Постанова

від 29.03.2024 по справі 320/7468/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/7468/23 Суддя (судді) першої інстанції: Балаклицький А. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Губської Л.В., Епель О.В., секретар судового засідання Євгейчук Ю.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В :

22.03.2023 ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, оформлене листом від 19.01.2023 №051-044-24-05, та Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), оформлене листом від 01.03.2023 №051/П-1277-002/1, щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у розмірі, встановленому положеннями ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

- зобов`язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перерахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком у відповідності до ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з урахуванням вже виплаченої суми, а саме: 6800,00 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 р. позовну заяву ОСОБА_1 до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачу на підставі ч.2 ст.123 КАС України.

Не погоджуючись з такою ухвалою, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. На думку апелянта, судом першої інстанції було допущено неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ст.312 КАС України, апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвалу суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що спір виник у зв`язку з недоплатою позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

При цьому, у позовній заяві позивач вказала, що у період з 10.04.2020 по 08.05.2020 Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат позивачу було нараховано та виплачено разову грошову допомогу у розмір 1390,00 грн., у той час коли з даним позовом позивач звернулась до суду 22.03.2023.

Ухвалою судді від 27.03.2023 позовну заяву через невідповідність вимогам процесуального законодавства залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків протягом 10 днів з моменту отримання ухвали.

Зі змісту ухвали від 27.03.2023 вбачається, що суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду з позовом в частині зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік.

У відповідності до вимог частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання позовної заяви особою після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

Отже, з огляду на те, що з позовом з вимогами за 2020 рік позивач звернувся до суду лише 22.03.2023, ухвалу про залишення позовної заяви без руху було постановлено у відповідності до норм КАС України.

На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху позивачем надано заяву, в якій зазначає, що строк звернення до суду не пропущено, оскільки позивачем вживалися заходи досудового врегулювання спору, так відповідь на скаргу позивача отримано 15.03.2023, а тому позивач звернувся у межах 3 місячного строку звернення до суду.

Вважаючи, що зазначені позивачем підстави не є поважними, інші докази щодо поважності пропуску строку на звернення до суду з даним позовом відсутні, суд ухвалою від 05 лютого 2024 року повернув позовну заяву на підставі ч.2 ст.123 КАС України.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частин першої та другої якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Статтею 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

За приписами частини четвертої статті 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-ХІІ особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Отже, 30.09.2020 - встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата вказаної допомоги за 2020 рік і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що перебіг шестимісячного строку звернення позивача до суду з даним позовом необхідно обраховувати з 30.09.2020 (вказана позиція узгоджується з відповідними висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 06.02.2018 у справі №607/7919/17, в яких Верховний Суд встановив, що 30 вересня поточного року - це встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата вказаної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована).

Разом з тим, позовну заяву подано до суду 22.03.2023, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою (вказані висновки щодо застосування норм права в частині застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України, викладені у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 31.03.2021 у справі №240/12017/19).

Правова позиція щодо застосування норм права у аналогічних правовідносинах узгоджується із практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 22.07.2021 у справі №420/718/21, від 11.11.2021 у справі №260/611/21 та від 16.02.2022 у справі №260/1754/21.

З матеріалів справи вбачається, що розмір разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік (1390,00 грн.) був відомий позивачу при її отриманні у 2020 році (квітень-травень 2020). При цьому, одержання позивачем листа відповідача від 19.01.2023 у відповідь на його звернення щодо виплати допомоги не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав щодо виплати у належному розмірі разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду.

Отже, з дня отримання спірної виплати особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових виплат звернулась до відповідного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від органу відповіді на подану нею заяву.

Як свідчать матеріали справи, звертаючись у січні 2023 року до відповідача із заявою про перерахунок виплати, позивач вже мала знати, що у період до 30 вересня 2020 року їй не була сплачена допомога у належному розмірі.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Відтак, отримання позивачем листа від відповідача у відповідь на її заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру допомоги, тощо.

Крім того, за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди відповідачі як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо соціального забезпечення у солідарній системі.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Аналогічна правова позиція щодо даних правовідносин викладена у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19.

За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку.

При цьому, колегія суддів наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

Відтак, скаржник не вказав про об`єктивну неможливість звернення до суду у 2020- 2021 роках з метою запобігання пропуску встановленого законом строку для оскарження дій відповідача, що, з огляду на наведене, могло б свідчити про його намір відновити свої порушені права. Доказів існування поважних причин, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду із цим позовом, позивачем до суду не надано.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів неможливості звернутись до суду за захистом порушеного права у строк, визначений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи наведене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, адже оскаржувану ухвалу суд першої інстанції постановив з дотриманням норм процесуального права, викладені у скарзі міркування та твердження позивача не спростовують правильності висновків суду.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 р. - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

Л.В. Губська

О.В. Епель