Постанова

від 01.04.2024 по справі 910/9408/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2024 р. Справа№ 910/9408/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

розглянувши у письмовому проваджені матеріали справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімп-безпека сервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2023

у справі №910/9408/23 (суддя - Щербаков С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківецьке»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімп-безпека сервіс»

про стягнення 66 707, 86 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог та рух справи

Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківецьке» (далі - позивач, ТОВ «Харківецьке») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімп-безпека сервіс» (далі - відповідач, ТОВ «Олімп-безпека сервіс», скаржник) про стягнення попередньої оплати (авансу) у розмірі 66 707, 86 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 1490-М від 09.04.2020.

Короткий зміст оскаржуваних рішень суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 у справі №910/9408/23 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківецьке» - задоволено.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімп-безпека сервіс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківецьке» 66 707 грн. 86 коп. - боргу та 2 684 грн. 00 коп. - судового збору.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення суми попередньої оплати у розмірі 66 707, 86 грн відповідно до статей 849 і 1212 Цивільного кодексу України у їх сукупності з огляду на відсутність доказів належного виконання відповідачем договірних зобов`язань із виконання робіт за договором, який припинив свою дію внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Олімп-безпека сервіс» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 у справі №910/9408/23 повністю та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову. Судові витрати, з урахуванням ч.14 ст.129 ГПК України, покласти на позивача.

В обґрунтування наведеної позиції, викладеної у апеляційній скарзі, відповідач зазначає, що судом при винесенні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини справи, а суд помилково дійшов висновку про доведеність обставин, що мають значення для справи, також допущено порушення норм процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до необґрунтованості висновків суду про порушення прав позивача, які підлягають захисту. Зокрема, відповідач посилається на те сторонами не підписано Акт про стан готовності об`єкта для проведення робіт, про який йде мова у п. 4.1. Договору, оскільки з урахуванням підписання такого акту та отримання 70% попередньої оплати розпочинається відлік строку виконання робіт.

Також скаржник вважає, що судом не застосовано ст.ст. 525, 526, 538 ЦК України.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

17.11.2023 (та 21.11.2023) через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Позивач, заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, зазначає про порушення в даному випадку його прав, які підлягають захисту, оскільки відповідач відмовився повернути попередню оплату за договором

Також позивач наголошує, що відповідно до положень п. 4.6. договору відповідач зобов`язаний скласти акт виконаних робіт за наслідками проведення робіт, однак доказів наявності підписного акту відповідачем не надано, тому відповідачем не доведено факту приймання - передачі виконаних робіт.

При цьому, позивач звертає увагу на те, що просить стягнути не всю суму попередньої оплати за договором, а різницю між сплаченими коштами та виконаними відповідачем роботами.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.10.2023 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді: Гаврилюк О.М., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва справу № 910/9408/23.

26.10.2023 на виконання ухвали від 23.10.2023 Господарський суд міста Києва направив справу до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімп-безпека сервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 у справі №910/9408/23. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як правильно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 09.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Олімп-безпека сервіс» (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Харківецьке» (далі - замовник) укладено договір № 1490-М, умовами якого передбачено, що виконавець зобов`язується передати у власність замовнику матеріали та обладнання, що разом складає систему, визначену в п. 1.2.1. договору. та перелік якого наведений в додатку № 1 до договору (далі - обладнання), а замовник прийняти таке обладнання та оплатити.

Відповідно до п. 1.2. договору, виконавець зобов`язується виконати роботи з монтажу обладнання та провести пусконалагоджувальні роботи змонтованого обладнання (далі разом - роботи), а замовник прийняти роботи та оплатити.

Монтаж системи пожежної сигналізації (в подальшому - ПС) здійснюється на об`єкті замовника: Комплекс приймання, первинної обробки, зберігання зерна Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВЕЦЬКЕ» за адресою Сумська обл., м. Середина-Буда, вул. Індустріальна, 4 (п. 1.2.1. договору).

Згідно п. 3.1. договору, загальна сума договору складається з вартості робіт та обладнання згідно з локальним кошторисом, який наведений в додатку № 1 та становить 250 142, 26 грн, крім того ПДВ 50 028, 45 грн, всього 300 170, 71 грн.

За умовами п. 3.2. договору, оплата за цим договором проводиться замовником шляхом перерахування на поточний рахунок виконавця грошових коштів наступним чином: 3.2.1. попередня оплата протягом 5 (п`яти) банківських днів з дня укладення цього договору в розмірі 70 % від загальної суми договору, а саме 175 099, 58 грн, крім того ПДВ 35 019, 92 грн, всього 210 119, 50 грн.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що виконавець зобов`язується приступити до виконання робіт не пізніше 10-ти (десяти) робочих днів після перерахування замовником на поточний рахунок виконавця 70% від передбаченої договором попередньої оплати, за умови готовності об`єкта до початку робіт. Стан готовності об`єкта для проведення робіт підтверджується Актом про стан готовності об`єкта для проведення робіт, підписаним уповноваженими представниками сторін. Форма Акту встановлена в Додатку № 2 до цього договору. Роботи можуть проводитись поетапно.

Виконавець має право не приступати до виконання робіт/етапу робіт в тому випадку, якщо по прибутті на об`єкт буде встановлена неготовність об`єкта до їх проведення. Після усунення виявлених виконавцем та зазначеним в Акті про стан готовності об`єкта для проведення робіт недоліків, замовник зобов`язується письмово повідомити виконавця про готовність об`єкта до здійснення робіт/етапу робіт (п. 4.2. договору).

Відповідно до п. 4.4. договору, виконавець зобов`язується виконати роботи в строк до 60 робочих днів з дати підписання акту про стан готовності об`єкта для проведення робіт, відповідно до п. 4.1 договору. Дане зобов`язання з`являється у виконавця лише за умови перерахування замовником на поточний рахунок виконавця 70% (сімдесят відсотків) від передбаченої договором попередньої оплати.

Згідно з п. 4.5. договору, здача виконавцем виконаних робіт та передача обладнання здійснюється шляхом підписання сторонами акту виконаних робіт, який підписується замовником не пізніше ніж протягом 5-ти робочих днів з дати надання такого акту виконавцем. В разі, якщо у вказаний у цьому пункті строк замовник не надає виконавцю підписаний Акт або письмову мотивовану відмову від підписання такого Акту, то роботи вважаються прийнятими в повному обсязі без зауважень в день складання цього Акту.

Відповідно до п. 4.6. договору, право власності на обладнання переходить до замовника після підписання Акту виконаних робіт перерахування Замовником на поточний рахунок виконавця 100% від вартості обладнання згідно додатку № l до договору.

Строк цього договору починає свій перебіг з моменту, визначеного у п. 9.1. цього договору та діє до 31.12.2020 (включно), а в частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 9.2. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, у додатку № 1 до договору № 1490-М від 09.04.2020 сторони погодили договірну ціну на будівництво: монтажні та пусконалагоджувальні роботи системи пожежної сигналізації на об`єкті: Комплекс приймання, первинної обробки, зберігання зерна за адресою Сумська обл., м. Середина-Буда, вул. Індустріальна, 4.

З матеріалів справи також вбачається, що відповідно до умов договору між сторонами також підписано акт готовності об`єкта до експлуатації, також позивачем було отримано сертифікат Державно архітектурно-будівельної інспекції України, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.

Позивач стверджує, що ним на виконання умов договору на підставі виставленого відповідачем рахунку на оплату № 1009 від 09.04.2020 було перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю «Олімп-безпека сервіс» в якості попередньої оплати 219 476, 93 грн, на підтвердження чого долучено до позовної заяви платіжне доручення № 42363605 від 26.05.2020.

Також позивач зазначає, що наприкінці 2020 року представниками сторін було проведено комісійне візуальне обстеження приміщень силосів зберігання зерна, за результатами чого було складено проект акту приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2020 року. В даному Акті сторонами було погоджено фактичну кількість обладнання, яке було поставлено та монтажні роботи, які були проведені виконавцем за договором станом на грудень 2020 року на загальну суму 152 769,07 грн. Зазначений Акт так і не був належно оформлений та підписаний сторонами до цього часу.

У лютому 2023 року позивач отримав від відповідача на електронну пошту оновлену електронну версію акту надання послуг № 1491 без дати складання, підпису та печатки з боку виконавця, у якому було зазначено інший, більший розмір виконання робіт (надання послуг) з боку замовника за договором. Зокрема, зі змісту направленого акту вбачається, що за розрахунками виконавця загальний розмір наданих послуг за договором становить 219 476, 93 грн., який повністю дорівнює сплаченій замовником сумі попередньої оплати за Договором.

До вказаного Акту виконавцем помилково були включені послуги (роботи), які ним фактично не надавались, та обладнання, яке ним реально не було поставлено. Внаслідок чого виконавцем безпідставно було збільшено вартість надання послуг (виконання робіт) за договором на 66 707,86 грн. (219 476,93 грн. - 152 796,07грн.).

За твердженнями позивача, відповідач як виконавець за договором отримав від позивача попередню оплату у загальному розмірі 219 476, 93 грн., фактично виконав роботи та поставив обладнання на суму 152 769,07 грн, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за договором на загальну суму 66 707,86 грн., яка до цього часу не повернута. Будь-яких робіт чи поставки нового обладнання на об`єкт замовника виконавець фактично з 2020 року більше не здійснював, акт приймання - передачі наданих послуг за грудень 2020 року так і не підписав.

З матеріалів справ вбачається, що позивач звернувся до відповідача з претензією № 110 від 17.03.2023, у якій просив відповідача протягом 7 днів повернути попередню оплату, оскільки відповідач поставив обладнання та виконав роботи по договору не на повну вартість внесеної замовником попередньої оплати, яка наразі підлягає поверненню, що підтверджуються описом вкладення у цінний лист та копії накладної АТ «Укрпошта».

Листом від 05.04.2023 № 05/04-01 відповідач надав відповідь на претензію позивача, в якому зазначив про відсутність підстав для повернення попередньої оплати, оскільки закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань.

У свою чергу, позивач листом від 25.04.2023 № 156/1 надав відповідь на лист відповідача, в якому звернувся до відповідача з пропозицією підписати акт приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2020 року, після чого повернути наявну різницю (заборгованість) між внесеною позивачем попередньою оплатою та фактично поставленим відповідачем обладнанням і виконаними роботами за договором від 09.04.2020 № 1490-М у розмірі 66 707, 86 грн протягом 7 днів з моменту підписання акту.

Листом від 19.05.2023 № 19/19-01 відповідач прийняв пропозицію позивача щодо укладення акта виконаних робіт та повернення після цього різниці між сумою отриманого авансу та вартістю фактично виконаних робіт та поставленого обладнання. Також, з листом відповідач направив позивачу акт приймання-передачі будівельних робіт на суму 186 123, 00 грн, разом з додатковою угодою до договору про зменшення ціни договору.

Листом від 24.05.2023 № 192 позивач надав відповідь на вищезазначений лист відповідача, відповідно до якого позивач повідомив відповідача про свою категоричну незгоду з фінальним розміром виконаних будівельних робіт, зазначених в акті приймання виконаних будівельних робіт, у зв`язку з чим повідомив про відмову в підписанні такого акту. Також, позивач не погодився зменшувати обсяг робіт за договором та, відповідно, ціну договору, позивач відхилив пропозицію підписання додаткової угоди. Направлення такого листа підтверджується описом вкладення у цінний лист, копією накладної та фіскального чеку.

Відтак, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач фактично виконав роботи та поставив обладнання на суму 152 769,07 грн, у зв`язку з чим у він зобов`язаний був повернути позивачу невикористану частину авансу у сумі 66 707, 86 грн, чого відповідачем не здійснено, а тому просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 66 707, 86 грн.

У свою чергу, відповідач заперечував проти позовних вимог та зазначав, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань та вказував про відсутність підстав для повернення (стягнення) попередньої оплати, що була перерахована позивачем за договором.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийняті постанови

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 2 статті 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Головна відмінність договору підряду від договору поставки/купівлі-продажу полягає в тому, що предметом першого є робота підрядника та її матеріалізований результат, а предметом другого - майно, що підлягає передачі у власність покупцю.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 1490-М від 09.04.2020, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є змішаним договором з елементами договору поставки та договору підряду.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до умов договору між сторонами було підписано акт готовності об`єкта до експлуатації, також позивачем було отримано сертифікат Державно архітектурно-будівельної інспекції України, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що виконавець зобов`язується приступити до виконання робіт не пізніше 10-ти (десяти) робочих днів після перерахування замовником на поточний рахунок виконавця 70% від передбаченої договором попередньої оплати, за умови готовності об`єкта до початку робіт. Стан готовності об`єкта для проведення робіт підтверджується Актом про стан готовності об`єкта для проведення робіт, підписаним уповноваженими представниками сторін. Форма Акту встановлена в Додатку № 2 до цього договору. Роботи можуть проводитись поетапно.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору, на підставі виставленого відповідачем рахунку на оплату № 1009 від 09.04.2020 було перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю «Олімп-безпека сервіс» в якості попередньої оплати 219 476, 93 грн, на підтвердження чого долучено до позовної заяви платіжне доручення № 42363605 від 26.05.2020.

Відповідно до п. 4.4. договору, виконавець зобов`язується виконати роботи в строк до 60 робочих днів з дати підписання акту про стан готовності об`єкта для проведення робіт, відповідно до п. 4.1 договору. Дане зобов`язання з`являється у виконавця лише за умови перерахування замовником на поточний рахунок виконавця 70% (сімдесят відсотків) від передбаченої договором попередньої оплати.

Отже, відповідач зобов`язаний був приступити до виконання робіт не пізніше 10-ти (десяти) робочих днів після перерахування замовником на його поточний рахунок 70% від передбаченої договором попередньої оплати та виконати роботи в строк до 60 робочих днів з дати підписання акту про стан готовності об`єкта для проведення робіт.

Відповідно до п. 4.5. договору, здача виконавцем виконаних робіт та передача обладнання здійснюється шляхом підписання сторонами акту виконаних робіт, який підписується замовником не пізніше ніж протягом 5-ти робочих днів з дати надання такого акту виконавцем. В разі, якщо у вказаний у цьому пункті строк замовник не надає виконавцю підписаний Акт або письмову мотивовану відмову від підписання такого Акту, то роботи вважаються прийнятими в повному обсязі без зауважень в день складання цього Акту.

Тобто, відповідно до умов укладеного сторонами договору, факт виконання робіт підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі виконаних робіт.

Згідно ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Акт приймання виконаних підрядних робіт (форма № КБ-2в) - це документ первинного обліку, який складається щомісячно для визначення вартості та обсягів виконаних будівельно-монтажних, ремонтних та інших підрядних робіт і є основою для складання "Довідки про вартість виконаних підрядних робіт та витрат" (форма № КБ-3). Акт складається підрядником (субпідрядником для генпідрядника) та представляється замовнику.

Натомість, як правильно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, у матеріалах справи відсутні складені та підписані між сторонами акти приймання-передачі виконаних робіт, як підставу для висновку про вартість виконаних відповідачем робіт, оскільки в матеріалах справи наявний акт наданих послуг № 1491 б/д на суму 219 476 93 грн, який не містить печатки та підпису сторін, а також акт приймання виконаних будівельних робіт № 1, який був надісланий відповідачем позивачу разом з додатковою угодою про зменшення обсягу робіт за договору.

Відтак, з наявних матеріалів справи суд апеляційної інстанції не може дійти до беззаперечного висновку, що відповідачем у визначений договором строк були виконані погоджені сторонами монтажні роботи на об`єкті замовника: Комплекс приймання, первинної обробки, зберігання зерна за адресою Сумська обл., м. Середина-Буда, вул. Індустріальна, 4.

Однак звертаючись до суду з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківецьке» просить суд стягнути з відповідача різницю між сплаченою сумою попередньої оплати 219 476, 93 грн та фактично виконаними позивачем роботами на суму 152 796, 07 грн, що становить 66 707, 86 грн.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, змінено назву статті 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Крім того, за змістом частин 1, 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема змагальність сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Виходячи з викладеного в сукупності, враховуючи що у матеріалах справи наявні докази сплати позивачем попередньої оплати у розмірі 219 476, 93 грн, проте відсутні будь-які належні докази на підтвердження поставки та виконання монтажних робіт відповідачем, приймаючи до уваги, що позивач як особа, яка сплатила суму попередньої оплати у розмірі 219 476, 93 грн у даному випадку заявляє вимоги про стягнення здійсненної попередньої оплати лише у сумі 66 707, 86 грн, суд першої інстанції, виходячи з принципу вірогідності доказів, прийшов до обґрунтованого висновку про те, що обставини на які посилається позивач (виконання робіт та поставку обладнання відповідачем на суму 152 769, 07 грн) мали місце.

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У свою чергу, позивачем на адресу відповідача неодноразово направлялись листи з проханням повернути наявну різницю (заборгованість) між внесеною позивачем попередньою оплатою та фактично поставленим відповідачем обладнанням і виконаними роботами за договором від 09.04.2020 № 1490-М у розмірі 66 707, 86 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Згідно з ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Стаття 846 Цивільного кодексу України визначає, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Натомість у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази виконання відповідачем робіт і відповідач таких доказів суду не надав, як і не надав належних доказів на спростування позовних вимог.

У статті 849 Цивільного кодексу України передбачено права замовника під час виконання роботи.

Згідно з частиною 1 зазначеної норми замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.

Відповідно до частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника (частина 3 статті 849 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 4 статті 849 цього Кодексу замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Отже, у статті 849 Цивільного кодексу України передбачено три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду, а саме: - підрядник несвоєчасно розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим (частина 2); - очевидність для замовника невиконання роботи належним чином та невиконання підрядником у визначений замовником строк вимоги про усунення недоліків (частина 3); - відмова замовника від договору до закінчення робіт з виплатою підрядникові плати за виконану частину робіт та відшкодуванням збитків, завданих розірванням договору (частина 4).

Відповідно, правові наслідки відмови замовника від договору підряду на підставі статті 849 Цивільного кодексу України є різними.

Однак, позивачем не надано доказів, які б свідчили про реалізацію його права як замовника у порядку ст.849 Цивільного кодексу України.

При цьому, суд враховує, що претензії позивача не містять відмови від договору та містять лише вимогу повернути частину попередньої оплати у сумі 66 707, 86 грн.

Разом з цим, судовою колегією оцінюються критично доводи скаржника щодо того, що сторонами не підписано Акт про стан готовності об`єкта для проведення робіт, про який йде мова у п. 4.1. Договору, а з урахуванням підписання такого акту та отримання 70% попередньої оплати розпочинається відлік строку виконання робіт - оскільки як вбачається з матеріалів справи, зокрема з листування сторін, відповідач розпочав виконання робіт, однак фактично не згоден з обсягом виконаних робіт, що було відображено в акті приймання виконаних будівельних робіт № 1, який був надісланий відповідачем позивачу разом з додатковою угодою про зменшення обсягу робіт за договору.

Разом з тим, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15.02.2019 у справі №910/21154/17 зроблено правовий висновок, згідно із яким КГС ВС зазначив за можливе застосування до спірних правових відносин положень частини 4 статті 849 ЦК України в сукупності з приписами статті 1212 ЦК України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказав, що відповідно до частини 2 статті 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона є авансом. Однак, з припиненням дії договору підряду така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави. Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відтак, зазначена норма застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав.

У контексті наведеного, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).

У постановах Велика Палата Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) та від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) дійшла висновку, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Отже, саме суд має обов`язок здійснити юридичну кваліфікацію відносин сторін, виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, і визначити, який припис треба застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є спірні відносини, не є зміною підстави позову (обставин, якими обґрунтований позов) та обраного позивачем способу захисту (предмета позову).

Як зазначено судом вище, частиною 2 статті 849 Цивільного кодексу України визначено, що якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Згідно з частиною 2 статті 22 Цивільного кодексу України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зазначена норма кореспондує положенням статті 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Тобто, положеннями частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України законодавцем визначено більш широке поняття збитків при їх відшкодуванні за наслідками порушення умов договору підряду, де відшкодуванню підлягають і витрати зроблені замовником на виконання договірних зобов`язань.

Водночас нормами глави 83 Цивільного кодексу України урегульовано питання повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні, навіть тоді коли правова підстава, на якій набуте майно, згодом відпала.

Так, частина перша статті 1212 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частиною другою статті 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України, предметом регулювання якої є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій набуто майно, згодом відпала.

Ураховуючи відсутність доказів належного виконання відповідачем договірних зобов`язань із виконання робіт за договором, який припинив свою дію внаслідок закінчення строку на який його було укладено, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення суми попередньої оплати у розмірі 66 707, 86 грн відповідно до статей 849 і 1212 Цивільного кодексу України у їх сукупності.

Близьких за змістом правових висновків щодо застосування положень статті 849 ЦК України та можливість стягнення з підрядника на користь замовника коштів внесеної передоплати після припинення дії договору підряду дійшов Верховний Суд у постановах від 11.11.2018 у справі №910/13332/17, від 14.06.2018 у справі №912/2709/17, від 15.02.2019 у справі №910/21154/17, від 25.02.2021 у справі №904/7804/16.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов`язання щодо повернення позивачеві перерахованих коштів.

Порушенням права є такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

З огляду на наявні матеріали справи в їх сукупності з урахуванням критерію вірогідності доводів, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем доведено порушення своїх прав з боку відповідача, які підлягають захисту судом, чим спростовуються доводи відповідача про протилежне.

Аналізуючи викладене в сукупності, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вимог позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімп-безпека сервіс» суми у розмірі 66 707, 86 грн, сплаченої позивачем у якості передоплати за договором № 1490-М від 09.04.2020.

Всі інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на правильне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, а оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 у справі № 910/9408/23, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімп-безпека сервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 у справі № 910/9408/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 у справі № 910/9408/23 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Олімп-безпека сервіс».

4. Матеріали справи № 910/9408/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім