Постанова

від 01.04.2024 по справі 344/20888/19

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/20888/19

Провадження № 22-ц/4808/429/24

Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Пнівчук О.В.,

суддів: Бойчука І.В., Томин О.О.,

з участю секретаря Струтинської Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додатковерішення Івано-Франківськогоміського судувід 08січня 2024року,у складісудді ПастернакІ.А.,у справіза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області, ОСОБА_5 про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю, скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування реєстрації права власності на земельну ділянку, визнання об`єкта нерухомого майна самочинним будівництвом, усунення перешкод у користуванні земельної ділянкою,

в с т а н о в и в:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області, ОСОБА_5 про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю; скасування державної реєстрації земельної ділянки; скасування реєстрації права власності на земельну ділянку; визнання об`єкта нерухомого майна самочинним будівництвом; усунення перешкод у користуванні земельної ділянкою.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 13.12.2018 року між ним та ОСОБА_6 укладено договір купівлі - продажу земельної ділянки, за яким позивач набув у власність земельну ділянку площею 0,0208 га з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд» кадастровий номер 2610100000:03:002:0431, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Ця земельна ділянка до дня відчуження належала ОСОБА_6 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ №6466844, виданого 05.11.2010 року Івано-Франківською міською радою.

На межі належної позивачу земельної ділянки відповідачами споруджено нерухомий об`єкт гараж. На його зауваження щодо знесення розташованого гаражу на межі його земельної ділянки відповідачі не реагували. Згоди на будівництво такого гаражу ОСОБА_6 (колишній власник суміжної земельної ділянки) та позивач відповідачу не надавали. Дозвільні документи на будівництво гаража відсутні, а тому такий об`єкт слід вважати самочинним будівництвом.

Також самочинно збудований гараж по межі земельної ділянки позивача не дає можливості використовувати ділянку належним чином, так як під час опадів вода постійно стікає на його територію та заливає його земельну ділянку.

Рішенням Івано-Франківськогоміського судувід 12вересня 2023року узадоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 12 вересня 2023 року без змін.

08 січня 2023 року Івано-Франківським міським судом ухвалено додаткове рішення суду у справі та стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_5 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 грн та витрати за проведення експертного дослідження в розмірі 8000 грн.

Не погоджуючись з додатковим рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм процесуального права.

Зазначає, що суд першої інстанції розглянув заяву про ухвалення додаткового рішення без повідомлення позивача про дату судового засідання в належний спосіб. Таким чином, позивач був позбавлений права брати участь у справі та здійснювати захист своїх прав та інтересів.

У постанові Верховного Суду від 01.11.2023 у справі №202/3681/16 зроблено висновок про те, що під час розгляду питання щодо розподілу судових витрат положення ч. 4 ст. 270 ЦПК України про те, що суд може викликати сторони або інших учасників справ в судове засідання у разі необхідності, не виключають обов`язку суду повідомити про призначення судового засіданні з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до ч. 2 ст. 246 ЦПК України чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим).

Додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акту, його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення.

Враховуючи те, що в даній справі рішення суду першої інстанції по суті спору ухвалено за результатами розгляду справи у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи, додаткове рішення відповідно до вимог ЦПК України має ухвалюватися в такому ж порядку, що й первісне судове рішення.

Вважає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів підтвердження понесених судових витрат. В матеріалах справи відсутні письмові докази, які відповідають вимогам ч. 5 ст. 95 ЦПК України, а саме копії, не засвідчені у встановлено процесуальним законом порядку, та зі сторони заявника не надано суду оригіналів таких доказів. Тому суд першої інстанції повинен був відмовити у такій заяві про прийняття додаткового рішення.

Зазначає, що до заяви зі сторони заявника на підтвердження повноважень ОСОБА_7 додано нотаріально посвідчену довіреність від 22.01.2022, відповідно до якої ОСОБА_5 уповноважив ОСОБА_7 на представництво. Вважає, що дана справа не є малозначною, а тому здійснення представництва у даній справі повинно здійснюватись професійним адвокатом. Довіреність на фізичну особу не є тим документом, що дає право представляти інтереси сторони у немалозначних справах.

Також вважає, що у резолютивній частині судового рішення від 12 вересня 2023 року суд першої інстанції вирішив питання судових витрат, а тому у разі незгоди сторони із таким рішенням щодо судових витрат, остання повинна була оскаржити таке рішення в апеляційному порядку.

Просить скасувати додаткове рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у повному обсязі.

Представник ОСОБА_5 адвокат Щеглов Є.С. подав відзив на апеляційну скаргу. Вважає додаткове рішення законним та обґрунтованим, апеляційну скаргу безпідставною.

19 січня 2023 року відповідач ОСОБА_5 через канцелярію суду подав суду заяву про долучення до матеріалів справи підписаного ним розрахунку суми судових витрат по справі, до якої додав розрахунок суми судових витрат відповідача ОСОБА_5 по справі в сумі 23000 грн, копію договору про надання правової допомоги та Додаткової угоди до договору про надання правової допомоги від 20.01.2022, копію квитанції до прибуткового касового ордеру №3 від 20.01.2022, копію Договору про проведення експертного дослідження від 04.02.2022, копію квитанції до прибуткового касового ордеру №7 від 28.04.2022.

Висновок №04/02-22 експертного земельно-технічного дослідження від 04.02.2022 був поданий суду представником відповідачів адвокатом Щегловим Є.С. 26.04.2022 через канцелярію суду.

Вважає, що розмір витрат на правничу допомогу в сумі 15000 грн та на відшкодування витрат на проведення експертного дослідження в сумі 8000 грн співмірним із складністю справи, тривалістю розгляду судом справи, часом, витраченим на надання послуг, обсягом наданих послуг та виконання робіт, а також із значенням даної справи для ОСОБА_5 .

Судовим рішенням від 12 вересня 2023 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , в тому числі і про стягнення судових витрат. Судом не було вирішено питання щодо розподілу понесених відповідачем ОСОБА_5 витрат у сумі 23000 грн. Тому представником відповідача подана суду заява про винесення додаткового рішення, яка судом задоволена.

Щодо мотивів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що оригінали документів доданих до розрахунку судових витрат по справі є в наявності в представника відповідача та будуть надані суду для огляду. Представник відповідача ОСОБА_7 є адвокатам та приймав участь у справі саме як адвокат, про що надав суду копію договору про надання правової допомоги від 20.01.2022.

Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

У судове засідання апеляційного суду апелянт ОСОБА_1 не з`явився, про час та місце розгляд справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Представник ОСОБА_5 адвокат Щеглов Є.С. заперечив доводи апеляційної скарги, вважає додаткове рішення законним та обґрунтованим.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 та представники Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області та Івано-Франківської міської ради, будучи належно повідомленим про час та місце судового розгляду, в судове засідання не з`явилися, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_5 ОСОБА_7 , перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно достатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частинами третьою та четвертою статті 270 ЦПК України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Тлумачення положень статті 270 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги.

Також додаткове судове рішення може бути процесуальним засобом реалізації прав учасника справи, якщо воно ухвалюється за заявою такого учасника, поданою з дотриманням відповідної процедури. Так, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України).

Положення ЦПК України визначають обов`язок суду для вирішення питання про судові витрати призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше 20 днів, якщо справа не слухається в письмовому провадженні (частини друга, третя статті 246 ЦПК України). Отже, законодавець визначив обов`язок суду призначити заяву сторони про розподіл судових витрат в судове засідання, якщо справа розглядалася з призначенням її до розгляду по суті в судових засіданнях (не в письмовому провадженні), за наслідком проведення якого має бути прийнято відповідне процесуальне рішення (додаткова постанова, додаткова ухвала).

Отже, положення частини четвертої статті 270 ЦПК України про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов`язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 246 ЦПК України чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим).

Подібний правовий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21, провадження № 12-43гс22, в якій на розгляд Великої Палати Верховного Суду було передано правове питання про порядок і процедуру ухвалення додаткового судового рішення.

Як видно з матріалів справи 19.01.2023 представником відповідача ОСОБА_5 адвокатом Щегловим Є.С. подано заяву про долучення до матеріалів справи розрахунку суми судових витрат по справі та документів, що підтверджують дані витрати (а.с. 206-213 т. 2). Також у відзиві на апеляційну скаргу позивача по справі №344/20888/19, представник відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_7 просив також стягнути з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_5 судові витрати у справі в сумі 23000 грн на професійну правничу допомогу та на проведення експертного дослідження (а.с. 105-109 т. 3).

Таким чином, сторона відповідача ОСОБА_5 подала суду докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, до закінчення судових дебатів у справі та позивач мав можливість подати суду свої заперечення щодо обгрунтованосмті розміру таких судових витрат.

Також в матеріалах справи міститься розписка про направлення повістки про виклик до суду на імя ОСОБА_1 про з`явленння до Івано-Франківського міського суду на 13:30 год 08.01.2024 року (а.с. 4 т. 4). Крім того, 08.01.2024 представник ОСОБА_5 ОСОБА_7 подав суду заяву про розгляд заяви про ухвалення додаткового судового рішенння без його участі в судовому засіданні (а.с. 7 т. 4).

Отже, позивач ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 4 статті 270 ЦПК України неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Тому підстав для скасування додаткового судового рішення з вказаних ОСОБА_1 підстав немає.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Відповідно до статті 26Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.

В матеріалах справи є довіреність від 20 січня 2022 року згідно якої ОСОБА_5 уповноважив ОСОБА_7 бути його представником в судових органах.

Таким чином, безпідставними є доводи ОСОБА_1 про відсутність повноважень ОСОБА_7 на представлення інтересів ОСОБА_5 у суді.

Згідно з положеннями пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Відповідно до положень частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з положеннями частин першої-п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), акт виконаних робіт (детальний опис робіт, наданих послуг).

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату цих послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, акта виконаних робіт, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

За змістом частини третьої статті 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).

У постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 306/1198/17 (провадження № 61-9263св19) Верховний Суд зазначив, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір про правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) (п. 142, 147) зазначено, що правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо».

Встановлено, що відповідно до пункту 1 додаткової угоди від 20 січня 2022 року до договору про надання правової допомоги від 20 січня 2022 року, сторони домовилися, що на виконання умов Договору про надння правової допомоги клієнт зобов`язаний спратити адвокату гонорар в розмірі 15000 грн.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду надано розрахунок суми судових витрат, договір про надання правової допомоги від 20.01.2022 укладеного між адвокатом Щегловим Є.С. та ОСОБА_5 , додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 20.01.2022 року та квитанцію до прибуткового касового ордера №3 від 20.01.2022 року про оплату 15 000 грн за надання правової допомоги.

Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу дійсно мали місце та підтверджуються належними і допустимими доказами.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Враховуючи те, що ОСОБА_1 не подав заперечень щодо неспівмірності розміру витрат на правовову допомогу ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції, обгрунтованим є стягнення відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі фіксованого гонорару адвоката в сумі 15000 грн.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 133 ЦПК Українидо судових витрат також відносяться витрати, пов`язані із залученням експертів.

Як видно з матеріалів справи, між авокатом ОСОБА_7 та судовим експертом ОСОБА_8 04.02.2022 було укладено договір про проведення експертного дослідження (а.с. 211-212 т.2).

26.04.2022 представник відповідача ОСОБА_5 подав до суду Висновок №04/02-22 експертого земельно-технічного дослідження від 14.02.2022 року (а.с. 84-129 т.2).

Відповідно до копії квитанції до прибутковго касового ордера №7 від 28.04.2022 року відповідачем ОСОБА_5 відшкодовано адвокату Щеглову Є.С. витрати по проведенню експертизи в розмірі 8000 грн (а.с. 213 т. 2).

Таким чином, суд першої інстнції вважав обгрунтованою наявність підстав для відшкодування відповідачу витрат за підготовку експертного висновку у розмірі 8 000 грн.

Посилання позивача ОСОБА_1 на неналежність та недопустимість доказів підтвердження понесених судових витрат спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до частини 5 статті 95 ЦПК України учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Як видно з матеріалів справи висновок №04/02-22 експертного земельно-технічного дослідження від 04.02.2022 поданий суду в оригіналі. Копії документів, що підтверджують судові витратии по спарві засвідчено підписом адвоката Щеглова Є.С.

Таким чином, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу та витрат за проведення експерного дослідження.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а додаткове рішенняІвано-Франківськогоміського судувід 08січня 2024року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02 квітня 2024 року.

Головуюча О.В. Пнівчук

Судді: І.В. Бойчук

О.О. Томин