Ухвала

від 02.04.2024 по справі 639/1817/24

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 639/1817/24

Провадження № 2/639/871/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2024 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі головуючого судді Труханович В.В. розглянувши матеріали цивільної справи за позовом Фон ОСОБА_1 до Фон ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог: Державний нотаріус Другої Харківської міської нотаріальної контори Пилипенко Ольга Володимирівна про визнання права власності в порядку спадкування, -

ВСТАНОВИВ:

У березні2024рокудоЖовтневого районногосуду м.Харкова звернулась з позовною заявою Фон ОСОБА_1 , в особі свого представника адвоката Петренко Олени Миколаївни, до Фон ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог: Державний нотаріус Другої Харківської міської нотаріальної контори Пилипенко Ольга Володимирівна про визнання права власності в порядку спадкування, згідно якої просила суд визнати за Фон ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті Фон ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що вищезазначену цивільну справу необхідно передати до іншого суду у зв`язку з наступним.

Конституцією Українизакріплено правокожного насудовий захист.Забезпечення кожномуправа насправедливий судта реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які, відповідно достатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Як роз`яснив Європейський суд з прав людини у справах «Верітас проти України» та «Сокуренко та Стригун проти України», суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п.1 ст.6 Конвенції у разі перевищення ним своїх повноважень, визначених процесуальним законодавством. Зокрема, повноваження суду на розгляд конкретної справи, заяви або скарги визначається правилами підвідомчості та підсудності.

Відповідно до частини 1статті 8 Закону України "Про судоустрій та статус суддів"ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Під підсудністю у цивільному процесуальному праві розуміють інститут (тобто сукупність правових норм), який регулює віднесення справ, які підлягають розгляду судами цивільної юрисдикції, до відання конкретного суду судової системи України для розгляду по першій інстанції. Тобто, визначити підсудність цивільної справи означає встановити компетентний, належний суд у цій справі.

Згідно зі частиною 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1статті 23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.

Процесуальним законодавством передбачено наступні види підсудності: загальна (стаття 27 ЦПК України), альтернативна (стаття 28 ЦПК України), підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами (стаття 29 ЦПК України) та виключна (стаття 30 ЦПК України).

Так, статтею 30 ЦПК України визначено перелік позовів, які розглядаються за правилами виключної підсудності.

За змістом частини першої статті 30 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Як вбачається з позовної заяви позивач просить суд, визнати за нею право власності на частини квартири АДРЕСА_1 в порядкуспадкування зазаконом

З аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю вбачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин, у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.

Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Подібні правові висновки щодо застосування правил виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладено у постанові Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, у постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 506/33/19 .

Як було зазначено вище, предметом позову у цій справі є визнання за позивачем права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що даний позов має пред`являтися за місцем знаходження нерухомого майна, за правилами виключної підсудності.

З матеріалів справи вбачається, що нерухоме майно, право власності на яке просить визнати позивач, знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка відповідно до адміністративно-територіального поділу м. Харкова відноситься до Холодногірського району м. Харкова, в межах територіальної юрисдикції Ленінського районного суду м. Харкова.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа не належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

У відповідності до положень ч. 1 і ч. 2 статті 32ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються і справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Таким чином, суд приходить до висновку, що справа не підсудна Жовтневому районному суду м. Харкова і передає її для розгляду до Ленінського районного суду м. Харкова за місцем знаходження нерухомого майна.

Керуючись ст. ст. 30, 31, 187 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Цивільну справу № 639/1817/24 за Фон ОСОБА_1 до Фон ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог: Державний нотаріус Другої Харківської міської нотаріальної контори Пилипенко Ольга Володимирівна про визнання права власності в порядку спадкування -передати длярозгляду доЛенінського районного суду м. Харкова.

Відповідно до ч. 2 ст. 261 ЦПК України ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання набирають законної сили з моменту їх підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складено 02.04.2024

Суддя В.В. Труханович