Постанова

від 28.11.2024 по справі 320/16671/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/16671/23 Головуючий у 1-й інстанції: Щавінський В.Р.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.03.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищого господарського суду України (в особі голови ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України), Пенсійного фонду України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:

- визнати протиправними дії Вищого господарського суду України (адреса: 01016, м. Київ, вул. О.Копиленка,6, Код ЄДРПОУ: 00018738), який відмовив ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) у видачі довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період з грудня 2018 року по лютий 2020 року; з лютого 2020 року по лютий 2023 року з урахуванням усіх доплат, які були визначені ОСОБА_2 на момент звільнення, з метою подальшого перерахунку органами Пенсійного фонду України щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці;

- зобов`язати Вищий господарський суд України (адреса: 01016, м. Київ, вул. О.Копиленка,6, Код ЄДРПОУ: 00018738), видати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ): довідку про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період з грудня 2018 року по лютий 2020 року (виходячи з встановленого посадового окладу судді місцевого суду - 15 мінімальних заробітних плат та з урахуванням усіх доплат, які були визначені ОСОБА_1 на момент звільнення); довідку за період з лютого 2020 року по лютий 2023 року (виходячи з розміру базового посадового окладу судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (з 2018 по 2020 рік) та 75 прожиткових мінімумів працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (з 2021 по 2023 рік), розмір яких встановлений на 01 січня календарного року, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-IX, Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року №1082-1X, Закону України «Про Державний бюджет у країни на 2022 рік» від 2 грудня 2021 року №1928-1X, Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 3 листопада 2022 року №2710-1Х) та з урахуванням усіх доплат, які були визначені ОСОБА_1 на момент звільнення);

- зобов`язати Пенсійний фонд України (адреса: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, Код СДРПОУ: 00035323) автоматично щорічно здійснювати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з суддівської винагороди працюючого судді.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.03.2024 позов задоволено частково: визнано протиправною відмову Вищого господарського суду України у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами; зобов`язано Вищий господарський суд України видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами, визначеними в статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII); у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернулася із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, а саме: визнати протиправними дії Вищого господарського суду України (адреса: 01016, м. Київ, вул. О.Копиленка,6, Код ЄДРПОУ: 00018738), який відмовив ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) у видачі довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період з грудня 2018 року по лютий 2020 року; з лютого 2020 року по лютий 2023 року з урахуванням усіх доплат, які були визначені ОСОБА_1 на момент звільнення, з метою подальшого перерахунку органами Пенсійного фонду України щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці; зобов`язати Вищий господарський суд України (адреса: 01016, м. Київ, вул. О.Копиленка,6, Код ЄДРПОУ: 00018738), видати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ):

- довідку про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період з грудня 2018 року по лютий 2020 року (виходячи з встановленого посадового окладу судді місцевого суду - 15 мінімальних заробітних плат та з урахуванням усіх доплат, які були визначені ОСОБА_1 на момент звільнення);

- довідку за період з лютого 2020 року по лютий 2023 року (виходячи з розміру базового посадового окладу судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (з 2018 по 2020 рік) та 75 прожиткових мінімумів працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (з 2021 по 2023 рік), розмір яких встановлений на 01 січня календарного року, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ, Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року № 1082-ІХ, Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 2 грудня 2021 року № 1928-ІХ, Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 3 листопада 2022 року № 2710-ІХ) та з урахуванням усіх доплат, які були визначені ОСОБА_1 на момент звільнення)».

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що наказом Вищого господарського суду України від 05.10.2016 №350-к ОСОБА_1 07.10.2016 звільнено з посади судді Вищого господарського суду України у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Позивач звернулась до Вищого господарського суду України (в особі голови ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України із заявою від 13.02.2023 щодо видачі оновленої довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період грудень 2018 - лютий 2020 та лютий 2020 - лютий 2023, з урахуванням всіх доплат, належних позивачу, з метою подальшого перерахунку органами Пенсійного фонду України.

Листом Вищого господарського суду України від 16.03.2023 № 01-13/35/55/23 відповідач відмовив позивачу у видачі вказаної довідки.

Також, позивач звернулась до Пенсійного фонду України із заявою від 05.05.2023, у якій просила здійснити перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці.

Вважаючи протиправними дії та бездіяльність відповідачів, позивач звернулася до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки відмова відповідача видати позивачу довідку має наслідком втручання у право позивача на отримання ним щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі, встановленому чинним законодавством, а саме Законом № 1402-VIII, і таке втручання у право позивача не має жодної підстави в національному законодавстві, то така відмова відповідача свідчить про порушення принципу правової визначеності, як складової верховенства права. При цьому, суд першої інстанції зауважив, що оскільки в силу вимог Закону № 2453-VI Вищий господарський суд України був вищим спеціалізованим судом, а відтак суддівська винагорода для визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці для перерахунку пенсії позивача повинна визначатись з врахуванням базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, визначеного пунктом 2 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що єдиним судом касаційної інстанції в господарських справах на момент його звільнення був Вищий господарський суд України, що фактично прирівнює його із статусом Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Водночас, суд першої інстанції не надав оцінки аргументам позивача щодо тотожності правового статусу зазначених судів. Також, апелянт зазначає, що оскільки Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду створений на матеріальній базі Вищого господарського суду України, а тому функціональні та процесуальні повноваження суддів зазначених судів є ідентичними.

Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта, в той же час, частково і не погоджується з рішенням суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Отже, оскільки апелянт у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог до Вищого господарського суду України (в особі голови ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України), то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон №1402-VIІІ.

Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIII (далі - Закон № 192-VIII) було запроваджено проведення первинного кваліфікаційного оцінювання суддів з метою прийняття рішень щодо можливості здійснення ними правосуддя у відповідних судах.

Особливості нарахування суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання у залежності від проходження суддею кваліфікаційного оцінювання були визначені у п.п. 22-25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.

Положеннями п. 2 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII також було визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Відповідно до п. 22 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

За правилами п. 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI.

Однак, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16.10.2019 № 193-IX (далі - Закон № 193-IX), який набрав чинності 07.11.2019, п.п. 22, 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону 1402-VIII були виключені.

Згідно з п. 24 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року: для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

У свою чергу, п. 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачав, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону № 2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Тобто, згідно викладених норм, розмір щомісячного довічного грошового утримання судді залежав від проходження кваліфікаційного оцінювання та відпрацювання на посаді судді щонайменше трьох років з дня прийняття щодо судді відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В залежності від наведених обставин правовідносини щодо визначення розміру довічного грошового утримання судді регулювалося Законом № 2453-VI або Законом № 1402-VIII.

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

У пункті 16 вказаного рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 Конституційним Судом України зазначено, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.

Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII.

У зв`язку із наведеним Конституційний Суд України дійшов до висновку, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.

Таким чином, Конституційний Суд України у рішенні від 18.02.2020 № 2-р/2020 вказав на те, що запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.

Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці і жоден інший закон не регулює дане питання, в тому числі й Закон № 2453-VI.

Таким чином, з 19.02.2020 правовідносини щодо виплати щомісячного довічного грошового утримання судді регулюється виключно Законом № 1402-VIII, а застосування різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів суперечить положенням частини першої статті 126 Конституції України.

У свою чергу, щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.

Відповідно до частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання (частина четверта статті 142 Закону № 1402-VIII).

Згідно із частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII, додатково застосовується регіональний коефіцієнт 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб (частина четверта статті 135 Закону № 1402-VIII).

При цьому, колегія суддів наголошує на тому, що у спірних правовідносинах суддівська винагорода для визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці повинна визначатись з врахуванням розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду з огляду на таке.

До набрання чинності Законом України від 02.06.2016 № 401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та Закону № 1402-VIII систему судів загальної юрисдикції складали: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) вищі спеціалізовані суди; 4) Верховний Суд України (частина друга статті 17 Закону № 2453-VI).

Згідно із частиною другою статті 31 Закону № 2453-VI вищими спеціалізованими судами були: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України.

Разом з цим, для створення більш ефективної моделі системи судоустрою, приведення її у відповідність із конституційними змінами, Верховною Радою України був прийнятий Закон № 1402-VIII, згідно із частиною третьою статті 17 якого, систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд. Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди.

Причому, принципи його побудови (територіальності, спеціалізації та інстанційності) залишились незмінними.

Отже, як Законом № 2453-VI, так і Законом № 1402-VIII в системі судоустрою передбачені вищі спеціалізовані суди, базисом для утворення яких є принцип спеціалізації, сутність якого полягає в утворенні в системі судоустрою підсистем судових органів, уповноважених вирішувати справи певних категорій.

При цьому, як було зазначено вище в силу вимог частини другої статті 31 Закону № 2453-VI Вищий господарський суд України був вищим спеціалізованим судом, а відтак, на думку колегії суддів, суддівська винагорода для визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці для перерахунку пенсії позивача повинна визначатись з врахуванням базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, визначеного пунктом 2 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII.

Після рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. Закон № 1402-VIII встановлює суддівську винагороду для суддів вищих спеціалізованих судів та імперативно закріплює, що суддівська винагорода регулюється лише цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (стаття 135 Закону № 1402-VIII).

Враховуючи наведене, оскільки позивач обіймала посаду судді вищого спеціалізованого суду, звільнилась у відставку та має статус судді у відставці, а тому вона має право на відповідні гарантії, встановлені Законом № 1402-VIII для судді вищого спеціалізованого суду, зокрема на перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (частина четверта статті 142 Закону № 1402-VIII) відповідно до базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами (частини третя - п`ята статті 135 Закону № 1402-VIII), а не касаційного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до частин другої та третьої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, позивач звернулась до суду із позовом, оскільки вважала, що відповідачем у зв`язку з відмовою видати довідку про належний розмір суддівської винагороди порушене її право на щомісячне довічне грошове утримання у розмірі, співмірному із суддівською винагородою судді Верховного Суду.

Водночас, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Вищого господарського суду України видати їй довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді за період з 19.02.2020 по 13.02.2023, яке виплачується з розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (частина четверта статті 142 Закону № 1402-VIII), відповідно до базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами.

Аналогічні правові висновки щодо права на отримання довідок для перерахунку довічного грошового утримання суддів вищих спеціалізованих судів у відставці неодноразово висловлювались Верховним Судом у постановах від 04.07.2023 у справі № 640/1064/21; від 27.09.2023 у справі № 640/10671/22; від 27.11.2023 у справі № 640/16655/21; від 01.04.2024 у справі № 320/5754/23.

Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах палата, об`єднана палата або Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС України не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні даного спору немає.

В той же час, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в його резолютивній частині, оскільки судом першої інстанції не було вказано період за який позивачу необхідно видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами, а саме: з 19.02.2020 по 13.02.2023.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що абзаци 2 та 3 резолютивної частини рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.03.2023 слід викласти наступним чином:

«Визнати протиправною відмову Вищого господарського суду України у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за період з 19.02.2020 по 13.02.2023, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами.

Зобов`язати Вищий господарський суд України видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за період з 19.02.2020 по 13.02.2023, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами, визначеними в статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII».

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно правомірності відмови позивачу у видачі довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період з грудня 2018 року по лютий 2020 року, з огляду на наступне.

04.12.2018 Конституційний Суд України ухвалив рішення №11-р/2018, яким, зокрема, визнав неконституційним положення частини третьої статті 133 Закону №2453-VI (у редакції Закону №192-VIII). Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.01.2011 - 6 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2012 - 8 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2013 - 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2014 - 12 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2015 - 15 мінімальних заробітних плат» (пункт 1 резолютивної частини цього Рішення).

Вказаним рішенням Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI, у редакції Закону № 192-VIII.

Частина третя статті 133 Закону № 2453-VI до визнання її неконституційною встановлювала розмір посадового окладу судді місцевого суду - 10 мінімальних заробітних плат. Ця норма застосовувалася для визначення розміру посадового окладу тих суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, як це було передбачено положеннями пункту 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.

Визнаючи неконституційним положення частини третьої 133 Закону №2453-VI, Конституційний Суд України зауважив, що законодавець неодноразово вносив зміни до вказаного закону щодо розміру посадового окладу, у результаті яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі зміни суд визнав посяганням на гарантію незалежності судді у вигляді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

У Рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 Конституційний Суд України вказав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв`язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди.

Водночас, Законом № 1774-VIII, який набрав чинності 01.01.2017, змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат. Отже, цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.

Отже, з прийняттям Закону № 1774-VIII змін зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.

Колегія суддів звертає увагу на те, що рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, на яке посилається позивач, не вирішувалося питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при розрахунку посадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому рішенні Конституційного Суду України, не впливають на конституційність норм Закону № 1774-VIII, зокрема пункту 3 його розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення», про що вірно було зауважено судом першої інстанції.

Таким чином, пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII Конституційним Судом України не переглядався на предмет його неконституційності.

Вищевикладене, свідчить про безпідставність доводів позивача щодо можливості видачі їй довідки за період з грудня 2018 року по лютий 2020 року на підставі рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, виходячи з 15 мінімальних заробітних плат.

Отже, оскільки суддівську винагороду позивачу необхідно обчислювати відповідно до статті 133 Закону № 2453-VI (у первинній редакції), однак з урахуванням приписів пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ (у наведеній редакції), тобто з розрахунку 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено на рівні 1762, 00 грн., то позовні вимоги в частині видачі позивачу довідки за період з грудня 2018 року по лютий 2020 року, виходячи з 15 мінімальних заробітних плат, є необгрунтованими та безпідставними, а тому не підлягають задоволенню, що вірно було встановлено судом першої інстанції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.12.2020 у справі № 640/22027/18, від 13.10.2021 у справі № 160/5961/19.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про наявність у позивача права на видачу їй довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді, яке виплачується з розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (частина четверта статті 142 Закону № 1402-VIII), відповідно до базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами, однак, він не вірно застосував до спірних правовідносин норми права та неповно встановив обставини справи, в наслідок чого не зазначив період, за який позивачу необхідно видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді, а саме: з 19.02.2020 по 13.02.2023.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Частиною 4 ст. 317 КАС України зазначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За таких обставин, оскільки судом першої інстанції правильно вирішено справу по суті позовних вимог, однак неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, то колегія суддів вважає, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.03.2024 підлягає зміні шляхом доповнення в абзацах 2 та 3 резолютивної частини оскаржуваного рішення період, за який позивачу необхідно видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.08.2023 змінити, виклавши абзаци другий та третій його резолютивної частини наступним чином:

«Визнати протиправною відмову Вищого господарського суду України у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за період з 19.02.2020 по 13.02.2023, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами.

Зобов`язати Вищий господарський суд України видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за період з 19.02.2020 по 13.02.2023, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами, визначеними в статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII».

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.03.2023 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.