив, що законодавець неодноразово вносив зміни до вказаного закону щодо розміру посадового окладу, у результаті яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі зміни суд визнав посяганням на гарантію незалежності судді у вигляді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

У Рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 Конституційний Суд України вказав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв`язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди.

Водночас, як уже зазначалося, Законом №1774-VIII, який набрав чинності 01.01.2017, змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат. Отже, цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.

Отже, з прийняттям Закону №1774-VIII змін зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.

Суд зауважує, що Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, на яке посилається позивач, не вирішувалося питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при розрахунку посадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому Рішенні Конституційного Суду України, не впливають на конституційність норм Закону №1774-VIII, зокрема пункту 3 його розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення».

Таким чином, пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII Конституційним Судом України не переглядався на предмет його неконституційності.

У контексті наведеного безпідставними є висновки позивача про можливість видачі довідки з грудня 2018 року по лютий 2020 року на підставі Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, виходячи з 15 мінімальних заробітних плат.

Таким чином, суддівську винагороду позивачу необхідно обчислювати відповідно до статті 133 Закону №2453-VI (у первинній редакції), однак з урахуванням приписів пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ (у наведеній редакції), тобто з розрахунку 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено на рівні 1762,00 грн.

Вказана правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 14.12.2020 в справі №640/22027/18, від 13.10.2021 в справі №160/5961/19 та в рішенні від 11.03.2020 в справі №Пз/9901/17/19 (№200/9195/19-а).

Таким чином, виходячи із змісту заявлених ОСОБА_1 позовних вимог про визнання протиправними дій Вищого господарського суду України, який відмовив позивачу у видачі довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за періоди: з грудня 2018 року по лютий 2020 року для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та зобов`язання видати довідку про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період з грудня 2018 року по лютий 2020 року (виходячи з встановленого посадового окладу судді місцевого суду - 15 мінімальних заробітних плат), суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Пенсійний фонд України автоматично здійснювати перерахунок позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з суддівської винагороди працюючого судді, то такі не підлягають задоволенню з огляду на їх передчасність, оскільки на момент винесення судом рішення у цій справі Пенсійним фондом України жодних дій на його виконання не вчинялось. Відтак, спору щодо автоматичного здійснення перерахунку позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у цій справі, не існує.

Також, Пенсійний фонд України ще не ухвалював рішення щодо автоматичного перерахунку чи відмови у здійсненні такого на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці будуть порушені.

Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити, як передчасної.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Згідно частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції від 25.05.2023 №0.0.2981605263, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 3220,81 грн. Відтак, враховуючи часткове задоволення позову, на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань призначених для Вищого господарського суду України (в особі Голови ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України), оскільки дії саме цього відповідача призвели до порушеного права позивача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову Вищого господарського суду України у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами.

3. Зобов`язати Вищий господарський суд України видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами, визначеними в статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Вищого господарського суду України (в особі Голови ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.